Михайлин - Історія української журналістики XIX століття
Подождите немного. Документ загружается.
Михайн І.Л.
зі своєї статті "Антракт з історії українофільства (1863-1872 р.)", що
друкувалася в журналі Правда" в 1876 році. Праця "Народні школи" стала
вичерпною історичною розвідкою про народну освіту в Росії від часу появи
недільних шкіл у кінці 1850-х років до 1872 року. М. Драгоманов доводив
потребу національної освіти, запровадження української мови у початкову
освіту, наводив численні факти боротьби царського уряду з українським
словом і книжкою, що й призводило до безпросвітної темряви народу й
неспроможності його протистояти економічному приниженню, здирству,
сваволі панів. Таким міцним вузлом були зв'язані усі три розділи. У них
існував свій сюжет, вони розвивали і обґрунтовували одну думку: життя в
Росії таке нестерпне, що глухе, стихійне народне обурення скоро переросте
у відкритий бунт, розіллється великим повстанням.
Далі йшов великий розділ "Що нового по газетах?" Під ним стояв
підпис "С-ого". який належав Федорові Вовкові. Тут було вміщено огляд
провідних російських газет, що переважно виходили в українських містах.
Праця поділялася на чотири розділи. У першому оглядача привабили теми
селянського життя, причини бідноти переважної частини українського
народу, капіталістичне господарство на селі, що призводило до розорення
старого панства і появи нових господарів. З сільського господарства уваг а
автора у другому розділі переносилася на робітниче жіггтя в панів, на
заводах і фабриках, розкривалися факти каліцтва і загибелі робітників на
підприємствах. Предметом висвітлення в третьому розділі був державний
устрій. Для прикладу наведемо його підзаголовок: "Казене здирство:
подушне і інші податки. Казені порядки в чужих землях і в нас. - 3 чиїх
грошей закладаються в руському царстві казна і на що йдуть наші податки.
Вибивання податків і недоїмки. Земські і обіцественні податки" (с. 328).
Такими підзаголовками, що орієнтували читача, відкривався кожний розділ.
Четвертий розділ був присвячений подіям російсько-турецької війни 1877
1878 років. П'ятий - вартості цієї війни для народу. Окрім людських жертв,
оглядач звертав увагу на величезні віпрати на ведення війни з державної
скарбівні (бюджету ), яка наповнюється податками з народної праці. За його
підрахунками виходило, що війна стосувалася кожної родини, бо на ведення
війни держава мусила вігграчатп чималі сили й кошти.
Якщо перший розділ "Вісті з України" був упорядкований за дописами
анонімних кореспондентів, то цей. як бачимо, обертався навколо майже тих
самих тем (збагачений хіба що війною), але висвітлені вони були на
матеріалі доку ментальних газетних повідомлень.
На завершення тому друкувалася велика праця все того ж М.
Драгоманова "У країна і центри", яка розвивала федератістичні ідеї' М.
Драгоманова. Спираючись на численні факти, він доводив, що жалюгідне
становище у країнського народу в галузі економіки, освіти, ку льту ри, аласне
усе. про що йшлося в попередніх главах другого тому, спричинене його
перебуванням у Російській імперії, яка по-хижацькому ставиться до
націонатьних окраїн, грабує надра, вішародоалює громадянство, тримає
народ у темряві. _Як історик він порівняв становище України в той час. коли
Історія української журналістики XIX століття
вона мала хоча б обмежену автономію (у часи Гетьманщини), і су часність,
коли вона цілком адаптована в адміністративно-територіальну систему Росії.
Порівняння вийшло не на користь сучасності. За М. Драгомановим. лише
федерація може бутті системою державної організації такої держави, як Росія.
У цілому ж другий том "Громади", попри всю його інформаційну
строкатість, відзначався змістовою цілісністю. Він був присвячений
підросійській Україні і являв собою практичне втілення того плану створення
безцензу рної у країнської преси, про який ішла мова в " Передньому слові [до
"Громади" 1878 р.]" Це була відкрита розмова про наболіле, про бідність і
незадовільні державні порядки, про здирство законне і шахрайське, про
темноту народну , вигідну правлячим класам, про причину цього, яка. на
думку упорядника, полягала в класовій нерівності, капіталістичному способі
господарювання, в централізованій системі державної організації Росії.
