Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

інших обмежень. Цілі управління соціально-економічними

процесами поділяють на цілі стабілізації, розвитку й віднов-

лення [8].

Цілі стабілізації містять збереження системи, забезпечен-

ня її стабільності, закріплення досягнутого рівня вироб-

ництва, споживання, використання ресурсів або станів систе-

ми (наприклад, співвідношення між різними видами виробле-

ної продукції, темпів росту, рівня зайнятості, ступеня безпе-

ки).

Цілі розвитку містять зміну системи, поліпшення її влас-

тивостей, створення додаткових елементів, якими дана систе-

ма не володіє, або досягнення нового стану, до якого прагне

система, її користувачі.

Цілі відновлення містять створення принципово нової си-

стеми на основі існуючої або замість неї, здатної виконувати те

саме або більш широке коло функцій, що має більш прогресив-

ну структуру, функціонує більш ефективно і якісно.

Функціональний блок цільової програми являє собою су-

купність погоджених за змістом й ув’язаних у часі здійснення

функціональних заходів, спрямованих на досягнення мети

програми. Ступінь деталізації заходів залежить від необхідно-

го рівня глибини пророблення програми. У складі

функціональних заходів необхідно розглядати не тільки ос-

новні, безпосередньо орієнтовані на цілі програми, а й заходи,

проведення яких необхідно для здійснення основних.

Виконавчий (адресний) блок програми формується з ме-

тою ув’язування заходів програми з їхніми виконавцями в

особі державних і недержавних, комерційних і громадських

організацій різних форм власності, різних інститутів,

міністерств і відомств, що беруть участь у реалізації програми,

включаючи її фінансування. При формуванні виконавчої

структури програми функціональні заходи деталізуються й

конкретизуються стосовно адресатів.

Ресурсний блок характеризує якісні й кількісні параметри

ресурсного забезпечення програми, тобто обсяги й види ма-

151

Ðîçä³ë 4

теріальних, трудових, інформаційних, фінансових ресурсів,

необхідних для реалізації програми, і джерела їхнього одер-

жання. У складі джерел ресурсного забезпечення вказуються

бюджетні кошти, кошти учасників програми, інші залучені ко-

шти.

Організаційний блок програми характеризує організацію

її розробки, склад і функції органів, що беруть участь у роз-

робці, структуру, права й обов’язки органів, що керують

здійсненням програми, особливості господарського механізму

управління розробкою й реалізацією програми. До складу ор-

ганізаційного блоку входять координаційні плани й плани-

графіки виконання програми.

Наведена блокова структура цільової програми розкриває

зміст програми й носить укрупнений характер. У процесі по-

будови програми її елементи деталізуються, що надає їй

більше конкретного і конструктивного характеру.

Ë³òåðàòóðà

1. Шнипер Р. И., Новосёлов А.С. Региональные проблемы рын-

коведения: экономический аспект. — Новосибирск: Наука, 1993.

2. Схема6прогноз розвитку i розмiщення продуктивних сил Ав-

тономної Республiки Крим на перiод до 2015 року. — К.: РВПС Ук-

раїни НАН України, 2005. — 195 с.

3. Планирование экономического и социального развития реги-

онов./ Е.Н. Матвеева, В.И. Малахов, Е.П. Муравьёв и др.; Под ред.

В.И. Малахова, Е.Н. Матвеевой. — М.: Высшая школа, 1987. — 335 с.

4. Розмiщення продуктивних сил України: Пiдручник/ Є.П.

Качан, М.О.Ковтонюк, М.О. Петрига та iн.; За ред. Є.П. Качана. — К.:

Вища школа, 1998. — 375 с.

5. Маршалова А.С., Новосёлов А.С. Управление экономикой ре-

гиона: Учебное пособие. — Новосибирск: Сибирское соглашение,

2001. — 404 с.

6. Закон України “Про державнi цiльовi програми” // Вiдо-

мостi Верховної Ради України. — 2004. — №25.

7. Постанова Кабiнету Мiнiстрiв України “Про розроблення

прогнозних і програмних документiв економiчного i соцiального

152

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

розвитку та складання проекту державного бюджету” вiд 26 квiтня

2003 р., №621.

8. Райзберг Б.А., Лобко А.Г. Программно-целевое планирование

и управление: Учебник. — М.: ИНФРА-М, 2002. — 428 с.

9. Закон України “Про державне прогнозування та розроблен-

ня программ економiчного i соцiального розвитку України” // Вiдо-

мостi Верховної Ради України. — 2000. — №25.

Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ

1. Назвіть завдання територіального планування.

2. Яким вимогам повинна відповідати система планово-про-

гнозних документів?

3. Які документи включені до складу територіальних перед-

планових документів?

