Пенчук І.Л. Радіожурналістика: основні засади функціонування

Подождите немного. Документ загружается.

споживацькі потреби і зрештою виводять цих людей з соціальне активного

поля, якими легко можна далі маніпулювати в конкретних соціально-

політичних ситуаціях.

На цьому фоні колосальна роль в системі національних електронних

засобів масової інформації належить Національній радіокомпанії України та

Національній телекомпанії України, які залишилися, по суті, єдиними

провідниками державницької політики з точки зору пропагандистської

діяльності. Вони не лише орієнтуються на свою традиційну або виграшну

аудиторію, яка вагається і яку можна переконати, привабити, захопити для

формування відповідних соціальних настроїв та збільшення комерційних

прибутків, як це роблять приватні студії, а спрямовані на величезну різнолику

аудиторію, часто з полярними поглядами, з метою гармонізації суспільних

інтересів. Національні телерадіокомпанії виконують конструктивну функцію,

спрямовану на утвердження державницьких засад як у сфері політики, так і в

економічній, соціальній, духовній галузях. Україна має сьогодні великий

економічний та інтелектуальний потенціал, який нині використовується

недбало, а почасти й злочинне. І завдання державних електронних засобів

масової інформації полягає в тому, щоб задіяти цей потенціал, сформувати

нормальні суспільні відносини, інтегруватися в міжнародні структури як

цивілізована держава.

Відтак, наскільки мобільно і професійно спрацюють сьогодні державні

радіо і телебачення в плані впливу на суспільну свідомість, кожного суб’єкта

суспільних відносин з метою формування відповідних державницьких позицій,

соціальних стереотипів активної дії, національне свідомих за своїми

переконаннями в значній мірі залежатиме наше просування до омріяного

ідеалу національно-демократичного суспільства.

3. ПЛЮРАЛІЗМ В ІНФОРМАЦІЙНО-ЕЛЕКТРОННОМУ ПРОСТОРІ -

ОЗНАКА ДЕМОКРАТИЧНОГО СУСПІЛЬСТВА

Сьогодні зареєстровані законним шляхом і розпочали свою діяльність

десятки недержавних телерадіокомпаній. Без сумніву - це ознака відкритого

демократичного суспільства. Чимало з цих теле- радіостудій сформували уже

своє професійне обличчя. Вигідна відмінність від державних

телерадіокомпаній, зокрема в інформаційних програмах, у легкому викладі

подій, довільній верстці, чого в державних засобах масової інформації через

об’єктивні, певні історичні традиції ще немає, приваблює радіослухачів,

телеглядачів. Цей фактор впливає на користь приватних станцій і у питанні

формування пакету комерційних пропозицій. Однак, говорити про рівні умови

існування, правила гри для державних та приватних станцій абсолютно не

коректно. Щодо рентабельності виробництва, прибутків від рекламної

діяльності, зрозуміло, що державні електронні засоби масової інформації

будуть завжди програвати приватним, які ніколи зокрема не будуть займатися

поширенням програм через створення дорогої мережі в малонаселених, але

великих за територіями сільських районах, складних гірських регіонах.

Комерційні станції ніколи не будуть займатися створенням невигідних,

неприбуткових програм освітнього характеру для дітей, популяризацією

фольклору, проведенням загальнонаціональних мистецьких заходів.

Працюючи у вигідних економічних умовах, недержавні електронні мас медіа

за рахунок матеріального фактору фактично висмоктують інтелектуальний

потенціал, руйнують професійну школу державного радіо та телебачення.

Ця обставина повинна бентежити. Без повноцінного функціонування

передусім державних інститутів решта суспільних елементів не можуть

розвиватися гармонійно. Порушення таких закономірностей, особливо в

умовах серйозної трансформації суспільних відносин, можуть стати предтечею

згортання демократичних реформ. Отже, не захищаючи на законодавчому рівні

діяльність державних засобів масової інформації, суспільство не прогнозує

розвиток подій, не дбає про становлення міцних демократичних традицій.

Це, так би мовити, погляд на плюралістичний інформаційний простір з

економічної точки зору. Ще виразніше загострюється проблема щодо

подальшого розвитку демократичних реформ через аналіз суспільно-

політичної ролі державних та недержавних телерадіоорганізацій.

