Панцир С. Система органів влади та місцевого самоврядування в стратегії громадського лобіювання. Навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

На початку ґрунтовнішої громадської лобістської програми її ініціаторам та

організаторам необхідно:

8. Розробити детальний план проведення кампанії.

9. Ідентифікувати той орган влади, до компетенції якого відноситься вирі-

шення відповідної проблеми.

Як правило, громадська лобістська кампанія має „реактивний” характер,

тобто виникає як наслідок масової незгоди представників певної частини сус-

пільства з уже ухваленим рішенням або проектом рішення органу влади. У будь-

якому разі, мінімальною вимогою, яку може ставити перед собою така кампанія,

є відміна / недопущення ухвалення рішення (програми, комплексу заходів).

Інакше кажучи, виникає потреба поставити під сумнів відповідне рішення /

проект рішення. Поставити під сумнів таке рішення / проект рішення можна як

з точки зору його ЗАКОННОСТІ так і з точки зору його ДОЦІЛЬНОСТІ.

У першому випадку необхідно довести, що відповідне рішення :

• не відповідає повноваженням органу, який його ухвалив;

• порушує норми актів законодавства (законів, постанов уряду, наказів

міністра та інших видів та інших видів нормативних актів, в тому

числі діючих галузевих технічних норм та стандартів, міжнародних

зобов’язань взятих на себе Україною тощо);

• прийняте з порушенням передбаченої процедури його підготовки та

ухвалення.

З огляду на це, організаторам кампанії слід :

10. Визначити тип, порядок підготовки, процедуру розгляду та ухвалення

рішення, яке призвело до виникнення проблемної ситуації.

11. Проаналізувати рішення з точки зору дотримання процедури та інших

чинних норм відповідного галузевого законодавства, дотримання спеціальних

державних / регіональних / місцевих технічних стандартів та норм.

Проблеми, пов’язані з цими етапами проведення кампанії висвітлені в нав-

чально-тренінгових курсах з проектування нормативно-правових актів, методи

оцінювання ефективної управлінської діяльності, розподіл повноважень між орга-

нами влади.

У випадку оспорювання ДОЦІЛЬНОСТІ законно ухваленого рішення ( його

завжди легше оспорити на предмет законності, ніж його доцільності), його варто:

12. Вивчити на предмет „фінансово-майнової” ціни питання (нераціональ-

не використання бюджетних коштів, земельних ресурсів, майна громади тощо).

13. Проаналізувати адекватності вирішення проблеми, ефективності, спра-

ведливості, потенційних ризиків, непрямих, довгострокових та неочікуваних

наслідків у суміжних сферах.

Ці питання висвітлюються в межах курсу з аналізу політики, розподіл повно-

важень між органами влади.

Для того, щоб здійснити дослідження ЗАКОННОСТІ та ДОЦІЛЬНОСТІ рі-

шення / проекту рішення органу влади, необхідно :

14. Оформити та розіслати відповідні запити до органів та посадових осіб

місцевого самоврядування та державного управління, аби отримати потрібну ін-

формацію.

15. У разі її отримання, слід провести консультації з фахівцями з адміністратив-

ного права, бюджетного фінансування та з відповідними галузевими експертами.

Після того, як отримані результати відповідного рішення або його проекту

варто:

16. Підготувати документ, що систематично висвітлює та обґрунтовує усі ар-

гументи „проти” законності та доцільності відповідного рішення.

17. Оприлюднити його та надіслати цей документ до відповідних органів

влади, політичних партій, впливових НУО, бізнес-структур та ЗМІ .

18. Визначити негативні наслідки цього рішення для окремих груп, інфор-

мування цих груп про них. Спланувати спеціальні PR-месиджі.

Ці заходи дозволять привернути до проблеми увагу широкої громадськості та

підвищить шанси на ширшу мобілізацію громадської підтримки. Про це деталь-

ніше Ви зможете ознайомитись в наступних навчально-методичних матеріалах

Школи громадського лобіювання: форми і методи залучення громадськості до

вирішення місцевих проблем, механізм судового оскарження рішень, інформаційний

супровід кампанії.

Якщо внаслідок проведеного аналізу виявиться, що відповідне / проект рі-

шення не є бездоганним в частині його законності, то організаторам кампанії

слід вдатися до:

19. Вивчення можливості судового оскарження цього рішення.

20. Організації оскарження відповідного рішення в судовому порядку.

