Михайлин - Історія української журналістики XIX століття

Подождите немного. Документ загружается.

Михайлин 1.Л.

хатки, де мати вкриває драним рядном замерзлих дітей, що ситять на соломі,

а сама при каганці виконує якусь роботу, щоб заробити на хліб дія них.

І вищий рівень зображених картин життя, і внутрішньо-пспхологічннх

переживань, і поетичної культури. - усе це свідчило, що в особі М.

Старицького українська поезія шукала нових шляхів опанування дійсності.

Недарма І. Франко вважав М. Старицького "першим із тих. кому

доводилось проламувати псевдошевченківські шаблони і виводити нашу

поезію на ширший шлях творчості'"

У збірці "Луна" були опубліковані ще по одному віршу Я. Щоголева і

В. Мови, але вони не могли змінити загальної картини поетичного дискурсу

книжки, який характеризувався суперечливим протистоянням між

бездарністю-Я. Кониського і талантом М. Старицького. З творів останнього

тут був опублікований ще водевіль "Лк ковбаса та чарка, то минеться й

сварка". Побудований на побутовому конфлікті, наповнений цікавими

ситуаціями й висловлюваннями, він все ж відзначався дріб'язковістю змісту.

Твір висміював сільську старшину, яка не прокидалася від безкінечної

пиятики; а разом з нею й дріб'язковість селян, які позивалися через дрібниці,

аіе знаходили спільну мову, як тільки на столі з'являлася горілка й закуска.

Водевіль мав сценічне життя завдяки авторській винахідливості й

дотепності, повноцінності й виразності характерів. Зрештою, публікація

п'єсн була свідченням скорого зародження українського театру.

Альманах "Луна" був зустрінутий неоднозначно. Українство чекало

від нього дуже багато. Після Емського указу серед української інтелігенції

запанувала розгубленість. Василь Лукич в огляді "Закордонська Україна в

1881 році" з сумом відзначив, що між 1876 і 1880 роками число українських

книжок, виданих в Росії "не доходить навіть до 10"

468

. На цьому тлі видання

"Луни" було давно очікуваною подією: перед тим два роки ходили чутки,

поширювані великими газетами "Порядок", "Труд", "Одесский вестник",

що російський уряд дозволив О. Кониському видавати раз на місяць

літературний часопис; потім - що цей часопис буде виходити

неперіодичними випусками. Альманах "Луна" і був сприйнятий як початок

значного видавничого проекту, тим паче, що на його обкладинці знову

стояли обнадійливі слова: "Частина перша".

"Луну" чекали як жаданого гостя, писав про це Василь Лукич. Але ось

у грудні 1881 року книжка вийшла, "і вже побіжний перегляд єі розвіяв наші

дожидання'"

. Зміст альманаху виявився бідним. "Що ж доперва говорити

о враженню, яке викликала у нас пильна студія над тим плодом одної части

українських літераторів! - писав далі критик. - Справді сором і нічо

більше..."

. Давно відомий Шевченків вірш "Хустина", що відкривав

Франко І.Я. Михайло П. Старнцькнй //Франко І.Я. Зібр. творів: У 50т. - К..

1982.-Т. 33.-С. 259.

468

Лукііч Василь. Закордонська Україна в 1881 році // Зоря. - 1882. - № і. - с. 6.

449

Там само. - № 2. - С. 23.

Там само.

642

Історія української журналістики XIX століття

книжку, не міг мати програмового значення. Віршовані добірки Я

Щоголева. О. Ш.. О. Кониського. В. Ламанського та М. С'тарнцького не

сягали висоти класичних надбань, а сприймалися як рядові твори. "Решта

ж так званих поетичних творів інших авторів не надасться до поважної

критики, писав про віршовані добірки "Луни" Василь Лукич. - бо не

достає в них найповажнішого, т. с. поезії (...)"

