Научный вестник ДГМА 2009 № 01

Подождите немного. Документ загружается.

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

УДК 65.261

Жукевич С. М., Кудлаєва Н. В.

ДІАГНОСТИКА ФІНАНСОВОГО СТАНУ В СИСТЕМІ УПРАВЛІННЯ

ПІДПРИЄМСТВОМ

За умов ринкової економіки, суттєвого розширення прав підприємств у галузі фінан-

сово-економічної діяльності значно зростає роль своєчасної та якісної діагностики фінансо-

вого стану підприємств, оцінки їх ліквідності, платоспроможності, фінансової стійкості та

пошуку шляхів підвищення і зміцнення фінансової стабільності, оздоровлення підприємств

та виходу їх з кризового стану.

Суттєва роль у вирішенні цих питань належить фінансовій діагностиці, яка є одним із

основних елементів фінансової політики підприємства.

Для забезпечення якісної діагностики фінансового стану підприємства потрібно ово-

лодіти загальними концептуально-методичними засадами у її підходах і трактуваннях.

Питання здійснення економічної діагностики, в тому числі й фінансового стану, роз-

глядаються науковцями Аунапу Ф., Бакановим М., Бланком І., Бочаровим В., Вартановим А.,

Євдокімовою Н. та Кірієнко В., Кірейцевим Г., Кизимом М., Забродським В., Ковальовим А.,

Пастуховою В., Шереметом А.

економіці діагностичні методи насамперед почали застосовувати в практиці управ-

лінського консультування підприємств, організація якого висвітлена у роботах авторів

М. Курба (США), В. Раппопорта (Росія), Р. Юксв’ярава, М. Хабакуса, Я. Леймана (Естонія).

Характерними особливостями й одночасно недоліками використання цього напрямку діагно-

стичних методів було: відсутність системного підходу, пріоритетність якісних оцінок над

кількісними методами, суб’єктивність висновків внаслідок використання великої кількості

експертних методів.

У рамках управління, діагностика як одна з його функцій набула практичної кількіс-

ної та якісної оцінки в роботах закордонних і вітчизняних вчених: Б. Коласа, Т. Скоуна,

В. Забродського, А. Градова, Е. Мінаєва, В. Панагушіна, В. Герасимчука, І. Бланка, Н. Дани-

лочкіної.

Так, наприклад, І. Бланк використовував діагностичні методи при оцінці параметрів

кризового розвитку підприємства, що ґенерують загрозу його банкрутства в майбутньому

періоді [1]. При цьому він запропонував дві системи діагностики: систему експрес-

діагностики та систему фундаментальної діагностики. Н. Данилочкіна використала метод

діагностики за «слабкими сигналами» [2]. Автор запропонувала за допомогою системи моні-

торингу відловлювати сильні й слабкі сигнали, що надходять із зовнішнього і внутрішнього

середовищ. З цією метою Н. Данилочкіна використала методи оперативної діагностики фі-

нансово-господарської діяльності підприємства.

У ряді країн (США, Великобританії, Франції, Росії) широко застосовують наступні

методи діагностики фінансової ситуації на підприємстві – статистичний метод під загальною

назвою «скоринг» та метод А-рахунку, (в основі – бальна експертна оцінка), який запропо-

нував Дж. Аргенті [3]. Також за кордоном одним із нових напрямків діагностики стало вико-

ристання систем-експертів, у тому числі тієї, яку запропонував Б. Колас [4].

Однак, треба відмітити, про недостатність обґрунтування та висвітлення питань прак-

тичного здійснення діагностики на підприємстві. Проблема полягає у дослідженні сутності

і визначенні характеру функцій, що реалізуються системою аналітичної діагностики, в пошу-

ку зон взаємоперехрещення і взаємозв’язку пріоритетної аналітичної функції з іншими фун-

кціями управління: плануванням, контролем, організацією, а також в обґрунтуванні місця,

ролі і можливостей реалізації діагностики фінансового стану підприємства як аналітичного

напрямку.

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

Мета статті – обґрунтування місця діагностики фінансового стану в системі управлін-

ня підприємством та розкриття окремих аспектів її практичної реалізації.

