Михайлин - Історія української журналістики XIX століття
Подождите немного. Документ загружается.
Михайин 1.Л.
А полюбивши, він вже не може її згубити з серця до і робу. Поета турбує
думка: як поєднати в собі дві любові: до Батьківщини н до знедоленого люду
всіх націй. Заключні строфи містять запитання і відповідь:
І чи ж перечить ся любов
Тій другій а святій любові
До всіх, що ллють свій піт і кров.
До всіх, котрих гнетуть окови?
Ні. хто не любигь всіх братів.
-Як сонце Боже, всіх зарівно.
Той щиро полюбить не вмів
Тебе, коханая Вкраїно!
Очевидно, дтя поета це було важливе питання, а цей вірш став куль
мінацією його роздумів над можливістю сумістити соціалізм і патріотизм.
Любов до людей і до коханої надихала поета і в створеннів циклу
"Картка любові" (1881. № 6). У Вірші "Зближассь час. і з серцем, б'ючим в
груди" поет розвиває думку про те. що так як його єднає з коханою любов,
так незабаром ("зближаєсь час") і всі люди будуть ставилися один до
одного. Цей наївний вірш датований 1 травня 1878 року, коли поет ще не
втратив надії на одруження з Ольгою Рошкевнч, але наступні вірші,
написані 1880 року, відбивають душевну драму поета. Особливо
прикментий з цього погляду вірш "І тп підеш убитою дорогов". де. ведучи
внутрішній діалог, поел пророкує сам собі швидкий занепад без кохання:
В глиб звільна втягне ля багно гниле
І в кров усімн порами віссеться.
Повітря вколо тебе за грує,
І сили волі в тебе не найдеться.
Щоб опиратись довше!
Діалогічний із цим твором вірш іЯ буду жити, бо я хочу жігпі!" є відпо
віддю І. Франка самому собі: він втішає себе, що буде працювати для народу
і в лім знайде втіху, праця врятує його. Але й тут він не розв'язує це питання
так прямолінійно. Коли часом моя послабне сила, говорін ь він. то мій човник
над прірвою перенесе твоя любов. Поет поверну вся до того, від чого він щой
но відмовився: без кохання не можливе щастя в роботі, тому він і шукає його.
У цьому ж числі журналу "Світ" І. Франко почав публікувати цикл "Із
галицьких образків". наповнений тією дру гою любов'ю, про яку писав він
у вірші "Моя любов", що родіггься із співчуття до знедолених. Вірші цього
циклу друкувалися далі впродовж усього віщання журналу. Вони являли
собою картини дійсності, іноді з викладом події, розгорнутої в стислий
сюжет, які свідчили про жахливе становище народу. У поезіях "Максим
Цюник ". "Михайло", "Баба Митрпха", "Галаїан" були створені образи
представників народу . Наприклад у першому вірші героєм є справжня
особа ріпник, якого завалило в ямі. він ще лишався живим 9 годин, але
наглядачі не зробили нічого для його порятунку. Вірш являв собою
Історія української журналістики XIX століття
монолої приреченої людннн. В останньому вірші виведено образ хлопчика,
який за ґалаґан (дрібну монетку) бігав босоніж по снігу за паничиком.
Тепер він захворів і помер від застуди.
Усі ці вірші створені на засадах епічності, не містять образу автора. Фак
ти. описані в них. самодостатні й красномовні, не погребують авторського
коменгаря. тому він тут і відсутній. Ку льмінацією циклу бу ла невеличка поема
"Гадки на межі" з виразним ліро-епічним складом. Тут містилося кілька
епічних картин про судові тяжби селян за межі, але й був присутній ліричний
герой, який мріяв про Україну, де панус "братерство нове", про безмежне
поле, яке обробляється "спільним трудом". Цей вірш був важливим
компонентом циклу, надавав йому завершеності, ідейної й змістової.
У цілому ж поетичним складом жу рнал "Світ" відрізнявся від своїх по
передників радикальної журналістики, переважно завдяки поетзи І. Фран
ка. розмаїттям тематики, широтою образу ліричного героя, досконалішою
версифікацією. На новий щабель піднеслася політична лірика, вона втрати
ла монологічний характер, увібрала в себе епічні картини народного жігггя
в "Галицьких образках". була прикрашена алегоріями "Веснянок", ціка
вими авторськими роздумами. Глибокий образ ліричного героя поставав і
з циклу "Картка любові", втілюючи авторські страждання й надії.
