Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

15. Лукашенко А., Сергійко О. Проблеми державної підтримки

малого підприємництва в Україні // Право України. — 1999 . — №6.

— С.39–45.

Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ

1. Які причини регіональних нерівностей?

2. Які основні напрямки регіоналізації управління еко-

номікою?

3. У чому відмінність і спільність державної регіональної

політики й політики регіонів?

4. Назвіть основні складові регіональної економічної політики.

5. Яка мета регіональної соціальної політики?

6. У чому мета екологічної політики?

7. Які основні принципи регіональної політики в ЄС?

8. Дайте характеристику основним цілям у регіональній

політиці ЄС.

9. У чому сутність активного й пасивного напрямків регулю-

вання регіонального розвитку?

10. Які методи державного регулювання економіки найбільш

адекватні сучасному етапу ринкових перетворень в Україні?

11. У чому сутність найбільш перспективних напрямків регу-

лювання регіонального розвитку в Україні?

12. Яка мета державної підтримки малого підприємництва?

13. У яких формах виступає інтеграційна підсистема підтримки

малого підприємництва?

14. Яка структура мережі інститутів підтримки малого

підприємництва?

15. Які фактори необхідно враховувати при визначенні пріори-

тетних напрямків підтримки малого підприємництва?

16. Які критерії вибору галузевих пріоритетів у розвитку мало-

го підприємництва?

17. Які заходи характеризують фінансово-кредитне забезпечен-

ня програм розвитку малого підприємництва?

18. Яких малих підприємств стосується пряма ресурсна

підтримка? У яких формах реалізується цей вид підтримки?

19. Дайте характеристику функціональному й виконавчому

блокам Програми підтримки малого підприємництва. Як ці блоки

взаємозалежні?

101

Ðîçä³ë 2

Ðîçä³ë 3. ÏÐÈÍÖÈÏÈ É ÌÅÒÎÄÈ

ÐÅÃ²ÎÍÀËÜÍÎÃÎ ÓÏÐÀÂË²ÍÍß

3.1. Ãàëóçåâå é òåðèòîð³àëüíå óïðàâë³ííÿ

Відповідно до наявності галузевої й функціональної

структур народного господарства України (§1.3) у державно-

му управлінні виділяються галузева й територіальна схеми уп-

равління. За галузевою схемою управління підприємства,

об’єднані в галузь, незалежно від місця розташування підпо-

рядковуються своєму міністерству (відомству). За тери-

торіальною схемою управління підприємства, зосереджені в

регіоні, незалежно від галузевої належності, підпорядковують-

ся регіональному органу управління.

Протягом багатьох десятків років у колишньому Радянсь-

кому Союзі йшов пошук найбільш ефективної схеми уп-

равління народним господарством (табл. 2)

Обидві схеми мають свої переваги й недоліки, однак вико-

ристання цих схем у різні періоди розвитку народного госпо-

дарства країни дозволяло вирішувати актуальні проблеми тих

періодів. Хронологія зміни підходів у управлінні показує, що в

колишньому Радянському Союзі панувала галузева система

управління економікою. Ця система була ефективна й у період

індустріалізації народного господарства, й у період наступно-

го його відновлення, тому що дозволяла дотримуватися твер-

дих і динамічних галузевих техніко-економічних нормативів,

здійснювати єдину науково-технічну політику у всіх галузях.

Але внаслідок рішення завдань сотень міністерств і відомств

призвело до утворення реальних соціально-економічних про-

блем у регіонах країни: демографічних, економічних, еко-

логічних, соціальних. Виникнення цих проблем значною

мірою пов’язане з тим, що розміщення промислових

102

підприємств у містах і районах і тим самим формування про-

мислової структури регіонів проводилося при приматі галузе-

вих інтересів. Саме галузеві органи управління виступали

ініціаторами розміщення виробництва в певних регіонах, ке-

103

Ðîçä³ë 3

Таблиця 2

Історичні етапи зміни схем управління

народним господарством

Ðîêè

Ñõåìà

óïðàâë³ííÿ

Îðãàí óïðàâë³ííÿ

Ïðèì³òêè

20-³ ðð. (ÍÅÏ)