Первинне походження та розуміння терміну «діагностика» трактується у – перекладі

з грецької – як розпізнавання стану об’єкта за прямими та непрямими ознаками. Діагностика

передбачає визначення суті та особливостей проблеми на основі всеохоплюючого аналізу,

застосовуючи певний набір принципів та методів його проведення. Раппопорт В. відзначає:

«Діагностика – управлінська робота з виявлення проблем і вузьких місць системи управління

підприємством» [5]. На думку Короткова Е. , діагностика – прийом встановлення, визначен-

ня ознак, причин деформацій і відхилень об’єкта від норми, тенденцій, задуму, цілі [6]. Ау-

напу Ф. помічає : «Діагностика – метод аналізу стану виробничої системи для виявлення

й усунення в ній диспропорцій, що сприяють появі «вузьких місць», тобто «хвороб» вироб-

ничого організму» [7]. Ковальов А. підкреслює: «Діагностика банкрутства – такий вид фі-

нансового аналізу, що націлений у першу чергу на виявлення якомога раніше різноманітних

збоїв і недоліків у діяльності підприємства, потенційно небезпечних з погляду можливості на-

стання банкрутства»[8]. І. А. Бланк розділяє діагностику на два етапи – експрес і фундамента-

льну – і дає їм таке визначення: Система експрес-діагностики банкрутства забезпечує раннє

виявлення ознак кризового розвитку підприємства і дозволяє прийняти оперативні заходи

для їх нейтралізації…», а «...фундаментальна діагностика банкрутства дозволяє одержати

найбільш розгорнуту картину кризового фінансового стану підприємства і конкретизувати

форми і методи майбутнього його оздоровлення» [9].

«Сутність аналітичної діагностики, – стверджує Л. В. Руденко, – полягає в децентралі-

зованій аналітичній обробці економічної інформації на основі використання ПЕОМ з метою

розроблення ефективної фінансової стратегії корпорації» [10]. Існують й інші точки зору на

розуміння сутності поняття «діагностика».

Ключовим питанням для розуміння сутності та результативності фінансової діагнос-

тики є концепція господарської діяльності як потоку управлінських рішень для вкладення

ресурсів із метою отримання прибутку. Саме отримання прибутку необхідне для збереження

економічної життєздатності підприємства, можливості подальших вкладень капіталу. При

цьому всю сукупність рішень щодо досягнення цієї мети може бути зведено до трьох основ-

них напрямів – рішення щодо вкладення ресурсів; операції, що здійснюються за допомогою

цих ресурсів; визначення структури фінансової діяльності. Вчасне та якісне забезпечення

цих напрямів фінансових рішень визначає сутність фінансової діагностики.

Важливо усвідомлювати, що фінансова діагностика є методом пізнання фінансового

механізму підприємства, процесів формування та використання фінансових ресурсів для йо-

го операційної та інвестиційної діяльності. Відтак її результат – оцінка фінансового благопо-

луччя підприємства, стану його майна, швидкості обертання всього капіталу та його окремих

частин, дохідності використаних коштів. А підсумком діагностування є підготовка висновків

про нинішній стан об'єкта і прогноз його зміни у майбутньому.

Фінансова діагностика є основою для управління фінансами підприємства і охоплює

такі головні елементи:

– оцінка фінансових потреб підприємства;

– розподіл потоків грошових коштів залежно від конкретних планів підприємства,

визначення додаткових обсягів залучення фінансових ресурсів та каналів їх одержання –

кредити, пошук внутрішніх резервів, додатковий випуск акцій, облігацій;

– забезпечення системи фінансової звітності, яка б об'єктивно відображувала процеси

та забезпечувала контроль за фінансовим станом підприємства.

Крім того, фінансова діагностика є суттєвим елементом фінансового менеджменту та

аудиту. Вона виступає прерогативою найвищої та середньої ланки управлінських структур

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

підприємства, спроможних впливати на формування фінансових ресурсів і потоки грошових

коштів, ефективності управлінських рішень, пов'язаних із визначенням ціни продукції, замі-

ною устаткування чи технології, економічного зростання підприємства.

Фінансова діагностика сприяє вирішенню питання поточного руху фінансових ресур-

сів, їх формування й використання, поточного та довгострокового планування діяльності.

Вона є засобом поєднання фінансового та загального менеджменту в частині аналізу,

а також фінансового забезпечення стратегії підприємства.

