Подольська Є.А., Садовніков О.К. Релігіознавство

Подождите немного. Документ загружается.

в природі, первісні люди почали збільшувати ареал свого поширення.

А відповідно до цього людина, котра розширює свої знання про світ,

більше зіштовхується з проявами цього світу. Незліченні небезпеки отоF

чували людей у вигляді потужних стихій: землетрусів, вивержень вулF

канів, повеней, злив, ураганів тощо. Щоб вижити в страшному світі,

його необхідно було зрозуміти, причому зрозуміти сам світ, зрозуміти

природу, зрозуміти, чому в природі відбуваються зміни. Отже, зрозуF

міти і пояснити світ для людини стало життєвою необхідністю, яка виF

никла на «зорі» людства.

Якщо погодитися з матеріалами, здобутими сімейством антропоF

логів Ліки — найбільш ранніми знахідками останків пралюдини на афF

риканському континенті, то виділення людини з тваринного світу поF

чалося близько 4 млн. років тому і тривало приблизно до 2,5 млн., тобто

до часу початку постійного використання знарядь праці. Проте, час

існування численних австралопітекових і палеантропів не дає ніяких

доказів міфологічних, релігійних або інших спроб пошуків свого місця

в навколишньому світі. Єдиний на сьогоднішній день предмет, що заF

перечує уявлення про відсутність культурних досягнень в австралопіF

текових, це метакан — малий камінь, схожий на людську головуFчеF

реп, знайдений на стоянці австралопітеків у Трансвалії. Мабуть, він

принесений за декілька десятків кілометрів, тому що поруч із стоянF

кою людей каменів саме такої породи не знайдено. Вік цієї речі визнаF

чається 3 млн. років. Камінь не має ніяких слідів обробки. І хоча його

інтерпретації можуть бути різноманітними, це вже артефакт, якому

надавались визначені знакові і символічні характеристики. На сьоF

годнішній день це — єдиний прояв у австралопітекових асоціативноF

абстрактного мислення, без якого неможливо відірватися від суто маF

теріального світу.

Тільки в архантропів, точніше у неандертальців, з’являються перші

поховання. Причому, майже всі знайдені поховання зроблені в печеF

рах, місцях життя неандертальців, і велика частина в Європі. При поF

хованні, без сумніву, мав місце поховальний обряд, традиції якого виF

тримувались із деякими невеликими розходженнями в усіх випадках.

Зафіксовано й інші обряди неандертальців, наприклад, розташовані

кільцем роги гірських цапів, складені в купу черепи печерних ведмедів.

Цікаво відзначити й останки на стоянці Шанідар в Іраку, напівсліпого

старця, хворого артритом, що міг жити тільки за умов догляду за собою

одноплемінників. Ритуальний характер носить і мистецтво, що з’явF

ляється в період архантропів. Можливо, що і збережений із попередніх

часів канібалізм, міг носити вже містикоFмагічний характер по переF

дачі кращих властивостей людини. Але головним у цей період можна

вважати те, що, за даними досліджень кісток гортані, неандертальці вже

могли мати мовні навички, отже, вони мали більш розвинуте мислення.

Саме більш розвинутий стан головного мозку, велика територія розF

селення, більш складні кліматичні умови, більш вишукані засоби поF

лювання, удосконалені знаряддя праці підштовхнули архантропів до

необхідності почати пошуки свого місця у природі. Головним у цьому

процесі була мета не тільки вижити, але удосконалитися самим, приF

стосовуючи природу та використовуючи при цьому розум. У такому

випадку сили природи і самої природи повинні були ставати зрозуміF

лими для свідомості людини, що потребувало вже осмислення світу

і місця в цьому світі самої людини. Але і цей період ми можемо вважати

тільки часом початку зародження самосвідомості, становлення світоF

сприймання людини в оточуючій його природі.

Так, від моменту появи людини до початку спроб осмислення свого

місця в світі пройшло не менше 2 млн. років, тому що вік неандертальців

визначається від 250 до 30 тисяч років. Таким чином, ми маємо безрелі

гійний період у розвитку людства.

