Михайлин - Історія української журналістики XIX століття
Подождите немного. Документ загружается.
"Хугорна поезія" д. Куліша. гшсав тут I. Франко, не що інше як
розширене Шеізченкове "І Іосланіг"
3
''. _Як на сучасний погляд то це висока
похвала, але якраз у Франковій концепції "Посланія" крилася суть справи.
На його інтерпретацію вплинуло не лише те. що цього твору не любив М.
Драгоманов, але й те. що слова з нього "В своїй хаті своя правда, і сала, і
воля" були взяті епіграфохі до журнал "Правда". "А ніхто за блискучішії
словахш не доглянув того. роз'яснював критик. що в тих ніби
патріотичних і мудрих словах сидіпь порядна доля слов'янофільського (в
дусі хюсковських слов'янофілів) хііспщизму і ретроградності" * Далі критик
"розгрохіив" Шевченкові концепти "своєї правди", "своєї волі". Правда,
тобто хіудрість. хііряється загальнолюдською хгірою. вона ііттернаціональна.
Але хюжна хіірятн мудрість і національною мірою. "Серед неписьхіенного
українського народу мудрим назвуть попа Наумовича, котрий лічить
гомеопатією і магнетизмом, пише для простих людей їх хювою. для попів
хювою вавілонського "Слова"
4
"". ІЦо ж би сказав Тарас, якби йому довелося
довести до таких "консеквенцій" свою думку о "своїй" мудрості? І т. д.
Аж у кінці рецензії розкривається, що ж так розлютило І. Франка в Ку-
лішевій книзі. "Провідні нитки нашої історії. - з'ясовує він. ішли переважно
з джерела не національного, а суспільног о та еконохіічного. були випливом не
вродженої національної вражди. а історично віпворених суспільних та
еконохіічнпх суперечностей"
401
. От у чохіу річ: його не влаштовує
національна, ідеологічна позиція П. Куліша. несухіісна з драгоманівськихі
косхюполітіпхюхі. їй він і прагне протиставил и космополітичний раднкалізхі.
сподіваючись, що М. Драгохіанов хоч на цей раз буде задоволений. Але
похіилився. М. Драгохіанов не помітив запопадливості учня.
Присвятивши рецензію розглядові ідеології. 1. Франко все ж у кінці
відзначив, що "поєдинчі хіісця лучаються не раз дуже хороші, а форхга у всіх
поезіях дуже гарно викінчена"
40
".
Рецензія "Хуторна поезія П. А. Куліша" була прохювистою для І.
Франка, відбивала його станоалення як літературного критика, пошук
сахюстійного шляху в аналізі літератуних творів. Невдовзі він відкинув
крайнощі соціологічної методи і цілкохі визнав хіетодолгію культурно-
історичної школи, відкрито проголосивши себе у статті "Задачі і метод
історії літератури" (Рідна школа. 1891. т. 1. внп. 2) її прихильником.
У цілому ж літерату рна кришка журналу "Світ" відіграла позитивну
роль станоаленні цього часопису. Тут були опубліковані деякі класичні
праці І. Франка, зокрехіа "Причинки до опінення поезії Т. Шевченка", яку
можна вважати першою глибокою інтерпретацією творів Кобзаря. Своє
л
Франко І. Я. XvTopua поезія П. А. Кіліша // Франко І. Я. Зібр. творів: У 50 т.
- К.. 1980. - Т. 26. - С. 162.
т
"Гам само.
400
Там само.
т
Там само. - С. 177.
Там само.-С. 178.
Мнхайлин 1Л.
562
Історія української журналістики XIX століття
значення мази в "Відпити" О. Кониського як емпіричний твір,
спрямований на збирання історико-літераіурного матеріалу . Залежність І.
Франка від традицій російської революційно-демократичної критики
особливо далася взнаки в працях цього журналу. І (є була хвороба росту,
яку криллік незабарохі подолав.
"Світ" відзначався новаторствохі оформлення. Кваліфікація "ілюстро
ваної часописі" не була хіарною. а відбивала особливості офорхілення
журналу. Кожне число відкривалося великим портретом якого-небудь
письменника або вченого, а в кінці нохіера хіістилася стаття про нього.