Вище вже говорилося про відмінність природи існування та виконання

соціальних завдань таких суспільних інститутів. Зрозуміло, що кожна

недержавна, так звана незалежна телерадіокомпанія, працює на свого хазяїна. І

сьогоднішнє вільне формування національного телерадіопростору України

фактично перетворилося на розподіл зон відповідного, переважно

закордонного капіталу, і категорія свободи слова, на жаль, вживається часто в

контексті від розміру грошового мішка та його походження. Варто пробігтися

хвилями приватних радіостанцій і все стає зрозумілим, ефір заповнений

недержавною мовою, практично відсутня українська пісня, пропагується

відверта орієнтація на західні цінності. Сьогоднішні комерційні недержавні

радіостанції, на жаль, об’єктивно не можуть бути серйозним суспільним

фактором, який би діалектичне спонукав розвиток інших засобів масової

інформації, в тому числі і державних. Спрощені за формою програми, часто

тенденційні за змістом, де на передньому плані комерційний інтерес,

недержавні станції сьогодні, на жаль, спрощують, а іноді примітивізують

національний інформаційний простір. Зрештою мова йде про глобальну

проблему національної духовності - небезпеку американізації, нівелювання

української ідентичності. Більшість недержавних радіостанцій сьогодні, на

жаль, виступають носіями цих згубних тенденцій.

Законодавча робота, яка проводиться зараз в Україні закладає передумови

справжнього плюралізму в інформаційному просторі, який би, з одного боку,

став відкритою системою, а з іншого захищав би національну культуру,

прилучав радіослухачів до надбань світового мистецтва.

4. ГАРМОНІЗАЦІЯ ІНТЕРЕСІВ ВЛАДИ І ПРЕСИ – ШЛЯХ ДО

ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Складна наукова проблема, особливо в умовах постсоціалістичного

простору - це визначення місця преси в ієрархічних щаблях влади. В

класичному варіанті, в демократичному суспільстві пресу називають

четвертою владою, після традиційних гілок законодавчої, виконавчої, судових

влад преса не стає наступним відособленим державним інститутом, а

віддзеркалює діяльність трьох попередніх, є своєрідним контролюючим

органом, перебуває в нормальній конструктивній опозиції. Коли в державі

функціонує громадське (суспільне) телерадіомовлення (таке мовлення

здійснюється виключно за рахунок абонентської плати без урядових дотацій),

ця схема спрацьовує ідеально. В наших умовах ситуація кардинально

відрізняється. Немає ясності в цій проблемі і на теоретичному рівні., по-

різному тлумачать науковці місце преси в системі державних інститутів - одні

дають визначення четвертої влади в лапках, інші без лапок, одні з іронічним

підтекстом, інші без нього і т.д. Таке строкате розуміння проблеми на

науковому рівні реально відображає стан і місце преси в наших суспільних

умовах. Багато новостворених видань, телерадіокомпаній, назвавшись

незалежними, розпочали тотальний наступ на владу, державні інститути,

історію, культуру, традиції народу, кожний конкретно переслідуючи свою

мету, поставлену незалежним замовником. В цьому “сп’янілому” змаганні аби

прислужитися хазяїну одні доводять, що ми народ без роду і племені,

народилися в спільній колисці і в такій спільноті нам довічно існувати, другі

переконують, що ми остаточно загубили свої традиції, стерли пам’ять

минулого, зледаріли, самостійно неспроможні жити, без будь-якої історичної

перспективи і наш порятунок знову йти на поклін для “озз’єднання”, треті аби

закріпитися у ще єдиному телевізійному пострадянському просторі стільки

виливають бруду на свій народ, входять в такий емоційно-психологічний

екстаз заклинання, оббріхування, глузування, всього, що оточує, прихистило і

годує, що стає не по собі, в якому світі ми живемо, доки випробовуватимуть

нашу доброту і терпіння. Інші “незалежники” для виконання чергового

соціального замовлення, збільшення тиражу, розширення аудиторії з номера в

номер, з передачі в передачу на передньому плані демонструють свої зразки

сенсації - покалічені трупи, знівечені органи людського тіла, повідомлення про

техногенні аварії, наступ чергової інфекції, невтішні прогнози соціологів,

економістів, що передрікають масове безробіття, холод, голод, соціальну

депресію і зрештою крах буття. Такий потік соціального негативізму створює

атмосферу страху, пригнічення, відсутності соціальної перспективи.