Òåðèòîð³-

àëüíà

Âèùà ðàäà íàðîä-

íîãî ãîñïîäàðñòâà,

çà ðåã³îíàìè – Ðàäè

íàðîäíîãî ãîñïî-

äàðñòâà

Óïðàâë³íñüê³ ôóíêö³¿

ïåðåäàí³ ðåã³îíàì. Öåíòð

âèêîíóº ôóíêö³¿ óïðàâ-

ë³ííÿ îáîðîíîþ êðà¿íè,

çîâí³øíüî-åêîíîì³÷íèìè

â³äíîñèíàìè, ì³æíàðîä-

íîþ òîðã³âëåþ

Ç ïî÷àòêó 30-õ

ðð. (³íäóñòð³àë³-

çàö³ÿ, êîëåêòè-

â³çàö³ÿ ñ³ëüñüêî-

ãî ãîñïîäàðñòâà)

Ãàëóçåâà

Íàðîäí³ êîì³ñàð³à-

òè, ç 1946 ð. – ì³í³-

ñòåðñòâà

Àêòèâíî ñòâîðþºòüñÿ é

óñêëàäíþºòüñÿ ãàëóçåâà

ñòðóêòóðà.

1957 ð.

Òåðèòîð³-

àëüíà

Ðàäè íàðîäíîãî

ãîñïîäàðñòâà (Ðàä-

íàðãîñïè) ³ çàãàëü-

íîäåðæàâí³ ãàëóçå-

â³ êîì³òåòè, ùî

êîîðäèíóþòü ä³ÿ-

ëüí³ñòü ï³äïðè-

ºìñòâ â³äïîâ³äíî¿

ãàëóç³

Ãàëóçåâ³ ì³í³ñòåðñòâà ë³ê-

â³äîâàí³. Ñôîðìîâàíî

àäì³í³ñòðàòèâíî-åêîíîì³÷-

í³ ðàéîíè.

Îäíàê ÷àñòèí³ ãàëóçåé

çàëèøåíå öåíòðàë³çîâàíå

äåðæàâíå êåðóâàííÿ: åëåê-

òðîåíåðãåòèö³, îáîðîíí³é

ïðîìèñëîâîñò³ é ³í.

1965 ð.

Ãàëóçåâà

Ñîþçí³ ðåñïóáë³-

êàíñüê³ ì³í³ñòåðñò-

âà é â³äîìñòâà, à

òàêîæ ñòâîðåí³ ðà-

éîíí³ ïëàíîâ³ êî-

ì³ñ³¿ – ðàäè ç êîîð-

äèíàö³¿ é ïëàíó-

âàííÿ âåëèêèõ åêî-

íîì³÷íèõ ðàéîí³â

Ðàäíàðãîñïè ë³êâ³äîâàí³,

áóðõëèâèé ð³ñò ì³í³ñ-

òåðñòâ ³ â³äîìñòâ

руючись при цьому цілями підвищення галузевої ефектив-

ності виробництва. Основним критерієм ефективності

розміщення була мінімізація витрат даної галузі на вироб-

ництво й транспортування своєї продукції.

Однак такий підхід без урахування територіальних аспектів

приводить до серйозних втрат у силу наступних причин.

По6перше, галузі й міністерства, проводячи обґрунтування

ефективності розміщення виробництва у великих містах, як

правило, систематично не враховують витрати в розвиток ви-

робничої й соціально-побутової інфраструктури, що штучно

завищує ефективність розміщення в старих великих містах у

порівнянні з новими або слабко розвиненими малими й се-

редніми містами. Навіть якщо відволіктися від цієї обставини,

мабуть, що тільки галузевих критеріїв для обґрунтування

ефективності розміщення недостатньо, оскільки галузі не вра-

ховують міжгалузевих витрат зворотного зв’язку й може вия-

витися, що виграш, отриманий однією галуззю, буде перекри-

ватися втратами інших галузей, і загальна сума витрат по на-

родному господарству зросте.

