Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

кладом первинна структурна одиниця державного органу і йо-

го апарату, на яку покладено нормативними актами коло

службових повноважень” [3].

Основними критеріями класифікації посад державних

службовців є організаційно-правовий рівень органу, що прий-

має їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній

посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Установлено сім категорій посад державних службовців:

перша категорія — посади голів державних комітетів, які

не є членами Уряду України, голів інших центральних органів

державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України,

Постійного Представника Президента України в областях,

містах Києві й Севастополі, перших заступників Міністрів,

перших заступників голів державних комітетів, які входять до

складу Уряду, й інших прирівняних до них посад;

друга категорія — посади заступників керівника

Адміністрації Президента України, заступників керівника Се-

кретаріату Верховної Ради України, заступників керівника

апарата Кабінету Міністрів України, керівників структурних

підрозділів Секретаріату Верховної Ради України, секретарів

постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації

Президента України, апарату Кабінету Міністрів України,

радників і помічників Президента України, Прем’єр-міністра

України, заступників міністрів, заступників голів державних

комітетів, які входять до складу Уряду, перших заступників,

заступників голів комітетів і інших центральних органів дер-

жавної й виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України,

першого заступника Постійного Представника Президента

України в Республіці Крим, перших заступників голів облас-

них, Київської й Севастопольських міських державних

адміністрацій і інші прирівняні до них посади;

третя категорія — посади заступників керівників струк-

турних підрозділів, завідувачів секторами, головних фахівців,

експертів, консультантів Адміністрації Президента України,

Секретаріату Верховної Ради України апарату Кабінету

211

Ðîçä³ë 6

Міністрів України, заступників постійного Представника

Президента України в Республіці Крим, заступників голів об-

ласних. Київської і Севастопольської міських державних

адміністрацій, представників Президента України в районах,

районах міст Києва й Севастополя, начальників управлінь, са-

мостійних відділів у складі міністерств і інших центральних

органів державної виконавчої влади й інші прирівняні до них

посади;

четверта категорія — посади фахівців Адміністрації Пре-

зидента України, Секретаріату Верховної Ради України й апа-

рату Кабінету Міністрів України, заступників начальників уп-

равлінь, самостійних відділів міністерств і інших центральних

органів державної виконавчої влади, керівників управлінь,

відділів, служб обласних, Київської й Севастопольської

міських державних адміністрацій і інші прирівняні до них по-

сади;

п’ята категорія — посади фахівців міністерств, інших цен-

тральних органів державної виконавчої влади, заступників

представників Президента України в районах, районах міст

Києва й Севастополя, заступників керівників управлінь,

відділів, служб обласних, Київської й Севастопольської

міських державних адміністрацій, фахівців апарату цих

адміністрацій і інші прирівняні до них посади;

шоста категорія — посади керівників управлінь, відділів,

служб районних, районних у містах Києві й Севастополі дер-

жавних адміністрацій, фахівці управлінь, відділів, служб об-

ласних, Київської й Севастопольської міських державних

адміністрацій і інші прирівняні до них посади;

сьома категорія — посади фахівців районних, районних у

містах Києві й Севастополі державних адміністрацій, їхніх уп-

равлінь і відділів і інші прирівняні до них посади.

Кожній категорії відповідають ранги, які присвоюються

службовцям відповідно до займаної посади, рівня професійної

кваліфікації й результатів роботи. Установлено такі ранги дер-

жавних службовців:

212

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 службовцям, які займають посади, віднесені до першої

категорії, може бути присвоєний 3, 2, і 1 ранг;

 службовцям, які займають посади, віднесені до другої

категорії, може бути присвоєний 5, 4 і 3 ранг;

 службовцям, які займають посади, віднесені до третьої

категорії, може бути привласнений 7, 6 і 5 ранг;

 службовцям, які займають посади, віднесені до четвер-

тої категорії, може бути присвоєний 9, 8 і 7 ранг;

 службовцям, які займають посади, віднесені до п’ятої

категорії, може бути присвоєний 11, 10 і 9 ранг;

 службовцям, які займають посади, віднесені до шостої

категорії, може бути присвоєний 13, 12 і 11 ранг;

 службовцям, які займають посади, віднесені до сьомої

категорії, може бути присвоєний 15, 14 і 13 ранг.

Ранги, що відповідають першій категорії, надаються Пре-

зидентом України, ранги другої категорії — Кабінетом

Міністрів України, ранги, які відповідають посадам третьої-

сьомої категорії — керівником державного органу, у системі

якого працює державний службовець. Для присвоєння черго-

вого рангу в межах відповідної категорії посади державний

службовець повинен успішно пропрацювати на займаній по-

саді два роки. За виконання особливо відповідальних завдань

державному службовцеві може бути присвоєно черговий ранг

достроково у межах відповідної категорії посад.