Кроманьонці, що прийшли за архантропами, предки Homo sapiens,

в епоху від 35 до 10 тисяч років тому, без сумніву, значно просунулися

у своїх поглядах на світ. Цьому процесу сприяли такі фактори: удоскоF

налення самої людини, збільшення обсягу та розвиток головного мозF

ку, поява і розвиток мовних навичок, ускладнення структури самої

людської спільноти, удосконалення матеріальних предметів. Розвиток

людського суспільства приводить до появи і розвитку творчих спроF

можностей людини відбивать нематеріальний світ. Створювався світ,

у якому свідомість людей виявляється через світ мистецтва. КроманьF

онці створили первісне мистецтво. До цього періоду відноситься поява

і розвиток гравюр, де зображені люди і тварини, а також фігур, зроблеF

них із каменів, кісток, бивнів і рогів; скульптури і рельєфи із глини

і каменю; малюнки, що виконуються вохрою або марганцем. ВводитьF

ся орнаментація предметів побуту, вишивка, використовуються різноF

манітні прикраси, з’являється музика, танок. Обряд поховання з цього

періоду стає постійним, причому самі обряди набувають регіональних

розходжень, що показує ускладнення світогляду.

Поява мистецтва визначається як важливий крок на шляху пізнанF

ня й освоєння світу, тому що, проявляючи свою творчість, людина поF

казує, що вона може виділитися в існуючому бутті. А це значить, що

людина має здатність не тільки пристосовуватися, але й перетворюваF

ти природу, доповнюючи її своєю фантазією. При цьому фантазія доF

помагала людині і пояснювати те, що виходило за межі розуміння.

Людство продовжує пошуки пояснення свого місця в навколишньому

світі, встановлення шляху зв’язків людини з природою, використовуF

ючи при процесі мислення творчість і фантазію.

Мислення древньої людини — це не пасивне сприймання феноF

менів світу, а мислення активне, що намагається установити зв’язки

і причини природних явищ. Людина уявляє себе невід’ємною залежF

ною частиною природи, людина шукає своє місце в світі, не відокремF

люючи себе від природи, а надаючи природі свої людські, зрозумілі

риси. Починають укладатися первинні інтерпретації світу у вигляді перF

вісноFрелігійних, міфічних уявлень, спрямованих на пояснення приF

родних явищ через свідомість, що розвивається. Проте свідомість самої

людини не виділяє людину як самостійну частину природного світу, не

відриває людину від природи. Люди сприймали себе як складову часF

тину величезного світу, елемент космосу.

Так починають укладатися містичні уявлення і ранні релігійні форF

ми шанування природи в цілому. Крім цього, звертається увага на комF

поненти природи, що допомагають людині вижити, і на сили, що явF

ляють загрозу для людини. Починається формування релігійних

вірувань, культових обрядів, побутового поводження, світосприйнятF

тя в цілому. Анімізм, анімалізм, фетишизм, магія, шаманство, культ

природи, культ предків, язичництво, політеїзм, тотемні уявлення, сисF

теми різноманітних табу стають першими ідеалістичними спробами поF

яснення місця, зв’язку і ролі людини у світі. Злита із природою людина

і її свідомість створюють перші моделі пояснення світоупорядкування.

Тому сьогодні все більш глибокий інтерес виявляється до первісF

ного сакрального періоду буття, коли світ являється людям у своїй споF

конвічній цілісності, таїнстві і всемогутності. Досліджуються племена,

що зберегли до нашого часу первісний рівень розвитку, поширюється

інтерес до археологічних артефактів. Ці дослідження дозволили окресF

лити загальну модель властивої стародавній людині архаїчної свідоF

мості. Вона заснована на баченні світу цілісним, взаємозалежним, взаєF

мообумовленим. У традиціях і віруваннях народів, що зберегли риси

архаїчного минулого, дослідники відзначають одну найважливішу особF

ливість, що відрізняє їх мислення від сучасного. За твердженням В.Ф. АрF

сеньєва, первісне мислення орієнтоване винятково на містичні причиF

ни, дію яких воно відчуває всюди.

