Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

УДК 351.84

СУТНІСТЬ МЕХАНІЗМІВ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ТА ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

КУЛІНІЧ О.В.,

аспірант кафедри соціальної

і гуманітарної політики Харківського

регіонального інституту

НАДУ при Президентові України

Розглянуто підходи до визначення механізмів взаємодії органів держав-

ного управління та громадських організацій, класифікацію цих механізмів та

їх складові.

Рассмотрены подходы к определению механизмов взаимодействия ор-

ганов государственного управления и общественных организаций, классифи-

кацию этих механизмов и их составляющие.

Investigated approach to definition mechanisms of collaboration for public

administration and non-governmental organization, classification of this mecha-

nisms and its components.

Постановка проблеми. Реальний прогрес у справі побудови громадянського суспільства,

правової демократичної держави, соціально орієнтованої політики та економіки відбувається

тоді, коли масова соціально-політична культура недовіри до влади, байдужості, споживання і

т.п. - перетвориться на культуру громадської участі та соціальної відповідальності. Важливою

складовою зазначеної трансформації є налагодження конструктивної співпраці між органами

державного управління та громадськими організаціями.

Для визначення оптимальних шляхів побудови міжсекторного соціального партнерства в

Україні набуває значення вивчення механізмів взаємодії, передумов та засад її формування.

Ступінь розробки проблеми. Взаємодії органів публічної влади з недержавними організа-

ціями присвячено ряд наукових праць і досліджень. Серед них концептуальні засади міжсекто-

рної взаємодії висвітлюють, зокрема, роботи Т. Бутирської, С. Жданенко, К. Козлова, Д. Нелі-

пи, В. Нікітіна, Ю. Сурміна тощо. Нормативно-правові проблеми взаємодії інститутів

держави та організацій громадянського суспільства становили предмет досліджень М. Новіко-

ва, С. Тимченка, А. Ткачука та інших. Свою увагу на регіональному аспекті соціального парт-

нерства зосередили В. Надрага й А. Стойка. Не можна не відзначити вагомий внесок у вивчен-

ня зазначених вище питань російських дослідників М. Ліборакіної, О. Сунгурова, Н. Хананаш-

вілі та В. Якимця.

У той же час у вітчизняній науковій літературі залишається малодослідженим такий важ-

ливий елемент системи соціального партнерства, як механізм взаємодії. Зважаючи на це, у да-

ній статті ставиться за мету розглянути концептуальні підходи до визначення механізмів вза-

ємодії органів державного управління та громадських організацій, класифікацію цих механізмів

та їх складові.

Виклад основного матеріалу дослідження. «Великий тлумачний словник української мо-

ви» визначає механізм як внутрішню будову, систему чого-небудь, та сукупність станів і про-

цесів, з яких складається певне фізичне, хімічне та ін. явище [1]. Існують різні підходи до ви-

значення поняття механізм, основні з яких - структурно-організаційний та структурно-

функціональний [4]. За першим підходом механізм характеризується як сукупність складових

елементів, що створюють організаційну основу певних явищ, процесів. За другим підходом при

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

визначенні механізму того чи іншого державно-правового інституту (процесу, явища) увага

акцентується не тільки на організаційній основі його побудови, але й на його динаміці, реаль-

ному функціонуванні. Зрозуміло, що наведені погляди не відображають усього спектру думок,

існуючих в науці державного управління з цього приводу. Проте вони дають обґрунтувати кон-

цептуальні підходи до визначення поняття механізм міжсекторної взаємодії (далі - ММВ).

Отже, у вузькому розумінні механізм міжсекторної взаємодії - це статична єдність зов-

нішньо організованих державних та громадських інститутів, норм та правил, які регламентують

відносини між ними, а також матеріальних і нематеріальних ресурсів. Широке розуміння ММВ

припускає комунікації між вказаними інститутами та процес реалізації ними свого функціона-

льного призначення.

На основі цього визначення можна стверджувати, що механізм взаємодії органів держав-

ного управління (далі - ОДУ) та громадських організацій (далі ГО) є складним і системним

утворенням, що органічно поєднує у собі різні складові елементи. Розвиваючи підхід Д. Неліпи

[8], який виділяв у структурі системи соціального партнерства чотири підсистеми: інституціо-

нальну, регулятивну (або нормативну), функціональну і комунікативну, ми запропонуємо роз-

глядати в якості складових механізму взаємодії, окрім вказаних вище, ще й ресурсну підсисте-

му.

Інституціональну підсистему механізму взаємодії складає сукупність суб’єктів певного

процесу взаємодії, а саме:

- органи державного управління та місцевого самоврядування, їх структурні підрозділи,

державні та комунальні установи, їх керівники та уповноважені представники;

- суспільні рухи, недержавні організації (далі - НДО), їх коаліції та асоціації, керівники та

уповноважені представники громадських об’єднань;

- засоби масової інформації і та ін.

