Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

навколишнього середовища. Економічні проблеми забруднен-

ня нині мають невизначений характер, оскільки невідомі ні

строки, ні масштаби дії забруднення. Набагато ефективніші

впровадження в економіку прогресивних безвідхідних техно-

логій, удосконалювання заходів щодо утилізації відходів,

прийняття й дотримання міжнародних норм з охорони навко-

лишнього середовища;

— плата за використання природних ресурсів. Деякою

мірою плата за природні ресурси є аналогом екологічного по-

датку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити пла-

ту за право користування природними ресурсами, їхнє відтво-

рення й охорону. Плата за право користування природними ре-

сурсами практично призначена для власника даних природних

ресурсів і заснована на вилученні абсолютної ренти;

— система економічного стимулювання природоохоронної

діяльності, що сприяє формуванню еколого-доцільного пово-

дження виробника й споживача, а також використанню в цих

цілях механізмів попиту та пропозиції. Стимулювання опти-

мального природокористування включає: оподатковування,

субсидування, пільгове кредитування природоохоронної

діяльності, прискорену амортизацію природоохоронних

фондів та інші заходи. Більшість цих напрямків довела свою

екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо

широко використовуваним і ефективним інструментом вважа-

ються податки. Екологічні (або “зелені”) податки покликані

вирішити принаймні два завдання: зробити вартість продукції

більш адекватною стосовно витрат, у тому числі природних

ресурсів, і збитку навколишньому середовищу й сприяти ком-

пенсації екологічного збитку забруднювачем. Багато уваги

приділяється введенню “зелених” податків у США, де з метою

скорочення виробництва фреонів, що руйнують озоновий

шар, був уведений податок на їхній продаж. За свідченням

американських фахівців, введення навіть обмеженого числа

“зелених” податків дозволяє щорічно одержувати додатково у

федеральний бюджет до 100 млрд доларів. У Норвегії, напри-

клад, за рахунок податків на мінеральні добрива й пестициди

311

Ðîçä³ë 8

фінансується програма розвитку сільського господарства. У

процесі вдосконалювання податкової системи України слід за-

значити необхідність зміни пропорцій на користь збільшення

питомої ваги податків, пов’язаних із природокористуванням,

насамперед плати за право користування природними ресур-

сами, “зелених” податків. За деякими оцінками частка “зеле-

них” податків повинна скласти 30–50 % дохідної частини дер-

жавного бюджету [21]. Це дозволить більш адекватно врахову-

вати вплив на навколишнє середовище, деградацію природних

ресурсів і забезпечити зниження ресурсоємкості економіки.

Удосконалювання потребує система державного субсиду-

вання природокористування. Ці грошові допомоги повинні

надаватися з метою стимулювання еколого-доцільної діяль-

ності. До останнього часу в Україні державні субсидії фактич-

но сприяли руйнуванню природного середовища, стимулюю-

чи розробку нових родовищ, використання енергоємних тех-

нологій в економіці й комунальному господарстві, застосуван-

ня в сільському господарстві пестицидів, мінеральних добрив;

— екологізація ціноутворення. Ціноутворення повинне

враховувати рівень екологічної безпеки продукції. Екологічно

чиста продукція має нижчу ціну і краща для споживача в

порівнянні з продукцією, виробництво якої пов’язане з нега-

тивним впливом на навколишнє середовище;

— створення екологічних фондів. Головна мета формування

екологічних фондів — створення централізованого джерела

фінансування природоохоронних потреб незалежно від дер-

жавного бюджету. Ці фонди відіграють роль підтримуючої

фінансової структури, що доповнює державні витрати на еко-

логічні цілі. Однак у зв’язку з дефіцитом коштів в економіці,

недостачею державних інвестицій екологічні фонди стали ос-

новним джерелом фінансування природоохоронної діяльності

підприємств. Серед основних завдань екологічних фондів —

фінансування й кредитування програм і науково-технічних

проектів, спрямованих на поліпшення якості навколишнього

середовища й забезпечення екологічної безпеки населення,

мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні заходи,

312

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

впровадження екологічно чистих технологій, сприяння еко-

логічному вихованню й освіті. Джерелами формування еко-

логічних фондів виступають платежі підприємств за викиди,

скидання забруднюючих речовин і розміщення відходів, штра-

фи за аварійне забруднення, кошти за відшкодування еко-

логічного збитку при порушенні природоохоронного законо-

давства, добровільні внески. Найбільший внесок у фонди (до

85 %) формується за рахунок платежів за забруднення навко-

лишнього середовища;