Кадровий резерв у державних органах управління фор-

мується з:

фахівців місцевого й регіонального самоврядування, ви-

робничої, соціально-культурної, наукової й іншої сфер, а та-

кож випускників навчальних закладів відповідного профілю;

державних службовців, які підвищили кваліфікацію або

пройшли стажування й рекомендовані для просування на

більш високі посади.

Основними цілями й завданнями державної служби в Ук-

раїні є створення умов для розвитку відкритого громадянсько-

го суспільства, захист прав і свобод людини й громадянина, а

213

Ðîçä³ë 6

також забезпечення результативної і стабільної діяльності ор-

ганів державної влади відповідно до їх завдань, повноважень

на конституційних основах.

За останні роки в нашому суспільстві відбулися ради-

кальні зміни в економіці, соціальному житті. В умовах роз-

маїтості форм власності, свободи інформації, ідеологічного

плюралізму держава повинна стати принципово новою. Однак

реформи державного управління, особливо в сфері виконавчої

влади, значно відстали від реформ в інших сферах. Стара

адміністративна машина намагається пристосуватися до

вирішення нових завдань при принципово новій системі

відносин. І, як результат, якість роботи держапарату зни-

жується, а неефективність, хаотичність його дій зростає.

Відбулося вимивання кваліфікації — апарат залишили

професійні кадри, а адекватної заміни не з’явилося. Структура

посад свідчить, що державна служба є малоперспективною.

Адже тільки 1,5% державних службовців займають посади 1–3

категорій, разом з тим 95% — посади 5–7 категорій. Це в су-

купності зі слабодиференційованою заробітною платою ро-

бить непривабливою кар’єру державного службовця. Крім то-

го, низький рівень базової зарплати й значні надбавки, які на-

даються на розсуд керівника, підривають основи незалежності

державної служби. Заробітна плата також дуже дифе-

ренціюється між різними державними органами, знижуючи

горизонтальну мобільність державних службовців. Працівни-

ки діляться також за віком і стажем державної служби. При-

близно 20% державних службовців мають стаж понад 15 років,

у тому числі, майже 40% керівників сформувалися при старій

суспільній системі. Близько половини керівного персоналу

має пенсійний або передпенсійний вік. З іншого боку, понад

55% державних службовців мають стаж до 5 років [2].

Зі зникненням керівної партії не відбулося повороту до

звичної для демократичних країн публічної служби. Апарат,

як і раніше, залишається непрозорим і менш підконтрольним,

що породжує такий наслідок, як зростання корупції. Зрештою,

214

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

втратили силу колишні норми адміністративної моралі, хоча й

далекі від досконалості, однак такі, які регулювали поведінку

службовців. На їхньому місці — моральний вакуум із власти-

вою йому вседозволеністю, цинізмом, корупцією.

Слід зазначити, що в країні створюються правові переду-

мови для позитивних змін, які знайшли своє відбиття в Кон-

ституції України, Законі України “Про державну службу”,

Указах Президента України “Про стратегію реформування си-

стеми державної служби в Україні” і “Про підвищення ефек-

тивності системи державної служби” [4, 5].

Здійснення економічних і соціальних перетворень, досяг-

нення економічного зростання і виконання державою уп-

равлінських послуг на високому рівні, просування в напрямку

європейської інтеграції можливо тільки за умови створення

ефективної системи державного управління, що відповідає

стандартам демократичної, правової держави із соціально

орієнтованою ринковою економікою.

З цією метою в Україні проводиться широкомасштабна

адміністративна реформа, невід’ємною частиною якої є рефор-

мування системи державної служби, а саме: створення оновле-

ного, дієздатного державного апарату, становлення про-

фесійної, політично нейтральної й авторитетної державної

служби.

Стратегія реформування системи державної служби перед-

бачає вдосконалювання класифікації посад державних служ-

бовців. У побудові системи сучасної державної служби не-

обхідно виходити із чіткого визначення функцій органів дер-

жавної влади і посадових осіб, створення оптимальної структу-

ри управління й розмежування повноважень кожного органу.