Важливим структурним елементом механізму взаємодії є регулятивна (або нормативна)

підсистема. Цю підсистему складають:

- сукупність різноманітних формальних та неформальних норм і правил (законодавчих та

нормативних актів, угод, управлінських рішень і т. п.);

- визначений порядок, співвідношення та послідовність у розробці, прийнятті та впрова-

дженні відповідних управлінських рішень, термінах їх прийняття, субординації суб’єктів взає-

модії та пріоритетності документів.

Ресурсна складова механізму містить усю сукупність матеріальних і нематеріальних ре-

сурсів, необхідних для здійснення взаємодії: грошові кошти, матеріально-технічне, кадрове за-

безпечення та інформація.

Комунікативна складова механізму взаємодії включає соціальні зв’язки між людьми та їх

спільностями, що складаються у процесі взаємодії. В цю підсистему входять як формальні від-

носини, діяльність яких ґрунтується на правових нормах і регулюється ними, так і неформальні

зв’язки, що нормативно не закріплені, проте здійснюють відчутний вплив на функціонування

певного механізму.

Конкретний вияв та вираження функціональна підсистема знаходить у процесі реалізації

суб’єктами взаємодії своїх функцій шляхом використання різноманітних соціальних техноло-

гій.

В узагальненому вигляді соціальні технології розглядаються як діяльність щодо цілесп-

рямованого впливу на соціальні системи задля очікуваного результату [14]. Болгарський дослі-

дник Н. Стефанов підкреслює, що діяльність має право називатись технологією, якщо вона по-

ділена на послідовні елементи, що реалізуються у визначеній послідовності [13].

В. Іванов та В. Патрушев у роботі «Инновационные социальные технологии государст-

венного и муниципального управления» акцентують увагу на тому, що соціальна технологія

завжди детермінована суспільною проблемою і спрямована на її вирішення [5]. Вони класифі-

кують соціальні технології за рівнями управління (глобальні, національні, регіональні, місцеві),

за призначенням (навчальні, інформаційні, правоохоронні, ресурсозберігаючі), за характером

діяльності (стратегічні, тактичні, оперативні), за часом дії (довгострокові, середньострокові,

короткострокові), за спрямуванням (руйнівні, творчі, традиційні, інноваційні) тощо.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

Технології міжсекторної взаємодії як різновид соціальних технологій можуть бути ви-

значені таким чином – це стандартний комплекс методично описаних і впроваджених на прак-

тиці засобів вирішення соціальних проблем шляхом упорядкованих у певній послідовності вза-

ємозалежних дій різносекторних соціальних інститутів, груп чи спільностей.

Серед різноманітних технологій взаємодії ОДУ і громадських організацій можна виділи-

ти прогнозування, соціодіагностику, моделювання, проектування, планування, консультації,

моніторинг, експертно-оцінну діяльність, соціальний контроль, а також просвітні; інформацій-

но-комунікаційні та PR-технології. У свою чергу громадські організації застосовують у взаєми-

нах з органами публічної влади технології тиску, лобіювання, протесту у відношенні до тих або

інших практик, ініціатив або управлінських рішень.

Найпростіша класифікація ММВ передбачає поділ механізмів на економічні та нееконо-

мічні. Під економічними механізмами взаємодії маються на увазі такі форми взаємодії, в ході

яких освоюються кошти, або взаємодія здійснюється заради використання яких-небудь інших

ресурсів. А до неекономічних належать такі механізми, що не націлені на освоєння коштів у

ході самої взаємодії, а використання майна, якщо і відбувається, то виступає як побічне явище

стосовно цілей взаємодії.

Варто погодитись із висновком, що економічні механізми взаємодії найбільш доцільні,

при наявності хоч би одної з наступних трьох умов [11]:

- існує можливість залучити до роботи добровольців (волонтерів);

- існує можливість залучити позабюджетне фінансування (власні ресурси громадської ор-

ганізації чи кошти донорів);

- задача, що вирішується не зовсім стандартна, потрібний нешаблонний підхід до конкре-

тної категорії одержувачів послуг.

Найбільш відома класифікація механізмів взаємодії органів влади та громадських органі-

зацій на пострадянському просторі була розроблена В. Якимцем у 1997 році і з тих часів

майже не зазнала змін. Для неї характерне співіснування трьох різновидів механізмів [6]:

- квазірадянські – сформовані в радянський період способи взаємин громадян і влади, пе-

ренесені в наш час після невеликого ретушування, вони не перетерпіли істотних змін із цільо-

вої або функціональної точки зору;

- інноваційні – нові або мало поширені в радянський період методи співробітництва, по-

ява яких стала можливою у зв'язку зі зміною державного устрою й домінуючого типу економі-

чних відносин;

- мутантні – взаємодії перехідного періоду громадянського суспільства, що об'єднали в

собі особливості перших двох видів. В їх основі лежить якийсь квазірадянський варіант співро-

бітництва, що мутирував таким чином, щоб мати зовнішніми (але не змістовні внутрішні) влас-

тивості, характерні для інноваційних методів.