Була тут і підводна течія, яка розмивала авторський задум: газетний
огляд засвідчив, що російська інформаційна система вже виробила доволі
стійкий іму нітет проти цензури, їй вдавалося говорити про такі. речі, котрі
раніше були оточені мовчанкою, розкривати становище народу. Межа між
цензурною й безцензурною пресою стиралася. Про це свідчив занепад
Герценового "Колокола" в другій половині 1860-х років. Він занепав,
занедбаний читачами, які вже не відчували в ньому пеку чої потреби, бо всю
потрібну інформацію отримували з підцензурних віщань. М. Драгоманов
не відчу в цього, хоча вже дру гий том дав достатньо підстав це зрозуміти.
Четвертий том "Громади" вийшов у 1879 році. Центральне місце в
ньому посіли шевченківські матеріали: стаття Ф. Вовка під псевдонімом
С а "Т. Г. Шевченко і його думки про громадське життя" (с. 39-99) і
полемічна з нею валика праця М. Драгоманова "Шевченко, українофіли і
соціалізм" (с. 101-230).
Справа в тому, що лише в 1876 році, після двотомного празького
віщання " Кобзаря", спадщина Т. Шевченка в більш-менш повному обсязі
надійшла до читачів. Це надихну ло Ф. Вовка, антрополога й археолога за
фахом, на ••літературно-критичний подвиг" - написання згаданої статті про
Шевченка. Ні раніше, ні пізніше він літерату рної критики не писав. У даній
же статті він діяв цілком у дусі соціологічної критики, робив спробу
реконструкції політичного світогляду Шевченка на підставі його
віршованої творчості: причому діяв цілком у відповідності із засадами
соціалістичної жу рналістики, накидав Шевченкові політичну програму або
критикував ного за її відсутність.
Політичні питання, відзначав критик, "одійшлн в Шевченка далеко
назад, а на першому місці стало те. що й мусить бути найпершим у думці
писатедя-му жика. - питання соціальне, мужицька доля й громадське лихо.
І оці громадські думки, котрими наскрізь пройшли кожна стрічка з творів
Шевченка, зовсім заступили політику й не дали, як нам здається.
Шевченкові виробити собі, або пристати до вироблених вже якнх-небудь
політичних теорій. Отак думаючи, не можна назвати Шевченка ані
конституціоналістом, ні навіть республіканцем" (с. 67).
623
Михайин І.Л.
Так само ро-илянуто релігійні. національні й громадсько-економічні
погляди Шевченка. Ф. Вовк вульгаризує творчість Шевченка, прагне
бачити політичну програму за кожним поетичним рядком, часто
нав'язуючи йому підтексти й надтекстп і обурюючись, коли це не вдасться
робити. Попри всю критичність у підході до предмета достижения. Ф.
Вовк все ж приписав Шевченкові чимало соціалістичних ідей і в підсу мку
кваліфікував його як предтечу соціалізму на Україні.
Вульгарно-соціологічний метод свого автора використав редактор М.
Драгоманов. Диву с нетерпимість, з якою він поставився до думок колеги.
Адже йому й так доводилося майже на самоті вести свою справу. І от
з'явився цінний співробітник, відомий науковець, який вистовив свої
думки, виклав своє розуміння творчості Кобзаря. Причому зробив це
досить професійно в межах визнаного дтя себе вульгарно-соціологічного
методу. М. Драгоманов, замість привітати його спроби, кинувся
спростовувати концепцію Ф. Вовка. ҐІого зачепило ставлення Ф. Вовка до
Шевченка. Критик все ж бачив у ньому пророка, речника сучасних ідей,
хоч і не досить виразно висловлених. Цей й обурило N1. Драгохіанова. Тихі
паче, що в 1870-х роках складався ку льт Шевченка в Галичині; відзначалися
річниці його схіерті. публікувалися статті з шевченкознавства в пресі,
виходили його твори. М. Драгохіанов вирішив розпочати війну за
Шевченка, причому нічого методологічно іншого, аніж у Ф. Вовка,
запропонувати не зміг; а відтак у нього вийшла війна з Шевченком.
