Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

У системі територіального управління й проектування

важливим передплановим документом є генеральний план

міста (населеного пункту). На основі генерального плану

міста вирішуються питання землекористування в межах посе-

лень. У складі генерального плану розробляються прогнози

територіального розвитку населеного пункту, а також принци-

пові напрямки його функціонально-планувальних структур. У

ньому формуються довгострокові перспективи розвитку міста

(населеного пункту), його планувальної структури, промисло-

вих, комунально-складських та інших функціональних зон,

структури систем обслуговування громадського транспорту,

інженерного устаткування, а також заходи щодо охорони на-

вколишнього середовища. Розробка й реалізація генеральних

планів здійснюються за принципом безперервності плануван-

ня, проектування й будівництва об’єктів на території поселень.

Значною проблемою передпланових територіальних робіт

є їхня інтеграція в єдину систему й, у першу чергу, комплекс-

них містобудівних робіт з розселення й територіальної ор-

ганізації регіонів і робіт з територіального планування. Фор-

мування й розвиток нормативної бази проектування й плану-

вання територій необхідно здійснювати на всіх територіаль-

них рівнях. Найважливіше місце в системі нормативів нале-

жить соціальним нормативам, які повинні уточнюватися, ви-

ходячи з функціональних потреб населення в соціальних по-

слугах, можливостей їхнього досягнення на різних тимчасо-

вих етапах, з урахуванням досягнутого рівня забезпеченості й

прогнозованих ресурсів [3].

4.3. Ïðîãðàìí³ äîêóìåíòè åêîíîì³÷íîãî ³ ñîö³àëüíîãî

ðîçâèòêó ðåã³îí³â

Державне регулювання економічного й соціального роз-

витку України здійснюється на основі цілісної системи про-

гнозних і програмних документів економічного й соціального

розвитку країни, окремих галузей економіки й окремих

131

Ðîçä³ë 4

адміністративно-територіальних одиниць. Законом України

“Про державне прогнозування й розроблення програм еко-

номічного і соціального розвитку України” [7,9] установлений

загальний порядок розроблення, затвердження й виконання

прогнозних і програмних документів, а також права й

відповідальність учасників державного прогнозування й роз-

роблення програм.

Державне прогнозування економічного й соціального роз-

витку — це науково обґрунтоване передбачення напрямків

розвитку країни, окремих галузей економіки й окремих

адміністративно-територіальних одиниць, можливого стану

економіки й соціальної сфери в майбутньому, а також альтер-

нативних шляхів і строків досягнення параметрів економічно-

го й соціального розвитку.

Державне прогнозування й розроблення програм еко-

номічного й соціального розвитку України базується на таких

принципах:

 принцип цілісності, що забезпечується розробленням

взаємопогоджуваних прогнозних і програмних документів

економічного й соціального розвитку України, галузей еко-

номіки та окремих адміністративно-територіальних одиниць

на коротко- і середньострокові періоди;

 принцип об’єктивності, який полягає в тому, що про-

гнозні й програмні документи розробляються на основі даних

органів державної статистики, уповноваженого центрального

органу виконавчої влади з питань економічної політики,

інших центральних і місцевих органів виконавчої влади , ор-

ганів місцевого самоврядування, а також звітних даних з

офіційних видань Національного банку України;

 принцип науковості, що забезпечується розробленням

прогнозних і програмних документів економічного й соціаль-

ного розвитку на науковій основі, постійним удосконалюван-

ням методології й використанням світового досвіду в області

прогнозування;

132

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 принцип гласності, який заключається в тому, що про-

гнозні й програмні документи є доступними для громадськості.

Інформація про цілі, пріоритети і показники цих документів за-

безпечує суб’єктів підприємницької діяльності необхідними

орієнтирами для планування власної виробничої діяльності;

 принцип самостійності, який полягає в тому, що

місцеві органи виконавчої влади й органи місцевого самовря-

дування в межах своїх повноважень відповідають за розроб-

лення, затвердження й виконання прогнозних і програмних

документів економічного й соціального розвитку відповідних

адміністративно-територіальних одиниць;

 принцип рівності, що полягає в дотриманні прав і вра-

хуванні інтересів місцевого самоврядування й суб’єктів госпо-

дарювання всіх форм власності;

 принцип дотримання загальнодержавних інтересів,

який полягає в тому, що органи виконавчої влади й органи

місцевого самоврядування повинні здійснювати розроблення

прогнозних і програмних документів, виходячи з необхідності

забезпечення реалізації загальнодержавної соціально-еко-

номічної безпеки держави.