Наприклад, припускається, що та

сама істота може водночас перебувати в двох або кількох місцях. ТваF

рини і люди сприймаються в такій єдності, що навіть можливість переF

ходу з одного вигляду в інший вважається цілком очевидною. Всі явиF

ща у великому і малому, земному і космічному, змінному і вічному

пов’язані між собою, мають здатність до передачі своїх властивостей та

перевтілення. Реальною вважається здатність матеріального впливу на

явище через уявні і фізичні маніпуляції з його образом. У процесі триF

валої еволюції архаїчної свідомості, його раціоналізації з’являються

і закріплюються в культурі уявлення про «надприродне». В основі цих

уявлень полягають вірування в одуховлення всієї природи — віруванF

ня, що досягають вищої своєї точки в її уособленні. Для примітивних

людських племен сонце і зірки, дерева і ріки, хмари і вітри стають осоF

бистими живими істотами, які живуть на зразок людей або тварин.

Родоплеменні релігії. До найбільш розповсюджених релігійних уявF

лень первісної людини відносяться: магія, фетишизм, анімізм, тотемізм,

землеробські культи та шаманізм.

Анімізм (від лат. аnima — душа, дух) — це віра в духи і душі, що управ

ляють людьми, предметами і явищами навколишнього світу. Тейлор, доF

сліджуючи анімістичні уявлення в роботі «Первісна культура», висуває

гіпотезу, відповідно до якої поява душі — «тонкого, нематеріального

способу», що складає «причину життя і думки», не залежить від того,

що володіє неподільно особистою свідомістю і волею свого тілесного

власника. На його думку поява «душі» пояснюється двома причинами:

поFперше, вони (первісні люди) намагалися зрозуміти, що складає приF

чину пильнування, сну, екстазу, хвороби і смерті; поFдруге, вони задаF

валися питанням, що таке людські образи, що з’являються в снах і маF

реннях. Душа здатна залишати тіло і переноситися з місця на місце.

Невловима і невидима, вона виявляє також фізичну силу і з’являється

людям сплячим і пильнуючим, переважно як фантом, як примара,

відділена від тіла, але подібна йому. Вона здатна входити в тіла інших

людей, тварин і навіть речей, опановувати ними і впливати на них. ТейF

лор доводить, що анімістичні уявлення надалі трансформувалися

відносно соціальних та наукових змін у суспільстві.

У глибокій стародавності ментальні феномени вважалися принаF

лежними усій природі. Поводження моря, погоди, рік, а також сонця

і місяця — усе це пояснювалося бажаннями і примхами духів. Море деF

монструвало обурення, мстилося за зневажливе до себе відношення;

сонце роздавало сезонні порції тепла, час від часу роблячи подарунки;

дощ дбайливо проливався на землю у відповідь на ритуальні прохання.

Анімізм намагається пояснити поводження всіх речей у термінах, що

звичайно характеризують дії у відношенні людей і щодо складних жиF

вих істот.

Тотемізм (індіан. ототем — його рід) — позначає комплекс вірувань

і обрядів первісного суспільства, пов’язаний з уявленнями про родинні зв’яз

ки між групами людей і тотемами — тваринами або рослинами, що, відпо

відно до міфічних уявлень, були предкомзаступником даного роду і кож

ного його члена, символом кровного зв’язку.

Цікаві зразки тотемних поглядів, можна зустріти в найдавніших шаF

рах китайської міфології, що уражає своєю фантазією. Через китайF

ську традицію визначається загальний напрямок розвитку сприйняття

нематеріального світу від страшних звіроподібних істот, типу ХуньF

дунь — Хаосу — безформної, але живої маси, до Шижоу — видючої

плоті — схожої на печінку звіра, але з можливістю бачити, а від них до

напівлюдинFнапівтварин. Істоти ж такого типу мають місце і в індійській,

і в шумероFаккадській, і в єгипетській, і в грецькій міфології.

