Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

об’єкт регулювання, зміст регулювання, відповідальність фізичних та юридичних осіб за їх не-

виконання. Закони здійснюють функцію довгострокового правового регулювання, а інші акти,

як правило, - короткострокового або оперативного.

Адміністративні механізми державного регулювання безпосередньо впливають на госпо-

дарські відносини. Такі механізми найдоцільніше застосовувати в умовах перехідного періоду,

економічної нестабільності, зростання дефіциту та інфляції. Ними користуються, як правило,

протягом короткого терміну з метою захисту економіки країни або її відродження через мобілі-

зацію та оптимальне використання ресурсів. До них належать ліцензування, квотування, спе-

цифічні вимоги до товару та ін.

Економічні - діють шляхом регулювання ринкових відносин та займають провідне місце

в період стабілізації економіки. До них належать ціноутворення, оподаткування, пільгові кре-

дити, звільнення від податків тощо.

В процесі гармонізації вітчизняного фармацевтичного законодавства, слід враховувати,

що в правовому полі ЄС відсутні традиційні для національних систем закони чи підзаконні

акти: наразі основними формами правового регулювання виступають регламент або

постанова (regulation) і директива (directive). Ці законодавчі документи, які формують галу-

зеве законодавство ЄС, є нормативними актами загального характеру, обов'язковими до вико-

нання і не потребують ратифікації країнами-членами. Регламент витісняє національне законо-

давство автоматично, з моменту вступу в дію, яке відбувається одночасно, в зазначений в його

тексті день в усіх країнах-членах, і є інструментом уніфікації. Директива визначає загальні

принципи та основи регулювання і є засобом гармонізації законодавств. Цей документ не має

універсального характеру, адресується країнам-членам ЄС і зобов'язує привести своє законо-

давство відповідно з її положеннями до строку імплементації. Рішення (decision) також є актом

обов'язкового характеру; у формі індивідуальної вказівки щодо виконання певних дій завжди

призначене конкретному адресату (одна чи декілька країн-членів, різні організації, приватні

особи). Рекомендації (recommendations) і заключення (opinions) мають рекомендуючий харак-

тер, є не такими жорсткими для виконання і відображають точку зору інституту ЄС з того чи

іншого питання. Рекомендації адресуються країнам ЄС або іншим суб'єктам права [5,6].

Наприклад, прийнятий у 2000 р. в Болгарії Закон «Про ліки й аптеки в гуманітарній ме-

дицині» є повністю гармонізованим з європейським законодавством і затверджує також умови

отримання ліцензії (дозволу) на виробництво ліків, імпорт, експорт, торгівлю оптом та у роз-

дріб, перелік ЛЗ дозволених для вживання, тощо [7].

Результати узагальнення досвіду країн ЄС щодо особливостей державного управління

свідчать про тотожність підходу та впливу держави на розвиток ринкових процесів у фармаце-

втичній галузі різних країн. У статті автором систематизовано механізми державного регулю-

вання лікарського забезпечення у країнах ЄС та Україні, узагальнення яких наведено в таблиці

Більш детально розглянемо найбільш розповсюджені механізми державного регулюван-

ня, а саме: ліцензування, реєстрація, стандартизація, сертифікація, ціноутворення в країнах ЄС

та Україні.

Ліцензування - це один із засобів державного регулювання фармацевтичного ринку.

Останнім часом в країнах ЄС велика увага приділяється ліцензуванню оптових компаній, особ-

ливо - імпортерів. У Франції право на продаж можна отримати після проходження трьох про-

цедур в країнах-членах ЄС: централізована процедура в рамках Європейського агентства оцін-

ки якості ЛЗ (ЕМЕА); децентралізована процедура взаємного визнання, при необхідності отри-

мання права на продаж ліків в країнах ЄС (якщо вже отримано дозвіл в одній із країн-членів

ЄС); національна процедура, право на продаж може бути видане ЕМЕА або Французьким аге-

нтством з контролю безпеки продукції охорони здоров'я [8].

Таблиця 1

Аналіз механізмів державного регулювання у фармацевтичній галузі в країнах ЄС та Україні

№

Країни

Види

та механізми

державного

регулювання

фармацевтичною діяльністю

Австрія

Велика Британія

Бельгія

Данія

Італія

Нідерланди

Німеччина

Норвегія

Польща

Португалія

Словаччина

Фінляндія

Франція

Швейцарія

Швеція

Чехія

Україна

Правові механізми

1 Ліцензування, стандартизація та

сертифікація ЛЗ

* * * * * * * * * * * * * * * * -

2 Ліцензування виробництва, оптової та

роздрібної реалізації ЛЗ

- - - * * - * * * - - * * - - - *

3 Реєстрація (реєстри, переліки) * * * - - * - * * - * * - * - *

Адміністративні механізми

4 Моніторинг ЛЗ в

постліцензійний період

- * - * - - - * - - - - - - - - -

5 Аптечне законодавство: обмеження кількості

аптек, власності, ін.