Важливе доповнення белетристичного відділу становили переклади.
Тут так само особливо відзначився І. Франко. переклавши для журналу
"Світ" уривки з поеми М. Некрасова "Русскпе женщнньї" і опублікувавши
їх під назвою "Княгиня Трубецька" (1882. № 4-5). а також вірш Гете "Бог і
баядера" (1882. № 1). а з прози оповідання М. І Іомяловського "Ваку ла".
Белетристичний відділ "Світу" приніс українській літературі нові тво
ри. що увійшли до корпусу її класики живу ть і сьогодні в свідомості читачів.
Наступні два найважливіші напрямки роболн журналу складали
публіцистка й наука, хоча часто навряд чи їх можна розрізнити, адже
публіцистика журналу здебільшого відзначалася глибоким науковим
дискурсом, а наукові стаггі обов'язково містили авлорський
публіцистичний коментар, що надавало їм злободенності.
Більше тяжіли до нау кових сту дій природничі статті, хоча таких і було
обмаль, наприклад, праця Володимира Олеськова ".Як розвивалися
погляди людські на звірів
0
" (1881. №№ 1 6. 8-9. 10: 1882. № 2). Вона
нагадувала швидше сумлінний реферат з головної праці Ч. Дарвіна
"Походження видів шляхом природного добору, або Збереження обраних
порід у боротьбі за життя". Її публікація була корисною, оскільки
український читач ще не мав можливості ознайомитися рідною мовою з
працями англійського
_______________________
~
ГАле головна увЛПґЖурналу була спрямована на су спільні науки. Голов
ною тут можна вважати працю І. Фраїтка "Мислі о еволюції в історії людсь
кості" (1881. №№ 3. 4. 6. 1 12: 1882. № 2) сумлінний виклад історичної кон
цепції соціалістичних авторів. Пу бліцист почав прапю з визначення історії. За
його думкою, це не сума поодиноких фактів, а "слідження внутрішнього
за'язку хііж фактахш", тобто таке їх вивчення, яке призведе до відкриття
Михайин .Л.
певних законів, які ті факти викликають і управляють ними. Іншими словами.
І. Франка приваблює насправді історіософія. Він був одним з перших, хто
зрозумів рухомість історичних поглядів, історія назавсігди. - писав він. -
останеться таким будинком, котрий кожде нове покоління в більшій або
меншій часті перебудовує і пересипає відповідно до власних потреб, до
власних поглядів"Проте далі І. Франко висловив чисто марксистську спе
кулятивну думку: соціалісти стоять на народних позиціях, а відтак "сторон-
иицтво людове ... ставить історичну науку на найширшій з дотеперішніх
основ, значить, ставить її найосновніше і найміцніше" . Тут вже один крок
до проголошення соціалізму єдино вірною концепцією дійсності.
І. Франко переконаний, що подати остаточну, кінцево вірну
концепцію історії дозволяють соціалістам і природничі науки. З викладу
еволюційної теорії Дервіна він і розпочинає свої "Мислі...", вважаючи
соціалізм як вчення соціальним дарвінізмом, а класову боротьбу
природною боротьбою за існування вже в людськохіу суспільстві. Для
нього закони природи, відкриті Дарвиним, продовжують діяти і в історії.
За І. Франком, боротьба за існу вання примушує з'єднуватися окрехіі
істоти в гру пи, а груші у більші спільноти; так утворюється людське
суспільство. Суспільство утворює обряди, церемонії та вірування, відтак
народжується каста жерців, що ті обряди провадять, так виникає спадкова
(а не виборна, не народна) влада. За владу розпочинається боротьба і
війни. Витворюється клас військових, а для їх забезпечення до них
прикріплюються кріпаки. Триває розподіл праці, розвиваються хііста. а в
них ремісництво. Зявляється мануфакту ра, а потіхі і перші фабрики. Дедалі
більше людей відчу ває брак свободи, рівності. Бу ржуазія підніхіає боротьбу
за політичну владу під цими гаслами, але, захопивши її. хоче сама
скористатися цими благами.