Друге джерело втрат народногосподарської ефективності

виробництва при недообліку територіальних аспектів пов’яза-

ний з некомплексним, незбалансованим розвитком промисло-

вості регіону. Підприємства й об’єднання, розміщені в одному

місті, починають конкурувати один з одним у використанні те-

риторіально обмежених ресурсів загального призначення —

трудових, мінерально-сировинних, паливно-енергетичних,

лісових, земельних, водних, транспортних і т.ін. — і часто зава-

жають один одному, якщо їхній підбор (на стадії обґрунтуван-

ня розміщення) або збалансування планів (на стадії поточно-

го планування) проводяться без контролю з боку територіаль-

них планових органів або взагалі відсутні. Незбалансованість

розвитку веде до виникнення дефіциту трудових ресурсів,

простою потужностей, перебоїв у роботі транспорту,

погіршення екологічної ситуації й інших негативних

наслідків, що викликають значні втрати у сфері виробництва.

104

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

По6третє, відсутність територіальної координації може

викликати негативні соціальні наслідки. Оскільки при обґрун-

туванні розміщення за галузевими критеріями не враховують-

ся сумарні екологічні обмеження, ігнорується обмеженість

можливостей соціально-побутової інфраструктури, не з’ясо-

вується вплив змін у структурі промисловості на статевовіко-

ву структуру населення й на зміни середнього рівня доходів,

середнього кваліфікаційного рівня й інші соціальні параметри,

умови життя місцевого населення можуть виявитися неспри-

ятливими.

Крім того, територіальний підхід дає можливість ком-

плексно й ефективно використати природні ресурси конкрет-

ного регіону. Галузевий підхід обмежує, а іноді унеможливлює

комплексне використання сировини. З погляду окремої галузі

переробка певних ресурсів або відходів може виявитися не-

вигідною, а з міжгалузевого погляду — необхідною за еко-

номічними і екологічними критеріями. Відомі приклади, коли

глиноземне виробництво саме по собі невигідне внаслідок

низької якості сировини. Але комплексне використання цієї

самої сировини для виробництва глинозему, портланд-це-

ментного шлаку і хімічних напівпродуктів стає в цілому ефек-

тивним [1].

Таким чином, сума планів розміщення галузей, оптималь-

них для кожної галузі окремо, майже напевно не є оптималь-

ним і навіть припустимим планом розміщення народного гос-

подарства в цілому. Галузі при оптимізації свого розміщення

на території країни об’єктивно не в змозі передбачити всі

наслідки, що виникають при спільному розміщенні. Зокрема,

відносно сприятливою точкою розміщення для декількох га-

лузей може виявитися те саме місто або регіон, де їхнє одно-

часне розміщення або неможливо, або неефективне. У даній

ситуації необхідне коректування галузевих планів розвитку й

розміщення виробництва з урахуванням міжгалузевих зістав-

лень, що повинно проводитися на рівні регіону. Відзначимо,

що тільки на рівні регіону й можлива постановка такого за-

105

Ðîçä³ë 3

вдання. Тому вона входить у сферу проблем регіонального

планування.

Для розміщення в регіоні повинні бути відібрані в першу

чергу ті галузі й виробництва, втрати яких при альтернативно-

му розміщенні найбільш великі. Ця ідея покладена в основу по-

будови міжрегіонального ряду ефективності галузей [2], у яко-

му галузі впорядковані за убуванням різниць наведених витрат

на виробництво в альтернативному й у даному регіоні. Такий

ряд відображає вже не галузеві критерії розміщення, а міжгалу-

зеві й дозволяє відібрати промислові об’єкти для розміщення в

даному регіоні так, щоб сумарний народногосподарський ефект

(за сумою галузей) був максимальним. Цього, однак, недостат-

ньо для остаточного обґрунтування спеціалізації промисловості

регіону (великого міста), тому що необхідно урахувати власне

регіональні фактори ефективності, регіональні цілі і кінцеві ре-

зультати відтворення на рівні регіонів.

