Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

Освіта, як новий спосіб соціального становлення, дає людському суспільству більше самостій-

ності, а також наділяє його більш розвинутою самосвідомістю, забезпечує його критичний і

реалістичний контроль над власною долею [6,с.89], формує потребу й навички подальшого са-

мовдосконалення і безперервної освіти [4,с.9].

Значна частина ВНЗ України не має належного науково-технічного забезпечення. Ймові-

рно, що фундаментальність української вищої освіти об’єктивно зазнаватиме звуження, хоча

сам зміст освіти, на нашу точку зору, залишається прерогативою ВНЗ та МОН України. Якою б

не була освітня мережа, однією з її найважливіших функцій залишатиметься забезпечення без-

перервності освіти, яка забезпечуватиме взаємне узгодження і доповнення різних форм, видів і

технологій навчання, починаючи ВНЗ і закінчуючи різними видами підвищенням кваліфікації,

самоосвітою.

Висновки. Таким чином, для України у сенсі подальшого розвитку системи професійної

освіти (навчання), на нашу думку, необхідно:

– розробка цілісного комплексу стандартів професійного навчання в галузі державного

управління на засадах рівневої вищої освіти;

– на основі виявлення принципів, закономірностей, тенденцій стандартизації фахової під-

готовки з державного управління, які формуються під впливом глобальних процесів у світі,

проводити подальше виокремлення (диференціацію) та інтернаціоналізацію (інтеграцію) виду

діяльності «Державне управління» з іншими галузями науки, сприяти інституалізації одно-

йменної галузі професійної освіти (навчання);

– змістовне наповнення поняття стандарту професійної освіти у галузі державного управ-

ління в Україні на засадах її безперервності;

– започаткування системи післядипломної професійної освіти, насамперед, перепідготов-

ки державних службовців з можливістю зміни (удосконалення) напряму (спеціалізації) попере-

дньо набутого ОК;

– реформування структури підвищення кваліфікації державних службовців згідно рівне-

вої вищої освіти у галузі державного управління;

– змістовне наповнення самоосвіти державних службовців як важливого потенціалу по-

кращення їх професійної компетентності.

Ці проблеми значним чином сформують подальші напрями наукових досліджень у галузі

державного управління.

Література

1. Освітньо-професійна програма підготовки магістра за спеціальністю 8.150100 «Дер-

жавне управління» напряму підготовки 1501 «Державне управління». – Вид. офіційне. – К.:

МОН України. – 2005. – 32 с.

2. Освітньо-кваліфікаційна характеристика магістра за спеціальністю 8.150100 «Держав-

не управління» напряму підготовки 1501 «Державне управління». – Вид. офіційне. – К.: МОН

України. – 2005. – 22 с.

3. Ільясов Р. Підготовка магістрів державного управління. Резерви удосконалення // Вісн.

УАДУ. – 1996. – № 2. – С. 8-17.

4. Корсак К.В. Вища освіта і Болонський процес: Навч. посіб. / К.В. Корсак, І.О. Ластов-

ченко. – К.: МАУП, 2007. – 352 с.

5. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (док-

ти і мат-ли 2003-2004 рр.) / Авт. кол.: М.Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук та ін. / За

ред. В.Г. Кременя. – Тернопіль: ВПЦ ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004. – 146 с.

6. Прокопенко А. Зміна парадигми освіти: від традиційної до особистісно-орієнтованої

(соціально-філософський аспект) // Акт. пробл. європейської та євроатлантичної інтеграції

України: Мат. 3-ї регіон. наук.-практ. конф. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2006. – С. 85-94.

7. Приходько В.В., Вікторов В.Г. Від системи вищої освіти без освіти до системи з осві-

тою людини // Вісн. Дніпропетр. ун-ту. – Філософія. Соціологія. Політологія. – Вип. 14. – Д.:

ДНУ, 2006. – С. 19-26.

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

8. Шпекторенко І.В. Теоретико-методологічні засади дослідження професійної мобіль-

ності державних службовців // Акт. пробл. держ. упр.: Зб. наук. пр. – Д.: ДРІДУ НАДУ, 2007. –

Вип. 2 (28). – С. 210-217.

УДК 35.072.2

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ЩОДО РОЗВИТКУ СИСТЕМИ

ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ’ЄКТІВ

ПРИРОДНОЇ МОНОПОЛІЇ У СФЕРІ ЕНЕРГЕТИКИ

ФРАНЧУК І.А.,

к. держ. упр., докторант Націона-

льної академії державного управ-

ління при Президентові України

Досліджено різні методики визначення енергоефективності. За-

пропонована методика передбачає деталізацію порядку проведення

енергетичного обстеження відповідно до методологічного підходу, орі-

єнтованого на використання власної ініціативи підприємств.

