Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.

досвідом розвинутих країн кожна велика компанія співпрацює

з десятками дрібних підприємств Малі підприємства, маючи

універсальні можливості, можуть робити всілякі послуги ве-

ликим партнерам за прийнятними цінами. Відносна дешевина

таких послуг визначається спеціалізацією й універсальністю

малих підприємств. Це можуть бути послуги, які не вписують-

ся в профіль виробництва великого підприємства, наприклад,

спеціальна підготовка зразків продукції для виставок, рекла-

ми, виготовлення дослідних зразків меблів і та ін. На жаль, у

нас у країні організаційний механізм, що зв’язує великих і

дрібних виробників, поки не створений.

Через те, що кооперація малого й великого бізнесу

здійснюється більше за територіальною ознакою, ніж галузе-

вою, розвиток її багато в чому залежить від місцевих органів

влади й недержавних організацій (союзів підприємців,

асоціацій і т. ін.). Регіональна програма підтримки малого

підприємництва повинна консолідувати зусилля практично

всіх сторін, зацікавлених в успішній роботі малих підприємств

і збільшенні їх кількості. Регіональні органи влади зацікавлені

в підвищенні зайнятості населення й зростанні надходження

податків від малого бізнесу, великі підприємства — у найбільш

повному використанні потенційних можливостей малих

підприємств для вирішення своїх корпоративних завдань.

Місцевій владі, громадським організаціям варто викорис-

тати компромісні взаємовигідні варіанти взаємозв’язку між

великим і малим бізнесом, виступати ініціаторами цих

зв’язків.

Регіональні органи підтримки малого підприємництва,

акумулюючи й узагальнюючи інформацію про можливі замов-

лення великих підприємств, можуть допомогти малим

підприємствам вийти на реальні контракти. У промислово

розвинутих країнах субпідряд практикується досить широко.

У Японії, наприклад, склався принциповий підхід до форму-

вання відносин з постачальниками, суть якого полягає в

збільшенні обсягу робіт, переданих великими компаніями на

Ðîçä³ë 2

контрактній основі малим спеціалізованим фірмам, і в скоро-

ченні загального обсягу кількості прямих постачальників ком-

плектуючих [14].

У ролі посередника, що організує співробітництво малих

підприємств із фінансово-промисловими групами на основі

контрактних, субпідрядних, орендних відносин, можуть висту-

пати комерційні банки, за родом своєї діяльності, що зав’язують

контакти з обома сторонами. Збільшенню замовлень із боку ве-

ликих виробників сприяє нова стратегія управління вироб-

ництвом — аутсорсінг (outsoursing). В основі даного напрямку

— пошук варіантів передачі на виготовлення частини виконува-

ного замовлення іншим виконавцям за умови, що це буде де-

шевше, ніж самостійне виконання даної роботи. Так само великі

компанії порівнюють витрати на самостійне обслуговування

інформаційних потоків, розробку комп’ютерних програм, ор-

ганізацію харчування співробітників з розміром оплати за цю

саму роботу малим спеціалізованим фірмам. Аутсорсінг поста-

вив під сумнів такий універсальний показник ефективної робо-

ти компанії, як питомий дохід на одного працівника. Фірма з не-

великим числом співробітників може виконати великий обсяг

робіт, користуючись послугами аутсорсерів.

Багато хто зазнає труднощів при закупівлях матеріалів і

комплектуючих у незначних обсягах через відсутність вільних

оборотних коштів або складських приміщень. Наприклад,

міні-пекарні не можуть закуповувати борошно вагонами за

відпускними цінами, а закупівля дрібними партіями у посе-

редників обходиться значно дорожче. У підсумку це відби-

вається на різних цінах на хліб, які контролюються

адміністрацією. Такі ситуації типові для малого бізнесу, уник-

нути їх можна, організувавши мережу дрібнооптових мага-

зинів, що обслуговують тільки малі підприємства. Створення

подібних інфраструктурних ланок полегшить великим

підприємствам зв’язки з малим бізнесом. Що стосується без-

посередніх взаємин, то тут необхідно розвивати франчайзинг,

лізинг і т. ін.