Так виникає "наукова теорія громадівства". тобто соціалізму, яка
стоїть на позиціях знедоленого народу і вчить про неминучий крах
капіталізму. Завершує працю І. Франка виклад основних постулатів
громадівства: знищення приватної власності і запровадження суспільної
власності на засоби виробництва; еконохіічна рівність зумовить рівність
політичну, родинну. громадську: виховання дітей візьме на себе громада;
зросте продуктивність праці, скоротиться робочий день, запанує
необмежена свобода слова, навчання, способу життя, сусідування; кожна
громада в краю порядкуватиме вдохіа по-своє.му і за бажанняхі вступатиме
у федеративні стосунки з іншими громадами (так Франкові бачилося
розв'язання за соціалізму національного питання).
У"" Звичайно ж. автор розмірковує й над тихі, як же відбудеться запро
вадження цього "неминучого" ладу соціальної справедливості. "Мислі о
еволюції" вже самим заголовкохі свідчать, що їх автор стоїть на засадах
Франко І, Д. Мислі о еволюції в історії людськості //Франко І. Я. Зібр. творів:
У 50 т. - К.. 1986. -Т. 45. - С. 77.
389
Там само. - С. 78.
Історія української журналістики XIX століття
еволюційної теорії. Завдання кожної чесної людіінн. вважає він. наближати
соціалізм, '•прискорити і влешшти його прихід і причинитися до його
осущения в розумній формі, без насильницьких і кровавих потрясінь .
Праця І. Франка 'Мислі о еволюції..." була певною мірою обов'язко
вою для журналу "Світ", стосло викладала соціалістичну історичну кон
цепцію. доводила неминучість приходу нового ладу. Разом з тим майбутнє
І. Франко бачив як еволюційне вростання капіталізму в соціалізм, без
революційних переворотів і воєн. Відмовившись від публікації перекладних
творів, які не завжди відповідали намірам і інтересам журналу, були
побудовані за своєю логікою, редактори перейшли до наступного етапу
популяризації соціалістичного вчення у власних працях, хоча ці праці й
мали реферативний характер, були залежні від своїх першоджерел.
Проблехй майбутніх соціальних революцій 1. Франко присвятив
наступну свою ґрунтовну наукову працю "Війни і військо в наших часах"
(1882, № 4-5). На жаль, вона залишилася незакінченою. і сьогодні наявна її
частина дозволяє лише гіпотетично судити про далекосяжні наміри 1.
Франка. У дослідженнях історії журналістики хюжна зустрітися з
витлухіаченняхі цієї статті лише як полеміки з працяхш П. Лерау-Больє.
який пояснював війни суб'єктивним чннннкохі - недостатнім розвигкохі
індивіду альної та національної свідомості. Насправді ця точка зору - лише
привід для І. Франка розгорнути свої погляди. Він. зокрехіа. вважає, "що
добра половина національного діла в Європі вже зроблена і що будуїці
воіїни. особливо на заході (
за
почином Америки і Ірландії), будуть хіати
ціху заключно соціальну" (курсив І. Франка. - 1. М ).
Думку І. Франка легко зрозуміти: "на заході" почнуться соціальні
війни тохіу. що сахіе там вже утворені національні держави, тахі нехіає
підстав воювати за національні інтерси. На Сході ж Свропп. навпаки, для
слов'янства національне питання залишається нерозв'язанихі. а відтак тут
триватимуть національні війни.
Дана праця засвідчує, якою у.моглядною. абстрактною була
соціалістична теорія, як вона сміливо бралася змальовувати майбутнє,
запевняючи, що на підставі природних законів вона хюже точно
прогнозувати події, а насправді життя йшло своїхі шляхохі. тривали війни
за національні інтереси на заході, а найбільша соціальна війна була
розв'язана на сході. І. Франко похшлився у своїх передбаченнях. Хоча
робив їх у цілковитій згоді з соціалісті ічнихі у ченням.