Оповідання І. Нечуя-Левицького "Приятелі" так само було прохідним

у творчості великого прозаїка, зображувало неприродні характери у не

менш химерних ситуаціях. Після "Миколи Джері" й "Кайдашевої сім'ї"'

"Приятелі" сприймалися як поразка відомого автора. "Шевченкова

могила" розглядалася як жанр нарису і розглядалася як твір, що має суто

журналістське, але не літературне значення. Водевіль М. С'тарнцького ".Як

ковбаса та чарка, то минеться й сварка" також був слабким твором. "Вже

сам заголовок є надто тривіальним і дише юродством'"

- відзначав

Василь Лукич. Очікуваної програмовості чи хоча б художньої досконалості

від "Луни" публіка не дочекалася. Це й викликало розчарування. Василь

Лукич завершував редензію побажанням до редакторів, якщо видання

триватиме далі, здійснювати кращий відбір творів, а не друкувати усе. що

пришлють автори без огляду на художню вартість.

Але побажання критика виконати не вдалося. Друга книжка

альманаху не побачила світ. Значення "Луни" полягало в тому, що цей був

перший альманах після тривалої перерви: він засвідчив можливість

реалізації подібного роду проектів: показав дорогу іншим авторам та

видавцям: зокрема підштовхнув до видавничої діяльності М. Старнцького.

Проти О. Кониського він був людиною зовсім іншого рівня: з ширшим

світоглядом і глибшим мистецьким талантом, - що негайно позначилося й

на ного альманахові.

"Рада. Український альманах на І883 рік. Частина перша. Видання М.

Старнцького" вийшов у світ у Києві І883 року. Виріс він з того ж кореня, що

й "Луна": редактор намагався організувати віщання літературного журналу,

але дозвіл вдалося отримати лише на альманах. "Рада" являла собою грубу

книжку на 470 сторінок, де було зібрано багато многоцінного матеріалу.

Після короткого слова "От іздателя" йшла добірка програмових

віршів М. Старнцького. Змістову домінанту прокладали тут дві присвяти

"До України" й "До М. Л-ка" (Миколи Лисенка). Перший рядок першого

вірша, що відкривав альманах: "Моя Україно! Лк я тебе любив!" - правив

за епіграф до книжки. Вірш створював образ ліричного героя, якого та

"мучена любов" тепер "жене в далеку ю чужішу". Вірш тримається на фігурі

поетичного синтаксису анафорі. П'ять строф мають початок "-Як я

любив...", розташовуючи почуття героя в минулому, наповнюючи його

тугою прощання з батьківщиною. Аде в шостій строфі герой переводить

своє почуття з минулого у сучасне, його голос зміцнів і набрався му жності:

471

Там само.

472

Там само. - С. 24.

Mиxайлин !.Л.

Л к я люблю безрадісно тебе.

Народе мій. убожеством прибитий.

Знеможеннй і темністю сповитий.

Що вже забув і поважать себе,

Потративши свої колишні сили...

-Як я люблю твої сумні могили.

Україно! .Як я люблю тебе! (с. 2).

.Але мінорний настрій присвяти "До України" змінювався мажором

наступного вірша, адресованого М. Лисенкові. Вірш містив у собі

імперативні настанови, був побудований на домінанті дієслів наказового

способу. Не грай жалібної мелодії. - вимагав герой від адресата, -

А утни мені пісню одну,

І широку, й веселу, як воля, -

Щоб, почувши співочу струну.

Усміхнулась і мачуха-доля! (с. 2).

Поетові потрібний оптимізм не для власного задоволення. Він

свідоміш свого обов'язку перед народом і високого призначення в світі:

Сльози - неміч жіноча, слаба.

А нам треба розбуркати сили,

Щоб піднять того брата з могили,

Просвітить вікового раба (с 3).

Два заспівні вірші "Ради" були як удар камертона перед виконанням

оркестром складного музичного твору. Вони зосереджували в собі

програму видання: любов до України, прагнення "просвітить вікового

раба", - ось які завдання ставив перед альманахом його видавець. Три

наступні вірші, що завершали початкову добірку М. Старицького, були

позначені як переспіви, але без зазначення авторів. Вони розширювали два

головних мотиви попередніх творів: любові до батьківщини ("Дочка

Ієфая") і любові до людей ("Забутливі люди", "Потайні ученики"). Усі

разом ці вірші створювали гарний початок альманахові, образно

розкривали його призначення, орієнтували читацькі очікування.