За час існування журналу в ньому були представлені такі життєписи:
М. Драгохіанова "Микола Ів. Костохіаров. Очерк життєписний" (1881, №№
1-2). три статті І. Франка: "Еміль Золя. Життєпис" (1881. № 2). "Олександр
Миколайович Пнпін" (1881. № 3). "Михайло Свграфовпч Салтнков" (1881.
№ 10). Федора Вовка під псевдонімом В. "Федір Михайлович
Дослоєвський" (1882. № 2). Примуса Соботки (в перекладі 1. Франка) Як
Неру да" (1882. № 3). В. Коцовського Чарлз Дарвін" (1882. № 4-5).
Зрозуміло, що всі ці жіптєпнеи супроводжувалися портретами діячів. У
статтях надавалася перевага представленню біографічних даних, але
допускалися оцінки творчості, наведення відгуків критики, робився
особливий наголос на тому, чнхі даний діяч збагатив духовний розвиток
людства, чим дорогий українскій людині.
Особливіш змістом був наповнений той факт, що між цими видатними
діячами світової ху дожньої й наукової ду хіки своїми автобіографіями були
представлені українські видатні особи: 1. Нечуй-Левицький. Микола
Лисенко (1881. № 5). О. Кониськшї. Ці тексти мали подвійну вагу: по-
перше, вони містили цінні відомості з біографій видатних українців; по
друге. вписували їх у контекст світового духовного розвитку.
Приклад жу рналу "Світ" прижився в у країнській журналістиці. Згодом
його стали наслідувати народовські видання, зокрехіа журнал "Зоря".
Як уже хювилося, останнє число "Світу" вийшло у вересні 1882 року.
Причини припинення жу рналу неодноразово висвітлювалися І. Франком,
який сприйняв цю подію як катастрофу. Можливо він передчував, що
незабаром доведеться йти "в найми до сусідів" і ще довгих вісім років
чекати появи радикального часопису. Ним став "Народ", що розпочав
виходи пі в січні 1890 року. Втрата жу рналу "Світ" була особливо болюча
тохіу. що він упав не від урядових переслідувань, як його попередник
"Громадський друг", а від байдужості авторів і читачів.
Про цю. першу, причину І. Франко писав так: "Світ" "згас серед байду
жності пу бліки, задля розлічі тих. що повинні були бути його співробіт
никами"
4
'". Маючи постійний острах, що надійних співробітників часопис не
хіає. що його тортфель тоненький і матеріалів хюже не вистачити для
насту пного числа. І. Белей розділяв на кілька подач навіть невеликі праці. Це
403
Франко 1. Я. З останніх десятиліть XIX віку // Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1984.
-Т. 41.-С. 489.
Михайин .Л.
створювало незручність для читача, який забував початок, поки до нього
доходив кінець твору, а дтя речей особливо об'ємних, кидав стежігпі за ними.
Другою причиною занепаду журналу було... його видання фонетичним
правописом. Цей правопис сприймався як ознака крайнього радикалізму.
У І. Франка навіть був план перейти на етимологічний правопис. Адже
видавана за цим правописом "Зоря", розмірковував він. збирає 800
предпіал ннків при абсолютній порожнечі змісту. Але до реалізації цього
плану не дійшло.
Трегя причина крилася в особі І. Белея. Переконавшись, що "Світ"
неспроможний стати прибутковим проектом, змушений шукати заробітку,
він розпочав співробітництво в газеті "Діло", де незабаром, після смерті В.
Барвінського став головним редактором. Працюючи на два фронти, він
занедбав ту справу, яка не давала йому удержання і якій треба було
служити з патріотизму. Журнал "не достояв навіть повного другого року, -
писав І. Франко, головно з вини редактора Івана Белея, що. віддавши свої
сили співробітництву в "Ділі", не міг як слід вести ані редакції, ані
адміністрації "('вілл"
404
.
