Назад
надання субвенцій для окремих підприємств, що пра-
цюють у складних соціально-економічних умовах;
здійснення націоналізації або приватизації
підприємств і т.ін.
До форм непрямого впливу на процеси економічного роз-
витку регіону відносяться:
створення умов для залучення з інших регіонів
і з-за кордону інвестицій для реалізації завдань
регіонального розвитку;
компенсація додаткових витрат, які ті або
інші господарюючі суб’єкти зазнають при вирішенні
регіональних проблем;
надання податкових пільг підприємствам, що викону-
ють соціальні функції;
введення диференційованих норм амортизації для при-
скорення технічної реконструкції й модернізації вироб-
ництва;
регулювання цін на продукцію держсектора, підпри-
ємств-монополістів, на соціальнозначущі товари й т. ін.
Регіональні органи управління залежно від необхідної ши-
роти впливу на соціально-економічні процеси можуть викори-
стовувати загальноекономічні або селективні методи керуван-
ня. При цьому на основі загальноекономічних методів (бюд-
жетно-фінансових, цінових, кредитно-грошових й ін.) забезпе-
чується вплив на всіх суб’єктів економіки регіону, а селек-
тивні методи носять цілеспрямований, вибірковий характер і
забезпечують вплив на окремі групи суб’єктів (наприклад, ре-
гулювання ставок різних місцевих податків і зборів, що мають
цільове призначення).
У системі методів управління соціально-економічним роз-
витком регіону важливе значення має вибір оптимального
поєднання адміністративних і економічних методів.
Адміністративні методи управління економікою регіону
базуються на властивих регіональній системі відносинах вла-
ди й підпорядкування. Регіональні органи, наділені владою,
111
Ðîçä³ë 3
здійснюють адміністративну діяльність, завдання якої полягає
в координації напрямків діяльності господарюючих суб’єктів
регіону. Адміністративні методи дозволяють забезпечити ре-
алізацію загальнорегіональних інтересів (інтересів регіональ-
ної системи як єдиного цілого), перевагу цих інтересів над
інтересами окремих суб’єктів регіональної економіки.
Адміністративні методи управління здійснюються у
формі:
прямих адміністративних розпоряджень, постанов, що
мають обов’язковий характер, адресованих суб’єктам
регіональної економіки, що впливають на конкретно
сформовану ситуацію;
установлення правил, що регулюють діяльність
функціонуючих у регіоні підприємств і організацій
різних форм власності (нормативне регулювання);
розробки рекомендацій, а також впливу, здійснюваного за
допомогою контролю (наприклад фінансово-бюджетно-
го) і нагляду (наприклад нагляду за дотриманням держав-
них стандартів).
В основі адміністративних методів лежить дотримання
обов’язковості виконання приписів, а також можливість засто-
сування примусу відносно окремих підприємств, що порушу-
ють установлені правила.
Регіональні органи управління наділені правом викорис-
тання широкого набору адміністративних методів управління,
що впливають як на діяльність окремих підприємств і ор-
ганізацій, так і на регіональну економіку в цілому. До
адміністративних методів управління належать:
визначення умов придбання, створення, перетворення
об’єктів муніципальної власності;
затвердження переліку об’єктів муніципальної влас-
ності, придбання, створення й перетворення яких вима-
гає згоди місцевої адміністрації;
визначення умов і порядку роздержавлення й привати-
зації муніципальних підприємств;
112
ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅòÎÍÓ
установлення порядку й умов створення або перетворен-
ня об’єктів інфраструктури, розміщення їх на території;
визначення порядку державної реєстрації комерційних
організацій;
установлення порядку ліцензування окремих видів
діяльності;
визначення правил користування природними ресурса-
ми, припинення діяльності підприємств у випадку по-
рушення екологічних, санітарних, будівельних норм;
визначення порядку надання й вилучення земельних
ділянок;
розміщення підприємств різних форм власності на те-
риторії.
Серед методів адміністративного керування найбільш
діючими є:
обмеження масштабів і сфер діяльності окремих вироб-
ників (обмеження виробництва певних видів товарів,
обмеження частки окремого виробника на ринку);
пряма участь у діяльності підприємств (пряма участь у
розробці проектів і фінансуванні, втручання в уп-
равління у випадку, якщо держава володіє контроль-
ним пакетом акцій);
участь у формуванні попиту на окремі види товарів
(держзакупівлі, прямі субсидії й субвенції виробникам,
пряме фінансування розробок нових видів товарів).