Исследованы разные методики определения энергетической эф-

фективности. Предложена методика, которая предусматривает детали-

зацию порядка проводки энергетического обследования согласно мето-

дологическому подходу, ориентированному на использование собст-

венной инициативы предприятий.

Different techniques of definition of power efficiency are

researched. The technique which provides detailed elaboration of the

order of posting of power inspection according to the methodological

approach focused on use of own initiative of the enterprises is offered.

Вступ. Основним підходом щодо розробки механізмів державного управління політикою

державного регулювання енергетики як природної монополії в Україні має стати використання

власної ініціативи підприємств з підвищення енергоефективності виробництва.

Передусім необхідно наголосити на принциповій необхідності встановлення прозорих,

ринкових економічних умов господарювання. Як показано в досліджені можливість отримання

прибутку “неекономічними” способами, закритість прийняття рішень, особливо в питаннях

енергозабезпечення, створює негативний процес “тіньового” управління економічними проце-

сами в країні. Суб’єкти господарювання таким чином мають змогу примножувати свій капітал

не базуючись на класичному принципі існуючої економічної парадигми – ефективності, в тому

числі енергетичної. Таким чином, першим кроком у реалізації політики державного регулю-

вання енергетики як природної монополії має стати забезпечення неможливості використання

неекономічних методів отримання прибутку, забезпечення відкритості діяльності органів влади

та прийняття рішень з питань енерговикористання, формування цін на енергію на основі рин-

кових умов господарювання та уникнення “спотвореності” розрахунків за енергію.

Результати. Успіх політики державного регулювання енергетики як природної монопо-

лії базується саме на цій основі, і не побудувавши таку основу всі зусилля можуть бути в кінце-

вому випадку марними. Наступним кроком має стати побудова ефективної системи управління

енергоефективністю, яка б була здатною виявляти тенденції і процеси, що впливають на енер-

гоефективність та пропонувати (адаптувати) необхідні засоби, методи та інструменти спряму-

вання цих процесів у визначеному напрямі. Передусім система управління має орієнтуватись на

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

ініціативу ринку, виступаючи своєрідною формою виявлення, регламентації та спрямування

(“каналізації”) у потрібному руслі енергії “самовільного руху” суб’єктів господарювання.

Вихідною умовою формування ефективної системи управління є визначення повнова-

жень та завдань органу управління політикою державного регулювання енергетики як природ-

ної монополії. З метою створення ефективної системи державного управління пропонуються

наступні підходи щодо організації системи управління та відповідно статусу і повноважень ор-

гану управління у цій сфері:

1. Статус органу управління – державний орган із спеціальним статусом з правом здійс-

нення функцій виконавчої агенції у рамках виконання державних програм.

2. Завдання органу управління:

- формування та забезпечення реалізації єдиної державної політики у цій сфері;

- здійснення державного регулювання однорідної (забезпечення стандартизованих зна-

чень параметрів процесу регулювання, що не залежать від суб’єктивних чинників) та змішаної

сфери використання ЕЕР (забезпечення стандартизованих вимог до інфраструктурних техноло-

гічних елементів);

- забезпечення контролю за застосуванням загальноекономічних механізмів державного

регулювання у сфері енергоефективності;

- сприяння запровадженню регулювання неоднорідної сфери (запровадження стандарти-

зованої процедури дій з досягнення енергозберігаючого ефекту);

- забезпечення підвищення рівня поінформованості населення з питань енергоефективно-

сті та популяризації енергоефективності;

3. Функції органу управління:

- участь у розробленні проектів Державної програми економічного та соціального розви-

тку, формування Програми діяльності Кабінету Міністрів України, стратегії соціально-

економічного розвитку та розвитку окремих галузей;

- розроблення та затвердження обов’язкових до виконання нормативно-правових актів

регулювання однорідної та змішаної сфери використання енергетичних ресурсів (ЕЕР);

- розроблення та внесення пропозицій щодо вдосконалення законодавства у сфері регу-

лювання неоднорідної сфери використання ЕЕР;

- розроблення та внесення пропозицій щодо державних цільових програм, окремих прое-

ктів та відповідних змін до законодавства у рамках реалізації програм енергоефективності;

- забезпечення координації та виконання державних цільових програм та окремих проек-

тів;

- забезпечення регулювання однорідної та змішаної сфери використання ЕЕР, зокрема

встановлення рівнів нормалізованого використання ЕЕР, періодичність їх перегляду та конт-