До інноваційних механізмів, за В. Якимцем, відносяться: конкурсні, організаційно-

структурні, соціально-технологічні, процедурні, комплексні або комбіновані [17].

Вивчення автором сучасної вітчизняної практики та закордонного досвіду міжсекторної

взаємодії дало можливість визначити ще дві групи механізмів, а саме: електронного урядування

та солідарних. Розглянемо всі вказані вище групи інноваційних механізмів більш докладно.

Серед економічних, саме конкурсні механізми взаємодії здатні служити важливим чин-

ником підвищення ефективності використання бюджетних коштів. Вони дозволяють більш то-

чно та своєчасно ставити й вирішувати найактуальніші проблеми суспільного розвитку, як з

позиції органів державного управління, так і з погляду громадськості, що без сумніву прино-

сить конкретні соціально-політичні результати. До них можна віднести:

- адекватний перерозподіл соціальної відповідальності між державою і суспільством;

- розвиток громадської ініціативи;

- скорочення можливостей корупції і протекціонізму з боку представників влади в

процесі вибору більш ефективних варіантів рішення проблем суспільного розвитку;

- підвищення адресності, доступності і масовості надання соціальних послуг;

- створення додаткових робочих місць у третьому секторі [12].

Сутність конкурсних механізмів взаємодії полягає в тому, що громадська організація

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

отримує бюджетне фінансування за умови перемоги в конкурсі, який проводиться за спеціаль-

ною, заздалегідь розробленою, схемою. До конкурсних належать два основних істотно відмін-

них один від одного механізми: соціальне замовлення та соціальні пропозиції (державні або

муніципальні гранти).

Механізм соціального замовлення передбачає формування і розміщення замовлення на

надання послуг (проведення заходів), перелік, зміст і обсяги яких можуть бути чітко визначені,

виходячи з цілей відповідної програми. Органи влади, відповідальні за розробку і виконання

програми, знають, що потрібно зробити, формулюють це у вигляді замовлення (тендеру) і роз-

міщують його на конкурсній основі. Такий механізм буде доречним, наприклад, при наданні

соціальних послуг, де завдання соціальної політики можуть бути сформульовані у вигляді од-

нозначних вимог до способів їх вирішення. Соціальне замовлення, по своїй суті, є різновидом

соціального контрактування (social contracting), вбудованого в програмно-цільовий підхід, або,

як зараз прийнято говорити - бюджетування, орієнтованого на результат [3].

Нерідко на практиці соціальним замовленням помилково називають зовсім інший меха-

нізм, а саме – державний (муніципальний) соціальний грант. Цей механізм застосовується в

ситуації, коли функції державного управління не визначають однозначно, які саме заходи кра-

ще здійснити для їх досягнення. Рішення задач соціальної реабілітації і профілактики соціаль-

них проблем, розвитку культури, сприяння інноваціям в освіті дуже важко конкретизувати у

вигляді конкретних заходів, якщо не спиратися на пропозиції, проекти та програми тих, хто

цими задачами готовий безпосередньо займатися. Конкретні задачі соціальної політики і захо-

ди, що підтримуються державою у вказаних областях, не можуть і не повинні однозначно дете-

рмінуватися ні теоретичними конструкціями, якими би ґрунтовними вони не були, ні уявлен-

нями представників ОДУ, якими би освіченими вони не були.

У цьому випадку необхідна організація конкурсного відбору проектів і програм, що від-

повідають пріоритетам соціальної політики держави і пропонують конкретні шляхи вирішення

місцевих проблем. Відібрані проекти включаються як складові частини у відповідну державну

(регіональну, місцеву) програму і отримують необхідну фінансову підтримку. Тільки після

цього виникають відносини “замовлення", коли з організаціями - авторами відібраних проектів

укладаються угоди на їх реалізацію. На відміну від першого механізму, предметом замовлення

слугують соціальні пропозиції громадських організацій, відібрані за результатами конкурсу.

Організаційно-структурні механізми характеризуються тим, що ОДУ разом із громадсь-

кими об'єднаннями, що діють на тій же території, утворюють нову організаційну структуру

(бажано, юридичну особу), якій делегується частина функцій з рішення соціально вагомих за-

дач через залучення громадських об'єднань і громадян при фінансовій підтримці з боку влади.

Як приклад, можна навести Центри соціального партнерства. Треба зазначити, що поширення

даних механізмів в Україні поки що ускладнене у порівнянні з Росією, де нормою ст. 51 Феде-

рального Закону РФ «Об общественных объединениях» допускається створення державно-

громадських структур [15].

