Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

гальнених заходів і синтетичних показників, не доводяться до

явно виражених адресних доручень виконавцям. Така побудо-

ва програм-концепцій обумовлена їхнім головним завданням

— обґрунтувати й викласти генеральну лінію цілеспрямованих

дій на вирішення великих народногосподарських проблем, ви-

робити й обґрунтувати концепцію, генеральну лінію розвитку

економіки, що забезпечить розв’язання цих проблем.

Концепція як система уявлень про стратегічні цілі і за-

вдання регіону покликана запропонувати:

 соціально-економічні орієнтири й параметри збалансо-

ваного, стійкого розвитку й функціонування соціально-

економічного комплексу регіону; рекомендації з ураху-

вання особливостей реформування й структурної пере-

будови економіки регіону в умовах переходу до ринко-

вих відносин;

 шляхи й методи досягнення основних цілей соціально-

економічного розвитку регіону в середньостроковій

перспективі при різних сценаріях розвитку;

 цілі, намічувані регіональними органами влади й уп-

равління, щодо розв’язання найважливіших проблем

соціально-економічного розвитку регіону.

Структурний макет програми-концепції може включати

такі розділи:

1. Тенденції соціально-економічних процесів за попе-

редній період (10–15 років) і основні проблеми соціально-еко-

номічного розвитку регіону.

У цьому розділі, на основі аналізу процесів за попередній

період, приводиться перелік сформованих у регіоні тенденцій,

наприклад:

 неконкурентоспроможність виробленої продукції у ок-

ремих галузях;

 відсутність інвестицій, слабкий розвиток ринкової

інфраструктури;

 зниження державного впливу на діяльність підпри-

ємств регіону;

141

Ðîçä³ë 4

 погіршення демографічної ситуації, зростання злочин-

ності, безробіття й т.ін.

Виділяються основні проблеми регіону, що вимагають

першочергового розв’язання.

2. Передумови соціально-економічного розвитку регіону.

У цьому розділі розглядаються передумови, які маж в

совєму розпорядженні регіон, і які можуть стати основою його

розвитку:

а) природно-ресурсні: рекреаційні ресурси (клімат, при-

родно-ландшафтна унікальність регіону, біоресурси озер,

лікувальні грязі, мінеральні води й т.ін.), мінерально-сиро-

винні, паливно-енергетичні, земельні, водні, лісові;

б) економіко-географічні: виробничий потенціал, транс-

портна інфраструктура, потенціал будівельної індустрії, по-

тенціал сільськогосподарського виробництва;

в) соціальні: наявність трудового потенціалу з високим

освітнім і культурним рівнем, наявність постійного населення,

адаптованого до місцевих умов життєдіяльності; розвинена

система освіти й науки, особлива культура, що відображає спе-

цифіку регіону, традиції населення, що його населяє;

г) інституціональні: конституційно певне розмежування

прав, відповідальності державних структур, органів місцевого

самоврядування; формування багатоукладної економіки на ос-

нові процесів приватизації, акціонування підприємств регіону,

створення ринкових інститутів, розвиток малого бізнесу.

3. Стратегічні цілі й найважливіші завдання керованого

соціально-економічного росту.

Політика керованого соціально-економічного росту при-

пускає не тільки вирішення поточних завдань регіону, але й

здійснення принципово нових напрямків, шляхів і способів

розв’язання пріоритетних соціальних, економічних, техніко-

технологічних, екологічних проблем, формування моделі роз-

витку регіону.

Цільовою настановою для керівництва будь-якого регіону

є підвищення добробуту жителів регіону, захист їхніх інте-

142

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

ресів і забезпечення безпеки у всіх сферах діяльності.

Відповідно до цього формується стратегічна мета розвитку

економіки регіону — формування високорозвиненої соціально

орієнтованої економіки, що забезпечує досягнення стійкого

економічного зростання й вирішення соціально-економічних

завдань із метою задоволення життєвих потреб та підвищення

якості життя населення регіону.

Для досягнення стратегічної мети кожний регіон визначає

для себе ключові завдання. До них можуть бути віднесені: за-

безпечення прогресивних структурних зрушень у виробничо-

му секторі й підвищення на цій основі ефективності та конку-

рентоспроможності підприємств; реформування форм влас-

ності, розвиток різних секторів економіки, забезпечення енер-

гетичної й екологічної безпеки на всій території регіону й інші

залежно від особливостей розвитку кожного регіону.

4. Основні напрямки структурних перетворень.

