Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

При розробленні програми необхідно враховувати спе-

цифічні особливості міст: розміри, народногосподарські

функції, регіональні умови.

Завдання, зміст і структура програми економічного й

соціального розвитку визначаються на основі розмежування

функцій між підприємствами, з одного боку, і місцевими рада-

ми — з іншого при сполученні інтересів галузевого й тери-

торіального розвитку.

Відповідно до компетенції міських рад в області програму-

вання можуть бути виділені дві групи об’єктів:

1 група — об’єкти містоутворюючого значення й 2 група —

об’єкти обслуговуючого значення, покликані задовольняти

потреби міського населення і які забезпечують загальногоспо-

дарські умови розвитку об’єктів містоутворюючого значення.

Розвиток галузей містоутворюючого значення планується

відповідними міністерствами й відомствами, підприємствами,

що мають для цього необхідну інформацію й ресурси з ураху-

ванням пропозицій місцевих рад.

Розвиток галузей обслуговуючого значення, використан-

ня трудових, територіальних і інших міських ресурсів плану-

ються міськими радами.

Програма економічного й соціального розвитку міста

включає такі розділи:

I. Розвиток галузей (об’єктів) народного господарства

містоутворюючого значення: промисловість, наука й наукове

обслуговування, вузи й середні спеціальні навчальні заклади,

транспорт і зв’язок, інші організації й установи містоутворюю-

чого значення.

II. Планування розвитку об’єктів народного господарства

обслуговуючого значення: житлове господарство, комунальне

господарство, транспорт і зв’язок міського призначення, охо-

рона здоров’я, фізкультура й соціальне забезпечення, народна

освіта, культура й мистецтво, торгівля й громадське харчуван-

ня, служба побуту.

161

Ðîçä³ë 5

III. Планування раціонального використання ресурсів

міста:

 перспективи росту населення й планування викорис-

тання трудових ресурсів;

 раціональне використання природних ресурсів і охоро-

на навколишнього середовища;

 використання вторинної сировини;

 капітальне будівництво, зведений фінансовий баланс

міста.

IV. Планування соціального розвитку й рівня життя насе-

лення.

V. Планування вдосконалювання управління комплек-

сним розвитком міста.

При складанні I розділу плану з розвитку галузей

(об’єктів) народного господарства містоутворюючого значен-

ня проводяться:

 узагальнення основних показників проектів програм

об’єднань, підприємств і організацій;

 аналіз відповідності узагальнених планових показників

ресурсам міста й перспективної концепції його розвит-

ку, визначеної на передплановій стадії; розроблення й

подання у відповідні органи пропозицій за результата-

ми розгляду проектів планів об’єднань, підприємств і

організацій.

У підрозділі “Промисловість” узагальнюються дані за об-

сягами виробництва продукції у вартісному й натуральному

вираженнях (за видами продукції, найбільш характерними

для даного міста). При аналізі проектів плану звертають увагу

на включення заходів зі зміни спеціалізації, концентрації й

об’єднання виробництв із однорідною або спорідненою про-

дукцією, по виведенню з міста або перепрофілюванню окре-

мих виробництв і підприємств, що погіршують умови прожи-

вання населення, а також об’єктів, що нераціонально викорис-

товують трудові, територіальні й інші ресурси. Якщо виникне

потреба, з зазначених та інших питань розробляються пропо-

162

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

зиції й повідомляються відповідним підприємствам і ор-

ганізаціям.

У підрозділі “Транспорт і зв’язок” показано намічуваний

ріст обсягів перевезень різними видами транспорту й

найбільш загальні показники роботи підприємств зв’язку.

Крім того, розробляються пропозиції, у яких повинна бути

звернена увага на взаємодію різних видів транспорту, ув’язу-

вання роботи транспорту з діяльністю підприємств і установ

міста, відповідність планованого росту вантажообігу транс-

портної мережі парку рухомого складу, виведення транзитних

потоків вантажів за межі міста.

У підрозділі “Наука й наукове обслуговування” характе-

ризується розвиток у планованому періоді наукових установ

академічного й галузевого профілю, конструкторських, про-

ектних організацій з росту обсягу робіт і чисельності кадрів.

У підрозділі “Вищі й середні спеціальні навчальні закла-

ди” відображають такі позиції: чисельність студентів на плано-

ваний період, обсяг НДР. При необхідності розробляються

пропозиції з будівництва нових, розширення або частковій пе-

респеціалізації діючих вищих і середніх спеціальних навчаль-

них закладів.