Соціально-технологічні механізми зазвичай втілюються у спільних заходах та програмах

(волонтеріат), або у використанні розроблених громадськими організаціями інноваційних соці-

альних технологій, підходів (ноу-хау), які є більш ефективними у порівнянні із технологіями,

що застосовувалися ОДУ. Прикладами можуть служити юридичні клініки та різноманітні авте-

нтичні конкурси й фестивалі.

Процедурні механізми взаємодії встановлюють правила співробітництва ОДУ та громад-

ських організацій при вирішенні певного класу завдань (без організації конкурсів, без створен-

ня нових оргструктур у формі юридичних осіб і без опори на які-небудь нові технології). До

них відносяться, наприклад, громадські слухання (у тому числі парламентські та

президентські), й різного роду громадські ради і колегії, що не є повноцінними самодостатніми

структурами, а тільки організують процес публічних консультацій та обговорень.

Порядок створення та функціонування громадських рад при органах влади в Україні рег-

ламентується Постановою Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2004 року № 1378 "Деякі

питання щодо забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політи-

ки". Цією Постановою затверджено порядок проведення консультацій з громадськістю з питань

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

формування та реалізації державної політики і зокрема запропоновано типове положення про

громадську раду при центральному, місцевому органі виконавчої влади [10].

На сьогоднішній день громадські ради в Україні виконують декілька важливих завдань.

По-перше, це подання незалежної аналітичної допомоги різним органам законодавчої та вико-

навчої гілок влади, а також надання експертних оцінок документів або подій. Друге завдання

полягає в представленні інтересів тих соціальних груп, або сегментів економічної і політичної

системи, на які спрямовані певні заходи або нормативно-правові акти. Ступінь представлення

може коливатися від простого озвучення їхньої думки і забезпечення зворотного зв'язку до ви-

разного лобіювання їхніх інтересів.

Оскільки громадські ради мають лише дорадчий статус, то можливості їх впливу на при-

йняття управлінських рішень і контролю за діяльністю органів державного управління є доволі

обмеженими. Хоча у практиці багатьох інших країн існують більш жорсткі норми щодо враху-

вання рішень дорадчих органів.

Серед найважливіших проблем, якими супроводжується діяльність громадських рад і ко-

легій, можна назвати проблему незалежності таких органів. Причому можна виділити два її ас-

пекти: проблему фінансової незалежності дорадчих рад і проблему визначення складу ради,

тобто питання про те, хто і як визначає склад та керівництво громадської ради. На думку експе-

ртів, для розвитку ефективного дорадчого процесу в Україні потрібно формування двох типів

дорадчих рад із різною нормативною базою діяльності та різними джерелами фінансування [9].

Перший - це експертні ради, які повинні працювати на професійній основі за участю професій-

них аналітиків, склад яких має визначати відповідний орган влади. Для таких рад цілком легі-

тимним може бути бюджетне фінансування. Інший тип рад - це власне громадські ради. Їхня

головна функція полягатиме в оцінці пропозицій державних органів щодо тих або інших змін у

державній політиці з погляду громадськості, якої стосуються ці зміни.

Процедурні механізми реалізуються не тільки у наведених вище таких формах, але й у

вигляді тимчасових угод про співробітництво, в рамках яких можуть проводитися разові

заходи, акції соціальної спрямованості, або довгострокових угод, що визначають характер

взаємин протягом фіксованого періоду. До характерних рис таких угод відноситься відсутність

можливості судового оскарження. Вочевидь, такі угоди не можуть бути цивільно- або, якщо

завгодно, адміністративно-правовими. Ці угоди є скоріше публічно-правовими, хоча така

форма договорів в Україні офіційно не визнана [16].

Невідрадне пророцтво, висловлене Джорджем Оруелом у книзі "1984", не збулося. Зміни

в технології комунікацій не призвели до загального централізованого контролю. Навпроти, по-

ширення інтернет-технологій як технологічної основи постіндустріального суспільства, транс-

формувало процес суспільних комунікацій і змінило характер та форми громадської участі, під-

силюючи вплив недержавних організацій на владу.

Механізми електронного урядування (Е-government) як нова форма міжсекторної взаємо-

дії, реалізується за допомогою сучасних інформаційно-комунікаційних технологій і характери-

зується інтерактивністю, необмеженим у часі й безперервним процесом взаємодії, розмаїтістю

можливостей у засобах вираження думок. Специфіка комп'ютерних мережевих технологій про-

являється в посиленні групової інтеграції та можливостях миттєвого реагування на виниклі по-

літичні й соціальні проблеми за допомогою залучення до розв'язання певної задачі широкого

кола однодумців. Сучасний етап розвитку електронного урядування можна охарактеризувати

створенням мережі горизонтальних зв'язків, що поєднують громадські об’єднання в їхньому

прагненні активніше взаємодіяти з ОДУ.