Система прогнозних і програмних документів соціально-

економічного розвитку поєднує чотири групи документів:

Перша група — прогнози економічного й програмного роз-

витку України на середньо- і короткостроковий період.

Прогноз соціально-економічного розвитку України на се-

редньостроковий період розробляється на п’ять років. У цьому

прогнозі відображається:

 аналіз соціально-економічного розвитку країни за по-

передній період і характеристика головних проблем

розвитку економіки й соціальної сфери;

 очікувані зміни зовнішньополітичної й зовнішньоеко-

номічної ситуації і їхній вплив на економіку країни;

 оцінка впливу можливих заходів державної політики в

прогнозному періоді на розвиток економіки й соціаль-

ної сфери;

133

Ðîçä³ë 4

 цілі та пріоритети економічного і соціального розвитку

в середньостроковому періоді й пропозиції по напрям-

ках державної політики в цей період;

 прогноз кон’юнктури на внутрішніх і зовнішніх ринках

стратегічно важливих видів товарів та послуг;

 основні макроекономічні та інші необхідні показники і

баланси економічного й соціального розвитку, у тому

числі в розрізі галузей економіки, АР Крим, областей,

міст Києва і Севастополя;

 висновки по тенденціях розвитку економіки країни

протягом п’яти років, альтернативні сценарії розвитку

країни.

Прогноз соціально-економічного розвитку України на ко-

роткостроковий період (1 рік) включає:

 аналіз соціально-економічного розвитку країни за ми-

нулий і поточний роки й характеристику головних про-

блем розвитку економіки та соціальної сфери;

 очікувані зміни зовнішньополітичної й зовнішньоеко-

номічної ситуації та їхній вплив на економіку країни;

 основні макроекономічні й інші необхідні показники і

баланси економічного й соціального розвитку, у тому

числі в розрізі галузей економіки, АР Крим, областей,

міст Києва і Севастополя;

 висновки про розвиток економіки країни у наступному

році.

Показники прогнозу економічного й соціального розвитку

України на короткостроковий період використовуються для

розроблення Державної програми економічного й соціального

розвитку України, а також для оцінки надходжень і формуван-

ня показників Державного бюджету України.

Другу групу прогнозних і програмних документів пред-

ставляє Державна програма економічного й соціального роз-

витку України на короткостроковий період, розроблювана

щорічно в тісному зв’язку із проектом Державного бюджету

України. У цій програмі конкретизуються заходи, передбачені

134

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

в програмі діяльності Кабінету Міністрів України, і завдання,

сформульовані в щорічному посланні Президента України

Верховній Раді України про внутрішнє й зовнішнє становище

України.

Система заходів з реалізації державної політики в про-

грамі приводиться із вказівкою періодів виконання й вико-

навців.

У державній програмі також міститься перелік державних

цільових програм, фінансованих за рахунок коштів державно-

го бюджету.

Третю групу прогнозних і програмних документів включа-

ють прогнози економічного й соціального розвитку АР Крим,

областей, районів, міст на середньостроковий період і програ-

ми економічного й соціального розвитку АР Крим, областей,

районів, міст на короткостроковий період.

У прогнозі на середньостроковий період відображається

аналіз соціально-економічної ситуації в адміністративно-те-

риторіальних одиницях за попередній період, приводиться

стан використання природного, виробничого, науково-

технічного й трудового потенціалу, екологічна ситуація у

відповідних адміністративно-територіальних одиницях.

Прогноз містить можливі шляхи вирішення головних про-

блем розвитку економіки й соціальної сфери відповідної

адміністративно-територіальної одиниці, цілі й пріоритети

соціально-економічного розвитку в середньостроковий період

і пропозиції щодо заходів місцевих органів виконавчої влади й

органів місцевого самоврядування для їхнього досягнення.

Програми економічного й соціального розвитку АР Крим,

областей, районів, міст складаються щорічно й погоджуються

із проектом Державної програми економічного й соціального

розвитку України за відповідний рік.

Структурно річна програма адміністративно-територіаль-

ної одиниці складається з 11 розділів:

1. Аналіз економічного й соціального розвитку за попе-

редній період.

135

Ðîçä³ë 4

2. Цілі й пріоритети економічного й соціального розвитку

наступного року.

3. Шляхи вирішення головних проблем розвитку еко-

номіки й соціальної сфери і досягнення поставлених цілей.

