Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

ком ради бере зобов’язання з розвитку соціальної інфраструк-

тури в зоні підприємства або проживання його працівників, з

виділення або будівництва силами комунальних організацій на

замовлення підприємства певних обсягів житлової площі, місць

у дитячих дошкільних установах, а в необхідних випадках —

відводу земель під виробничі або невиробничі цілі. Для цього

виконком вивчає потреби підприємства і його трудящих.

Крім обов’язкових платежів і умов у договорі відобража-

ються добровільно взяті підприємством зобов’язання щодо

участі в соціально-економічному розвитку міста: обсяги

внесків у цільові фонди; розміри участі на паях у фінансуванні

загальноміських або локальних програм; зобов’язання з по-

купки акцій підприємств і організацій, створюваних виконко-

мом; обсяг взятого у виконкому замовлення на виробництво;

обсяг продукції, що надається в розпорядження виконкому за

твердими цінами; масштаби власної соціальної сфери. Крім

того, у ряді випадків рада пропонує підприємствам пільгові

умови заміни грошових виплат натуральними — наданням ма-

теріальних і трудових ресурсів, необхідних раді. Міськрада

може приймати рекомендаційні рішення на адресу

підприємств з виробництва товарів народного споживання,

наданню шефської допомоги й т.ін. Якщо домовленість досяг-

нута, то відповідні умови відображаються в договорі.

Всі зобов’язання з участі в розвитку міста підприємства

беруть на себе добровільно. Міська рада й орган, що представ-

ляє інтереси підприємств міста (наприклад асоціація

підприємств), можуть приймати спільні рекомендаційні

рішення за середніми нормами участі в кожний період часу з

урахуванням чисельності зайнятих та інших обставин.

При необхідності в договір щорічно вноситься уточнююча

інформація з узгодження сторін. Договори укладаються з

усіма юридично самостійними підприємствами, розташовани-

ми в місті, а також з головними організаціями, що мають у

місті свої філії й цехи. Для організації договірної роботи при

раді створюється договірна комісія з депутатів, працівників

181

Ðîçä³ë 5

виконкому, членів асоціації підприємств, представників

підприємств. Комісія реєструє всі укладені договори, забезпе-

чує єдність підходу при укладенні договорів, стежить за спра-

ведливим розподілом навантаження між підприємствами, роз-

глядає конфліктні ситуації.

Обґрунтування, висновок, коригування, контроль за вико-

нанням договорів повинні стати одним із основних напрямків

діяльності виконкомів міської й районної рад. Ця діяльність

повинна ґрунтуватися на гарному знанні підприємств, припу-

скає наявність методик оцінки потенціалу підприємств,

аналізу ефективності використання територіальних ресурсів,

виміру інтегрального внеску підприємства в соціально-еко-

номічний розвиток міста, оцінки ступеня профільності. Опа-

нувавши необхідним арсеналом методичних засобів, ради змо-

жуть у рамках договірної роботи виробляти й проводити

політику економічного регулювання розвитку міста в інтере-

сах підвищення якості життя населення.

5.3. Ôîðìóâàííÿ ñòðóêòóðè ì³ñüêîãî ãîñïîäàðñòâà íà

îñíîâ³ îö³íîê ïðîô³ëüíîñò³ ï³äïðèºìñòâ

Органи місцевого самоврядування, що діють із метою

підвищення якості життя городян, повинні проводити активну

економічну політику, спрямовану на зміцнення потенціалу са-

мофінансування міста, зростання доходів населення. Для цьо-

го міські органи доступними їм коштами повинні сприяти за-

лученню й розвитку в місті таких видів діяльності, які забезпе-

чують найбільш ефективне використання обмежених міських

ресурсів і одержання максимально корисних для міста еко-

номічних, соціальних, демографічних і екологічних резуль-

татів. Інакше кажучи, необхідно впливати на зміну структури

народного господарства міста, що приводить до зростання ча-

стки високоефективних для міста галузей виробництв.