Найчастіше тотем представляє тварину, птаха, рослину. Людина розF

глядала саму себе як прямого нащадка тієї або іншої тварини, що сприйF

мається його безпосереднім предком. При цьому найчастіше у якості

подібного тваринного предка виступає працююча, виробнича твариF

на, від якої залежали добробут, а іноді і життя племені. Цим пояснюF

ються найдавніші наскельні розписи, що зображують бізонів, коней,

мамонтів та загадкові, явно фантастичні, малюнки напівлюдинFнаF

півтварин. Уся родюча жива природа знаходить втілення в жіночих стаF

туетках із підкресленими жіночими статевими ознаками і з повною

відсутністю портретних рис. Природа сприймається через проекцію

абстрактного уявлення самої людини, наділяється людськими властиF

востями й рисами.

Фетишизм (порт. fetico — річ, ідол, зачарована річ) — поклоніння не

живим предметам, яким приписувалися чудодійні властивості (скелі, де

рева, раковини, різні побутові предмети). Вважалось що речі мають добрі

чи злі якості, сили, якими ці речі можуть подіяти на людину. Приклади

існування фетишизму ми взмозі знайти навіть у сучасні часи. Досі люди

вірять в талісмани, речі, які приносять успіх.

Магія (гр. maqeia — чаклунство, чарівництво) — обряди, пов’язані

з вірою в надприродну здатність людини впливати на інших людей і навко

лишню дійсність.

Уявлення про надприроднє стають основою розвитку більш складF

ного бачення світу і впливу людини на навколишнє середовище, що

і виявляється в магії. Як не парадоксально це виглядає в повсякденних

уявленнях, саме магія, як це показав англійський вчений Фрезер,—

попередниця науки, тому що магія виходить із тих же основ, що й наF

ука, із того, що усе в світі пояснюється причинноFнаслідковими зв’язF

ками. Магічні ритуали можуть дати в руки людини важіль управління

природою і богами. Як система природних законів, тобто сукупність

правил, що «визначають» послідовність подій у світі, вона може бути

названа магією теоретичною. У якості ж наказів, яким люди повинні

слідувати, щоб досягати своїх цілей, вона може називатися магією прак

тичною. У магії поки ще злиті реальність і вимисел, досвід і фантазія.

Магічне мислення абсолютно байдуже до протиріч, очевидних для нас.

Пояснюється це тим, що в магії почуттєве переважає над логічним, ірраF

ціональне над раціональним. Фрезер пише про те, що людина тієї епоF

хи «ніколи не піддає аналізу розумові процеси, на яких засновуються

її дії». Магію можливо підрозділяти по мірі її використання та впливу

на життя. Так відокремлюють магію промислову, мисливську, лікувальF

ну, любовну та інше.

Анімалізм, зоолатрія (лат. аnimal — тварина, гр. zon — тварина,

latreia — служіння) — сукупність магічних обрядів і вірувань, в основі

яких покладено уявлення про тварин або рослин як покровителів та за

хисників роду.

Походження анімалізму пов’язують з розвитком тотемних уявлень,

з діяльністю людини, тварини та рослини, від яких залежав добробут.

Залишки його збереглися у вигляді тваринних атрибутів у політеїстичF

них та монотеїстичних богів, наприклад: зображення Святого Духа

у вигляді голуба.

Аніматизм (лат. аnimatus — уособлений, оживлений) — перенесення

психічних властивостей людей на природу, ставлення до природи як до

живої істоти. Такі уявлення зберігаються й досі у відношенні до

свійських тварин як до членів родини, до заборон надавати шкоди деF

ревам, щоб не завдати їм болю.

Землеробський культ — поклоніння двійникам чинників природи, які

впливають на врожай та надають прибуток від свійських тварин. У земF

леробському культі знаходять поєднання усі елементи первісних релігій.

Цю релігійну систему характеризують декілька особливих рис:

 Вшанування двійників природних явищ, що впливають на врожай. Та к

виникали уявлення про духів та богів планет, сонця, дощу та інших.

 Вшанування природи у образі жінки як символу родючості та

народження.

 Жертвопринесення як своєрідна система задобрювання богів та

духів. При цьому могли використовуватись частини від врожаю,

стада, речі, прикраси іноді люди.