У даний час діючі механізми електронного урядування охоплюють чимало різних форм,

починаючи від громадсько-урядових порталів до віртуальних обговорень та онлайн-голосувань

з актуальних проблем суспільного розвитку.

Солідарні механізми взаємодії включають в себе прямі та опосередковані форми держав-

ної підтримки громадських організацій. Серед них – державне соціальне спонсорство (надання

пільг НДО), що включає:

- пільги по сплаті податків, інших зборів і платежів, повне або часткове звільнення від

плати за користування державним і муніципальним майном;

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

- матеріально-технічне забезпечення і субсидування діяльності благодійних організацій;

- стимулювання соціальної активності прямим фінансуванням (наприклад, субсидії, суб-

венції, пільгові кредити).

Так званий механізм поворотних субсидій є досить поширеним у багатьох країнах світу,

наприклад, у США і полягає в тому, що держава виділяє кошти некомерційним організаціям в

якості безвідсоткового державного кредиту.

До солідарних механізмів відноситься також і соціальне спонукання недержавних та ін-

дивідуальних спонсорів (пільги фізичним і юридичним особам, що надають матеріальну під-

тримку громадським організаціям). Так, наприклад, в Угорщині громадяни та юридичні особи,

що уклали з НДО контракт про надання фінансової допомоги протягом понад чотирьох років,

отримують додаткові податкові пільги [7].

До цієї групи входять також механізми неекономічної підтримки громадських організа-

цій: інформаційна підтримка (надання інформації, сприяння в її розміщенні у ЗМІ й т.п.); мето-

дична, консультаційна, організаційна допомога; підтримка кадрового розвитку; заохочення»

(почесні звання, грамоти, подяки й т.п.) тощо.

Нарешті, комплексні або комбіновані механізми несуть у собі риси, як мінімум, будь-якої

пари з вище названих механізмів. Серед них варто відзначити такі:

Ярмарки (фестивалі) соціальних проектів, ініціатив, послуг і т.п. Даний механізм поєд-

нує риси конкурсних і технологічних. Він дозволяє процес конкурсного відбору заявок громад-

ських організацій об’єднати з публічною акцією, що сприяє поширенню серед населення знань

про соціально значимі громадянські ініціативи.

Прикладом поєднання конкурсних та організаційно-структурних механізмів є фонди міс-

цевого співтовариства (community foundation). Це фонди, які створюються на кошти місцевих

спонсорів та меценатів на місцевому чи регіональному рівні. Завдання такого фонду — на кон-

курсній основі у вигляді грантів фінансувати місцеві соціальні, культурні, освітні проекти, про-

грами з розвитку громадянських ініціатив. Багаторічний закордонний досвід діяльності таких

структур (близько 90 років) показує, що об'єднання ресурсів всіх секторів сприяє переходу до

більш системних дій в області доброчинної діяльності та в сфері створення фінансових інстру-

ментів для акумулювання коштів, що направляються на рішення соціально значимих завдань.

Субсидування громадських організацій передбачає фінансову підтримку органами публі-

чної влади поточної діяльності громадських організацій, діяльність яких визнається соціально

вагомою для даної територіальної громади. На сьогоднішній день даний механізм є майже не-

відомим в Україні. І хоча приклади фінансування громадських організацій з місцевого бюджету

зустрічаються на теренах нашої держави, вони більше стосуються ветеранських, або чорно-

бильських організацій без урахування показників ефективності їх роботи. Так само й пільги по

орендних, податкових і інших платежах мають організації, що задовольняють формально-

бюрократичним, а не змістовним показникам. Для забезпечення суспільної справедливості по-

трібне поєднання солідарних механізмів з конкурсними.

На основі досвіду країн, що використовують практику державних дотацій недержавним

організаціям, впровадження механізму субсидіювання потребує нормативно-правового визна-

чення поняття «соціально вагомої організації» («громадсько корисної» в ряді країн ЄС), крите-

ріїв надання та процедури присудження цього статусу.

Відсоткова філантропія вперше була запроваджена Угорщиною в 1996 році. Потім до

ініціативи (після вивчення її позитивного впливу) приєднались Словаччина, Польща, Литва і

Румунія, також норма знаходиться на шляху до законодавчого закріплення у Чехії, Молдові,

Швейцарії, Японії та розглядається в Македонії [2].

Суть відсоткової субсидії полягає в тому, що платник податку на доходи фізичних осіб

має право переадресувати певний, встановлений законом, відсоток свого податку (який вже є

сплаченим до відповідного бюджету) на суспільні потреби – безпосередньо на рахунок конкре-

тної недержавної організації, яка займається вирішенням суспільної проблеми. Таким чином,

громадяни беруть участь в адмініструванні частини свого податку замість державних структур,

впливаючи на прийняття рішень у державі та управління державою. Суспільні потреби та орга-

нізації, які мають право отримувати державні субсидії в кожній країні визначені законом згідно

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

з існуючими пріоритетами, доцільністю та сформованою системою суспільно корисних інсти-

туцій.

