Панцир С. Система органів влади та місцевого самоврядування в стратегії громадського лобіювання. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

Сфера національної безпеки є досить широкою і охоплює інтереси та сфери

діяльності чисельних НУО соціального, економічного, політичного та культур-

ного спрямування. Ефективність діяльності таких НУО, їх вплив залежать від

участі у програмах з питань національної безпеки.

• здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, виз-

начає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які

підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори; вживає заходів

щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та

інших утворених відповідно до закону військових формувань;

Зазначені питання є актуальними для НУО, в центрі уваги яких реформу-

вання збройних сил, громадський контроль за збройними силами, захист прав

військовослужбовців строкової служби. Співпраця Міноборони та НУО на да-

ний момент успішно розвивається і варто сподіватись, що при посиленні пов-

новажень КМУ у цій сфері вплив НУО на політику у сфері буде тільки посилю-

ватись.

• вирішує питання соціальних і правових гарантій для військовослужбовців,

осіб, звільнених з військової служби та членів їхніх сімей;

Проблематика соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей в

умовах реформування Збройних Сил України відноситься до числа проблем, які

вимагають вирішення на найвищому рівні. В першу чергу через гострі питання

бюджетного фінансування. НУО, які опікаються захистом прав ветеранів, війсь-

ковослужбовців звільнених у запас, і повинні орієнтуватись на це повноваження

КМУ у забезпеченні ефективності своєї діяльності.

• здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілі-

заційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи

в умовах надзвичайного чи воєнного стану; вирішує питання забезпечення участі

військовослужбовців України в миротворчих акціях у порядку, визначеному законом;

визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу;

Дані повноваження можуть мати для НУО інтерес в контексті питань гро-

мадського контролю за системою та виконання специфічних проектів, які сто-

суються безпеки життєдіяльності.

Сфера удосконалення державного управління та державної служби

КМУ:

• організовує проведення єдиної державної політики у сфері державної служ-

би; здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади;

• розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів

виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації

витрат, пов’язаних з утриманням апарату управління;

• утворює, реорганізовує та ліквідує міністерства та інші центральні органи

виконавчої влади відповідно до закону в межах коштів, передбачених у Державному

бюджеті України на утримання органів виконавчої влади, затверджує положення

про зазначені органи; застосовує дисциплінарні стягнення до керівників органів ви-

конавчої влади та їх заступників, які є державними службовцями;

Адміністративні повноваження КМУ мають важливе значення для НУО, які

прагнуть удосконалити ту чи іншу сферу держаної політики, системи забезпечення

прав, шляхом удосконалення інституційних перетворень. Дані повноваження також

можуть використовуватись для удосконалення співпраці органів виконавчої влади.

Зокрема, це може стосуватись ініціатив по створенню дорадчих органів, визначення

функцій міністерств та відомств надати підтримку НУО.

• затверджує граничну чисельність працівників органів виконавчої влади;

визначає умови оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств де-

ржавного сектору економіки, а також грошового забезпечення військовослужбовців

(осіб рядового і начальницького складу);

Ці повноваження КМУ принципові для НУО, які опікуються правами праців-

ників бюджетної сфери, сприяють подоланню корупції. Крім того, питання оплати

праці лікарів, вчителів, працівників культури вимагають громадського контролю та

впливу з огляду на систематичне порушення права на гідну оплату праці.

Таким чином, повноваження КМУ включають в себе практично всі сфери

політики та суспільного життя, які стосуються громадського суспільства та в

яких формуються цілі діяльності організацій громадянського суспільства. Отже,

КМУ та його структури повинні стати ключовими партнерами і на практиці чіт-

ко розмежовувати межі повноважень за принципом субсидіарності (на вищому

рівні вирішуються ті питання, які не можна вирішити на нижчому). КМУ може

формувати державну політику таким чином, щоб делегувати чималу кількість

повноважень організаціям громадянського суспільства, перерозподіляти ресур-

си для забезпечення реалізації цих повноважень, долати адміністративні переш-

коди діяльності НУО по забезпеченню законних прав та інтересів громадян.

§2. РОЗМЕЖУВАННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ КМУ ІЗ ІНШИМИ

ІНСТИТУТАМИ ВЛАДИ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА

Відповідно до ЗУ „Про Кабінет Міністрів України” відносини Уряду та ін-

ших органів центральної виконавчої влади визначаються наступним чином. КМУ

спрямовує і координує діяльність міністерств та інших центральних органів ви-

конавчої влади, вони підзвітні та підконтрольні йому. Кадрові призначення, а

відповідно і політичний вплив на міністерства знаходяться у виключній компе-

тенції Уряду. КМУ має право скасовувати повністю або у окремих частинах акти

міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Відповідно, якщо

метою лобістської компанії є скасування акту міністерства чи інших централь-

них органів влади, основним об’єктом лобіювання повинен бути саме КМУ.

Варто чітко усвідомлювати вплив Уряду, власне, як органу виконавчої влади.

Уряд координує та спрямовує діяльність державних органів по реалізації того чи

іншого напрямку державної політики, виконання Конституції та законів Украї-

ни, указів Президента України, постанов Верховної Ради України.

Щодо Ради міністрів АР Крим, КМУ координує та спрямовує її діяльність

в питаннях виконання законодавства, нормативно-правових актів, виконання

покладених на неї державних функцій та повноважень. Вона підзвітна та під-

контрольна уряду. Порядок участі Ради міністрів АРК у державних програмах

визначається окремими положеннями цих програм. У разі неефективного ви-

конання Головою Ради міністрів своїх повноважень, КМУ звертається із подан-

ням до Президента України та Верховної Ради АРК про його звільнення. Таким

чином, політичний вплив КМУ на уряд АР Криму є обмеженим. КМУ не може

скасовувати акти Ради міністрів АРК.

Діяльність місцевих державних адміністрацій також координується та спря-

мовується КМУ, вони також підзвітні та підконтрольні Уряду. Призначення на

посади голів місцевих адміністрацій, їх звільнення розглядається на засіданнях

КМУ і здійснюється Президентом України за його поданням. КМУ впливає на

організаційну основу діяльності місцевих адміністрацій, затверджуючи типовий

регламент місцевих державних адміністрацій, рекомендований перелік струк-

турних підрозділів та положення про них, граничний розмір штату та фонд оп-

лати праці. Розроблені Урядом проекти актів законодавства щодо розвитку ад-

міністративних одиниць повинні погоджуватись із місцевими адміністраціями.

КМУ може скасовувати акти місцевих адміністрацій.

Державні господарські об’єднання, підприємства, організації створюються

КМУ, в тому числі для управління державною власністю. КМУ затверджує їх ста-

тути, визначає граничну чисельність працівників, призначає та звільняє керів-

ників. Ці повноваження КМУ важливі для НУО, якщо компанія спрямована на

подолання наслідків неправомірних дії державних підприємств, завдання ними

шкоди довкіллю, погіршення соціального становища населення через зловжи-

вання монопольним становищем та підвищення тарифів тощо.

Повноваження у відносинах з Президентом України на даним момент є спір-

ними і можуть бути у будь-який час зміненими. Йдеться про право контрасигна-

ції, яке вже викликало політичні конфлікти, як таке, що обмежує повноважен-

ня права Президента, визначені статтею 6 Конституції України. За цим правом,

Акти Президента України щодо призначення та звільнення глав дипломатичних

представництв, представників в міжнародних організаціях, створення судів, рі-

шень, пов’язаних із діяльністю Ради національної безпеки та оборони, рішень

про введення надзвичайного стану повинні скріплюватись підписами Прем’єр-

міністра та голови профільного міністерства чи відомства. Це не формальна

процедура, оскільки прем’єр та міністри мають можливість не погоджуватись

підписувати акти і наводити обґрунтування своєї позиції у супровідному листі.

Таке положення важливе для корегування лобістських компаній, спрямова-

них, наприклад, на вирішення питань суспільної безпеки у РНБО. Ці питання

можуть бути заблоковані КМУ, а тому НУО повинні витрачати додаткові зусилля

на співпрацю не тільки із главою держави, але й з додатковим гравцем – КМУ.

Також, КМУ за власною ініціативою може розробляти проекти законів та актів

Президента з питань, які належать до повноважень Президента.

КМУ взаємодіє із Секретаріатом Президента України, Радою національної

безпеки та оборони, консультативними органами, створеними президентом,

проте ці органи не мають права втручатись у діяльність КМУ та давати йому

доручення. Таким чином, інститути громадянського суспільства, які налагодили

співпрацю із органами, що утворені та керуються Президентом, не повинні сподіва-

тись на можливість впливу цих органів на вирішення тих чи інших питань у системі

виконавчої влади.

