Михайлин - Історія української журналістики XIX століття
Подождите немного. Документ загружается.
Мнхайлин І.Л.
шевченківський вечір, де мав бити за доповідача. Доповідати він мав про
Шевченкове "Послапіе". С. Є'фремов уже після блискучого виступу, що
містив тонкий аналіз, нагадав • авторові його давню статтю в журналі
"Світ", у якій він розправився з цим твором, познаходив у ньому "всякі
гріхи смертні й засудив, як твір мато не реакційний". І. Франко перебив
співрозмовника: "А, то пуста річ. - пояснив він. - Молоді ми тоді,
вважайте, були дуже, зелені, чужими все очима на річі дивилися.
Драгоманов не любив "Посланія" - ну, то за ним вже й ми всі. Л умисне оце
вибрав таку тему, щоб той давній свій блуд публічно виправиш"'
8
".
Тут вимовлена дуже цікава фраза: "Драгоманов не любив, а за ним уже
й ми всі". Вона пояснює статтю "Література. її завдання і найважніші ціхи".
М. Драгоманов не любив І. Нечуя. громив його неодноразово у своїх
статтях. Ще більше М. Драгоманов не любив "Правди". Отож і І. Франко
вирішив не любити І. Нечуя і "Правди" і продемонструвати це публічно
перед своїм патроном.
Цю статтю аж ніяк не можна вважати програмовою в творчості
Великого Каменяра. Це прохідна, учнівська стаття, у якій голос М.
Драгоманова звучить гучніше, ніж голос молодого автора. До І. Нечуя-
Левицького ж І. Франко завжди ставився з пієтетом. І не лише як до
художника слова, але і як до публіциста й літературного критика. Про це
свідчить той факт, що в І883 році, залишившись після смерті В.
Барвінського з редакційним портфелем "Правди", він опублікував уже сам
другу частину статті І. Нечуя-Левицького "Сьогочасне літературне
прямування", з першою частішою якої нібн полемізував у "Молоті".
Значення журналу "Громадський друг" і супровідних збірників
полягало в тому, що
1) у них був зроблений крок у напрямку підвищення професіоналізму
української журналістики, був реалізований проект створення товстого
журналу з великою літературною частиною, широкою публіцистикою,
розгорнутими інформаційними матеріалами;
2) особливо високим рівнем відзначався літературний відділ; тут були
вперше опубліковані класичні твори художньої літератури, зокрема
політична лірика І. Франка, а також оповідання та повісті І. Франка та М.
Паалика; це були синтетичні за літературним стилем твори, у яких можна
спостерігати при реалістичній домінанті елементи натуралізму,
імпресіонізму, романтизму і навіть експресіонізму;
3) слабшою була публіцистика; редактори наповнювали цей відділ
вже опублікованими перекладними працями А. Шеффле. Ф. Ланге. N1.
Драгоманова. Б. Лімановського; це засвідчило теоретичну слабкість
українського соціалізму, його спрямованість на практичну діяльність,
розв'язання питань поліпшення життя народу;
4) матеріали з рубрик "Вісті з Галичини" і "Вісті з України" містили в
380
Є'фремов Сергій. Зі спогадів про Ів. Франка //Спогади про Івана Франка. -
Львів, 1997. -С. 228.
Історія української журналістики XIX століття
собі соціальну критику тодішньої дійсності; і хоча вони створювали
однобічну негативну картину життя. їх значення полягало в тому, що вони
будили думку читачів, учили мислити й аналізувати соціальні явища:
виробляли потяг до покращення становища українського народу:
5) у жу рналі й збірниках було продемонстроване особливе обличчя
українського соціалізму, який не міг відмовитися від постановки
національного питання; ніяк не міг увірувати в постулат соціалізму про
космополітичних характер класової боротьби, про те, що пролетаріат не
мас батьківщини: українські соціалісти працювали в ім'я відродження своє
батьківщини; ду ховного й економічного піднесення свого народу;
6) особливості українського соціалізму виявився в тому, що головним
завданням його представники вважали не захоплення влади, а повільне
вростання су спільства в соціалізм: для цього необхідна величезна праця над
пробу дженням народу , розвитком у нього людської і національної гідності:
вони все більше переконувалися в тривалості процесу боротьби за
соціалізм: розглядали цю боротьбу як напружену працю, готували себе і
вже зараз бралися за цю працю; з огляду на це їх ідеологію варто назвати
каменярськшї соціалізм:
7) до праці в журналах і збірниках вдалося залучити ширше, ніж
раніше, коло авторів; тут надрукували свої твори І. Франко. М. Паалик. М.