роль за дотриманням;

- сприяння запровадженню регулювання неоднорідної сфери, проведення енергетичного

обстеження на замовлення суб’єктів господарювання з метою підвищення енергоефективності

виробництва;

- встановлення, на основі докладних досліджень та енергетичних обстежень мінімальних

нормативів використання ЕЕР технологічними процесами, виробництва продукції та послуг,

що визначають рівень нормалізованого використання ЕЕР;

- проведення енергетичних обстежень державних та комунальних підприємств, бюджет-

них установ та організацій, а також підприємств у сфері ПЕК та надання обов’язкових до вико-

нання приписів щодо забезпечення ефективного та раціонального використання ЕЕР;

- сприяння добровільній діяльності суб’єктів господарювання у цій сфері;

- розроблення та затвердження ліцензійних умов та видання ліцензій на здійснення пев-

них видів господарської діяльності у сфері енергоефективності (ЕСКО, що працюють у бюдже-

тній сфері, із залученням бюджетних ресурсів);

- проведення експертизи енергоспоживання та встановлення правомірності використання

суб’єктами господарювання механізмів загальноекономічного стимулювання енергоефективно-

сті (використання податкових механізмів, встановлення тарифів на енергопостачання тощо);

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

- забезпечення розробки навчальних програм підвищення кваліфікації, прийом держав-

них екзаменів на кваліфікацію енергоменеджера;

- надання консультацій з питань підвищення енергоефективності житлових будівель для

населення;

- забезпечення поширення інформації з питань енергоефективності та її популяризації;

- здійснення іншої діяльності визначеної законодавством та програмами енергоефектив-

ності.

4. Повноваження органу управління:

- отримувати в установленому порядку безоплатно інформацію від центральних та місце-

вих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, документи і матеріали, необ-

хідні для виконання покладених на нього завдань;

- отримувати документи, статистичну та іншу інформацію про діяльність суб’єктів під-

приємств-монополістів у сфері ПЕК;

- розглядати справи щодо порушення законодавства у сфері енергоефективності та над-

силати матеріали у правоохоронні органи щодо фактів порушень;

- здійснювати інші повноваження відповідно до законодавства.

Запропонований підхід дещо відрізняється від звичної структури органів державної вла-

ди, оскільки пропонується надання органу управління у сфері реалізації політики державного

регулювання енергетики як природної монополії як виконання функцій держави, зокрема регу-

лювання окремих сфер (законодавчо чітко визначених), так і виконання функцій виконавчої

агенції, зокрема щодо виконання окремих проектів та видів господарської діяльності. Саме така

ситуація потребує надання спеціального статусу органу управління у сфері енергоефективності,

що дозволить йому отримати реальні важелі впливу на процеси, що відбуваються в національ-

ній економіці та визначають стан її енергоефективності.

Важливу роль у ефективності діяльності системи державного управління та результатив-

ності механізмів державного управління будуть відігравати процедури запровадження регуля-

торних актів у сфері енергоефективності.

Розробка регуляторних актів у сфері енергоефективності підпорядковується загальній

методології здійснення державної регуляторної політики [1]. Поряд з цим необхідно відзначити

особливість регулювання сфери енергоефективності, а саме необхідність чіткого визначення

об’єкта управлінського впливу та обґрунтованості управлінських впливів (неможливість досяг-

нення загальноекономічними механізмами). Загалом в основі регуляторного механізму у сфері

енергоефективності лежить принцип посилення вимог до ринкового середовища з метою при-

йняття ним нових методів діяльності, спрямованої на підвищення енергоефективності економі-

ки.

Регуляторний механізм має відобразити компроміс між усіма суб’єктами регульованої

сфери та цілями суспільства, що приймає регуляторний механізм. Має бути забезпечено комп-

роміс між ефектом від впровадження та понесеними затратами держави на запровадження та-

кого механізму. Якщо регуляторні механізми не приймаються більшістю суб’єктів господарю-

вання, недоцільно їх запроваджувати, оскільки вони не будуть виконуватись. Якщо його вико-

нання буде забезпечено завдяки контролю, необхідно оцінити затрати на його проведення та

порівняти з очікуваним ефектом від регуляторного акту [2].

1. Встановлення принципів державного регулювання.

На даному етапі визначаються принципи їх побудови регуляторних актів.

Необхідно забезпечити відповідність регуляторних механізмів загальним принципам об-

ґрунтованості державного регулювання: важливості існуючої проблеми (занепокоєння у суспі-

льстві); доцільності (обґрунтування регулювання); адекватності (відповідність регулювання

реальній ситуації); ефективності (забезпечення максимальних позитивних результатів); прозо-

рості (відкритість та участь у прийняті рішень) тощо.