При складанні II розділу програми з розвитку галузей

(об’єктів) народного господарства обслуговуючого значення

провадяться:

 визначення потреби на плановий період в об’єктах і ви-

дах обслуговування й пропорцій у їхньому розвитку,

доведення зазначених показників до об’єднань,

підприємств і організацій відповідних міністерств і

відомств для їхнього врахування при підготовці проек-

ту програми;

 аналіз відповідності проектів планів підприємств і ор-

ганізацій з розвитку об’єктів обслуговуючого призна-

чення потребам міста й розробленню пропозицій з

їхнього коригування;

 обґрунтування спільного використання коштів підпри-

ємств, установ, що виділяються на житлове, комуналь-

163

Ðîçä³ë 5

не, дорожнє, культурно-побутове будівництво, а також

будівництво об’єктів освіти, охорони здоров’я, торгівлі

й громадського харчування.

Програмами розвитку всіх галузей обслуговуючого зна-

чення передує аналіз рівня розвитку кожної галузі, що вклю-

чає оцінку технічного стану об’єктів і їхнє можливе вибуття

протягом періоду, ступеня забезпеченості жителів різними ви-

дами обслуговування, характеру розподілу установ на тери-

торії міста й районів.

Поряд із зазначеними загальними положеннями з плану-

вання галузей обслуговуючого значення при складанні окре-

мих підрозділів необхідно враховувати:

 у житловому господарстві — обсяг житлового фонду,

що підлягає капітальному ремонту, потреби в будинках

з різним набором квартир для родинного заселення (на

основі аналізу соціально-демографічного складу осіб,

забезпечуваних житловим фондом у планованому

періоді);

 у комунальному господарстві — вирішення проблем ге-

нерального плану міста й необхідність реалізації

спеціально виконаних на його основі схем за окремими

видами інженерного устаткування й транспорту (схеми

газо,- тепло-, водопостачання й каналізації). Розроб-

лення даного підрозділу повинне здійснюватися в

тісному ув’язуванні з оцінкою раціонального викорис-

тання природних ресурсів і охорони навколишнього се-

редовища;

 у охороні здоров’я — необхідність надання спеціалізо-

ваної допомоги, доцільність кооперації коштів і ре-

сурсів невеликих підприємств та організацій міста для

створення будинків відпочинку, піонерських таборів,

профілакторіїв.

Джерелами коштів для фінансування витрат на утриман-

ня і розвиток міста є бюджет міста, кошти підприємств і дохо-

ди населення. Ці кошти в сумі утворять потенціал самофінан-

164

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

сування; це означає, що всі витрати на утримання і розвиток

міста, з яких би джерел вони не надходили, повинні бути “за-

робленими”, тобто в остаточному підсумку покриватися част-

кою доходів від господарської діяльності в місті. Якщо цих

коштів недостатньо для реалізації наміченої стратегії розвитку

міста, тоді можуть бути залучені додаткові зовнішні кошти,

наприклад, кредити банків, позикові кошти, дотації вищестоя-

щих бюджетів, кошти зовнішніх інвесторів, що бажають

розмістити в місті нові виробництва й виплатити відповідні

суми за право користування ресурсами міста й т.ін. (мал.6).

Важливим елементом у системі джерел самофінансування

є бюджет міста. Він формується, головним чином, за рахунок

податку на доходи підприємств і організацій всіх форм влас-

ності, податку на додану вартість, прибуткового податку з на-

селення. Таким чином, збільшення бюджету залежить від зро-

стання доходів населення й прибутку підприємств, а також від

підвищення ефективності використання територіальних ре-

сурсів і підприємницької діяльності.

165

Ðîçä³ë 5

Áþäæåò

ì³ñòà

Êîøòè

ï³äïðèºìñòâ

Êîøòè

íàñåëåííÿ

Âëàñí³ ïðèáóòêè

ï³äïðèºìñòâ ³

ñîö³àëüíî¿

ñôåðè

Êðåäèòè

áàíê³â

Çîâí³øí³

³íâåñòèö³¿

Ïîòåíö³àë ñàìîô³íàíñóâàííÿ («çàðîáëåíèé» ïðèáóòîê)

Çàëó÷åí³ çàñîáè

Äæåðåëà êîøò³â äëÿ

ô³íàíñóâàííÿ óòðèìàííÿ ³

ðîçâèòêó ì³ñòà

Мал. 6. Модель формування коштів для фінансування витрат

на утримання і розвиток міста.

Другою складовою потенціалу самофінансування є дохо-

ди населення, що включають як заробітну плату по всіх галу-

зях народного господарства, так і доходи непрацюючого насе-

лення (пенсіонерів, студентів, непрацюючих жінок, що догля-

дають за дітьми, самотніх матерів, що доглядають за дітьми з 6

до 16 років, дітьми з 0 до 16 років та інших категорій).

