Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

Функції й важелі управління екологічним маркетингом на

регіональному рівні припускають:

 участь органів місцевого самоврядування в розвитку

інфраструктури регіону;

 вирішення питань екологічної безпеки, еколого-

соціально-економічного розвитку регіону, у тому числі

організації інформаційних центрів, які забезпечують

населення інформацією про наявність забруднення;

 прогнозування можливих змін у прилеглих районах під

впливом будівництва й експлуатації промислового

підприємства;

 установлення пільгових податків і платежів виробни-

кам, які працюють у сфері виробництві екологічно чис-

тих товарів і чистих технологій;

 фінансову й правову підтримку підприємців, які беруть

участь у розвитку агропромислового комплексу й за-

безпечують наповнення ринку екологічно чистими спо-

живчими товарами;

 здійснення комплексу еколого-технічних рішень з

раціонального використання природних ресурсів, за-

ходів по запобіганню негативного впливу на навко-

лишнє природне середовище.

Функціонування системи екологічного маркетингу мож-

ливе на основі використання ринкової інфраструктури, по-

кликаної забезпечити умови для організації руху товарів, по-

слуг і природних ресурсів як у регіоні, так і на міжрегіонально-

му рівні. У завдання посередницьких фірм, комерційних

центрів, товарних бірж, які діють у межах регіонів, входить ор-

ганізація регіонального ринку, сприяння в знаходженні про-

давців і покупців екологічно чистої продукції, ресурсів, ор-

ганізація аукціонів, створення систем комерційної інформації.

Центри з дослідження попиту й місткості ринку природ-

но-ресурсного потенціалу регіону служать сполучною ланкою

між підприємствами й торгівлею і виконують координуючу

роль як у самому регіоні, так і за його межами. Ці центри ра-

301

Ðîçä³ë 8

зом з підприємствами, фірмами, компаніями покликані вивча-

ти попит на конкретні екологічно чисті ресурси, вироби, това-

ри, послуги, проводити опитування населення й торговельних

підприємств, вивчати можливості виробництва товарів з вико-

ристанням екологічно чистих технологій у межах регіону.

Створення розвинутого ринку пов’язане з формуванням сис-

тем інформації про ринки екологічно чистих товарів, про ви-

робників, про якісні характеристики споживаної сировини. Ця

інформація повинна узагальнюватися у спеціально створюва-

них регіональних центрах екологічного маркетингу.

Нині у регіонах України матеріальна база ринкової інфра-

структури розвинена недостатньо. Відчувається нестача су-

часного устаткування, автоматизованих систем управління,

що, безумовно, ускладнює процес прийняття рішень оператив-

ного характеру.

Стратегічними складовими системи екологічного марке-

тингу регіону слід вважати [18]:

 маркетинг природних ресурсів;

 маркетинг заходів з максимального зниження ступеня

ризику виникнення екологічно небезпечних ситуацій;

 маркетинг програм збалансування виробництва, спо-

живання й поховання (виключення або максимально

можливе скорочення перевезень) шкідливих речовин;

 маркетинг іміджу;

 маркетинг видатних пам’яток історії, культури й садо-

во-паркового мистецтва;

 маркетинг інфраструктури;

 реклама.

Реалізація основних напрямків формування системи еко-

логічного маркетингу неможлива без вирішення завдань еко-

логічного, економічного, соціального й науково-технічного ха-

рактеру.

Так, блок екологічних завдань повинен включати:

 регулювання відносин в області охорони, використання

й відтворення природних ресурсів;

302

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 забезпечення екологічної безпеки;

 попередження й ліквідацію негативного впливу госпо-

дарсько-виробничої діяльності на навколишнє природ-

не середовище;

 збереження природних ресурсів, генетичного фонду

живої природи, ландшафтів і інших природних ком-

плексів, унікальних територій і природних об’єктів,

пов’язаних з історико-культурною спадщиною;

 здійснення заходів з поступового скорочення й наступ-

ної повної ліквідації попадання небезпечних для здо-

ров’я людини речовин у природне середовище;

 наявність пріоритету застосування екологічно безпеч-

них технологій у регіоні;

 розроблення плану ліквідації наслідків виробничих

аварій;

 створення системи контролю діяльності всіх

підприємств, організацій і установ, які експлуатують

ядерні установки й джерела іонізуючого випроміню-

вання;

 проведення інвентаризації виробництв, технологій,

процесів, при яких у природне середовище попадають

канцерогенні, токсичні й радіохімічні речовини;