4. Фінансові ресурси (джерела формування, фінансування

заходів, фінансовий стан суб’єктів господарювання).

5. Ринкові перетворення (реформування відносин влас-

ності, розвиток підприємництва, формування конкурентного

середовища на регіональних ринках).

6. Механізми регулювання (управління об’єктами кому-

нальної власності, інвестиційна діяльність, реалізація держав-

них цільових програм і регіональних програм).

7. Розвиток реального сектору економіки (структурні зру-

шення, паливно-енергетичний комплекс, промисловість, агро-

промисловий комплекс, транспорт і зв’язок, науково-технічна

сфера, виробництво споживчих товарів і послуг).

8. Зовнішньополітична діяльність.

9. Соціальна сфера (демографічна ситуація, зайнятість на-

селення й ринок праці, грошові доходи населення й заробітна

плата, соціальне забезпечення, пенсійна реформа, житлово-ко-

мунальне господарство).

10. Гуманітарна сфера (охорона здоров’я, освіта, культура,

туристсько-рекреаційна галузь).

11. Природокористування й безпека життєдіяльності лю-

дини (розвиток мінерально-сировинної бази, охорона навко-

лишнього природного середовища, техногенна безпека, охоро-

на праці).

Крім перерахованих розділів програми економічного й

соціального розвитку АР Крим, областей, районів включають

перелік об’єктів будівництва, які будуть фінансуватися на-

ступного року за рахунок бюджетних коштів, показники роз-

витку підприємств і організацій комунальної власності.

Четверта група прогнозних і програмних документів

включає прогнози розвитку окремих галузей економіки на се-

редньостроковий період і програми розвитку окремих галузей

економіки.

136

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

На галузевому рівні прогнози розвитку галузей економіки

розробляються на 5 років, а період дії програм залежить від

специфіки галузі й поставлених завдань і визначається

Кабінетом Міністрів України.

4.4. Òåðèòîð³àëüíå ïðîãðàìíî-ö³ëüîâå ïëàíóâàííÿ é

óïðàâë³ííÿ

Методологія, що лежить в основі програмно-цільового уп-

равління, базується на системному, комплексному підході до

управління соціально-економічними об’єктами й процесами і

використовує різні інструменти управлінського впливу.

Незалежно від виду способів, інструментів реалізації про-

грамно-цільового методу управління вони повинні забезпечу-

вати інтеграцію цілеспрямованих дій на вирішення проблем,

спільну участь різних регіонів, галузей, відомств, організацій,

що функціонують в умовах ринкових відносин і різноманітті

форм власності. Така інтеграція вимагає взаємодії учасників

вирішення єдиної проблеми, координації їхніх дій у просторі й

у часі, залучення та використання ресурсних можливостей

різних суб’єктів-учасників, включаючи державу, регіони,

підприємства й інші організації.

Як показують теоретичні дослідження, а також бага-

торічний вітчизняний і закордонний досвід, найбільш вдалою

формою реалізації програмно-цільового підходу в управлінні

об’єктами й процесами соціально-економічної природи,

універсальним інструментом програмно-цільового управління

економікою служать цільові програми.

Цільова програма являє собою сукупність намічених до

планомірного проведення, погоджених за змістом, скоордино-

ваних у просторі й у часі, забезпечених ресурсами різнохарак-

терних заходів (дій) спрямованих на вирішення насущної про-

блеми, що не може бути забезпечене без концентрації зусиль і

коштів для досягнення поставленої мети [8].

137

Ðîçä³ë 4

У цьому визначенні підкреслюються такі ознаки, власти-

вості цільових програм:

 програмність, що характеризується наявністю плану

проведення комплексу взаємозалежних, погоджених

програмних дій;

 цілеорієнтованість, що виражається спрямованістю

програмних заходів на досягнення мети у вигляді

вирішення єдиної, загальної проблеми;

 комплексність у вигляді поєднання різноманітних за-

ходів, що забезпечують вирішення програмної пробле-

ми;

 ресурсозабезпеченість, що відображає підкріплення

програмних дій ресурсами в необхідній кількості, кон-

центрацією ресурсів у рамках програми;

 результативність (ефективність), яка проявляється в

тому, що успішне рішення програмної проблеми не мо-

же бути досягнуте іншими, непрограмними засобами,

без проведення програмних заходів і зосередження ре-

сурсів.

