Михайлин - Історія української журналістики XIX століття

Подождите немного. Документ загружается.

Михайли» I.J1

Занепад "Громади " nui її значення. Газета о. І. Волинського "Америка "

(1886-1890). Заснування о. Г. Грушкою газепш "Свобода" (1893).

Розгляд української еміграційної журналістики необхідно попередити

викладом загальних теоретичних понять.

"Еміграція - (від лат. emigratio - виселення, виїзд) вимушене або

добровільне переміщення населення з країн постійного проживання в інші

країни"

- таке визначення даному поняттю дас "Українська радянська

енциклопедія". При цьому слід врахувати умовний характер поняття

"добровільна еміграція": як правило під нею розуміються сіпуації. коли

людина приймає рішення про виїзд сама, але під тиском обставин, які не

залишають дтя неї іншого виходу ; нормативною є така думка: жодна людина

добровільно не відмовиться від своєї батьківщини, як жодна дитина не

відмовиться від своєї матері. Слід уточнити й поняття "країна постійного

проживання", яка має бути иотрактована як етнічна батьківщина. Унаслідок

цих у точнень отримаємо більш досконале визначення: ехпірація вимушене

внаслідок дії несприятливих обставин (еконо.мічного. політичного,

екологічного і т. д. характеру) переселеній з етнічної батьківщини.

Для XIX століття головними тіщамн еміграції були еконохгічншї і по

літичний її різновиди. Екологічна еміграція явище виключно XX століття.

Еконохіічна (трудова) ехііграція - вимушений виїзд з етнічної

батьківщини в пошуках праці, кращих умов жигтя.

Політична еміграція вимушений виїзд, втеча або насильницьке

виселення з батьківщини, причиною котрого є переслідування державою,

політичним режимом.

Ехііграція буває тихічасова і постійна. Тимчасовий характер хіає

ехііграція на початковохіу етапі своєї історії, коли люди твердо переконані,

що емігрують з хіетою заробітку. щоб поверну тися додохіу і ґаздувати на

зароблені на чужині гроші. Але потіхі. коли стає зрозуміло, що умови жилтя

на батьківщині не поліпшуються, ехііграція набу ває постійного характеру.

Згодохі вона перетворюється на діаспору.

"Діаспора - (з грец. ???????? - розсіяння) перебування значної частини

народу (етнічної спільності) поза хіежахні країни його походження.

Діаспори утворилися в результаті насильницького виселення, загрози

геноциду, діяння економічних і географічних факторів"

418

. Діаспора - це та

частина насетення даної національності, яка вже сахіа ніку ди не ехіігру вала,

але стало живе в інших країнах, не тратячи своєї національної тотожності.

Діаспора має тенденцію до асиміляції. За твердженняхі спеціалістів їй важко

утримувати свою національну тотожність понад три покоління. Далі вже

виростають нащадки, які хоч і пахіятають своє коріння, ате психічно й

культурно вже перебувають в іншому національному просторі і за

батьківщину сприймають нову країну , де вони народилися і яка насправді

є їхньою батьківщиною.

Українська радянська енциклопедія. 2-е вид. - К.. 1979. - т. 4. - С. 27.

413

Там самоі - Т. 3. -С. 379.

612

Історія української журналістики XIX століття

Причини української еміграції в XIX столітті полягати в колоніальному

становищі нашої батьківщини. Тут зокрема важливу роль відіграли такі

фактори. По-перше, і в Росії, і в Австро-Угорщині українські території

належали до національних окраїн з могутніми залишками феодального,

сільськогосподарського виробництва й нерозвиненістю капіталізму, який

забирає на фабрики й заводи надтишок робочих рук. По-друге, велика

густота населення (понал 120 чол. на кв. км.) в Галичині зробила її

стабільним джерелом еміграції: це була країна дрібних селянських

господарств, які мали тенденцію до дальшого подрібнення: брак землі робіш

неефективним сільськогосподарське виробництво; емігру вали пауперизовані

селяни, що втратили надію вибитися з крайньої нуждн на батьківщині.