Праця М. Драгохіанова "Шевченко, у країнофіли і соціалізм" складалася
з трьох частин. У' першій він зробив огляд шевченкознавства вщ перших
статей про поета М. Костохіарова й II. Куліша до праць кінця 1870-х років.
V його оі ляді не браку вало цитат з народовеької преси, з яких випливаю, що
одні автори засуджувати окрехіі твори Шевченка, другі його творчість
розглядати як джерело бунтарських революційних ідей, треті зображали
його ворогом росіян, четверті - ворогохі поляків, п'яті "святіш хіу ченнком.
пророкохі і апостолом Русї-УкраїніГ і т. д. Іншихш словами, робив висновок
М. Драї охіанов. Шевченко перетворився на величезну духовну силу, яку хоче
залу чнллі на свій бік кожен у часник сучасної ідеологічної боротьби. С'а.хіе це
робив дещо незру чно і Ф. Вовк. "Шевченко вийшов у д. Сірка, - підбивав
підсумки М. Драгохіанов. "правдивіш народним кобзаре.м. писатслехі
мужичимта до того таким, який мав і "ту широту й освіту, яку могли дати
його ду мці нау ка й житгя між освіченихш людьхш, а почастно раціоналістом,
соціалістом і революціонерохґ"
Л6
. Це розлютішо М. Драгохіанова і він
вчинив ще один парадоксальний вчинок: замість прикликати авторитет
Шевченка на свій бік. він цілкохі викину в його.
Другий розділ присвячений ідеологічній трепанації Шевченкової
гворчослі. Проводилася вона під гаслахш концепції: Шевченко не соціаліст і
не революціонер. На доказ цієї думки М. Драгохіанов вису ну в такі аргументи:
436
Драгоманов М. П. Шевченко, українофіли і соціалізм //Драгоманов М. П.
Вибране. - К.. 1991. - С. 354.
624
Історія української журналістики XIX століття
1. Виходячи з марксистського положеній про те. що людина є продукт
суспільних відносин, він докладно вивчив НІевченкове оточення і прийшов до
висновку, що нікого в тому середовищі не було, хто б міг наштовхнути ноега
на соціалістичні ідеї. "Кру гом нього було дві компанії: спеціалісш-слов'яніци-
ки й так звані світські люди, писав М. Драгоманов, розуміючи під першими
Кирило-Мефодіївське братство, а під друї ими товариство "мочемордів'. і вів
даті: - Кожні й учитись, і знати те. що їм бу ло треба. А Шевченкові треба бу ло
образования чоловіка взагалі й письменника зокрема. Ні того, ні другого не
вміти йому дати його ирпятеті в часи середні. А потім тюрма. Арал"
43
.
Оскільки "ніхто не дав", а самому своїм розумом у феодальній Росії, де не
бу ло пролетаріату , до соціалізму дійти бу ло не можливо, то немає підстав, за
М. Драгомаиовпм. вважати Шевченка соціалістом.
М. Драгоманов заклав підвалини принизливої для Шевченка концепції
ного особи: нібито прийшов він у літературу з панської стайні, а не з
Академії Мистецтв, був людиною безграмотною, писав недбалі за формою
й примітивні за змістом твори, у яких шукати соціатізму - марна річ.