Крім того, для забезпечення ефективності управлінських впливів у сфері енергоефектив-

ності необхідно врахувати додаткові принципи: виділення цілей управління (чітке виділення

об’єкта управління та його характеристик); обмеження державного регулювання (максимальне

застосування загальних ринкових механізмів, які забезпечують єдність підходу до регулюван-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

ня); неспотвореності розрахунків за енергію (забезпечення прямих розрахунків у грошовій фо-

рмі та повної вартості) тощо.

2. Уточнення змісту механізмів державного регулювання.

Орган управління реалізацією політики у визначеній сфері розробляє концепцію регуля-

торного акта, при цьому враховується, що для політики державного регулювання енергетики як

природної монополії регуляторними актами тривалої дії є механізми регулювання однорідної

та змішаної сфери регулювання та загальноекономічні механізми стимулювання енергоефекти-

вності.

Таким чином, на даному етапі здійснюється: чітке виділення цілей управління, визначен-

ня кількісних та якісних параметрів оцінки результативності дії регуляторного акта, вибір ме-

тодів накопичення даних та оцінки ефективності регулювання, встановлення принципів пере-

гляду цілей управління та контролю за дотриманням вимог. Для прикладу:

- запровадження мінімальних енергетичних стандартів на обладнання потребує: встанов-

лення числового значення мінімального рівня енергоефективності (ККД обладнання, втрати

при передаванні енергії); введення приладних випробовувань для запровадження оцінки та пе-

ріодичного перегляду рівня енергоефективності; здійснення контролю за дотриманням норм

регуляторного акта під час інспектування обладнання органом управління у цій сфері, недопу-

щення на ринок обладнання з гіршими параметрами;

- запровадження екологічних податків на споживання енергоресурсів потребує: встанов-

лення рівня податку на викиди ПГ за видами ЕЕР; введення статистичних спостережень впливу

рівня надбавок на зменшення викидів ПГ та економічну активність суб’єктів господарювання;

перегляду ставки оподаткування залежно від рівня світових цін на ЕЕР; перевірка податкових

надходжень та звітності щодо використання ЕЕР органами контролю за надходженням подат-

ків.

3. Оцінка сприйнятності державного регулювання.

Першим кроком для оцінки можливості запровадження регуляторного механізму має ста-

ти оцінка практичної його реалізуємості та ефективності в реальних, існуючих умовах сфери

діяльності держави, де має бути запроваджене регулювання. На даному етапі необхідно визна-

читись з інтересами основних політико-економічних сил суспільства, суб’єктами господарю-

вання, їх відношенням до можливого варіанта вирішення проблеми та варіанта узгодження їх

інтересів із цілями механізмів державного регулювання. Для гарантування сприйняття регуля-

торного акта доцільно забезпечити наступні принципи:

- ефективність впливу на проблематику, яку необхідно вирішити, - регуляторний меха-

нізм має полягати в ефективності його дії, а досягнення конкретних результатів у визначений

термін є вторинним пріоритетом. Такий принцип забезпечує деяку свободу у виборі шляхів до-

сягнення мети для суб’єктів господарювання, проте зобов’язує забезпечити результативність,

що в цілому сприяє утвердженню ринкових відносин;

- залучення найширшого кола суб’єктів господарювання до розробки регулятивного акта

вирішення проблеми, що забезпечується через участь у: визначенні вимог регуляторного меха-

нізму до суб’єктів господарювання, на які він буде поширюватись; визначенні чітких цілей за-

провадження механізму; розробленні проекту регуляторного акта.

На даному етапі орган управління політикою державного регулювання енергетики як

природної монополії має забезпечити максимальне залучення суб’єктів господарювання, на які

буде поширюватись дія регуляторного акта, до участі у його розробці. Орган управління ініці-

ює розробку регуляторного акта, розробляє його концепцію, яка в подальшому проходить пуб-

лічне обговорення та опрацювання. Наступним етапом є залученням до узагальнення та форма-

лізації регуляторного акта суб’єктів господарювання, що входять у сферу регулювання. Насам-

кінець проект регуляторного акта затверджується органом, що ініціював розробку для прове-

дення експериментального оцінювання його ефективності.

4. Проведення випробовування регуляторного механізму.

Етап передбачає визначення всіх можливих вимог запропонованого регулювання держа-

ви для вирішення визначеної проблематики з подальшим проведення експериментального ви-

пробовування із добровільним залученням суб’єктів господарювання, що підпадають під регу-

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

лювання.