Еміграція розпочалася в 1860-х роках з тимчасових виїздів українських

селян на заробітки до Німеччини й Франції. У 1870-х роках розгорнулася

міжконтинентальна еміграція. 1877 рік вважається роком початку масового

еміграційного руху українців до СІНЛ. У 1880-ті роки українці почали

освоювати Латинську Америку, переважно Бразилію. У 1891 році

започаткована еміграція до Канади.

Історія української еміграції нараховує три хвилі. Перша охоплює

кінець XIX століття і початок XX, має переважно економічний характер.

Друга хвиля припадає на час після російської соціалістичної революції й

грохіадянської війни. Мала вона політичний характер. Але із Західної

України продовжувалася трудова ехііграція. яка тривала до окупації цих

зехіель Радянських! Союзохі у 1939 році. Третя хвиля припала на 1943-1945

роки, коли по закінчення другої світової війни значна частина українців

опинилася за кордоном. Це була виключно політична хвиля. 1990-ті роки

розпочали четверту хвилю ехііграції.

У наше завдання входить - розглянути розвиток української

журналістики на еміграції в межах XIX століття. Її шляхи багато в чому

нагадують початковий етап станоалення української журналістики, зокрема

таку її особливість: вона виникає не українською мовою, хоча творіггься

етнічними українцяхіи. Вона була заснована тут політичними ехіігрантами.

Перших! українських! журналістом на еміграції слід вважати Агапія

Гончаренка. Це був літературний псевдоніхі Гумницького Андрія

Ону фрійовича (1832-1916). Він народився на Київщині в родині священика,

навчався в бурсі й духовній сехіінарії. яку закінчив 1853 року, і тоді ж став

ченцехі Києво-Печерської лаври. Працював у канцелярії хштрополита

Фііарета, багато подорожував по Україні в митрополичих справах. У 1857

році він був призначений ієродияконохі православної церкви при

російськохіу посольстві в Афінах. За кордонохі А. Гумшщький зав'язав

листування з О. Герценохі і М. Огарьовнм. розпочав журналістську

діяльність під псевдонімохі Агапій Гончаренко з публікацій у "Колоколе"

викривальних статей про російське ду хівництво ("Монастирське кріпосне

право"). У 1860 році був за це заарештованій! і відпроваджений до Росії для

суду. Але друзі організували йохіу втечу з корабля. Півтора року він

працював у Лондоні складачехі у вільній російській друкарні, вхіістішши в

613

"Колоколе", «окрема, розгорнутий некролог по Шевченкові (І квітня 1861).

Повернувшись до Греції, мав на меті знайти притулок у російських

монастирях, але пересвідчився, що російська влада не покинула наміру

захопити непокірного монаха. Заручившись численними рекомендаціями,

він 1 січня 1864 року прибув до Бостона (США)

419

Спочатку він оселився у Нью-Йорку. Згодом заробивши грошей, купив

кириличний шрифт і переїхав до Сан-Франциско, де заснував друкарню.

Невдовзі він отримав пропозицію від уряду США вести пропагандистську

роботу серед російського населення Атяски. адже цей величезний півострів

ще зовсім недавно був російським, але в 1867 році був проданий Росією за

7.2 млн. дол. США на 100 років. За цю працю А. Гончаренкові була

встановлена висока як на ті часи платня - 50 дол. місячно.

1 березня 1868 року він розпочав у Сан-Франциско віщання двотижневої

газети англійською і російською мовами "The Alaska Herald - Вестник

Атяски". Газета мала знайоміші читачів з американськими законами й

політикою американського уряду. У відриві від батьківщини в А.

Гончаренка пробудилася й розвину лася національна свідомість. Російський

монах став українським жу рналістом. У першому числі (1868) своєї газети він

вмістив статтю "Цікаві Ідеї поета Тараса Шевченка", яка складалася з

прозового перекладу поеми "Кавказ" і стислого коментаря до нього з

роз'ясненням колоніальної політики царського уряду щодо України. Проте

редактор не спинився на цьому і надалі пу блікував твори Т. Шевченка в своїй

англо-російській газеті у країнською мовою: і мертвим, і живим..." (1868. №

16). "Кавказ" (1868. №№ 16-17). "Думи мої. думи мої" (1869. 1 і 15 лютого). А.