Для довгострокового ефективного соціально-економічно-

го розвитку необхідна структурна перебудова економіки,

орієнтована на формування й підтримку тих секторів еко-

номіки, які виробляють прибуткову, конкурентоспроможну

продукцію, підтримують фінансовий і товарний потенціал

регіону. Так, особливості соціально — економічної й гео-

політичної ситуації АР Крим (унікальні природні умови й ре-

креаційні ресурси, вигідне економіко-географічне положення,

наявність транспортних, агропромислових комплексів) визна-

чають необхідність збалансованого розвитку таких напрямків:

1) Ресурсного, орієнтованого на раціональне використан-

ня курортно-рекреаційного потенціалу регіону.

2) Транспортного, орієнтованого на створення торгово-

транзитної території, з функціонуючим на базі використання

приморського положення, ресурсів світового океану й узбе-

режжя, морегосподарським комплексом.

3) Соціально орієнтованого на підтримку зайнятості насе-

лення й створення нових робочих місць на основі розвитку

ефективного сільського господарства й переробної промисло-

143

Ðîçä³ë 4

вості, розвитку спеціалізованих машинобудівних і судно-

будівних підприємств.

4) Екологічно орієнтованого на збереження природи,

відновлення порушеного навколишнього середовища, викори-

стання поновлюваних ресурсів.

5) Інноваційного, орієнтованого на підтримку високих

технологій, науки й освіти.

Оскільки фінансові ресурси регіону обмежені й не дозво-

ляють здійснювати комплексну широкомасштабну структур-

ну перебудову економіки регіону, необхідний вибір обмеженої

кількості пріоритетних напрямків з переліку найбільш значу-

щих і ефективних. Для цього в розділі аналізується галузева

структура господарського комплексу: паливно-енергетичні,

металургійні, військово-промислові, машинобудівні, хімічні,

продовольчі, будівельні, транспортно-комунікаційні, сільсько-

господарський комплекси й робиться висновок про обме-

женість розвитку одних і перспективний розвиток інших.

5. Складові політики керованого соціально-економічного

росту.

У розділі розглядаються такі складові політики керовано-

го соціально-економічного росту, як інвестиційні, соціальні,

екологічні, бюджетні, інституціональні, територіальні,

зовнішньоекономічна політики.

Регіональна інвестиційна політика головною своєю метою

ставить підвищення ефективності й масштабів інвестиційної

діяльності на основі розширення набору й поліпшення якісних

параметрів інвестиційних проектів; удосконалювання галузевої

й територіальної структури інвестицій; мобілізації внутрішніх

джерел і залучення зовнішніх інвестицій; використання прогре-

сивних форм організації інвестиційної діяльності.

Головні завдання регіональної політики відносно приват-

них інвесторів полягають у тому, щоб, не втручаючись у їхню

діяльність:

 створити необхідні умови для підвищення інвес-

тиційної активності й надійного захисту розташовува-

них коштів;

144

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 знизити інвестиційні ризики й тим самим прискорити

процес трансформації нагромаджень в інвестиції у ви-

гляді участі на паях, гарантій і розвитку системи стра-

хування;

 сприяти мобілізації коштів дрібних вкладників із забез-

печенням державних гарантій, що дозволяють приват-

ним інвесторам бути впевненими у зворотності своїх

інвестицій.

Основний зміст і спрямованість регіональної інвес-

тиційної політики полягають в обґрунтуванні й послідовній

реалізації комплексу економічних, організаційно — правових і

соціальних заходів, орієнтованих на вирішення вище названих

завдань.

Найбільш ефективними коштами мобілізації інвес-

тиційного потенціалу регіону є фінансове сприяння інвесто-

рам з боку регіональної адміністрації, що передбачає викорис-

тання механізму пільгового кредитування інвестицій, страху-

вання інвестиційних проектів і інвестиційних кредитів, безпо-

воротне (частково або повністю) фінансування значущих

інвестиційних проектів.

Основним інструментом фінансового сприяння інвес-

тиційним проектам є регіональні цільові програми. З метою

концентрації фінансових ресурсів і досягнення ефекту в най-

коротший строк кількість одночасно реалізованих програма-

ми заходів буде здійснюватися на конкурсній (аукціонної) ос-

нові. У розміщенні державних замовлень буде розширюватися

застосування конкурсів і тендерів.

Один з важливих напрямків підтримки інвестиційної

діяльності пов’язаний з використанням заходів податкового ре-

гулювання. У зв’язку з цим доцільно вивчити можливі форми

податкового заохочення інвесторів для внесення обґрунтованих

пропозицій у щорічну регіональну інвестиційну програму.