* * * * * * * * * * * * * * * * *

6 Рецептура * * * * * * * * * * * - * * - - *

Економічні механізми

7 Ціноутворення ЛЗ * * * * * * * * * * * * * * * * *

8 Компенсація (реімбурсація) ЛЗ * * * * * * * * * * * * * * * * *

* наявні - відсутні

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

У Франції між державою і Національним союзом фармацевтичної промисловості пері-

одично укладаються «структурні угоди», які визначають цілі, загальні для обох учасників, і ос-

новні засади домовленостей з Комісією по контролю за якістю фармацевтичної продукції. На

цей час існують зобов'язання щодо обміну інформацією, здійснення періодичного аналізу ви-

трат у сфері лікарського забезпечення, стимулювання раціонального застосування ліків, вико-

ристання вітчизняних аналогів. Держава повинна сприяти розвитку інноваційної діяльності не

регулюючи зі свого боку ціни, а фармацевтичні компанії повинні проводити постмаркетингові

дослідження щодо застосування окремих препаратів на практиці та оцінки їх ефективності.

Видачу ліцензії на виробництво ЛЗ у Польщі здійснює Фармацевтичний інспекторат,

отримання якої можливе тільки за умови відповідності вимогам належній виробничій практиці

(GMP). Виробник повинен мати у своєму штаті уповноваженого працівника, відповідального за

якість продукції. У Польщі оптові фірми повинні отримати ліцензію на здійснення торгової ді-

яльності та відповідати вимогам належної практики дистриб'юції (GDP).

Законом «Про лікарські засоби» від 1 січня 2002 р. визначається, що підприємство, яке

займається оптовою торгівлею, не може володіти аптекою. Фармацевт може отримати ліцензію

на відкриття лише однієї аптеки, яку видає (замінює, вносить зміни чи анулює) Воєводський

фармацевтичний інспектор. Останній назначається на посаду воєводою за пропозицією голо-

вного фармацевтичного інспектора, який в свою чергу призначається Радою Міністрів за про-

позицією Міністра охорони здоров'я. Для Польщі характерне деяке обмеження щодо кількості

аптек, які можуть входити до аптечної мережі на території одного регіону (не більше 1 % від

чисельності в регіоні). Взагалі, саме фармацевтична інспекція приймає рішення про призупи-

нення чи заборону виробництва або обігу неякісних або незареєстрованих ЛЗ, видає ліцензії

на виробництво ЛЗ, роздрібну та оптову їх реалізацію. Фінансування Інспекції і лабораторії

здійснюється за рахунок бюджетних коштів [9].

В країнах ЄС регулюванню підлягають такі процеси як ліцензування та сертифікація ЛЗ

(поняття ліцензування охоплює характерний в Україні вид діяльності, такий як реєстрація); лі-

цензування виробництва ЛЗ відповідно вимогам GMP; незалежний контроль якості ЛЗ (його

проведення повинне здійснюватися як на виробництвах, так і в офіційних лабораторіях); ліцен-

зування дистриб'юції ЛЗ (відповідність вимогам GDP); фармакологічний нагляд над ЛЗ, які ре-

алізуються на ринку; сертифікація субстанцій Європейською Фармакопеєю. На цей час в Украї-

ні відсутній спеціалізований орган зі стандартизації, до функцій якого входила б розробка нор-

мативної документації, гармонізованої з міжнародними вимогами щодо сертифікації ЛЗ. Отже,

створення законодавчо урегульованої системи стандартизації в Україні - це запорука зростання

конкурентоспроможності вітчизняної фармацевтичної продукції на світовому ринку. Нагаль-

ною є потреба введення до нового Закону України «Про лікарські засоби» положень про систе-

му сертифікації з урахуванням європейського досвіду.