Значення журналу "Світ" полягало в тому, що:
1) у його віщанні була продемонстрована стабільність радикальної
журналістики, здібної відроджуватися після переслідувань, це були
наслідки її існування в конституційній державі, де так. існував реакційний
уряд, але існували й легітимні шляхи боротой з ним; радикальна
журналістика продемонструвала свої властивості виносити уроки з
попереднього розвитку і плідно користатися ними;
2) головний урок з минулого, реалізованій у цьому журналі, полягав
у тому, що його ведення уникало крайніх гострих форм, спрямованих на
прямолінійні образи й викриття тих, хто шукав своїх шляхів у справі
служіння народу;
3) другий урок полягав у тому, що за відсутності М. Павлика журнал
не прагнув розвивати й далі антнцерковну спрямованість радикальної
журналістики, воювати з попами, це дозволило йому, зиліппаючись на
соціалістичних позиціях не виходити за межі легальності:
4) редактори журналцу відмовилися від вміщення в ньому
перекладних соціалістичних творів, бо вже й самі дозріли до написання
соціалістичних праць, до проведення соціалістичної тенденції в усіх,
включно з інформаційними, матеріалах:
5) велике значения мала публікація на сторінках журналу
епохального роману І. Франка "Борислав сміється", який височить у
світовій літературі того часу як єдиний художньо повноцінний твір про
робітничий страйк:
6) значним здобутком стала поезія журналу "Світ". Франкова лірика
з циклів "Веснянки". "Картка любові". "Галицькі образки", а також літера
444
Франко І. Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко
1-Я. Зібр. творів: У 50т. - К.,~ 1984. - Т. 41.' - С. 461.
Історія української журналістики XIX століття
турний дебют Бориса Гріиченка. яком\ згодом судатося стати глибоко
семантичною постаттю своєї епохи:
7) великий успіх хіала публіцистика журналу, зокрема статті І.
Франка. О. Терлсиького. О. Коннського. Ф Васнлевського. у яких поруч з
робітничою тематикою розроблялась техіатнка національно-визвольна;
8) журнал засвідчив можливість існування радикальної
(соціалістичної) журналістики за умов її належного фінансування:
авторський колектив, і редакторські сили д ія цього вже існували:
9) журнал став свідченням перших сухінівів І. Франка у правильності
соціалістичної ідеології, про що свідчить припинення роботи над романохі
"Борислав схііється" із занепадом журналу.
как
Михайин .Л.
Розділ тринадцятий
Журнали "Народ", "Хлібороб"
Нездійснені проекти радикальних видань. Перше число журналу "Товариш":
матеріали І. Франка, М. Драгоманова, М. Пав лика, В. Будзиновського та
ін. І. Франко в спштті "Наша публіка" про завдання журналіспшки.
Припинення видання. Виникнення журналу "Народ". Оформлення
радикального руху в РУРП. Загальна характеристика журналу, його
популярність і перешкоди на цьому шляху. Провідна роль М. Драгоманова в
"Народі" і занепад журналу після його смерчи (1895). Белетристика
"Народу": єврейські поеми і "Тюремнісонети"І. Франка. Поема "Молох"
О. Макове я. Цикли Лесі Українки "Ридання" і "Невольничі пісні".
Алегоричні казки І. Франка. "Лу.чера" Л. Мартовича "Відьми" Н.
КобринськоїІ "Волинські образки. Школа" Лесі Українки. Інформаційна
діяльність "Народу" як партійного органу. Партійна публіцистика.
Економічні нариси І. Франка. Тема селянської нужди, еміграції, освіти
.жіночого руху у публікаціях журналу. Людшюзнавчий аспект в статтях
"Дваучителі" М. Драгоманова і "Професор Омелян Огоновський" І.
Франка Висвітлення розвипиіу українського театру. Стаття І. Франка
"Наш театр". Програмові публіцистичні праиіМ. Драгоманова, місце серед
них "Чудацьких думок про українську національну справу". Чому думки
"чудацькі"?Помилки М. Драгоманова, спроспювані історією. "Чудацькі
думки" в літературній крипшці М. Драгоманова. Огляди І. Франка про
болгарські праці М. Драгоманова Полемічний дискурс цих праць.
Протистояння драгоманським ідеям у спшпшй І. Франка "Слов'янська
взаємність в розу мінні Яиа Коллара і тепер". Часопис "Хлібороб" як
супу пшик "Народу", його адресованість простолюду. Загальна
характеристика видання Белетристика "Хлібороба". Анпшпопівська тема.
Переважання анонімних дописів з місці
Занепад "Світу", хоч і болісно вразив радикальну молодь, але не
зупинив її жаги мати свій періодичний Друкований орган. Спроби І.
Франка та М. Павлика працювати в народовськнх виданнях у 1880-х роках,
що закінчитися повним провалом, лише підкріпили їх прагнення матії свої
віщання. Сили радикалів ростуть, соціалістична ідеологія з її культом
знань, орієнтацією на європейський рівень демократії і політичної свободи,
шириться. За організацію віщань беруться вже не лідери І. Франко і М.
