Михайлин - Історія української журналістики XIX століття

Подождите немного. Документ загружается.

бупі запроваджений у життя і залишиться назавжди угопією. Колективна

аласність знищігть виробшіцтво. Людині стане невигідно працювати, бо

рівномірний розподіл наслідків праці унеможливить зацікааленість у ній.

Запровадження цієї ідеї призведе до матеріального й морального занепаду

суспільства, з'являться люди злі й ліниві; злі будуть примушувати працювати

тих. що втратили до праці інтерс. а ліниві шукати, як уникнути неоплачуваної

праці, адже все одно вони отримають за портебами.

Особливу увагу В. Барвінськнй приділив розвиткові думки про

несумісність з соціалізмом українського національного характеру.

Українець від природи - особа працьовита, він звик працювати і володіти

наслідками своєї праці. Він індивідуаліст у кращому розумінні цього слова,

бо не бажає бути залежним не від кого, почувати себе коліщатком

державного механізму. Запровадження соціалізму в нас неможливе.

Соціалізм виник внаслідок одвічної війни російської держави зі своїм

народом. В умовах поліцейської, тоталітарної Росії цілком природною є

боротьба за свободу й демократію. Ми співчуваємо українським братам,

що втягнуті в соціалістичній! рух у Росії, але Галичина з констіггуцією.

демократичними засадами державного життя соціалізму не потребує.

Соціалізм - це російська ідея, українці мусять відмежуватися від неї.

Відповідаючи М. Драгоманову на питання, як розуміти гасло журналу

В своїй хаті - своя правда, і сила, і воля". В. Барвінськнй заявив, що своя

правда це домагання "самостійного розвою нашої народності в кождім

згляді на полі словеснім і політичнім". В. Барвінськнй вперше включив до

поняття "своя правда" політичний дискурс, раніше "Правда" вимагала

лише літературної самостійності у країнців у Галичині.

Таким чином, значення статті М. Драгоманова в "Друзі" не можна

розглядати як самостійне. Воно полягає в тому, що він викликав до слова

В. Барвінського. який мало не вперше дав кваліфіковану критику

соціалізму з позицій українського народовства. І. Франко вважав, що в цій

статті автор "подав дуже алучну кріггику тодішнього наївного, так сказати,

народовольського соціалізму"

3 5

М. ГІавлнк. крім дрібних рецензій, під псевдонімом А /акать виступив

у відділі літературної критики зі статтею "Сказав, що знав" (1877. № 5). Це

була відсіч станіславському попові Миколі Огоновському (братові

Омеляна й Олександра Огоновських). який у шостому числі газети "Рускій

Сіон" виступив з паплюженням Т. Шевченка. Побачивши в празькому

віщанні "Кобзаря" вірші "Світеясний" і поему "Марія", він оголосив поета

атеїстом і з його Іменем пов'язав поширення соціалістичного дурману в

Галичині. Т. Шевченко, за М. Огоновськнм ширив "богохульську єресь і

нігелістичну гниль", він є "лождний пророк, єритик і богохульник".

Захищаючи Т. Шевченка М. Паалнк вказав на його органічну народ

ність. Він підхопив думки самого люду, незважаючи на те. що говорить про

Михайлин І.Л.

'"Франко І.Я. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко

І.Я. Зібр. творів: У 50 т. - К..' 1984. - Т. 41. - С. 375.

510

Історія української журналістики XIX століття

нього інтелігенція. Те. що в творчості Т. Шевченка с такі вірші, засвідчує,

що наш народ не такий вже й релігійний, як того хочеться його поводирям.

Від творів Т. Шевченка віє духом свободи, любові до знедоленої людини.

Цим він дорогий українцям.

Розгорнуту статтю під псевдонімом Ів. Сте...овь подав І.

Мандичевський. Вона називалася "Пипін про малоруське питання" (І877.

№№ 3-4-6) і являла собою реферат з праці російського вченого "Древний

период русской литературы и образованности". Власне автор обмежився

тим. що зібрав докупи все. що тут говорилося про Україну й сумлінно

переклав ці місця. З позиції О. Піпіна виходило, що українці - то давнє

населення Київської Русі, вони завжди жали на своїх питомих землях, а не

прийшли на них з-за Карпат після татаро-монгольської навали, як

намагалися тоді запевнити громадськість деякі російські псевдовчені.