У стосунках з Верховною Радою України ключовим повноваженням КМУ є

право законодавчої ініціативи. Законопроекти вносяться на розгляд ВРУ від-

повідно до Регламенту ВРУ. Щодо законодавчих ініціатив інших суб’єктів, то

КМУ здійснює за дорученням ВРУ або за власною ініціативою висновки щодо

економічного та фінансового обґрунтування тих законопроектів, які вимагають

здійснення додаткових видатків з Державного бюджету України. КМУ також за-

безпечує експертизу законопроектів, надісланих ВРУ. Таким чином, вплив КМУ

на законодавчий процес не може бути і не є досить сильний. Однак питання фі-

нансово-бюджетного обґрунтування є досить серйозними і чимало законопро-

ектів відхилялись саме з цих причин. Навіть прийняті закони, які не пройшли

фінансово-бюджетну експертизу КМУ (Мінфіну) обмежуються у чинності через

закон про Державний бюджет України на відповідний рік. В лобістських ком-

паніях, спрямованих на зміну законодавства, варто планувати тривалу і складну

співпрацю із КМУ щодо обґрунтування законопроектів та позитивних виснов-

ків експертизи.

Значна частина повноважень КМУ, які мають найбільший вплив на полі-

тику реалізуються в процесі прийняття Державного бюджету України, прийняття

та виконання державних програм. ЗУ „Про Кабінет Міністрів України” визначає

певні новації щодо бюджетного процесу. Бюджетна резолюція готується урядом

до 1 березня, а проект бюджету подається урядом, як і раніше, до 15 вересня. Та-

ким чином, успішна співпраця із органами центральної виконавчої влади щодо

забезпечення державного фінансування бажаної для громадянського суспіль-

ства діяльності, повинна відбуватись у межах зазначених термінів. При цьому

коаліціям НУО варто впливати на визначення загального обсягу фінансуван-

ня бюджетних та держаних програм на ранніх етапах, тобто на початку року. За

нинішньою практикою, відомства рекомендують НУО давати пропозиції щодо

фінансування їх діяльності після прийняття бюджету і затвердження суми фі-

нансування за залишковим принципом. Це дозволяє уряду маніпулювати НУО,

які починають ревниву бійку за обмежені бюджетні кошти.

Взаємовідносини із судами. КМУ, як і Президент України, може звертатись

до Конституційного Суду України для одержання висновків щодо відповідності

Конституції України рішень та нормативно-правових актів. В судах загальної

юрисдикції КМУ може бути позивачем та відповідачем. При розгляді справ у

суді КМУ та інші органи зобов’язані надавати необхідну інформацію та матеріа-

ли. В судах Уряд представляє Міністерство юстиції України.

Досить принциповим є розуміння взаємовідносин Уряду та органів місце-

вого самоврядування (ОМС), визначених у статті 42 ЗУ „Про Кабінет міністрів

України”. Уряд знову ж таки спрямовує діяльність органів місцевого самовря-

дування, але завдання такого спрямування відрізняється від взаємовідносин із

органами виконавчої влади. Спрямування стосується забезпечення кращого

функціонування та розвитку місцевого самоврядування із додержанням прав

місцевого самоврядування. Уряд забезпечує взаємодію центральних та місцевих

органів виконавчої влади із органами місцевого самоврядування. Така взаємодія

має на меті вирішення питань економічного, соціального та культурного розвит-

ку відповідних адміністративно-територіальних одиниць.

Органи місцевого самоврядування виконують доручення уряду не за власні

кошти. Видатки, пов’язані із виконанням рішень КМУ фінансуються за рахунок

коштів державного бюджету. В цьому ж руслі, Уряд може готувати проекти за-

конів щодо передачі ОМС повноважень органів виконавчої влади із відповідним

фінансуванням із державного бюджету. Окрім фінансування ОМС можуть пере-

даватись загальнодержавні податки чи державні об’єкти у комунальну власність.

Відповідно, Уряд отримує контроль за виконанням органами місцевого самов-

рядування наданих їм повноважень виконавчої влади.

На останні два положення варто звернути увагу, оскільки в громадській

лобістській компанії можуть виникати додаткові перешкоди, пов’язані із визна-

ченням повноважень. Типовий приклад – перекладання на органи фінансуван-

ня повноважень щодо створення соціальних установ, таких як дитячих будинків

сімейного типу. В законах про державний бюджет на відповідний рік Уряд пок-

ладає на ОМС функції по забезпеченню цих установ, проте відповідне фінансу-

вання із загального фонду державного бюджету не передбачається. Як наслідок,

виникає випадок, коли при визначенні повноважень органи виконавчої влади

посилаються на передані повноваження ОМС, а останні посилаються на Уряд,

який не забезпечив фінансування цих повноважень. У таких ситуація місцеві

НУО не зможуть жодним чином вплинути на ситуацію. Для розв’язання пробле-

ми необхідно забезпечувати громадських контроль за бюджетним процесом та

впливати на Уряд щодо уникнення подібних колізій.