Поряд з економічними й організаційно-правовими захода-

ми стимулювання інвестиційної діяльності необхідні заходи

щодо зниження трансакційних витрат інвесторів. Цими захо-

145

Ðîçä³ë 4

дами передбачається розвиток інформаційної структури інве-

стиційного ринку, розроблення методичного супроводу про-

цедур сертифікації інвестиційних проектів і надання держав-

них гарантій інвесторам, регулювання тарифів на послуги

природних монополій, захист власності й особистості інвесто-

ра від зазіхання кримінальної сфери.

До центральних напрямків соціальної політики належать

підвищення рівня життя населення й підтримка його соціаль-

но найбільш уразливих груп.

Зниження загального рівня, а також посилення необґрун-

тованої соціальної й територіальної нерівності в рівні і якості

життя є джерелом загострення соціальної напруженості, росту

недовіри до регіональної й місцевої влади, що стає гальмом

економічного й соціального розвитку регіону.

Для ефективної реалізації програм соціальної підтримки

населення необхідні фінансові ресурси, зростання яких можна

досягнути за рахунок таких заходів:

 зниження податкового тягаря на малий і середній

бізнес, що буде сприяти підвищенню його рентабель-

ності й розвитку, а отже, і розширенню оподатковува-

ної бази;

 перерозподіл чистого рентного доходу, що утвориться

на великих промислових підприємствах-монополістах

при експлуатації цінних природних ресурсів;

 створення умов і можливостей для населення заробля-

ти гроші й забезпечувати соціально прийнятний рівень

життя самостійно, що дозволить істотно знизити

соціальне навантаження на бюджет;

 раціоналізація використання ресурсів, що направляють

на розв’язання соціальних проблем регіону (ревізія

існуючої системи пільг, поступовий перехід від видачі

пільг окремим професійним і галузевим групам до регу-

лювання їхніх доходів через заробітну плату, скорочен-

ня зайвих адміністративних витрат й інших не-

раціональних витрат у соціальній сфері, оптимізація

146

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

співвідношення платних та безкоштовних послуг у

соціальних галузях).

Одним з основних напрямків трудової політики варто вва-

жати зміну моделі зайнятості населення, в основу якої повин-

не бути покладене створення високоприбуткових і стабільних

робочих місць.

Демографічна політика повинна забезпечити зниження

смертності населення в цілому й дитячої смертності, зокрема

формування певних стандартів репродуктивного поводження

населення, збереження мінімальних міграційних потоків за

межі регіону, удосконалювання якісних характеристик насе-

лення: здоров’я, освіти, кваліфікації, сімейного стану, очікува-

ної тривалості життя й т.ін. — індикаторів реальної динаміки

процесів відтворення населення.

Основою для подолання негативних тенденцій демо-

графічного розвитку є підвищення реальної заробітної плати й

доходів населення. Крім того, необхідні такі додаткові заходи,

як: збільшення обсягів фінансування регіональних програм,

спрямованих на поліпшення здоров’я й скорочення рівня

смертності окремих соціально незахищених груп населення;

регулювання міграційної політики, збільшення допомоги, що

виділяється на дітей при народженні, й т.ін.

На основі зростання економіки в регіоні повинна одержа-

ти подальший розвиток сфера соціальних послуг з ширшим

впровадженням ринкових механізмів. Необхідно забезпечити

також вирівнювання забезпеченістю послугами галузей

соціальної сфери шляхом оптимізації територіального

розміщення установ, створення мобільних підрозділів з обслу-

говування населення, що проживає у віддаленій місцевості.

Критеріями соціальних гарантій в області охорони здо-

ров’я є одержання населенням обов’язкових і додаткових ме-

дичних послуг із правом вибору громадянами будь-якої уста-

нови й лікаря.

Критеріями соціальних гарантій в області культури по-

винна стати доступність і забезпеченість населення якісними

147

Ðîçä³ë 4

послугами соціально-культурних центрів, організованих і

функціонуючих у кожному населеному пункті.

Критеріями соціальних гарантій у галузі освіти є обов’яз-

кова безкоштовна загальна середня освіта й на конкурсній ос-

нові безкоштовна середня й вища професійна освіта.

Проведення соціальної політики повинне здійснюватися з

урахуванням інтересів і проблем різних верств і груп населен-

ня (молоді, учасників ВВВ, інвалідів і т. ін.).

Екологічну політику варто розглядати в тісному зв’язку з

економічним розвитком, оскільки саме він багато в чому виз-

начає стан навколишнього середовища й масштаби робіт з йо-

го оздоровлення. Необхідно також докорінно перебудувати

екологічну стратегію традиційної боротьби зі шкідливими ви-

кидами шляхом удосконалювання роботи очисних споруд-

жень, на боротьбу з ними безпосередньо у виробничому про-

цесі: перехід на замкнуті безвідходні (або маловідходні) техно-

логії, що дають вищий екологічний ефект у порівнянні з тра-

диційними заходами.