В основі діагностики фінансового стану підприємства лежать наступні загальномето-

дологічні принципи (засади). А саме:

– системний підхід – відповідно до якого підприємство розглядається як складна кі-

бернетична система, що складається із ряду підсистем і знаходиться у постійному взаємо-

зв’язку із зовнішнім середовищем;

– комплексний підхід – згідно якого діагностування повинно охоплювати всі підсис-

теми та складові елементи організації;

– сполучення статичних, динамічних і порівняльних оцінок, що передбачає необхід-

ність діагностичної оцінки як на даний момент часу, так і характеристики динаміки в часі та

порівняння із нормативними, галузевими чи показниками конкурентів;

– поєднання кількісних та якісних оцінок – суть якого полягає в сполученні кількіс-

них та якісних методів аналізу;

– врахування галузевої і регіональної специфіки підприємств;

– від попередньої до остаточної оцінки. Суть його полягає в сполученні методу екс-

прес-діагностики з остаточною фундаментальною діагностикою фінансового стану підпри-

ємства;

– формалізації оцінок, що передбачає агломерацію процесу діагностики фінансового

стану підприємства, чітку визначеність оцінок, послідовність їх проведення.

Фінансова діагностика – це процес дослідження фінансового стану і основних резуль-

татів фінансово-господарської діяльності підприємства з метою виявлення резервів підви-

щення його ринкової вартості та забезпечення ефективного розвитку; це засіб накопичення,

трансформації й використання інформації фінансового характеру [11].

Систематична діагностика фінансового стану підприємства, його платоспроможності,

ліквідності та фінансової стійкості необхідна ще й тому, що дохідність будь-якого підприєм-

ства і розмір його прибутку багато в чому залежать від його платоспроможності. Враховують

фінансовий стан підприємства також банки при визначенні кредитоспроможності позичаль-

ника.

Користувачами результатів фінансової діагностики в ринкових умовах господарюван-

ня виступають:

– акціонери та засновники підприємства, яких цікавить рентабельність акціонерного

капіталу та внесків засновників у складі загальних інвестицій;

– менеджери підприємства, яким фінансова діагностика надає достовірну оцінку

ефективності управління підприємством;

– інвестори, що вкладають капітал із певним рівнем ризику з метою отримання дохо-

ду на нього;

– кредитори, яких цікавить платоспроможність підприємства і ризик неповернення

позичкових коштів;

– працівники підприємства, зацікавлені в отриманні інформації про здатність підпри-

ємства своєчасно виплачувати заробітну плату;

– постачальники матеріально-технічних ресурсів, споживачі (клієнти підприємства),

податкові служби, страхові компанії, органи державного управління тощо.

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

238

Метою фінансової діагностики є всебічна оцінка фінансового стану підприємства, ре-

зервів його діяльності та ділової активності задля пошуку резервів підвищення рентабельно-

сті, виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи стабільної роботи підпри-

ємства, а також виконання ним зобов'язань перед бюджетом, банком та іншими установами;

розробки найвірогідніших передбачень і прогнозів майбутніх умов функціонування підпри-

ємства, визначення дохідності підприємства для порівняння її з аналогічними показниками

інших підприємств або оцінка підприємства з погляду його ринкової вартості; своєчасного

виявлення та усунення недоліків у господарській діяльності для визначення шляхів підви-

щення фінансового стану підприємства та його платоспроможності, виявлення змін у фінан-

совому стані в просторово-часовому розрізі та основних чинників, які впливають на фінан-

совий стан підприємства, прогнозування основних тенденцій у фінансовому стані.

У кожного аналітика своя мета. Так, інвестори насамперед цікавляться рівнем та ста-

більністю доходів за акціями, тобто прибутковістю (рентабельністю) підприємства, кредито-

ри – її ліквідністю, менеджери – дохідністю різних видів активів та ефективністю управління

ними. Для якісного планування та контролю вони мають реально оцінювати стан фінансів

підприємства й можливості впливу на нього. Для досягнення мети фінансової діагностики

мають вирішуватись такі основні завдання:

– дослідження рентабельності підприємства;

– дослідження фінансової стійкості підприємства;

– об'єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності і фінансової

стійкості підприємства;

– дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства, забезпе-

чення підприємства оборотними коштами;

– оцінка конкурентоспроможності підприємства;

– аналіз ділової активності підприємства та його стану на ринку цінних паперів;

– визначення ефективності використання фінансових ресурсів:

– загальна оцінка фінансового стану і чинників його зміни;

– вивчення співвідношення між джерелами оборотних коштів, їх розміщенням і ефе-

ктивністю використання;

– додержання підприємством фінансової, розрахункової та кредитної дисципліни;

– визначення ліквідності і фінансової стійкості підприємства;

– довго- і короткострокове прогнозування стійкості фінансового стану.