Стаття 43 визначає взаємовідносини КМУ із об’єднаннями громадян. Ці по-

ложення позбавлені конкретності. Зокрема, визначено, що КМУ безпосередньо

або через інші органи виконавчої влади забезпечує реалізацію прав об’єднань

громадян. Уряд також розглядає пропозиції об’єднань громадян, про що мова

піде у відповідному параграфі цього розділу.

§3 ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ УРЯДУ УКРАЇНИ ТА

ПОРЯДОК ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

Цей параграф досить важливий для лідерів громадських лобістський ком-

паній, оскільки забезпечить належну компетентність, необхідну для планування

компанії в питаннях термінів прийняття рішень чи досягнення цілей компанії,

визначити рівень осіб, із якими необхідно проводити переговори щодо прий-

няття рішень.

Окрім ЗУ „Про Кабінет Міністрів України”, питання діяльності Уряду ре-

гулюються Тимчасовим регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженого

Постановою КМУ №915 від 5 червня 2000 року. Регламент зазнавав чисельних

змін, останні з яких вносились в березні 2007 року

В першу чергу варто визначити організаційні форми діяльності КМУ, як

колегіального органу. Рішення КМУ приймаються колегіально на засіданнях

Уряду. У засіданнях беруть участь члени КМУ: Прем’єр-міністр, віце-прем’єри,

міністри. У разі потреби можуть залучатись інші посадові особи. До засідань та-

кож можуть залучатись представники служби Прем’єр-міністра, Секретаріату

КМУ. Порядок денний засідання формується Міністром КМУ (Секретарем – у

попередній редакції) і затверджується Прем’єр-міністром.

Засідання носять регулярний характер і за Тимчасовим регламентом повин-

ні проводитись щосереди, із доведенням порядку денного до членів уряду за 48

годин. Допускаються позачергові засідання із повідомленням членів уряду за 24

години та невідкладні засідання. Невідкладні засідання можуть бути пов’язані із

попередженням аварій, катастроф, стихійних лих, подоланням їх наслідків.

Засідання вважається правочинним, якщо на ньому присутні більше поло-

вини загального складу КМУ. Станом на березень 2006 року до складу КМУ вхо-

дять:

• Прем’єр-міністр;

• перший віце-прем’єр-міністр;

• 5 віце-прем’єрів;

• 19 міністрів.

Якщо 50% від складу проголосували за рішення (наприклад, нормативно-

правовий акт), воно вважається прийнятим. При рівності голосів, вирішальним

є голос Прем’єр-міністра.

Рішення засідання приймається у формі протоколу, який оформлюєть-

ся на основі стенограми Секретаріатом КМУ. Якщо протокол передбачає

внесення змін до обговорених на засіданні актів КМУ, такі зміни вносяться

Постанова „Про затвердження Тимчасового регламенту Кабінету Міністрів України”/ №

915 вiд 05.06.2000.- http://portal.rada.gov.ua/

Секретаріатом, після цього акт підписується прем’єр-міністром і набирає чин-

ності. Протокол може містити доручення посадовим особам, органам влади і

Секретаріат КМУ контролює виконання цих доручень.

Засідання КМУ можуть бути закритими, якщо питання порядку денного

віднесені до державної таємниці.

Базовим інструментом прийняття рішень КМУ є Урядовий комітет. Стаття 50

ЗУ „Про кабінет Міністрів України” визначає мету цього органу: координувати

дії органів виконавчої влади, здійснювати попередній розгляд проектів норма-

тивно-правових актів, концепцій та інших документів, які подаються на розгляд

уряду. Тимчасовий регламент КМУ визначає Урядовий комітет як робочий орган

Уряду і деталізує повноваження:

• розгляд проектів законів, актів Президента України, постанов та роз-

поряджень КМУ, що подані із розбіжностями, які не були усунуті піс-

ля погоджувальних процедур, здійснюваних розробником проекту;

• прийняття рішення про оприлюднення проектів актів;

• прийняття рішень про перегляд регуляторних актів КМУ за результа-

тами аналізу звіту про їх виконання;

• розгляд скарг на рішення Держкомпідприємництва.