Гончаренко став піонером англомовної шевченкіани.

У своїй газеті він приділяв велику увагу українському питанню,

зокрема, вмістивши статтю про військо українських козаків, які за наказом

царського уряду перейшли Берингову протоку для освоєння нової області

Російської імперії - Аляски. Після продажу Аляски вони отримала наказ

повернутися в Росію, але не виконали його й залишилися на еміграції,

розселившись по Алясці та Алеутських островах. На думку, А. Гончаренка,

їх було близько 20 тис.

А. Гончаренко відстоював права своїх читачів перед владою. 1 липня

1868 року він вмістив у газеті статтю із закликами до росіян і алеутів

вимагати від американських підприємців зарплату 5 дол. денно, виступав

проти зловживань військової влади в Алясці та проти експлуатації

місцевого населення та емігрантів американськими підприємцями. Через

таку позицію стосу нки А. Гончаренка з урядом зіпсу валися. У травні 1872

року він продав англійську частину свого видання американцеві А.

С'тікнею. і газета припинила своє існування.

Замість неї'А. Гончаренко почав видавати російський жу рнал "Свобода,

простая речь, издаваемая Агапіем Гончаренко" (1873). Вийшло 5 чисел

Комарнця М. Гончаренко Агаиій // Українська журналістика в іменах:

Матеріали до енциклопедичного словника. - Львів. 2000. - Вип. 7. - С. 81.

Михайин .Л.

614

Історія української журналістики XIX століття

"Свободи", де були вміщені статті А. Гончаренка про М. Гоголя. К. Рилєєва.

О. Г'ерцена. Ате журнал особливого успіху не мав. А. Гончаренко припинив

видавничу діяльність і осетпвся на ху торі біля містечка Гейвард у Каліфорнії.

Y 1890-ті роки він зав'язав листування з М. ГІаатнком. наслідком чого стати

публікації в журналі "Народ" його статей "Волі, вічної, святої волі ' (1893. №

23-24) та "Країна козаків у Північній Америці, або Аляска' (1894. № 2).

Окремою книжкою в 1894 році в Коломиї М. Паалик віщав "Споминки " А.

Гончаренка, де він розповів про своє життя в Америці. Від першої світової

війни він чекав визволення України, але помер (5.05 1916) на своєму хуторі

незадовго до проголошення Української народної республіки.

Другим видатним діячем української еміграційної журналістки є

також політичний емігрант М. Драгоманов. який у 1877-1882 роках у своїй

вільній українській друкарні в Женеві (Швейцарія) віщавав збірники й

журнал "Грохіада".

Розхюву про "Грохіаду" необхідно розпочати з самої грохіадн. Гак

називалися осередки української інтелігенції, що провадили національно-

культурну і грохіадсько-иолітпчну працю в другій половин XIX - на початку

XX століття в .межах Російської імперії. Грохіади виникла в кінці 1850-х років

у великих хйстах: Петербурзі, Києві. Харкові. Полтаві, Чернігові. Серед них

чільне місце належало Київській грохіаді на чолі з В. Антоновнчехі і Т.

Рильськихі; у 1862 році вона нарахову вала 200 чоловік. Це були студенти,

викладачі університету, вчителі гіхіназій. діячі недільних шкіл.

У Росії йшла епоха великих рефорхі. вьщбувалася революція згори,

готувалася рефорхіа зі скасування кріпацтва, дехіократизувалося суспільне

життя, пожвавилася журналістика. Загальна дехіокрапізація позначалася й

на національно.хіу жіггті. наслідком чого стало виникнення ірохіад.