Павлик, а інші особи, що згрупувалися навколо них. У І883 році студент
Віденського університету В. Полянський віїсту ніш з проектом заснування
літературно-наукового журналу при участі І. Франка. О. Терлецького. В.
Коцовського. Н. Кобринської та інших. Через Олену Пчілку сподівалися
залучити авторів зі Східної України. Але ця ідея не вийшла за рамки
проекту, оскільки не пощастило зібрати кошти в потрібній кількості. Така
ж доля спіткала задуми журналів "Нова наука". "Прапор" і "Поступ". Про
останній проект розповів І. Франко: він виник у І886 році в Києві, куди
автор приїхав оженитися. "Знов у громаді була розмова про видавання
Історія української журналістики XIX століття
періодичного письма в Галичині, що мато називатися ' Поступ'', і знов,
окрім просторої програми, уложеної тісним кружком молодіжі в моїй
стилізації, не вийшло нічого"
40
-.
Але духовне життя не стояло на місці. Гурток радикальної молоді, що
вчилася у Львівському університеті, сам розпочав утілювати в життя ідею
радикального видання під назвою "Товариш". 10 липня 1888 року вийшло
в світ перше число журналу. ІДе була книжка на 116 сторінок. За
відповідального редактора підписався С. Козловський. але фактичним
його організатором виступив І. Франко. Програма віщання була подана в
редакційній статті. Вона передбачала "не сходячи ані на хвалю з грунту
народного русько-українського, мп бажаємо по змозі прикладати до
пізнання того грунту сучасні європейські методи наукові і літературні, а
заразом прояснювати дальшу нашу роботу показом на ті дороги, якими йде
тепер наука і літерату ра в других, освіченішнх краях Корони".
І. Франко заснував новіш тип журналу з домінантою нау кової частини
над літерату рною. З поезії тут було надруковано вірші М. Старицького "З
України" (псевдонім Гетьманець) та О. Маковея '"На самоті". Сам І.
Франко дав переклад "Із епіграм К. Гавлнчка-Боровського" та оповідання
"Домашній промисел" і публіцистичну статтю "Наша пу бліка".
Оповідання яаляло собою автопереклад українською мовою тексту,
що вперше з'явився польською мовою в петербурзькому журналі "Кгаі"
(1887. № 48). Це був твір, виконаний цілком у Франковій манері стислого
тенденційного оповідання. Оповідач і головний герой _Яць Лремишин з
родини ложкарів, яка з діда-прадща займалася цією справою, вичитавши в
газетах, що крайовий маршалок обіцяв усі сили докласти для "підвнгнення
в Галичині домашнього промислу", возрадувався душею. Нарешті, на
нього звернуть увагу. Але виявилося, що держава й не збиралася
допомагати ремісникові. Справді з'явився новий закон про домашній
промисел, але він поставив на шляху робітника стільки бюрократичних
рогаток. щоЛцеві довелося покинути родинну справу . Оповідання містило
виразну тенденцію викриття австрійського державного ладу, який
придушував приватну ініціативу, і уряд, у якого діло розходилося зі словом.
Стаття Наша публіка" була програмовою для журналу. Вона торкала
ся становища української преси в Галичині. Багато наших редакторів, твер
див І. Франко, апелюють до публіки, коли потребу ють відстояти аласний
погляд. Але публіка - це фантом, якого ніхто не знає. їй силоміць нав'язу ють
одні думки, оберігаючи від дру гих. І. Франко висловив далі методологічні
засади діяльності преси: "Нема думок страшних, неморальних або
шкідливих. Усяка думка стоїть того, щоб її передумати, розібрати і справ
дити" (с. 60). Що може бути неморального в теоріях Дарвіна. Ньютона.
Коперніка або в теорії Маркса про історичний розвиток капіталізму? Кожну
думку слід передумати самостійно, наполягав І. Франко, а потім судити про
405
Франко І. Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. //Франко
1. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К..' 1984. - Т. 41." - С. 462.
Sfi7
Михай .Л.