 організацію перевірки імпортованої продукції або сиро-

вини на вміст небезпечних хімічних і радіоактивних ре-

човин;

 розроблення еколого-економічного кадастру територій;

 розроблення науковообгрунтованих критеріїв гранич-

но припустимих антропогенних навантажень на при-

родне середовище кожного регіону;

 дотримання доцільної, економічно обґрунтованої чер-

говості господарського використання природних ре-

сурсів;

 створення умов для розширеного відтворення природ-

них ресурсів, підвищення продуктивності природного

середовища;

303

Ðîçä³ë 8

Серед економічних завдань слід виділити:

 забезпечення доступу до різних форм зовнішньоеко-

номічної діяльності всім підприємствам і організаціям

регіону;

 збалансованість економіки регіонів з урахуванням еко-

логічних факторів;

 використання переваг міжнародного обігу капіталу для

розширення експорту готових виробів, раціонального

імпорту й створення імпортозамінного механізму ви-

робництва в кожному регіоні відповідно до екологічних

обмежень;

 орієнтація на екологічні потреби того або іншого

регіону, підкріплена використанням маркетингових

інструментів, націлених на досягнення споживчої задо-

воленості як основи регіонального розвитку;

 розгляд економіки регіону як системи взаємодіючих

суб’єктів — підприємств і організацій різних форм влас-

ності, між якими існують матеріальні, фінансові, при-

родні й інформаційні зв’язки;

 створення спеціальних пільгових економічних ме-

ханізмів, стабільної законодавчої бази для залучення

іноземного й національного капіталу на базі маркетин-

гових досліджень;

 збереження наукових і естетичних цінностей.

Блок соціальних завдань включає:

 формування потенціалу висококваліфікованої робочої

сили за рахунок вивчення й впровадження світового

досвіду в сфері управління на основі регіонального еко-

номічного маркетингу;

 виховання культури менеджменту, маркетингу,

орієнтованої на світові вимоги з урахуванням еко-

логізації технологій управління;

 задоволення потреб населення у високоякісних еко-

логічно чистих товарах, послугах, насичення внутріш-

нього ринку кожного регіону.

304

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Вирішення науково6технічних завдань включає:

 залучення іноземних і вітчизняних технологій;

 прискорення інноваційних процесів;

 залучення вчених і фахівців в області регіонального

екологічного маркетингу;

 підвищення ефективності використання потужностей

та інфраструктури виробничо-господарських ком-

плексів регіону.

Реалізація комплексу вищевказаних завдань еколого-

соціально-економічного характеру спричиняє створення ефек-

тивної системи управління регіональним екологічним марке-

тингом. Прагнення до рівноваги в розвитку економічної,

соціальної й природної систем на території стає можливим, як-

що досягається збалансованість між платоспроможним попи-

том населення й пропозицією на регіональному ринку товарів і

послуг, між параметрами еколого-соціально-економічного роз-

витку і ємкістю потенціалу, між масштабами розвитку житло-

вого господарства й комунально-побутової сфери.

В умовах економічної самостійності головною вимогою до

механізму керування регіоном на основі екомаркетингових

технологій є сприяння формуванню ринкової системи, що за-

безпечує ріст ефективності виробництва, збалансованість по-

питу та пропозиції, підвищення якості товарів і послуг, а та-

кож обмеження розвитку ринкових відносин у випадку виник-

нення проблем, які неможливо вирішити на основі ринкових

регуляторів.

Механізми управління еколого-соціально-економічним

розвитком регіону, що формують систему екологічного марке-

тингу на державному рівні, диференціюють на такі групи:

1. Механізм, заснований на використанні важелів само-

регулювання і спрямований на визначення економіко-право-

вих умов діяльності всіх суб’єктів ринкових відносин.

2. Механізм державного регулювання, що значно розши-

рює державні функції і передбачає участь держави у всіх фазах

відтворювального процесу.

305

Ðîçä³ë 8

3. Механізм стихійного регулювання, що характери-

зується пасивною роллю держави й відсутністю передумов

для використання важелів саморегулювання. Такий механізм

може призвести лише до подальшого посилення розбалансо-

ваності ринкової системи.