З у сієї хіножиннослі складових соціалізму найбільш грунтовно розро
блялося в "Світі" робітниче иигашія. Воно бу ло підняте публіцистикою вже
в статгі І. Франка "Промислові робітники в Східній Галичині і їх алата р.
1870. Статистична студія" (1881. № 1). Постигаючись на деякі статгі збірки
"Молот", автор продовжив далі створення картини убогого життя
390
Там само. -С. 135.
591
Франко І. Я. Війна і військо в наших часах // Франко І.Я. Зібр. творів: У 50
г. - К.. 1886.-Т. 45.-С. 170.
Михай.іин 1.Л.
галицького робітництва. Спираючись на звіт горі івельно-ремісннчої
палат у Львові, він з точністю до одного крейцера облічив заробітну плату
різних категорій робітників, включно з дітьми до 14 років, яких у Галичині
працювало ІІ836 з оплатою 25 крейцерів денно. Розвідка І. Франка
відзначалася об'єктивністю, автор зосередився лише на викладі фактів,
усіляко уникаючи коментарів.
Тему робітництва підхопила стаття О. Терлецького "Робі тницька плата і
робітницький рух в Австрії в послідах часах" (І88І. №№3-4). іцо друкувалася
за підписом О. Т. Публіцист, що завжди відзначався глибоких! знаттям
статистики, з цифрами в ру ках показав жалюгідне становище австрійського
робітництва, розкрив процес зростання капіталів за рахунок низької оплати
робітничої праці. Робітничий рух - наслідок усвідомлення робітниками
потреби захисту самих себе: вони втратили надію на уряд, на совість
капіталістів, "лиш на самих себе вони покладають надію і на свою власну
силу" (№ 4. с. 78). Суголосно з Марксовою тезою "Робітники не мають
батьківщини"'. О. Терлецький запевняв, що робітники вже давно не мають
чого боронити: ані землі, ані атасного кута їхі вже ніхто не відбере, бо вони
вже його не мають. Робітничий рух "в Австрії вндвине. замість нерозумних і
дитинячих націонатьних сварок, на перший шан питання соціальне і дасть
робітниках! можливість боронити своїх прав з луччим успіхом, як дотепер"
(№ 4. с. 79). .Як бачимо, і тут проводі па ся думка про відхід у минуле
національних війн, а настання епохи війн соціальних, тобто революційних.
Але український соціалізм у журналістиці не зміг стояти лише на
позиціях соціальної проблема піки. Практично відразу по засну ванні в його
публіцистиці стала розвішатися ще одна важлива тема національно-
визкоіміої боротьби. Вона, як правило, була пов'язана з питаннями
поточної політичної історії, як-от: у статтях Ф. Василевського (під
псевдонімом Софрон Круть) "Сербське царство і турки " (І88І. №№ 2-4). О.
Коннського "Листи про Ірландію"' (1881. №№ І0-І4). І. Франка
"Католицький панславізм" (І88І. № 7). В центрі цих публіцистичних творів
опинилося не робітниче, а національне питання: тут ішлося про поневолені
народи, які змагалися за свою національну незалежність.
Ф. Васнлевськнй був відомим автором зі слов'янського питання, який
виступав з працями на цю тему ще в "Громадському друзі". Він сам був
учасником бойових дій на Балканах. У' своїй новій статті він розповів про
боротьбу сербів проти османського ярхіа. доводив, що Ту реччина втрачає
на силі, а потяг поневолених нею народів до свободи зростає.
О. Коннський обрав Ірландію як приклад цивілізованої колонії, адже
Англія відзначалася високих! рівнехі освіти її гуманізації внутрішнього
життя. Але як тільки справа доходила до визнання незалежності Ірландії, то
куди й дівалися англійське просвітництво й гуманізм. Ірландцях!
доводиться у кривавій війні завойовувати своє право на національну
державу. Стаття була написана в дусі політичного радикалізму.
З історії Ірландії О. Коннський робив важливі висновки. У' І780 році
Англія, що перебувала у війні з північноамериканськими колоніями
Історія української журналістики XIX століття
визнала незалежність сусідки. "Двадцять літ ірландської самостійності
принесли велику користь. Промисловість і крамарство і загалом
економічний побут піднялися далеко вгору. Лорд Клер говорив, що він не
знає ні одного народу в світі, що за такий короткий час так високо підняв
би цивілізацію, промисловість і хліборобство"
392
.