За допомогою адміністративних методів регіональні орга-
ни можуть здійснювати управління й регулювання процесів
приватизації, формування й розвиток муніципальних
підприємств і організацій, розміщення нових підприємств на
території регіону, залучення іноземного капіталу, використан-
ня регіональних природних ресурсів, а також соціальних про-
цесів. Адміністративні методи повинні використовуватися в
комплексі з економічними методами, оптимальне сполучення
з якими в єдиній системі може забезпечити нормальне
функціонування економіки регіону.
113
Ðîçä³ë 3
Основні відмітні риси адміністративних і економічних ме-
тодів управління економікою регіону полягають в наступному.
Адміністративні методи засновані на конкретно-адресних
завданнях, орієнтованих на досягнення цілей системи шляхом
формування її чіткої структури, створення умов для прийнят-
тя й реалізації управлінських рішень. Вони виражають пря-
мий вплив на керовані об’єкти, маючи на меті переважно інте-
реси органу управління. Основна частка відповідальності за
прийняття рішення лягає на орган управління, права керова-
них об’єктів можуть бути обмежені. Адміністративні розпоря-
дження, як правило, однозначні, вимагають обов’язкового ви-
конання, не допускають істотних відхилень від розпоряджень.
На відміну від адміністративних економічні методи базуються
на загальних правилах поведінки, вибору варіантів еко-
номічної стратегії. Вони впливають на об’єкти управління,
ураховують економічні інтереси підприємств різних форм
власності. Економічні методи припускають повну са-
мостійність суб’єктів економіки регіону при високій
відповідальності за вжиті дії і їхні наслідки, спонукують
суб’єкти до підготовки альтернативних рішень і вибору опти-
мального з погляду інтересів кожного суб’єкта й з урахуван-
ням припустимого економічного ризику. Сутність еко-
номічних методів полягає в тому, щоб шляхом непрямого
впливу на економічні інтереси суб’єктів економіки регіону за
допомогою таких інструментів, як податки, кредити, суб-
венціїтощо, створювати механізми їхньої орієнтації на ефек-
тивний режим функціонування регіональної економіки по
можливості без прямого втручання органів управління, але у
встановлених цими органами рамках. Економічні методи уп-
равління засновані на використанні системи стимулів, що пе-
редбачають економічну зацікавленість і відповідальність
підприємств та організацій регіону за наслідки прийнятих
рішень й спонукають підприємства брати участь у виконанні
завдань комплексного соціально-економічного розвитку
регіону.
114
ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅòÎÍÓ
До інших економічних методів управління належать:
регулювання цін і тарифів на певні види товарів та по-
слуг (стримування цін на сировину, енергоносії, дворівневі
ціни для виробників і споживачів);
стимулювання збільшення пропозицій певних видів то-
варів (надання пільг виробникові, дотації на оплату спожива-
них ресурсів, дозвіл прискореної амортизації, зниження ста-
вок або повне звільнення від податків, дозвіл на утворення не-
оподатковуваних страхових фондів, допомога в підготовці
персоналу);
стимулювання інвестиційної діяльності виробників
(державні гарантії під кредити комерційних банків, надання
на пільгових умовах в оренду або продаж із знижкою об’єктів
державної власності — ділянок землі й виробничих фондів, за-
безпечення вільного доступу до державних патентів та іншої
науково-технічної інформації, створення спеціальних
регіональних фондів для переспеціалізації виробництва, спри-
яння створенню різних форм взаємодії науки з вироб-
ництвом);
стимулювання обмеження попиту на окремі види про-
дукції (регулювання цін, зняття пільг за цими товарами).
˳òåðàòóðà
1. Топчиев А.Г. Теоретические основы региональной экономи-
ки. Учебн. пособие. — К.: Изд-во УАГУ, 1997. — 140 с.
2. Кистанов В.В., Граник Г.И. Основные методические вопросы
исследования специализации и комплексного развития хозяйства
республик и экономических районов. В кн.: Методологические про-
блемы социально-экономического развития регионов СССР. — М.:
Наука, 1979.
3. Левин А.П. Эффективность промышленного производства:
региональный аспект. — М.: Экономика, 1982. — 143 с.
4. Маршалова А.С., Новосёлов А.С. Управление экономикой ре-
гиона: Учебное пособие. — Новосибирск: Сибирское соглашение,
2001. — 404 с.