Драгоманов. Михайлина Рошкевич. Ф. Вовк. Андрій Кос, Остап
Терлецький. Анна Павлик. М. Старицький. Олена ІІчілка. О. Кониський,
Роман Гудзман, Євген Борисов, Ф. Василевський та деякі інші автори; це
свсідчило про те, що рівень таланту редакторів і їхнє вміння робити свою
справу приваблювали творчих людей більше, ніж ідеологія;
8) широке коло авторів, залучених до віщання, дозво.ляє говорити
про поглиблення співпраці галицької журналістики з підросійськими
українцями: люди поміркованих загальнодемократичних настроїв, якими
були М. С гарицький, Олена Пчілка. О. Кониський, охоче співпрацювали в
радикальній журналістці, приваблені її високим професійним рівнем:
9) незважаючи на конфіскації, журнали і збірники розходилися,
читалися і мали величезний вплив на стан громадської свідомості того часу;
радикальний часопис виявився лідером і тягнув за собою всю українську
журналістику.
Михайин .Л.
Розділ дванадцятий
Журнал "Світ"
Формування під впливом журналістики гуртка радикальної молоді
Нездійснений задум видання газети "Нова основа". Становище І. Франка в
цей час. Ухвала зборів молоді про видання журналу "Світ" і його загальна
характериспилка І. Белей та І. Франко як організатори видання. І. Франко
в Нагусвичах. Соціалістичний зміст, але поміркований тон. Уникнення
конфіскацій. Белетристика журналу. "Борислав сміється": перший твір у
світовій літературі про органиовані форми протесту робітників,
народження в ньому методу соціалістичного реалізму. Припинення роботи
над романом як ознака розчарування в соціаліспшчному вченні Сатиричні
нариси І. Белея. Прозовий доробок О. Кониського. Поезія в журналі: дебют
Б. Грінченка, домінування І. Франка, співвідношення епічного й ліричного,
універсальний характер ліричного героя, цикли: "Веснянки", "Галицькі
образки", "Карткалюбові". Науковий відділ журналу пш його головні праці:
Володимир Олеськів "Якрозвивалися погляди людські на звірів?", І. Франко
"Мислі о еволюції в історії людськості", "Війни і військо в наших часах".
Робіпшиче питання в публіцистиці журналу: статті І. Франка
"Про мис лові робітники в Східній Галичині і їх плапш р. 1870. Стапшспшчна
студія" і О. Терлецького "Робітницька плапш і робітницький рух в Австрії
в послідніх часах". Тема національно-визвольної боротьби в журнали
Статті Ф. Василевського "Сербське царство і турки", О. Кониського
"Листи про Ірландію", І. Франка "Католицький панславізм". Етнографія і
спштистика в журналі: праця І. Франка "Знадоби до статистики України.
І. Лісові шкоди і кари в с. Нагусвичах". Імперативна публіцистика: статті
І. Франка "Чи вертапшсь нам назад до народу?" і "Кілька слів о тім, як
упорядкувати і провадити наші людові видавництва". Літератуна критика
в "Світі"; "Причинки до оціненая поезії Тараса Шевченка: І. Гайдамаки; II.
Темне царство" І. Франка, "Відчити з історії русько-українського
письменства ХІХвіку" О. Кониського, "Хупюрна поезія П. А. Куліша"І.
Франка. Портрети діячів та їх життєписи як ознака ілюстрованого
часопису. Причини припинення і значення журналу "Світ ".