Діяльність грохіад була зорієнтована на 1 ) поширення освіти серед народу

українською мовою шляхом запровадження недільних шкіл; 2) створення

та віщання для цих недільних шкіл підручників українською хювою; 3)

віщання інших українських книжок для початкового читання; 4) збирання

та віщання пам'яток фольклору: 5) публікацію докухіентів з хіннулого

українського народу; 6) пробудження загального інтересу до української

культури. Польське національно-визвольне повстання, що вибухнуло в

січні 1863 року, поставало під удар українські грохіади. Царський уряд

вирішив, що за допохюгою у країнської книжки й освіти повсталі поляки

привертають на свій бік украьнське селянство. Недільні школи були

заборонені, розпочалося переслідування ліберальних грохіадівців. О.

Коннський, II. Сфішенко були вислані з України. Після Вадуєвського

циркуляру кількість членів українських громад значно поменшала.

.Але в кінці 1860 - на початку 1870-х років перша розгубленість хшнула.

київський гурток, який дістав назву "Стара Грохіада". пожвавив свою

діяльність. До нього належали: В. Антонович. Т. Рильський. П. Житецький.

М. Ковалевськпй, М. Лнсенко. М. Старицький. М. Драгохіанов, П.

Чубішськшї. М. Зібер. II. Косач. І. Білик та деякі ін. Навколо них гуртувалися

хіенш значні діячі. Старій грохіаді вдалося на якийсь час обхіанутн царський

615

Михайли І.Л.

урял і піл виглядом Південно-Західного відділу Російського імператорського

географічного товариства розгорнути активну діяльність. За доносом М. В.

Юзефовича І875 року уряд звинуватив громадівців у 'сепаратизмі",

заборонив діяльність відділу географічного товариства: невдовзі був

підписаний Емський указ. Деяких громадівців було заарештовано й

відправлено на заслання. Деяким запропонували самим подати у відставку.

Чимало громадівців емігрувало: М. Драгоманов. Ф. Вовк. С. Полонинський.

М. Зібер. Ф. Мальовашгіі. За кордоном воші продовжили свою діяльність.

Постааленіш адміністрацією перед загрозою звільнення з Київського

університету, М. Драгоманов подав у відставку й І875 року виїхав за

кордон. Він мав повноваження від Старої громади заснувати вільну

українську друкарню й налагодити в ній видання часописів і книжок. Для

створення журналу творчих сил і коштів бракувало, тому М. Драгоманов

розпочав видання безцензурного збірника без визначеної періодичності.

Назва для нього була давно готова. Він міг називатися тільки "Громада".

Це слово було дороге для М. Драгоманова ще й з ідеологічних причин.

У своїх українських лекстах він любив підшукувати національні відповідни

ки для усталених інтернаціоналізмів, користуючись нерозвиненістю нау ко-

вого стилю української мови: він вживав слово "порода" в значенні "нація",

"гурт" - "партія", "врода" - "талант", "розумовці" - "раціоналісти".

Словом "громадівство" він переклав українською мовою термін "соціа

лізм". Про те. що М. Драгоманов був і деклару вав себе соціалістом, уже

йшлося. Отже, назва "Громада" була подвійно дорога для М. Драгоманова:

вона означала й той гурт на батьківщині, з яким він був генетично

пов'язаний, і домінанту його світогляду, а відтак і видаваних ним збірників.

Коло співробітників М. Драгоманова не було сталим. У різшій час у

його віщаннях брали участь С. Подолішський. Ф. Вовк. М. Павлик, А.

Ляхоцькшї. Головною підоймою "Громади" був сам М. Драгоманов.