У перехідних умовах трансформації суспільних відносин діяльність таких

незалежних видань, телерадіокомпаній пояснити можна, але зрозуміти важко.

Ніякого відношення до четвертої влади як конструктивно-опозиційної сили

вони не мають, а виконують свідомо або опосередковано роль своєрідного

соціального агресора-руйнівника. В час становлення молодих демократичних

інститутів, власне формування держави, говорити про пресу як четверту владу,

як фактор опозиційний - це трохи лукавити. Навколо уряду, який ледве

тримається на ногах, потрібно створювати не опозиційну руйнівну атмосферу,

як дехто розуміє в нинішніх умовах роль четвертої влади, а конструктивно

будівничу. Критичний метод як спосіб пізнання дійсності повинен бути

сфокусований на вироблення та реалізацію конкретної, розумної ідеї,

об’єднання навколо неї потужної інтелектуальної соціальної маси. Що ж

стосується суцільного негативізму, який сьогодні для багатьох стає чи не

головним принципом у журналістиці, яким відверто підмінюють серйозний

критичний аналіз суспільних процесів - так це вкрай небезпечна тенденція. На

першому етапі, на рівні буденної свідомості, створюється гнітюча

психологічна атмосфера безвиході, роздратування, нервозності. Наступний у

цій ситуації можливий крок - це шлях до соціальної трансформації, а

ймовірніше всього до встановлення тоталітарного режиму.

Для того, щоб засоби масової інформації створювали позитивну соціальну

енергію, необхідні також адекватні заходи і з боку існуючих владних структур.

Це, на жаль, часто відсутнє. А відтак проблема гармонізації інтересів влади і

преси запишається однією з визначальних на етапі формування державної

ідеології і власне можливих шляхів подальшого суспільного розвитку.

5. ЕЛЕКТРОННІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ І ТВОРЕННЯ

НОВИХ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИХ СТЕРЕОТИПІВ

Суспільно-політичні стереотипи як сукупність офіційних ідеологічних

установок та наївного, міфологічного, інстинктивного бачення світу на рівні

індивідуальної та масової суспільної свідомості виступають своєрідними

барометрами зрілості суспільства. Спершу звернемося до одного типу

стереотипу - етнічного.

Кожен народ має певні стереотипні уявлення не лише про інших, а й про

самого себе, - стверджує М.Рябчук (“Від “Малоросії” до “Індоєвропи”:

стереотип народу в українській суспільній свідомості та громадській думці”//

Політологічні читання. — 1994. — N 2). Як правило, - стверджує автор, -

автостереотип кожного народу у поміркованих дозах поєднує позитивні й

негативні риси, зрозуміло, з перевагою позитивних.

В сьогоднішній посткомуністичній Україні ми маємо два протилежних

автостереотипи: гіпертрофовано негативний і, на противагу йому,

гіпертрофовано позитивний. Перший є прямим результатом багатовікової

колоніальної політики. У літературі він визначається як комплекс

“малоросійства”: визнання значною частиною населення своєї вторинності й

підлеглості щодо “старшого брата”, щодо “великого російського народу”. Цей

стереотип формувався російськими колонізаторами впродовж багатьох сторіч і

з певними корективами був успадкований і розвинений більшовицькою

ідеологією. Відповідно до цього стереотипу український народ тлумачиться як

історичне непорозуміння, натомість російський є головним спадкоємцем

Київської Русі, “великим народом”, покликаним об’єднувати довкола себе усі

народи. На повсякденному рівні цей стереотип існував і продовжує існувати у

вигляді формул, виголошуваних обивателями і які стали ідеологією мільйонів з

денаціоналізованих громадян: “а какая разница по якому балакати”, “мне

одинаково як розгаваривать, лишь бы колбаса была дешевая”.

Стереотип “ковбасної ідеології” - могутній негативний фактор в побудові

сучасного національно-демократичного суспільства. Багато літературних,

історико-публіцистичних програм Українського радіо викликають

різноманітну, часто полярну реакцію у слухачів західних і східних регіонів.

Якщо одні з цікавістю сприймають такі програми, то інші часто вбачають в

них підступи “бандерівської” ідеології. Сьогодні самі українці генерують ту

ненависть, розвивають ту бацилу, якою зарядили їх колонізатори, і самі

підживлюють стереотипи, які залишила в спадщину колоніальна влада.