20 травня І877 року з'явилося останнє, шосте, число журналу "Друг",

датоване 23 травня. Сахіе тоді прибув до Львова з Женеви Еразхі

Кобилянський. Родом галицький поляк, він на той час був студентохі

Віденського університету і мав завдання транспортувати соціалістичну

літературу через австрійсько-російський кордон із закордонних центрів до

Перербурга. На цеп раз він знову мав при собі вантаж нелегальної

соціалістичної літератури. Зупинившись у готелі під ім'ям Станіслава

Барабаша. він два тижні жив у Львові, зустрічався з керівникахіи львівських

робітничих соціалістичних організацій. Він мав прн собі рекомендаційні

листи до різних осіб, але не віддавав їх.

Галицька поліція була на сторожі. Розпочалася Російсько-турецька

війна І877-І878 років, повз кордони Австрії рухалися російські війська.

Влада боялася, щоб ці війська не прнхопали Галичини або бодай не

викликали тут заворушень з боку хюсквофісьствуючнх русинів. Полякам

необхідно було зміцнити своє становище в Галичині, захитане від часу

національно-визвольного повстання І863 року, і довести центральному

урядові, що лише польська шляхта є надійним гарантохі підтрихікн

державних основ, а українці - то вороги Австрії. З першого ж дня за

Станіславом Барабашем був встаноалешш нагляд, кожен його крок у

Львові простежений. Коли він зібрався від'їздити, у нього був зроблений

трус, відібрані всі книжки й листи, а сам він заарештований.

На допитах він зізнався, що є соціалістом, веде соціаііфстнчну

пропаганду, але не в Австрії, а в Росії. Назвався він Мнхаалохі

Котх рницькпхі і заявив, що вже кілька разів перетинав кордон під цихі

іхіенехі. У нього знайшли листи М. Драгоманова до українських студентів.

Спочатку він заперечував своє знайохіство з ним. Але в одному листі са.м М.

Драгохіанов рекохіендував його адресатові як людину надійну, виховану на

російській літературі, приналежну до російського соціалістичного руху.

Поліція сприйняла його як ехіісара М. Драгоманова.

У М. Котурннцького знайшли чохіусь і досі на той час не віддані лнстп

М. Драгоманова до І. Мандичевського. М. Паалика. І. Франка. У них

йшлося про плани женевського соціаліста, "що були в смішній

41 1

Миханлин 1.л.

диспропорції до спл і здібностей адресатів та до тої роботи, яку вони

повинні були робити наразі й поперед усього' "

. І. Франкові М.

Драгоманов віддавав наказ негайно їхати до С'игота. даті до Мункача

(Мукачева). потім до Унгвару (Ужгорода). у дорозі дотримуватися

конспірації, нічог о зайвого гіри собі не мати, ате зав'язувати знайомства з

молодими людьми, гімназистами, єднати їх навколо себе. І. Мандичевськпй

мав їхати до Києва, полагоджувати з намови М. Драгоманова якусь справу

з тамтешніми українофілами. У листах до поляків М. Драгоманов писав

про те. що вже зараз між соціалістами слід домовитися сфери впливу:

польський соціалізм у Польщі, руський на Русі, аби в українців не склатося

враження, що метою польських соціалістів є поновлення Польщі зразка

1772 року, хоч би й соціалістичної.

З усіх документів, які опинилися в руках поліції, випливаю, що в

Галичині існує могутня таємна соціалістична польсько-українська

організація з ценром за кордоном. Нею керує М. Драгоманов з Женеви,

вона має представництва в Києві, а мережу по всіх територіях, захіешканих

українцяхш. Поліції тільки того й треба було. Вона розпочала хіасові

арешти й обшуки. 9 червня був проведений трус на помешканні І.

Мандичевського. а потіхі і в редакції журналу "Друг", киди вели всі нитки

змови. 11 червня поліція заарешту вала І. Франка й І. Мандичевського, 18

червня - М. Гіавлика, 8 липня І. Белея. Полинули телеграми до Відня. Тут

проведено трус в товаристві "Січ", заарештовано Ф. Сельського-ІЦасного.