Прем’єр-міністр затверджує перелік урядових комітетів, який відповідає

пріоритетним напрямкам державної політики. Урядові комітети очолюються

Прем’єр-міністром, віце-прем’єр-міністрами, міністром закордонних справ. До

складу Урядового комітету входять:

• члени Уряду;

• представники інших центральних органів виконавчої влади (голови

держаних комітетів, комісій тощо);

• заступники керівників центральних органів виконавчої влади;

• заступники Міністра КМУ.

Організаційною формою діяльності Урядового комітету є засідання, яке

проводиться за рішенням голови комітету у разі потреби. Порядок денний фор-

мується секретарем комітету, затверджується головою і за 48 годин надсилається

учасникам засідання.

Відповідно до питань порядку денного у засіданні комітету можуть брати

участь представники центральних та місцевих органів виконавчої влади, уста-

нов та організацій, які приймали участь у розробці проекту рішення. В засіданні

також приймають участь представники Секретаріату КМУ, які готували експер-

тний висновок до проекту рішення.

Засідання вважається правочинним у разі присутності на ньому полови-

ни затвердженого складу Урядового комітету. Рішення на засіданні Урядово-

го комітету приймаються консенсусом або одноголосно. Проте це не означає

відхилення акту щодо якого консенсус не досягається. Голова Урядового коміте-

ту одноосібним рішенням може передати проект акту на розгляд Уряду із враху-

ванням у окремому протоколі розбіжностей, які не дозволили досягти консен-

сусу. Таким чином, ключовими фігурами у просуванні проекту рішення стають

голови комітетів, вони ж найчастіше – віце-прем’єр-міністри.

Тепер варто звернути увагу на ключовий інструмент реалізації повноважень

Кабінету Міністрів України – владні рішення органу виконавчої влади. Стаття

53 ЗУ „Про Кабінет Міністрів України” визначає такі акти КМУ, як постанови

та розпорядження, обов’язкові до виконання. Постанови носять нормативний

характер і спрямовані на реалізацію Конституції та законів України. Розпоряд-

ження стосуються нормативно-розпорядчих питань, переважно організацій-

ного характеру. Наприклад, розпорядженням може передаватись у комунальну

власність певний об’єкт державної власності, можуть виділятись кошти на від-

значення пам’ятних роковин, створення державних підприємств, підписання

міжнародних договорів, які відносяться до повноваження КМУ тощо.

Право ініціативи у прийнятті актів КМУ мають:

• члени КМУ;

• центральні органи виконавчої влади;

• Рада міністрів АРК;

• обласні державні адміністрації;

• Київська та Севастопольська міські державні адміністрації.

Ці органи, власне, і розробляють проекти актів, вони ж і беруть участь у ро-

боті Урядових комітетів. До розробки проектів рішень можуть також залучатись

народні депутати, науковці та інші фахівці.

Тимчасовий регламент КМУ більш детально визначає порядок підготовки

та прийняття актів КМУ. Зокрема, визначено підстави для підготовки проектів

актів. Проекти готуються на підставі:

• Законів України;

• Актів Президента України;

• Актів КМУ, рішень Урядових комітетів, доручень Прем’єр-міністра,

віце-прем’єр-міністрів.

Процедура погодження проектів актів перед внесенням на розгляд КМУ має

свою специфіку у залежності від предмету регулювання. Загалом, якщо предмет

регулювання стосується компетенції кількох органів виконавчої влади, останні

зобов’язані брати участь у підготовці проекту у якості заінтересованих органів.

За ініціативою головного розробника вони беруть участь у нарадах, робочих зу-

стрічах, консультаціях, а також мусять надавати всю необхідну інформацію. Всі

проекти повинні проходити обов’язкову експертизу Міністерства юстиції. Крім

того, проекти актів погоджуються із:

Мінфіном та Мінекономіки, якщо вони стосуються питань оподаткування,

витрат фінансових та матеріальних ресурсів;

додатково із Головною контрольно-ревізійною комісією, якщо проект сто-

сується витрачання бюджетних коштів;

Держкомпідптримємництвом – питання регулювання підприємницької

діяльності;

Мінпраці – питання оплати праці, грошового утримання, пенсійного забез-

печення, соціального захисту;

Держмитслужбою, якщо проекти містять посилання на коди Української

класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності.