Важливим джерелом фінансування заходів щодо оздоров-

лення навколишнього середовища варто вважати впроваджен-

ня діючого механізму платного природокористування, що

включає рентні й компенсаційні платежі — відрахування на

екологічні проблеми. Пріоритетним завданням екологічної

політики є здійснення завчасного комплексу заходів, спрямо-

ваних на максимально можливе зниження ризиків виникнен-

ня надзвичайних ситуацій, а також зменшення матеріальних

втрат і розмірів збитку навколишньому середовищу, що ство-

рює необхідні умови стійкому розвитку регіону, залученню в

регіон інвестицій і ефективному використанню на ці цілі наяв-

них ресурсів. У результаті реалізації намічених засобів ство-

ряться сприятливі умови щодо забезпечення гарантованої без-

пеки й нормальної життєдіяльності населення регіону, його

соціально-політичних і інших структур при будь-яких загро-

зах і впливах природного й техногенного характеру.

Цілі бюджетної політики:

148

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 забезпечити повне й стійке виконання фінансових зо-

бов’язань регіону на всіх рівнях влади;

 розвинути стимулюючі елементи, насамперед у рамках

ефективної податкової політики;

 знизити витрати, пов’язані з функціонуванням

адміністрації регіону.

Зазначені цілі можуть досягатися в рамках чотирьох ос-

новних напрямків: створення ефективної системи управління

регіональними фінансами, основними принципами якої є

фінансова відкритість і твердий бюджетний контроль; зни-

ження вартості функціонування регіональної влади; збалансо-

ваність ресурсів, повноважень і відповідальності на всіх

рівнях бюджетної системи.

Цілі територіальної політики носять довгостроковий ха-

рактер і зв’язані зі стратегічними напрямками соціально-еко-

номічного розвитку регіону.

Головними цілями є:

 зміцнення економічної єдності регіону на основі прин-

ципів централізму, місцевого самоврядування й форму-

вання регіонального ринку;

 підвищення рівня якості життя населення, забезпечен-

ня приблизно рівних умов соціального розвитку у всіх

адміністративно — територіальних утвореннях регіону;

 усіляке використання регіональних факторів і сприят-

ливих передумов для формування в адміністративно-

територіальних утвореннях ефективної соціально

орієнтованої економіки.

Для успішної реалізації територіально-економічної

політики передбачається створення системи правових і ор-

ганізаційно-економічних норм науково-технічних і проектних

робіт, удосконалювання механізмів регіонального регулюван-

ня територіального розвитку.

Об’єктами особливої уваги з боку регіональних органів

влади повинні стати проблемні адміністративно-територіальні

утворення, які виділяються залежно від рівня розвитку, гли-

149

Ðîçä³ë 4

бини кризових процесів, значення у вирішенні загально-

регіональних соціально-економічних завдань.

6. Етапи становлення нової моделі економіки й соціальної

сфери регіону. Критерії оцінки реалізації концепції.

Концепцію довгострокового соціально-економічного роз-

витку регіону доцільно розділяти на кілька тимчасових етапів,

установлюючи для кожного свої проміжні цілі.

Як критерій оцінки реалізації концепції може використо-

вуватися інтегральний показник соціально-економічного роз-

витку регіону, сформований на основі ряду показників. До них

можуть входити: демографічні (очікувана тривалість життя,

років; чисельність населення, тис. чол.), соціальні (купівельна

спроможність середньодушових грошових доходів — відно-

шення грошових доходів до прожиткового мінімуму, раз; част-

ка населення з доходами вище прожиткового мінімуму в за-

гальній чисельності населення, %; частка зайнятих у загальній

чисельності економічно активного населення, %), економічні

(валовий регіональний продукт регіону на душу населення,

тис. грн.).

Стійке зростання інтегрального показника буде свідчити

про позитивні тенденції зміни соціально-економічного стано-

вища регіону.

Змістовна структура цілереалізуючих програм відріз-

няється від цілеорієнтуючих програм і включає цільові,

функціональні, виконавчі, ресурсні, організаційний блоки.

Цільовий блок містить характеристику головної мети про-

грами й підцілей різних рівнів, що визначають у сукупності

цільову настанову програми. Зміст цільового блоку поклика-

но, з одного боку, відбити спрямованість, цільову орієнтацію

програми, з іншого, — представити модель “дерева цілей” про-

грами. Програмне цілепокладання або цілевстановлення — це

постановка цілей програми, побудова впорядкованої

ієрархічно організованої сукупності цільових орієнтирів, по-

казників, обґрунтування їхньої сумісності й досяжності з ура-

хуванням наявності інших програмних цілей, ресурсних та

150

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