Ще одним напрямком державного регулювання є реєстрація, яка здійснюється щодо но-

менклатури ЛЗ, їх ефективності, якості та безпеки, інформації для лікарів та споживачів, умов

реалізації, тощо. В першу чергу, процедура реєстрації передбачає визначення якості та надійно-

сті виробничих процесів, а не препаратів. Сучасна реєстраційна система тісно пов'язана з пра-

вилами GMP. Найчастіше реєстраційним органом в промислово розвинутих країнах є незалеж-

не агентство в складі системи охорони здоров'я, функції якого визначаються законодавчо, а

бюджет формує парламент. Керівник такої структури може призначатися вищим органом

управління країни. Незалежні агентства з контролю ліків створені в Великій Британії, Франції,

Швеції, Австралії. Слід відмітити, що проведення реєстрації пов'язане з дотриманням конфіде-

нційності інформації, наданої виробником. Такі вимоги роблять неможливим залучення до ре-

єстрації співробітників фармакопейних комісій та комітетів, а при її проведенні між реєстра-

ційним органом та незалежним експертом укладається договір. У Польщі реєстраційні проце-

дури проводяться Департаментом реєстрації ЛЗ, діяльність якого регулюється спеціальним за-

коном. Аптека чи оптова фірма зобов'язані вести реєстр отриманих ЛЗ. Видача реєстраційного

свідоцтва оплачується відповідно розміру аналогічних виплат в країнах ЄС [10, 11, 9, 12, 8].

В більшості країн реєстраційна політика носить ліберальний характер і передбачає зага-

льні принципи відбору препаратів для допуску на ринок за умови ефективності, безпеки і якості

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

без обліку цін та інших факторів. В Скандинавських країнах, особливо в Норвегії, навпаки, ре-

єструються лише препарати, які вважаються, необхідними. Тому фармацевтичний ринок Півні-

чної Європи , представлений тисячами, а не десятками тисяч ЛЗ, як в багатьох інших країнах. В

деяких країнах, що розвиваються, акцент робиться на реєстрації препаратів-дженериків. Мініс-

терство охорони здоров'я та соціального забезпечення Норвегії здійснює нагляд за фармацевти-

чним сектором та встановлює правила роздрібної торгівлі. Підпорядковане йому управління з

контролю за ЛЗ реєструє нові типи препаратів і видає дозвіл на торгівлю ними [13].

В якості регулюючої функції держави у сфері реалізації ЛЗ виступає вплив на процеси

ціноутворення. В Італії застосовується середньоєвропейська ціна, основана на ціні п'яти препа-

ратів, в тому числі й на їх аналоги здебільшого в таких країнах, як Франція, Німеччина, Іспанія

і Велика Британія. У Португалії при встановленні ціни на новий препарат враховують діючі

ціни на препарати-аналоги: якщо на ринку є два ЛЗ аналогічної дії, то для нового препарату

повинна встановлюватися ціна на 10 % нижча, ніж для існуючих (так звана штучна ціна). Осно-

вним правилом при встановленні ціни в Норвегії є вибір із трьох найнижчих ринкових цін в

обраних країнах, яким найчастіше є Швеція, Фінляндія, Данія, Німеччина, Велика Британія,

Нідерланди, Австрія, Бельгія і Ірландія [14, 15, 13]. Цей досвід можливий для використання в

українській фармацевтичній галузі з метою захисту та підтримки вітчизняного виробництва. Це

передбачає перед реєстрацією проведення попередніх фармакоекономічних та маркетингових

досліджень з метою визначення доцільності просування на ринок зарубіжних препаратів - дже-

нериків (дослідження кількості препаратів-аналогів вже зареєстрованих в Україні, їх якісні ха-

рактеристики, цінові позиції тощо). В країні немає регулювання допустимого рівня торгових

націнок та кінцевої ціни, визначеного на підставі аналізу собівартості вітчизняних та імпортних

ЛЗ, не проводиться моніторинг цін на світовому ринку, що робить можливим завищення цін

виробниками. Це обумовлює розроблення відповідних законодавчих засад, спрямованих на ви-

значення цінової політики та юридичну відповідальність за її порушення.

Ще один напрямок – обмеження торгових націнок. Наприклад, для оптової сфери націнка

в Іспанії становить 12,4 %, в Швейцарії — 11,1-17 %, в Італії — 10,0 %. Відповідно в роздрібній

мережі для цих країн відмічаються такі показники: в Іспанії — 43,5 %, в Швейцарії — 26,1-

70,6 % (крім ЛЗ безрецептурного відпуску), в Італії — 40,0 %. У Словенії зростання цін на ЛЗ

було призупинено в 1995 р. з введенням державного регулювання цін в оптовій та роздрібній

торгівлі [16]. Взагалі цінова політика тісно взаємопов'язана з існуючими в країнах системами

страхової медицини - звідси й специфічні особливості компенсації вартості лікування, поділу

препаратів на різні категорії в залежності від рівня повернення коштів, тощо. Наприклад феде-

ральне управління соціального страхування у Швейцарії представляє список ЛЗ , які оплачу-

ються коштами медичного страхування, при цьому встановлюються також максимальні (грани-

чні) ціни на дані препарати.