Ірландія не тільки продемонструвала світові, якого могутнього
поштовху надає країні здобуття незалежності, але й подала другий урок: у
національних справах марним є застосування сили проти народу, який
замешкує свою питому батьківщину: він відроджується на ній весь час;
семисот літ не вистачило Англії, щоб прибократи нескоренну сусідку. З
нарису О. Коннського випливав висновок про неминучу перемогу народу,
який змагається за свою національну незалежність.
Статтею І. Франка "Католицький панславізм" часопис відгукнувся на
відзначення кирило-мефодіївського свята у... Ватикані. Свято створення
кирилиці, якою пише й зараз православний слов'янський світ. Рим
намагався використати для своїх цілей - розширення політичного впливу.
На роль держави, яка опікується католицьким панславізмом, претендує
Австрія. Греко-катилицькі попи пристають на це. Так викладає І. Франко
останні політичні події. Але публіцист далі заявляє про своє право
говорили від галицьких русинів. На його думку вони більше тяжіють до
православної Москви, ніж до католицького Риму. Тим більше, що саме в
православній Росії живе більше частина української нації. З цим не можуть
не рахуватися діячі, що претендують очолити українців у Галичині.
Розглянуті статті виступали на захист національних прав поневолених
народів, до числа яких належав і українських народ. Вони ще раз
підтвердили ту особливість українського соціалізму , як невідривність його
від національно-визвольної проблематики. Робітнича тема виявилася не
єдиною, яка постійно перебувала в центрі уваги "Світу".
Серед наукових студій гуманітарного спрямування важливе місце
належало дослідженням з етнографії і статистики. Павлнкова програма
вивченій інтелігенцією українського народу за допомогою статистичної та
етнографічної праці вкорінилася в свідомість творців радикальної
журналістики. У" структурі журнальних публікацій важко відзначити
програмовий твір, ате зате публікувалося багато матеріалу, переважно І.
Франка, у жанрах "причинків" чи "знадобів", як-от: його праці "Дітські
слова в українській мові" (1881. № 7). "Знадоби до стапістикн України І.
Лісові шкоди і кари в с. Нагуєвичах" (1882. № 6-7), "Знадоби до вивчення
мови і етнографії українського народу: І. Дещо про шляхту ходачкову
(1882, № 3). II. Дещо про Борислав (1882. № 4-5). III. Дещо про картоплю
(і882. № 6-7). ГУ. Суд іромадський в селі Добрівлянах (1882. № 8-9).
У кожній зі студій викладалися певні факти і робилися деякі
спостереження без особливої претензії на узагальнення: це були швіщше
59;
Коннський Олександер. Листи про Ірляндію. - Львів: 3 друкарні НТШ. 1094.
-С. 12.
Михайин .Л.
нотатки для майбутніх широких досліджень. Але все ж вони виконували
позитивну функцію ознайомлення читачів з свідомістю й психологією
народу, розкривали його погляди на ті чи інші речі, поведінку в тих чи
інших ситуаціях. З цього погляду такі публікації були корисними,
збагачували наукову проблематику часопису.
Особливо цікавою с стазтя І. Франка про лісові шкоди і кари в с.
Нагу євнчах, складена за архівними документами. Тут перелічені усі справи,
пов'язанів з лісоволодінняхіп від 1875 до 1880 року. На 1650 осіб населення
сета за ці роки засудженню підпало 680. що склало 42 °о хіешканців. На цій
підставі з урядових бесід часто хюжна почути, що "наш мужик комуніст
та соціаліст, чужої власності не шанує". Але І. Франко доводить
протилежне: народ не визнає ліси панською власністю, бо віддавна вони
перебували у всласності грохіадській. нікому не належали. Пан лісу не
садив, тому він і не панський. У свідохюсті народу не вкладається поняття,
чому тут не можна збирати гриби і ягоди, сухий хмиз і жолуді. Тохіу влада
й не може дати ради з "лісовими шкодами", бо уся система відносин у цій
галузі протиприродна, і народна свідохгість опирається їй.