115
Ðîçä³ë 3
5. Мазур А. Г. Регiональна економiка: проблеми вiдтворення i
управлiння. — Вiнниця: ВАТ “Вiнницяоблдрукарня”, 2000. — 263 с.
6. Лексин В.Н., Швецов А.Н. Государство и регионы. Теория и
практика государственного регулирования территориального разви-
тия. — М., 1997.
7. Ходов Л.Г. Основы государственной экономической полити-
ки. — М.: БЕК, 1998.
8. Осипов А.К. Экономика региона: механизм комплексного
развития. — Екатеринбург, 1996.
9. Ларина Н.И., Кисельников А.А. Региональная политика в
странах рыночной экономики. — М.:Экономика, 2000.
Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ
1. Які переваги територіального підходу в управлінні?
2. Назвіть історичні етапи зміни схем управління народним
господарством.
3. До яких втрат призводить відсутність урахування тери-
торіальних аспектів управління?
4. Назвіть методологічні принципи управління на регіонально-
му рівні.
5. Назвіть форми й методи управління соціально-економічни-
ми процесами на регіональному рівні.
6. Які відмітні риси адміністративних і економічних методів
управління економікою регіону?
7. Які форми прямого й непрямого впливу на процеси еко-
номічного розвитку регіону?
8. Що включають загальноекономічні й селективні методи
управління?
116
ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅòÎÍÓ
Ðîçä³ë 4. ÏÐÎÃÍÎÇÓÂÀÍÍß É
ÏÐÎÃÐÀÌÓÂÀÍÍß ÅÊÎÍÎ̲×ÍÎÃÎ É
ÑÎÖ²ÀËÜÍÎÃÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÐÅòÎͲÂ
4.1. Çàâäàííÿ òåðèòîð³àëüíîãî ïëàíóâàííÿ
Територіальне планування — органічна складова частина
планування економічного й соціального розвитку країни, що
відображає специфічний просторовий аспект процесів відтво-
рення матеріальних благ, робочої сили, виробничих відносин і
вирішення проблем соціального й екологічного характеру. Во-
но являє собою найважливішу функцію управління процеса-
ми територіального розподілу праці, спеціалізацією й ком-
плексним економічним і соціальним розвитком регіонів.
Головне завдання територіального планування полягає в
найбільш повному використанні ресурсного потенціалу
регіонів з метою максимального задоволення потреб
суспільства в матеріальних благах і підвищення ефективності
суспільного виробництва. Це завдання закономірно розгор-
тається в ряді завдань конкретніших, що враховують особли-
вості соціально-економічного розвитку суспільства.
Найважливішим завданням територіального планування
є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його
цільової функції із загальнодержавних позицій з урахуванням
того, що економіка України є єдиним народногосподарським
комплексом. Ці перспективи повинні виявлятися на основі
раціоналізації розміщення продуктивних сил країни з ураху-
ванням пріоритетів у розвитку окремих регіонів і виражатися,
насамперед, у визначенні й систематичному уточненні народ-
ногосподарської спеціалізації АР Крим і областей України.
Продукція й розвиток групи галузей і виробництв народного-
сподарської спеціалізації регіону — це те особливе, що виділяє
117
й формує регіон як невід’ємну частину народного господарст-
ва країни. Посилення потенціалу цієї групи галузей при збере-
женні нормальних екологічних умов на даній території й роз-
витку в регіоні належної виробничої й соціальної інфраструк-
тури забезпечує збільшення внеску кожного регіону у
вирішення загальнодержавних завдань.
Визначення загальногосподарської спеціалізації регіонів
здійснюється в процесі прогнозних досліджень і формування
територіального розрізу довгострокових галузевих планів з
урахуванням регіональних особливостей і вимог до
відповідних галузей сфери матеріального виробництва.
Наступним завданням територіального планування є за-
безпечення комплексного розвитку регіонів. Комплексний
розвиток регіонів припускає оптимізацію їхньої галузевої
структури на основі всілякого розвитку галузей народногос-
подарської спеціалізації, продукція й послуги яких призначені
для споживання повністю або в основному усередині регіону й
служать для створення або загальних умов виробництва, або
загальних умов життєдіяльності населення. До цієї групи га-
лузей відносяться регіональна виробнича інфраструктура,
будівництво, ряд галузей промисловості і сільського господар-
ства, що працюють, насамперед, на місцеві потреби, а також
спеціальна інфраструктура. Пропорційний розвиток еко-
номіки кожного регіону повинен забезпечуватися на основі
раціонального використання територіальних ресурсів бага-
тоцільового призначення (трудових, земельних енергетичних,
рекреаційних і т.ін.).