її вартість та істинність. Поки публіцист с публіцистом, тобто письменником
і вчителем одночасно, доти він мас повне право на те. щоб публіка бет
упередження, спокійно і тверезо вислухала його духікп. коли вони видаються
їй цікавішії й важними. "Лякапіся слів і задля них відкидати річ. - говорив
далі І. Франко, лякатись обговорювання певних думок і питань для того,
що ті питання десь колись когось довели або хюжуть довести до дражливих
конееквенцій. се значить вовка боявшися, в ліс не йти" (с. 64). Публіцист
висунув гасло, наслідувати яке мас й сучасна журналістика: обговорюймо
всякл річ явно й одверто тільки без образи людської гідності, маючи на увазі
"добро загальне без нічиєї кривди: толкунхю. доказуймо і контролюйхю себе
взаємно, а ціль наша, ціль публіцистична буде осягнена" (с. 64): але
одночасно буде осягнено далеко більше: щирий обхіін думками, доказами,
критиками і поправками це і є наукове життя інтелігенції, це і є та кузня, у
котрій виковуються добрі, великі й тривкі грохіадські справи.
Статтю "Наша публіка" слід зарахувати до класики української
журналістики: вона актуальна й сьогодні своїм глибоких! поглядом на
завдання публіцистики.
Наукова частіша була представлена двома працями М. ДрагоманоВа
Науковий хіетод в етнографії" і "Сміх і горе". Обидві вони будувалися як
критичні праці. Перша являла собою рецензію на книгу О. Кониського (О.
Суходольського) "Етнографія Слов'янщини", яку М. Драгоманов роз
критикував за етно-психологічшш метод визначення відмін хііж росіянахін й
українцями. Друга статга складалася з оплату комічних похишок у галицькій
пресі, який свідчив про незнання елеМешарпнх речей журналістами.
М. Павлик подав до журналу сталл ю "Русини в Америці", цінну фак
тичних! матеріалом. Тут дебютували В. Будзиновський з реферативним
викладом німецької книжки про відносини російських сільськогоспо
дарських робітників, яка в свою чергу була складена на підставі праці
російського еконохіісга М. О. Каблукова, та В. Арцишевський з рефератохі
праці С. ІЦепанковського "Ые(1га Оаіісуі" і 3. Северин з рефератом
"Давніші форми сім'ї на підставі Льюїса Моргана".
У журналі були опубліковані листи Т Шевченка до О. Герцена і Ю.
Федьковгіча до Д. Танячкевича. Обіщва воші містили цінний матеріал до
характеристики біографії і світогляду видатних українських поетів.
Перше число журналу "Товариш" засвідчило непогану перспективу ,
що розкривалася для нового видання. І Франко готував матеріали для
другого числа. Аж тут з'ясувалося, що далеко не всі з гуртка молодих
радикалів задоволені журналом. Частина хюлоді, очолена В.
Будзиновськихі. критикувала книжку за неувагу до праць "молодших". що
часопис був занадто націоналістичний, реакційний, дещо в ньому було не
на хіісці, він повинен бути більше теоретичний, ніж практичний, менше
торкатися українських справ, а більше тяжіти до європейської науки.
Редакція була відібрана у І Франка і перейшла до рук студентів, які не
змогли без його праці провадити видання далі. Перше число "Товариша"
стало й останнім для нього.
Історія української журналістики XIX століття
Разом з там занепад "Товариша" викликав невдоволення іншого крила
радикальної молоді, до якого належані В. С'тефаішк. Л. Мартович. С. Данп-
ловпч та ін.. і переконав їх в необхідності мали свос періодичне видання. Уже
носилася в повітрі ідея створеній партії європейського зразка з проведенням
установчого і наступних чергових з'їздів, виробленнях! програхш. реєстрова-
ннм членством, створеннях! свого друкованого органу. У цій алмосфері І
січня 1890 року розпочалася історія часопису Народ".Зік і в багатьох інших
вішалках, у його кваліфікації губиться хіежа .між газетою і журналом, тому в
різних джерелах хюжна зустріти по відношенню до нього вживання як
першого, так і другого терміна. Переважає все ж визначення часопису
"Народ" як жу рналу. Виходив він два рази на місяць. Редаїувавйого М. Пав
лик, допомагав йому І. Франко. Активну участь у ньому брав М. Драгоманов,
який вважав створення партії передчасним, але не міі утриматися від журна
лістської праці в її виданнях. Рідко яке число "Народу " виходило без тексту ,
підписаного ного іхіенехі. Від N1. Драгоманова журнал олрнхіував і хіате-
ріальну допомогу, надходила вона її з України через М. Ковалевського
406
.