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Франчайзинг, як система договірних відносин великих і

малих підприємств в області збуту продукції, дозволяє

вирішити багато проблем малого підприємництва. Зокрема

він залучає в бізнес велику кількість людей, що не ризикують

відкрити власне підприємство без підтримки й навчання, дає

можливість освоїти малому бізнесу нові технології, розшири-

ти сфери його діяльності. Система франчайзингу перспектив-

на в роздрібній торгівлі, у сфері швидкого харчування, побуто-

вого обслуговування, у будівництві, готельному сервісі. Фор-

мування мережі франчайзингових компаній — важливе за-

вдання регіональної програми розвитку малого

підприємництва. Місцеві органи влади, регіональні органи

підтримки малого підприємництва повинні взяти активну

участь у підготовці нормативних актів, методичних матеріалів

і пропозицій про введення податкових пільг, створенні

спеціалізованих банків даних, організації юридичної, консал-

тингової, інформаційної допомоги франчайзерам і франчайзі

(пошук і підбір ділових партнерів, консультації сторін, спри-

яння в навчанні й контролі та ін.), створенні спеціалізованих

фірм-посередників, що займаються підбором партнерів й

інших аспектів розвитку франчайзингу на комерційній основі;

наданні на пільгових умовах будинків і приміщень

підприємцям — учасникам системи франчайзингу.

Значення лізингу, як форми взаємодії великого й дрібного

виробництва, обумовлено самим ходом українських реформ. З

одного боку, у результаті структурних зрушень і різкого скоро-

чення попиту багато великих підприємств не використовують

значну частину виробничих фондів. З іншого боку, велика маса

дрібних виробників не має у своєму розпорядженні належної

матеріальної бази й коштів для закупівлі техніки. Розв’язати це

протиріччя допоможе лізинг, але не фінансова його форма, що

припускає виплату користувачем повної вартості орендованого

об’єкта до закінчення терміну договору, а інтеграційна.

Важливим завданням Програми є розширення практики

застосування різних форм лізингу в малому підприємництві,

Ðîçä³ë 2

формування мережі лізингових компаній для роботи з малими

підприємствами.

До комплексу заходів матеріально-технічної підтримки

суб’єктів малого бізнесу можна віднести:

 надання малим підприємствам виробничих, торговель-

них, службових приміщень;

 формування фондів нежилих приміщень, незавершено-

го будівництва й невстановленого устаткування й пере-

дача їх в оренду або власність підприємцям шляхом

аукціонів і конкурсів;

 створення умов для організації товарних і фондових

бірж, мережі прокату устаткування, техніки, створення

закупівельних пунктів сільгосппродукції;

 створення мережі регіональних лізингових компаній

для зменшення витрат малих підприємств на придбан-

ня засобів виробництва;

 поліпшення умов ресурсного забезпечення малого

підприємництва (комплектуючими, запчастинами, па-

ливно-мастильними матеріалами й т.ін.);

 надання пільг з оренди майна державних, комунальних

підприємств;

 вжиття заходів зі спрощення процедури відведення зе-

мельних ділянок, одержання дозволу на будівництво,

реконструкцію, введення в експлуатацію й розміщення

об’єктів;

 організація проведення конкурсів по наданню в оренду

земельних ділянок несільськогосподарського призна-

чення.

Завдання з регулювання ринків збуту викликані різким

їхнім зменшенням, що відбулося внаслідок зубожіння насе-

лення, неплатоспроможності підприємств, а також вторгнен-

ням на вітчизняний споживчий ринок іноземних виробників,

не стримуваних протекціоністською політикою держави, і

значним ростом витрат. Все це призвело до масового “затова-

рення”. Важливо в цій групі завдань передбачити антимоно-

польні міри, заходи щодо припинення несумлінної конку-

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

ренції, а також заходи щодо розміщення на малих підпри-

ємствах державних замовлень. Установлення обов’язкової

квоти на розміщення держзамовлень дасть їм гарантії ре-

алізації товарів і послуг, дозволить оптимально планувати ви-

робничу й фінансову діяльність.

Друга група завдань по прямій ресурсній підтримці сто-

сується тільки тих суб’єктів малого підприємництва, які виз-

начені в обраних пріоритетних напрямках другого етапу

регіональної програми. Це можуть бути малі підприємства в

депресивних регіонах, малі підприємства, що створюють ро-

бочі місця для уразливих груп населення: безробітних, жінок,

інвалідів, демобілізованих офіцерів, депортованих громадян і

т.ін. Ця група завдань припускає стимулювання інвестиційної

активності. Механізм, що дозволяє поєднувати інтереси дер-

жави й суб’єктів малого підприємництва при розгляді заявок

на кредити, відпрацьований у Москві [14]. Тут фінансування

підприємницьких проектів здійснюється залежно від їхньої

значущості для потреб міського господарства й соціальної

сфери шляхом:

 видачі кредитів, субсидій, дотацій;

 надання кредитно-фінансовим організаціям гарантій

Фонду підтримки малого підприємництва на всю суму

кредиту або його частину;

 спільного із кредитно-фінансовою організацією фінан-

сування;

 повної або часткової компенсації кредитно-фінансовим

організаціям недоотриманого прибутку при кредиту-

ванні суб’єктів малого бізнесу за зниженою процент-

ною ставкою;

 страхування кредитів, що надаються комерційними

фінансовими структурами.