2. Концепція героя в Шевченка, за М. Драгомановим. так само з тих же
причин не відповідає соціалістичній ідеології: він не показує людину
продуктом суспільних відносин. "Кому звісне повістярство російське 40-х
років (Нестроєв- удрявцев. Сто Один. Іскандер. Достоєвський і т. ін). ті
знають, писав він. що з європейських соціалістичних думок найбільше
запала їм думка Роберта Оуена. що людина цілком не винна в тому, чим
вона стала й що робить, бо вона стає такою чи іншою дякуючи тому грунту,
на якому зросла, й тим порядкам, при яких живе. [...] Шевченкові ж ця нова
думка була цілком невідома. Він усе по-старому судив та карав людей і
навіть \'се хотів "перелякати пекло та здивувати Данта старого нашими
магнатами и полупанками
Так. неможливо уявити Шевченка, який би не засудив "незвичайні
злочинства панські" на тій підставі, що цей пан - продукт свого, панського
виховання: він писав про них з ненавистю і викликав такі ж почуття в
читачів. Ного серце завжди сповнене любов'ю до знедолених, які гідні
кращої долі, а не є простою сумою доданків обставин, у яких виростали.
Шевченко справді підносив людську особистість і на неї. а не на суспільні
обставини покладав провину за людські й панські вчинки.
3. У творчості Шевченка М. Драгоманов побачив міцні коріння
релігійної свідомості. За ного думкою, соціалізм це наука, яка нищить
віру в Бога. Більше того, він вважав, що "попівство було першою бітою.
панською працею, яка виділилася із спільного мужицтва . Тоото поди
праці розпочався з відділення від фізичної, чорної, праці діяльності
інтелекту альної, праці священиків. Потім вони приставати до тих. хто мав
аладу. Тому вільнодумство в Європі піднялося проти попівства й церкви.
4Г
Там само. - С. 353.
438
Там само. - С. 357.
439
Там само. - С. 359.
625
Але в Шевченка концепція людини наскрізь релігійна. Його образ
світу це ніякий не раціоналізм, а ідеалізм. Він до кінця жпзтя залишився
"біблійцем". "Ті всі противухристиянські й навіть безбожні слова й
картини, на які показує найї товариш (Ф. Вовк. - І. М). - то тільки або
виклики досади гарячого чоловіка, який не бачить обіцяної Богом правди
на землі, аоо вільнодумне кощунство, аоо смілі замахи поета’'
4. Шевченко не був соціалістом ще й тому, що не відобразив у своїй
творчості тему нерівності в сім'ї, жіночої емансипації, дитячої неволі. "Він
не спинив своєї думки на неволі дітей у батьків", - відзначив публіцист і
сумує з приводу того, що "і досі дітська неволя майже зовсім не зачеплена
українським письменством”
М. Драгоманов не задумується, чого такої теми, якої б йому,
соціалістові, хотілося, немає в українській літературі. А її немає тому, що
таких відносин немає в житті. Він з упертістю, вартою кращого
застосування, твердить: такого, як у сім'ї московській, немає, "а своє
самодурство все-таки є'"
442
. Його мусив би зобразити Шевченко, якби був
соціаіістом. але обмину в цю тему, а відтак він не соціаліст.
5. Найпрогресивніший Шевченко в думках про волю в державі й
Громаді, вважав М. Драгоманов. Але помилиться той, хто подумав, що
публіцист, нарешті, похвалив Кобзаря. Ні. адже "кобзар виступає тільки
прихильником своєї країни, породи, мови"
443
, отже він не інтернаціоналіст.
Йому дорога "воля своєї породи й країни, воля національна й державна"
444
.
Він ставить свою породу вище всіх і пише "нема на світі України, немає
другого Дніпра". У його творах не знайдемо, як же нам бути з .ляхами.
"Живучи серед москалів-солдатиків, таких же мужиків, таких же
невільників, як і сам. Шевченко не дав нам ні одної картинки доброго серця
цього "москаля"
445
. Тому "ми ніяк не згодимось. - заявив М. Драгоманов.
- щоб Шевченко був соціалістом"
446
.
6. Шевченко бачить неправильну картину майбутнього, запевняє соціа
ліст М. Драгоманов. Замість спільної праці, asociation, він показує окрему
сім'ю, а не спілку або громаду. У вірші "Сон" ("На панщині пшеницю жала")
він втілює свій ідеал майбутнього - окрему родину, що працює ж на своєму
(не усуспільненому) лану. Це не су місне з соціалістичним світоглядом.