— екологічне програмування. Екологічні програми являють

собою ув’язані за ресурсами, виконавцями і строками комплек-

си заходів, спрямовані на ефективне вирішення екологічних

проблем. Залежно від мети реалізація екологічних програм

можлива на міжнародному, національному й регіональному

рівнях. У реалізації програм значну роль відіграє держава, тому

що необхідність швидкої концентрації значних ресурсів,

складність проблеми й невизначеність економічної ефектив-

ності роблять доцільним використання прямого регулювання

при підтримуючій ролі ринкових інструментів;

— продаж прав на забруднення. Ринок прав на забруднен-

ня в Україні активно формується. Одним з найважливіших

принципів функціонування цього ринку виступає реалізація

права на продаж різного роду викидів і скидань. У випадку

введення твердих ставок податків на забруднення в різних

державах світу слід очікувати широкого використання

торгівлі правами на забруднення між ними, що буде сприятли-

во позначатися на охороні навколишнього середовища

внаслідок додаткового припливу фінансових ресурсів з розви-

нутих країн;

— система “застава6повернення”. Ця система є одним зі

старих і перевірених економічних інструментів із забезпечен-

ня екологічної безпеки, і заснована на оплаті покупцем додат-

кової вартості товару, що потім повертається до нього назад

(повернення порожніх пляшок, повернення витрачених елект-

ричних батарейок, різного роду пластикових контейнерів).

313

Ðîçä³ë 8

Даний інструмент дозволяє знизити надходження відходів у

навколишнє середовище, у тому числі й токсичних, зберегти

значні кошти й ресурси за рахунок утилізації;

— екологічне страхування. Економічним механізмом за-

побігання або зм’якшення наслідків аварій є екологічне стра-

хування відповідальності підприємств-джерел підвищеного

ризику за заподіяння збитків у зв’язку з аварією, техно-

логічним збоєм або стихійним лихом, що приводить до забруд-

нення навколишнього середовища. Створювані страхові ком-

панії дозволяють компенсувати збитки, що утворюються в за-

страхованого підприємства й третіх осіб у результаті забруд-

нення навколишнього середовища, економічно стимулювати

запобігання аварій за рахунок збільшення протиаварійних ви-

трат з боку страхової компанії при зменшенні витрат самого

страхувальника, підвищити ефективність використання

коштів, зосереджених у страхових фондах.

Використання всього спектру інструментів як адміністра-

тивного, так і особливо економічного характеру підвищує

ефективність державного регулювання в сфері природокорис-

тування, і забезпечує досягнення екологічної безпеки

регіонального розвитку.

Ë³òåðàòóðà

1. Брунтланд Г. Интервью с президентом Всемирной комиссии

по вопросам охраны среды //Курьер ЮНЕСКО. — 1990. — № 10. —

С. 4–7.

2. Волощук В.М., Гродзинський М.Д., Шищенко П.Г. Географчн

проблеми сталого розвитку Украни //Укранський географчний

журнал. — 1998. — № 1. — С. 13–18.

3. Руденко Л.Г. Сталий розвиток: пошуки моделей сталого роз-

витку Украни //Укранський географчний журнал. — 1998. — № 1. —

С. 5–12.

4. Blowers A. Planning a susfainable future problems, principles

and prospects //Town and Country Plann. — 1992. — № 5. — P.

132–135.

314

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

5. Анимица Е.Г., Шарыгин И.Д. Противоречия на современном

этапе регионального развития //Изв. ВГО. — 1991. — Т. 123. В. 1. —

С. 85–90.

6. Анненков В.В. Противоречия территориальной организации

общественного воспроизводства: основы выявления и оценки //Тер-

риториальная организация хозяйства как фактор экономического

развития. — М.: Изд-во ИГАН СССР, 1987. — С. 190–201.

7. Котляков В.М., Лосев К.С., Гракович В.Ф. Экологическая бе-

зопасность и возможные стратегии развития //Изв. АН СССР. —

Сер. геогр. — 1991. — № 6. — С. 5

8. Бронштейн А.М., Литвин В.А., Русин И.И. Экологизация эко-

номики: методы регионального управления. — М.: Наука, 1990. — С.