У першому томі "Ради" міспиася ще одна добірка віршів М. Старицько

го. Розміщалася вона в самому кінці художнього розділу, перед публікаціями

наукових праць. Тут було так само, як і на початку, надруковано п'ять віршів.

У них було значно більше епічного елементу і будувалися вони на змістових

протистааленнях. Найбільш характерним для цього циклу був вірш "Учта".

Поет полрапляє на бенкет вельмож. Він старанно описує, як "столи аж гнуться

ггід вагою Потрав розкішних, дорогих", дзвенять келихи, грає музика, але у

цьому товаристві його уява викликає інші картини:

Голодний люд без хліба, солі

В своїх нетоплених хлівах,

Де не прогляне світ ніколи.

Де глупа ніч, де рабський страх (с. 360).

Ці картини виростали в оскарження панського світу, який живе за ра

хунок народу, але не дбає про нього. Цю тему підхопив вірш "Сумно і

644

Історія української журналістики XIX століття

темряво. В вікна заплакані..." У" ньому розповідалося, як поет врятував від

проїжджого пана дівчинку. Пан ударив її батогом, бо невчасно переходила

дорогу. Поет приніс її додому, обігрів, напоїв часхі. Але думка про хіарність

людського життя, що проходить у кривді й ненастанній боротьбі за шхіаток

хліба, не дає йому спокою.

На протиставленні світу природи й людей грунтуватися вірші "На

морі" і "Посвята моїй дочці Людмилі". Пейзаж першого супроводжу вався

авторськихш сенленціяхш про те. що десь "дубіє люд по селах та лісах". І

навіть свою доньку, яку поет катає на човні хюрехі, поет навчає:

Куди глянь по світу - горе.

Пан тут голод і мороз...

Чи не більше б вийшло хюре

З людських вішлаканих сльоз? (с. 365).

Завершав добірку вірш "Коли засну навіки в домовині", несподіваний

у своєхіу ліризмі й романтичній скорботі поета. Він захшслювався над тихі

пнтанняхі, чи хто пригадає його після схіерті. чи прийде до нього на могилу.

Кохіу ж прийти? - запитує він, коли я свої духш складав у "святій самотині",

йшов невідохіпхі шляхом, "життя пішло на боротьбу з бідою. Не

взначнвшнсь уславленнхі трудохі" (с. 366).

Завершальна добірка істотно відрізнялася від початкової. У ній

з'явилися картини життя, увиразнився образ ліричного героя. Шкода, що

пряхюлінійно проведений народницький дискурс, призвів до певної

однохіанітності в змісті.

Другий поетом, предстаатеннхі у "Раді", був П. Куліш, що виступив

під псевдоніхюхі П. Ратай. Він похйстпв тут три вірші, аіе вони складали

зхіістову єдність, обертатися навколо техш поета та його ролі в суспільстві.

II. Куліш створив образ романтичного самітника, який у спілкування з

хіузою шукає душевної розради. У вірші "Поет", до якого епіграфом були

взяті знахіеннті слова О. Пу шкіна "Поэт, не дорожи любовию народной",

автор українізував пішкінський мотив:

Кобзарю! Не дивись ні на звалу техіноти.

Ні на письменницьку огуду за пісні.

І ласки не шукай ігі в дуків. ні в голоти:

Дзвони собі, співай в святій самотині (с. 351).

Для поета пропонуватася формула: "Ти - невхшрущий цар, ти над

панахш пан". Головна духгка вірша полягала в тому, що поет є сам собі

закон і хйрнло цінності власної творчості.