О. Терлецького і привезено (в кайданах!) до Львова. З поляків схоплено ще

й Б. Лімановського. Але поліція робила наголос на русинському характері

соціалістичної організації, тохіу польські соціалісти практично не

постраждали. Так розпочався третій соціалістичний процес, у якохіу влада

вже ніяк не хотіла програти.

"Друг" припинив виходити внаслідок виарештування редакції. Ті ж

студент и, які залишилися на свободі, жахалися журналістської діяльності як

страшної небезпеки. Ні за програхюю "Друга", ні за якою іншою

програхюю часопис ніхто видавати не хотів. На цьохіу закінчилася історія

журнату "Друг".

Значення журналу "Друг" полягає в тому, що:

1) це був перший студентський часопис, який пройшов у продовж своєї

короткої історії стріхікнй розвиток: виникнувши в хіежах »москвофільської

ідеології, він згодохг став на народовські позиції, а в кінцевохіу епізоді

еволюції перегворився на перше українське радикальне (соціалістичне)

періодичне віщання:

2) часопис став стартовім майданчиком для значної кількості

видатних українських жу рналістів, одні з яких відзначилися в майбутньому

в межах .москвофільського дискурсу (С. Лабаш. О. Марков), другі -

356

Франко 1. Я. Д-р Остап Терлепькнй // Франко 1. Я. Зібр. творів: У 50 т. - К..

1982. - Т. 33. - С. 342. За цією мемуарною працею викладено тут історію

третього соціалістичного процесу. - І. М.

Історія української журналістики XIX століття

народовського (В. Лукич. І. Белей). треті радикального (М. ІІавлик. І.

Франко): для їх усіх "Друг" став надійною школою журналістської

майстерності:

3) часопис мав виразну орієнтацію на передові європейські ідеї, серед

яких ідея соціалізму, сприйнята у своїй загальнолюдській визвольній

сутності, зайняла провідне місце:

4) у часописі дебютувати з першими художніми творами перелічені

журнатістп, ате найголовніший здобуток журналу полягав у тому, що він

став місцем дебюту й першодру ку ранніх творів І. Франка, з яким пов'язана

ціла епоха в історії у країнської духовності:

5) жу рнал у публіцистиці й літературній критиці розвивав думку про

галицько-українську єдність, про те. що галицькі русини й українці

складають єдиний етнічний масив, а відтак українська мова повинна стати

літературною мовою галицької української журналістики: хоча до реальної

співпраці на сторінках журналу галичан і українців не дійшло: вшгяток гул

складав М. Драгоманов, який розпочав співпрацю з "Другом", дописуючії

до нього з Києва, ате дуже скоро опинився на еміграції в Женеві:

6) співпраця з М. Драгомановим була корисною для всього

редакційного комітету журнату: незалежно від ступеня прийняття чи

неприйняття світоглядних засад М. Драгоманова. його думки, внслоалені в

листах до редакції та в інших матеріалах, будили розум, давали взірець

нау ковості, залізної логіки, широти охоплення проблем: навіть той. хл о не

пішов далі дорогою соціалізму, міг винести з них важливий творчий урок:

7) журнал став першим виданням, яке опублікувало твори на

робітничу тематику, запровадило в українську літерату ру гему Борислава,

показало світові образ українського робітника, нащадно визискуваного

єврейським капіталом:

8) журнал слав першим періодичним виданням, яке надало свої

сторінки для творів українського натуралізму, у межах якого був

виконаний цикл борнславськнх оповідань І. Франка: український

натуралізм мав на меті документально тонне відображення героїв і

обставин, ате уникав провідної ідеї європейського натуралізму про

залежність людини віл спадковості:

9) у процесі ведення журналу було доведено, що далеко не всі ідеї

соціалізму можуть бути прищеплені на українському гру нті: ідея революції

як збройного захоплення влади була неприйнятною для українців: л ак само

виявилася непрпйнялною ідея вну гріїпньонаціональної класової боротьби,

оскільки українського класу капіталістів (як і феодалів) не існувало:

найбільшу привабливість для українців складали картини утопічного

майбутнього з торжеством соціальної справедливості.