Поки йшла робота над першими двома збірниками, організатор

віщання надрукував у січні І877 року третю книжку "Громади", помістивши

в ній наявний у нього вже готовий текст, можливо, вивезений з України. Це

була повість Панаса Мирного "Лихі люди", опублікована анонімно. Твір

вражав своїм новаторством: у ньому вперше зображався образ

професійного українофіла, революційного діяча. Цей образ опрацьовувався

на двох рівнях: теоретичному і практичному. Перший варіант представляв

Петро Телепень, який виростав у повісті на відомого письменника, який

своїми творами служить народові, пробуджує його свідомість. Другій

варіант представляв мужній і сміливий Жук. Зустрілися друзі на Дніпровому

березі, куди Телепень з товаришами приходить вивчати народ, записувати

народні пісні. Жук не вивчає народ, бо сам є тим народом, він живе серед

рибальської артілі. Письменник ніде виразно не вказує на те. що Жук

виступає представником "ходіння в народ". Проходить час. і воші обіщва

опиняються в'язнями однієї тюрми. Та якщо Жук спріпімає це як чергове

випробування, то Телепень - як катастрофу. У розпачі від принижень на

допитах він кінчає життя самогубством. Допитував його колишній

6l6

Історія української журналістики XIX століття

шкільний товариш - прокурор Шестірний. а ховав - також шкільний

товариш Попенко. Різними шляхами розійшлися колишні товариші.

Окрім виразного революційного змісту цього хрестоматійного твору,

звергало на себе увагу його художнє новаторство. У порівнянні з

оповідною домінантою гірози Марка Вовчка і О. Стороженка, взірцевою

настановою на об'єктивність І. Нечуя-Левнцького Панас Мирний вперше в

українській літературі запропонував новий рівень психологізму. Створення

глибоко індивідуальних тітів чотирьох товарігшів. використання прийому

щоденникових записів, передача внутрішнього мовлення героя,

використання невласне авторської мови. - усе це було новим в українській

прозі. _Як новаторським був і сам прийом відтворення життя у вигляді

тюремних марень Петра Телепня, котрий знемагає в гарячці від нервового

перенапруження. Твір відзначався революційністю змісту і форми, і М.

Драгоманов цілком виправдано обрав його для репрезентації свого

видання. Щоб закінчити тему, слід додати, що успіх повісті, яка нелегально

поширювалася в Україні, спричинився до того, що невдовзі видавцеві

"Громади" був переданий і роман " Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Івана

Білика та Панаса Мирного. Він був опублікований у женевській друкарні в

1880 році. Певною мірою це пояснюється тим. що М. Драгоманов постійно

відчував брак коштів і на нього працював у друкарні лише один набіршік.

Першій випуск "Громади" вийшов на початку 1878 року і містив

"Переднє слово", що являло собою політичній маніфест М. Драгоманова.

Це найважливішій твір для з'ясу вання світогляду діяча, а якщо врахувати,

що під його могутнім впливом перебувала передова Галичина (М. Паалик,

І. Франко, О. Терлецьктй та ін.), то слід зрозуміти його ідеологічну

концепцію як надзвичайно важливу і вплігвову. Її головні положення

можна представиш у вигляді таких концептів:

1. Громадівство. Людина живе в суспільстві, тобто є членом певного

колективу (громади), а відтак цей колектив мусить бути таким, аби

гарантував індивіду цілковиту його особисту волю і незалежність. За М.

Драгомановим. метою суспільного розвитку є опанування людішою своєї

власної сутності, що можливе через повне її розкріпачення, самовираження,

розкриття внутрішнього потенціалу. Духовно багата людина є гарантом

заможного процвітаючого демократичного суспільства. "Громада. -

відзначав М. Драгоманов. - потрібна людям тільки для того, щоб кожному

було найліпше. Значить, і громада тільки тоді буде мила кожному, коли

вона не неволить нікого: бути в ній чи не бути. І громада мусить бути

спілкою вільних осіб"*

(тут і далі курсив М. Драгоманова. - І. М.).

Особисту волю й незалежність гаранту є власність. Різна міра власності

породжує нерівність осіб. Для того, щоб забезпечити ідеал волі особи,

необхідно встановили рівність людей перед власністю. "В рівності й в

спільному господарстві, - твердив М. Драгоманов. - над всім, що потрібно

420

Драгоманов М. П. Переднє слово [до "Громади" 1878 р.] //Драгоманов М.П. Ви

бране ("...мій задум зложити очерк історії цивілізації на Україні). - К.. 1991. -С. 296.