Специфічним напрямом втручання держави у діяльність фармацевтичної галузі є регу-

лювання ринку ЛЗ при визначенні цін. Відмічається спрощення державного регулювання

в Німеччині - вільне встановлення цін на патентовані ЛЗ, дженерики та препарати

безрецептурного відпуску, Великій Британії - не регулюються ціни на нові ЛЗ на етапі виходу

на ринок та для безрецептурних ліків, Іспанії - вільні ціни для безрецептурних препаратів.

Висновки. Таким чином, зробивши класифікацію механізмів державного управління й

регулювання фармацевтичною галуззю, дослідивши та проаналізувавши найбільш

розповсюджені механізми державного регулювання забезпечення населення ЛЗ в країнах ЄС,

можна зробити наступні висновки:

- основними видами механізмів державного регулювання на сьогодні є наступні: правові,

економічні, адміністративні;

- найбільш розповсюджені механізми у фармацевтичній сфері країн ЄС: ліцензування,

реєстрація, стандартизація, сертифікація, ціноутворення;

- на цей час в Україні не ведуться роботи по адаптації механізмів державного регулюван-

ня та гармонізації законодавства у фармацевтичній галузі до рівня ЄС;

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

- сьогодні актуальним залишається питання розробки та впровадження в Україні пріори-

тетних механізмів державного регулювання процесу забезпечення населення ЛЗ: ліцензування,

реєстрація, предліцензійний та постліцензійний моніторинг ЛЗ, ціноутворення.

Література

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради

України 28 червня 1996 р. - К.: Преса України, 1997. - 80 с.

2. Державне управління: Словник-довідник / За заг. ред. В.М.Князєва, В.Д.Бакуменка. -

К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 228 с.

3. Юзьков Л.П. Державне управління у політичній системі розвинутого соціалізму. — К.,

1983.

4. Організація фармацевтичного забезпечення населення: навч. посіб. Для студ. вищ.

навч. закл. / За ред. А.С. Немченко. - X.: Авіста-ВЛТ, 2007. - 488 с.

5. Григорян С.Л. Фармацевтическое законодательство ЕС: від першої директиви по

сьогоднішній день // Российские аптеки. - 2004. - №11. - С. 4-6.

6. Mossialos E., Monique M., Walley T. Regulating pharmaceuticals in Europe: striving for

efficiency, equity and quality . - McGraw-Hill Education, McGraw-Hill House, 2004. - 368 p.

7. Stoimenova A., Petrova G. The critical milestones in the development of EU legislation of

medicinal products and harmonization of Bulgarian legislation with 'Acquis communautaire' //

OapiviauHfl. - 2005. - T.LII, KH.1-2. - C.181-186.

8. Sandier S, Paris V, Polton D. Health care systems in transition: France. Copenhagen, WHO

Regional Office for Europe on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies,

2004. -Vol. 6 No. 2. - 145 p.

9. Kuszewski K, Gericke C. Health Systems in Transition: Poland. Copenhagen, WHO Regional

Office for Europe on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies, 2005. Vol.

7 No. 5. - 106 p.

10. Хьотсберг К., Гатнекар О. Системи здравоохранения: время перемен. Швеция. -

Копенгаген: Европейская обсерватория по системам здравоохранения, 2002. - 10 с.

11. Healy J, Sharman E, Lokuge B. Australia: Health system review. Health Systems in

Transition 2006; 8(5): 1-158.

12. Robinson R., Dixon A. Health Systems in Transition: United Kingdom. Copenhagen, WHO

Regional Office for Europe on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies,

1999. - 117 p.

13. Johnsen JR. Health Systems in Transition: Norway. Copenhagen, WHO Regional Office for

Europe on behalf of the European Observatory on Health Systems and Policies, 2006. - 7 Vol. 8 No.

1.- 167 p.

14. Bentes M, Dias CM, Sakellarides C, Bankauskaite, V. Healthcare systems in transition:

Portugal. Copenhagen, WHO Regional Office for Europe on behalf of the European Observatory on

Health Systems and Policies, 2004. Vol. 6 No. l. - HO p.

15. Donatini A., Ana Rico, Maria Giuseppina D'Ambrosio, Alessandra Lo Scalzo, Letizia

Orzella, Americo Cicchetti and Silvia Profili Health Care Systems in Transition Italy 2001. - Volume

3.-Number 4. - 132 p.

16. Hlavacka S, Wagner R, Riesberg A. Health care systems in transition: Slovakia.-

Copenhagen, WHO Regional Office for Europe on behalf of the European Observatory on Health

Systems and Policies, 2004. - Vol. 6. - No. 10. - 118 p.