У програмовій статті першого числа редакція так сформулювала свої
завдання: "Наша перша і остання ціль була здавна помочи здвигнути
хіатеріально та справді просвітили наш народ": лут же вислоалювалася і
практична мета видання створити ..'демократично-поступову партію"
(1890. № 1. с. 1).
У своїй діяльності "Народ" виконав організаційну функцію і
забезпечив згурт у вання громадянства на засадах радикального світогляду.
4 жовтня 1890 року у Львові з студентських і молодіжних радикальних
гуртків, що існу вали піл впливом М. Драгохіанова ще з кінця 1870-х років і
до яких увіходили й старші за вікохі товариші, була заснована на
установчохіу з'їзді Русько-Українська Радикальна партія. У двадцятому
числі 1890 року була опублікована програма партії і оголошено "Народ" її
органохі із завданнях! - "розбирати її критикувати наш сучасний
суспільний устрій, а також розбирати й критикувати жіптя й розвій нашої
суспільності, особливо її назадницькі думки та привнчкн": друкували
статті, у яких розкривалися б "найхарактерніші прояви її чертн нашої
суспільності", а з творів художньої літератури ті. які "хіалн б глибше
суспільне значення" (1890. № 20. с. 316).
'За перший рік існування журнал зібрав 251 передплатника, значна
кількість прпхіірників розходилася через роздрібний продаж. Демокра
тично налаштоване громадянство вітало появу жу рналу. Позитивні відгуки
на ного вихід з'явилися в народовській пресі. Але згодом, коли з'ясу валося,
що "Народ" войовниче налаштований не тільки до москвофілів, але й
406
У праці "Чудацькі думки про у країнську національну справу " М. Драгохіанов
писав про свою розмову із "земляком", котрий "передав мені 1000 франків на
запомої у письменськін справі в напрямку , котрого я боронив, і гюзаяк коли того
часч д. Павлик казав мені, що хоче закласти газету "Народ", го я її їараз же
назначив ті гроші на це діло" (Драгоманов М. П. Вибране. - К.. ІУ91. - С. -163).
Михайн .Л.
народовців, рішуче виступає проти церкви, ставлення до нього в
громадській думці змінилося. У червні 1890 року митрополит звернувся до
вірних греко-католицької церкви з посланням, де говорилося: "Понеже
виходяча у Львові газета "Народ", як митрополичий ординаріят увірився,
лише в злім, соціалістичнім і противйім святій вірі направленію. і дотичні
згубні засади межи нашим народом ширити усилується і для того
взивається ВСЧ (всечестиве. І. М.) священство в імені обов'язку свого
перед Богом і властію. щоби старалося і уважало, аби газета тая в
читальнях і руках народа не находилася" (1890. № 14. С. 205). Це був
великий удар по авторитетові журналу. У 1892 році його тираж упав до 200
примірників і надалі тримався близько до цієї цифри.
Другий з'їзд (1891) підтвердив за "Народом" офіційний статус органу
партії і ухвалив друкувати матеріали в ньому під такими рубриками:
"Політика крайова і загранична", "Справи суспільно-економічні". "Наука
і штука". "Критика і бібліографія". "Полеміка і дописи". "'Заяви і запити".
Журнал було кваліфіковано як "Орган Русько-української радикальної
партії. Під редакцією М. Павлика".
У Росії журнал переслідувався, передплата його була заборонена. За
виявлення його особам загрожувало переслідування. Так відомо,
наприклад, що в 1892 році у Києві був заарештований за знайдені в нього під
час трусу два чиста "Народу " відомий український соціал-демократ Павло
Тучапський і за це шість лижнів провів у тюрмі. У 13-14 числі 1893 року сам
"Народ" повідомляв, що в травні заарештовано в Харкові кільканадцять
осіб "за спроваджування, переховування й поширення наших віщань".
З часом М. Паалик став непокоїтися щільною опікою над ним
керівництва радикальної партії. У зв'язку з від'їздом І. Франка на
докторські студії до Вілня і мотивуючи дешевизною віщання на провінції
він переніс у листопаді 1892 року віщання журналу до Коломиї, де журнал
видавався два роки. Але саме в коломийський період загострилися далі
відносини М. Павлика з видатними радикалами. У липня 1893 року група
молодих представників радикальної партії: В. Будзиновский. Ю.