Цеп мотив знаходив розвиток у вірші "До кобзи та до мути". Тут він

ліризувався. набував уже не філософської абстрактності, а особистої

конкретності. П. Куліш писав не про поета взагалі, а про себе. І виявлялася

дивна річ: кобза, символ творчості, називалася з одного боку, єдиною

втіхою, вона хіала "загримати на лихих докором вічнихі", але. з другого

боку, він посилав свою хіузу "на береги Дніпра":

Тахі люди в техгряві сидять глибокій.

Ти їх освітиш сяєвом небеснихі.

645

Михайн .Л.

Я ж тут од мук спочину, одинокий.

Дознаю щастя прахом безсловесним (с. 354).

Завершальний вірш " На чужій чужині" - своєрідний "Пам'ятник" П.

Куліша. Твір побудований на зіштовхуванні двох антитетичних ідей.

Перша мене забудуть після смерті. Друга - Україна мене не забуде. Поки

жива українська мова, і пам'ять про мене буде жити.

Добірка віршів П. Куліша передавала глибоко суб'єктивні пережи

вання зрілого поета, який перебував у такому віці, що вже замислювався

над долею своєї поетичної спадщини. Він сугестує свою прийдешню славу.

"Рада" стала місцем дебюту в Україні двох поетів: Олени Пчілки і

Бориса Грінченка, які вже опублікували свої перші твори в галицьких

часописах. Олена Пчілка виступила з поезією "Волинські спогади" (с. 173

181). де живописала новий для себе регіон України, куди переїхала разом з

чоловіком ГІ. Косачем. Вірш, однак, відбивав певні поверхові враження, без

спроби глибшої філософії, оригінальних образних знахідок, яскравих

спостережень. Ось як описувала поетка Звягель:

Ви. Звягеля скелі, узгір'я веселі!

Ми з вами пак довго живали!

Найкращії літа з життя сього світа

Мої проміж вас пролітали! (с. І78).

Вісьмома віршами був представлений Б. Грінченко. Вони подавалися

під псевдонімом Б. Д. і доводили до художніх крайнощів народницький

дискурс: абстрактні нарікання на долю і такі ж абстрактні заклики до

служіння народові, жаль за козацьким минулим, туга від власного безсилля,

- такі головні настрої та ідеї панували в його добірці.

У цілому ж поезія альманаху "Рада", представлена виключно

українцями, хоч і викликала зауваження й відзначалася певною художньою

нерівністю, демонструвала пересічно вищий рівень, ніж поезія в галицькій

журналістиці. Патріотизм і народолюбство як провідні змістові ознаки

втілювалися тут у досконалішу, ніж на Заході, поетичну форму. Особливе

значення мала поезія М. Старицького.

Але видавець розумів, що літературно-художній журнал, праобразом

якого був його альманах, сильний передусім прозою, яка здібна не

тимчасово, а стабільно утримувати інтерес читача. Керуючись цим. він

запропонував читацькій увазі такі твори, які стати класикою української

літератури. Знаючи, що гашцькі видання недоступні українському читачеві,

він умістив у "Раді" повість І. Нечуя-Левицького "Микола Джеря". яка ще

І878 року була надрукована в журналі "Правда". Поява цього класичного

твору Росії примножила авторитет української літератури.

Але ще більше значення мала публікація в альманасі "Рада" "роману з

народного жіггтя" Панаса Мирного "Повія". Дві з чотирьох частіш роману

були опубліковані відповідно в першому й другому томах альманаху. Третя

частина побачила світ лише в І9І7 році в журналі "Літературно-науковий

вісник", а повний текст твору - посмертно, у І924 році. Честь "прочитання"

і віщання останньої частішії натежить видатному історикові літератури

Історія української журналістики XIX століття

Сергію Єфремову. "іЯкий це колосальніш твір. - писав науковець про

"Повію". - він скоряє тебе своїм розмахом, своєю сшою. Читаєш - і не

одірвешся, невважаючи на всі недоладності чорнового тексту . На велику

міру закроєний був цей талант. .Ллє чиновництво з 'їло його мато не ввесь"

Доля дівчини Христі Притики, що через убожество йде на заробітки в

місто і там, зведена паничем, стає повією, втягує в роман величезну

кількість життєвого матеріалу. Христя проходить своєрідну суспільну

вертикаль. Краса піднімає її щаблями соціальної драбини. Але дівоча краса

не вічна, багатство Христиних господарів виявляється нажите нечесним

шляхом; це призводить до того, що дівчина опиняється поза су спільством.

