Пенчук І.Л. Радіожурналістика: основні засади функціонування

Подождите немного. Документ загружается.

Зламати світоглядні, психологічні стереотипи, сформовані протягом

багатьох десятиріч, не ображаючи почувань кожного громадянина суспільства,

справа надзвичайно і складна, і відповідальна.

2. У цьому зв’язку, зрозуміло, що за змістом Українське радіо віддає

перевагу програмам аналітичного характеру. Останнім часом з’явилося багато

передач, зокрема, економічної тематики, де не тільки повідомляється про

факти життя окремих виробничників, але й формується новий тип господаря -

людини мислячої, здатної працювати в умовах нетрадиційних, самостійно

приймати рішення в різних конкретних ситуаціях. Передачі політичної

тематики цього характеру відзначаються своєрідними підходами. Водночас

відбувається як переосмислення історичних подій минулого, так і оцінка всієї

сукупності явищ та суспільних процесів, які сталися сьогодні. Відбувається

непростий процес формування нової політичної культури, формування нового

громадянина, який повинен приймати власні рішення за свою долю, за долю

наступних поколінь. -

3. Державницько-будівнича ідеологія та аналітичний зміст потребують

диференційованих за формою сприйняття програм. У цьому зв’язку на

Українському радіо готуються спеціальні передачі освітньо-пізнавального

характеру для дітей та молоді, передачі пізнавально-аналітичні за змістом для

людей старшого віку. Зрозуміло, що різні за формою та змістом програми як

суспільно-політичної проблематики, так і культурницької готуються також в

різних регіонах України, де традиції, менталітет, рівень національної

самосвідомості відрізняються.

Отже, в стратегічному плані Національна радіокомпанія України здійснює

свою діяльність, спрямовану на формування цивілізованого українського

духовного простору, простору, який би увібрав усю скарбницю здобутків

історичного минулого і сформував сучасний рівень суспільної свідомості,

сформував демократичні державні інститути.

В плані тактичних підходів Українське радіо формує свою політику,

виходячи з національних інтересів - забезпечення зокрема політичної

стабільності, громадянської злагоди, психологічної рівноваги в умовах

еволюційної трансформації суспільних відносин, а також вироблення активної

соціальної мотивації громадян, передусім у сфері політичній та економічній.

ДОДАТОК 2

ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ

УКРАЇНИ

М. НАГОРНЯК

“Сьогодні телевізійний простір України нагадує стару ковдру, майже

розірвану на шматки і нездатну нікого по-справжньому зігріти. Сотні правд,

кривд, замаскованих під альтруїзм комерційних організацій, безнадійно

притиснутих масою особистих і фінансових конфліктів. Перерозподіл влади,

грошей, сфер впливу і вигідних перспектив відбувається на тлі майже повного

незнання “середнього глядача”, заради якого, власне, і покликане існувати

телебачення”, - ось так влучно визначає нинішній стан телепростору нашої

держави київська журналістка А. Лазарєва у статті “Українське телебачення:

однією ногою у тоталітаризмі, другою - у демократії?”, надрукованій в одній із

впливових газет “Зеркало недели” 5.10.1996р.

Не випадково почала я аналізувати цю проблему зі згаданої цитати. У ній

вельми промовисто, вельми чітко і лаконічно охарактеризовано стан, в якому

перебуває за нинішніх умов національний інформаційний простір. Зрозуміло,

що це стосується не лише згаданого телевізійного простору. Хоча

він,безперечно, є важливою складовою інформаційного світу країни. Наведена

цитата у якості лакмусового папірця виявляє усі і позитивні, і негативні

моменти питання.

Сьогодні Україна повинна розв’язати чотири архіважливих проблеми:

1. Перехід до демократичної політичної системи.

2. Побудова державності країни.

3. Утвердження основних положень ринкової економіки.