4. Які завдання й структура Схеми-прогнозу розвитку й

розміщення продуктивних сил регіону?

5. Яка роль планувальних рішень схем і проектів районного

планування в системі територіального управління?

6. Які питання вирішує генеральний план міста (населеного

пункту)?

7. На яких принципах базується державне прогнозування й

розробка програм економічного й соціального розвитку України?

8. Які документи входять у систему прогнозних програмних

документів соціально-економічного розвитку України?

9. Назвіть розходження цілеорієнтуючих і цілереалізуючих

програм.

10. Як розрізняються територіальні програми за цільовою спря-

мованістю й видом програмних проблем?

11. Яка типова структура регіональних програм?

12. Як здійснюється фінансування регіональних програм?

153

Ðîçä³ë 4

Ðîçä³ë 5. ÎÑÎÁËÈÂÎÑÒ² ÓÏÐÀÂË²ÍÍß

ÅÊÎÍÎÌ²×ÍÈÌ ² ÑÎÖ²ÀËÜÍÈÌ

ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ Ì²ÑÒ

5.1. Îñíîâí³ ôóíêö³¿ é çàâäàííÿ óïðàâë³ííÿ íà ð³âí³

ì³ñüêèõ óòâîðåíü

До визначення поняття “місто” в різних країнах і в різні

часи підходили по-різному. У більшості країн Західної Євро-

пи найпоширенішою і офіційно прийнятою ознакою визна-

чення міста служила кількісна теорія. Відповідно до цієї теорії

“містом називається значне й тривале скупчення людей на

порівняно незначній території” [1]. У роботах вітчизняних

учених відзначено, що використання лише кількісної теорії

для визначення поняття міста недостатньо, тому що місто є од-

ночасно й політико-адміністративною, і соціальною, і еко-

номічною категорією [6,8,12]. Місто являє собою цілісну про-

сторову соціально-економічну систему, що є первинним еле-

ментом територіального поділу праці й місцем життєдіяль-

ності значної частини населення країни. Міста відіграють виз-

начальну роль у поступальному суспільно-економічному роз-

витку: удосконалюванні техніки й технології, підвищенні

ефективності матеріально-технічної бази людської діяльності;

росту професійного й кваліфікаційного рівня працівників; по-

силенні участі держави в розвитку зовнішньоекономічних

зв’язків і ролі в міжнародному поділі праці; формуванні по-

вноцінної сфери обігу й фінансово-кредитної системи; ство-

ренні умов для духовного й творчого розвитку людей.

Механізм управління регіональним розвитком , що сфор-

мувався в 30-і рр., коли найважливішим стратегічним завдан-

ням було створення важкої промисловості, визначив напрям-

ки розвитку багатьох міст і методи управління ними. Принцип

пріоритету галузевої системи управління був загальновизна-

154

ним, а процес управління регіональною економікою носив

другорядний, підлеглий характер. Територія розглядалася як

сукупність підприємств і матеріальних ресурсів, що виділя-

лись на розвиток підприємств. Галузеві матеріальні ресурси

використовувалися також і на створення й функціонування

об’єктів невиробничої сфери. Основним методом акумуляції

коштів для будівництва об’єктів загальнорегіональної інфрас-

труктури був метод участі на паях, що представляв собою на-

туральний внесок підприємств у будівництво або ремонт

об’єктів загальноміського призначення, будівництво житла й

установ невиробничої сфери.

До негативних наслідків адміністративно — розподільної

системи й пріоритету галузевого управління можна віднести:

— Хронічне відставання розвитку соціальної інфраструк6

тури, кошти на яку виділялися за залишковим принципом.

— Відсутність комплексності в розвитку територій. В

умовах, коли кожна галузь самостійно вирішує питання свого

розміщення й масштаби розвитку своїх підприємств, важко го-

ворити про збалансованість між різними елементами

регіональної економіки й загальнорегіональних ресурсів.

— Невідповідність між правами, відповідальністю

регіональних органів влади й можливостями їхньої реалізації.

Це проявлялося у відсутності економічної залежності між

ефективністю діяльності виробництв, що розміщаються на те-

риторії, і економічними можливостями соціально-економічно-

го розвитку цієї території. Завдання й функції органів уп-

равління регіонами всіх рангів, включаючи міста, законодавчо

перевищували ті реальні можливості, які вони мали у своєму

розпорядженні, тому що ключі до розв’язання цих завдань бу-

ли в руках керівництва міністерств.

— Безоплатне використання регіональних ресурсів.

Регіональні ресурси: земля, вода, повітря, праця, регіональна

інфраструктура у вартість виробленої продукції включалися

лише частково й відповідно економічна основа для їхнього

відтворення й раціонального використання не створювалася.