Блискучий ідеологічний витвір колоніальної влади - це зоологічна ненависть

східноукраїнського населення до західних українців як носіїв української

ідентичності і несприйнятливих до прищеплювання їм негативного

колоніального автостереотипу. Колонізований етнос не тільки перейнявся

негативним автостереотипом, а й засвоїв колонізаторський погляд на ту

частину етносу, яка зберегла національне коріння. Звідси позитивні відгуки на

програми Українського радіо щодо української історії, культури, пісні від

слухачів західних регіонів і в кращому випадку байдужа реакція від слухацької

аудиторії Сходу та Півдня України.

Національні радіо- і телекомпанії проводять величезну роботу щодо

руйнування шкідливих колоніальних стереотипів, входження нації фактично в

добу націотворення, що ми не точно називаємо на побутовому рівні

державотворенням, пропаганди національної ідеї, а не ліберально-

космополітичних постулатів громадянського суспільства, яка стане могутнім і

фундаментом і об’єднуючим фактором побудови національно-демократичного

устрою, в якому вже вільно зможуть змагатися і без шкоди для держави і

ліберальна, і національна ідеї.

Для виконання таких специфічних завдань, зокрема на Українському радіо

створені своєрідні пропагандистські підрозділи, це у творчо-виробничому

об’єднанні інформаційно-публіцистичних програм окрім головної редакції

інформації - головна редакція суспільно-економічних програм, куди входять

редакції громадсько-політичного та соціально-економічної о мовлення. У

творчо-виробничому об’єднанні художніх програм окрім традиційних

літературно-художніх, музичних редакцій, створена редакція історико-

публіцистичних програм. Аналіз пошти Українського радіо за 1996 р. свідчить,

що колоніальні автостереотипи, хоча і не руйнуються за велінням доброї волі,

але захиталися.

В листах на адресу Українського радіо дається професійна оцінка

законодавчої діяльності Верховної Ради, засуджується протистояння владних

структур - законодавчої і виконавчої, є роздуми стосовно основних засад

державного ладу в Україні, статусу Севастополя та умов базування

Чорноморського Флоту, двосторонніх угод з Росією.

Тисячі відгуків прийшло на передачі “Конституція. Держава.

Стабільність”, “Політична студія” - це заочна дискусія слухачів і учасників

програм про виведення України на шлях економічного і соціального прогресу.

Громадяни, відчувши на собі брак серйозної правової бази у суспільстві,

висловились щодо проекту Основного Закону, взявши участь в обговоренні

Конституції, а прийняття її було сприйнято як пріоритет права, перемогу над

адміністративно-командною системою.

Втім, це не лише роздуми про завтрашній день України, а й пропозиції,

побажання Українському радіо сприйняти активізації процесу становлення

Конституційного ладу в державі. Дописувачі зосереджували увагу на

очікуваних змінах після прийняття Конституції, дискутували щодо поєднання

демократичних засад державності і загальнонаціональної ідеї.

Зрозуміло, що таку державницьку місію Національна радіокомпанія

України та Національна телекомпанія України виконують в електронному

інформаційному просторі наодинці. “Незалежні” колеги по ефіру частіше

виступають в ролі пасивної войовничої опозиції на ниві державотворення.

Переважно російська мова, неукраїнська пісня, байдужий, інколи

критиканський аналіз подій, що відбуваються в Україні, продовжують активно

підживлювати негативні колоніальні автостереотипи. Якщо додати сюди

інерцію старих бюрократичних структур, старого українофобського мислення,

відкриту діяльність у вищих державних органах влади антидержавних

антиукраїнських груп, фракцій стане зрозумілим, наскільки важко подолати

вкрай негативні автостереотипія, прищеплювані мільйонам

зденаціоналізованих українців колоніальною владою. Вчорашні стереотипи

сьогодні успішно протистоять зусиллям слабкої постколоніальної й

посткомуністичної держави з недорозвиненим громадським суспільством і

недобудованою нацією.

У контексті антиколоніальної боротьби М.Рябчук (Політологічні читання.