Для того щоб виконати ці завдання, вивчають: наявність, склад і структуру оборотних

коштів підприємства, причини та наслідки їх змін; наявність, склад і структуру джерел влас-

них коштів підприємства, причини та наслідки їх змін; стан, структуру і зміни довгостроко-

вих активів; наявність, структуру поточних активів у сферах виробництва й обігу, причини

та наслідки їх змін; платоспроможність і фінансову гнучкість; ефективність використання

активів; окупність інвестицій.

Необхідною умовою діяльності підприємства в ринкових відносинах є сталий фінан-

совий стан, оскільки від цього залежить своєчасність і повнота погашення його зобов'язань

щодо оплати праці робітників, розрахунків з бюджетом, постачальниками матеріальних ресур-

сів, а також зобов'язань перед комерційними банками стосовно отриманих від них кредитів.

Економічна природа поняття «фінансовий стан підприємства» досить складна, оскіль-

ки в ньому відображається взаємодія виробничої, комерційної та фінансової діяльності під-

приємства.

Оцінка фінансового стану – невід'ємна частина економічного аналізу й діагностики

діяльності підприємства, без якого неможливе раціональне ведення господарства будь-якого

суб'єкта господарювання. Враховуючи це, фінансовий стан – одна з найважливіших сторін

господарської діяльності кожного підприємства.

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

239

Фінансовий стан підприємства – це комплексне поняття, яке є результатом взаємодії

всіх елементів системи фінансових відносин підприємства, визначається сукупністю вироб-

ничо-господарських чинників і характеризується системою моделей, методів, прийомів і по-

казників, що відображують наявність, розміщення та використання фінансових ресурсів. Са-

ме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної оцінки фінансово-

го стану підприємства, якій належить суттєва роль у забезпеченні стабільності його роботи.

Фінансовий стан – це одна із найважливіших характеристик діяльності кожного під-

приємства, під яким розуміють спроможність підприємства фінансувати свою діяльність. Він

характеризується забезпеченістю фінансовими ресурсами, необхідними для нормального фу-

нкціонування підприємства, доцільністю їх розміщення та ефективного використання, фі-

нансовими взаємовідносинами з іншими юридичними і фізичними особами, платоспромож-

ністю та фінансовою стійкістю. Тобто на фінансовий стан підприємства впливає рівень зба-

лансованості окремих структурних елементів активів і капіталу підприємства, а також рівень

ефективності їх використання. Оптимізація фінансового стану є однією з головних умов ус-

пішного його розвитку в майбутньому періоді. Водночас кризовий фінансовий стан підпри-

ємства свідчить про серйозну загрозу настання його банкрутства.

Отже, фінансовий стан – найважливіша характеристика економічної діяльності під-

приємства, оскільки визначає конкурентоспроможність підприємства, його потенціал у діло-

вому співробітництві, оцінює ступінь гарантованості економічних інтересів самого підпри-

ємства та його партнерів із фінансових і інших відносин.

Таким чином, діагностика фінансового стану підприємства є необхідною умовою для

нормального функціонування. Аналіз фінансового стану підприємства є необхідним етапом

для розробки планів і прогнозів фінансового оздоровлення підприємств. Оцінка є необхід-

ною передумовою для ведення діяльності підприємства усіх форм власності, а також є необ-

хідною для основних користувачів (інвестори, власники, керівництво підприємства, банки,

постачальники та інші кредитори, працівники підприємства, органи державного управління,

юридичні та фізичні особи), яких цікавить фінансово-господарська діяльність вітчизняних та

зарубіжних підприємств.

Для проведення всебічної діагностики фінансово-господарської діяльності підприємс-

тва використовується баланс підприємства, звіт про фінансові результати, звіт про рух гро-

шових коштів, звіт про власний капітал, примітки до звітності, дані статистичної звітності,

оперативні дані, бізнес-план тощо.