З відповідними питанням ви можете ознайомитись завдяки матеріалам курсу.

Цілком можливо, що на цьому етапі кампанія переможе, й влада під тиском

наведених аргументів, громадської підтримки в адміністративному порядку чи

внаслідок ухваленого рішення відмінить своє попереднє рішення / відмовить-

ся ухвалювати проект відповідного рішення. У такому випадку поновлюється те

status quo, що існувало до початку кампанії. Однак можливий варіант , коли про-

блема на вирішення якої владою було підготовлено проект / ухвалено рішення

є такою, яку суспільство не може далі ігнорувати, то важливим завданням кам-

панії громадського лобіювання має стати :

21. Підготовка, опис, обґрунтування власного альтернативного способу ви-

рішення цієї проблеми.

22. Планування публічної презентації власної пропозиції. Підготовка спе-

ціальні PR-месиджів для „зацікавлених сторін”, що обґрунтовують приваб-

ливість, адекватність специфіці проблеми, ефективність, реалістичність, здій-

сненність саме підготовленого в межах кампанії альтернативного способу

вирішення відповідної проблеми.

23. Підготовка проектів рішень органів та посадових осіб місцевого самовряду-

вання та державного управління, що реалізовуватимуть розроблені пропозиції.

Питанням, що пов’язані з цими етапами проведення кампанії, присвячені

окремі розділи / модулі курсів з питань інформаційний та PR-супровід лобістської

кампанії, проектування нормативно-правових актів.

Після цього необхідно забезпечити процес „доведення” до органів влади

відповідних альтернативних пропозицій. Для цього слід :

24. Підготувати та провести переговори з відповідними посадовими особами

та представниками органів місцевого самоврядування та державного управлін-

ня, що ухвалюють такі рішення, та, можливо, реалізовуватимуть в подальшому

розроблені пропозиції щодо доцільності обраного варіанту рішення проблеми та

змісту підготовлених проектів рішення.

25. Забезпечити проведення публічних заходів та публікацію матеріалів у

ЗМІ на підтримку пропонованого шляху вирішення проблеми.

Детальніше про це Ви дізнаєтесь з курсів: Методи й засоби ведення результа-

тивних переговорів, інформаційний та PR-супровід лобістської кампанії.

У разі, якщо можновладці пристали на запропонований учасниками кам-

панії громадського лобіювання альтернативний варіант вирішення проблеми,

аби забезпечити його послідовне, систематичне та неспотворене втілення ор-

ганізаторам кампанії, важливо:

26. Розробити та запровадити механізм громадського контролю над вико-

нанням цього рішення.

27. Підготувати пропозиції щодо тих інституційних змін, які унеможливлять

в подальшому виникнення подібних проблем.

Детальніше про це Ви можете дізнатися з матеріалів курсів, присвячених про-

ектуванню нормативно-правових актів, механізм судового оскарження рішень.

Ми хочемо ще раз наголосити на тому, що описаний вище алгоритм прове-

дення кампанії громадського лобіювання лише описує типові проблеми, з яки-

ми зустрінуться організатори таких акцій та логічну послідовність їх вирішення.

Окрім того, він дозволяє зрозуміти місце та значення кожного з навчально – ме-

тодичних курсів Школи громадського лобіювання для підготовки необхідних

знань та вмінь майбутніх менеджерів кампаній громадського лобіювання.

Бажаємо Вам успіху на шляху ефективного громадського впливу на зміст рі-

шень органів влади!

МОДЕЛЬ «ПРОСТОЇ» КАМПАНІЇ

МОДЕЛЬ «УСКЛАДНЕНОЇ» КАМПАНІЇ

продовження

МОДЕЛЬ «УСКЛАДНЕНОЇ» КАМПАНІЇ

закінчення

Вступ

Пропонований Вашій увазі довідник, покликаний підвищити компетен-

тність, обізнаність громадян та лідерів НУО щодо інституційної основи де-

ржавної влади в Україні. Особлива увага приділена питанням суті повноважень

парламенту, уряду, центральних органів виконавчої влади, місцевих державних

адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Особливістю представлених

відомостей є те, що вони орієнтовані на можливості налагодження співпраці із

державними інститутами, здійснення громадського впливу на прийняття рі-

шень.