І соціальний, і економічний ефекти відтворення на рівні

регіону можуть бути збільшені за рахунок кращої територіаль-

ної організації виробництва й, зокрема, правильного визначен-

ня спеціалізації промисловості. Підбір галузей спеціалізації,

допоміжних і обслуговуючих галузей, що утворять структуру

промисловості регіону. треба проводити з огляду на завдання

підвищення регіонального економічного ефекту у таких на-

прямках:

а) відбір для розвитку в регіоні таких виробництв, які

здатні найбільш ефективно використати специфіку місцевих

умов виробництва й наявних виробничих ресурсів;

б) організація матеріальної взаємодії, комбінування й

комплексування галузей у вирішенні виробничих і соціальних

завдань;

в) створення таких загальних умов виробництва й

життєдіяльності населення, при яких ці загальні умови не

гальмували б розвиток основного виробництва.

Соціальний ефект відтворення можна збільшити шляхом:

а) розвитку галузей, здатних сприяти росту потужностей

соціально-побутової інфраструктури;

106

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

б) витіснення екологічно шкідливих виробництв;

в) поліпшення демографічної ситуації за рахунок пра-

вильного сполучення “чоловічих” і “жіночих” галузей;

г) збільшення питомої ваги галузей, що виробляють това-

ри народного споживання для місцевого населення;

д) збільшення доходів населення за рахунок розвитку га-

лузей з високим рівнем оплати праці;

е) розвиток виробництв із кращими умовами праці й т.ін.

Перевага регіонального підходу пов’язана з можливістю

повного й збалансованого використання трудових ресурсів, з

урахуванням загальної соціально-демографічної ситуації в

регіоні, якості трудових ресурсів і т.ін. Галузевий підхід врахо-

вує потребу в робочій силі для кожного окремо підприємства

конкретної галузі.

Говорячи про очевидні переваги територіального підходу

в управлінні, слід зазначити й недоліки цього підходу: поява й

протиставлення регіональних соціально-економічних інте-

ресів загальнодержавним, обмежені можливості впроваджен-

ня нової техніки й технологій, проведення єдиної науково-

технічної політики.

Слід зазначити, що за всі роки пошуку оптимальної схеми

управління, що поєднує галузевий і регіональний підходи, так

і не знайдено. Проблема поєднання принципів галузевого й те-

риторіального управління й на державному рівні, й на рівні

регіонів залишається актуальною й вимагає розв’язання.

3.2. Ïðèíöèïè é ìåòîäè ðåã³îíàëüíîãî óïðàâë³ííÿ

Управління регіоном — це управління його розвитком і

функціонуванням. Специфіка регіонального управління за-

ключається в тому, що воно відрізняється від усіх інших видів

управління на адміністративній території й виражається інте-

грованою функцією галузевого, державного, місцевого (само-

врядування) і міжгалузевого управління.

Управління регіоном опирається на розуміння того, що: а)

регіон має складну структуру; б) складені елементи регіональ-

107

Ðîçä³ë 3

ної системи вимагають для свого управління розробки спе-

цифічного механізму управління; в) ці механізми повинні бу-

ти взаємно несуперечливі. Управління на регіональному рівні

опирається на певну систему методологічних принципів [4].

1. Принцип цільового управління. Ціль управління випли-

ває з інтересів, властивих об’єкту управління. Тому що

об’єктом управління є регіон, то його інтереси визначаються

інтересами населення, що проживає на його території (ма-

теріальне благополуччя, можливість духовного розвитку,

фізичне здоров’я й загальний високий рівень якості життя).

При цьому мета розвитку регіону повинна бути кількісно виз-

наченою, конкретною й проранжированою за строками досяг-

нення.

2. Принцип використання регіональних переваг у тери6

торіальному розподілі праці. Суть його полягає в тому, що си-

стема управління регіональним розвитком повинна забезпечу-

вати використання природно-кліматичних і соціально-еко-

номічних переваг регіону в територіальному розподілу праці й

у той самий час сприяти комплексному розвитку регіональної

економіки. Дія цього принципу проявляється в активізації

факторів використання можливостей, породжуваних тери-

торіальною близькістю промислових підприємств. Це дає, по-

перше, агломераційний ефект при будівництві й реконст-

рукції, що виникає за рахунок економії при створенні й ек-

сплуатації міжгалузевих виробництв загального користуван-

ня. По-друге, територіальна близькість є передумовою ство-

рення й експлуатації міжгалузевих виробництв, що

спеціалізуються на обслуговуванні всієї промисловості

регіону незалежно від її відомчої підпорядкованості. Ефект у

цьому випадку виникає в силу спеціалізації й кооперації, що

дозволяє виробляти дану продукцію з меншими витратами,

ніж при роздробленому, дрібному виробництві. Аналогічним

буде ефект при організації кооперування й комплексування

виробництва на території регіону, що дозволяє повніше вико-

ристати відходи, заощаджувати на транспортних витратах.