Вплив радикальної журналістики на гатьцьку громадську думку тих часів
виявився вдвох напрямках. По-нерше, формувалося дедалі ширше коло діячів,
переважно молоді з покоління І. Франка, яке горнулося до соціалістичного
ідеологічного вектора. По-друге, новий етап пробудження пережила
народовська партія і зокрема її журналістика, адже саме на цей час припадає
створення ряду нових віщань, які виявитися перспективними проектами.
Сту дентську молодь приваблювали до радикальної журналістики її опти
містична футуристична спрямованість, увага до жплтя народу і його проблем,
готовність викривати при допомозі друкованого слова його визискувачів,
критикувати державні порядки й установи. Невдовзі, незважаючи на
переслідування лідерів, навколо І. Франка сформувався гурток, до якого
належали Іван Белей. Володимир Коцовський, Василь Білецькнй, Володимир
4Д9І
Історія української журналістики XIX століття
Олеськів, Іван Онншкевич. Володимир Левпцькин. Остап Терлецькнй.
Працюючи над виданням "Дрібної бібліотеки" й спостерігаючи за її успіхом,
цей гурток ще наприкінці 1879 року виношував ідею віщання журналу "Нова
основа". Справа дійшла навіть до публікації програми часопису, але віщання
не відбу лося через брак коштів і відсутність організатора.
І. Франко, якіпї був визнаним лідером радикально налаштованої
студентської громади, залишився в цей час зовсім без засобів до існування.
У вересні 1879 року він опинився в такому стані, що зголосився служити у
війську, але за станом здоров'я був 7 листопада звільнений з військової
служби. На початку 1880 року І. Франко підробляв у редакції газети "Діло",
відмовившись перед тим від співробітництва у щойно заснованій газеті Ю.
Романчука "Батьківщина". Але В. Барвінський прийняв І. Франка тільки на
репортерську працю з найнижчої оплатою 1/3 копійки за рядок. І. Франко
не міг звести кінці з кінцями і вже в лютому прийняв запрошення свого
однокласника по гімназії Кирила Геннка приїхаш до нього в село Березів-
Нижиій Коломийського повіту, де той працював учителем і обіцяв
товаришеві приватну лекцію. Але в дорозі І. Франка заарештували і
випровадили до Коломиї. Причиною для арешту став замах на життя війта
в Косові. І. Франко не мав найменшого уяалення про цю подію, але він був
соціаліст. На цій підставі І. Франка три місяці протримали в тюрмі.
Переконавшись у непричетності І. Франка до косівської справи, суд З
червня 1880 року звільнив його, виславши до місця його народження в с.
Нагусвичі. Лише 13 жсЯтія І. Франко знову потрапив до Львова.
У середині листопада були скликані збори радикально налаштованої сту
дентської та гімназичної молоді, на яких ухвалили заснувати новий ради
кальніш жу рнал під назвою "Світ". Відповідальність за нього перед цензурою
брав на себе Іван Белей, якому не той час вже виповнилося 24 роки. "Світ"
планувався як "ілюстрована літературно-політично-наукова часопнсь" з
виходом раз на місяць, розміром у три друковані аркуші. Перше число
журналу вийшло в світ 10 січня 1881 року. Друкувався часопис фонетичним
правописом. "Світ" пройснував неповних два роки: від січня 1881 до вересня
1882 р. Його передплачувало 150 осіб і мав він тираж 300 примірників.
Аби залучити якомога ширше коло авторів до у часті в журналі, збори
ухвалили видавати його колективно, утворивши редакційну колегію: одна
група осіб мала редагувати відділ біології, друга - сусїпільннх наук і
економіки, л-ретя - антропології, четверта - художньої літератури. Але цей
намір провалився. Відмовився редагувати історичний відділ М.
Драгоманов, товариство "Січ", не відмовляючись формально віл
кураторства над соціально-економічні їм відділом, нічого не зробило для
журналу. Довелося І. Белесві як відповідальному редакторові та 1.
Франкові як редакторові белетристики узяти всю вшповідальність по
веденню журналу на себе. їм цілковито належить заслуга віиання часопису.
І. Франко в цей час не має ні сталого помешкання, ні заробітку у
Львові. Коштів, отриманих на ввдання журналу від М. Драгоманова й О.