Відповідно до класифікації найважливіших видів ресурсів

у пряму ресурсну підтримку включаються також групи заход-

ва з матеріально-технічного, кадрового, інформаційного забез-

печення конкретних малих підприємств.

Ðîçä³ë 2

Завдання регіональної програми з удосконалювання за-

безпечення системи підтримки включають заходи щодо роз-

витку інфраструктури підтримки малого підприємництва, у

тому числі інформаційних, консультаційних, освітніх складо-

вих; самоорганізації суб’єктів малого підприємництва — ство-

рення союзів, об’єднань, асоціацій малих підприємств; міжна-

родних організацій, що здійснюють підтримку вітчизняного

малого підприємництва, а також заходів щодо формування

громадської думки про мале підприємництво.

До заходів щодо розвитку інфраструктури підтримки мо-

жуть бути віднесені:

а) заходи щодо створення й підвищення ефективності ви-

користання інфраструктури підтримки малого підприєм-

ництва й інформаційних систем:

 створення регіональних фондів і агентств; учбово-діло-

вих центрів й бізнес-центрів; бізнес-інкубаторів і техно-

парків, маркетингових центрів та регіональних центрів

субконтрактації й партнерства для малого підпри-

ємництва;

 створення регіональних центрів, а також розширення

мережі агентств підтримки підприємництва в районах з

недостатнім рівнем розвитку малих підприємств;

 формування республіканської мережі інформаційних

центрів на базі діючих об’єктів інфраструктури

підтримки підприємництва шляхом координації, інтег-

рації й взаємодії діючих інформаційних систем, забез-

печення малого підприємництва;

 формування інформаційно-статистичних масивів, про-

ведення моніторингу малого підприємництва в районах

і в різних секторах економіки;

б) науково-методичне й кадрове забезпечення малого

підприємництва, взаємодія із засобами масової інформації й

пропаганда підприємницької діяльності:

 проведення науково-дослідних робіт з дослідження

ефективності засобів підтримки малого підпри-

ємництва в галузевому й регіональному аспектах;

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 організація підготовки, підвищення кваліфікації й пе-

репідготовки працівників для сфери малого підпри-

ємництва в тому числі розробка сучасного модульного

учбово-методичного забезпечення, орієнтованого на

ефективні освітні технології; організація перепідготов-

ки державних службовців, що працюють у системі

підтримки малого підприємництва; організація підго-

товки й перепідготовки представників малого бізнесу

для роботи в умовах ринкової економіки;

 організація системи консультаційних послуг для

підприємців, у тому чослі для початківців, з питань за-

конодавства й оподатковування, менеджменту й марке-

тингу, надання допомоги з розробки бізнес-плану;

 створення мережі навчальних закладів з основ

підприємницької діяльності у вузах, установах після-

дипломного навчання;

 сприяння виставкової діяльності, у тому числі ор-

ганізації постійно діючих ярмарок і колективних

стендів із продукцією малих підприємств;

 видання інформаційних бюлетенів, довідників, широке

використання телебачення й преси для оперативного

інформування суб’єктів підприємництва.

Програмні завдання, сформовані по трьох групах, по-

винні супроводжуватися ресурсними джерелами їхнього за-

безпечення (фінансовими, кадровими, інформаційними, ор-

ганізаційними), строками виконання, відповідальними за ви-

конання завдань. За кожним завданням формулюється перед-

бачуваний (очікуваний) результат, наприклад, створення но-

вих робочих місць, розвиток дрібномасштабних ринків, ста-

новлення субпідрядної бази, розвиток інноваційного процесу,

розвиток внутрішнього ринку, ріст рівня життя населення,

збільшення податкових надходжень. Такий підхід робить

Програму контрольованою, з моніторингом, за строками, ви-

конавцями, розділами, складовими кожного розділу (завдан-

ням).

Ðîçä³ë 2

На мал. 5 наведена схема дворівневої матричної структури

програми з узгодження функціонального і виконавчого блоків

програми. Сукупність функціональних заходів щодо ре-

алізації трьох груп завдань утворить відповідні функціональні

підпрограми. Кожна функціональна підпрограма, що скла-

дається з комплексу заходів, погоджується з елементами (ви-

конавцями) виконавчої структури. При цьому кожному захо-

ду (вертикальний рядок у матриці) повинен відповідати хоча

б один елемент виконавчої структури, тому що будь-який

захід підлягає виконанню певним органом, організацією, учас-

ником. Матрична структура регіональної програми розвитку

малого підприємництва дозволить скоординувати діяльність

державних, регіональних і місцевих органів влади, великих

підприємств, органів ринкової інфраструктури для підтримки,

обслуговування й захисту малих підприємств у регіоні.