Примикала до цієї групи хіатеріалів стаття В. Коцовського "Нові
українські пісні про громадські справи (1764-1880)" (1882. №№ 2-4-5). яка
являла собою реферативний виклад однойменної праці М. Драгохіанова. що
незадовго перед тіш з'явилася в Женеві. Тоді журнали часто пропонували
дайджестові хіатеріалн. з широким цілуванням тексту й переказом
хіалозначнмих місць. До числа таких творів належала і стаття В. Коцовського.
Головна її функція - Ьзнайомча - була виконана доволі професійно.
Окрехіі статті слід віжнести до імперативної нубгіцистикн Це твори, як
правило, полехіічні. спрямовані проти певних публікацій у галицькій пресі,
але головна їх аласшвість полягала в тохіу. що вони містили в собі певні нас
танови. висували пропозиції та розробляли шляхи до їх втілення. Такими є
статті І. Франка "Чи вертатись нахі назад до народу?" (1881. № 6). "Кілька елів
отім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва" (1882. № 4-5).
Перша стаття написана як полехііка з І. Наухіовичем. який у серії
статей "Просвещение нашего народа" і "Назад к народу", опублікованих у
квітні - травні в газеті "Слово", виявив себе таким народолюбцем, що.
формуючи гасла поточної політики, закликав вертатися назад до народу. У
цих сталтях І. Франко побачив перший знак нового, критичного повороту
в розвитку русинської інтелігенції. Цей поворот він розглядає вже як
наслідок присутності в галицькохіу інформаційному просторі радикальної
журналістики. Адже це радикальні ідеї висловлені в статтях лідера
хюсквофілів. У суспільстві діє закон: пробуджену думку нічим не хюжна
придушити. Те. про що в наших часописах до 1875 року й не згаду валось,
становить зараз у них головну проблематику: те. що в 1878 році ганьблено
її глушено, пршїхіається зараз із зацікавленістю й подякою. Такими є думки
І. Наумовича про злуку інтелігенції з народо.м.
Але ідея вертатися до народу неприйнятна для І. Франка Це ідея
російських соціалістів, які ходили в народ, піднімаючи його на соціальну
Історія української журналістики XIX століття
революцію. І. Франко доводить до абсурду ду мку І. Нау мовича: на тяжкі
хвороби треба радикального ліку, а відтак. І. Наухювич радить не
осту патися й перед найрадикальнішпхш засобами, навіть перед суспільною
революцию, коли іншого виходу не бу де.
Неприйнятний дтя І. Франка й інший аспект в програмі І. Наумовича:
відкинути всю чужину , що відводить від християнства і від східної церкви.
Що ж тоді залишиться? запитує публіцист, адже європейська наука й
освіта постата на західному грунті, це якраз чужина. Якщо відкинути її
залишиться "аксаківський панруснзм".
"Наперед з народом!" - висуває своє гасло І. Франко від і.мені
молодого покоління. Інтелігенція "повинна вести народ наперед, підні.мати
його до себе, а не вертатись до нього назад"
393
.
Натхненний гаслом В. Бєлінського "У нас нехіає літератури!". І.
Франко став застосову вати його скрізь. Статтю він розпочав гаслом "V нас
нехта критики"
394
, а далі висловив двічі афориз.м У нас нехіа
інтелігенції!"
395
. Попри цю певну наївність у наслідуванні російського
критика, стаття І. Франка відзначалася продуктивною постановкою
питання про стосунки інтелігенції й народу , хіістила цікаві спостереження
про вилив радикальних ідей на загальну громадську свідомість.
Друга стаття так сахю бу ла викликана до життя обговоренням у персі
програхіи діяльності народних видавництв. їх вже було два: .москво
фільське общества іхі. М. Качковського - і народовське - "Просвіти". І.
Франко відзначив вади обох напряхіків: вчительський, хіенторський тон
книжок, повчання нібн з ахівону. остерігання говорити люду всю правду .