Місто викндає її як непотріб. Але й село не спроможне прийняти таку

людину. Христя замерзає на порозі своєї хати, перетвореної на шннок.

Роман відзначався глибоким психологізмом образу головної героїні.

Письменник показував, як чиста від природи дівоча натура стає жертвою

дрібноміщанського середовища. Будучи людиною безправною й

незахіпценою, вона нездібна відстояти свою честь, змушена пливти за

течією подій. Не знімаючи провини з особи, письменник все ж показав її

залежність від середовища, формування її долі під тиском зовнішніх

обставин. Роман оскаржував соціальну дійсність, що приводила до

занедбання чисту від природу натуру. У жанровому вимірі твір,

представляючи історію особи й подаючи широку панораму українського

життя кінця XIX століття, яаляв собою вершинний зразок реалістичного

соціального роману. Його публікація мала величезне значення для

подальшого розвитку української прози і в цілому художнього мислення.

Проза альманаху "Рада" була предстаалена ще цілим рядом дрібніших

творів, серед яких автобіографічний нарис "Скажи, місяченьку" Д.

Мордовцева. оповідання "Новобранець" Гната Карого (І. К. Тобілевнча),

"Бурлака", "Лірник" Бабенка (А. М. Бібіка). "Дід" Лопуха (А. Грабенка -

за І. Бойком, А. Конощенка - за О. Деєм). Кожен з цих творів був по-своєму

прикметним, виконаним не без майстерності, але до вершинних здобутків

альманаху не дорівнявся.

Зате драматургію репрезентував твір, який міцно увійшов до

української класики, - драма М. Старицького "Не судилось".

Протистаалення "панського болота" (такою була первісна назва) народній

моралі утримувало художній конфлікт твору. П'єса відображала реалії

кінця XIX століття з удаваним панським народолюбством, появою

української інтелігенції, яка прагнула щиро слу жили народові, з героями з

народу, які виявляли свою моральну вшцісль у порівнянні з ледачим

панством. Усе це розмаїття характерів і настроїв було об'єднано навколо

єдиного сюжету, брало участь у розвитку цілісного художнього конфлікту.

За жанром п'єса являла собою народну соціально-побутову трагедію: до

ведена нервовим перенапруженням до психічного надлому. Катря випивала

отруту і гинула в фіналі, своєю смертю оскаржу ючи соціальну нерівність, що

"ЄфремовС.О. Щоденники. 1923- 1929. - К.: ЗАТ "Газета Рада". 1997. -С. 530.

алп

Михайн .Л.

розвела її з коханим по різні боки невидимого, але тим не менш цілком реать-

ного станового муру. Твір мав велику сценічну історію в теалрі корифеїв і в

наступні часи. У ролі Катрі особливо любила висту пати Марія Заньковецька.

Завершався перший том альманаху "Рада" науковими працями. У

сталлі В. В-нка (В. І. Васнленка) "Про спілки хліборобські" відображалась

економічна картнна українського села, розшарування на багатих і бідних,

наростання процесу зруйнування селянських господарств. Автор як метод

порятунку пропонував кооперацію: спільний обробіток землі, спільний

продаж наслідків праці. Його стаття була сповнена ту рботи про сільську

бідноту, пропонувала реальні шляхи допомоги їй.

У короткій етнографічній статті "Песиголовці" Грнцька Десятина (Г.

Лук'янова) досліджувалися народні вірування на назване явище.