108

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Система управління регіоном повинна забезпечувати

ефективне використання комплексу регіональних ресурсів —

трудових, паливно-енергетичних, матеріально-сировинних,

економіко-географічних, земельних, кліматичних, біологічних

і т.ін. — як шляхом росту ефективності їхнього використання

в кожній з галузей, так і шляхом внутрірегіонального перероз-

поділу на користь виробництв, що використають їх найбільш

ефективно. Росту народногосподарського ефекту сприяє роз-

ширення споживання щодо дешевих і надлишкових регіональ-

них ресурсів. При цьому ефект виникає за рахунок економії у

порівнянні з використанням цих ресурсів в інших регіонах, де

вони більше дефіцитні або дорогі.

3. Принцип поєднання інтересів усіх структур, що бе6

руть участь у процесі регіонального відтворення. Цей принцип

відображає наявність власних інтересів у кожній структурі й

припускає наявність об’єктивних протиріч між ними. Головна

вимога до механізму управління суспільним відтворенням —

створення таких умов діяльності, при яких досягався б певний

баланс інтересів всіх структур, взаємодіючих у процесі

регіонального відтворення.

4. Принцип економічної самостійності характеризує не

тільки відсутність директивного втручання держави в справи

регіонів. Він відображає визнання різних форм власності й

економічної самостійності всіх власників. Крім того, еко-

номічна самостійність означає необхідність чіткого розподілу

повноважень і функцій управління між різними рівнями вла-

ди й створення фінансово-економічних умов для їхньої ре-

алізації.

5. Принцип самофінансування означає, що розвиток

регіону повинен здійснюватися, насамперед, за рахунок до-

ходів, що утворяться на самій території.

6. Залежність між ефективністю економічного розвитку

регіональної економіки й формуванням ресурсної бази соціаль6

ного й загальноекономічного розвитку регіону. Відповідно до

цього принципу повинні бути враховані й задіяні економічні

109

Ðîçä³ë 3

інтереси, що стимулюють розвиток економіки й зростання її

ефективності.

7. Принцип відповідальності за реалізацію функцій уп-

равління, що представляє суть і зміст управління на рівні

регіону даного рангу.

Реалізація всієї системи принципів дозволить створити

передумови для формування надійної й стійкої системи уп-

равління. Усі ці принципи повинні бути покладені, насампе-

ред, в основу законодавчих і нормативно-правових актів, що

створюють контури системи управління регіональною еко-

номікою й визначать вибір конкретних інструментів і важелів

механізму управління.

Форми й методи управління соціально-економічними

процесами на регіональному рівні визначаються, з одного бо-

ку, загальнодержавною економічною політикою, а з іншого, —

регіональною політикою, що враховує особливості розвитку

регіонів. У наукових працях економістів-регіоналістів

[4,5,6,7,8,9] аналізуються найрізноманітніші методи уп-

равління регіональною економікою. Залежно від ознак, покла-

дених в основу класифікації, виділяють такі групи методів уп-

равління:

1. За характером впливу на ринкові процеси — прямі й не-

прямі.

2. За широтою впливу — загальноекономічні й селек-

тивні.

3. За каналами впливу — економічні й адміністративні.

4. За політикою дії і формами реалізації — податкові, бю-

джетні, кредитно-грошові, цінові, антимонопольні, зовнішньо-

економічні, інституціональні.

Основні форми прямого впливу на розвиток економіки

регіону включають:

 розробку планів і прогнозів;

 бюджетне фінансування економічних і соціальних

цільових програм, інвестиційних проектів;

 розміщення на підприємствах регіону замовлень для

загальнорегіональних потреб;

110

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