У найбільших містах, де число підприємств вимірюється

сотнями, а з розвитком малих підприємств — й тисячами,

182

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

міським органам необхідний спеціальний методичний інстру-

ментарій, “компас”, що дозволяє в цій безлічі існуючих і ство-

рюваних підприємств вибрати ті, які більше потрібні місту, і

ті, які для міста малоефективні. Як такий інструмент може ви-

користовуватися методика, заснована на оцінці профільності

підприємств міста.

Під профілюванням розуміється цілеспрямована зміна

структури народного господарства міста в напрямку збільшен-

ня частки галузей і виробництв, що максимально відповідають

економічним регіональним факторам виробництва й задо-

вольняють вимоги раціонального народногосподарського

поділу праці. Управління структурою соціально-економічного

комплексу міста ефективно можна здійснювати на основі

оцінок профільності галузей і підприємств, що відображають

відповідність економічних і соціальних рис виробничих

об’єктів характерним економічним і соціальним рисам ресурс-

ного потенціалу та сформованого господарського комплексу

міста.

Профілювання може розглядатися як форма територіаль-

но-галузевої організації виробництва, що забезпечує найбільш

повне й ефективне використання природних, виробничих і на-

уково-технічних ресурсів міста й збалансованість його еко-

номічного і соціального розвитку на основі формування та ре-

гулювання структури господарства з урахуванням еко-

номічних, географічних і соціальних умов міста. Профілюван-

ня означає здійснення науково-технічної, організаційно-еко-

номічної й соціальної територіальної політики розвитку

підприємств, спрямованої на реалізацію цілей міста при вра-

хуванні народногосподарських і галузевих інтересів.

Здавалося б, у нових умовах ослаблення галузевого

керівництва й роздержавлення, формуючи політику профілю-

вання, можна було б не брати до уваги галузеві та народногос-

подарські критерії й опиратися тільки на оцінки регіональної

профільності. Це, однак, було б неправильно й, у всякому разі,

не далекоглядно з боку міськради. Справа в тому, що процес

183

Ðîçä³ë 5

профілювання об’єктивно стосується інтересів суб’єктів, що є

носіями галузевих і народногосподарських інтересів. Такими

носіями можуть бути власники підприємств, їхні представни-

ки — органи з управління державним майном того або іншого

рівня, галузеві асоціації підприємств, урядові органи, що про-

водять певну науково-технічну й економічну політику. Носії

цих інтересів можуть сприяти або протидіяти зусиллям

міськради з реалізації вироблюваної політики профілювання.

І ця політика буде тим вдаліша, чим повніше враховані при її

розробленні інтереси всіх суб’єктів, що мають вплив на те або

інше підприємство.

Крім того, дана схема оцінки профільності застосовується

не тільки для органів місцевого самоврядування, що виробля-

ють свою економічну політику й орієнтуються насамперед на

регіональні інтереси, а значить, і на регіональні фактори

профільності. Оцінка профільності може проводитися за да-

ною схемою й державними органами, що здійснюють вироб-

лення й реалізацію територіальної політики держави. Зро-

зуміло, що в цьому випадку без оцінки профільності галузей з

народногосподарських і галузевих позицій не обійтися.

Оцінка рівня профільності підприємств і галузей прова-

диться на основі системи критеріальних показників, що врахо-

вують економічні, екологічні й соціальні вимоги до розвитку

структури виробництва.

Під терміном “профільна галузь або підприємство” ро-

зуміється виробництво:

 яке орієнтовано на виконання виробничих завдань,

обумовлених спеціалізацією міста в народногоспо-

дарському комплексі країни;

 для якого найбільш сприятливий комплекс наявних

місцевих виробничих ресурсів і можливостей;

 яке ефективно використовує наявні територіальні й га-

лузеві ресурси для інтенсифікації виробництва;

 яке сприятливо впливає на соціальні показники роз-

витку міста.