Цей механізм є значним джерелом ресурсів для недержавних організацій. Він має не

тільки монетарну цінність, наразі привносячи демократичні принципи в управління державою і

сприяє:

-підвищенню участі громадян в управлінні бюджетним процесом, справах громади та ви-

рішенні суспільно важливих питань;

- децентралізації влади та розподілу її між громадянами, недержавними організаціями та

урядовими структурами;

- зростанню відповідальності недержавних організацій за наслідки своєї діяльності, цін-

ностей та значення цих організацій у суспільстві.

На основі зазначеного вище можемо зробити такі висновки:

Механізми взаємодії, які є важливими елементами системи міжсекторної взаємодії, в

свою чергу також являються складними соціальними системами. Кожна з них може бути оха-

рактеризована за допомогою сукупності ознак своїх підсистем (інституціональної, регулятив-

ної, ресурсної, функціональної і комунікативної), основоположною з яких є інституційна.

На сучасному етапі суспільного розвитку, при дослідженні відносин ОДУ та ГО в Україні

доцільно розглядати такі механізми взаємодії, як конкурсні, організаційно-структурні, соціаль-

но-технологічні, процедурні, солідарні та електронного урядування та комплексні. При цьому

деякі з механізмів, які добре зарекомендували себе в інших країнах, ще не знайшли свого вира-

ження в українській практиці соціального партнерства. Отже методи вдосконалення ММВ, що

вже використовуються, та шляхи адаптації закордонного досвіду взаємодії державних та гро-

мадських інститутів мають бути предметом подальших наукових досліджень.

Література

1. Великий тлумачний словник української мови. – Режим доступу:

http://www.slovnyk.net

2. Відсоткова філантропія як запорука розвитку громадянського суспільства. – Режим

доступу: http://www.philanthropy.org.ua

3. Гражданское общество: практические и методические аспекты. Информационно-

методическое издание / Общая редакция, составление О.В. Пишкова, А.Ф. Радкевич. – Ижевск:

ИГОО «Центр социальных и образовательных инициатив», 2002. – 164 с.

4. Державне управління в Україні: навчальний посібник / За ред. В.Б. Авер'янова. -

К.:, 1999. - 265 c.

5. Иванов В.Н., Патрушев В.И. Инновационные социальные технологии государствен-

ного и муниципального управления. – 2-е изд. перераб. и доп. – М.: ЗАО Изд-во «Экономика»,

2001. – 328 с.

6. Межсекторное социальное партнерство: возможности и ограничения. Доклад В.

Якимца. – М.: РОО "Содействие сотрудничеству Института им. Дж. Кеннана с учеными в обла-

сти социальных и гуманитарных наук", 2001. – 40 с.

7. Недержавні організації на ринку соціальних послуг: фінансові, інституційні, законо-

давчі аспекти: Матеріали круглого столу. - Київ - 2007 р.

8. Неліпа Д.В. Деякі особливості інституціоналізації соціального партнерства в Україні

// Політологічний вісник : Зб. наук. праць. – К.: ТОВ “ХХІ століття: діалог культур”, 2005. –

Вип. 18. – С. 226-235.

9. Общественные советы как механизм участия общественности в работе государст-

венных органов: Сборник материалов / Международный центр некомерческого права. – 2004. -

160 с.

10. Постанова Кабінету Міністрів України "Деякі питання щодо забезпечення участі

громадськості у формуванні та реалізації державної політики" від 15.10.2004 р. № 1378. - Ре-

жим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua

11. Соціальна політика регіону / В.В. Говоруха, В.Г. Бульба, В.В. Корженко та інш. – Х.:

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

Вид-во ХарРі НАДУ «Магістр», 2006. – 250 с.

12. Соціальний паспорт м. Харкова. – Х.: ТОВ «Контур», 2006. – 316 с.

13. Стефанов Н. - Общественные науки и социальная технология: пер. с болгар. - М.:

Прогресс, 1976. - 251 с.

14. Турчинов В.П. Еволюція змісту поняття «соціальна технологія»: історичний аспект //

Теорія та практика державного управління: Зб. наук. праць. - Вип. 2 (21). – Х.: Вид-во ХарРі

НАДУ «Магістр», 2008. – С. 355-360.

15. Федеральный закон "Об общественных объединениях" от 19.05.1995 г. N 82-ФЗ //

"Собрание законодательства РФ". – 1995. - N 21.

16. Хананашвили Н. Описание общественного договора как социальной технологи. -

Режим доступу: http://www.nan.ru

17. Якимец В.Н. Межсекторное социальное партнерство: основы, теорія, принципы, ме-

ханизмы. – М.: Едиториал УРСС, 2004. - 384 с.