7. Шевченко не тільки не соціаліст; але й не революціонер. Революцій
ний світогляд заснований на ясній думці про поступ в історії, революціонер
працює на цей поступ, наближає його своїми діями. Шевченко ж не мав
уявлення про посту п в історії. Тому й не міг бути революціонером.
440
ТаМ само. - С. 360.
441
Там само. - С. 363.
442
Там само.
445
Там само. - С. 365.
444
Там само. - С. 366.
445
Там само. - С. 371.
446
Там само. - С. 372.
Михайн .Л.
Історія української журналістики XIX століття
На цьому вичерпалася аргументація М. Драгоманова. Завершуючи
опнс світогляду Шевченка, він втішає прихильників Кобзаря: що ж
поробиш, таким його зробили обставини, нарікати ні на кого.
Перейшовши до розгляду поетики. М. Драгоманов т>т так само залишив
чимало "перлин". "Більша половина поем Шевченка ("Гайдамаки". "Відь
ма". "Сотник", "Неофіти") дуже не оброблені. - нарікає публіцист. - Багато в
нього таких же необроблених і ліричних дум. і пісень, а також посланій'"
44
.
Далі більше: "іноді виходять у Шевченка речі, які просто противно читати
всякому чоловікові й з літературним образувапням, і з простим смаком"
448
.
Гідний цих спостережень і висновок: "От через це все "Кобзар" увесь,
як він є, не може стати книгою ні цілком народно^ ні такою, яка б цілком
служила проповіді нової правди між народом ”
На щастя, час підтвердив, що оцінка М. Драгомановнм творчості
Шевченка виявилася наскрізь фальшивою. Вірним і ній було лише одне -
початкова теза: Шевченко і справді не соціаліст. Решта, уся аргу ментація і
всі зау важення відзначалися безглуздям і нерозумінням природи художньої
творчості, яке раз у раз виявляв М. Драгоманов. Він. а не футуристи на чолі
з М. Семенком. був піонером у спробі зіпхнути Шевченка з пароплава
сучасності. Не вийшло, український корабель поплив далі... з Шевченком.
Зусилля М. Драгоманова виявилися марними.
Третій розділ праці "Шевченко, українофіли і соціалізм" проливає світло
на джерела драгоманівського сгаалення до Великого Кобзаря і пророка Ук
раїни. Таким джерелом є перебування публіциста в просторі російської куль
тури. критеріями і художніми смаками якої він вимірював вартість Шевченка.
Російська літерату ра почалася тоді, коли В. Бєлінський, незважаючи на
наявність Пушкіна, сказав, що її немає. '"Пора вже, - запевняв М.
Драгоманов, - щоб хто-небудь справив подібну службу й українському
письменству з Шевченком"
450
. Але якщо в Бєлінського заява про відсутність
літератури суміщалася з розумінням величі Пушкіна, а засадничо виходила
з думки, що один письменник не творить літератури, то в М. Драгоманова
вона грунтувалася на цілковитому нерозуміння Шевченка й приниженні
його значення. Інакше й не могло бути за умов перебування критика в
російському культурному полі. Він цілком поважно твердив, що гуртові
раціоналістів і громадівців у Галичині "помогла піднятись більше невеличка
повість Г. И. Із "Отечественных записок" про диякона [. .і та кілька розділів
із "Что делать?" Чернпшевського, ніж увесь "Кобзар"
4
"' . І далі: "Кобзар"
багато в чому є зерно, яке перележало в коморі й не послужило як слід і в
свій час, коли було свіже, а тепер уже мало на віщо й годиться'"
452
.
447
Там само
448
Там само
449
Там само
450
Там само
451
Там само
452
Там само.
С. 396. .
С. 397.
С. 398 - 399.
С. 400.
С. 40І - 402.
С. 402.
627
Михай.іии І.Л.
Це сталося тому, повертається до своєї улюбленої думки М.