34–39.

9. Трофимов А.М., Чистобаев А.И., Шарыгин М.Д. Общегеогра-

фические категории. Территориальность //Изв. РГО. — 1995. — Т.

127. В. 6. — С. 1–10.

10. Блехцин И.Я. Эколого-экономические аспекты предплано-

вых исследований. — Л.: Наука, 1984. — С. 18.

11. Веклич О.А. Эколого-экономические противоречия. — К.:

Наукова думка, 1991. — 141 с.

12. Региональные экологические информационно-моделирую-

щие системы /Под ред. Ф.Г. Унгер. — Новосибирск: Наука, 1993. —

С. 104–129.

13. Актуальные вопросы экономики природопользования: тео-

ретические и практические аспекты /Под ред. О.Ф. Балацкого. —

Сумы: ОП ВЭО, 1990. — 171 с.

14. Балацкий О.Ф., Мельник Л.Г., Яковлев А.Ф. Экономика и ка-

чество окружающей природной среды. — Л.: Гидрометеоиздат, 1984.

— 190 с.

15. Бобылев С.К., Ходжаев А.Ш. Экономика природопользова-

ния. — М.: ТЕИС, 1997. — 272 с.

16. Encyclopedia of Banking and Finance. — P. 930–933.

17. Региональная экономика / Под ред. Н.Г. Кузнецова — Рос-

тов-на-Дону. — 2001. — С. 280–303.

18. Папенов К.В. Экономика и природопользование. — М.: Изд-

во МГУ, 1997. — С. 146–154.

19. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком. — Київ:

Вища школа, 2000. — С. 128–143.

315

Ðîçä³ë 8

20. Закон України “Про охорону навколишнього природного се-

редовища” від 25 червня 1991 р. №1264-ХІІ // Відомості Верховної

Ради України. — 1991. — №41. — Ст.546.

21. Природно6ресурсний потенціал сталого розвитку України

/Під ред. Б.М. Данилишина, С. І. Дорогунцова, В.С. Міщенко, Я.В.

Коваля, О.С. Новоторова, М.М. Паламарчука. — К.: РВПС України,

1999. — 716 с.

22. Стратегія екологічної безпеки (регіональний контекст) /

Під ред. М.І. Долішнього, В.С. Кравціва. — Львів, 1999. — 243 с.

23. Регіональна політика: методологія, методи, практика / Ред.

кол.: відп. ред. М.І. Долішній. — Львів, 2001. —700 с.

Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ

1. У чому сутність поняття “стійкий розвиток”?

2. Які протиріччя територіального розвитку впливають на

формування еколого-соціально-економічної системи?

3. У чому специфіка основних структурних компонентів

ЕСЕС?

4. Які ознаки й фактори впливають на формування ЕСЕО те-

риторії?

5. У чому сутність основних інструментів територіальної сис-

теми управління природокористуванням?

6. У чому сутність поняття “екологічний маркетинг”?

7. Які інструменти управління використовуються в системі

екологічного маркетингу?

8. У чому сутність основних механізмів формування системи

екологічного маркетингу в межах регіону?

9. Назвіть основні види цілей і завдання системи екологічного

маркетингу в межах регіону.

10. Які функції виконує екологічний маркетинг на регіонально-

му рівні?

11. Дайте визначення поняття “екологічна безпека”.

12. Якими рисами характеризується категорія “екологічна без-

пека”?

13. Які фактори впливають на формування екологічного небла-

гополуччя в межах регіонів України?

14. Використання яких інструментів забезпечує досягнення

екологічної безпеки регіону?

316

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíî¿ ë³òåðàòóðè

1. Конституция Украины. — Симферополь: Реноме, 2001; Харь-

ков, Свитовид, 2001. — С.37.

2. Закон Украины “О выборах депутатов местных советов и

сельских, поселковых, городских голов”/ Законодательство Украи-

ны о местном самоуправлении: Сборник нормативных актов. —

Х.:ООО “Одиссей”, 2002. — С.127–185.

3. Закон Украины “О местном самоуправлении в Украине”/

Законодательство Украины о местном самоуправлении: Сборник

нормативных актов. — Х.:ООО “Одиссей”, 2002. — С.15–100.

4. Закон Украины “О службе в органах местного самоуправле-

ния”/ Законодательство Украины о местном самоуправлении: Сбор-

ник нормативных актов. — Х.:ООО “Одиссей”, 2002. — С.106–126.