УДК 332.1

АНАЛІТИЧНІ ПІДХОДИ ДО СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

ЕКОНОМІЧНОЮ БЕЗПЕКОЮ ДЕРЖАВИ

МАЛЯРЕНКО Т.А.,

к. е. н., доцент

В статті аналізуються можливості використання аналітичних підходів

до стратегічного управління економічною безпекою держави. Мета дослі-

дження - розробка моделі розвитку конфліктів із урахуванням факторів довго-

строкового і середньострокового впливу і обґрунтування можливостей засто-

сування різних аналітичних методів стратегічного управління конфліктами на

різних стадіях розвитку конфліктів

В статье анализируются возможности использования рациональных

аналитических подходов к стратегическому управлению экономической безо-

пасностью государства. Цель исследования – разработка модели развития

конфликтов с учетом долгосрочных и краткосрочных факторов.

Во многих ситуациях, где социо-экономические неравенства сочетаются

с религиозными, этническими и внешними факторами дезинтеграции, сла-

бость государственных институтов и персональные мотивы элиты являются

главными движущими силами распада государства и эскалации конфликтов.

In this article I have analyzed the possibility to apply rational analytical ap-

proaches to strategic management of the economic security of the state. The goal of

my research is to design the model of conflict violation, taking into account the

long-term and short-term factors.

The model of conflict violation, which has been discussed in this article, cor-

responds to the long-run trends of low intensity conflicts, e.g. on the Balkans and

post-soviet area. This study will draw on diverse approaches to research the inter-

linkages between economies, public policy and violent conflicts. As it was argued,

there is interdependence between the economic model and conflict violation.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими науковими завдан-

нями. Основний вододіл протиріч між теоріями, які пояснюють причини виникнення та проце-

си ескалації конфліктів, пролягає між тими з них, які відносяться до конфлікту як до відхилен-

ня від раціональної, нормальної поведінки і розроблюють заходи запобігання конфліктам, і ти-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

ми, які розглядають конфлікт як “продовження політики іншими засобами”, учасники якого

намагаються виграти і вивчають їх конкурентну поведінку.

Незважаючи на те, що ряд дослідників заперечує раціональну сутність конфліктів, а, от-

же, і можливості їхнього наукового вивчення, посилаючись, перш за все, на соціально-

дисфункціональний, патологічний, ірраціональний характер етнічних конфліктів і суіцидаль-

ний тероризм, лише використання аналітичних підходів дозволяє розроблювати стратегії пове-

дінки у конфліктах і стратегії безпеки держави. В Україні аналітичні методи прогнозування те-

нденцій соціо-економічного розвитку і моделювання поведінки гравців у конфліктній ситуації

повинні бути невід’ємною частиною стратегічного управління економічною безпекою держави.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Аналітичні підходи до дослідження причин

війн, внутрішніх конфліктів і моделювання конфліктної поведінки розроблювались класиками

теорії війни Карлом фон Клаузевіцем, Томасом Шелінгом, Мартином ван Кревельдом та ін.

Наприклад, Клаузевіц у книзі “Про війну” відзначав, що ситуація прийняття рішень у війні об-

межується з одного боку, раціональними цілями, а з іншого, величезною невизначеністю ситу-

ації [1].

Мартин ван Кревельд розглядає напрямки трансформації війни – перш за все, вимирання

“класичних” війн та поширення “мляво-плинних” конфліктів (low intensity conflicts),

суб’єктами яких є не тільки держави, а й різні групи, об’єднані за релігійними, етнічними або

професійними ознаками [2].

Нобелівський лауреат з економіки Томас Кромбі Шелінг у своїй книзі “Стратегія конфлі-

кту” довів, що так звані “чисті” конфлікти, в яких інтереси сторін є протилежними, існують

лише у війні, спрямованій на взаємне знищення, що у сучасних умовах буває достатньо рідко.

Внаслідок цього є необхідність стратегічного управління розвитком конфлікту, мінімізуючи

свої втрати і максимізуючи виграші. У відповідності до теорії конфлікту, розробленої Шелін-

гом, урегулювання конфлікту є можливим, якщо сторони мають декілька інтересів, причому

один інтерес є головним для однієї сторони і другогорядним для іншої. У подібній ситуації

можливий обмін поступками, коли кожний отримує більше, ніж втрачає [3].

Використання сучасних аналітичних підходів до побудови стратегії національної безпеки

США і прогнозування конфліктів до 2025 року дозволило виділити ситуації стану війни (гло-

бальної і локальної), кризової ситуації і миру. Можливі супротивники США розподіляються на

наступні категорії: держави і військові блоки, які здатні повністю або частково реалізувати сучас-

ний науково-технічний потенціал, держави, які володіють ядерною зброєю, недержавні утворення, які

мають політичні цілі і володіють можливостями їхнього досягнення [4].