617

Михайин .Л.

людям, і геть корінь волі й для людей маючих свої держави й не маючих

їх"

421

. От лаке товариство, яке є спілкою вільних осіб, створене на засадах

рівності й спільності господарства. М. Драгоманов називав " громадою".

Легко зрозуміти, що " громада" М. Драгоманова - клітинка життя соціа

лістичного суспільства, у якому ведеться спільне господарсгво, здійснюється

справедливий розподіл, відсулня власність, а відтак панує рівність. Таким

чином, драгоманівське "громадівство" - це не що інше як соціатізм.

2. Безначальсіво. У громади люди посходнлпсь добровільно для вільної

праці й допомоги одие одному. Така спільнота не подібна до теперішніх

держав, своїх чи чужих, виборних чи не виборних. її мета - "безначальство:

своя воля кожному й вільне громадство й товариство людей і товариств"*

Рівність передбачає відсутність примусового підпорядкування людини іншій

людині. Вона несумісна з насильницькою владою, не може спиратися на

багнети армії чи поліції, а передбачає тільки добровільну угоду про

об'єднання в спілки. Прихильників таких порядків уже багато в світі, -

відзначає М. Драгоманов, - "то партія соціальна, громадська, соціачісти-

громадівці"

і2і

. Термін " анархізм" (від грецького "безвладдя") М. Драгоманов

переклав словом "безначальство", так само його термін "громадський",

"громадівський" у значенні "соціалістичний" виник як переклад терміну

"комуністичний", що походить від латинського слова "соштипІБ" -

"спільний", "загальний". Логіка в цьому, зрозуміло ж, була, хоча для

сучасного читача, який звик до іншого слововжитку, така термінологія

утруднює сприйняття текстів М. Драгоманова. Драгоманівська концепція

громадівства й виражала його розуміння соціалізму.

Публіцист вважав, що Україна має міцні традиції безначальства. При

цьому він посилався на досвід Запорізької Січі, як української держави, що

в минулому будувалася на таких демократичних засадах, до яких лише

зараз доходять передові уми соціалістів.

Своє "Переднє слово" М. Драгоманов розпочав з окреслення

територій, замешканих українським етносом, посилаючись при цьому на

недостатню ознайомленість світу з українським народом та його країною.

Після викладу географії він перейшов до історії, стисло оглянувши основні

віхи жилтя українців на тлі європейських подій. Вказавши на

розшматування нашого краю між двома імперіями, Росією й Австрією, він

відзначив особливо тяжке становище України в Росії, де заборонене саме

українське слово. "Причому. - писав він, - знову показалась або байдужість

до цього нечуваного в Європі діла, або й явне ворогування проти

у країнства з боку московського й помоскоаленого панства, навіть з самих

вольнодумців. Та байдужість і те ворогування тільки осмілили царське

начальство робити, що здума. над Україною"

424

421

Там само. - с. 295.

4:2

Там само. - С. 296.

423

Там само. - С. 297.

424

Там само. - С. 286.

618

ш щшя

Таким чином, та М. Драгомановим. Україна. яка мала питомий нахил

до безначальства й громадівства і найближче стояла до їх запровадження,

зараз найдалі відкинута в боротьбі за ці світові ідеї.

3. Еволюція (а не революція). Запровадження громадівства М. Дра

гоманов бачив на шляху формування вільної особи і насту иного об'єднання

таких осіб у вільні товариства. Він категорично відкидав повстання як

спосіб насильницької заміни старих порядків. "Зробити нові порядки, та ще

й громадські й господарські, саме повстання не може. Навіть повалені старі

порядки, - переконував він, особливо громадські й господарські,

вертаються безперемінно "на другий день повстання", коли їх нічим

замінити таким, щоб господарські потреби людські так чи сяк та

вдовольнялись. а з тими потребами люди не ждуть довго''