Кониського, заледве вистачало для покріптя друкарських витрат. Про
Михайин .Л.
оплату редакторської праці чи авторські гонорари просто не йшлося. І.
Франкові дав притулок у своїй родині його добрий знайомий, дру кар
(зецер). організатор товариства складачів "Ognisko", засновник і редактор
польської робітничої газети "Ргаса" Йосип Даншюк (1842-1904). Y цій
газеті І. Франко тідно співробітничав у 1878-1881 роках, публікуючи
багато матеріалів на соціальні теми і беручи участь у редагуванні.
Довідавшись, що молодому жу рналістові ніде жити, він запропонував йому
своє помешкання. Але родина в Данилюка була велика. І. Франко розу мів,
що не може лишатися тут довго. 15 квітня 1881 року після виходу четвертого
числа журналу він виїхав знову в Нагуєвнчі. де залишався до 1883 року.
"Світ" залишився під доглядом І. Белея. Але І. Франко не покинув
його напризволяще. З Нагуєвичів він подавав до жу рналу такий величезний
обсяг матеріалу, що у підсумку , за підрахунками О. І. Дея. "з 352 сторінок
великого формату двадцять одного номера "Світу", виданих протягом
січня 1881 - вересня 1882 рр., понад 200 сторінок, тобто більше 2/3.
займають твори одного Франка"
381
.
ГІраця І. Франка подиву гідна не лише з огляду на її обсяг, але й з
огляду на ті умови, у яких вона відбувалася. Він живе в хоч і в батьковій хаті,
але в родині вітчима її мачухи і мусить займатися фізичною селянською
працею нарівні з усіма іншими членами родини, аби виправдати витраллі на
своє утримання тут. У листах він раз у раз скаржиться своїм адресатам на
важкі умови, у яках він мусить займатися творчістю.
"Поганеньке тут моє життя, небоже, писав він І. Белею в листі від
кінця липня - початку серпня 1882 року, раз у раз робота, котра вбиває
мислі і томить мене так, що годі відтак зібратися з силою до якої-небудь
духової праці. Так і чую. що моя "письменська снага" щезає, що мені
чимраз трудніше приходить що-небудь написати, що чимраз менше речей
мені удається. У мене тут багато позачинаного. а ще більше
позадуму ваного, - та що, ні часу, ні сили кінчити. А тут ще недостача хоч
скільки-небудь оживляючого товариства, недостача всього, що будить у
чоловіці думки і дає які-небудь враження, одностайне, вправді худоб'яче
жпття. А паче всього цілковита безнадійність на те. що воно б могло бути
як-небудь інакше"
382
. Незважаючи на такі умови, І. Франко упродовж
усього видання журналу залишався ного провідним співробітником.
Найкращу загальну .характеристику журналу "Світ" дав той же І.
Франко. "Дуже цікаво порівняти його фізіономію з "Громадським другом".
писав він в 1901 році. Зміст "Світу" був більше соціалістичний, ніж зміст
"Громадського друга", але тон був уміркованнй і спокійний - і часопис
уникав конфіскати, що тоді грозила на кождім кроці"
38
'. Цей новий тон так
581
Дей О.І. Українська революційно-демократична журналістика. - К.. 1959. - С. 370.
л
Франко І._Я. До І. М. Белея від кінця липня - початку серпня 1882 р. //Франко
І. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1986. - 1. 48. - С. 316 - 317.
383
Франко І.Я. З остатніх десятиліть XIX віку // Франко І.Я. Зібр. творів: У 50
т. - К.. 1984. -Т. 41. -С. 488.