513

Михайлин .Л.

Розділ одинадцятий

"Громадський друг". "Дзвін". "Молот"

Підготовка і перебіг третього соціалістичного процесу. "Підставлений" І.

Франко. Наслідки процесу для нього: рівні громадський і особистісний

Подгопювка журналу "Громадський друг" пш його загальна характеристика

Конфіскації чисел журналу і боротьба редакторів за часопис. Видання

збірників "Дзвін" і "Молот". Літературний відділ журналу. Публіцистична

гострота і художнє новаторство творів М. Павлика "Юрко Куликів",

"Ребенилукова Тетяна", "Пропащий чоловік". Помилкова ідеологічна

наспшнова - шукапш класового ворога в особі піпівського стану. Політична

лірика І. Франка: "Товаришам із тюрми", Думка в тюрмі", "Невольники",

"Каменярі", "Дума про Нау ма Безу.мовича". Проза І. Франка: "Патріотичні

пориви", "Моя стріча з Олексою", "Boa constrictor": концепція дійсності і

героя. Інші автори літературного відділу: Михайлина Рошкевич, Ро ман

Гудз.ман, Анна Павлик, Михайло Спшрицький. Переклади з Е. Золя, Т. Гуда,

М. Родоця Публіциспшка журналу. Перекладні праці з теорії пш історії

соціалізму: "Що таке соціалізм?" А. Шеффле, Робітніче питання" Ф.

Ланге, "Мореллі, Руссо і Маблі - соціалістичні писате.лі XVIII віку" Б.

Лімановського. Інформаційно-публіциспшчні відділи "Віспи з Галичини" і

"Віспи з України", особливість карпшни світу, відтвореної в них. Авторські

публіиистичні праці: "Пригоди п. І.ловайського в Галичині" М. Драгоманова,

"Війна слов'ян з турками" Ф. Василевського, "Мої і людські гріхи, а панська

пш попівська правда" А. Павлик, "Критичні письма о галицькій інте.ліїенції" І.

Франка Літературно-крипшчна спхаття І. Франка "Література, її завдання

і найважніші ціхи" - псевдопо.леміка з І. Нечуєм-Левицьким. Значення

журналу і супровідних збірок. їх каменярський соціалізм.

Провадити справу третього соціалістичного процесу було доручено

слідчому судді Крігсайзенові. якого І. Франко охарактеризував як "одного

з найглупіших і найлінивіших урядників львіського суду"

. Польська

• адміністрація краю постаралася, аби процес роздути якомога більше,

надати йому характеру антидержавної змови і залучити до нього якомого

ширше коло учасників. Були проведені обшуки у всіх осіб, що листувалися

із заарештованими соціалістами, у їхніх родичів і знайомих: В.

Навроцького, адвоката Бучннського. о. М. Рошкевича в Лолині, о. Л.

Шанковського в Дулібах, о. Маркевича в Єзуполі, поста Антоневича в

Перемишлі, народного вчителя Л. Василовича в Сапогові. якого за

найневинніши листи І. Франка звільнити зі служби. Усього було проведено

біля 50 обшуків. Трусн проводилися демонстративно, серед білого дня. на

очах у сусідів, знайомих, абп створити широкий резонанс справі.

Унаслідок таких дій поліції було зібрано вози матеріалів, залучених до

судової справи. Суддя Крігсайзен не знав української мови. Усі матеріали

Франко І.Я. Д-р Остап Терлецькнй: Спомини і матеріали // Франко І .Я. Зібр.

творів: У 50 т. - К., 1982. - Т. 33. - С. 343 - 344.

4і А

Історія української журналістики XIX століття

для нього перекладав заприсяглий перекладач Василевський, поляк, який з

трудом читав руське письмо. На час слідства переважна більшість

заарештованих були випущені на свободу, звільнили усіх поляків, окрім

Еразма Кобилянського. він же Михайло Котурницький. він же Станіслав

Барабаш. Винушені були й українці, окрім особливо небезпечних

соціалістів, якими, на думку австрійської влади, виявитися Іван Франко.

Михайло Павлик та Остап Терлецький.

Слідство завершилося 10 жовтня 1877 року і звинуваченим був

пред'явлений акт оскарження, у якому за головний доказ правиш листи М.

Драгоманова. а за головний злочин - соціалістичні переконання і

недозволені стосунки з тим же М. Драгомановим. Проти абсурдного

звинувачення І. Мацдичевський через свого адвоката д-ра II о пел я подав

протест до вищого суду. Вищий суд зажадав для вивчення усі матеріали, і...

в підсумку відкинув скаргу І. Манднчевського. З-під варти звільнили М.

Паалика, а І. Франко й О. Терлецький продовжували сидіти в тюрмі.

Нарешті. 14 січня 1878 року після різдвяних вакацій розпочалося

слухання справи. Тривало воно до 21 січня. Підсудні були визнані винними

й позасуджувані на невеликі терміни ув'язнення. Е. Кобилянський і N1.

Паалнк отримали за вироком суду... три місяці тюрми; І. Франко шість

тижнів. Відсидіти їх він мав після винесення вироку. Він вийшов на свободу

5 березня 1878 року, провівши в тюрмі Бригідки дев'ять місяців. Увесь суд

нагадував фарс, знущання над підсудними. Поруч у Німеччині цілком

легально існувала соціал-демократична партія, а її лідери: Карл Лібкнехт і

Август Бебель. - засідали в парламенті. У самій Австрії діяла соціалістична

партія у Відні, цілком легально існували польські робітничі й соціалістичні

організації й періодичні віщання. Але те. що було дозволено панівним

націям, заборонялося для у країнців. Переслідування за переконання вже

були немодними в Європі, але влада хотіла провчити українців, аби не

запишалися думкою про свою рівнясть з іншими і знали своє місце.

Усі факти, викладені І. Франком у некролозі по О. Терлецькому.

справляють враження про провокаційніш характер третього соціалістичного

процесу. Незрозуміло, які стосунки мали М. Драгоманов і Е. Кобилянський:

М. Драгоманов жодного разу в листах до І. Франка не згалував про нього, а

вів себе так, ніби нічого незвичайного не сталося. Тимчасом цілком

очевидним вигладає припущення, що І. Франко був підстаалений М.

Драгомановим. У сучасній українській мові у цьому пасивному

дієприкметникові активізується таке значення дієслова "підставляти":

"позбааляючи захисту, робити доступним для нападу "

358

. М. Драгоманов

зробив своїм безглуздим і непотрібним листом І. Франка беззахисним перед

поліцією, дав їй у руки підставу для звинувачення й засу дження його. Свідомо

чи не свідомо це було зроблено, - ми вже про це ніколи не дізнаємося.

358

Словник української мови. - К.: Наукова думка. 1975. - Т. 6. - С. 506: Новий

тлумачний словник української мови. - К. Аконіт. 2001. - Т. 2. - С. 665. де

повторено дослівно навіть приклади першого "старого" словника.

515

Сам Е. Кобилянський. що відіграв виразну роль провокатора, відбувши

тримісячне ув'язнення, був видалений за кордони Австрії із забороною будь-

коли повертатися. Але вже 1879 року опинився у Львові і безперешкодно жив

у місті на очах у комісара поліції, який його арешту вав в 1877 році. 1884 року

він видав у Львові під псевдонімом "МісЬаІко" брошуру з кількохіа віршами,

писаними українською хювою і надрукованнхіи латинкою. Потім під іншим

псевдоніхюхі дописував до польських газет, а ще пізніше за дорученнях!

якогось російського хііністра дістав посаду на залізниці. З усього цього

випливає висновок, що для Е. Кобнлянського соціалістичний процес у

Львові не хіав ніяких практичних наслідків.

Навпаки, для українських соціалістів це був доленосний процес.

Особливо фатальннхіи виявилися його наслідки для найталановитішого з

них 1. Франка. Воші мали два рівні: грохіадський. публічний і

індивідуальний, особистий.

11а нершохіу рівні процес оберну вся зру йнуванням усіх професійних пла

нів письменника, поставив його поза тодішніхі галицьким суспільством. Від І.