Напрямки й механізми функціонування системи підтрим-

ки малого підприємництва повинні бути адекватні реальному

стану зовнішнього й внутрішнього середовища малого бізнесу.

Розглянута структура й програмні завдання представляють

регіональний рівень цієї системи. Однак говорити про ефек-

тивну систему підтримки малих підприємств можна тільки

при поєднанні трьох рівнів: державного, регіонального й

місцевого. Ряд проблем, що постають перед малими

підприємствами, може бути й повинен зважуватися на дер-

жавному рівні й реалізовуватися в державній програмі

підтримки малого підприємництва. Це, насамперед, питання

вдосконалювання правової бази й реформування оподатку-

вання.

Доцільний розвиток третього рівня підтримки малого

підприємництва — місцевого рівня, що припускає створення в

рамках органу місцевого самоврядування громадської ради із

проблем малого підприємництва й територіального агентства.

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Ðîçä³ë 2

Çàâäàííÿ ç

ðåãóëþâàííÿ

çîâí³øíüîãî

ñåðåäîâèùà

Ïðÿìà

ðåñóðñíà

ï³äòðèìêà

Çàõîäè ùîäî

çàáåçïå÷åííÿ

ñèñòåìè

ï³äòðèìêè ÌÏ

Ôóíêö³îíàëüíà ñòðóêòóðà

(çàâäàííÿ, çàõîäè)

Âèêîíàâ÷à

ñòðóêòóðà

Ðåã³îíàëüí³ îðãàíè

óïðàâë³ííÿ

(ì³í³ñòåðñòâà,

â³äîìñòâà)

...

Îðãàíè ì³ñöåâîãî

ñàìîâðÿäóâàííÿ

...

Ô³íàíñîâ³ îðãàíè

(³íâåñòèö³éí³,

ñòðàõîâ³, ë³çèíãîâ³

êîìïàí³¿ é ³í.)

...

Âåëèê³ ï³äïðèºìñòâà

...

Ãðîìàäñüê³ îðãàí³çàö³¿

...

Óñòàíîâè, ðåã³îíàëüí³

ôîíäè é ³íø³

îðãàí³çàö³¿

…

Мал.5. Матрична структура регіональної програми розвитку малого

підприємництва

Ë³òåðàòóðà

1. Іщук С. І. Розмiщення продуктивних сил (Теорiя, методи,

практика). Вид. 6-те. — К.: Європ. ун-т, 2004. — 216 с.

2. Региональная экономика/ С.Г. Тяглов, Е.А. Черныш, Н.П.

Молчанова, О.Б. Черненко и др. / Под ред. Н.Г., С.Г. Тяглова. Серия:

Учебники и учебные пособия. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. —

320 с.

3. Коровкин В. Европейская интеграция и региональная поли-

тика// Мировая экономика и международные отношения. — 1997. —

№4. — С.99–100.

4. Гранберг А.Г. Региональная экономика и региональная наука

в Советском Союзе и России// Регион: Экономика и социология. —

1994. — №1. — С.7–27.

5. Ларина Н.И. Задачи и методы региональной политики в

странах рыночной экономики// Регион: Экономика и социология. —

1994. — №4. — С.146.

6. Евсенко А.В., Зверев В.С., Унтура Г.А. Процессы региональ-

ного научно-технического развития. — Новосибирск: ИЭ и ОПП СО

РАН, 1995. — С.216.

7. Гранберг А.Г. Основы региональной экономики. Учебник

для вузов. — М.: ГУВШЭ, 2000. — 495 с.

8. Запоточний І. В., Захарченко В. І. Державне регулювання

регіональної економіки. — Харків: Одіссей, 2003. — 600 с.

9. Региональная экономика / Под ред. Н. Г. Кузнецова, С. Г.

Тяглова. — Ростов-на-Дону: Феникс, 2001. — 320 с.

10. Стеченко Д. М. Державне регулювання економіки. — К.:

Знання, 2004. — 262 с.

11. Топчієв О. Г. Теоретичні основи регіональної економіки. —

К.: Вид-во УАДУ, 1997. — 137 с.

12. Маршалова А.С., Новосёлов А.С. Управление экономикой ре-

гиона: Учебное пособие. — Новосибирск: Сибирское соглашение,

2001. — 404 с.

13. Борисенко Е.Н. Социальная ответственность малого пред-

принимательства. — М.: Клистар, 2002. — 93 .

14. Муравьев А.И., Игнатьев А.М., Крутик А.Б. Малый бизнес:

экономика, организация, финансы: Учеб. пособие для вузов. — СПб.:

Издательский дом “Бизнес-пресса”, 1990. — 608 с.

100

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