Історія української журналістики XIX століття
само з'явився не без причини: редактори були навчені ііркнм досвідом
попередніх радикальних видань, ставили та мету будь-що зберегти свій
журнал. і їхі вдалося це зробити. Новий тон став хіожншпм за відсулності
М ГІавлика який залишався на ехііграції упродовж усьої о часу ваціищц
журналу. рСвіт" практично не викривав церкву як класового ворога
трудящих, не ображав священиків, а якщо й торкався релігійної тематики
то робив це в академічному дусі. ІДе відразу позначилося на його |
становищі: і передплатників він хіав удесятеро більше, ніж "Громадський
друг", і видавався довше, і справді не зазнав конфіскацій
В ісгорії щ.ого журналу трапився не бачений раніше випадок. Y квітні
1881 року поліція конфіскувала четверте число журналу "Світ" за вміщену в
ньохіу статтю "День 13 (1) марта в Петербурзі". її авторохі виступив
польський соціаліст Пшевуськшї. що сховався за псевдонімохі р . і
розповів у ній про убивство російським иародовольцяхш Олександра И
Визволіпеля. Стаття справді була сповнена злорадства з приводу вдалого
терористичного акту , схвально оцінювала терор і містила натяки на можливе
його застосування в інших країнах Європи. Але далі стався дивовижний
безпрецедентний вішадок: суд... не затвердив конфіскацію і наказав поліції
повернути редакторові заарештований тираж журналу, що й було виконане.
Суд визнав статтю з інформаційного боку за таку, що правильно відбиває
подію в Петербурзі, а за погляди відмовився пересліду вати журнал. Ця подія
свідчила про пошук компромісів і ру х назустріч влади і радикалів: перша
відхюалялася від переслідувань за погляди, другі від екстремізму
1
. Виграла
від цього у країнська жу рналістка в цілому.
Інший аспект характеристики журналу І. Франкохі викликає
необхідність кохіентаря. Лк на наш оловнішу прикмету "Світу" І. Франко
вказав гга співробітництво в ньому вперше іатігчан. українців і еміграції "
4
.
Тут необхідно дати два роз'яснення. ГІо-нерше. таке співробітництво
розпочалося в жу рналі "Громадський друг" і супровідних збірках, а в "Світі"
не поглибишся, принаймні говорити про істотні зрушення в цьому питанні
неможливо. По-друге, у часть еміграції у віщанні "Світу " навіть скоротилася:
фрагхіентарно до нього дописували лише два чоловіки: М. Драгоманов і Ф.
Вовк, зате не бракувало критики, часохі дошкульної і несправедливої, і
боку того ж М. Дратоманова і М. ГІавлнка. Іншими словами, твердження І.
Франка про зустріч галичан, російських українців і українських еміграніів
більше стосується "Громадського друга", ніж "Світу ".
Літерату рна (белетристична) частина не домінувала в журналі, як то
хюжна бачити в попередньохіу виданні, а зрівноважувалася
публіцистичними й науковпхш матеріалами. Проте вона відзначалася
соціалістичною домінантою в зхіісті. Характер белетристичного вінілу
визначала повість І. Франка "Борислав сміється", що відкривала кожне
чергове число упродовж усього терхіінх віщання журналу (1881. №№ 1 11
12:1882. №№ 1 8-9).
ї4
Там само. - ( . 488 - 489
ЧА Ч
У деяких листах автор називав иен твір оповіданням. Тут давалася взна
ки невизначеність жанрових меж і неістотність жанрових визначень у ту добу.
За нинішніми жанровими уявленнями "Борислав сміється", зрозуміло ж. ро
ман. Про це свідчить наявність кількох сюжетних ліній, розгалужений худож
ній конфлікт, велика кількість героїв і персонажів, простеження найголов
ніших з них упродовж у сього життя. - усе це риси романного мислення.
Автор сам пізніше так коментував свій твір: "С'е бу ла проба представи
ти саморібншї робітницький страйк бориславських ріпників, що закінчився
великою пожежею Борислава восени 1873 р."
385
. От же. у романі відоора-
жена реальна історична подія. Але письменник підійшов до неї творчо,
зумівши побачити неоднорідність робітничого середовища, відтворити
різноманітні настрої мислячого пролетаріату, який шукає ш.ляхів до
поліпшення свого становища.