Але найбільше значення у науковому відділі мала п\Гілікація

упорядкованого М. Комаровим "Бібліографічного покажчика нової

української літератури (1798-1883)" та двох додатків до нього під назвами

"Найголовніші спільні писання про українську мову, літературу і про

українське питання'' і "-Якого року скільки книжок було надруковано". М.

Комаров не врахував галицьких віщань, допустив деякі пропуски в

бібліографії української книги в Росії. Тим не менше значення цього

покажчика важко переоцінити: він був першим українським

бібліографічним реєстром, який виразно показував, як наростала духовна

праця українців за сприятливих умов і як вона була утруднена в Росії після

державних заборон. Покажчик М. Комарова і сьогодні відіграє роль

важлігвого бібліографічного джерела.

Перший том альманаху "Рада" був видатним явищем української

культури. У белетристичній частині видавець зібрав твори найкращих

сучасних йому письменників, а наявність наукової частини свідчила про

універсальну (журнальну) засаду упорядкування альманаху. М.

Старнцькнй мав поважні наміри перетворити альманах на періодичне

віщання і розпочав збирання матеріалів для другого тому. Але нове

захоплення театром, яке припало саме на цей час. відволікло його уваг) від

попереднього видавничого проекту. Зібрані матеріали він передав для

редагування в інші руки.

Другий том альманаху вийшов у світ насту пного І884 року без зазначен

ня імені віщання. Був цей том більш ніж удвічі меншим за перший (222 с.) і

містив твори випадкових авторів: якихось Т. Алатонченка. Антоненка. Устен-

ка. Мато чим відрізнялася від розміщеної в першому томі добірка віршів Б.

Грінченка. Оповідання Ганни Барвінок "Вірна пара" репрезентувало

вчорашній день української прозп - етнографічний реалізм, стилізацію

оповіді з народних уст, з усіма її атрибутами: примітившім сюжетом, ескізно

накресленими характерами, убогою мотивацією вчинків і т. д.

Вірші самого М. Старицького на цей раз вилу чила цензура з огляду на

їх тенденційність. Рятували книжку поема Олени Пчілки "Козачка Олена",

друга частина роману Панаса Мирного "Повія" та його ж "образкп з

життя" "Лк ведеться, так і живеться": "День на пастівнику" і "Батьки '.

Історія української журналістики XIX століття

Ппічна поема займала близько сорока сторінок тексту. Це була

розлога віршована повість про козацькі часи. Поетка відкинула українську

традицію зображати жінку-страдницю. жінку - об'єкт історії. Олена І Ічілка

відкрита нову традицію. Головна героїня її поеми відзначалася чоловічою

мужністю, активним стаатенням до життя, вона сама формувала свою

долю. її коханий одружився з іншою, але вона переборола прірву

особистого розпачу і. коли він відправився у військовий похід, прийшла

проститися з ним і подарувала хустину. Поки Василь воював за волю

У країни, ного дружина померла, він лишився удівцем. Тільки тепер він

пропонує Олені вийти за ньог о заміж, азе та, пам'ятаючи про попередню

зневагу, відмовила йому. Відбувся новий похід, з якого Василь повернувся

тяжко поранений. Помираючи, він доручив Олені виховати свого сина.

Олена заснувала шпиталь і доглядала в ньому поранених козаків. Вона

лишилася самотньою, але знайшла щастя в служінні Вітчизні. Висока

патріотична ідея не була, однак, підкріплена таким же рівнем художності

твору. Написана коломийковим віршем, поема була далека від

Шевченкової органічності й простоти. Точну характеристику творові дав

свого часу І. Франко: "Незважаючи на гуманну тенденцію, - писав він. -

поема з історичного боку досігть бліда, а з поетичного - досігть слаба"

4 4

"Образки з життя" .Як ведеться, так і живеться" були присвячені

улюбленій темі Панаса Мирного - залишкам кріпацтва у су часному житті.

Узяту в особливих аспектах цю проблематику знаходимо і в романах

прозаїка "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" і "Повія". У новому творі, який

так само, безсумнівно, замилювався як роман, про що свідчать

опубліковані посмертно розділи: "Дома". "У школі". "Брат і сестра",

"Панич", "Татарин братик, татарин", - у центр зображення була

постааіена родина Грицаїв з містечкового передмістя.