Бачинський. М. Ганкевич, В. Охримович. направили М. ІІавликові
"Ultimatum", висловивши до нього ряд вимог як до редактора журналу.
Тоді М. Паалик аргументуючи відсутністю фінансування журналу з
боку партії, оголосив його своєю аласністю і дав йому підзаголовок
"Русько-українська радикальна часопись. Під редакцією М. Павлика".
Такий статус мав журнал до кінця існування. Фактично він залишався
органом радикальної партії, але в редактора були розв'язані руки для
творчого вирішення інформаційних і публіцистичних питань. Він скасував
рубрики, зменшив обсяг журналу і зробив його суто політичним
часописом. Художні твори в цей час майже не друкувалися. "Народ" став
одноманітним за змістом, переобтяженим статтями М. Драгоманова й М.
Павлика. У коломийський період в редакції "Народу" працював відомий
письменник Лесь Мартович (1871-1916). У листопаді 1894 року на вимогу
деяких членів радикальної партії віщання повернулося до Львова. Однак
Історія української журналістики XIX століття
М. ІІавлнк не збирався і в силу творчої однолініпності вже її не міг змінити
характер видання. Воно все більше перетворювалося на орган не
радикальної партії, а особисто М. Драгоманова. який містив у ньому
переважно викривальні матеріали, статті, спрямовані проти чогось. -Як
справедливо відзначала свого часу Ф. Д. Пустова. захопившись критикою,
"він не міг дати вірної позш нвної програми"
40
.
М. ГІавлнк організував у Львові святкування ювілею 30-літньої
літературної діяльності М. Драгоманова. відвівши під його висвітлення 1-2
число І895 року. Тут були опубліковані вітальні промови й наукові
доповіді, виголошені на святі, а в наступному числі (3-4) подано відповідь
М. Драгоманова на привітання. Але невдовзі сталося непередбачуване: 20
червня І895 року М. Драгоманов помер, на руках у небоги Лесі Українки,
яка приїхала на місяць погостювапі в дядька. М. Павлик та І. Франко
кинулися до Софії, сподіваючись встигнути на похорон, але не були
пропущені через кордон, бо не встигли за короткий час виправил и собі візи.
Дванадцяте число "Народу" (І895) відкрилося розділом "Над труною
М. Драгоманова". де публікувалися скорботні висловлювання українських
діячів. Першим йшло прощальне слово Б. Грінченка. який прощався з своїм
опонентом по "Буковинській дискусії", поставивши під текстом підпис П.
Вартовий. Далі друкувалися "надгробні промови", "Жалібні телеграми і
листи". "Виступи газет з приводу смерті М. Драгоманова".
Після ното смерті жу рнал виявився приреченим. І. Франко вже мав
своє віщання "Житє і слово" і всі сили віддавав праці дія нього. Невдовзі
М. Павлик, залишившись на самоті, опублікував заяву: "Через смерть
небіжчика М. П. Драгоманова. головної підпори моєї і "Народа", а також
через мою недугу - я отеє мушу перестати видавати "Народ" (І895. № 17).
Так закінчилася історія цього журналу.
Починався "Народ" як традиційне для української журналістики в
Галичині літературно-наукове віщання. У перший період у ньому існували
чотири літературні рубрики "Політично-сатиричні казки". "Поезії",
"Оповідання". "Драмати", у яких публікувалися твори, що так чи інакше
стосу валися програми часопису .
У поезії безперечне лідерство належало І. Франкові. Тут він
опублікував три віршовані оповідання, які в другому віщанні книжки "З
вершин і низин" увійшли до циклу "Жидівські мелодії". У цих творах І.
Франко розробляв актуальну для України тему - єврейської присутності в
українському просторі і непростих стосунків євреїв з українцями. У
кожному вірші виводилися нестандартні ситуації, зображалися нетннові
явища, відхилення від норми, але саме вони й увиразнювати традиційні
відношення між двома етнічними групами, окреслювали традиційний образ
єврея в Галичині.
40
* Пустова Ф. Д. До історії журналу "Народ" і участі в ньому Івана Франка //
Учепі записки Харківського державного університету. - 1956. - Т. 74. - Труди
філологічного факультету . - Т. 4. - С.12.
№71