Якщо проект має загальнодержавне значення і потенційно впливає на всі

верстви населення, розробник зобов’язаний ознайомити із його змістом всі цен-

тральні та регіональні органи виконавчої влади. Останні повинні протягом 15

днів надати свої зауваження. В окремих випадкам Прем’єр-міністр може запро-

вадити публічне обговорення проекту, опублікувавши проект акту у ЗМІ.

Вимоги до підготовки проекту акту висуваються такі. Головний розробник:

• здійснює аналіз ситуації у сфері регулювання і визначає причини

розробки проекту акту;

• готує проект акту із залученням фахівців у відповідній сфері;

• перевіряє проект акту на відповідність міжнародним зобов’язанням

України, вимогам наближення до законодавства Європейського Сою-

зу та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод;

• проводить аналіз регуляторного впливу акту, якщо акт спрямований

на регулювання діяльності суб’єктів економічної діяльності;

• враховує зауваження щодо проекту заінтересованих органів.

Проект акту супроводжується пояснювальною запискою та довідкою про

погодження. При наявності розбіжностей проект акту подається разом із про-

токолом розбіжностей. Якщо проект передбачає внесення змін, до чинних ак-

тів подається порівняльна таблиця. Якщо розроблялась концепція проекту акту,

вона також повинна подаватись на розгляд КМУ.

Далі за процедурою проект акту передається до Секретаріату КМУ, який го-

тує до нього експертний висновок. Разом із експертним висновком проект пе-

редається на розгляд Урядового комітету. Якщо комітет схвалює проект, то його

розгляд включається до порядку денного засідання КМУ.

В контексті прийняття владних рішень Тимчасовий регламент КМУ дає

більш широке тлумачення практики формування та реалізації політики урядом.

Зокрема, Регламент включає поняття політичного рішення – концептуальних за-

сад формування державної політики. Політичне рішення приймається у форматі

стратегії, плану дій, концепцій, які містять оптимальні з точки зору уряду шляхи

вирішення проблеми та удосконалення нормативно-правової бази. Політичне

рішення формується на основі пропозицій суб’єктів права ініціативи прийняття

акту КМУ.

Документально пропозиція щодо політичного рішення оформлюється у

формі доповідної записки. Вона містить: сформульовану проблему, суть рекомен-

дованого рішення для її розв’язання, заходи, джерела та обсяги фінансування.

Пропозиція повинна бути обґрунтована із зазначенням можливих ризиків та не-

гативних наслідків прийняття рішення. Пропозиція повинна спиратись також

на результати консультацій (опитування громадської думки, вивчення позиції

заінтересованих груп населення. Враховуються позиції міністерств та інших

центральних органів влади, до компетенції яких може належати пропоноване

політичне рішення. Вимоги до підготовки доповідної записки практично пов-

ністю відображають цикл аналізу політики за його основними етапами. Саме тут

варто підкреслити, що оволодіння громадськими лобістами навичками аналізу

політики має принципове значення для успішної співпраці із урядовими орга-

нами влади. Регламентними документами уряду передбачений досить високий

рівень аналітичної роботи і успішність діалогу Уряду та громадськості може за-

лежати від рівня компетентності саме громадськості.

Кабінет Міністрів України має право законодавчої ініціативи. На даний мо-

мент є спірним питання чи є КМУ виключним суб’єктом законодавчої ініціа-

тиви, оскільки таке положення вимагає тлумачення. Законопроектна робота

здійснюється відповідно до орієнтовних планів законопроектних робіт КМУ та

центральних органів виконавчої влади. Підставою для складання таких планів є

необхідність виконання актів Президента України, актів КМУ та власна ініціа-

тива Уряду та міністерств. Крім того, в текстах прийнятих законів, у прикінцевих

положеннях досить часто формулюється вимога розробити певні законопроекти

чи внести зміни у законодавство.

Головним розробником законопроектів КМУ, які вносяться до парламенту є

Міністерство юстиції. Воно розробляє законопроект на підставі ухваленої поста-

новою КМУ концепції законопроекту. Концепцію розробляє профільний цент-

ральний орган виконавчої влади. При роботі над законопроектом Міністерство

юстиції формує робочу групу, до якої входять фахівці профільних міністерств.

§4. ЗВЕРНЕННЯ ГРОМАДЯН

В цьому параграфі ми розглянемо базові засади процедури звернення грома-

дян не тільки до КМУ, а також і до інших органів державної влади та місцевого

самоврядування.

Право громадян на звернення визначено статтею 40 Конституції України:

„Усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення

або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого само-

врядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розгля-