4. Визначення і формування нових моральних цінностей,

загальнолюдських цінностей. Неможливо уявити собі розв’язання таких

фундаментальних базисних проблем без “очей і вух народу” - журналістів, які

й уособлюють поняття “інформаційний простір” України. Але поміркуймо, що

таке “інформаційний простір” і чи існує він у нашій державі. Філософська

категорія “простір” наштовхує на першу думку, що це поняття пов’язано із

місцем, де відбувається щось, із матеріальною протяжністю, в якій

відбуваються ті чи інші процеси. Звичайно, у цьому є сенс. Але хотілося б

доповнити і подати таке визначення. Інформаційний простір - це сукупність,

система усіх (державних і недержавних) друкованих і аудіовізуальних засобів

масової інформації, їх законодавче підкріплена, юридичне та економічно

врегульована діяльність, спрямована на утвердження у суспільстві засад

цивілізованої високорозвиненої держави, на утвердження миру, спокою,

стабільності у життєдіяльності кожного громадянина зокрема і країни, світу в

цілому. Додам — це цілеспрямована діяльність засобів масової інформації на

благо свого суспільства й світу в цілому. Перейдемо до розгляду другого

питання - чи маємо ми щось подібне в Україні. Початкова цитата цієї статті аж

ніяк не на користь українських засобів масової інформації. Розбурханість,

розхристаність сучасної політичної й економічної обстановки не створює

належних умов ЗМІ для того, щоб називатися “системою, сукупністю усіх ЗМІ

країни”. Академік А. Москаленко зауважує: “Ми живемо у такий час, коли

поляризація політичних поглядів у суспільстві досягла апогею... Ця

поляризація провокує духовні й моральні розколювання носіїв інформації. Це

часом викликає до життя взаємозвинувачення у продажності, в ідеологічному й

суто людському лицемірстві...”. А ще — антагонічність видань у ставленні

один до одного, інформаційні війни тощо. Усе це призводить до думки, що про

усі ЗМІ як про “сукупність чи систему” ще говорити передчасно. Те, що маємо

— це швидше набір різних ЗМІ. Реальність така, що про законодавче

підкріплену, юридичне та економічно врегульовану діяльність ЗМІ поки

доводиться лише мріяти. Отже, навряд чи мають, рацію ті, хто говорить,

буцімто, в Україні сформований інформаційний простір. Крізь тернії до зірок

інформаційного простору — так би коротко я охарактеризувала нинішній стан

ЗМІ.

Сформованим інформаційним простором вважається такий простір,

розвиток якого відбувається за подібних умов чи положень:

1. Матеріальні можливості отримання, зберігання, підготовки і поширення

інформації по горизонталі і вертикалі.

2. Соціально-економічні можливості доступу до інформації населення

взагалі і кожного зокрема.

3. Територія поширення інформації за допомогою перерахованих конкретних

компонентів національної системи інформації та зв’язку.

4. Необхідність державної політики у цьому напрямі.

5. Необхідність міжнародних і регіональних угод у галузі масової

інформації.

Нове освоєння інформаційного простору, передусім його формування має

бути прямо пов’язано з переосмисленням як концепції розвитку, так і

характеру та функцій сучасної національної системи масової інформації та

зв’язку.

Формування національного інформаційного простору — це справа далеко

не одного року. У цьому аспекті важливо, щоб усі причетні до таких питань,

зрозуміли — інформація врятує світ. Але тільки за умови, коли світ

усвідомить, що таке інформація. І хоч це високий стиль, все ж необхідно

усвідомити — інформація — стратегічна сировина сучасного світу. Мені

здається, що саме з такого усвідомлення і починається усвідомлення себе,

свого засобу масової інформації у формуванні інформаційного простору

України.

Надзвичайно важливим у цій проблемі є так звана журналістська

солідарність. На жаль, в Україні це явище виражене не такою мірою яскраво,

як в інших країнах світу. Результат журналістської солідарності, найбільша

перемога американських журналістів — вихід з політичної арени Президента

Ніксона після “уоттергейтського скандалу”. Журналісти, які “розкрутили” цю

справу, і досі живі та здорові. На жаль, подібних прикладів в Україні немає. У

нас, як правило, журналісти йдуть у фарватері гучних справ. Скоординована

діяльність ЗМІ у напрацюванні позитивного досвіту розв’язання

найболючіших проблем суспільства — це також добре налагоджене

функціонування інформаційного простору держави.

Нонсенсом видається така ситуація, коли суспільство заангажоване, не

вільне, тобто не таке, де засоби масової інформації відіграють вирішальну

роль. Американський професор Гаррі Келвін зазначав : “Будь-яка нація, яка

вважає злочином критику уряду, не є вільним суспільством, незважаючи на

інші її характеристики”. Як кажуть, без коментарів. Ось і йдуть у тих країнах у

відставку не лише міністри, а й президенти, у поведінці яких є лише підозра

щодо неблагородних дій. Ще один факт. У Канаді діє дуже потужне

телебачення, яке, до речі, живе на державних дотаціях, і практично усі уряди

країни ним незадоволені. Зрозуміло через що – вічна причина – не так

висвітлюють. Але жоден уряд не дозволив собі звільняти незручних

журналістів, або ж закривати критично настроєні програми і канали. Оскільки

бояться суспільної думки, яка дає депутатські мандати, керівні крісла.

Порівняймо з нашим сумним досвідом. Так, саме сумним. Вбивство

тележурналіста Бойка, закриття програми “Післямова”,

зникнення із загальнонаціонального каналу програми “Вікна”... Прикладів

– маса. І, отже, бачимо - порівняння не на нашу користь.