Раціональний талант І. Франка знайшов тут якомога краще
застосу вання. Образи побратимів, які готу ють робітничий страйк, виписані
значно глибше як носії цілком конкретних Ідеологічних настанов, ніж як
самобутні характери. Так само й капіталістичне середовище не
відзначалося внутрішнім розмаїттям. Образ Германа Гольдкремера не
збагатився істотними рисами в порівнянні з повістю "Boa constrictor", а
його суперник Леон Гаммершляг за характером був ного дублікатом.
Однак укупі вони демонстрували відому марксистську тезу про загострення
боротьби між капіталістами за розподіл ринків.
Роман "Борислав сміється" відзначався новаторством проблематики:
вперше в історії снігової літератури в ній був зображений робітничий
страйк, тобто не стихійна (чого не бракувало раніше), а організована
форма протесту трудящих. Твір створювався як ілюстрація до марксизму і
його вчення про класову боротьбу. Будь-яка інша література підняла б
такий твір на котурни і пишалася зі своєї першості. В українській же
літературі навіть за радянських часів І. Франко витлумачувався не як
соціаліст, а як революційніій-демократ (?), послідовник М. Чернишевсь
кого й М. Некрасова, тобто явище цілком наслідувальне, а не самостійне.
Тимчасом у цьому творі було виявлене повноцінно й самодостатньо
ге. що в майбутньбому дістане кваліфікацію як соціалістичний реалізм. Він
як відомо передбачав, крім правдивості деталей, відображення жіптя в
його революційному розвитку. Сучасне літературознавство зараз
відмовилося від терміну "художній метод" як від спекулятивного
ідеологічного поняття. А дарма. Соціалістичний реалізм був саме художнім
методом, тобто сумою наперед складених вимог, які повинні були
регламентувати творчість кожного письменника, аби забезпечити
здійснення літературою предусім її виховної функції. Для І. Франка цих
вимог ще не існувало, він сам створив свій стиль, намацав його провідні
ознаки: виведення на роль головного героя робітника, наділення його
Михайлин 1.Л.
385
Франко І. Я. Нарис історії \країнсько-р\'ської літератури до 1890 р..// Франко
І. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1984. - Т. 41.' - С. 460.
546
Історія української журналістики XIX століття
виключними моральними чеснотами. розумовою активністю,
використання лише чорно-білої барви в художньому конфлікті, класово-
антагоністичному за своєю сутністю, обмеження або н витиснення за межі
художньої картини почуттєвого боку людського житія, зокрема кохання.
Усі ці риси знаходимо в "Бориславі сміється".
Радянське літературознавство, у якому перед вели російськомовні
вчені дуже часто єврейської національності, проголосило основополож
ником соціалістичного реалізму Максима Горького за його роман
(кваліфікований автором як повість) "Мати" (1907). бо не могли оголосити
ним роман І. Франка "Борислав сміється" про повстання українського
робітництва проти єврейської експлуатації. Насправді ж саме І. Франко за
чверт ь століття до М. Горького відкрив цей художній напрямок. І як би ми
критично не ставилися до соцреалізму сьогодні, а ціле столі ття ним живи
лася й жала величезна частина світової літератури не тільки в Радянському
Союзі чи країнах т. зв. соціалістичного табору, але її у решті країн.
Коли відійде в минуле ідеологічна гарячка, науковці знову наблизяться
до того величезного корпусу літературних творів, який відноситься до
рубрики радянської літератури соціалістичного реалізму, і побачать, що не
лише вірнопідданством до радянської влади відзначалася ця література, але
живилася співчу ттям до трудящих, любов'ю до рідної землі, оптимістичною
вірою в можливість побудови раціонального суспільства на засадах
соціальної справедливості. І ще воші побачать, що це був не єдиний
регламентаторський творчий метод в історії світового художнього
розвитку: такими ж суворими вимогами до творчості відзначався,
наприклад, класицизм. А відтак у се. що складає наше минуле, погребує
удумлнвого аналізу, а не відкидання.
Що ж стосується першого соціалістичного роману І. Франка, то як на
свій час він був виразно опозиційним за змістом, новаторським за формою. У
ньому пропонувалася нова концепція дійсності, головне місце в якій займала
класова боротьба: нова концепція героя - робітника, що дійшов до висновку
про необхідність організованих дій пролетарів: ця боротьба забражалася в
пріиодницькохіу сюжегі. який робив рохіан читабельніш і легко
засвоюваним. Це був. безумовно, великий творчий успіх І. Франка. Рохіан.