Драгоманов, що Росія відстала країна і Шевченкові нізвідки було
набратися передових ідей. Незважаючи на своє попереднє твердження, що
"наука ще не вміє показати, що таке справді дух якої-небудь породи
людської"'
1л
', він намагається встановити саме властивості російського
національного характеру, причому йде саме тим шляхом, яким йшов М.
Костомаров у праці "Дві руські народності", тобто від географії як
вирішального чинника формування психічного обличчя нації до історії як
рухомої географії.
Найважливіша географічна ознака Росії - її величина, а статистична
відмінність - мала густота населення. Це спричинилося до її господарської
відсталості, а дикі татари додані сили московському царству в здійсненні
місії збирача земель руських. "Так не тільки Московщина даіеко одстала
од Європи, - писав далі публіцист, а ще стаїось так. що ні один із ступнів
зросту громадського, який вона проходила, не дав громаді майже нічого
того, що ті сту пні давані в Європі: аристократія не даіа рицарської честі й
духа непідлеглості, церква ні зерна звички до науки й твердої совісті,
царство - рівності й волі кріпацької""
454
. От у таких умовах із 1830-х років (?)
у Росії з'явився соціалізм. Був він покручем. як усе європейське, що
прищеплюється в Росії. "Дійшло до того, запевняє М. Драгоманов, - що
тепер, після всього писаного про соціалізм на московській мові од часів
Герцена й Огарьова, ледве чи не треба в Московщині наново починати
розмову про те. що таке справді соціалізм такий, який є він у Європі"
455
.
.Якщо Росія відстала від Європи, то Україна відстата від Росії, через це
справа соціалізму в Україні ще гірша. Тим паче, що для соціалізму тут
немає соціального грунту. М. Драгоманов посилається на одноденний
перепис населення, проведений у Києві 2 березня 1874 року Південно-
західним відділом Російського імператорського географічного товариства.
Міське населення поросійщене. з цифрами в руках доводить публіцист.
Існує загроза відриву міст від органічного українського простору,
небезпека "розділитись городам і селам на Україні на дві, чи три, чи чотири
породи"
456
. Тому завданням українських соціалістів є збереїтн цілість
України, для цього потрібно "задержати українську мову й думку"
45
. Це
можна зробити за допомогою письменства й школи. "Треба, щоб
українець, коли він схоче розширити свої думки, міг зробити це за поміччю
української книги, інакше він або зостанеться таким, як і був. або
візьметься до чужого, хоч із стратою часу і з перернвом ніггок. які в'яжуть
його зі своїми. Вже ятя цієї страти часу й цього перернву хтось та мусить
постаратись, щоб український селянин, виходячи з теперішньої сільської
4
" Там само. - С. 355.
454
Там само. - С. 408.
455
Там само. - С. 416.
456
Там само. - С. 423.
45
Там само.
628
Історія української журналістики XIX століття
темноти, а надто переходячи в город, міг здобути собі всяку науку на
українській мові"
458
.
У" Росії здійснення цього плану неможливе, зате в Галичині за нього
можна взятися вже зараз. Це п повинно стати найпершим ступенем праці
і ромадівсько-українськпх товариств. "Навіть два-три десятки поважно та
правдиво й вільно написаних книг про Україну, проповідував далі М.
Драгоманов. -- яка вона була, с й мусить бути, про Росію й інші слов'янські
країни, про громадські рухи в Європі з XVI ст.: ремісницький, державний,
розумовий, артистичний, а почастно про рух соціалістичний, а також книг,
які б давали хоч не широкий, та докладний образ новішого європейського
погляду на природу, й книг ремісничих ці кілька десятків книг, коли б
появитися незабаром, зробили б велике діло"
45
''.
Програма була накреслена прекрасна. Можна було б сподіватися, іцо.
розуміючи потребу в українській книзі й маючи усі підстави для цього: і віль
ний час. і широку гуманітарну освіту, і ерудицію, і українську друкарню, і не
величке число співробітників. М. Драгоманов сам займеться створенням та
ких книг. Де там! Він не залишив ні своєї історії У країни, ні історії української
літератури, ні історії революційних рухів у Європі, ні якоїсь іншої корисної
нау кової чи популярної праці. Вій усе житія тільки лаявся (полемізував) з
іншими, пояснював їм. що вони роблять не так і як це треба зробити ліпше.