Поділ цільових програм на види, групи або класи є досить

складним завданням, тому що кожна програма настільки бага-

тогранна, що віднести її до одного певного виду складно. Так,

у рівнях розробки цільових програм можна виділити програ-

ми державного, регіонального (наприклад, АРК, області) і

муніципального рівня. При цьому державні цільові програми

можуть охоплювати всю територію держави й здійснюватися

центральними органами виконавчої влади, а можуть вирішу-

вати окремі проблеми розвитку економіки й суспільства, а та-

кож проблеми розвитку окремих галузей економіки й

адміністративно-територіальних одиниць, які вимагають дер-

жавної підтримки.

Закон України “Про державні цільові програми” [6] за на-

прямками виділяє такі програми:

 економічні, спрямовані на вирішення комплексних га-

лузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підви-

138

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

щення його ефективності і якісних характеристик, за-

безпечення ресурсозбереження, створення нових ви-

робництв, розвиток виробничої кооперації;

 наукові, метою яких є забезпечення виконання фунда-

ментальних досліджень в області природничих,

суспільних і технічних наук;

 науково-технічні, які розробляються для вирішення

найважливіших науково-технічних проблем, створення

принципово нових технологій, способів виробництва,

матеріалів, іншої наукомісткої й конкурентоспромож-

ної продукції;

 соціальні, які передбачають рішення проблем підви-

щення рівня і якості життя, проблем безробіття, поси-

лення соціального захисту населення, поліпшення умов

праці, розвиток охорони здоров’я й освіти;

 національно-культурні, спрямовані на розв’язання про-

блем національно-культурного розвитку, збереження

національно-культурної спадщини, задоволення інте-

лектуальних і духовних потреб людини;

 екологічні, метою яких є здійснення природоохоронних

заходів, попередження катастроф екологічного харак-

теру й ліквідація їхніх наслідків;

 оборонні, які розробляються з метою посилення оборо-

ноздатності держави;

 правозахисні, спрямовані на забезпечення правозахис-

ної діяльності, боротьбу зі злочинністю.

При цьому слід зазначити, що цільова програма може роз-

глядатися і як соціальна, і як науково-технічна, і як

зовнішньоекономічна.

Будь-які цільові програми є тією чи іншою мірою

регіональними й галузевими, тому що їхні цілі , що характери-

зують, завдання, заходи свідомо пов’язані з певними тери-

торіями країни й галузями економіки. Що стосується тери-

торіальної природи, то вона об’єктивно властива будь-якій

цільовій програмі, тому що дія програми відбувається в певно-

139

Ðîçä³ë 4

му територіальному просторі, а об’єкти програмних заходів

розташовані на певних територіях. Територіальна прив’язка

обумовлена неминучою потребою кожної цільової програми у

використанні земельних, водних, лісових ресурсів та інших

природних багатств. Безсумнівно, що територіальний фактор

накладає відчутний відбиток на цілі й завдання програм поза

залежністю від їхнього виду й масштабу. Особливо це сто-

сується програм соціальної орієнтації, які за своєю суттю не

можуть бути позатериторіальними. Адже природа соціальних

програмних потреб виникає зі складу й структури людей, що

населяють територію, і складається під впливом географічних,

природно-кліматичних, історичних умов, найтісніше пов’яза-

них з територією [8].

Автори підручника “Програмно-цільове планування й уп-

равління” [8] доповнили класифікацію цільових програм,

розділивши їх на дві групи залежно від ролі, яку вони відігра-

ють в управлінні економікою країни й регіонів. Така кла-

сифікація в теорії й практиці програмно-цільового уп-

равління, власне кажучи, відсутня, що завдає серйозної шкоди

ефективному застосуванню цільових програм в управлінні. За

ознакою ролі цільових програм у управлінні економікою за-

пропоновано виділити цілеорієнтуючі програми й цілереалізу6

ючі програми.

Цілеорієнтуючі програми, або програми6концепції, покли-

кані орієнтувати й обґрунтовувати постановку цілей на довго-

строкову перспективу. Вони являють собою новий якісний

етап у розвитку цільового прогнозування. За своїм характером

такі програми займають проміжне положення між цільовими

прогнозами й цілереалізуючими програмами. Від перших їх

відрізняє наявність сформульованої загальної програми дій,

опису засобів досягнення поставлених цілей, від других —

відсутність явно виражених, детально накреслених заходів із

вказівкою на виконавців.

Особливістю розробки програм, що орієнтують (кон-

цепцій), є те, що вони формуються у вигляді комплексу уза-

140

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