". А тому не

заколоти, спрямовані на захоплення влади, повинні складати мету

громадівців (соціалістів), а щоденна діяльність задля "зросту малих і

великих товариств між людьми, зміни звичаїв і думок людських по всіх

громадах якої країни, коли не всіх країн, хоч би на перший раз самих

європейських, в цілім ряді праць зовсім не політичних, а громадських і

господарських, родинних, наукових"

426

4. Федералізм. Воля і рівність повішні бути засадами стосу нків і між

найбільшими спільнотами, якими є породи людей або нації. Вважаючи

волю особи метою суспільної еволюції, М. Драгоманов розглядав

національність як щось неістотне, випадкове, тимчасове на шляху

всесвітнього поступу. Він вважав фантомом національний характер. В

кожній країні й нації мусять бути "осібні підходи й приводи до однакової

цілі"

(тут і далі підкреслення мої. - І. М.).

Помилка М. Драгоманова полягала в нерозумінні того простого

факту, що свою волю й рівність, самовираження й таланл особа може

реалізувати лише на національному грунті.

.Якщо мета у всіх націй одна, то набуває безглуздості національно-

визвольна боротьба, адже особі повинна бути байдужа її національна

приналежність, аби була воля та рівність - це і є "однакова ціль" М.

Драгоманова. "Українцям замість того, щоб рватись заложити свою

державу, - запевняє він. - [...] ліпше старатись розбавляти усяку державну

силу й прямувати до волі краєвої й громадської вкупі з усіма іншими

країнами й громадами. От через те українцям найліпше виступати з

ду мками не стільки національними, скільки автономними й федеральними

до котрих пристане завше багато людей з других країв і пород"

428

. М.

Драгоманов боїться утворення "централізованої України"

429

через нібито

наявну загрозу позбавити волі й рівності національні меншини і ній самій.

Історія української журналістики XIX століття

425

Там само. - С. 312.

426

.Там само. - С. 313.

4Г

Там само. - С. 302.

428

Там само. - С. 320- 321.

429

Там само. - С. 321.

КІР

Публіцист ніяк не може розв'язати суперечності між своїм

космополітизмом і патріотизмом. Він крігщкує російських соціал-демократів,

точно підміззівшн появу серед них централістів. Останнім часом з'ясувалося.

- пише він. "що в декого з "інтернаціонатістів" слово народ (nation) значігть

держава, так що ті інтернаціоналісти зовсім і не вбачають недержавних пород.

а іноді” и людей малих держав

' що слова про братерство і рівність у деяких

людей з державних націй, навіть і соціалістів, "любісінько живуть поряд з

звичками верховодити над другими по приміру держав тих. в котрих

повиростали ті люди, і з зневагою до "темних" і недержавних людей'"

131

Розуміючи, що в світі всяка сила поступається тільки перед сплою ж. М.

Драгоманов однаково не радить українцям будувати свою державу.

Перейшовши до прагматичної частини своєї програми, він передбачає,

що "усяка громадська праця на Україні мусить мати українську одежу.

українство '

Одежа - це те. що можна зняти з себе й одягти інше вбрання.

"Звісно, те "українство", додає він. боячись, що його не зрозуміють, не

може бути в цілях праці"

433

Його ужиткова програма виглядає такою:

1. Добиватись скасування царської її чиновницької сваво п. запровади

ти республіку. Зменшення чиновницької сваволі підірве державну

централізацію й полегшить націям умовитись і впорядкуватись між собою

на засадах рівності.

Як він збирається домовлятися з російськими централістами

соціалістичного зразка. М. Драгоманов не пояснює. Він наївно вірнть. що

це можна буде зробити. Історія спросту вала його ілюзії.

2. Працювати дія у країнської о мужика. Писемні у країнці "му сять

заректись не йти з України, мусять упертись на тому, що кожний чоловік,

вийшовши з України, кожна копійка, потрачена не на українську справу,

кожне слово, сказане не по-українському. єсть видаток з української

мужицької скарбниці, видаток, котрий при теперішніх порядках не

звернеться в неї нізвідки”

-Як бачимо, у "Листах з України Наддніпрянської" Б. Грінченко мало

не дослівно повторив наведену тезу. -Як М. Драгоманов мав намір

реалізувати цю максималістську програму з своїми поклонахіи в бік

російської культури, не зрозуміло, так само і як це поєднувалося з

роз'ясненнями про непотрібність української держави.