Становленню нового механізму управління протидіють

особливості економічного розвитку, зокрема дефіцит на ринку

товарів і послуг (екологічно чистих товарів, технологій і т.ін.),

житла, капіталу, який порушує механізм саморегулювання,

підсилює дисбаланс внутрішнього ринку, інфляційні процеси

й веде до скорочення інвестиційної діяльності. У цих умовах

формування ринкової системи неможливе без твердого втру-

чання з боку держави. Механізми державного регулювання

повинні бути спрямовані на формування й зміцнення ринко-

вого простору країни. Однак нормальний процес формування

ринкового простору в регіонах залежить не тільки від держав-

ного регулювання, а й від регулювання на регіональному й

муніципальному рівнях.

8.4. Åêîëîãî-åêîíîì³÷íà áåçïåêà ðåã³îíó

Розвиток продуктивних сил у межах територіальних сис-

тем спричиняє посилення протиріччя між ступенем задово-

лення потреб населення й природною можливістю відносно

темпів економічного росту. Зміна економічної ситуації в Ук-

раїні, збільшення масштабів і концентрації виробництва спри-

чинили появу нових регіональних природно-техногенних

комплексів. У результаті взаємини, що формуються, у системі

“природа—населення—господарство” набувають особливої ди-

намічності і вимагають постійної адаптації використовуваних

методів вибору стратегії територіального управління.

Аналіз стану навколишнього природного середовища в

Україні з позиції обґрунтування процесу екологізації

суспільного розвитку свідчить про існування цілого ряду

фактів, що говорять про його неблагополуччя. Серед них вар-

то виділити:

306

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 перевищення санітарних норм середньорічної концент-

рації в повітряному середовищі формальдегіду в 4 рази,

фенолу й аміаку — в 2 рази, діоксиду азоту — в 1,5 рази.

Рівень забруднення атмосфери перевищує ГДК в 18

містах з 52. Серед найбільш забруднених міст — Кри-

вий Ріг, Маріуполь, Запоріжжя, Красний Луч,

Горлівка, Стаханів. Основними джерелами забруднен-

ня атмосферного повітря виступають підприємства ме-

талургії (36%), і енергетики (32%). Крім того, у великих

містах і АРК 60–70% загального обсягу викидів в атмо-

сферу становлять викиди автотранспорту;

 зміна якості й запасів підземних вод, спостережувана в

Лисичанську, Рубіжному, Білій Церкві й Херсоні;

 перевищення санітарних норм забруднення поверхне-

вих вод фенолами, сполуками азоту, важкими метала-

ми, органічними речовинами в басейнах рік Сіверський

Донець, Дністр, Дунай, Дніпро, Тисмениця;

 деградацію ґрунтів, зменшення площ родючих земель

внаслідок забруднення мінеральними добривами,

збільшення площ еродованих земель на 80 тис. га

щорічно;

 скорочення чисельності багатьох видів рослин і тварин,

запасів мисливських і рибних ресурсів;

 збільшення обсягів промислових і побутових відходів,

щорічний приріст яких на одиницю площі більший, ніж

у США й державах ЕС;

 збільшення антропогенного впливу на лісові насаджен-

ня, особливо в Донецькому регіоні, а також у районах

розміщення теплових електростанцій [21] .

Особливу тривогу в розв’язанні питання екологізації

суспільного розвитку викликає проблема радіоактивного за-

бруднення території в результаті Чорнобильської аварії.

Таким чином, під впливом інтенсивного природокористу-

вання відбулися значні зміни природно-ресурсного по-

тенціалу в багатьох регіонах України, які поставили під загро-

зу екологічну безпеку держави.

307

Ðîçä³ë 8

Вищевказані факти є складовими комплексу екологічних

проблем, вирішення яких можливе лише на основі створення

науковообгрунтованої стратегії економічно збалансованого

розвитку, одним з напрямків якої виступає підвищення еко-

логічної безпеки регіонального розвитку.

У Законі України “Про охорону навколишнього природ-

ного середовища” екологічна безпека визначається як стан на-

вколишнього середовища, що забезпечує запобігання

погіршення екологічної ситуації й виникнення небезпечних

ситуацій для здоров’я населення [20].

Визначення даного поняття деякі вчені починають із роз-

гляду загальної категорії — безпеки. Так, відповідно до дер-

жавного стандарту України безпека — це відсутність неприпу-

стимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання збитків

[20–22].

Враховуючи це, екологічну безпеку варто розглядати як

сукупність процесів, дій і станів, які здатні привести до виник-

нення еколого-економічного збитку стану навколишнього

природного середовища. Екологічна безпека, проявляючись у

вигляді комплексу станів, забезпечує екологічний баланс як у

межах регіонів, так і держави в цілому.