За результатами експериментального випробовування уточнюються норми та вимоги ре-

гуляторного механізму. Використовуючи таке оцінювання ефективності регуляторного механі-

зму можливо визначити найбільш доцільні та необхідні вимоги регуляторного акта, які знай-

дуть підтримку більшості суб’єктів господарювання. На першому етапі визначаються всі мож-

ливі та відсіюються найбільш затратні та суперечливі вимоги, на другому визначаються най-

більш доцільні, на третьому необхідні для обов’язкового впровадження.

5. Запровадження регуляторного акта.

За результатами експериментального випробовування визначаються найбільш бажані та

узгоджені вимоги регуляторного механізму, які становлять основу державного регулювання.

Затвердження регуляторного акта для обов’язкового виконання всіма суб’єктами господарю-

вання, що підпадають під регулювання. Запровадження регуляторного акта здійснюється у по-

рядку, передбаченому законодавством.

6. Відстеження ефективності дії регуляторних механізмів.

Для забезпечення відстеження ефективності регуляторних механізмів здійснюється: ви-

значення кількісних та якісних значень показників результативності, відбір та накопичення да-

них та оцінок, на основі яких здійснюється відстеження, вибір методів опрацювання зібраних

даних та одержання результатів відстеження, періодичності оприлюднення результатів. Кож-

ний окремий тип механізму потребує розробки своєї методики відстеження результативності

регуляторного акта та підтвердження досягнення мети.

При дотриманні приведеної процедури, врахуванні інтересів більшості суб’єктів регульо-

ваної сфери, забезпеченні чіткого формулювання поставлених завдань у регуляторному акті

буде забезпечена підтримка більшості суб’єктів господарювання впровадженню регуляторного

акта та успішне його функціонування. Запропонована методика забезпечує поступове впрова-

дження регуляторного акта, забезпечуючи послідовність підвищення вимог, що дає час

суб’єктам господарювання для підготовки до діяльності за новими вимогами та стимулює їх до

чіткого та повного виконання вимог регуляторного механізму.

Окремо варто відзначити методику оцінки резервів економії та технічного потенціалу

енергозбереження. З врахуванням обґрунтування підходу, щодо оцінки енергетичної ефектив-

ності виробництва, технологічних процесів на основі порівняння фактичних та “кращих” пока-

зників виробництва необхідно розробити методики оцінки резервів економії та технічного по-

тенціалу енергозбереження.

Серед одних із перших методик, в основу якої закладається розрахунково-аналітичний

метод визначення технологічного потенціалу енергозбереження на енергоємних секторів еко-

номіки на основі співставлення “кращих” показників прийнятих у якості еталонних та фактич-

но досягнутих є методика оцінки рівня технологічного потенціалу енергозбереження енергоєм-

них секторів економіки на основі співставлення показників енергоефективності країн ОЕСР та

СНД [3].

Серед основних вихідних даних такої методики можуть використовуватись: статистичні

данні про результати використання палива та енергії; аналітичні данні щодо “кращих” питомих

витрат енергії у цільовій групі країн; номенклатура продукції, що виробляється сектором; ре-

зультати обстежень підприємств, технологічних процесів, обладнання; інша статистична інфо-

рмація та матеріали наукових досліджень.

Загальну методику визначення рівня технологічного потенціалу енергозбереження енер-

гоємних секторів економіки на основі проведення енергетичного обстеження можна поділити

на три основних етапи: ознайомлення з підприємством та збір вихідних даних; аналіз зібраної

інформації та проведення розрахунків; узагальнення результатів, оформлення результатів, під-

готовка звіту та звітування (представлення інформації відповідно до порядку звітування).

У нашому випадку деталізуємо, порядок проведення енергетичного обстеження відповід-

но до запропонованого нами методологічного підходу орієнтованого на використання власної

ініціативи підприємств:

1. Збір вихідних даних на підприємствах.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

1.1. Збір даних про фактичні витрати ЕЕР. Для технологічних процесів складають перелі-

ки застосовуваного устаткування та формуються таблиці обсягів енергоспоживання на одини-

цю виробленої продукції відповідно до нормалізованих значень (визначених нормами і станда-

ртами). Проводяться обстеження процесів та визначається фактичне енергоспоживання, яке

порівнюється із нормалізованим. Приводяться залежності показників енергоефективності обла-

днання від продуктивності (потужності), терміну експлуатації, технічного стану. За відомими

графіками роботи і числу годин використання обладнання у добу, сезон, рік визначаються роз-

рахункові значення питомих витрат ЕЕР. Статистичні дані по витратах ЕЕР рекомендується

вибирати із бухгалтерських звітів, звітів енергетичних служб, як найбільш достовірне джерело

інформації. Дані для співставлення енерговитрат підприємства із іншими однотипними вироб-

ництвами отримуються із різних джерел (база даних, енергетичні обстеження, порівняльні оці-

нки технологічних параметрів процесів і обладнання тощо).