184

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

За ступенем профільності галузі й підприємства можуть

ранжируватися на кілька груп: профільні, малопрофільні й не-

профільні.

Профільним може бути назване підприємство, що

відповідає, як правило, всім чотирьом умовам: воно повинне

відповідати спеціалізації міста, обумовленій загальнонародни-

ми інтересами, вдало “вписуватися” в комплекс місцевих ре-

сурсів і існуючих підприємств, відповідати соціальним цілям

міста й ефективно використовувати надавані можливості

інтенсивного розвитку.

Під малопрофільним підприємством розуміється таке, ко-

тре неефективно використовує окремі види виробничих ре-

сурсів у силу відсталості своєї техніки або технології, негатив-

но впливає на соціальні показники розвитку міста.

Під непрофільними виробництвами розуміються підпри-

ємства або окремі цехи, діяльність яких не “вписується” в за-

гальну господарську спрямованість соціально-економічного

комплексу міста, які мають слабкі зв’язки із цим комплексом, не

відповідають за рівнем і структурою припустимих витрат

дефіцитних видів виробничих ресурсів, створюють несприят-

ливі умови життя населення або перешкоджають нормальному

розвитку міста. Комбінації і кількісне вираження цих критеріїв

при визначенні непрофільних виробництв можуть бути доволі

різними.

На основі інформації про рівень профільності галузей і

підприємств територіальні органи регулювання економіки мо-

жуть проводити науково обґрунтовану структурну політику,

спрямовану на підвищення загального рівня профільності на-

родного господарства міста, Управління вдосконалюванням

структури народного господарства міста на основі процесу

профілювання вимагає:

а) періодичних оцінок рівня профільності об’єктів

профілювань — галузей і підприємств — з урахуванням народ-

ногосподарських, галузевих, регіональних критеріїв;

б) диференціації економічних заходів взаємодії міста й

підприємств залежно від рівня профільності останніх.

185

Ðîçä³ë 5

Формально завдання оцінки профільності підприємства

складаються із класифікації всієї безлічі господарських

об’єктів міста на ряд груп, що розрізняються за необхідними

управлінськими впливами у процесі профілювання — уп-

равління структурним розвитком міста. Крім того, кожний

об’єкт повинен одержати сукупність приватних оцінок

профільності за окремими факторами, що необхідно для прий-

няття детальних рішень із приводу регулювання даного

об’єкта, установлення конкретних розмірів податкових пільг,

орендної плати, ставок місцевих податків.

У загальній схемі оцінки профільності вибудовуються дві

основні лінії: оцінка профільності галузей (підгалузей), що

проводиться з позицій інтересів власника, а також народного-

сподарських і галузевих інтересів, і оцінка профільності

підприємств за регіональними факторами профільності, що

відображає інтереси розвитку самого міста.

Змістовним підготовчим етапом є аналіз динаміки струк-

тури народного господарства міста, профілю міста, що вже

склався, функціональної спеціалізації галузей, проведений

для вирішення двох взаємозалежних завдань: формування си-

стеми факторів, критеріїв і показників профільності й форму-

вання переліку об’єктів оцінки профільності.

Для оцінки профільності галузей (підгалузей) виділяють

дві групи факторів профільності.

У першу групу включають фактори, покликані забезпечи-

ти врахування народногосподарських інтересів, носіями яких

можуть бути урядові органи. Критеріальні показники для цих

факторів специфічні — вони мають не кількісний, а якісний

характер. А саме, критерієм профільності може виступати

“Пріоритетність у країні”, тобто згадування даної галузі як

пріоритетної в концепції соціально-економічного розвитку на-

родного господарства країни або в інших документах, у яких

формулюється довгострокова науково-технічна й соціально-

економічна політика держави. На основі аналізу цих доку-

ментів галузі, названі в числі пріоритетних, ставляться в групу

186

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

профільних. Якщо стосовно якихось галузей поставлені за-

вдання скорочення виробництва, вони належать до мало-

профільних.