Системний аналіз поняттєво-категоріального апаратуа

проблеми формування екологічної безпеки дозволяє виділити

такі її види:

 техногенну екологічну безпеку, що припускає знижен-

ня ризику забруднень внаслідок діяльності промисло-

вих підприємств;

 безпеку, що попереджує появу потенційно можливих

надзвичайних ситуацій, обумовлених антропогенною

діяльністю;

 безпеку виникнення надзвичайних ситуацій природно-

го походження, засновану на виникненні геофізичних,

геологічних, гідрологічних небезпечних явищ;

 безпеку, що виникає в результаті зміни способу життя

людини.

308

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

У загальному вигляді екологічна безпека припускає за-

безпечення екологічної рівноваги. Слід зазначити відсутність

єдиного підходу до вирішення проблеми забезпечення еко-

логічної безпеки, особливо у зв’язку з формуванням механізму

її забезпечення. Аналіз існуючих підходів забезпечення еко-

логічної безпеки в системі регіонального розвитку дозволяє

виділити основні характеристики даної категорії, серед яких:

 масштаб поширення, що характеризує обстановку в ло-

кальній, регіональній і глобальній системах;

 обов’язковість забезпечення природної рівноваги й

екологічних благ;

 попередження екологічних проблем і вжиття заходів з

досягнення якості навколишнього середовища;

 оцінка можливого негативного впливу на природне се-

редовище;

 здійснення заходів щодо захисту навколишнього сере-

довища.

Оптимізація регіонального управління з метою досягнен-

ня екологічної безпеки передбачає врахування пріоритетів як

регіонального, так і загальнонаціонального характеру.

На першому етапі формування стратегії забезпечення еко-

логічної безпеки — необхідне вирішення екологічних проблем,

обумовлених порушенням нині існуючих норм природокорис-

тування. На другому етапі — обов’язкова екологізація вироб-

ництва й мінімізація ресурсокористування, приведена до гра-

нично допустимих норм. На третьому етапі — вирішення пи-

тання гармонізації екологічних і демографічних проблем [22].

Найважливішим етапом у процесі реалізації стратегії еко-

логізації регіонального розвитку є розроблення критеріїв еко-

логічної безпеки виробництва й принципів її забезпечення, се-

ред яких слід відзначити:

 відмову від відомчого підходу із забезпечення еко-

логічної безпеки;

 обов’язкове врахування щільності населення, основних

фондів і екологічної ємкості регіонів;

309

Ðîçä³ë 8

 прогнозування наслідків екологічних катастроф;

 незалежність і комплексність проведених екологічних

експертиз;

 превентивність у прийнятті управлінських рішень.

Реалізація вищевказаних аспектів екологічної безпеки в

межах держави є головною передумовою формування якісно

нового етапу суспільного розвитку, обумовленого ступенем

задоволення потреб населення, в тому числі — у здоровому,

безпечному для життя існуванні.

Наявність тісних взаємозв’язків у межах територіальної

еколого-соціально-економічної системи спричиняє не-

обхідність використання інструментів її досягнення як еко-

логічного, так і економічного характеру, серед яких особливу

роль відіграють: [23]

— плата за забруднення навколишнього природного середо6

вища. Цей інструмент раціоналізації природокористування по-

кликаний компенсувати еколого-економічний збиток, створю-

ваний підприємствами й організаціями в процесі їхньої діяль-

ності. Платежі за забруднення виступають коштами покарання

підприємств-забруднювачів і коштами реалізації принципу

“забруднювач платить”. В Україні уведено три види плати: за

викид в атмосферу забруднюючих речовин, за скидання у водні

об’єкти забруднюючих речовин, за розміщення твердих

відходів. Залежно від ступеня впливу на навколишнє середови-

ще встановлюються два види нормативів оплати: за гранично

припустимі викиди (скидання, розміщення відходів) забруд-

нюючих речовин у навколишнє середовище й за перевищення

цих показників. Сучасні нормативи плати за забруднення на-

вколишнього середовища в Україні досить низькі, однак уже

їхнє існування відіграє важливу роль в адаптації економіки до

екологічних обмежень, а також у процесі зміни психології по-

водження виробників. Інакше кажучи, платежі, з одного боку,

повинні бути відчутними для підприємств із позиції мотивації

їхньої природоохоронної діяльності, а, з іншого, — повинні бу-

ти джерелом відшкодування суспільно припустимого еко-

номічного збитку, що відповідає нормативному забрудненню

310

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