5. Закон України “Про державне прогнозування та розроблен-

ня програм економiчного i соцiального розвитку України” // Вiдо-

мостi Верховної Ради України. — 2000. — №25.

6. Закон України “Про державну службу”//Урядовий кур’єр. —

1994. — №4.

7. Закон України “Про державнi цiльовi програми”. — Вiдо-

мостi Верховної Ради України. — 2004. — №25.

8. Закон України “Про охорону навколишнього природного се-

редовища” від 25 червня 1991 р. №1264-ХІІ // Відомості Верховної

Ради України. — 1991. — №41. — Ст.546.

9. Постанова Кабiнета Мiнiстрiв України “Про розроблення

прогнозних и програмних документiв економiчного i соцiального

розвитку та складання проекту державного бюджету” вiд 26 квiтня

2003 р., № 621.

10. Постановление Верховной Рады Украины от 19.06.03г. №

987-4 “Об основных направлениях бюджетной политики на 2004

год” (бюджетная резолюция).

11. Указ Президента України “Про підвищення ефективності

системи державної служби” №208 від 11 лютого 2000 р.

12. Указ Президента України “Про стратегію реформування си-

стеми державної служби в Україні” №599 від 14 квітня 2000 р.

13. Актуальные вопросы экономики природопользования: тео-

ретические и практические аспекты /Под ред. О.Ф. Балацкого. —

Сумы: ОП ВЭО, 1990. — 171 с.

317

Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíî¿ ë³òåðàòóðè

14. Алаев Э.Б. Социально-экономическая география: Понятий-

но-терминологический словарь. — М.: Мысль, 1983.

15. Александерсон Г. Экономическая структура городов США. —

М., 1959.

16. Андрейцев В.І. Право екологічної безпеки. — К.: Знання-

Прес, 2002. — 332 с.

17. Анненков В.В. Противоречия территориальной организации

общественного воспроизводства: основы выявления и оценки //Тер-

риториальная организация хозяйства как фактор экономического

развития. — М.: Изд-во ИГАН СССР, 1987. — С. 190–201.

18. Анимица Е.Г., Шарыгин И.Д. Противоречия на современном

этапе регионального развития //Изв. ВГО. — 1991. — Т. 123. В. 1. —

С. 85–90.

19. Балацкий О.Ф., Мельник Л.Г., Яковлев А.Ф. Экономика и каче-

ство окружающей природной среды. — Л.: Гидрометеоиздат, 1984. —

190 с.

20. Барановський В.А. Еколого-географічні дослідження про-

блем екологічної безпеки (суть і складові екологічного ризику)/

Розвідка і розробка нафтових і газових родовищ (сер.: Техногенна

безпека). — Вип. 37 (Т. 10). — 2000. — С.15–20.

21. Безпечність промислових підприємств. Терміни та визна-

чення. ДСТУ 2156-93. — К.: Держстандарт України, 1994. — 31 с.

22. Бiленчук П.Д., Кравченко В.В., Пiдмогильний М.В. Мiсцеве са-

моврядування в Українi (мунiципальне право): Навчальний

посiбник. — К.:Атiка, 2000. — 304 с.

23. Блехцин И.Я. Эколого-экономические аспекты предплано-

вых исследований. — Л.: Наука, 1984. — С. 18.

24. Бобылев С.К., Ходжаев А.Ш. Экономика природопользова-

ния. — М.: ТЕИС, 1997. — 272 с.

25. Борисенко Е.Н. Социальная ответственность малого пред-

принимательства. — М.: Клистар, 2002 . — 93 с.

26. Бронштейн А.М., Литвин В.А., Русин И.И. Экологизация эко-

номики: методы регионального управления. — М.: Наука, 1990. — С.

34–39.

27. Брунтланд Г. Интервью с президентом Всемирной комиссии

по вопросам охраны среды //Курьер ЮНЕСКО. — 1990. — № 10. —

С. 4–7.

318

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

28. Бюхер К. Большие города в их прошлом и настоящем. —

Томск: Сиб. изд-во “Просвещение”, 1923.

29. Василик О.Д. Державнi фiнанси України. — К.: Вища школа,

1997. — 383 с.

30. Веклич О.А. Эколого-экономические противоречия. — К.:

Наукова думка, 1991. — 141 с.