 Ідеї смерті та воскресіння деяких духів або богів. Вважається, що

ці ідеї пов’язані з процесами росту зерна, яке «ховають» у землю

і яке потім «воскресає» — так з’являлись уявлення про можливість

тимчасової смерті та взагалі вічного існування.

 Існування країни мертвих. Первісні релігійні форми багато у чому

знайшли відображення і у часи після розпаду первісного ладу.

Тотемізм, фетишизм, анімізм, магія переходили у більш пізні

релігійні утворення, а у деяких своїх виявленнях зберігаються

й у наш час.

Міфологічне зрозуміння світу. У процесі наслідування знань із поF

коління в покоління, зведень про звичайні і незвичайні явища форF

мується особлива форма закріплення пам’яті людства — міф. Міфи явF

ляють собою складне культурне явище. У них своєрідно відбита давня

історія людства, і кожне нове покоління сучасних людей прочитують її

в дусі засвоєних (або втрачених) культурних традицій.

Аналіз великого числа міфів «примітивних» культур показав, що

вони відповідають усім вимогам логічного понятійного мислення, а це

позначає, що на рівні історикоFкультурного типу первісною культурою

вже досягається той тип раціональності, що властивий понятійній думці

взагалі.

Міф — це почуттєве уявлення про світ, коли людина не протиставляє

себе природі. У ньому завжди є присутнім узагальнюючий початок. Міфи

пояснюють появу різних природних і культурних особливостей, оповідають

про походження космосу і людини, розповідають про зірки і планети, про

чудесні істоти — родоначальників племені, про фантастичний надприрод

ний зв’язок між певними групами людей (родом, плем’ям) і тотемом, ос

півують подвиги героїв, попереджують про кінець світу і катастрофи.

Міфи відбивають найрізноманітніші стихії, що є властивими приF

роді, космосу, людині. У них живуть і діють боги, одержимі людськими

пристрастями, що володіють тими ж пороками і чеснотами. Міфи склаF

далися в ту історичну епоху, коли звірі представлялися рівними богам,

боги — людям, а люди — звірам. У ті далекі часи людина не відокремF

лювала себе ще від природи і не проводила чіткої межі між різними

сферами своєї діяльності. Міфологія того періоду включала всю культу

ру первісної людини. Лише пізніше з неї виділилися релігія, наука, мисF

тецтво. У муках пізнання і перетворення природи люди самі створюваF

ли собі богів, одночасно покладаючись на їх захист, підтримку

і всебаченість. Міфологічне пізнання — це пізнання езотеричне, або, іншим

словом,— таємне. Воно передавалося через ритуальні присвяти особF

ливо підготовленим особам і саме по собі володіло деякою надприродF

ною силою. Міфи зв’язували у цілісну систему тотемні, анімістичні, фе

тишистські уявлення, роблячи світ єдиним та зрозумілим. Міфологія

і за межами первісного ладу протягом всієї історії людства була і доF

нині залишається істотним аспектом культури.

В міру осягання людиною природи, оволодіння все новими закоF

нами буття розвивалася її здатність до абстрагування, узагальнення,

аналізу. Світ ставав для неї усе більш об’ємним у своїх просторовоFчаF

сових межах, створювалися все більш правдиві, достовірні моделі мікроF

і макрокосмосу. Міфологічна історія, що складалась тисячоріччями,

поступово замінювалась конкретною історією подій, часів, фактів більш

пізніх епох. Сила людського інтелекту втілювалася в складних технічF

них конструкціях, осяганні законів природи, логікоFдедуктивних меF

тодах доказу. Поряд з тим змінювались соціальні структури суспільства.

Зміни потребували переосмислення і не тільки наявних, реальних

сторін життя, а й нового розуміння світоустрою. Це приводило до поF

яви нових, вже не міфологічних, а релігійних уявлень.

Мислення людини не було в змозі позбавитися богів. Боги, що з’явF

ляються при міфологічному мисленні як управителі сил, не підвладF

них людям, мали людські почуття і бажання, що узгоджуються з приF

мітивною людською свідомістю. Їм належить влада над світом, над

людиною як явний привілей більш сильних, могутніх, мудрих і древніх,

ніж самі люди, відносно простіших і слабкіших істот. Присутність богів

не викликала сумніву, тому що людина не в змозі управляти світом,

а світ із усіма його грізними, жорстокими силами і зі своїм порядком

оточує людину, лякає і контролює її.