І. Франко пропонував укласти спільний план і робити те. що кохіу більше
вдається. На його думку, народні видавництва повинні розвивати три нап-
ряхікн: нау ковий, політичний і господарський. Перші два краще виходять у
"Просвіти", третій у "общества". Тож хай кожен займається своїм. Не .можна
орієнтуватися прн складанні плану народних видавництв на шкільну про
граму: бо "в наших школах убивається иахі'ять і розум дитини непотрібною
дія неї наукою чужих мов. ще непотрібнішою наукою граматики"
396
.
Народові слід подати важливі знання з природничих наук. Ця подача повинна
були цікавою, а не сухою. Наприклад, географію рекохіендує І. Франко
подавати у внг.ляді подорожніх нотаток і колоритних описів чу жих країв.
У кінці статті публіцист пропону є позицію плюралізму: не хюжна покла
датися на думку однієї людини, слід широко обговорити в пресі його про
позиції. а гіотіхі ще й скликати до Львова з'їзд зацікааленпх осіб. Ця про
позиція була зроблена ще й з тактичних хііркувань: І. Франко вже бачив, як
'"Франко І. Я. Чи вертатись нам назад до народу?//Франко І. Я. Зібр. творів:
У 50 т. - К.. 1986. - Т. 45. - С. 149.
Там само. - С. 140.
195
Там само. - С. 149. 150.
Франко І. Я. Кілька слів о тім. як упорядкувати і провадиш наші людові
видавництва // Франко І. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К., 1986. - Т. 45. - С. 193.
пая
Михайин .Л.
проростають, як трава крізь бруківку, нові ідеї: отож, впслововшн їх. він і
пропонував їх широке обговорення, аби вони перестати бігти ного ідеями,
поскрибованого радикала, а набули стату су звичайної громадської думки, яка
е загальновизнаною. Такий задум у підтексті містила пропозиція І. Франка.
.Як ілюстрацію до своєї концепції публіцист у наступному числі
журналу опублікував рецензію "Оповідання про життя святого
великомученика і лікаря Панлалеймона" (1882, № 6-7). Ця книжечка
вийшла в бібліотеці 'Просвіти", написав її відомий популярний
письменник Ом. Огоновськіш. Переказавши описані в ній чуда й пригоди
героя, І. Франко засвідчив беззмістовність книжки. "Зачнм понадобилось д.
Ом. Or. розказувати народові про Панталеймона. і зачим понадобилося
народові читати се оповідання, се хіба Бог святий знає" (№ 6-7. с.' 331).
Імперативна публіцистика другого річника збагатилася двама
статтями М. Драгоманова "П'янство, штука і свобода" (1882, № 6-7) і
"Війна з пам'яттю про Шевченка" (1882, № 8-9). Статті прекладені І.
Франком з газети "Вольное слово". Були вони відгуками на висвітлені в
пресі події галицького життя. 'За допомогою цих статей І. Фраггко прагнув
засвідчити участь М. Драгоманова у своїму журналі, приховати той факт,
що женевський соціаліст залишив "Світ" без своєї участі.
Загалом, незважаючи на деякі нетактовні вихватки проти
митрополита Сембратовича. пов'язані з його проватиканською позицією,
тон імперативної публіцистики навіть з виразним полемічним диску рсом
був більш спокійний, наближений до наукових студій. Гака публіцистика
принесла значно більше корнеті Галичині, ніж провокаційні статті в
попередніх радикальних віщаннях.
Важливе місце в журналі "Світ" займала літературна кріппка. У ній так
само домінував І. Франко. Тут на його доробку виразно позначився вилив
російської революційно-демократичної жу рналістики, яка часто використо
вувала аналіз художніх творів не для встановлення їх естетичної вартості, а
для розгляду відображених у них проблем дійсності. Іншими словами,
російська революційно-демократична критика виробила соціологічний метод
аналізу літерату рних явищ, розмістивши кріггику в межах публіцистики а не
літературознавства. І. Франко ще не набув достатньої самостійності,
російська традиція в часи "Світа" ще тяжіла над ним. Захопила вона і
найкращу працю І. Франка в цьому журналі "Причинки до оцінення поезії
Тараса Шевченка: І. Гайдамаки (1881. №№ 8-9.10): II. Темне царство (1881. №
11-12:1882. № 1)". Про це свідчать його безкінечні -заяви, що в нас немає лого-
то чи того-то (кріггшш. інтетіґенції. літератури), - явні алюзії на "Літературні
мрії" В. Бєлінського, - і декларативне запозичення назви М. Добролюбова
"Темне царство" для статті про Шевченкові "Кавказ" і "Сон".