Частина повних доходів використається населенням на

поточне споживання, а частина доходів (нагромадження) мо-

жуть бути спрямовані на викуп і будівництво житла, оплату

послуг охорони здоров’я й освіти підвищеної якості. Досить

масштабними можуть виявитися інвестиції населення,

пов’язані із приватизацією місцевого, насамперед житлово-ко-

мунального господарства, торгівлі, громадського харчування й

ін. Ці кошти населення замінять бюджетні кошти, визволивши

їх для інші цілі. Обсяги реального внеску населення в по-

тенціал самофінансування міста визначаються загальним об-

сягом поточних доходів населення й сумою наявних заощад-

жень, кон’юнктурою ринку товарів повсякденного попиту й

послуг, умовами, на яких будуть здійснюватися приватизація

місцевого господарства й функціонування платної частини

освіти й охорони здоров’я.

Третьою складовою частиною потенціалу самофінансуван-

ня є кошти підприємств, розташованих на міській території.

Кошти на утримання і розвиток міста надходять від

підприємств за трьома основними напрямками: по-перше,

підприємства оплачують витрати на утримання об’єктів

соціальної сфери й інженерної інфраструктури, що перебува-

ють у власності (на балансі) підприємства й добровільно бе-

руть участь у фінансуванні комунальних об’єктів, наприклад,

шкіл, лікарень, дитячих будинків, міського транспорту й т.ін.

По-друге, підприємства направляють свої кошти на

будівництво нових соціальних об’єктів, що перебувають або у

власності підприємства, або в комунальній чи спільній

акціонерній власності, і, по-третє, через систему податків кош-

ти підприємств надходять у міський бюджет.

166

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

При цьому слід зазначити, що фінансовий внесок

підприємств на утримання і розвиток міста як в абсолютних

величинах, так і на одиницю територіальних ресурсів — на 100

працівників, на 1 га займаній площі, на 1 т викидів в атмосфе-

ру — нерівномірний. Розрахунок фінансового внеску

підприємств на одиницю територіальних ресурсів дозволяє

виділити групи підприємств, з погляду територіального само-

врядування, що є найбільш й найменш ефективними і що да-

ють місту найбільшу й найменшу віддачу. З погляду розвитку

міста й участі в цьому розвитку підприємств показник пито-

мого фінансового внеску об’єктивно відображає ефективність

використання територіальних ресурсів.

Цей показник менш реагує на галузеву специфіку ціноу-

творення й рентабельність виробництва й тому придатний для

міжгалузевих порівнянь. Тому показник питомого фінансово-

го внеску може бути використаний як визначальний орієнтир

при укладенні договорів на використання міських ресурсів то-

му або іншому підприємству, наданні йому з боку міста пільг,

знижок з податків, додаткових соціальних послуг трудящим.

Завдання міськради полягає в тому, щоб максимально ви-

користати потенціал самофінансування для реалізації вироб-

леної стратегії розвитку міста, а також залучити зовнішні дже-

рела — кредити, дотації й цільові кошти вищестоящих бюд-

жетів. Вирішуючи це завдання, важливо опиратися на стра-

тегію поєднання різних джерел коштів, уникати надцент-

ралізації коштів у бюджеті міста, залишити підприємствам і

населенню простір для самостійних рішень, створивши їм

дійові стимули до участі у фінансуванні міста.

Інструментом узгодження інтересів соціального розвитку

міста з економічними інтересами підприємств можуть стати

знижки з податків і пільги за платежами. Наданням знижок і

пільг підприємству міськрада визнає його внесок в утримання

і розвиток міста, дотримання ним територіальних інтересів,

підтверджує його необхідність, профільність. Підприємство,

одержуючи пільги за платежами, по-перше, забезпечує додат-

167

Ðîçä³ë 5

кові кошти для розвитку виробництва, поліпшення еко-

логічних параметрів, а також надходження у фонд споживан-

ня; по-друге, переконується в погодженості своєї науково-

технічної й соціальної політики з концепцією розвитку тери-

торії. Система знижок є інструментом ефективного саморегу-

лювання дохідної частини бюджету міста, тому що дозволяє

місту самостійно визначати необхідний ступінь централізації

коштів підприємств у бюджеті міста, ураховувати економічне

становище підприємств. Так, міськвиконком може надати

знижки підприємствам, що перебувають у важкому фінансо-

вому становищі, але необхідних місту (міськмолокозавод, за-

вод продтоварів, ТЕЦ і т.ін.).

З іншого боку, підприємствам одноразово або на якийсь

строк можуть бути надані знижки й пільги, якщо їхній рівень

внеску вищий за середній рівень усіх підприємств, які вжива-

ють дійових заходів до розв’язання проблем розвитку міста.

Система знижок повинна бути гнучкою і такою, що може

оперативно перебудовуватися відповідно до зміни критеріїв і

пріоритетів розвитку міста, у кількісному вимірі тісно пов’яза-

на з потенціалом самофінансування.