Франка як від державного хточннця відвернулося все галицьке русинське

грохіадянство. Цьохіу хюжна наводіпн багато прикладів, але досить вказати

на один лише епізод, згаданий І. Франкохі у листі до М. ГІавлика. нагаїсанохіу

близько 16 квітня 1879 року. "Тими днями, повідохіляв письхіенник. - о.

Ільницький вигнав власною волею і ухвалою конференції студента 8 класу 4

локації Кішріяна за то, що "сходився з Франком"

. Можна собі уявити, до

якого неприйиялтя 1. Франка дійшло львівське грохіадянство. якщо з гімназії

виключають учня восьхюго класу напередодні випускних іспитів.

Зі спогадів Івана Куровця довідуємося, що це виключення було

тихічасовіш. на якихось 1-1.5 хіісяці. Шкільна краева рада не затвердила

такої ухвали, і Іван Кипріян здав матуру в звичайнім тер.міні, а потіхі став

нарохохі с. Нехшрова

360

. Але сахі факт розправи краснохювно засвідчив

твердження письменника Андрія Чайковського. що у той час "львівська

грохіада вважала Франка прокаженим..."

361

У спогадах про О. Терлецького І. Франко відзначив: найхіенші наслідки

хіало покарання для Ф. Сельського-ІДасного та І. Мандичевського: були воші

люди захюжні. за освітою один хіедик, другий правннк. що робило їх незалеж-

шіхш від у рядової служби. "Вибив із колії засуд - вів далі І. Франко. - Паалнка

й хіене: хін були студенти філософії, числили на педагогічну кар'єру, а тепер

.му сили попрощатися з нею і добиватися хліба наразі журналістикою"

362

359

Франко І.Я. До М. І. Павлика, близько 16 квітня 1879 р. // Франко І. Я. Зібр.

творів: У 50 т. - К.. 1986. - Т. 48. - С. 181.

360

Куровець Іван. Іван Франко в моїх згадках // Спогади про Івана Франка. -

Львів. 1997.-С. 71.

361

Чайковськин Андрій. Мої спогади про Івана Франка // Спогади про Івана

Франка. - Львів. 1997. - С. 96.

362

Франко І.Я, Д-р Ослап Терлецький: Спомини і матеріали // Франко І.Я. Зібр.

творів: У 50 т. - К.. 1984. - Т. 33. - С. 348.

Михайл .Л.

516

Історія української журналістики XIX століття

Історія, зрозуміло ж. не знас умовного способу, але можна припустіть

що зовсім інакше склалася б доля І. Франка, якби він зміг отримати місце

вчителя гімназії або професора університету. Це звільнило б його від

необхідності йти "в найми до сусідів'', заробляти собі пером хліб щоденний.

.Ллє й журналістика, українська журналістика, виявилася закритою дія І.

Франка. Співпраця

народовських виданнях: "Зоря. "Діло ". "Батьківщина ".

- закінчувалася розривохі з редакційннхі колектпвохі й видавцяхіп. а

засновані свої віщання не могли зібрати достатню кількість передплатників.

незважаючи на талант І. Франка, оскільки над ніш тяжів поххіурий ореол

людини небезпечної. Лише оКрехіі індивіди, що відзначалися сміливістю її

підносилися над загатохі. наважувалися спілкуватися з великих! поетом.

Навчання в університеті стало неможливим. І. Франко закінчив

навчання у Чернівецькохіу університеті вже в зрілохіу віці, а доктором

філософії пав щойно у Відні в 1893 році. Проте її це не забезпечсило ііохіу

зайняття в. 1895 році кафедри руської філології Львівського університету з

причини старих звину вачень, які тягліїся зап ним. як хвіст за кохіетою.

На другому, особистішому, рівні процес так сахю призвів до

катастрофи. Стосунки І. Франка з його коханою Ольгою Рошкевич мусили

припинитися на вимогу родини. Парох села Лолин не міг кохінрохіетуватп

себе стосунками з державних! злочннцехі. Високо цінуючи І. Франка як

учителя свого сина Ярослава, гостячи його в свосхіу дохіі. заохочу ючи

стосу нки дочки з майбутнім професором, о. Михайло Рошкевич після трусу

в илебанії пережив шок переляку . Він назавжди заборонив стінові її дочці

хіатн бу дь-які стосунки з І. Франком, а йому самому відмовив віл дому. І

хоч. за спогадами Михайліінн Рошкевич. молодшої Ольжиної сестри,

стосунки закоханих ще якийсь час тривали після виходу І. Франка з тюрхш.