Теперішнє наше сьогодення позначене дискусіями про входження

провідних країн світу в нову епоху — епоху інформаційного суспільства.

Життя поставить з часом і нашу країну перед такою проблемою (якщо вже не

поставило). Але без сформованого інформаційного простору шлях до

інформаційного суспільства буде виглядати як жалюгідні зусилля стати в один

рівень з розвинутими країнами світу. Нині це видається не зовсім реальним.

Адже поняття “інформаційне суспільство” характеризує таку економічну і

суспільну формацію, в якій отримання, збереження, обробка, поширення та

використання інформації, а також зростаючі технологічні можливості

комунікації відіграють вирішальну роль. На мій погляд, ми лише на початку

шляху до цього, і початком є необхідність сформувати інформаційний простір

країни. Чи бажаний такий напрям суспільного розвитку? - порушує питання

доктор політичних наук Йенського університету Німеччини Крістіано Герман.

Одні відповідають на це запитання зі значною долею оптимізму. Президент

Комісії європейського Союзу Жак Сантер під час зустрічі представників

“великої сімки” з питань комп’ютерних технологій (лютий 1995 р.) наголосив

на тому, що “комп’ютерна комунікація і технології означатимуть подальше

піднесення якості життя населення”. Проте видатні критики “комп’ютерної

доби”, такі як Йозеф Вайценбаум і Конрад Цузе уже давно почали

попереджувати політиків та суспільство про негаразди, які несе із собою

широке впровадження електронних систем управління та комунікації. Беручи

до уваги розбіжності між прихильниками та опонентами інформаційного

суспільства, Німеччина проаналізувала загальні підходи до проблем

комп’ютерної доби, основні вимоги країн “великої сімки” до побудови

інформаційного суспільства. Що є корисним для України, безсумнівно.

Отже, спостерігаючи за політичними процесами у Німеччині, а також у

США, можна помітити суттєві політичні та технологічні суперечності. Такі

несхожі між собою американські політики, як член демократичної партії віце-

президент США Ал Гор і голова фракції республіканців у Палаці

представників Ньют Гінгріч докладаютгь зусиль до прискореної побудови

нового інформаційного суспільства. Президент Клінтон оголосив створення

“інформаційного хайвею” пріоритетним національним інтересом. Зважаючи на

сучасний стан економіки України, пріоритетними у нас оголошуються

металургія, важка промисловість, сільське господарство, і це не викликає

запитань. Цікавить інше – коли ж ми прийдемо до того часу, коли формування

національного інформаційного простору буде оголошено пріоритетним

національним інтересом. Для нашого суспільства властива така тенденція —

ми починаємо створювати різні національні програми уже тоді, як певна галузь

суспільного життя приходить у занепад. Не хотілося б, щоб така сама доля

була і в національної комунікативної політики. Ось вимоги держав “великої

сімки” до створення інформаційного суспільства. З огляду на багатопланову

проблематику нової інформаційної ери, держави “великої сімки” під час

зустрічі їх представників у лютому 1995 р. виробили спільний каталог вимог

до всесвітнього процесу побудови інформаційного суспільства. До переліку

погоджених вимог входять:

- поєднання інформаційних систем для вільного обміну інформацією;

- розвиток глобальних ринків мереж і послуг;

- захист приватних інтересів та інформаційних баз;

- захист авторського права;

- співробітництво у сфері дослідження та розвитку нових комунікаційних

технологій;

- спостереження за соціальними і суспільними аспектами розвитку

інформаційного суспільства.

До речі, про поєднання інформаційних систем для вільного обміну

інформацією. Ця вимога до побудови інформаційного суспільства дуже тісно

пов'язана з думкою, що сьогодні проблема інформаційного простору

розглядається теоретиками та практиками журналістики як глобальна

проблема сучасності. І хоч мова йде про створення власного інформаційного

простору, водночас розуміється, що замкнутість інформаційного простору веде

до самоізоляції українського народу, який у ціннісній орієнтації обрав шлях

інтеграції зі світовим людством. Потрібно погодитися з тими дослідниками, які

говорять, що на зміну відомим принципам партійності та класовості ми

повинні обстоювати принцип гуманізму журналістики, який складається з

категорії правдивості, об’єктивності, коректності, демократизму, масовості,

патріотизму та інтернаціоналізму.

Необхідною умовою створення і формування інформаційного простору

держави є наявність поняття “вільна преса”, яке для нашої країни сьогодні є

швидше ідеалом, аніж благородною метою.