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

УДК 321.01

УЗГОДЖЕННЯ ГЛОБАЛЬНИХ, НАЦІОНАЛЬНИХ

ТА МІСЦЕВИХ ІНТЕРЕСІВ У ПРОЦЕСІ РЕАЛІЗАЦІЇ

ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

КОЛЕСНІКОВ Б.П.,

к. держ.упр., доцент,

докторант ДонДУУ

Проаналізовано ключові зміни в процесі реалізації державної по-

літики в умовах розгортання постіндустріального глобалізованого сус-

пільства. Показано впливу глобальних та місцевих інтересів у процесі

реалізації державної політики. Обґрунтовано необхідність балансуван-

ня зазначених інтересів з національними.

Проанализированы ключевые изменения в процессе реализации

государственной политики в условиях развертывания постиндустри-

ального глобализованного общества. Показано влияние глобальных и

местных интересов в процессе реализации государственной политики.

Обоснована необходимость балансирования указанных интересов с

национальными.

The key changes are analysed during realization of state politics in condi-

tions of expansion postindustrial global of a society. The influence of global and lo-

cal interests is shown during realization of state politics. The necessity balance of

the specified interests with national is proved.

Вступ. Ефективна реалізація державної політики є не менш важливим завданням ніж її

вироблення. Ця очевидна істина у всі часи добре усвідомлювалася і політиками, і державними

службовцями, і пересічними громадянами. Нерідко саме реалізація, а не вироблення політики

стає вузьким місцем функціонування політико-адміністративної системи держави. Напевно,

більшість політичних проектів, як мінімум, не повністю втілюються в життя, або ж втілюючись

мають небажані побічні наслідки. Кількість випадків неефективної реалізації державної політи-

ки у всіх країнах і у всі часи і у всіх країнах є неозорою. Рано чи пізно зазначені випадки ста-

ють предметом аналізу в науковій літературі, засобах масової інформації і повсякденних роз-

мовах громадян. Терміни, масштаби і характер згаданого вище осмислення результатів реаліза-

ції державної політики залежать від рівня розвитку демократії у даному суспільстві.

У сучасній Україні, яка взяла за взірець європейську модель суспільного устрою, на ві-

дміну від недалекого ще пострадянського минулого, відбувається вільне обговорення більш ніж

численних неефективних випадків реалізації державної політики. Ніякого переслідування за

подібного роду діяльність немає. Однак, як на буденному, так і на науковому рівні осмислення

причин неефективності реалізації державної політики пересічних громадян, політиків і науко-

вців істотною мірою переслідую застарілі вже на сьогодні інтелектуальні настанови, які зава-

жають перебігу конструктивної «роботи над помилками».

У даному разі хотілось би звернути увагу на три взаємопов’язаних інерційних переко-

нання. Перше з них це віра в необмеженість монополії держави що вироблення й реалізацію

політики. Друга полягає в уявленні про необхідність чіткого розмежування процесів вироблен-

ня й реалізації політики. Трете пов’язане з надмірно прихильність до командно-

адміністративних підходів у справі реалізації державної політики.

Зазначені інерційні переконання вже почали переборюватися науковцями. Зокрема все

частіше йдеться мова про послаблення монопольної ролі держави внаслідок розгортання про-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

цесів глобалізації та зростанні впливу регіонів на центральний рівень державної влади.

З’являються наукові дисципліни та сфери практичної діяльності як то аналіз політики, політич-

на аналітика де розвивається думка про те, що вироблення політики не повинно бути лише пре-

рогативою центру, а повинно мати місце й на регіональному рівні, а вироблена в центрі політи-

ка повинна доопрацьовуватися до місцевого контексту. Все частіше у науковій літературі у різ-

них формах можна зустріти і думку про необхідність відходу в реалізації державної політики

від вольових, командно-адміністративних методів до узгодження інтересів на різних рівнях

управління тощо.

Однак сформульовані вище питання зазвичай розглядаються розрізнено і все більш

увиразнюється необхідність розглянути їх у взаємопов’язаному вигляді. Зазначене зумовлює

постановку проблеми та актуальність дослідження шляхів удосконалення реалізації держав-

ної політики на місцевому рівні в умовах потужного впливу глобалізаційних процесів та наяв-

ністю суперечностей між глобальними, національними та місцевими інтересами.

Аналіз останніх досліджень і публікацій свідчить, що темі глобалізації присвячена вже

чимала низка публікацій економічного, політологічного, соціологічного та держано-

управлінського характеру.