31. Велихов Л.А. Основы городского хозяйства. Общее учение о

городе, его управлении, финансах и методах хозяйства. — М.: Наука,

2003.

32. Волощук В.М., Гродзинський М.Д., Шищенко П.Г. Географчн

проблеми сталого розвитку Украни //Укранський географчний

журнал. — 1998. — № 1. — С. 13–18.

33. Воронин А.Г., Лапин В.А., Широков А.Н. Основы управления

муниципальным хозяйством. — М.,1998.

34. Воротилов В.А. Крупный город: проблемы и тенденции раз-

вития. — Л.: Наука, 1998.

35. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової еко-

номіки. — К.: Наукова думка, 1992. — 126 с.

36. Гирусов Э.В. Экология и экономика природопользования. —

М.: Закон и право; ЮНИТИ, 1998. — С. 212.

37. Государственная служба (комплексный подход). — М.: Дело,

1999. — 440 с.

38. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики: Учебник

для вузов. — М.: ГУВШЭ, 2000. — 495 с.

39. Гранберг А.Г. Региональная экономика и региональная наука

в Советском Союзе и России// Регион: Экономика и социология. —

1994. — №1. — С.7–27.

40. Данилишин Б.Н. Эколого-экономические проблемы обеспе-

чения устойчивого развития производительных сил Украины. — К.:

СОПС, 1996. — 270 с.

41. Державна служба в Україні: Навч. посiбник — К.: Вид-во

УАДУ,1998 — 168 с.

42. Деркач Н.И., Гордеева Л.П. Бюджет и бюджетный процесс в

Украине. — Днепропетровск: Пороги, 1995. — 257 с.

43 Добрынин А.И. Региональные пропорции воспроизводства. —

Л.,1987.

44. Дроздовский Э.Е. Методологические проблемы рационализа-

ции ресурсопользования. — Иркутск: Изд-во ун-та, 1996. — 222 с.

319

Ñïèñîê ðåêîìåíäîâàíî¿ ë³òåðàòóðè

45. Евсенко А.В., Зверев В.С., Унтура Г.А. Процессы региональ-

ного научно-технического развития. — Новосибирск: ИЭ и ОПП СО

РАН, 1995. — С.216.

46. Єпіфанов А.О., Сало І.В. Регіональна економіка. — Київ: На-

укова думка, 1999. — С. 332–340.

47. Жихаревич Б. С. Современная экономическая политика го-

родских и региональных властей. — СПб.,1995.

48. Занадворов В.С., Занадворова А.В. Экономика города. — М.,

1998.

49. Запоточний І. В., Захарченко В. І. Державне регулювання

регіональної економіки. — Харків: Одіссей, 2003 — 600 с.

50. Заставный Ф.Д. География Украины. — Львов: Свит, 1994. —

470 с.

51. Іщук С. І. Розмiщення продуктивних сил (Теорiя, методи,

практика). Вид. 6-те. — К.: Європ. ун-т, 2004. — 216 с.

52. Кистанов В.В., Граник Г.И. Основные методические вопросы

исследования специализации и комплексного развития хозяйства

республик и экономических районов. В кн.: Методологические про-

блемы социально-экономического развития регионов СССР. — М.:

Наука, 1979.

53. Колиенко О.Л., Хворост А.В. Основы финансовых отноше-

ний в природопользовании. — Сумы: Изд-во ун-та, 1994. — С. 58–59.

54. Колосовский Н.Н. Теория экономического районирования. —

М.: Мысль, 1969.

55. Коровкин В. Европейская интеграция и региональная поли-

тика// Мировая экономика и международные отношения. — 1997. —

№4. — С.99–100.

56. Котляков В.М., Лосев К.С., Гракович В.Ф. Экологическая бе-

зопасность и возможные стратегии развития //Изв. АН СССР. —

Сер. геогр. — 1991. — № 6. — С. 5

57. Ларина Н.И. Задачи и методы региональной политики в

странах рыночной экономики// Регион: Экономика и социология. —

1994. — №4. — С.146.

58. Ларина Н.И., Кисельников А.А. Региональная политика в

странах рыночной экономики. — М.: Экономика, 2000.

59. Лаппо Г.М. География городов. — М., 1997.

60. Левин А.П. Эффективность промышленного производства:

региональный аспект. — М.: Экономика. — 1982. — 143 с.

320

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