Аналогічно пропонується підходити до диференціації га-

лузей за фактором “Пріоритетність у регіоні”. Якщо оцінка за

першим фактором опирається на документи, що не мають, як

правило, детальної територіальної прив’язки, то для оцінки за

другим фактором можна використати матеріали генеральної,

територіальної й галузевої схем розвитку й розміщення про-

дуктивних сил, ТЕО генплану міста, розробки науково-

дослідних інститутів і т.ін. Ці документи опираються на серй-

озну наукову роботу й містять вказівки на раціональні на-

прямки структурних зрушень у господарствах окремих тери-

торіальних одиниць. Вибравши з даних схем те, що відносить-

ся до міста, можна цілком чітко виділити високопрофільні й

профільні для міста галузі.

Отже, критеріальними показниками за факторами народ-

ногосподарської пріоритетності служать нагадування в доку-

ментах, що відображають економічну стратегію країни, а нор-

мативами, що дозволяють віднести галузь до однієї із груп

профільності, є статус документа й контекст нагадування. На-

приклад, у найближчі роки в групу високопрофільних повинні

бути віднесені такі галузі, що визначають науково-технічний

прогрес і розв’язання невідкладних соціальних завдань, як ма-

шинобудування, електротехнічна, легка, харчова галузі про-

мисловості, житлово-цивільне будівництво. Підприємства цих

галузей при проведенні профілювання структури народного

господарства в будь-якому місті повинні одержувати переваги,

звичайно, з урахуванням їх оцінок за регіональними фактора-

ми профільності.

Другу групу факторів профільності галузей становлять

фактори галузевої пріоритетності, оскільки переваги у розвит-

ку в даному місті певної частини галузевого виробництва по-

винні формуватися з урахуванням закономірностей розвитку

й розміщення галузі в цілому.

187

Ðîçä³ë 5

Оцінюючи профільність із галузевих позицій, необхідно

виявити ефект, що виникає у випадку розширення або скоро-

чення даного виробництва в даному місті. Ефект оцінюється у

порівнянні з витратами, необхідними для розвитку вироб-

ництва в аналогічних розмірах у інших пунктах, і виникає в

силу об’єктивних розходжень в умовах функціонування одно-

типних підприємств галузі в різних регіонах. Розходження

впливають на величину транспортних витрат, вартість

будівництва, позначаються на витратах, необхідних для залу-

чення робочої сили. Не завжди враховуються, але можуть

істотно варіювати соціальні й екологічні умови виробництва в

різних пунктах, що, в остаточному підсумку, позначається й на

народногосподарській ефективності.

Основне завдання, що виникає при оцінці профільності

галузей з погляду розходжень у галузевій ефективності вироб-

ництва, зводиться до визначення й зіставлення виграшів (про-

грашів) окремих галузей від розвитку й функціонування їхніх

підприємств у даному пункті в порівнянні з іншими містами

країни або середньогалузевим значенням ефективності вироб-

ництва. Для його вирішення, насамперед, необхідно вибрати

критеріальний показник, що характеризує абсолютний або

відносний ефект (збиток) галузі або власника підприємства

від функціонування підприємства в даному місці у порівнянні

з іншими можливими пунктами.

Фактором, покликаним безпосередньо відбити цю сторо-

ну профільності, обраний фактор “Галузева рентабельність”.

Критеріальним показником служить величина відхилення (в

%) фактичної рентабельності виробництва галузевої сукуп-

ності підприємств даного міста від средньогалузевої у країні.