У сучасний період у світовій практиці вирішення конфліктних ситуацій за допомогою

механізмів ООН і НАТО використовується класифікація війн і конфліктів, схематично предста-

влена на рис. 1.

Рис. 1. Класифікація війн і конфліктів

Застосування збройних

сил

Військові дії

Операції (дії) в

умовах відсутнос-

ті війни

Війна

Кризові

ситуації

Мирний час

Глобаль-

на війна

Регіональ-

ний конф-

Миротворчі

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

Але ряд дослідників, особливо Мартин Ван Кревельд, зазначають, що методи миротвор-

чої діяльності, які використовуються, не здатні забезпечити ефективне запобігання та вирішен-

ня конфліктів, перш за все, внаслідок зміни причин, характеру і методів війни.

Тому що нова концепція війни та безпеки включає заходи щодо зміни політичного режи-

му країни-супротивника, застосування економічних методів впливу, інформаційні кампанії, но-

ва система стратегічного управління економічною безпекою України вимагає принципово но-

вих підходів.

З позицій соціо-економічної безпеки конфлікт є сукупністю раціональних, цілеспрямова-

них дій, які є спричиненими неузгодженістю економічних інтересів сторін. Неузгодженість

економічних інтересів, як правило, супроводжується соціальною дискримінацією однієї із сто-

рін.

Класична теорія реалізму, теорія неоліберального інституціоналізму, теорія раціонально-

го вибору мають своєю основою раціональний характер мотивів учасників конфліктів і цілесп-

рямованість їх поведінки.

Наукові підходи до стратегічного управління економічною безпекою базуються на синте-

зі дескриптивного ситуаційного аналізу, статистики, кількісних моделей і теорії ігор, причому у

зв’язку із зростанням різноманітності проявів конфліктів і війн популярність міждисциплінар-

них дослідницьких стратегій зростає.

Проблеми синтезу міждисциплінарних концепцій у сфері соціетальної та економічної

безпеки, як і використання окремих методів аналізу, висвітлювались в публікаціях Е. Беннета

[5, 19-52], Б. Браумоллера і А. Сарторі [6, 129-145], Н. Самбаніса [7] та ін.

Аналізуючи можливості та переваги статистики на прикладах емпіричних досліджень

громадянських війн та локальних конфліктів (140 конфліктів, починаючи з 1945 р.), Біар Брау-

моллер відзначає, що статистичний метод дозволяє дослідникам аналізувати та співвідносити

дані, узагальнювати випадки, на основі чого є можливість побудувати “логічні та стрункі” тео-

рії конфліктів [5, 139-142].

Аналіз публікацій, присвячених розробкам комплексної дослідницької методології у сфе-

рі соціо-економічної безпеки, дозволяє зробити висновки, що ситуаційний порівняльний ана-

ліз може використовуватись для пояснення та доповнення формальних моделей, обґрунтування

каузальних механізмів, пояснення невідповідностей моделей. Ситуаційний аналіз пропонує те-

оретичні ідеї та контекст, які присвячені вдосконаленню формальних кількісних моделей.

Сучасні наукові підходи до дослідження конфліктів і безпеки неодмінно включають ін-

струменти, методи прикладної економіки та економічного аналізу: економетричні та стати-

стичні методи для дослідження взаємозв’язків між динамікою макроекономічних показників

та вірогідністю виникнення конфліктів; теорію ігор для дослідження процесів розвитку конф-

ліктів і моделювання поведінки учасників конфлікту. Традиційний для дослідження міжнарод-

них відносин та безпеки метод ситуаційного аналізу використовується у тандемі з статистич-

ними методами для тестування логіки економічних моделей конфліктів.

Теорія ігор використовується для моделювання стратегічної поведінки взаємозалежних

взаємодіючих акторів – сторін конфлікту.

Переваги використання теорії ігор у дослідженні проблематики безпеки базуються на

стратегічному інтерактивному характері цього метода, його фокусуванні на моделюванні взає-

модії між двома або більшою кількістю учасників конфлікту, які мають досвід прийняття рі-

шень у конфліктних ситуаціях, діють раціонально і стратегічно. Використання теорії ігор як

елемента аналітичної методології дослідження безпеки є перспективним у двох ключових сфе-

рах: обґрунтуванні економічних та соціальних передумов розвитку конфліктів та аналізі проце-

сів протікання конфліктів.

Аналіз наукової літератури з питань стратегічного управління національною та міжнаро-

дною безпекою дозволяє зробити висновок про те, що ця сфера є однією з пріоритетних у дер-

жавному управлінні, але в умовах трансформації війни, недостатньої вивченості характеру та

методів сучасних конфліктів, розробка механізмів прийняття рішень, механізмів стратегічного

управління безпекою, хоча і є необхідною, ігнорується дослідниками.