155

Ðîçä³ë 5

— Відсутність визначеності у функціях управління на

регіональному рівні. Особливістю старої системи управління

була невизначеність об’єкта управління, декларація функцій

регіональних органів влади й повна відсутність механізму

їхньої реалізації. Наприклад, комплексний розвиток території

включався в завдання управління регіонів усіх рангів. Однак

комплексний план соціально-економічного розвитку являв

собою набір галузевих рішень і автоматично не забезпечував

досягнення соціальних інтересів розвитку території, так само

як і раціонального використання її ресурсів.

Відмова від адміністративно-розподільної системи й пе-

рехід до ринкових відносин принципово змінює, насамперед

механізм формування матеріально-фінансових ресурсів, що

забезпечують процес регіонального відтворення. Управляти

містом — це управляти його соціально-економічним розвит-

ком і функціонуванням. Економічні й соціальні процеси, що

відбуваються в містах, залежать від рішень, прийнятих на всіх

рівнях управління: державному, регіональному, міському й на

рівні господарських структур. Тому формування концепції уп-

равління містом при його переході до економічної са-

мостійності вимагає визначення сукупності функцій, здійсню-

ваних на міському рівні територіальної системи.

Місто є частиною єдиного народногосподарського ком-

плексу, елементом мережі населених місць і одночасно

цілісною системою.

Усередині міста можна виділити такі підсистеми:

1. Містоутворююча база, що включає сукупність розташо-

ваних у місті підприємств, установ і організацій різних галузей

народного господарства, що визначають функції міста в

суспільному поділі праці. Залежно від особливостей міста

містоутворююче значення мають промисловість, наука й на-

укове обслуговування, підготовка кадрів з вищою й середньою

фаховою освітою, санаторно-курортні, оздоровчі установи, ту-

ризм та інші види містоутворюючої діяльності.

2. Демографічна підсистема, що включає населення міста,

для якого місто є середовищем проживання. Основними ха-

156

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

рактеристиками демографічної підсистеми є статевовікова й

соціальна структура населення, кількісний і професійний

склад трудових ресурсів.

3. Ресурсно-екологічна підсистема, що характеризується

показниками стану й використання території міста, водних

джерел, повітряного басейну, рослинного покриву й т.ін.

4. Інфраструктурна підсистема, що складається з об’єктів

виробничої й соціальної інфраструктури (транспорт, зв’язок,

охорона здоров’я, освіта, культураі т.ін.), що забезпечує нор-

мальні умови для проживання населення й функціонування

об’єктів, розташованих у місті.

5. Інженерно-планувальна підсистема, що включає різні за

виконуваними функціями міські території (житлові, вироб-

ничі, комунальні зони), об’єднані в єдине ціле системою за-

гальноміських транспортних і інженерних комунікацій.

Взаємозалежне формування містоутворюючої бази, демо-

графічної, ресурсно–екологічної, інфраструктурних, інженер-

но-планувальної підсистем, що забезпечують ефективну

участь міста в суспільному поділі праці й сприятливі умови

для проживання населення й функціонування об’єктів у місті,

означає його комплексний економічний і соціальний розви-

ток. Управління економічним і соціальним розвитком міста

здійснюють міські органи влади, до компетенції яких відно-

сять функції формування й підтримки середовища

життєдіяльності населення, збереження сприятливої еко-

номічної обстановки, а також створення нормальних загально-

економічних умов для діяльності підприємств і організацій

(включаючи розвиток виробничої й ринкової інфраструктур,

розробку обґрунтованих нормативів, що визначають взаємодії

різних структур, представлених на території міста).

Соціально-економічні функції міської адміністрації в

кінцевому рахунку полягають у відтворенні й раціональному

використанні регіональних ресурсів і підтримці рівноваги

соціальної, економічної й природної систем.

На міські органи влади покладають функції розроблення

науково обґрунтованої стратегії соціально-економічного роз-

157

Ðîçä³ë 5

витку міста і її реалізації через економічні методи й важелі —

економічні нормативи, податкову політику, формування

регіональних замовлень, політику пільг, стимулів та ін.

Розвиток системи управління в цілому спрямований на

досягнення самофінансування територіальних структур усіх

рангів. Тому міська влада не повинна самоусуватися від вико-

нання функцій по керівництву основними сферами діяльності

міського господарства й соціально-побутової облаштованості.

У її завдання входять: прогнозування структури використання

праці; прогнозування й оцінка економічної, соціальної й еко-

логічної ефективності нових і діючих виробництв; стимулю-

вання розвитку інфраструктурних і посередницьких послуг.