Віра в вічне існування богів забезпечувалася за рахунок обрядів

і ритуалів, що повинні були систематично повторюватися. Частота поF

вторення залежала від функцій, якими наділялося божество, і від знаF

чущості ритуалу, обряду в житті людського співтовариства або, навіть,

в індивідуальному житті. Через систему обрядів і ритуалів відбувалось

залучення людини до світу вищого, до світу недосяжного і тому бажаF

ного, до світу вищих істот, від яких залежить саме буття людини і усьоF

го світу. Залучаючись, таким чином, до світу богів, людина набувала

нової якості, що відокремлювала її в природі. Людина починає сприйF

мати себе як посередника між богами й усім світом. Слід пригадати

вислів старого індіанця, наведений К. Юнгом,— індіанець говорив, що

даремно їх кривдять американці, адже якщо індіанців не стане, то нікоF

му буде молитися, і тоді світ помре.

Віра як складова частина сприймання світу. Буття богів і людей відбуF

вається в двох рівнобіжних світах, що усе ж перетинаються між собою,

частіше з волі богів. Такими перетинаннями стають шлюби між богами

і людьми, народження напівбогів, різноманітні договори й угоди між

богами та людьми, дії людей по виконанню волі богів. Людина наблиF

жається до богів, до таємниць світобудови, але коли не може стати боF

гом, бо людина не може відкрити таємниць, що оберігають боги, а саме:

таємниці людського походження, таємниці походження світу, таємниці

світоупорядкування. Але, зіштовхуючись із загадковими явищами,

людина пропускає їх через міфологічні уявлення, і відновлює рівноваF

гу у своєму мисленні, компенсує недостатність знань про світ і себе.

Укладається особливий засіб сприйняття світу через міфічні уявлення,

які надалі перероджуються в уяви релігійні.

Розуміння світу заміняється вірою. Саме віра відновлює гармонію

розуму, забираючи навколишні загадки. «Віра ж є здійснення очікуваF

ного і впевненість у невидимому». Так визначення віри звучить у Біблії,

і далі: «Вірою пізнаємо, що було улаштовано словом Божим, так що

з невидимого відбулося видиме».

У сучасному визначенні термін «віра» можливо тлумачити так: віра —

прийняття чогонебудь за істину, що не потребує з необхідністю повного

підтвердження істинності прийнятого з боку почуттів і розуму і, отже,

що не може претендувати на об’єктивну значущість. Або ж, віра визна

чається як чуттєвоемоційний стан психіки, що характеризується спро

можністю сприймати знання як щирі, безвідносно до того, є вони дійсно

щирими або помилковими. Наприклад, людина може повірити в неправF

ду, прийнявши її за щире знання.

Більш коротко визначення віри дає отець Андрій Кураїв: віра — влас

не самовизначення людини стосовно наявного в нього знання.

Надалі, після первісних часів саме віра у надприродне стає найголовF

нішою при еволюції релігійних проявів. Зміна первісних стосунків на роF

дові колективи, а потім утворення перших держав підкріпляється вірою

у богів, яких, у свою чергу, сприймають як обереги колективу. Це означає,

що боги виступають як члени общини, вони протиставляються богам

інших общин. Такий крок веде до появи релігій не для усіх, а тільки, так би

мовити, для своїх — що обумовлює і пояснює появу релігій національних.

Проблемнопошукові питання

1. Дайте класифікації релігії.

2. Чим обумовлена поява релігії?

3. Назвіть існуючі форми родоплеменних релігій.

4. У чому полягають особливості міфологічного зрозуміння світу?

5. Яке місце, на вашу думку, займає віра у житті людини?

Терміни, які потрібно запам’ятати: політеїзм, монотеїзм, синкретизм,

анімізм, магія, фетишизм, тотемізм, землеробські культи, міф, міфологія, віра.