Найкраще про вплив VI. Драгоманова на галицьку спільноту
висловився І. Франко в застосуванні до себе. У листі до А. Кримського віт
26 серпня 1898 року (тобто через три роки після смерті діяча) він писав, що
великий вплив М. Драгоманова був своєрідний, "більш негативний, як
позитивний''. Спеціально як белетрист І. Франко нічого не взяв від нього:
"він. бачилось, не звертав уваги на мою белетристику, писав він. - а коли
де на що й звертав увагу, то тільки лаючись. Посередньо і безпосередньо
він пер мене до публіцистики, але й тут не любив думок інших, крім своїх
власних". І висновок: він був для І. Франка "батогом, що без милосердя, не
раз несправедливо, а завжди болюче пьвігав мене"
460
.
На щастя, сучасники, хоч і прислухалися до лайки женевською
вигнанця, робили свої справи: І. Франко створив величний белетристичний і
науковий доробок. Ом. Огоновськнй написав "Історію літератури руської".
Ол. Барвінський упорядкував українську читанку для гімназій. Б. Грінченко
склав словник української мови. М. Грушевський написав грандіозну
історію Українн-Русн" і т. д. Нічим подібним не міг похвалитися М.
Драгоманов. В історії він залишився виконувачем місії батога. Але чи ж
тільки для того був налаштований його непересічний талант?
Що ж стосується праці М. Драгоманова "Шевченко, українофіли і
соціалізм", то вона стала першою в історії шевченкознавства спробою
458
Там само. - С. 424.
459
Там само. - С. 428.
440
Франко І. Я. До А Кримського від 26 серпня 1898 р. // Франко І. Я. Зібр.
творів: У 50 т. - К.. 1986. - Т. 50. - С. 15.
629
Михайи .Л.
знищити авторитет Шевченка як національного поета й пророка з позицій
інтернаціонального соціалістичного вчення. Цей захід був тим прикрішим,
що йшов з українського середовища, від людини авторитетної для значної
кількості українців. М. Драсоманову не вдалося спинити зростання
Шевченкового авторитету, що свідчить не про інтелектуальну слабкіс ть М.
Драгоманова. а про силу й непереборну могутність Шевченкового генія.
Решту четвертого тому "Громади" заповнили інші праці М.
Драгоманова: за зразком другого тому з листів і газетних повідомтень тут
були сформовані розділи "Ґрунт, книжка та "препятствія", а також "Люде
книжні й поліція". У першому містилася хроніка про відзначення
столітнього ювілею Г. Квітки-Основ'яненка в Харкові, Петербурзі й Києві.
У другому висвітлюватися студентські заворушення в Харкові, підтримані
студентами університетів інших міст Росії. Даті друкувалися дрібні замітки
М. Драгоманова. З усіх матеріаіів тому складаюся враження про Росію як
поліцейську державу, де придушується свобода й відсутнє вільне слово. Це
була саме та критика сучасних порядків, яка й складала вістря
соціалістичної пропаганди: так жити даті не можна, потрібні зміни.
У І880 році сили женевського гуртка М. Драгоманова поповнилися М.'
Павликом і С. Подолинським. З ініціативи С. Подолинського було
вирішено, що "Громада" може стати журнатом, котрий виходитиме
щодвамісяці обсягом по шість аркушів. С. Подолинський (І850-І89І) був
сішом поміщика з Чернігівщини. За фахом лікар, він вчився в Київському
університеті, де особливо зійшовся з професором економіки М. Зібером. За
кордоном він вдосконалював свою медичну освіту і в І876 році захистив
дисертацію у Бреславському університеті. М. Драгоманову він
запропонував кошти на видання українського соціатістичного журналу.
Ним і стала реформована "Громада".
Видання часопису розпочалося в кінці І880 року: № і датовано
"листопад - грудень", хоча вийшов він уже на початку І88І року, № 2-
"січень - лютий". Але сили вистачило тільки на ці два числа.