Рентабельність розуміється як відношення чистого прибутку

(за винятком усіх платежів за ресурси й податків) до вартості

товарної продукції. Певні інформаційні труднощі можуть ви-

никнути при конкретних розрахунках у зв’язку з одержанням

середньогалузевого нормативу. Справа ще й у тім, що як ета-

лон не завжди доцільно брати середнє за всією галуззю. Це ви-

188

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

правдано, якщо в місті галузева сукупність підприємств

подібна до галузі в цілому. Якщо ж у місті представлені одне-

два підприємства, причому специфічних для галузі, повинен

бути підібраний еталон на основі середніх за аналогічними

підприємствами або навіть одному підприємству-аналогу.

Значення критеріального показника вище 100% означає,

що для даного виду виробництва комплекс місцевих умов

сприятливий і розвиток таких підприємств тут ефективний.

Значення менше 100% свідчить про наявність альтернативних

варіантів розвитку, де виробництво більш ефективне.

Оцінки профільності галузей за окремими факторами агре-

гуються спочатку у дві зведені оцінки — народногосподарської

й галузевої пріоритетності, а потім в одну оцінку профільності

галузі. Ці оцінки відображають загальні закономірності

розміщення виробництва й розвитку продуктивних сил і харак-

теризують ступінь зацікавленості в розвитку галузей у даному

місті таких суб’єктів, як урядові органи, галузеві асоціації або

концерни, власники підприємств. Оцінки привласнюються всім

підприємствам даної галузі (при цьому деякі галузі одержують

високі бали за результатами аналізу функціональної

спеціалізації, наприклад галузі обслуговування). Потім на

підставі поєднання оцінок профільності, отриманих за галузе-

вою приналежністю, і оцінок за регіональними факторами

здійснюється підсумкове угрупування підприємств.

Визначення ступеня профільності за регіональними фак-

торами базується на наближеній оцінці впливу, що справляє

даний об’єкт на ефективність соціально-економічного розвит-

ку міста, на якість міського середовища виробництва й

життєдіяльності. Оцінка профільності об’єкта за регіональним

фактором профільності проводиться на основі зіставлення

конкретних соціально-економічних характеристик даного

об’єкта й об’єктивно сформованих умов розвитку соціально-

економічного комплексу міста в цілому, ступінь відповідності

яких визначає успішність реалізації певного фактора

регіональної ефективності виробництва.

189

Ðîçä³ë 5

При оцінці об’єкта за регіональними факторами профіль-

ності враховуються місцеві економічні й соціальні умови роз-

витку виробництва, від яких залежать темпи зростання обсягів

діяльності й рівень ефективності функціонування об’єкта.

Важливо відзначити, що при розгляді профільності

об’єктів ураховується не тільки й не стільки вплив тери-

торіальних умов на обставини роботи даного підприємства

(наприклад, наявність сировинних ресурсів, робочої сили, во-

ди й т.ін.), скільки вплив роботи самого підприємства на ефек-

тивність функціонування всього господарського комплексу та

умови життя населення.

Регіональний фактор профільності виділяється для того,

щоб оцінити розмір внеску даного підприємства в загальну

регіональну ефективність у певному напрямку (регіонально-

му фактор ефективності). При відборі регіональних факторів

профільності враховують сталість дії протягом тривалого

періоду часу, принципову можливість виміру фактора й ва-

гомість впливу фактора.

Регіональні фактори профільності поєднують у три групи:

а) фактори регіональних ресурсів, використання яких (ре-

сурсів) в інтересах підвищення регіональної ефективності тре-

ба або лімітувати в силу дефіцитності, або стимулювати при

наявності відносного надлишку:

 фактор трудових ресурсів;

 фактор регіональних сировинних і паливно-енергетич-

них ресурсів;

 фактор земельних ресурсів;

 фактор водних ресурсів;

 фактор потужності транспортного вузла;

 фактор потужності будівельних організацій;

б) фактори науково-технічного рівня виробництва, враху-

вання яких стимулює розвиток виробництв, що мають більш

високий рівень і темпи науково-технічного прогресу;

 фактор кваліфікаційної структури використовуваних

трудових ресурсів;

 фактор наукоємкості виробництва;

190

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