Для розвитку вільної преси в Україні журналіст сам повинен розуміти

межі вільності. Іноді винні самі журналісти,оскільки дозволили владі робити із

собою все, що заманеться... Саме журналісти так і не змогли створити якесь

своє незалежне об’єднання. Як справедливо зауважує журналіст В. Скачко у

статті “Український інформаційний бізнес: від залежності до продажності”,

“...влада ніяк не хоче зрозуміти, що ЗМІ можуть і повинні стати “четвертою

владою” лише тоді, коли вони будуть не слугами, а прибиральниками у

хорошому розумінні цього слова. Прибиральниками, які вимітають з нашого

життя усе погане і ганебне. Влада повинна зрозуміти, що це вигідно і їй самій,

хоча б через інстинкт самозбереження ...”. Влучні у цьому контексті слова

американського історика Стіва Коллінджера: “Держава, яка керує своїми

громадянами для того, щоб вони були слухнянішим інструментом в її руках,

зрештою залишиться без сильних постатей і великих справ, які сама держава

може здійснювати”.

Які ж вирішальні ознаки демократичної системи ЗМІ. Це:

- конституційна гарантія свободи інформації і захисту особистості;

- повна відміна цензури, а також подолання внутрішньої цензури

журналістів;

- максимальне роздержавлення і демонополізація;

- приватизація, але не у формі акціонерних товариств комерційної

орієнтації;

- чітке розмежування власне журналістики і ведення комерційних справ у

ЗМІ;

- необхідність особливо ретельної підготовки журналістів і підвищення їх

кваліфікації;

- створення відкритого інформаційного простору у чорноморському регіоні

у якості противаги часто односторонньому пануванню російських ЗМІ.

Отже, які висновки можна зробити з усього вищевикладеного.

Поки ще рано говорити про те, що перші позитивні результати цього

складного процесу демократизації дійсно розуміються в суспільстві як

незворотні і захищаються відповідним чином. Правила для врегулювання

конфліктів інтересів, прийняті у суспільствах з демократичною структурою,

поки що не розроблені у необхідній кількості, або приймаються не всім

суспільством у цілому. Саме це показує, яка велика відповідальність припадає

на долю ЗМІ. В ідеалі засоби масової інформації повинні взяти на себе

функцію незалежних, критичних спостерігачів і мислячих коментаторів, які

відіграють практично автономну роль “четвертої влади” у ставленні до

держави, уряду, юстиції.

Не можна просто чекати, поки .якийсь благородний уряд, держава

створять сприятливіші умови, поки економічна обстановка зрештою

нормалізується. Ці проблеми можна розв’язати лише за допомогою активного

внеску усіх зацікавлених осіб у створення демократичної культури ЗМІ, тобто

у першу чергу журналістів, видавців. Лише коли ЗМІ самі активно, сміливо і

насамперед якісно доведуть, що вони дедалі переконливіше виконують вимоги,

які висуваються до них як до непідкупного каталізатора прискорення

демократизації, тоді необхідність і виправданість їх існування, будуть

порушувати це питання дедалі менше. Паралельно необхідно створювати

передумови для формування інформаційного ринку. Поширювати інформацію

можна лише у тому випадку, коли вона доступна, коли нею можна

користуватися, Інформаційний ринок — це і захист журналістів. До тих пір,

поки журналістам і їх сім’ям доводиться чекати смерті, позбавлення основ

пристойного матеріального існування, доти не можна розраховувати на те, що

журналісти у своїй більшості будуть серйозно працювати і подавати критичні

матеріали. Для демократичного будівництва в усій його складній повноті

просто мало окремих героїв,які сміливо йдуть на ризик. Тому створення

регіональної системи захисту журналістів є особливо важливим питанням.

У столиці, а також у великих містах нашої країни варто було б створювати

міжнародні центри вільної преси з децентралізованою структурою, основне

завдання яких повинно полягати у підготовці висококваліфікованих кадрів і

експертів ЗМІ. Міжнародний обмін і співробітництво з іншими країнами СНД

також повинні забезпечувати ці центри вільної преси. Водночас такі центри

повинні сприяти створенню загального інформаційного простору не лише

нашої країни. Про це вже йшла мова. Це те, коли ми кажемо, що

інформаційний простір повинен бути відкритим.

Необхідно створити фонд солідарності і пожертвувань для захисту

свободи преси та інформації для індивідуальної допомоги журналістам, що

наражаються на небезпеку, а також для підтримки окремих ЗМІ, які вкрай

необхідні для демократичної дискусії, але такі, які знаходяться у важкому

економічному становищі і відчувають політичний тиск. У країнах СНД

потрібно поширювати повідомлення про можливості створення публічно-

правових ЗМІ.

Необхідно вдосконалювати рамочні умови журналістської праці з метою

розвитку інформаційної свободи суспільства, не порушуючи Ігри цьому