Метод Панаса Мирного відзначався ґрунтовністю, прагненням

вичерпати мотиваційні підвалини людських вчинків, зану ритися в характери.

У старого Оннсима Грицая двоє синів: Лків і Йосип. Лків має оженитися й

лишіпліся на батьковому господарстві: Йосип - іти в москалі. Але Йосип

несподівано закохався в Параску. доньку двірської ключниці Оришки й пана

Ратієва. Він не хоче йти в москалі замість старшого брата, а так само

претендує на місце в звичному для себе батьківському просторі. Витягшгг з

батькової скрині гроші, тобто пограбувавши батьків, він одружився з

Параскою. Старий Онисим викреслив Йосипа з свого життя. Лків одружився

3 Настею, батько відділив його жити з родиною в окрему хату.

У Йосипа ж з Параскою життя складається тле. Пріська успадкувала

від батька та й матері ледарслво. смак до марнотратства, погорду до

простолюду . Йосипові так тяжко з нею жити, що під час рекрутського

набору він добровільно заміняє собою старшого брата і йде-таки в москалі.

Старі Грнцаї померли. Параска вселяється в їхню хату, зажадавши

Франко І. Я. Нарис історії українсько^сЬКоі літератури до 1890 р. //Франко

1. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.." 1984. - Т. 41- С. 382.

Михайн .Л.

відділення їй Йоеипової спадщини. Вона тримає наймичку, знову

намагаїться зійтися з паничем Іваном Трохимові ічем. від якою вже мас

енна Василя. .Ллє. тікаючи від лихої слави, той уникає стосунків з нею. Л в

Параски народжується дівчинка від Йосипа, яку вона зненавиділа від її

появи на світ як мужиче поріддя. Відтоді все в родині робилося задля

Василя, а Галя правила за наймичку. Василь успадкував від матері

зарозумілість, зверхність, зневагу до роботи. Дальший розвиток сюжегу

рухався в напрямку виведення на сцену молодшого покоління Грицаїв:

Василя й Галі і дітей .Якова: Грпцька га Івана.

Необхідно відзначити принаймні два аспекти цього твору.

IIo-перше. в ньому голосно прозвучав мотив спадковості, який

переміститься в цеіггр художнього бачення світу в натуралізмі. Панас

Мирний, лишаючись у межах реалістичного підходу до відображення жптгя.

поруч з І. Франком (у "Boa constrictor ', і "Борислав сміється"), звернувся до

цієї темп, опрацювавши її фундаментально, показавши розкладаючий вплив

на нащадків панського самодурства, ледарства й вседозволеності.

По-друге, у жанровому вимірі Як ведеться, так і живеться" був першим

в українській літерату рі твором, що тяжів до роману в новелах. Суцільний

сюжет прокреслювався пунктиром, переривався, часовий шан зміщувався.

Велика кількість героїв юрбою займала художній простір, проте для кожного

автор знаходив не тільки місце, але и характерні детагі поведінки, вдачі,

мови. На невеликому просторі тексту йому вдавалося створити повноцінну

карлліну жіптя з живими героями і колоритними подіями.

Уривки з твору ".Як ведеться, так і живеться" піднесли престиж другого

тому альманаху "Рада", завоювали для нього важливе місце в літературі

того часу.

У цілому ж два томи альманаху "Рада" відіграли важливу роль в історії

української журналістики.

1. Вони продемонстрували високий рівень тодішньої української

літератури, давши місце дтя першодруків видатних творів, що увійшли до

корпусу класики.

2. Опублікування поруч з белетристикою наукових праць свідчило про

штан упорядника побудувати "Раду" на журнальних засадах; найвищу

цінність з цього кола текстів має покажчик української літератури,

створений М. Комаровим.

3. Продовження віщання знову ж вказувало на те. що M Старицький

прагнув перетворити його на журнат.