задуманий ще в 1879 році після завершення повісті "Boa constrictor", як
свідчить листування. писався розділ за роздітохідо чергового числа журналу :
І. Франко не передав рукопис відразу І. Белеєві. а надсилав часдліші тексту до
кожного нохіера. Підтверджує цю думку і той факт, що роман залишився
незавершених!: із занепадом "Світу " І. Франко припинив і роботу над ніш.
У цьохіу полягає загадка рохіану: чохіу пнсь.менннк ніколи не зробив
спроб завершили його? Окрехнш внданняхі "Борислав схііється" вийшов
лише 1922 року після смерті І. Франка. "І чим пов'язана Франкова
недооцінка "Борислава"? Особливо на тлі того факту, що час від часу
письхіениик повер гався до своїх творів, давав fin друге життя, організовував
друз е і трегє віщання. Двома виданнями вийшла книжка віршів $ вершин
і низин" 11887 ikq
a
u ■со-..™ :
-----------------
-------
М пхай.їй и 1.Л.
заслання. сам захворів на шф і. коли одужав, то вже іеж не «міг знайти
Марину. Старим дідом повернувся він у рідне село. Хоч йому було лише 35
років, але зістарило його заслання, найбільше втрата коханої. Випадково
віз зустрів її знову, але вона вже невиліковно хвора: у неї теж відібрали
здоров'я відчай і ту ї а за коханим. Недовго тривало щастя Антона і
Марини, невдовзі вона помирає, а Антін поїхав у Сербію, аби там битися за
визволення слов'ян від турків. Історія двох сердець була розказана
динамічно, енергіно. хоч і без особливого психологічного нюансування
характерів. Оповідання містило в собі оскарження російського життя,
поліцейської держави, яка стає на шляху воьної людської думки, праці для
народу, вбачаючи в цьому державний злочин.
Суголосним з ніш бу ло сатиричне оповідання і хні люде!" Оповідач
і його улюблений родич і товариш Опанас переїхали з хутора, продавши
його, в Київ, але не можуть "вийти в люди", бо ні заговорити но-
українському публічно не можна, ні пісні заспівати. Про що б не
заговорили віоші все .мова навертається на такі мотиви, як за бажання
можна витлумачігги як антидержавні. Вивести їх в люди поообіцяв лікар
Мукосій. Він і вивів їх, але... в товариство п'ятьох попів, двох
жандармських офіцерів, трьох професорів, генералів і декого з "именитого
купечества", де розмоалятп слід було на "оющегіринятохі литературном
языке". Іншими словами, вийшовши в люди, героєві довелося перестати
бути самим собою. Нарис дотепно висміяв поліцейську Росію, у якій не
.може вважатися благонадійною жодна мисляча людина.
Талант О. Кониського-прозаїка був вищим, ніж поета, що й засвідчили
розглянуті твори. Вони були кориснішії для журналу "Світ", бо вводити до
нього багато українського хіагеріалу. засвідчували єдність У країни й
Галичини, показували однаково важке становище українців у Росії і в Австрії.
Поезія в жу рналі "Світ" не гак однозначно пов'язана з ім'ям І. Франка,
як проза. Це пояснюється тим, що віршів до журналу надсилалося більше,
ніж будь-яких інших .матеріалів. Частішу з них надав О. Коннськнй і вони
бу ли опу бліковані як додаток до його праці з історії у країнської літератури.
Гак тут з'явилися чотири вірші П. II. Гулака-Артемовського (оди з
Горація). "Ху стина" Т. Шевченка. "Зорі" Ієремії Галки (М. Костохіарова).
"Слов'янська ода" П. Куліша, "До***" і "Три деревини" В. Лиманського,
Кедр" (переспів з І". Гейне) В. Александрова. З молодих авторів на
сторінках журналу друкували вірші М. Бучинськнй, під псевдонімом
Цезарко Цезар Білшовськип під псевдонімом Іван Перекотиполе
дешулував Борне Грінченко.