Журнал засадничо відрізнявся від збірників "Громада", він був
спрямований не інформаційну діяльність, а на розробку теоретичних
аспектів соціалізму, наукові дослідження робітничого питання.
№ і відкривала "Програма", що друкувалася за підписами М.
Драгоманова, С. Подолинського й М. Павлика. Вона мата три розділи:
справи політичні, господарські (економічні) і освітні (культурні). У політиці
декларувалося прагнення до всебічної рівності: особи, чоловіка й жінки,
націй: вимога політичних свобод: слова, друку, науки, зборів і товариств:
автономії для кожної громади в усіх справах: повної самостійності для
вільної спілки громад на всій Україні.
У гаїузі економіки передбачаюся
передати всі засоби виробництва в робітничі і селянські руки;
оскільки гуртова власність корисніша для людей, ніж осібна,
перемінити осібну власність на гуртову - "це мусить заіежати від доброї
волі кожного товариства - кожної громади" (с. 3).
630
Історія української журналістики XIX століття
У галузі освіти вимагався
розвиток позитивної науки про речі природничі й громадські:
розвиток знання, який витіснить віру;
а до того залишити свободу совісті.
Після викладу цих вимог з'явилося нове положення про революційний
шлях їх досягнення. "Простому народу на Україні. - писалося тут. - не
обійтись без оружного бою й повстання (революції)" (с. 3).
Заверталася "Програма" вігкладом структури журналу. Тут
міститимуться
1) власні статті про природні (натуральні) й громадські (соціальні) нау
ки та звістки й пересуди (критики) про найважніші чужі праці в цих науках:
2) повісті й дії (драми) й інші праці, котрі правдиво (реально)
показують людське життя й думки, - і звістки й пересуди про подібні чужі
праці, а найбільше про ті, котрі стосуються України;
3) перегляд громадського, а найбільш робітницького життя на світі
по місцевих часописах і дописах:
4) дописи й статті про стан громад на Україні в Росії і Австро-
Угорщині. а також і в сусідніх країнах;
5) дрібні звістки її новинки, найбільше про все. що торкається
України, відповіді упорядників (с. 4).
Це була гарна, широка програма й вона почала здійснюватися. За
програмову статтю першого номера правила праця С. Подолинського
"Громадівство й теорія Дарвіна". Автор розглянув праці Оскара Шмідта,
Ернеста Генкеля, Карла Маркса, зокрема "Капітал". С. Подолннський
виклав поширену тоді теорію природності соціалізму, а відтак і його
неминучості, адже всі його витоки містяться в світі природи.
Проаналізувавши Марксову теорію "неоплаченої праці" як основи
експлуатації, С. Подолннський зробив висновок: "Відціля вже нам не тяжко
переконатись, що й думка о неоплаченій праці овсім не є нарочита видумка,
а не більш як одна з форм Дарвінової боротьби за існування" (с. 16). Так
само в живій природі відшукуються джерела кооперації, тобто
усуспільнення праці. Боротьба за існування й природний відбір як два
головні Дарвінові закони в майбутньому будуть скориговані зростанням
"почуття прихильності між людьми" (с. 26). Вдосконалення знарядь праці
забезпечить суспільне багатство. "Праця вкупі і більша або менша
рівноспосібність усіх людей до громадсько-необхідної праці, неминуче
поведуть за собою необхідну для задоволення всіх потріб рівномірність в
користуванні здобутком" (с. 26). Отже, соціалізм настане неминуче, в силу
саморозвитку суспільства за природними законами Дарвіна.
У двох числах-журналу "Громада" була також опублікована велика
розвідка С. Подолинського Тромадівськшї рух в Англії її Ірландії". У ній
розкрито причини виникнення робітничого руху, викладено його історію,
висвітлено основні прояви в сучасному житті.
Щоб вичерпати питання про участь С. Подолішського у виданні
журналу, слід згадати його невелику статтю "Перегляд громадівського руху в
631