Але у чнівство І. Франка в російських! революційних демократів було
шлщним. Він запозичив від них не дише прямолінійний публічистичиий
пафос М. Добролюбова, але й здатність до тонких художніх спостережень
В. Бєлінського і до глибоких теоретичних мірку вань М. Чернишевського. І
головне це захоплення не було в нього тривалим. Він рухався в бік
Ren
Історія української журналістики XIX століття
естетичної домінанти, хоча завжди лишався на грунті культурно-
історичного методу, добре знаючи й творічість Іпполіта "Гена, з ного
увагою до зовнішніх, суспільних історичних чинніків літературних явищ, до
національної своєрідності художньої літератури.
Поставивши собі за хіету розкрити погань хіергвого царства. І. Франко
розухіів під цнхі образом усю Росію, а відтак його картина дійсності, услід за
Т. Шевченкохі. наповнена глибоким національним змістом. Він розкрив два
напряхікп поетичної творчості Кобзаря: антнполький і антнросійськнй. і
показав, що тільки так поет залишався на позиціях свого народу. І. Франко
запропонував хрестохіатіїїний аналіз ІІІевченковнх поехі. багато його
елементів використовується й сьогодні в шкільних підручниках з літератури.
Другихі головним гворохі літературно-критичного відділу було
дослідження О. Кониського "Відчити з історії русько-українського
письменства XIX віку" (1881. №№ І. 2. 8-10. 1882. № 2). Воно'мало в своїй
основі засади філологічного методу, тобто було спряхюване на опис
літературних явищ. Тут хіістилося багато переказового, рефератичного
хіатеріалу. відохюго з інших джерел. Заслуга О. Кониського полягата в
TOXIV. ІЦО ВІН Зібрав ЙОГО ДОКуПИ. ХОЧ І Не ЗМІГ ВІДПОВІДНИХ! чином
прокохіентувати. показати рух художніх напряхіків, боротьбу ідей. Ного
праця так і лишилася "відчитом". Але вона належала до того періоду
розвитку історико-літературної науки, коли необхідне було нагрохіадження
фактів, перед тим як перейти до їх аналізу. Праця О. Кониського була цінна
тихі, що при ній друкувалися певні "шухлядні" хіатеріали: невідохіі листи П.
Гулака-Артехювського. М. Костохіарова. П. Куліша, про які вже йшлося, а
також "Непечатані листи Тараса Шевченка" (1882, № 4-5). У цій публікації
вперше оприлюднено шість листів Г. Шевченка з 1847-1861 років.
До безпосередньої літерату рної критики слід віднести статтю 1. Франка
"Огляд української літератури за 1880 рік" (1881. № 2). Писати огляди - теж
традиція російської революційно-де.хюкратичної критики, заснована В.
Бєлінськіш. І. Франко не відчув диспропорції. Його огляд вийшов короткий,
оглядати йому практично нічого. Зрештою, засадою В. Бєлінського була
думка, що не важливий художній твір сам по собі, важливе те. що про нього
скаже літератуна критика, вона робить твір важливіш. І. Франкові не
вдалося наповнити огляд істотнішії думками, пробудженими літературою,
очевидно, рівень літературних творів не спонукав його до цього.
Кріхі оглядів. І. Франко писав поточні рецензії. Але серед шіх є речі
програхюві. як наприклад твір "Хуторна поезія П. А. Куліша" (1882. № 3).
піднятий радянським франкознавством до рівня естетичного хіаніфеста
Кахіеняра за знищення в ньохіу авторитету П. Куліша й української
партіотпчної ідеї. Це н була та стаття, у якій, за спогадахіи С. Єфремова. І.
Франко розправився з "Посланієхі" Т. Шевченка, "винайшов у ньохіу
всілякі гріхи схіертні й засудив, як твір хіало не реакційний""
9
.
*Г Г» і
Єфремов Сергій. Зі спогадів про їв. Франка // Спогади про Івана Франка. -
Львів. 1997.-С. 228