Поряд із цими завданнями в кожному регіоні виникає за-
вдання всебічного розвитку соціальної інфраструктури, що
включає житлово-комунальне господарство, побутове обслу-
говування, торгівлю, пасажирський транспорт, заклади охоро-
ни здоров’я, соціального забезпечення, спорту, туризму, на-
родної освіти, культури й мистецтва.
Територіальне планування здійснюється на всіх рівнях
управління, вирішуючи при цьому на кожному свої завдання.
118
ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅòÎÍÓ
Об’єктивно існуючі територіальні утворення далеко не рівноз-
начні за своїми масштабами і тими цілями, які реалізуються в
їхніх межах. Разом з тим загальним для всіх територіальних
утворень є те, що кожне з них являє собою досить цілісну еко-
номіко-соціальну структуру з певними зовнішніми й
внутрішніми зв’язками. Узяті разом територіальні утворення
являють собою ієрархічно побудовану систему, в якій регіон
нижчого порядку (наприклад місто) входить в один з регіонів
вищого порядку як органічна частина, і народногосподарська
функція останнього визначає місце й роль даного регіону в на-
родному господарстві країни.
Економіка будь-якого регіону країни є відкритою, і при пе-
реході до регіонів більших значення зовнішніх, міжрегіональ-
них зв’язків підсилюється. Крім того, економіка будь-якого
регіону формується й розвивається в результаті взаємодії двох
потоків планування: галузевого планування, здійснюваного
міністерствами й відомствами стосовно підвідомчих їм об’єктів,
розміщених у регіоні, і власне територіального планування, що
є прерогативою регіональних органів управління .
У процесі відтворення, що відбувається в конкретному
регіоні, поєднуються ресурси багатьох районів у всіляких
комбінаціях і сполученнях. Об’єднання під егідою регіональ-
ного управління й планування ресурсів даного регіону із час-
тиною ресурсів інших районів, їхня інтеграція дозволяють
успішно вирішувати найважливіші завдання.
Створення системи програмно-прогнозних документів,
що відображають особливості сучасних суспільно-еко-
номічних відносин, є необхідною умовою формування ефек-
тивної системи керування регіоном. Головні вимоги, яким по-
винна відповідати система прогнозно-програмних документів,
полягають у наступному:
планування соціально-економічного розвитку повинне
відображати функції регіональної адміністрації;
планування соціально-економічного розвитку повинне
містити основу для розробки регіонального бюджету;
119
Ðîçä³ë 4
прогнозно-програмні документи, що характеризують
соціально-економічний розвиток регіону, покликані
виконувати індикативну функцію й містити інфор-
мацію, що являє собою інтерес для підприємців і по-
тенційних інвесторів щодо рівня соціально-еко-
номічного розвитку регіону, кращої економічної
політики адміністрації й стану факторів, що визнача-
ють інвестиційний клімат;
у програмі на черговий рік повинні знайти відбиття
спадкоємність і зв’язок з довгостроковою стратегією
соціально-економічного розвитку регіону [5].
У прогнозно-програмній діяльності виділяють ряд
взаємозалежних робіт: розроблення територіальних прогнозів,
розроблення програмних документів економічного й соціаль-
ного розвитку регіонів, розроблення державних і регіональних
цільових програм.
4.2. Òåðèòîð³àëüí³ ïðîãíîçè
Система передпланових територіальних обґрунтувань
включає дослідження й розробки з соціальних, економічних, на-
уково-технічних і екологічних проблем регіонів і розміщення
продуктивних сил. Вона складається з ряду взаємозалежних до-
кументів, створення яких являє собою складний ітераційний
процес аналізу й відбору альтернатив розвитку регіонів. В ос-
нові цієї системи лежать різні прогнози. Прогноз — це система
аргументованих наукових подань про майбутній стан досліджу-
ваного об’єкта, що носять імовірнісний, але досить достовірний
характер. Регіональний прогноз — це дослідження перспектив
розвитку регіону, що носить попередній характер і містить гіпо-
тези про напрямки розвитку й майбутній стан регіону в цілому
й окремих його складових. Він дозволяє оцінити різні варіанти
розвитку регіонів на передплановій стадії.
Результати прогнозів служать вихідним матеріалом для
здійснення таких важливих етапів, як вибір цілей розвитку на
120
ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅòÎÍÓ