Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

 надання субвенцій для окремих підприємств, що пра-

цюють у складних соціально-економічних умовах;

 здійснення націоналізації або приватизації

підприємств і т.ін.

До форм непрямого впливу на процеси економічного роз-

витку регіону відносяться:

 створення умов для залучення з інших регіонів

і з-за кордону інвестицій для реалізації завдань

регіонального розвитку;

 компенсація додаткових витрат, які ті або

інші господарюючі суб’єкти зазнають при вирішенні

регіональних проблем;

 надання податкових пільг підприємствам, що викону-

ють соціальні функції;

 введення диференційованих норм амортизації для при-

скорення технічної реконструкції й модернізації вироб-

ництва;

 регулювання цін на продукцію держсектора, підпри-

ємств-монополістів, на соціальнозначущі товари й т. ін.

Регіональні органи управління залежно від необхідної ши-

роти впливу на соціально-економічні процеси можуть викори-

стовувати загальноекономічні або селективні методи керуван-

ня. При цьому на основі загальноекономічних методів (бюд-

жетно-фінансових, цінових, кредитно-грошових й ін.) забезпе-

чується вплив на всіх суб’єктів економіки регіону, а селек-

тивні методи носять цілеспрямований, вибірковий характер і

забезпечують вплив на окремі групи суб’єктів (наприклад, ре-

гулювання ставок різних місцевих податків і зборів, що мають

цільове призначення).

У системі методів управління соціально-економічним роз-

витком регіону важливе значення має вибір оптимального

поєднання адміністративних і економічних методів.

Адміністративні методи управління економікою регіону

базуються на властивих регіональній системі відносинах вла-

ди й підпорядкування. Регіональні органи, наділені владою,

111

Ðîçä³ë 3

здійснюють адміністративну діяльність, завдання якої полягає

в координації напрямків діяльності господарюючих суб’єктів

регіону. Адміністративні методи дозволяють забезпечити ре-

алізацію загальнорегіональних інтересів (інтересів регіональ-

ної системи як єдиного цілого), перевагу цих інтересів над

інтересами окремих суб’єктів регіональної економіки.

Адміністративні методи управління здійснюються у

формі:

 прямих адміністративних розпоряджень, постанов, що

мають обов’язковий характер, адресованих суб’єктам

регіональної економіки, що впливають на конкретно

сформовану ситуацію;

 установлення правил, що регулюють діяльність

функціонуючих у регіоні підприємств і організацій

різних форм власності (нормативне регулювання);

 розробки рекомендацій, а також впливу, здійснюваного за

допомогою контролю (наприклад фінансово-бюджетно-

го) і нагляду (наприклад нагляду за дотриманням держав-

них стандартів).

В основі адміністративних методів лежить дотримання

обов’язковості виконання приписів, а також можливість засто-

сування примусу відносно окремих підприємств, що порушу-

ють установлені правила.

Регіональні органи управління наділені правом викорис-

тання широкого набору адміністративних методів управління,

що впливають як на діяльність окремих підприємств і ор-

ганізацій, так і на регіональну економіку в цілому. До

адміністративних методів управління належать:

 визначення умов придбання, створення, перетворення

об’єктів муніципальної власності;

 затвердження переліку об’єктів муніципальної влас-

ності, придбання, створення й перетворення яких вима-

гає згоди місцевої адміністрації;

 визначення умов і порядку роздержавлення й привати-

зації муніципальних підприємств;

112

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

 установлення порядку й умов створення або перетворен-

ня об’єктів інфраструктури, розміщення їх на території;

 визначення порядку державної реєстрації комерційних

організацій;

 установлення порядку ліцензування окремих видів

діяльності;

 визначення правил користування природними ресурса-

ми, припинення діяльності підприємств у випадку по-

рушення екологічних, санітарних, будівельних норм;

 визначення порядку надання й вилучення земельних

ділянок;

 розміщення підприємств різних форм власності на те-

риторії.

Серед методів адміністративного керування найбільш

діючими є:

 обмеження масштабів і сфер діяльності окремих вироб-

ників (обмеження виробництва певних видів товарів,

обмеження частки окремого виробника на ринку);

 пряма участь у діяльності підприємств (пряма участь у

розробці проектів і фінансуванні, втручання в уп-

равління у випадку, якщо держава володіє контроль-

ним пакетом акцій);

 участь у формуванні попиту на окремі види товарів

(держзакупівлі, прямі субсидії й субвенції виробникам,

пряме фінансування розробок нових видів товарів).

За допомогою адміністративних методів регіональні орга-

ни можуть здійснювати управління й регулювання процесів

приватизації, формування й розвиток муніципальних

підприємств і організацій, розміщення нових підприємств на

території регіону, залучення іноземного капіталу, використан-

ня регіональних природних ресурсів, а також соціальних про-

цесів. Адміністративні методи повинні використовуватися в

комплексі з економічними методами, оптимальне сполучення

з якими в єдиній системі може забезпечити нормальне

функціонування економіки регіону.

113

Ðîçä³ë 3

Основні відмітні риси адміністративних і економічних ме-

тодів управління економікою регіону полягають в наступному.

Адміністративні методи засновані на конкретно-адресних

завданнях, орієнтованих на досягнення цілей системи шляхом

формування її чіткої структури, створення умов для прийнят-

тя й реалізації управлінських рішень. Вони виражають пря-

мий вплив на керовані об’єкти, маючи на меті переважно інте-

реси органу управління. Основна частка відповідальності за

прийняття рішення лягає на орган управління, права керова-

них об’єктів можуть бути обмежені. Адміністративні розпоря-

дження, як правило, однозначні, вимагають обов’язкового ви-

конання, не допускають істотних відхилень від розпоряджень.

На відміну від адміністративних економічні методи базуються

на загальних правилах поведінки, вибору варіантів еко-

номічної стратегії. Вони впливають на об’єкти управління,

ураховують економічні інтереси підприємств різних форм

власності. Економічні методи припускають повну са-

мостійність суб’єктів економіки регіону при високій

відповідальності за вжиті дії і їхні наслідки, спонукують

суб’єкти до підготовки альтернативних рішень і вибору опти-

мального з погляду інтересів кожного суб’єкта й з урахуван-

ням припустимого економічного ризику. Сутність еко-

номічних методів полягає в тому, щоб шляхом непрямого

впливу на економічні інтереси суб’єктів економіки регіону за

допомогою таких інструментів, як податки, кредити, суб-

венціїтощо, створювати механізми їхньої орієнтації на ефек-

тивний режим функціонування регіональної економіки по

можливості без прямого втручання органів управління, але у

встановлених цими органами рамках. Економічні методи уп-

равління засновані на використанні системи стимулів, що пе-

редбачають економічну зацікавленість і відповідальність

підприємств та організацій регіону за наслідки прийнятих

рішень й спонукають підприємства брати участь у виконанні

завдань комплексного соціально-економічного розвитку

регіону.

114

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

До інших економічних методів управління належать:

 регулювання цін і тарифів на певні види товарів та по-

слуг (стримування цін на сировину, енергоносії, дворівневі

ціни для виробників і споживачів);

 стимулювання збільшення пропозицій певних видів то-

варів (надання пільг виробникові, дотації на оплату спожива-

них ресурсів, дозвіл прискореної амортизації, зниження ста-

вок або повне звільнення від податків, дозвіл на утворення не-

оподатковуваних страхових фондів, допомога в підготовці

персоналу);

 стимулювання інвестиційної діяльності виробників

(державні гарантії під кредити комерційних банків, надання

на пільгових умовах в оренду або продаж із знижкою об’єктів

державної власності — ділянок землі й виробничих фондів, за-

безпечення вільного доступу до державних патентів та іншої

науково-технічної інформації, створення спеціальних

регіональних фондів для переспеціалізації виробництва, спри-

яння створенню різних форм взаємодії науки з вироб-

ництвом);

 стимулювання обмеження попиту на окремі види про-

дукції (регулювання цін, зняття пільг за цими товарами).

Ë³òåðàòóðà

1. Топчиев А.Г. Теоретические основы региональной экономи-

ки. Учебн. пособие. — К.: Изд-во УАГУ, 1997. — 140 с.

2. Кистанов В.В., Граник Г.И. Основные методические вопросы

исследования специализации и комплексного развития хозяйства

республик и экономических районов. В кн.: Методологические про-

блемы социально-экономического развития регионов СССР. — М.:

Наука, 1979.

3. Левин А.П. Эффективность промышленного производства:

региональный аспект. — М.: Экономика, 1982. — 143 с.

4. Маршалова А.С., Новосёлов А.С. Управление экономикой ре-

гиона: Учебное пособие. — Новосибирск: Сибирское соглашение,

2001. — 404 с.

115

Ðîçä³ë 3

5. Мазур А. Г. Регiональна економiка: проблеми вiдтворення i

управлiння. — Вiнниця: ВАТ “Вiнницяоблдрукарня”, 2000. — 263 с.

6. Лексин В.Н., Швецов А.Н. Государство и регионы. Теория и

практика государственного регулирования территориального разви-

тия. — М., 1997.

7. Ходов Л.Г. Основы государственной экономической полити-

ки. — М.: БЕК, 1998.

8. Осипов А.К. Экономика региона: механизм комплексного

развития. — Екатеринбург, 1996.

9. Ларина Н.И., Кисельников А.А. Региональная политика в

странах рыночной экономики. — М.:Экономика, 2000.

Ïèòàííÿ äëÿ ñàìîêîíòðîëþ

1. Які переваги територіального підходу в управлінні?

2. Назвіть історичні етапи зміни схем управління народним

господарством.

3. До яких втрат призводить відсутність урахування тери-

торіальних аспектів управління?

4. Назвіть методологічні принципи управління на регіонально-

му рівні.

5. Назвіть форми й методи управління соціально-економічни-

ми процесами на регіональному рівні.

6. Які відмітні риси адміністративних і економічних методів

управління економікою регіону?

7. Які форми прямого й непрямого впливу на процеси еко-

номічного розвитку регіону?

8. Що включають загальноекономічні й селективні методи

управління?

116

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Ðîçä³ë 4. ÏÐÎÃÍÎÇÓÂÀÍÍß É

ÏÐÎÃÐÀÌÓÂÀÍÍß ÅÊÎÍÎÌ²×ÍÎÃÎ É

ÑÎÖ²ÀËÜÍÎÃÎ ÐÎÇÂÈÒÊÓ ÐÅÃ²ÎÍ²Â

4.1. Çàâäàííÿ òåðèòîð³àëüíîãî ïëàíóâàííÿ

Територіальне планування — органічна складова частина

планування економічного й соціального розвитку країни, що

відображає специфічний просторовий аспект процесів відтво-

рення матеріальних благ, робочої сили, виробничих відносин і

вирішення проблем соціального й екологічного характеру. Во-

но являє собою найважливішу функцію управління процеса-

ми територіального розподілу праці, спеціалізацією й ком-

плексним економічним і соціальним розвитком регіонів.

Головне завдання територіального планування полягає в

найбільш повному використанні ресурсного потенціалу

регіонів з метою максимального задоволення потреб

суспільства в матеріальних благах і підвищення ефективності

суспільного виробництва. Це завдання закономірно розгор-

тається в ряді завдань конкретніших, що враховують особли-

вості соціально-економічного розвитку суспільства.

Найважливішим завданням територіального планування

є визначення перспектив розвитку кожного регіону, його

цільової функції із загальнодержавних позицій з урахуванням

того, що економіка України є єдиним народногосподарським

комплексом. Ці перспективи повинні виявлятися на основі

раціоналізації розміщення продуктивних сил країни з ураху-

ванням пріоритетів у розвитку окремих регіонів і виражатися,

насамперед, у визначенні й систематичному уточненні народ-

ногосподарської спеціалізації АР Крим і областей України.

Продукція й розвиток групи галузей і виробництв народного-

сподарської спеціалізації регіону — це те особливе, що виділяє

117

й формує регіон як невід’ємну частину народного господарст-

ва країни. Посилення потенціалу цієї групи галузей при збере-

женні нормальних екологічних умов на даній території й роз-

витку в регіоні належної виробничої й соціальної інфраструк-

тури забезпечує збільшення внеску кожного регіону у

вирішення загальнодержавних завдань.

Визначення загальногосподарської спеціалізації регіонів

здійснюється в процесі прогнозних досліджень і формування

територіального розрізу довгострокових галузевих планів з

урахуванням регіональних особливостей і вимог до

відповідних галузей сфери матеріального виробництва.

Наступним завданням територіального планування є за-

безпечення комплексного розвитку регіонів. Комплексний

розвиток регіонів припускає оптимізацію їхньої галузевої

структури на основі всілякого розвитку галузей народногос-

подарської спеціалізації, продукція й послуги яких призначені

для споживання повністю або в основному усередині регіону й

служать для створення або загальних умов виробництва, або

загальних умов життєдіяльності населення. До цієї групи га-

лузей відносяться регіональна виробнича інфраструктура,

будівництво, ряд галузей промисловості і сільського господар-

ства, що працюють, насамперед, на місцеві потреби, а також

спеціальна інфраструктура. Пропорційний розвиток еко-

номіки кожного регіону повинен забезпечуватися на основі

раціонального використання територіальних ресурсів бага-

тоцільового призначення (трудових, земельних енергетичних,

рекреаційних і т.ін.).

Поряд із цими завданнями в кожному регіоні виникає за-

вдання всебічного розвитку соціальної інфраструктури, що

включає житлово-комунальне господарство, побутове обслу-

говування, торгівлю, пасажирський транспорт, заклади охоро-

ни здоров’я, соціального забезпечення, спорту, туризму, на-

родної освіти, культури й мистецтва.

Територіальне планування здійснюється на всіх рівнях

управління, вирішуючи при цьому на кожному свої завдання.

118

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Об’єктивно існуючі територіальні утворення далеко не рівноз-

начні за своїми масштабами і тими цілями, які реалізуються в

їхніх межах. Разом з тим загальним для всіх територіальних

утворень є те, що кожне з них являє собою досить цілісну еко-

номіко-соціальну структуру з певними зовнішніми й

внутрішніми зв’язками. Узяті разом територіальні утворення

являють собою ієрархічно побудовану систему, в якій регіон

нижчого порядку (наприклад місто) входить в один з регіонів

вищого порядку як органічна частина, і народногосподарська

функція останнього визначає місце й роль даного регіону в на-

родному господарстві країни.

Економіка будь-якого регіону країни є відкритою, і при пе-

реході до регіонів більших значення зовнішніх, міжрегіональ-

них зв’язків підсилюється. Крім того, економіка будь-якого

регіону формується й розвивається в результаті взаємодії двох

потоків планування: галузевого планування, здійснюваного

міністерствами й відомствами стосовно підвідомчих їм об’єктів,

розміщених у регіоні, і власне територіального планування, що

є прерогативою регіональних органів управління .

У процесі відтворення, що відбувається в конкретному

регіоні, поєднуються ресурси багатьох районів у всіляких

комбінаціях і сполученнях. Об’єднання під егідою регіональ-

ного управління й планування ресурсів даного регіону із час-

тиною ресурсів інших районів, їхня інтеграція дозволяють

успішно вирішувати найважливіші завдання.

Створення системи програмно-прогнозних документів,

що відображають особливості сучасних суспільно-еко-

номічних відносин, є необхідною умовою формування ефек-

тивної системи керування регіоном. Головні вимоги, яким по-

винна відповідати система прогнозно-програмних документів,

полягають у наступному:

 планування соціально-економічного розвитку повинне

відображати функції регіональної адміністрації;

 планування соціально-економічного розвитку повинне

містити основу для розробки регіонального бюджету;

119

Ðîçä³ë 4

 прогнозно-програмні документи, що характеризують

соціально-економічний розвиток регіону, покликані

виконувати індикативну функцію й містити інфор-

мацію, що являє собою інтерес для підприємців і по-

тенційних інвесторів щодо рівня соціально-еко-

номічного розвитку регіону, кращої економічної

політики адміністрації й стану факторів, що визнача-

ють інвестиційний клімат;

 у програмі на черговий рік повинні знайти відбиття

спадкоємність і зв’язок з довгостроковою стратегією

соціально-економічного розвитку регіону [5].

У прогнозно-програмній діяльності виділяють ряд

взаємозалежних робіт: розроблення територіальних прогнозів,

розроблення програмних документів економічного й соціаль-

ного розвитку регіонів, розроблення державних і регіональних

цільових програм.

4.2. Òåðèòîð³àëüí³ ïðîãíîçè

Система передпланових територіальних обґрунтувань

включає дослідження й розробки з соціальних, економічних, на-

уково-технічних і екологічних проблем регіонів і розміщення

продуктивних сил. Вона складається з ряду взаємозалежних до-

кументів, створення яких являє собою складний ітераційний

процес аналізу й відбору альтернатив розвитку регіонів. В ос-

нові цієї системи лежать різні прогнози. Прогноз — це система

аргументованих наукових подань про майбутній стан досліджу-

ваного об’єкта, що носять імовірнісний, але досить достовірний

характер. Регіональний прогноз — це дослідження перспектив

розвитку регіону, що носить попередній характер і містить гіпо-

тези про напрямки розвитку й майбутній стан регіону в цілому

й окремих його складових. Він дозволяє оцінити різні варіанти

розвитку регіонів на передплановій стадії.

Результати прогнозів служать вихідним матеріалом для

здійснення таких важливих етапів, як вибір цілей розвитку на

120

ÓÏÐÀÂË²ÍÍß ÐÎÇÂÈÒÊÎÌ ÐÅÃ²ÎÍÓ

Миронова Т.Л., Добровольська О.П., Процай А.Ф., Колодій С.Ю. Управління розвитком регіону

Подождите немного. Документ загружается.