вони були приречені: Ольга не хюгла вийти захйж без батькового

благословення, а той ніколи б його не дав: І. Франко не міг одру житися, не

хіаючи ні сталого заробітку , ні перспективи на майбутнє.

Тнхічасом у дохіі Рошкевпчів почав бувати Володимир Озаркевич. син

знаменитого посла до Австрійського парлахіенту Івана Озаркевнча.

людина тактовна й освічена. Невипадково з роду Озаркевичів вийшла

українська письменниці Наталя Кобринська. Згодом Володимир

посватався до Ольги. І. Франко хіав уявлення, що її присилували вийти за

нього заміж, але Михайлина Рошкевич свідчить, що родина облишила

тиснути на Ольгу і остаточне рішення приймала вона сама.

Так чи інакше І. Франко втратив кохану. За свідченняхш су часників.

Ольга Рошкевич відзначалася не лише красою, але й неабияким розумом,

вона дістала гарну домашню освіту, бу ла не лише закохана у І. Франка, але

й ставилася до нього з глибокою повагою, розуміла його великий талант і

інтенсивно навчалася в нього, перейнявши ідею праці дтя народу : вона хюгла

б стати для нього поряту нкохі у життєвому хюрі. .Але все сталося інакше.

Втративши кохану. І. Франко вирішив, що .мусить присвятити себе

лише боротьбі за свій народ і особисте життя підпорядкувати цій меті. Він

вирішив одружитися не з кохання, а з ідейних мотивів, розухюхі. а не еерцехі

.417

Михайлин .Л.

обравши собі за дружину українку (тобто, дівчину з України, а не

Галичини). У 1886 році відбувся ного шлюб з Ольгою Хоружинською. Вона

була освічена панна, курсистка (закінчила бесгужевські курси), але

справжньої єдності між ними і справжнього щастя, яке дає лише кохання,

не було. Через два роки по шлюбі І. Франко закохався в поштову

маніпулянгку Целіну Зигмунтовську. З цьго кохання постала його

грандіозна "лірична драма" книжка віршів "Зів'яле листя" (1896).

ГІри шлюбі І. Франко пообіцяв дружининій рідні, що хреститиме дітей

у православну віру. Це мало фатальні наслідки. Пошлемося для зручності на

спогади Катрі Гриневнчевої. "Під той час старшенькі Франкові сини,

сповіщала вона. - ходили із-за близькості хати, а може, із-за деякого

колишнього Франкового інтернаціоналізму до польської школи ім. Марії

Магдалинн. Учитель класу став на сторожі закону й посилав дітей до греко-

катнлнцького катехита. Подратована тим мати забирала їх силоміць з годин

релігії. Тоді учитель, мабуть з доручення управи, став посилати їх на

латинську. Суперечки зі шкільною владою стали тепер ще більш бурхливі.

Греко-католиський катехігг не зорієнтувався і принагідно говорив про

поведінку пані Ф. міггрополитові Сембратовичеві. Якраз рішалася справа

кафедри, то митрополит висловив до львівського намісництва протест

проти обсадження її Франком, мотивуючи тим, що на виклади української

літератури ходить багато студентів богословія. а він не може дозволити,

щоби вони слухали там наук ворога католицької віри. Митрополит говорив,

що доведена до його відома подія віддзеркалює як не можна краще

переконання Франка і що йому ніяк не слід виховувати молодого покоління.

В декілька років опісля оповідав нам Франко, що про сі нефортунні

пересправки у школі нічого не знав"

363

Коло замкнулося. Обставини грамадські й особисті з'єдналися.

Моторошно подумати про ті наслідки, які викликав М. Драгоманов своїм

нещасливим листом до І. Франка від кінця травня 1877 року.

Вийшовши з тюрми 5 березня 1878 року, 1. Франко застав у розпалі

підготовку нового соціалістичного періодичного видання. Його перше

число було майже складене М. Павликом. Коштами допоміг М.