Проводячи активну фінансову політику, міськрада повинна

створити такі умови, щоб у підприємств, населення, зовнішніх

інвесторів була зацікавленість у тій або іншій формі вкладати

кошти у фінансування міста. Від активності й уміння Ради зале-

жить ступінь використання потенціалу самофінансування й

масштаби залучення зовнішніх джерел, що виявиться в розмірі

надходження з таких джерел, як: 1) доходи від експлуатації

міської інфраструктури; 2) доходи від здачі в оренду й продажу

комунальної власності; 3) доходи від продажу й здачі в оренду

земельних ділянок, експлуатації міських територіальних ре-

сурсів; 4) кошти, отримані від підприємств і населення на

ініційовані міськрадою заходи; 5) одержання від вищестоящих

бюджетів цільових коштів на заходи, обґрунтовані Радою, й ін.

Для визначення орієнтирів фінансової політики міста

найбільше значення має співвідношення між зовнішніми й

168

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

внутрішніми джерелами, а також між коштами підприємств,

населення й бюджету.

Можна сформулювати три можливі стратегії фінансової

політики міста:

1) опора на кошти бюджету міста, утворені відповідно до

законодавства України, і залучення додаткових коштів

підприємств тільки в обсязі коштів, уже використовуваних

для утримання відомчої соціальної сфери;

2) більше активне залучення додаткових коштів

підприємств, що мають високий економічний потенціал, при

цьому форма залучення коштів може бути різною — від

мобілізації цих коштів у загальноміські позабюджетні фонди

до власних витрат підприємств, наприклад, на будівництво

або утримання житла своїм працівникам, заводську медицину

й т.ін.;

3) стратегія, що припускає мобілізацію на розвиток міста

додаткових коштів населення.

Останнє може також досягатися різними шляхами — від

скасування дотацій та відповідно зростання плати за окремі

послуги (житло, транспорт і т.ін.) до збільшення вартості жит-

ла, призначеного для приватизації. Певна, причому значна, ча-

стка житла повинна будуватися для безкоштовного або зі

значною знижкою надання малозабезпеченим і багатодітним

родинам, інвалідам та іншим соціально незахищеним жителям

міста. Прийняті стратегії повністю відповідають тенденціям

соціально-економічної перебудови нашого суспільства, а та-

кож правам міста реалізовувати різні, виходячи з місцевої спе-

цифіки й реалій, шляхи розвитку й залучення джерел коштів.

Опора тільки на міські бюджетні кошти недостатня для одер-

жання мінімально необхідних темпів розвитку соціальної

інфраструктури.

Необхідна мобілізація додаткових коштів підприємств і

населення; масштабність використання міськрадою еко-

номічного інструменту управління у вигляді знижок з податку

на дохід підприємств і кооперативів у місцевий бюджет; мас-

169

Ðîçä³ë 5

штаби щорічної здачі в оренду й продажу комунальної влас-

ності, залучення зовнішніх коштів і позик.

В умовах фінансової самостійності важливе значення має

визначення фінансових потреб для утримання й розвитку га-

лузей соціального обслуговування населення, інженерних ко-

мунікацій та інших видів міського господарства, необхідних

для нормального функціонування. Власне кажучи, раніше за-

вдання визначення обсягу потрібних витрат на розвиток міста

не ставилося на порядок денний, тому що фінансування

різних об’єктів міста, їхнього розвитку й відтворення здійсню-

валося безліччю міністерств, відомств, установ територіально-

го управління різних рівнів. Скоординувати й тим більше

підпорядкувати всі ці ресурси єдиній меті — забезпеченню

гідних умов життєдіяльності городян — не вдавалося, незва-

жаючи на введення різних новацій у систему територіального

планування й управління. У значній мірі це пов’язано з таки-

ми моментами:

 крайньою обмеженістю коштів на соціальні цілі й

містообслуговуючі галузі в державному бюджеті

країни;

 недостатнім ступенем самоврядування міста, тобто не-

повною підпорядкованістю місту основних об’єктів га-

лузей обслуговування;

 відсутністю належного почуття хазяїна й відповідаль-

ності за закріплення за містом об’єктів соціальної сфе-

ри, що є не комунальною, а загальнодержавною

власністю;

 відсутністю у міста права маневрування в часі й між га-

лузями соціальної сфери коштами розвитку й утриман-

ня міста через їх тверду цільову спрямованість, обумов-

леною вищестоящими державними органами.

В умовах посилення фінансових важелів управління в на-

родному господарстві уявляється правомірним як критерій

ступеня самоврядування містом прийняти питому вагу фінан-

сування міським бюджетом поточних дотаційних витрат на ут-

170

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