Фінансовий стан підприємства може бути стійким, нестійким і кризовим. Він характе-

ризується системою показників, які відображують процес формування й використання фі-

нансових ресурсів підприємства. У ринковій економіці фінансовий стан підприємства харак-

теризується кінцевими результатами його діяльності. Крім того, фінансовий стан господа-

рюючого суб'єкта – це характеристика його фінансової конкурентоспроможності (тобто пла-

то- та кредитоспроможності), використання фінансових ресурсів і капіталу, виконання зобо-

в'язань перед державою та іншими господарюючими суб'єктами.

Нестача або неправильне використання фінансових ресурсів можуть виявитися голо-

вною причиною несвоєчасного погашення кредитів та процентів по них комерційних банків,

несвоєчасної оплати розрахункових документів ділових партнерів та контрагентів, неповного

та неритмічного надання послуг, виробництва продукції, реалізації товарів, виконання робіт

тощо, а отже, й погіршення результатів виконання підприємством плану за обсягом, асорти-

ментом і собівартістю продукції, товарів, робіт та послуг. Забезпеченість фінансовими ре-

сурсами в межах розрахункової потреби та їх раціональне використання створюють широкі

можливості для подальшого покращання виробничих і комерційних показників діяльності

підприємства, підвищення ефективності та якості праці.

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

240

У свою чергу, фінансовий стан підприємства прямо залежить від його діяльності. За

успішного виконання та перевиконання плану з виробництва і реалізації продукції, товарів,

виконання робіт, надання послуг, зниження їх собівартості підприємство одержує надплано-

вий прибуток, утворюються додаткові джерела коштів, що в кінцевому результаті сприяє

зміцненню фінансового стану підприємства. Отже, фінансовий стан і результати діяльності

підприємства залежать один від одного. Тому резерви подальшого поліпшення фінансового

стану – це передусім покращання фінансової стійкості підприємства.

ВИСНОВКИ

Отже, особливого значення в сучасних умовах господарювання набуває своєчасна та

об'єктивна оцінка фінансового стану підприємства за існування різноманітних форм власнос-

ті, оскільки жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення

прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки завдяки своєчасній й об'єктивній діагно-

стиці фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства – це найважливіша характеристика його ділової актив-

ності та надійності. Відтак, діагностика фінансового стану підприємств має важливе значен-

ня в економічній діяльності підприємства, оскільки дає змогу:

– вишукувати резерви поліпшення фінансового стану підприємства;

– об'єктивно оцінювати раціональність використання усіх видів фінансових ресурсів;

– своєчасно вживати заходів, спрямованих на підвищення платоспроможності, лікві-

дності та фінансової стійкості підприємства;

– забезпечувати оптимальний виробничий та соціальний розвиток колективу за раху-

нок використання виявлених у результаті аналізу резервів;

– забезпечити розробку плану фінансового оздоровлення підприємства.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бланк И. А. Словарь-справочник финансового менеджера / И. А. Бланк. – К. : Ника-центр, 1998. – 480 с.

2. Контроллинг как инструмент управления предприятием / Под ред. Н. Г. Данилочкиной. – М. : Аудит,

ЮНИТИ, 1998. – 279 с.

3. Скоун Т. Управленческий учет / Т. Скоун ; [пер. с англ.]. – М. : Аудит, ЮНИТИ, 1997. – 179 с.

4. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятий

. Проблемы, концепции и методы /

Б. Коласс ; [пер. с франц.]. – М. : Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 576 с.

5. Раппопорт В. Ш. Диагностика управления : практический опыт и рекомендации / В. Ш. Раппопорт. –

М. : Экономика, 1988. – 127 с.

6. Коротков Э. М. Концепция менеджмента / Э. М. Коротков. – М. : Дека, 1997. – 304 с.

7. Оцінка і діагностика фінансової стійкості підприємства : монографія / М.

О. Кизим, В. А. Забродсь-

кий, В. А. Зінченко, Ю. С. Копчак. – Х. : Видавничий дім «ІНЖЕК», 2003. – 144 с.

8. Ковалев А. И. Анализ финансового состояния предприятия / А. И. Ковалев, В. П. Привалов. – М. : Центр

экономики и маркетинга, 1997. – 192 с.

9. Бланк И. А. Управление прибылью / И. А. Бланк. – К. : «НИКА – Центр», 2000. – 544 с.

10.

Руденко Л. В. Прогностична оцінка і аналіз діяльності транснаціональної корпорації у векторі гло-

бального стратегічного управління / Л. В. Руденко // Регіональні перспективи. – 2000. – № 4 (11). – С. 87–91.

11. Коласс Б. Управление финансовой деятельностью предприятий. Проблемы, концепции и методы /

Б. Коласс ; [пер. с франц.]. – М. : Финансы, ЮНИТИ, 1997. – 576 с.

12. Фінансовий аналіз : навч. посіб. / М. Д.

Білик, О. В. Павловські, Н. М. Притуляк, Н. Ю. Невмержи-

цька. – К. : КНЕУ, 2005. – 592 с.

13. Дєєва Н. М. Фінансовий аналіз : навчальний посібник / Н. М. Дєєва, О. І. Дедіков. – К. : Центр учбо-

вої літератури, 2007. – 328 с.

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

241

ДІАЛЕКТИКА КРИЗ ЯК ПАРАДИГМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ПРОЦЕСУ НАКОПИЧЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Каліченко О. П.

Проведен анализ исследований цикличности развития экономики в разрезе смены тех-

нологических укладов, связанной с качественными техническими и технологическими пре-

образованиями. Предложена модель определения направленности стратегии государственного

управления в сфере соблюдения баланса материальной и нематериальной составляющих капи-

тала, задействованного в сфере производства. Определена природа и особенности, осуществ-

лена классификация кризисов структуры спроса на результаты научно-исследовательской

и опытно-конструкторской деятельности. Определены приоритетные пути совершенствования

применяемых механизмов активизации инновационной деятельности.

Проведено аналіз досліджень циклічності розвитку економіки в розрізі зміни техноло-

гічних укладів, пов’язаної з якісними технічними та технологічними перетвореннями. Запро-

поновано модель визначення спрямованості стратегії державного управління в сфері дотри-

мання балансу матеріальної та інтелектуальної складових капіталу, задіяного в сфері вироб-

ництва. Визначено природу та особливості, здійснена класифікація криз структури попиту на

результати науково-дослідницької та досвідно-конструкторської діяльності, визначено недо-

ліки та пріоритетні шляхи вдосконалення застосовуваних механізмів активізації діяльності

в сфері інновацій.

Analysis of studies of cyclicity of economy progress in article in sectional view of techno-

logical mode changing, which is connected with qualitative technical and technological transforma-

tions, is conducted. Model of determination of directivities of strategies of state management in

sphere of observance of material and immaterial balance of capital, used in sphere of production, is

offered. The nature and features, categorization of crisis structures of demand for results of re-

search, research and development activity is determined. A priority ways of the applicable

mechanisms of improvement of innovation activity is determined.

Каличенко А. П. магистр интеллект. собств., гл. ревизор-инспектор

Константиновской ОГНИ

alegsei@ukr.net

Константиновская ОГНИ – Константиновская объединенная государственная налоговая

инспекция

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

242

УДК 35.085

Каліченко О. П.

ДІАЛЕКТИКА КРИЗ ЯК ПАРАДИГМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ПРОЦЕСУ НАКОПИЧЕННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ

Під час формування переліку та послідовності реалізації заходів з державного регу-

лювання відносин в сфері примноження та використання інтелектуального капіталу виникає

питання щодо адекватності застосовуваних механізмів забезпечення гармонійного розвитку

економіки. Ускладнення суспільно-економічних відносин, підвищення рівня наукової міст-

кості виробництва та процесів розробки нових продуктів потребує досконального вивчення

причин, наслідком яких

є кризи певних галузей народного господарства. Практика держав-

ного управління свідчить про надлишковий плюралізм при застосуванні економічних, адмі-

ністративних, політичних та інших важелів оптимізації відносин з капіталізації результатів

як творчої (у вигляді об’єктів інтелектуальної власності), так і «механічної» інтелектуальної

діяльності (у вигляді, наприклад, менеджменту). Гарантованість відповідності результатів

поставленій меті в таких умовах можлива лише при відповідності державних законів

об’єктивним законам. Найчастіше ж ситуація є протилежною, коли закони пишуться, розгля-

даються, приймаються, але не відкриваються. Тому актуальною є розробка моделі, дані якої

є критерієм доцільності застосування тих чи інших механізмів, що мають задовольняти ви-

могам наявного в країні технологічного укладу

(або поєднання укладів) з поступовим приве-

денням його характеристик у відповідність до світової кон’юнктури (або стимулюванні пе-

реходу до більш прогресивного укладу).

Серед наукових праць, в яких досліджуються теоретичні основи управління інноваці-

ями, методи державного системоутворюючого впливу на еволюцію застосування результатів

інтелектуальної творчої діяльності, аспекти зростання значущості інтелектуального капіталу,

зокрема нематеріальних активів, в умовах інтернаціоналізації, перспективи міжнародної

співпраці, необхідно зазначити дослідження таких зарубіжних вчених, як Балдін К.,

Ван Дейн., Гапоненко Н., Девіс С., Дрововоз П., Кларк Дж., Кляйнкнехт А., Менсфілд Е.,

Менш Г., Морозов Ю., Перерва О. Ромео А., Сайкс Д., Стюарт Т., Суте Л., Устинов А., Фат-

худінов А., Фрімен Х., Чумаченько Б. Вагомий внесок у розвиток теорії управління інноваці-

ями, конкретно об’єктами промислової власності зробили вітчизняні вчені: Амоша О., Анто-

нюк В., Бондаренко С., Бутнік-Сіверський О., Гриньова В., Демченко Т., Дроб’язко В., Зем-

лянкін А., Зінов В., Крайнєв П., Макогон Ю., Онікіенко В., Пархоменко О.,

Святоцький О.,

Цибульок П., Чеботарьов В., Шамшин С.

Найзначніший внесок у діло досліджень циклічності розвитку економіки, що полягає

в виявленні довгострокових тенденцій («хвиль»), що включають фази зростання та зниження

активності, належить Кондратьєву М. [1].

Активно досліджуються проблеми, пов’язані з оцінкою об’єктів інтелектуальної влас-

ності в залежності від стадії господарського обороту

та мети діяльності суб’єкта господарю-

вання (яка, найчастіше, полягає в необхідності перерозподілу прибутків між авторами) [2],

форми комерціалізації та капіталізації результатів інтелектуальної творчої діяльності, як за-

собу збільшення вартості компанії (використання у власному виробництві, ліцензування,

внесення до статутного капіталу, комерційна концесія тощо) [3], функції суб’єктів господа-

рювання в залежності від стадії життєвого циклу об’єкту інтелектуальної власності [4].

Разом з тим недостатньо опрацьованими є проблеми, що стосуються необхідності фо-

рмування державою інноваційної стратегії, яка поєднувала б закономірності функціонування

ринку інтелектуального капіталу, адекватні цим закономірностям механізми та інструменти

заохочення державою виробників до збільшення питомої ваги вартості нематеріальних активів

в загальній вартості активів підприємства. Розгляду потребують питання розробки ефективних

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

243

та універсальних програм науково-технічного розвитку, що передбачають однозначний алго-

ритм коригування показників інноваційної активності. Доцільним є подальше вивчення та

систематизація напрямів впливу глобального економічного середовища на розвиток системи

регулювання відносин в сфері комерціалізації промислової власності. Недостатньо дослі-

дженими є й результати співставлення життєвих циклів нового товару та об’єкту права інте-

лектуальної власності в поєднанні з факторами прискорення науково-технічного прогресу,

схильністю економічно активної частини суспільства до впровадження результатів науково-

технічної діяльності чи, навпаки, до експлуатації та поліпшуючих вдосконалень налагодже-

ної виробничої бази та інфраструктури.

До того ж, однією з головних проблем підвищення ефективності системи державного

управління є й відокремленість теоретичної бази від безпосередньої практичної діяльності ор-

ганів державного управління, коли визначення переліку заходів з вдосконалення державних

механізмів залишається на розсуд самих цих органів. Типовою є відсутність уявлення осіб,

відповідальних за методологічне забезпечення роботи державного апарату, про характер та не-

від’ємність повсюдних суб’єктивних факторів впливу на процес реалізації визначеної

ними

політики, заснованої на завданнях типу «забезпечити», «досягти», «підвищити якість», «до-

опрацювати», «задовільно» та «незадовільно». Особливістю управління ОПВ на регіональному

рівні (рівень впливу обласних державних адміністрацій) є оригінальність опредметчування ідеї

розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності, здійснення якої відбувається не на рівні

сприйманої дотиком державної підтримки зацікавлених в отриманні конкурентних

переваг

осіб, а на рівні складання програм регіонального розвитку, особливо українських [6, 7, 8], сфо-

рмованих на базі інформації про заплановані до реалізації інноваційні проекти (як правило,

дані інновації полягають в імпортуванні обладнання, виготовленого за кордоном, до вартості

якого включено суми винагород закордонних патентовласників).