Вплив глобалізаційних факторів на процеси державного управління, ґрунтовно розгляда-

ються в роботах І. Алєксєєнко [2; 3], Т. Кремень [7; 8; 9] І. Радзієвського [13; 14; 15 ]. Фахівця-

ми одностайно відзначають зростання ролі глобалізації не лише в сфері міжнародної, а й на

внутрішньої діяльність держав [4; 12]. Зазначені науковці звертають увагу на ту обставину, що

реалізація глобального інтересу створює виклики щодо реалізації національного інтересу [10;

16; 17].

Внаслідок цього до невирішених у науковій літературі частин проблеми реалізації дер-

жавної політики слід віднести розкриття шляхів визначення та узгодження глобальних, націо-

нальних та місцевих інтересів. Відповідно метою статті є розкриття методологічних підходів

до визначення та гармонізації спектру інтересів різного рівня під час імплементації державної

політики..

Виклад основного матеріалу. Інтенсивний розвиток глобалізаційних процесів останніми

десятиліттями спричиняє якісні зміни в адміністративних практиках сучасних країн. У сучас-

ному світі внаслідок глобалізації відбувається зіткнення глобальних інтересів не лише з націо-

нальними, але й з місцевими. Тому суб’єкти реалізації державної політики на всіх рівнях полі-

тико-адміністративної системи держави повинні володіти інструментами з’ясування й узго-

дження зазначених інтересів. Саме тому Президент України підкреслював, що важливою якіс-

тю сучасної системи державного управління її здатність працювати з глобальними процесами

[1].

Історично склалося так, що обираючи способи реалізації державної політики, вироблену

на національному рівні, посадові особи місцевих органів державної влади та місцевого само-

врядування адаптували її лише до місцевої специфіки. Врахування ж глобального контексту

покладалося лише на найвищі рівні політичного керівництва. Однак, на разі розвиток процесів

глобалізації сягнув тієї межі, коли їх потрібно врахувати на всіх рівнях політико-

адміністративної системи держави, включаючи і низові її щаблі. Кожен сучасний державний

службовець чи посадова особа місцевого самоврядування приймаючи державно-управлінські

рішення повинна, спрямовані на реалізацію певної державної політики зобов’язано з достат-

ньою глибиною розуміти як сутність конкретних місцевих, національних та глобальних інтере-

сів, та і природу їх функціонування на сучасному етапі суспільного розвитку.

Науковцями пропонується розглядати глобальний інтерес як чітко увиразнену потребу

реалізації геополітичної стратегії заради розвитку та функціонування світу у сучасних глобалі-

заційних умовах. Глобальний інтерес має трансцендентний і транснаціональний характер, оскі-

льки він відображає водночас і зміст національного інтересу кожної окремої держави і світово-

го устрою в цілому. При цьому основною складовою глобального інтересу повинна бути реалі-

зація ідеї глобальної справедливості і протистояння викликам глобальної несправедливості.

Ідеалом у даному разі є рівність умов історичного розвитку, забезпечення однакових можливо-

стей для реалізації потреб окремими народами чи державами.

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

Згаданим вище ідеалам протистоять часто досить суворі реалії розгортання сучасної гло-

балізації. Розрив між розвиненими державами та рештою світу все більше зростає, що призво-

дить до відповідного дисбалансу між ними. У цьому контексті фахівці пропонують розмежову-

вати поняття глобального та геополітичного інтересу. Останні є елементами глобального інте-

ресу з точки зору окремої держави тоді як перші характеризують розвиток світу в цілому. Гео-

політичні інтереси полягають у забезпеченні економічної та політичної вигоду для держави і

переваг перед іншими країнами у всіх напрямах, особливо у сфері високих технологій.

Існування геополітичних інтересів призводить до того, що під впливом глобалізаційних

процесів, змінюється і система національних інтересів, які є важливими складовими менталіте-

ту нації. На думку М. Комлєвої, “національні інтереси являють собою сформовану в масовій

свідомості потребу в певній геополітичній дії для забезпечення виживання та розвитку нації як

цілісної структури” [6, с. 67]. З цього випливає, що для кожної національної держави в умовах

глобалізації першочерговим завданням має бути реалізації національних інтересів.

Однак, сьогодні, не так вже й рідко спостерігається тенденція, що чимало держав у свої

реальних діях здебільшого сприяє втіленню глобальних інтересів на шкоду національним.

Україна в цьому сенсі дає чимало яскравих прикладів. Нерідко посадовці і національного і міс-

цевого рівня свідомо чи не усвідомлюючи того приймають такі державно-управлінські рішення

які відповідають більше інтересам наднаціональних глобальних гравців, ніж інтересам власної

держави чи регіону.