Основні завдання, які покликані вирішувати міські органи

влади, у широкому змісті пов’язані з благоустроєм території

міста й створенням сприятливих умов для життєдіяльності

населення й розвитку підприємницьких структур.

Завдання, які покликані вирішувати міські органи влади,

можна розділити на шість основних груп:

1. Раціональне використання міської території й регулю-

вання земельних відносин відповідно до земельного законо-

давства. У цю групу входять завдання планування раціональ-

ного використання території; планування міста; регулювання

будівництва громадських і приватних будинків; розвитку жит-

лового будівництва; озеленення території міста.

2. Інженерна облаштованість території міста й розвиток

об’єктів загальноміської інфраструктури. Ця група завдань

вирішує питання дорожнього будівництва (мости, бруківки,

шосе, набережні); розвитку міського транспорту, облаштова-

ності вуличного руху; освітлення; електро- і теплопостачання;

водопостачання; очищення міста; санітарно-гігієнічної служ-

би; готельного господарства.

3. Соціально-економічні завдання міських органів влади

включають регулювання таких процесів, як забезпечення по-

треб населення в широкому спектрі соціальних послуг, що виз-

начають умови життя людей (розвиток сфери охорони здо-

158

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

ров’я й профілактики, житлово-комунальне й побутове обслу-

говування, торгівля); формування споживчого ринку товарів і

послуг, що задовольняють платоспроможний попит населення.

4. Забезпечення безпеки й прав громадян міста. У завдан-

ня цієї групи входить організація судочинства; правоохоронна

діяльність; пожежна справа; організація державного контролю

за охороною природи й раціональним використанням природ-

них ресурсів.

5. Забезпечення зайнятості населення, що включає ство-

рення біржі праці; організацію центра міської служби зайня-

тості; організацію громадських робіт.

6. Створення фінансової бази розвитку міста. Завдання

цієї групи включають розроблення міського бюджету, форму-

вання позабюджетних фондів для вирішення соціально-еко-

номічних завдань розвитку міста; залучення інвестиційних

коштів на територію міста шляхом формування сприятливого

інвестиційного клімату.

Планування розвитку міст здійснюється на різних галузе-

вих і територіальних рівнях. Питання розвитку міст у тій або

іншій мірі вирішуються в багатьох передпланових проектно-

планувальних і планових документах.

Інформаційно-методичною базою планово-управлінських

рішень з розвитку міст є такі передпланові документи, як

регіональні комплексні програми НТП, Генеральна схема роз-

витку й розміщення продуктивних сил країни, Генеральна схе-

ма розселення на території України, регіональні схеми розсе-

лення. У них визначаються, насамперед, вимоги до прогноз-

них і цільових нормативів та параметрів на рівні народного

господарства й регіонів, які, з одного боку, виділяють можливі

масштаби економічного й соціального розвитку міст, а з іншо-

го, — кількісні характеристики, на досягнення яких повинен

бути спрямований розвиток міст.

У проектно-планувальних роботах, насамперед у схемах

районного планування й генеральних планів міст, обґрунтову-

ються планувальні умови розвитку окремих міст і систем роз-

159

Ðîçä³ë 5

селення, визначаються перспективи розвитку міста, чи-

сельність населення, його планувальна організація, принци-

пові рішення з формування інфраструктурної підсистеми,

охорони навколишнього середовища й т.ін.

Багато питань розвитку міст визначається на галузевому

рівні. Насамперед на галузевому рівні планується розвиток

містоутворюючих об’єктів.

До програмних документів відносять програми еко-

номічного й соціального розвитку міст. Розробленню програм

повинні передувати:

1. Оцінка досягнутого рівня економічного потенціалу й

недоліки в його розвитку.

2. Характеристика сформованої соціальної структури на-

селення міста й основних напрямків її регулювання.

3. Прогнозна оцінка демографічних, територіальних, вод-

них та інших ресурсів міста.

4. Визначення на перспективний період місця міста в те-

риторіальному поділі праці і його ролі у перспективній сис-

темі розселення, адміністративно-господарському і культур-

но-побутовому обслуговуванні територій, що тяжіють до ньо-

го.

5. Визначення основних напрямків удосконалювання його

галузевої структури й міжгалузевих пропорцій.

6. Етапи здійснення основних напрямків розвитку міста й

визначення необхідних розмірів капітальних вкладень.

Програми економічного розвитку повинні забезпечувати:

 економічно доцільне підвищення ролі міста в

суспільному поділі праці;

 створення умов для гармонійного розвитку особис-

тості;

 раціональне використання трудових, матеріальних,

фінансових і природних ресурсів міста, збереження на-

вколишнього середовища й поліпшення його стану;

 задоволення потреби в інженерному устаткуванні всіх

об’єктів, розташованих на території міста.

160

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