1.2. Розподіл енерговитрат за операціями. Розподіл енерговитрат за технологічними опе-

раціями проводиться на основі відомих значень встановлених потужностей і числа роботи

установок із встановленої (номінальної) потужності за розрахунковий період. Відповідно до

цього, загальна витрата енергії розділяється за операціями і проводиться поопераційний аналіз

ефективності витрат енергії.. При такому підході оцінюється енергоефективність не тільки за

операціями у цілому, але й усередині кожної операції.

1.3. Реєстрація фактичних витрат ЕЕР за допомогою приладів. Заміри та реєстрація фак-

тичних витрат ЕЕР особливо важлива у випадках, коли відсутні статистичні і звітні дані про

роботу технологічних процесів і немає можливості навіть експертним шляхом визначитись із

витратами ЕЕР та графіками навантажень. Отриманні, у результаті експериментального вимі-

рювання протягом визначеного часу приладами, значення окремо записуються із зазначенням

характеристик застосовуваного приладу.

1.4. Обстеження стану і режимів роботи енергетичного устаткування. Оскільки технічний

стан технологічного обладнання впливає на рівень енергоефективності, у процесі обстеження,

необхідно оцінити: технічну досконалість установок (принцип дії, технічний стан, правильність

експлуатації та обслуговування тощо); встановленні режими роботи (завантаження, температу-

рні режими, графіки роботи); необхідність заміни деталей, вузлів, агрегатів на більш досконалі.

2. Аналіз зібраної інформації та проведення розрахунків.

2.1. Методичний підхід до визначення та вибору фактичних, нормованих та еталонних

витрат ЕЕР. Від правильності вибору величин енергоспоживання (фактичних, нормалізованих,

еталонних) залежить величина обсягу економії та потенціал енергозбереження.

2.1.1. Якщо достовірно визначити величину фактичних витрат ЕЕР важко або неможливо,

її оцінюють у такій послідовності:

- за даними первинного обліку енергетичних служб, що одержують з показів приладів

обліку;

- за статистичними даними отриманими на підприємстві. Статистичні данні необхідно

брати за процесами та звіряти з даними на бланках первинної звітності або за даними з журна-

лів обліку роботи обладнання;

- якщо отриманих даних не вистачає, проводяться контрольні (приладні) виміри фактич-

них витрат ЕЕР. Переважно вони здійснюються також для контролю статистичних даних, а та-

кож у якості доповнення до енергетичного та бухгалтерського обліку;

- при повній відсутності фактичних даних, з великим наближенням їх можна отримати у

результаті розрахунків, на основі встановленої потужності обладнання і числу годин викорис-

тання обладнання;

2.1.2. Величину нормалізованих величин витрат ЕЕР вибирають із документів, які регла-

ментують використання обладнання та здійснення технологічних процесів (нормативів, станда-

ртів, інструкції, методик тощо).

2.1.3. Величину еталонних величин витрат ЕЕР вибирають із експериментальних, розра-

хункових або паспортних показників енергоспоживання однотипних технологічних процесів і

обладнання за матеріалами аналізу енергоспоживання країнами цільової групи.

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

2.2. Розрахунок питомих витрат ЕЕР на одиницю продукції, робіт, послуг. Розрахунок

фактичної питомої витрати ЕЕР проводиться у порівняльних одиницях (умовне паливо, нафто-

вий еквівалент) на одиницю виробленої продукції з врахуванням фактичних питомих витрат

різних форм енергії (роботи, теплоти) та коефіцієнтів перерахунку до порівняльних одиницях

(додаток).

2.3. Алгоритм розрахунку резерву економії пер та технологічного потенціалу енергозбе-

реження. Визначення економії ЕЕР та потенціалу енергозбереження проводиться для конкрет-

ного технологічного процесу, підприємства на основі фактичних, нормативних та еталонних

витрат ЕЕР для кожного обладнання, процесу. Сумарний потенціал енергозбереження визнача-

ється підсумовуванням потенціалів для всіх видів обладнання, процесів на виробництві проду-

кції.

3. Узагальнення результатів та звітування.