І. Франко, беручи участь у редагуванні журналу, виправляв хюву й
стиль, вдосконалював образність, увиразнював думку авторів. У його
чидсцх-цылдз-засу. містилося багато вказівок на таку роботу, зокрема над
віршами М. Бучинського й Ц. Білнловського. У' проблематиці ці вірші не
виходили за хіежі абстрактних закликів. За приклад хюже правити поезія Б.
Грінченка. У "Світі" з'явитися його вірші "Доки". "За вікнохі вітер віє"
(1881. № 10) і "До праці!" (1881. № 11). "Неначе і світ такий гарний" (1882.
Історія української журналістики XIX століття
№ 1. 2). " Не знаю" (1882. № 8-9). хоча є свідчення, що через посередництво
І. Нечуя-Левипького він надіслав до редакції добірку з 17 поезій. Зміст
вірша "Доки" полягав у постановці риторичного запитання: доки
український народ цей велетень - буде гібіти в темряві. Зміст вірша "До
праці!" зводився до заклику працювати над його пробудженням. Ці вірші
не містили ні оригінальної ідеї, ні яскравих образів, ні іарипх словесних
форхіул. Б. Грінченко мав. зрештою, обмеженні'! поетичний талант, іцо
підтвердила його наступна творчість.
За підрахунках«! О. І. /(ея. з 60 віршів, опублікованих у двох річниках
"Світу". 36 с твора.мп І. Франка'
8
. Та йому належить не лише кількісний
пріоритет. Його твори були найталановптішою частиною поезії в журналі
"С'віт". І. Франко мало не вперше засвідчив у цьому часописі свою
поетичну універсальність, навіть усебічність. Тут пропонувалася політична
лірика, у циклі " Із галицьких образків" подані картини робітничого житія
русинів Галичини. Але поруч була представлена особистіша лірика з циклу
""Картка любові", де розкривався зовсім інший образ поета: який кохає й
шукає шляху до серця коханої. Не були чужі поетові й філософські
рефлексії над жттяхі і своєю долею.
На сторінках журналу "Світ" вперше з'явився цикл поезій "Веснянки",
наснажений оптимізхюхі і атюзіяхіп на суспільні події. Весна сприймалася як
неминучіш природніш наслідок зхіінн пір року . Це образ прогресивної соці
альної сили, яка так само нехшнуче перехюже в суспільстві, як весна в природі.
Найвиразніше ця техіа розвинута у вірші Трнхіпть!" (1882. № 3). де у двох
строфах завдяки прпйохюві художнього паралелізхіу ототожнено оновлення
природи від весняної зливи і су спільства - віл соціальних перетворень.
Глибокими філософських«! роздумами наснажений вірш "Земле, хюя
всеплодющая мати" (1882. № 3). Це був вірш-захювляння. розгорнутий як
звертання до зехілі. Поет просив у неї сили, теплоти, огню, ясності думкам.
А все це йому було пртрібне. щоб працювати для свого народу, "правді
служити, неправду палити", "ламати гіута". "стрясати душі".
Над співвідношеннях! права і сили розмірковував поет у сонеті
"Незраяі голови наш вік кленуть" (1881. № 8-9) з никлу "Хвилі ". Наш вік
звинувачують у тохіу. що в ньому "чесній думці перетяті крила", сила
перемагає право. А що таке право? Замислився поет, як не сила? Це
закон природи. Але сила це не лише кулак та зброя, а святий вогонь серця,
думка, що будує нові світи, залізні крила волі, яскравий блиск правди
переконань. Ця сила хіає встановил и нове право.
Образ любові створює поет у вірші "Моя любов" (1881. № 2) з циклу
"Україна". Батьківщина сяє такою красою, що її не можливо не полюбил и:
її пізнавши, чи ж я хііг
Не полють її сердечно.
Не відректися власних втіх.
Щоб їй віддались безконечно?
г
Ден О.І. Українська революційно-демократнчна журналістика. - К.. 1959. -О. 371.