Причин згаданої вище тенденції є багато. Перша з них найбільш прикра, що пов’язана з

сумнозвісною корупцією, коли посадові особи в системі державного управління та місцевого

самоврядування здійснюють сприяння інтересам глобальних гравців за пряму чи опосередкова-

ну винагороду свідомо ставлячи власну користь вище патріотизму й професійного обов’язку.

Друга причина полягає в тому, що, навіть, чесному, патріотично налаштованому держав-

ному службою чи політичному діячу в зіткненні глобальних і національних інтересів нерідко

важко відстоювати інтереси власної держави через труднощі ідентифікації національних інте-

ресів, розрізнення істинного та хибного національного інтересу.

У зв’язку з цим виникає питання про механізми визначення істинного національний інте-

рес. У радянські часи подібне питання мало просту й однозначну відповідь. Як і всі інше інте-

реси визначалися командно-адміністративними механізмами радянського державного апарату,

який скеровувався КПРС. Місцеві ж інтереси від глобалізаційних були відмежовані так званою

«залізною завісою», відсутністю прозорості кордонів та інформаційного простору. У після ра-

дянські часи ситуація істотно змінилася. Практично всі сфери суспільного життя України стали

відкритими для впливу процесів глобалізації, які невпинно набирають інтенсивності.

Органи державної влади також перестали бути єдиними механізмами формулювання на-

ціональних інтересів а державна політика стала залежною від акумуляції інтересів різних груп

виборців під час виборчих перегонів. Тому визначення реальних національних інтересів в умо-

вах глобалізації, стало залежати від рівня розвитку громадянського суспільства, інститути яко-

го ще є недостатньо розвинутими, а саме населення є поляризованим у свої політичних інтере-

сах. Тому в умовах коли національні інтереси слабко визнаються знизу, вони задаються в ос-

новному зверху, і, нерідко, під маніпулятивним впливом транснаціональних структур, що тягне

за собою заміну національного інтересу глобалізаційним.

Розглядаючи згадану вище заміну національного інтересу глобалізаційним у цілому як

негативне явище хотілося б висловити наступне міркування, що у найближчому майбутньому,

напевно, буде змінюватися і зміст поняття «патріотизм». Мова йде про те, що під впливом гло-

балізації серед громадян різних країн цілком можливо будуть настанови космополітичного ха-

рактеру і вони будуть відчувати себе не стільки громадянами певної держави стільки громадя-

нами світу.

На сьогодні вважається, що для громадянина національної держави є природнім, що при

всій його відданості рідному місту, району чи області він повинен ставити відданість загально-

національним інтересам вище за відданість регіональним. В історичному ж минулому до вини-

кнення сучасних національних держав згадані територіальні утворення могли бути цілком са-

мосійними і тому географічному вимір патріотизму в ті часи був вужчий ніж він є зараз. Ана-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

логічно процеси глобалізації у постіндустріальну епоху неухильно зменшують роль національ-

них держав і нарощуючи вплив різного роду наднаціональних утворень. Найбільш яскравим

прикладом є розвиток ЄС. Схожих рис набувають і інші регіональні утворення як то АНС та

АС. Тому високо ймовірно, що межі розуміння патріотизму якщо й не сягнуть космополітизму

то істотно розширяться.

Для процесу реалізації державної політики це має неабияке значення, оскільки реалізація

політики це реалізація інтересів певного рівня. Можна стверджувати, що в індустріальну епоху

реалізація державної політики монорівневий характер і була практично повністю сфокусована

на приматі національних інтересів. У постіндустріальну реалізація політики трирівневого хара-

ктеру, оскільки наростає водночас вплив глобалізаційних і регіональних інтересів. У норматив-

ному плані пріоритетність у процесі реалізації державної політики залишається поки що за на-

ціональними інтересами, а фактично досить часто спостерігається заміщення національних

глобальними, а деколи і місцевими, регіональними. У останньому випадку справа інколи розго-

ртання сепаратиських настроїв, а то й дій. Тому реалізація державної політики в сучасних умо-

вах повинна грунтувати на знаходження адекватного для даного часу балансу між глобальни-

ми, національними та місцевими інтересами. Виникнення ж хронічного дисбалансу у цій сфері

здане, навіть, призвести до розпаду чи зникнення держави.