Основною метою дослідження є створення моделі визначення стратегії державного

регулювання суспільно-економічних відносин, пов’язаних з утворенням та використанням

інтелектуального капіталу.

При аналізі результатів досліджень, що стосуються динаміки відносин в сфері вико-

ристання інтелектуального капіталу можна дійти попереднього висновку щодо наявності

зв’язку між такими їх аспектами, як:

1. Коливання темпу зростання (зображені на рис. 1) вартості матеріальної складової

капіталу (Тс) в

межах терміну (t) використання «традиційної» впровадженої розробки (або

результатів фундаментальних досліджень, що є визначальними при утворенні певного тех-

нологічного укладу), які проходять у вигляді циклів, і в спрощеному вигляді (без врахування

стадій розробки та виведення на ринок, які ліпше відносити до діяльності, пов’язаної зі ство-

ренням інтелектуального капіталу [5, с. 76]) складаються

зі стадій зростання (І), максимізації

отримуваного зиску (ІІ), спаду виробництва (ІІІ) даного продукту (або, залежно від масштабу

використання пропонованої моделі, пов’язаним зі зміною базових технологій на рівні держави).

Рис. 1. Життєвий цикл матеріальної складової капіталу

НАУЧНЫЙ ВЕСТНИК ДГМА № 1 (4Е), 2009

Дані цикли є об’єктом досліджень економістів, маркетологів, соціологів і т. ін., врахо-

вуються при складанні прогнозів та стратегій розвитку економічних систем, пов’язаних

з реалізацією політики держави в сфері забезпечення сталого процесу покращення соціально-

економічних відносин. За умов прискорення науково-технічного прогресу все більш важли-

вою причиною такої циклічності стає наявність конкурентного середовища, яке зорієнтоване

на задоволення потреб споживача через пропозицію радикально нових товарів, товарів-

замінників тощо. При цьому рівень прибутковості традиційного виробництва перманентно

знижується, а, відповідно, зростає потреба в переорієнтації на випуск нового.

Тобто, можна дійти висновку, що, теоретично, активність в сфері розробки нового

продукту виникає лише за умов скорочення прибутку від експлуатації наявного, який є мо-

рально застарілим.

2. Коливання приросту вартості (див. рис. 2) інтелектуального капіталу відповідно

життєвому циклу (в трьохстадійному вигляді: створення та набуття прав (І), пов’язане з по-

ступовим зростанням потенційної вартості (доцільною одночасність створення та набуття,

продиктована необхідністю запобігання інтелектуальному піратству), використання та за-

хист (ІІ), що є періодом найбільшої корисності розробки, утилізація (ІІІ), пов’язана з посту-

повим знеціненням інтелектуального капіталу через моральне старіння), який, в даному ви-

падку, є протилежністю матеріального і затребуваність якого є зворотно пропорційною по-

питу на традиційний товар.

Рис. 2. Життєвий цикл інтелектуального капіталу

3. Наявність взаємопов’язаності та одночасного взаємного виключення попиту (а, від-

повідно, й співвідношення вартості) на матеріальну та інтелектуальну складові капіталу.

На основі викладеного вище можна дійти висновку щодо пов’язаності та зворотної

пропорційності показників, що характеризують еволюцію використання інтелектуального та

матеріального капіталу в межах певного циклу кон’юнктури. При цьому, враховуючи схиль-

ність суспільства до розвитку за принципом найменшого опору, що полягає в блокуванні

впровадження нових розробок в разі наявності неокуплених вкладень в існуючу виробничу

базу, тяжіння складних систем до стабільності з «усередненням» інноваційного процесу, ре-

зультат співставлення циклів виглядає наступним чином (див. рис. 3), де ІС та МС – питома

вага (значущість, темпи зростання або скорочення потреби в певному капіталі) відповідно

інтелектуального та матеріального капіталу:

4. За умови введення такої змінної, як темп зростання (скорочення) попиту Тu

(суб’єктивної корисності кожного з видів капіталу), до графіку додається третій вимір, що

відображає трансформацію капіталу відповідно насиченню ринку певним

його видом та

спричиняє виникнення умовних криз (див. рис. 4).