У класифікації посад в органах державної влади за змістом

й характером діяльності, способами призначення й надання

повноважень доцільно законодавчо визначити такі типи по-

сад: політичні, адміністративні й патронажні. Керівники, які

займають політичні посади, повинні зосередитися на форму-

ванні урядової політики, розв’язанні стратегічних проблем

215

Ðîçä³ë 6

економічного й соціального розвитку суспільства й

відповідної сфери управління й, з цією метою, повинні бути

відсторонені від щоденних адміністративних справ і уп-

равління персоналом. До політичних посад повинні бути

віднесені посади прем’єр-міністра України, інших членів

Кабінету Міністрів України. Функції з організації виконання

рішень міністра, прийняття управлінських рішень покладені

на апарат міністерства. До адміністративних повинні належа-

ти посади керівників і фахівців, які забезпечують стабільну

роботу органів державної влади відповідно до законодавства.

Зміна керівника, структури й підпорядкування органів дер-

жавної влади не може бути основою для звільнення з посад

державних службовців, які займають адміністративні посади в

органах державної влади.

До патронажних посад належать посади радників, кон-

сультантів, помічників і інші посади, передбачені штатним

розкладом для організаційного й інформаційно-аналітичного

забезпечення діяльності членів Кабінету Міністрів України,

керівників органів державної влади. На посаді патронажної

служби відповідні керівники мають право самостійно підбира-

ти й приймати службовців без конкурсу. Разом з тим посади

патронажної служби у встановленому порядку повинні відно-

ситись до відповідних категорій посад державних службовців.

У разі потреби на посади патронажної служби керівник може

призначати на умовах контракту фахівців, які не мають стату-

су державних службовців.

Важливим напрямком реформування системи державної

служби України є забезпечення конкурентності, об’єктивності

й гласності під час прийому і просування по службі. Поперед-

ження рецидивів непрофесіоналізму й некомпетентності фор-

мування кадрового потенціалу необхідно здійснювати на ос-

нові висококваліфікованих фахівців нової генерації. Із цією

метою потрібні більш прозорі, об’єктивні процедури прийнят-

тя на державну службу, впровадження єдиного порядку прове-

дення відкритого конкурсу й стажування зі здачею іспиту. З

216

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

метою пошуку потенційних лідерів, молоді, що володіє нео-

рдинарними якостями, доцільно розробити порядок прийнят-

тя на державну службу перспективних випускників вищих на-

вчальних закладів, фахівців підприємницької, банківської й

фінансово-економічної сфери.

Ці заходи вимагають важливих змін у характері діяльності

кадрових служб органів виконавчої влади. Кадрові служби по-

винні зосередитися, у першу чергу, на аналітичній і ор-

ганізаційній роботі в кадровому менеджменті, аналізі ефек-

тивності діяльності відповідного органу, його структурних

підрозділів, професійної діяльності кожного державного

службовця, прогнозі розвитку персоналу, планування кар’єри

службовців, забезпеченні їхнього навчання й моніторингу

ефективності роботи.

У ході реформування системи державної служби не-

обхідно здійснити комплекс заходів, спрямованих на підви-

щення адміністративної культури державних службовців,

змінити в суспільній свідомості негативний імідж державної

служби. Необхідно розробити принципи взаємодії органів

державної влади, органів місцевого самоврядування і їхніх по-

садових осіб із громадськістю, прийти до принципово нового

типу взаємин між громадянами й держслужбовцями, в основі

яких були б пріоритети прав і свобод людини, повага до особи-

стості, висока культура спілкування.

Реалізація заходів з реформування державної служби по-

винна супроводжуватися реформуванням системи підготовки,

перепідготовки й підвищення кваліфікації кадрів. В основу ре-

формування професійного навчання кадрів необхідно поклас-

ти зміну акцентів у напрямку підготовки національної уп-

равлінської еліти. Особливо необхідна підготовка в області

управлінської діяльності, прийняття рішень, стратегічного ме-

неджменту, управління персоналом, адміністративного ме-

неджменту й т.ін.

Навчання повинно носити випереджувальний характер з

урахуванням перспектив розвитку держави, удосконалювання

завдань і функцій його органів.

217

Ðîçä³ë 6

Навчання кадрів повинно базуватися на державних

освітніх стандартах з урахуванням світового досвіду, гнуч-

кості застосування всіх видів, форм і методів навчання, досяг-

нення інтенсифікації й оптимізації навчального процесу.