— 1994. — N 2) пояснює появу діаметрально протилежного стереотипу -

гіпертрофованого-позитивного. Цей стереотип ґрунтується на суто

романтичному ідеалізованому образі нації як своєрідного втілення “вищої

ідеї”, що начебто іманентно закладено в історії і лише шукає шляхів свого

вияву. Ця теорія у більшості країнах світу домінувала до середини XX ст. В

Україні внаслідок загерметизованості й загальмованості всіх суспільних та

інтелектуальних процесів романтична концепція домінує, по суті, донині,

особливо, в літературній публіцистиці, поезії, значною мірою, в журналістиці.

Ці позитивні стереотипи покликані нейтралізувати відповідні негативні.

Насправді своєю квазінауковістю, гіперболічністю вони нерідко справляють

протилежний ефект. Літературно-наукові розвідки на рівні гіпотез про витоки

християнства і місце України у цьому зв’язку, всебічна ідеалізація власної

історії та її продовження у найдавніші часи, що мають місце в нашому

національному ефірі, знову підживлюють негативні колоніальні

автостереотипи.

Гіпертрофований негативний і гіпертрофований позитивний

автостереотипи є закономірним продуктом колоніальної й антиколоніальної

свідомості. Зняти протиріччя, які сформувалися у цьому соціальному полі,

однозначно неможливо. Для України це особливо важке завдання, де химерно

поєднуються неоколоніалізм, внутрішній колоніалізм. Негативні

автостереотипи підживлюються колишньою метрополією через спільний

(великою мірою) інформаційний, культурний простір, через колишню

колоніальну адміністрацію, яка, попри зміни вивісок і прапорів, залишилася

фактично незмінною, а головне - негативний автостереотип має колосальну

історичну та психологічну інерцію і успішно відтворюється самим

малоросійським обивателем.

Нам залишається визнати себе спадкоємцем обох спадщин - колоніальної

та антиколоніальної - і в рамках розумного діалогічного підходу виробити

сучасну ідентичність, на базі якої будувати справжнє національне-

демократичне суспільство.

Не менш важлива проблема формування нових економічних стереотипів

ринкової формації і подолання міцних установок планової розподільчої

соціалістичної системи. У цьому зв’язку виникає цілий комплекс проблем,

значно ширший аніж просто виробнича сфера. Тут в повну силу спрацьовують

економічні закони, які регулюють не виробництво, а відносини між людьми в

процесі виробництва і розподілу матеріальних благ. Для багатьох змиритися з

самим фактом появи сусіда-землевласника, можливого заможника означає

морально-психологічну катастрофу. І є чимало фактів, коїш розлючений

натовп, вихований на принципах колективізму і безвідповідальності, класової

боротьби і непримиренності до експлуататорів-глитаїв, знищує фермерські

угіддя, виштовхує зі свого оточення чужорідне тіло. Мабуть найефективніший

результат діяльності соціалістичної системи - це знищення на генетичному

рівні почуття власника, господаря, трударя-гречкосія. Для досягнення цієї мети

система не зупинялася ні перед чим - мільйони людей були просто фізично

знищені голодомором або в катівнях Сибіру. Система страшно боялася людей-

трударів, які через мотивацію власного інтересу підривали основоположні

економічні засади комуністичної ідеології, загальнонародну власність, яка

зрівнювала людей і робила слухняними гвинтиками в політичному житті.

Зламати такі потужні установки, сформувати нову систему цінностей,

виробити нові категорії економічного мислення, примусити самостійно

думати, відповідати за свої дії не легше ніж повернути історичну пам’ять,

утвердити національну самосвідомість.

На Українському радіо, телебаченні розгорнута ціла мережа програм

аналітичного, пізнавального характеру на економічну тематику. Можна

засвідчити, що непростий процес входження в ринкові відносини розпочався і

завершиться він успішно, коли синхронно працюватимуть усі системи

суспільного механізму.

ПІДСУМКИ

Виходячи з вище означених факторів, Українське радіо формує концепцію

свого мовлення на таких засадах: За ідеологією Українське радіо виконує

функції винятково державницько-будівничого характеру. Ці функції не

властиві для більшості електронних засобів масової інформації світу, оскільки

відбувається водночас формування і державницьких інституцій, і,

найголовніше, трансформація світоглядних позицій громадян держави. Це

вимагає надзвичайно делікатного підходу, який визначається віковими,

історичними, регіональними, інтелектуальними характеристиками окремих

верств суспільства.