Драгоманов, виділивши для нового журналу Уваровську премію, яку

отримав спільно з В. Антоновичем за двотомове видання "Исторические

песни малорусского народа" (1874-1875). Журнал планувався як

літературний і політичний місячник, мав бути часописом не газетного типу,

як "Друг", а журнального, тобто його числа повинні складати цілу книжку.

Це мав бути товстіш журнал. Назва нового видання "Громадський друг'",

запропонована М. Драгомановим, мала вказувати на його зв'язок з

попередником - студентським часописом "Друг" - і соціалістичними

женевськими виданнями М. Драгоманова. які він саме тоді розпочав

видавати під назвою "Громада". Перше число доповнили творами І.

363

Гриневичева Катря. Спомини (І. Франко) // Спогазі про Івана Франка. -

Львів. 1997. -С. 143 - 144.

518

Історія української журналістики XIX століття

Франка і в середині березня віднесли до друкарні, умовивши надру кувати

його в борг, бо гроші від М. Драгоманова на той час ще не надійшли.

Відповідальним редактором висту пив М. Павлик. 19 березня 1878 року в

газеті "Слово" було розміщено "Запрошення до перед г пази" нового журналу.

.Ллє галицьке громатянствсКце квапилося передплачувати "Громадський

друг" - за весь час відгукнулося лише 15 передплатників. Віщання дру

ку ваіося фонетикою, але не кулішівкою, а драгоманівкою. тобто правописом,

спеціально розробленим М. Драгомановим для своїх женевських віщань.

Головною відміною його була передача звука й латинською літерою j.

На початку квітня перше (квітневе) число вийшло в світ тиражеем 600

примірників. 14 квітня прокураторія його сконфіску вала, а через чотири дні

крайовий суд затвердив конфіскату. заборонив поширення журналу і

ухвалив знищити 174 примірників решти накладу (отже. 426 примірників

розійшлися). Підставою для арешту часопису стали вірш І. Франка

"Товаришам із тюрми", статті М. Драгоманова "Пригода д. Іловайського

в Галичині" і Евгена Борисова "Дещо про релішгійні секти на Україні". 28

квітня М. Павлик подав скаргу до вищого крайового суду, але той 14

травня підтвердив конфіскафію

364

Тимчасом був підготовлений до друку другий (травневий) номер

журналу. Він вийшов у світ 12 травня, але 17 травня був конфіскований

проку раторісю, а через три дні суд затвердив дії поліції. 21 травня поліція

віддала під суд М. ІІаалика як редактора й автора і Антона Маньковського як

директора польської друкарні, який погодився друкувати український

часопис, за віщання другого числа "Громадського друга". 28 вересня відбувся

суд. А. Маньковського було звільнено, а М. Павлика засуджено на шість

місяців тюрми за оповідання "Ребенщу кова Тетяна". У цей час M Патик і так

перебував у неволі: 8 серпня він пішов відбувати тримісячне ув'язнення за

вироком у справі третього соціалістичного процесу і просидів за ґратами до 8

листопада. Як і рік тому, видання залишилося на руках самого І. Франка.

Видавці вирішили не здаватися, а боротися з цензурою. Законодавство

увільняло від цензури окремі видання обсягом понад 5 аркушів. Видавці

ухвалили видавати далі окремі збірки щоразу під новою назвою з

періодичністю раз на два місяці. Першу таку збірку М. Павлик

запропонував назвати "Дзвін: Галнцько-українська збірка", сподіваючись

викликати в читачів промовисті алюзії з "Колоколом" О. Герцена.

Упорядкування "Дзвону" здійснив переважно І. Франко, оскільки М.

Паалик був зайнятий судовими клопотами. Збірка вийшла на початку

серпня 1878 року обсягом 7 др. аркушів тиражем 600 примірників як трете і

четверте число "Громадського друга". Не подаючи її ні в поліцію, ні в

прокуратуру видавці почали його поширювати. 27 серпня прокураторія

сконфіску вала збірку . З вересня крайовий суд підтвердив конфіскацію. М.

564

Хронологію викладено за кн.: Дей О. І. Українська революційно-

демократична журналістика: Проблема виникнення і становлення. - К.: Вид-во

АН У PCP. 1959.'- С. 196 - 205.

41 Q