Підготовка, перепідготовка й підвищення кваліфікації

працівників державної служби повинні опиратися на певні

принципи й реалізовуватися за допомогою системи ор-

ганізаційних заходів, які регулюють навчальний процес. Ха-

рактер і тип підготовки й перепідготовки державних служ-

бовців визначаються тим, для якої системи державного уп-

равління вони призначені. Зокрема, державна служба грома-

дянського суспільства вимагає від службовців якостей, які ви-

ступають одночасно освітніми принципами підготовки, пе-

репідготовки й підвищення кваліфікації держслужбовців. Ці

якості повинні бути усвідомлені, розвинуті й систематизовані,

хоча їхня присутність обумовлена в більшій або меншій мірі

самою залученістю претендентів на посадах у системі держав-

ної служби. Природно, що в громадянському суспільстві не-

обхідні якості, в більшій мірі споконвічно присутні. Принципи

підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації держ-

службовців можуть бути розділені на професійні і загальног-

ромадянські (тобто потрібне формування громадянських яко-

стей, виражених у державних службовців у більш концентро-

ваному вигляді, ніж у інших громадян), на внутрікорпоративні

й відносини корпорації бюрократії із громадянами й іншими

суспільними інститутами; крім того, виділяється група прин-

ципів об’єднання професійних пріоритетів і вольових якостей.

Загальногромадянські принципи передбачають:

 розвиток підвищеного почуття відповідальності й гро-

мадянської свідомості, у тому числі ряду специфічних

етичних якостей, таких як громадянський обов’язок,

патріотизм;

 чесність і несхильність до корупційних впливів.

Професійні принципи включають:

 наявність спеціальних знань в області політології, еко-

номіки, соціальної психології, історії й теорії світового

218

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

та вітчизняного державного управління, соціології,

права і т. ін;

 уміння використовувати ці знання;

 прагнення постійно підвищувати свій професійний

рівень.

Внутрікорпоративні принципи передбачають удоскона-

лення звичок керівної роботи, у тому числі лідерських якос-

тей, а також уміння порівнювати відповідно цілі й способи

їхнього досягнення.

Принципи спрямованості корпорації бюрократії до грома-

дян і інших суспільних інститутів зводяться до прийняття мо-

делі відкритої й передбачуваної поведінки, врахування різно-

манітних позицій і вміння знайти їх оптимальну й прийняту

суспільством результуючу, котра веде до досягнення постав-

лених і прийнятих суспільством політичних цілей, до макси-

мально можливого задоволення суспільних потреб і очіку-

вань.

Зазначені принципи, будучи структурованими, знахо-

дять своє відбиття в державному управлінні як комплексній

навчальній дисципліні, що містить у собі елементи різних

знань. Ці знання для держслужбовців повинні бути засвоєні

не просто як абстрактні, а у вигляді “установок на

діяльність”, що може бути забезпечено тільки особливою по-

будовою курсів навчання. У курси для держслужбовців вар-

то неодмінно включати компоненти реальної управлінської

діяльності і її імітації. Підвищена роль тренінгів, практик,

імітаційних методів і прийомів у порівнянні із традиційними

лекціями й семінарами може сприяти досягненню зазначеної

мети виховання держслужбовців подібно підготовці лікарів-

практиків [6].

Таким чином, до основних напрямків реформування дер-

жавної служби варто віднести:

 удосконалювання класифікації посад державних служ-

бовців;

 оптимізацію управління державної служби;

219

Ðîçä³ë 6

 забезпечення конкурсності, об’єктивності, прозорості й

гласності під час прийому й просування на державній

службі;

 удосконалення адміністративної культури державних

службовців, підвищення до них суспільної довіри;

 посилення мотивації й стимулювання роботи держ-

службовців і їхнього соціального захисту;

 удосконалення системи підготовки, перепідготовки й

підвищення кваліфікації державних службовців і кад-

рового резерву.

6.3. Îðãàíè ì³ñöåâîãî ñàìîâðÿäóâàííÿ

Відповідно до ст. 5 Конституції України народ здійснює

владу безпосередньо і через органи державної влади та органи

місцевого самоврядування. З конституційного положення

випливає, що органи місцевого самоврядування не входять у

єдиний державний механізм і, у силу цього, місцеве самовря-

дування можна розглядати як окрему форму реалізації наро-

дом приналежної йому влади.

Місцеве самоврядування є правом територіальної громади

— жителів села, селища й міста — самостійно вирішувати пи-

тання місцевого значення в рамках Конституції й законів Ук-

раїни. Здійснюється місцеве самоврядування територіальною

громадою в порядку, установленому законом, як безпосеред-

ньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, се-

лищні, міські ради та їхні виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють

спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст, є

районні й обласні ради. Питання організації управління райо-

нами в містах стосується компетенції міських рад. У табл. 4 на-

ведена структура органів місцевого самоврядування в АР

Крим.

Слід зазначити, що сільські, селищні, міські ради можуть

дозволяти з ініціативи жителів створювати будинкові, ву-

220

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