Загальні рекомендації з реалізації потенціалу енергозбереження варто викласти у такій

послідовності: дотримання технологічних графіків та режимів роботи обладнання; виконання

інструкцій з експлуатації обладнання; проведення профілактичних та капітальних ремонтів;

створення та застосування передових енергоефективних технологій та обладнання. Окремо

приводиться економічна оцінка ефективності заходів щодо реалізації потенціалу енергозбере-

ження, при вважається за необхідне обов’язкове визначення чистої приведеної вартості пропо-

нованих заходів (NPV) та внутрішньої ставки рентабельності (IRR) із проведенням розрахунку

руху коштів за кожним заходом у щомісячному розрізі.

Висновки. Дослідження різних методик визначення енергоефективності свідчать про те

що, в їх основу закладається розрахунково-аналітичний метод визначення технологічного по-

тенціалу енергозбереження на енергоємних секторів економіки на основі співставлення “кра-

щих” показників прийнятих у якості еталонних та фактично досягнутих. Основними вихідними

даними при цьому можуть використовуватись: статистичні данні про результати використання

палива та енергії; аналітичні данні щодо “кращих” питомих витрат енергії у цільовій групі кра-

їн; номенклатура продукції, що виробляється сектором; результати обстежень підприємств, те-

хнологічних процесів, обладнання; інша статистична інформація та матеріали наукових дослі-

джень.

Пропонована методика передбачає деталізацію порядку проведення енергетичного об-

стеження відповідно до методологічного підходу, орієнтованого на використання власної ініці-

ативи підприємств.

Література

1. Мур К. Нова ера енергетики // Інформаційно-аналітичне забезпечення паливно-

енергетичного комплексу України. – 2002. - № 6 (188).

2. Менеджмент у сфері послуг / За ред. С.Ф. Поважного, В.В. Дорофієнко. – Донецьк,

2004. – 526 с.

3. Фомін С. Енергетичні шанси України //Політика і час – 2003. - № 2 – С. 16-25.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

УДК: 336.14

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОГО

МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВИМИ РЕСУРСАМИ

РЕГІОНУ

ХОЛОІМОВА Т.О.,

аспірант ДонДУУ

У статті досліджується механізм управління фінансовими ресурсами

регіону й основні тенденції їх формування у Донецькій області.

В статье исследуется механизм управления финансовыми ресурсами ре-

гиона и основные тенденции их формирования в Донецкой области.

In article the mechanism of management of financial resources of region and

basic tendencies of their formation in Donetsk area is investigated.

Постановка проблеми. Гармонійний розвиток України, як суверенної держави, яка праг-

не до побудови громадянського суспільства та конкурентоспроможної економіки на основі де-

мократичних цінностей, неможливий без ефективного й стабільного розвитку кожного її регіо-

ну. Вирішення проблем регіонального розвитку, становлення місцевого самоврядування та

вдосконалення відносин між центром та регіонами залежить, насамперед, від інституційного та

правового поля для розробки та реалізації державної регіональної політики, чіткого розподі-

лення функцій та координації діяльності державних органів управління різного рівня в сфері

територіального розвитку. В зв’язку з цим актуальною є проблема розробки ефективного меха-

нізму управління фінансовими ресурсами регіону та розробка шляхів його вдосконалення.

Мета дослідження: аналіз та визначення принципів формування ефективного механізму

управління фінансовими ресурсами регіону на прикладі Донецької області.

Аналіз останніх досліджень: сутність фінансових ресурсів, їх класифікація, а також ме-

тодологічна основа фінансового механізму функціонування економіки України достатнім чи-

ном розглянуті в статтях Чеберяко О.В. [1], Хачатуряна С.В. [2], Павлюк К.В. [3], Іванова В.В.,

Співакова А.Д. [4, 5]. Однак, питання формування ефективного механізму управління фінансо-

вими ресурсами щодо Донецької області на сучасному етапі вивчено недостатньо.

Основна частина. Економічні відносини виникають на всіх стадіях відтворення виробни-

чого процесу, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. При цьому

однорідні економічні відносини, які характеризують одну з сторін суспільного буття, утворю-

ють економічну категорію.

Своєрідність відносин, що складають зміст фінансів як економічної категорії, міститься в

тому, що вони завжди мають грошову форму вираження. Реальний рух грошових коштів відбу-

вається на другій та третій стадіях відтворення виробничого процесу – розподілення та обміну.

Областю виникнення та функціонування фінансів є друга стадія відтворення виробничого

процесу, на якій відбувається розподілення вартості суспільного продукту за цільовим призна-

ченням та суб’єктами господарювання, кожний з яких повинен отримати свою долю у вироб-

ничому продукті. Тому важливою ознакою фінансів, як економічної категорії, є розподільчий

характер фінансових відносин. Первісною сферою виникнення фінансових відносин є процеси

первинного розподілення вартості суспільного продукту, коли ця вартість розкладається на

складові елементи та відбувається формування різних форм грошових доходів та накопичень.