На жаль, в сучасних умовах не вдається викласти повноваження державних

інститутів виключно у довідковому форматі. Здійснюване останнім часом ад-

міністративне та політичне реформування влади в силу різних причин породжує

чимало протиріч, колізій, політичних конфліктів у взаємовідносин різноманіт-

них інститутів. Тому уникнути аналітичного, проблемного аналізу у викладенні

матеріалу не завжди вдавалось. Тим не менше, такий аналіз може бути корисним

для лідерів НУО, які прагнуть активно впливати на процес реформування вла-

ди.

В якості джерел інформації використовувались переважно законодавчі та

нормативно-правові документи, зокрема:

• Конституція України;

• закони про статус народного депутата, парламентські комітети, Кабі-

нет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, органи місцево-

го самоврядування;

• регламенти уряду та парламенту;

• положення про міністерства та інші центральні органи виконавчої

влади;

• рішення Конституційного Суду України.

Чимало інформації про діяльність державних органів було почерпнуто із

офіційних сторінок в мережі Інтернет ВРУ, КМУ, міністерств, державних комі-

тетів та інших органів виконавчої влади. Зокрема, використовувались дані щодо

роботи із зверненнями громадян та діяльності дорадчих органів при органах вла-

ди.

Матеріал довідника побудований таким чином, щоб можна було оперативно

знайти інформацію про:

• основні повноваження органів державної влади та самоврядування;

• їх основні функції та структуру;

• співвідношення потреб, інтересів інститутів громадянського суспільст-

ва та повноважень органів влади, місцевого самоврядування;

• форми прийняття владних рішень, нормативно-правові та розпорядчі

акти;

• розмежування повноважень між державними інститутами різних рів-

нів та різної компетенції;

• перспективи участі НУО у процесі прийняття рішень та реалізації пов-

новажень органів влади;

• роботу із зверненнями громадян;

• діяльність колегіальних органів;

• контактну інформацію та вимоги до форми звернень громадян.

Розділи книги супроводжуються висновками, рекомендаціями та контроль-

ними запитаннями.

ЧАСТИНА І.

ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ ТА МІСЦЕВО-

ГО САМОВРЯДУВАННЯ: ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ

РОЗДІЛ 1. Верховна Рада України

Після парламентських виборів 2006 року, згідно логіці конституційної рефор-

ми, український парламент був сформований виключно на пропорційній основі і

перебрав додаткові повноваження у формуванні уряду. Зазнав змін і порядок фор-

мування керівних органів Верховної Ради України, механізм прийняття рішень. Чи

сприятливі ці зміни для громадського суспільства – питання поки що відкрите, ос-

кільки виникло чимало спірних питань щодо розмежування повноважень парла-

менту та президента України, виникли спори щодо прав депутатів переходити до

інших фракцій, ефективності роботи парламенту як такої.

Для громадян та НУО більш важливим є питання взаємозв’язку та взаємодії

із депутатами ВРУ. За попередніх умов формування половини складу парламен-

ту в мажоритарних округах, участь депутата у вирішенні місцевих проблем та

захисті прав виборців округу була звичною практикою. В більшості випадків

активно працювали приймальні депутатів-мажоритарників, посилання на звер-

нення виборців були основою депутатських звернень, обґрунтування проектів

законів тощо. Виборці округу напевне знали свого депутата і його вплив на міс-

цях був досить сильним. Не вдаючись до зайвої критики пропорційної системи,

варто відзначити, що вже зараз стало очевидною „функціональна віддаленість”

депутатів від виборців. За регламентом роботи ВРУ відведення часу на роботу в

округах збереглось, проте громадяни висловлюють своє невдоволенням діяль-

ністю партійних депутатських приймалень. Оскільки прийом здійснюється не

окремим відповідальним депутатом, гарантій послідовної роботи із звернення-

ми громадян немає. Відповідно до ЗУ „Про статус народного депутата України”

зараз залишилась тільки одна форма зв’язку з виборцями – персональне пред-

ставництво у порядку, визначеному фракціями парламенту

Тим не менше, незважаючи на віддаленість депутатів від народу, вплив за-

конодавчого органу на всі сфери державної політики та суспільного життя не

зменшується, суть парламентського контролю та сила прийнятих законодавчих

рішень практично не змінились. Лобіювати прийняття законодавчих рішень у

будь-якому випадку швидше та економніше з використанням депутатської за-

конодавчої ініціативи. Форми громадського лобіювання в парламенті ще не оп-

ЗУ „Про статус народного депутата України”/ № 2790-XII від 17.11.1992. – http://portal.rada.

gov.ua/