3. Громадівці мусять виступиш проти попівства. Воно в Росії пристаю

до чужого начальства її панства, а в Австрії виробилося на свої панство. От

де теоретичні джерела Павликової ненависті до духівництва. М. Драгоманов

пише далі так: "Наші громадівці му сять виступити проти попівства дужче.

Михайи .Л.

430

Там само. -С. 323.

431

Там само.

432

Там само. - С

433

Там само.

434

Там само. - С 306

620

Історія української журналістики XIX століття

ніж це досі роблено було громадівцями. напр. в Московщині. В Австрії наші

громадівці му сять виступити проти попівсгва. може, ще ду жче, ніж в Україні

малоросійській, аласне. через те. що там попівство не так явно одцуралось од

української породи й іноді манить себе й других і самі мужицькі громади,

буцімто воно стоїть за ті громади й може полегшігтн їхню долю'"

435

ІІомптка М. Драгоманова полягала в тому, що в Галичині й в У країні

існувала достатньо попівства, яке не "буцімто", а насправді захищало

народні інтереси. Про це в нас уже йшлося, так що повторюватися не варто.

Національні інтереси вимагали не вбивати клин класової боротьби між

мужиком і уявним його експлуататором попом, а навпаки, роз'яснити

сдність їхніх інтересів у визвольних змаганнях.

4. Громадінні мусять дія здіиснеїшя своїх завдані» закласти українську

пресу. Преса зробить велику справу, якщо покаже докладно теперішній стан

України, поможе тим з українців, які хочуть зробити щось добре для своїх

грохіад. сконсолідує їх. вияснить, як працювати й до чого прямувати.

Оскільки ні в Австрії, ні тихі більше в Росії закласти вільну українську пресу

неможливо, то. проголошує М. Драгоманов, ми й закладаєхю її в Швейцарії і

запрошуємо до співробітництва усіх, охочих прислужишся своєму народові.

Другий тохі "Громади", що вийшов того ж І878 року і став свідченнях!

співпраці в українській підцензурній пресі значної кількості

кореспондентів. Це був найбільший за обсягом тохі і вважається він

найбільш змістовним. і Іісля невеличкого вступного слова "Од впорядчика"

йшов великий розділ "Вісті з України". Упорядником його був М.

Драгохіанов. але спирався він на численні листи кореспондентів з України,

які використав текстуально. Матеріат він розділив за рубриками

"Здирство". "Начальство". "Темнота". У кожній рубриці йшов коментар

упорядника й петитом наводишся листи з хіісць. M Драгоманов з

конспіративною .метою не назвав жодного з своїх кореспондентів, лише

вказав повіт і губернію як найзагальнішу адресу повідомлень. У се це

надало збірці документатьного характеру .

Перша глава "Здирство" мала підзаголовок "Багатирі й бідні" і

поділялася на розділи "Поділ зехілі", "У наймах" та "Мошенсгва панів і

підпанків". Глава "Начальство" поділялася на розділи "Крестьянське

начальство". "Царське начальство" і "Зехіство".

Загальна картіша. яка вимаїьовувалася з-під пера M Драгохіанова і

його кореспондентів, була позначена чорною барвою. Економічний стан

народу був тяжким, відзначався бідністю, джеретахш якої були брак землі,

тобто несправедливий її розподіл. Селяни йшли в найхш. але заробиш

достатню для життя суму й вибитися з ну жди не давали шахрайства панів і

підпанків. Начальство ж ставато на -захист заможних верств.

Окремо виділялася глава "Техінота". де була вміщена велика за

обсягохі (хіайже на 10 др. ар.) розвідка M Драгоманова "Народні школи".

Тут публіцист зібрав усі свої думки з даного питання, подав широкі витяги

415

Там само. - С. 314.

621