Висновки. Вироблення й реалізація державної політики завжди спрямоване на втілення

певних інтересів. В ідеалах індустріальної епохи такими інтересами повинні виступати націо-

нальні інтереси, пріоритетність яких політичні діячі та державні службовці повинні відстоюва-

ти як на зовнішньополітичній арені, так і у сфері внутрішньої політики. У процесі ж розгортан-

ня постіндустріального глобалізованого суспільства ситуація якісно змінюється. Все більшою

мірою у процесі вироблення державної політики національного рівня потрібно враховувати

глобальні та місцеві інтереси інакше реалізація політики стає неможливою або ж неефектив-

ною. Виникають і нові ризики в реалізації державної політики пов’язані з підміною національ-

них інтересів глобальними, або ж інтересами домінуючих у державі регіонів.

Досягнення ж балансу між глобальними, національними та місцевими інтересами якісно

підвищує вимоги до посадових осіб, на які покладена відповідальність за реалізацію державної

політики. По-перше, це торкається мотиваційно-вольового аспекту. Сучасний державний служ-

бовець повинен бути здатен протистояти тиску як глобальних, так і регіональних груп які ма-

ють інтереси, які суперечать національним. По-друге, він повинен у своїх державно-

управлінських рішеннях та діях творчо розв’язувати зазначені суперечності в інтересах і не

лише шляхом владних розпоряджень, але й переговорів. По-третє, сучасний державний служ-

бовець повинен володіти навичками ідентифікації національних, глобальних та місцевих інте-

ресів.

Перспективи подальших досліджень можуть полягати у дослідженні технологій відбо-

ру державних службовців за високими моральними та креативними якостями і розвитку у них

навичок аналітика й переговорщика, необхідних для балансування і процесі реалізації держав-

ної політики глобальних, національних та місцевих інтересів.

Література

1. Звернення Президента України у зв’язку з Посланням до Верховної Ради України від

9 лют. 2006 р. // www.president.gov.ua/news/data/11_6001.html

2. Алєксєєнко І.В. Національні держави в умовах глобалізації світу (політичні і правові

аспекти): Монографія. – К.; Ніжин: ТОВ “Видавництво “Аспект – Поліграф”, 2006. – 360 с.

3. Алєксєєнко І.В. Політична роль регіонів в умовах глобалізації світу // Держава і пра-

во: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.

Корецького НАН України, 2005. – Вип. 29. – С. 610-617.

4. Інтернаціоналізація вироблення політики: Інституційні та організаційні підходи до

інтеграції внутрішньонаціональних та міжнародних аспектів вироблення політики / Пер. з англ.

М.Д.Полонського. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 104 с.

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

5. Інтернет-ресурс конференції “Національні інтереси України: компроміс влади, бізне-

су та громадянського суспільства”, Сімферополь, 16-17 берез., 2007 //

www.national-

interests.com.ua

6. Комлева Н. Геополитическое сжатие // МЭиМО. - 2003. - № 2. - С. 66-75.

7. Кремень Т. В. Нова роль держави як головного носія суверенітету в умовах глобалізації

// Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2003. – Випуск 21. –

С. 665−671.

8. Кремень Т. В. Процеси глобалізації і нова роль держави // Вісн. Терноп. акад. нар. госп-

ва. – 2002. – № 8-1. – С. 90−93

9. Кремень Т.В. Актори міжнародних відносин у глобалізованому світі // Віче. – 2003. – №

11(140). – С. 61−65.

10. Ліснічук О. Національні інтереси України: пошук концепції // Нова безпека. - 2001. - №

1. - С. 33-39.

11. Лукашевич В.М. Глобалистика: Учебное пособие. -3-е издание, переработанное и

дополненное. - Л.: “Новий Світ-2000”, 2006. - 540 с.

12. Мировая политика и международные отношения на пороге нового тысячелетия / Под

ред. М.М.Лебедевой. - М.: Издат. центр науч. и учеб. программ, 2000. - 156 с.

13. Радзієвський І.А. Глобалізація і трансформація статусу національної держави // Вісн.

НАДУ. – 2005. – № 1. – С. 70–76.

14. Радзієвський І.А. Мегатренди світового розвитку: глобалізація і регіоналізація // Упр.

сучас. містом. – 2005. – № 1–2 / 1–6 (17–18). – С. 87–93.

15. Радзієвський І.А. Феномен глобалізації і державне управління [Електронний ресурс] //

Державне управління: теорія та практика. – 2006. –

№ 1. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2006-1/txts/

FILOSOFIYA/06riagdu.pdf

16. Саламатов В.О., Косолапов В.Л., Гiрник А.Н. Структура суб’єктивних уявлень про

нацiональнi iнтереси України // Вiсн. АН України. - 1994. - № 1. - С. 72-76.

17. Яковец Ю. Глобализация и взаимодействие цивилизаций. - М.: Экономика, 2001. - 346

с.