Таким чином, альманах "Рада" засвідчив сталий потяг української

інтелігенції мати своє періодичне віщання.

У 1888 році з ідеєю нового альманаху "Вістка" виступив В. Горленко.

Він звернувся з листами до багальох українських письменників, прохаючи

в них матеріалу. Зокрема, у листі до Панаса Мирного він просив у нього

третю частину "Повії", висуваючи як аргумент думку про те. що її

публікація зв'яже нове видання з "Радами", а самого письменннка

прпмусігть завершити твір, чого л ак жадають читачі.

Історія української журналістики XIX століття

Панас Мирний тексту не надіслав, а поданий до цензури альманах В.

Горленка "Вістка" був затриманий там до осені 1889 року, коли

упорядникові повідомили про заборону його видавати без повернення

ру кописів. Такі цензурні заборони знеохотили українських письменників

до праці. Вони все менше покладали надії на альманахи: справа їх

упорядкування опинилася в руках хіаловідомих і головне малоталановитпх

авторів, що позначилося на їхньому художньому рівні. "Наступні східно

українські альхіанахи. з сухюхі констатував О. І. ДеЙ. рівня "Ради" не

досягають. [...] На сторінках цих альхіанахів. за поодинокихш внняткахш.

виступають хіалообдаровані письхіенннкп або початківці"

Першою книжкою, що засвідчила справедливість цього висновку. став

виданий в Одесі альманах "Нива: Український літературний збірник 1885

року". Ного видавцями виступили М. П. Боровський і Дхг В. Маркович,

іхіена яких сьогодні нічого не говорять науковцям, про що свідчить

відсутність їхніх персонали! навіть у матеріалах до енциклопедичного

словника" "Українська жу рналістика в іменах".

Засади упорядкованої ними "Нива" стали загальнішії для наступних

видавців українських альманахів. їх хюжна окреслити гак:

1. До участі у віщанні запрошу валося 2-3 відомих письменники, від них

випрохувалися один - два твори, які займали від 1/2 до 2/3 обсягу книжки:

ці іхіена робили рекламу книжці й забезпечували її популярність.

2. Решту альхіанаху упорядники заповнювали творами власними і

своїх друзів, іноді відверто графоманськнми: для них смисл видання

полягав сахіе в реалізації цього дру гого аспекту , але з погляду історико-

жу рналістського актуальним є лише перший з них.

"Нива" увібрала в себе твори нікому сьогодні не відомих 11. Панченка,

К. Ухача. А. Бобенка. Тишковського. якоїсь Антоні ни В. і навіть автора,

що сховався за псевдоніхюхі Незвісний.

З відохіих імен тут зустрічаємо П. Ніщннського з перекладохі шостої

пісні Гохіерової "Одіссеї": драхіу М. Старицького "Утоплена", створену за

хіотнвахш повісті М. Гоголя "Майська ніч. або Утоплена" в жанрі

хіалоросїйської опери, де дія перемежову валася танцяхіи й співами: один (!)

прохідний вірш Б. Грінченка (Д Чайченка): кілька віршів і оповідання

Дніпрової Чайки: оповідання І. Нечуя-Левнцького "Чортяча споку са".

ІІильнішого розгляду вартий лише останній твір. Його головна

героїня, бідна удова з Кишинівського передмістя. виступала в ньохіу й

оповідачкою. Письменник використав свій улюблений прийом

характеротворення й писав оповідання-хюнолог. у якохіу героїня сама

опису вала й аналізувала свої вчинки. Нерозважлива молодиця, яка пиячить

з кумами, втрачає через це вигідну службу , переховує крадене добро свого

коханця цигана Грегора. сприймає своє жпггя як "чортячу спокусу ". Вона

надіїена природними здібностяхш відрізняти добро від тла. запліднена

Ден О. І. З історії української журналістики XIX ст. (Східно-українські

альманахи 80-х років) // Радянське літературознавство. - 1970. - № 8. - С. 23 - 24.