Перерозподіл вартості між суб’єктами господарювання (вилучення частки прибутку в розпоря-

дження держави, сплата податків і т. і.), конкретизація її цільового використання (формування

фондів економічного стимулювання за рахунок різноманітних джерел, капітальні вкладення)

також відбувається за рахунок фінансових ресурсів.

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

Таким чином, розподілення та перерозподіл вартості за допомогою фінансів обов’язково

супроводжується рухом грошових коштів, приймаючих специфічну форму фінансових ресур-

сів, вони формуються у суб’єктів господарювання та держави за рахунок різноманітних видів

грошових доходів, відрахувань та надходжень, а використовуються на розширене відтворення

виробництва, матеріальне стимулювання працюючих, задоволення соціальних та інших потреб

суспільства.

Фінансові ресурси виступають матеріальним носієм фінансових відносин. Належність

фінансових ресурсів конкретному суб’єкту господарювання та державі дозволяє відокремити їх

від грошових коштів населення і провести межу між фінансами та заробітною платою.

Потенційно фінансові ресурси виникають на стадії виробництва, коли створюється нова

вартість та здійснюється перенесення старої. Реальне формування фінансових ресурсів відбува-

ється виключно на стадії розподілення, коли вартість реалізована і в складі виручки виділяють-

ся конкретні економічні форми реалізованої вартості.

Використання фінансових ресурсів здійснюється в основному через грошові фонди спе-

ціального цільового призначення, хоча можлива не фондова форма їх використання. Фінансові

фонди – важлива складова частина загальної системи грошових фондів, функціонуючих в сус-

пільному господарстві.

Фондова форма використання фінансових ресурсів об’єктивно зумовлена потребами ро-

зширеного відтворення виробництва і володіє деякими перевагами в порівнянні з нефондовою

формою:

- дозволяє щільніше зв’язати задоволення будь-якої потреби з економічними можливос-

тями суспільства;

- забезпечує концентрацію ресурсів на основних напрямках розвитку суспільного вироб-

ництва;

- дає можливість повніше зв’язати суспільні, колективні та особисті інтереси і тим актив-

ніше впливати на виробництво.

Розгляд фінансових ресурсів, як матеріальних носіїв фінансових відношень, дозволяє ви-

ділити фінанси з загальної сукупності категорій, що беруть участь в вартісному розподіленні.

Жодна з них, крім фінансів, не характеризується таким матеріальним носієм. Звідси, важливою

специфічною ознакою фінансів, що відрізняє їх від інших розподільчих категорій, є те, що фі-

нансові відношення завжди зв’язані з формуванням грошових доходів та накопичень, прийма-

ючих форму фінансових ресурсів.

Через регіональні фінанси держава проводить соціальну політику, за рахунок коштів міс-

цевих бюджетів відбувається фінансування муніципальної освіти, охорони здоров’я, комуналь-

ного обслуговування населення, будування та утримання доріг. За допомогою регіональних фі-

нансових ресурсів держава може здійснювати вирівнювання економічного і соціального розви-

тку регіонів, які в наслідок географічних, історичних та інших умов мають нижчий рівень еко-

номічного та соціального розвитку порівняно з рештою регіонів країни. В зв’язку з цим розроб-

ляються регіональні програми. Кошти на їх здійснення формуються за рахунок джерел доходів

бюджетів відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також субвенцій, що нада-

ються з вищих бюджетів на окреслені цілі.

Процес перерозподілу фінансових ресурсів регіону між різними суб’єктами фінансової

системи і всередині них спрямований на досягнення конкретних цілей, він не може бути сти-

хійним, а це, в свою чергу, припускає організацію деякої схеми управління.

Важливою умовою стійкого розвитку регіону є ефективний механізм формування його

фінансових ресурсів, який забезпечить збалансований розвиток усіх сфер економіки за рахунок

виваженого розподілення ресурсів для вирішення економічних, соціальних та інших проблем

одночасно.

Існує два альтернативних варіанти розвитку регіону: варіант пріоритетного розвитку ви-

робничої сфери; варіант пріоритетного розвитку соціальної сфери. Ці крайнощі призведуть до

застою інших сфер економіки регіону [3].

Вирішення цієї проблеми можливе за рахунок створення ефективного механізму форму-

вання фінансових ресурсів регіону, який безпосередньо залежить від запланованого рівня еко-