Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

3. Забезпечення відкритості державно-управлінського освітнього простору в Україні че-

рез широке введення прогресивних форм навчання та входження до загальноєвропейського

і світового освітнього простору.

4. Оптимізація мережі закладів вищої державно-управлінської освіти різних типів, рів-

нів і форм власності з орієнтацією на загальнодержавні та регіональні потреби перспектив-

ного розвитку основних сфер управління;

5. Підвищення якості професійної підготовки державно-управлінського персоналу перева-

жно у ВНЗ університетського типу, шляхом створення загальнонаціональних і регіональних сис-

тем контролю якості, розвитку відповідних фахових асоціацій та зміцнення взаємодії ВНЗ управ-

лінського профілю та споживачів управлінської освіти;

6. Реалізація стратегії управління якістю вищої державно-управлінської освіти на ос-

нові використання міжнародних стандартів в системах акредитації, інформатизації і стандарти-

зації, проведення систематичних моніторингів якості кадрового потенціалу, змісту освіти, інфо-

рмаційного, фінансового, кадрового та методичного забезпечення.

7. Вдосконалення методики навчання та оцінювання знань, умінь та навичок студентів з

основних навчальних дисциплін, зокрема дисциплін управлінського циклу. Передбачити в про-

грамах підготовки державно-управлінського персоналу цикл навчальних дисциплін, який би

вводив студента-початківця у навчання і був спрямований на те, щоб навчити його вчитися.

Також низку дисциплін управлінського циклу, насамперед теоретико-методологічного характе-

ру і загальнопрофесійної підготовки: „Філософія державного управління”, „Дослідження систем

державного управління”, „Методологія сучасного управління”, „Системне управління в органах

державної влади”, „Теорія систем і системний аналіз”, „Творчий підхід в державному управ-

лінні” тощо.

8. Створення навчальної літератури нового покоління, зокрема електронних підручни-

ків і атрибутивних навчальних посібників, навчально-методичних комплексів дисциплін,

упровадження модульної структури програм, з метою вдосконалення інноваційних механізмів

управління системою навчально-методичного забезпечення підготовки студентів управлінсь-

ких спеціальностей.

9. Інтеграція вищої державно-управлінської освіти у загальноєвропейський і світовий

освітній простір, просування процесу погодженості національних освітніх програм підготов-

ки управлінського персоналу з освітніми програмами ВНЗ розвинених країн.

10. Запровадження механізмів державного управління і систем підготовки фахівців, з

урахуванням національних особливостей українського студентства.

Другий напрям цієї підсистеми зв'язаний з активізацією і розвитком інноваційних механі-

змів державного управління державно-управлінською освітою на основі системи акредитації і

системи державних стандартів.

Запропоновані наукові засади інноваційних механізмів системи акредитації, які відобра-

жають два аспекти прояву атрибутивності. Перший аспект – акредитація розглядається як кла-

сична атрибутивна система управління, яку можна подати у вигляді трьох підсистем: керуючої

(суб'єкт державного управління), керованої (об'єкт управління) і підсистеми взаємозв'язку. Ке-

руючою підсистемою є органи акредитації, а керованою – вищі навчальні заклади (їх підрозді-

ли), що подають заявку на проведення акредитаційної експертизи. В цій державно-

управлінській системі відбувається взаємодія основних елементів акредитаційної структури –

виконавчих органів (громадських експертних рад і експертних комісій), координуючих органів

(державної акредитаційної комісії, її органів) і Міністерства освіти і науки, з одного боку, і ви-

щих навчальних закладів та їх підрозділів, з іншого боку. В результаті такої взаємодії відповід-

ні органи і об'єкти акредитації беруть участь у прийнятті управлінських рішень, починаючи від

формування і закінчуючи його затвердженням.

Другий аспект - акредитація подається як інноваційний механізм державно-

управлінського впливу атрибутивного типу у складі трьох атрибутивних підсистем ліцензуван-

ня, діяльність ліцензованого ВНЗ і акредитація.

З урахуванням цього державне управління системою вищої державно-управлінської

освіти на основі акредитації відбувається в контексті атрибутивності. В результаті цього

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

утворилась атрибутивна сутнісна система у складі трьох підсистем: ліцензування; діяльності

ліцензованого ВНЗ; і його акредитації, яка належить до високого рівня системності.

Слід зазначити, що структура стандартів вищої освіти, відповідно до вимог Закону Укра-

їни ”Про вищу освіту”, являє собою ієрархічну систему трьох взаємопов'язаних стандартів: ба-

зовий (нижчий) рівень складає варіативна компонента ВНЗ, середній рівень - галузева компо-

нента, вищий ієрархічний рівень - державна компонента Такий підхід дозволив віднести стан-

дарти вищої державно-управлінської освіти до інноваційних механізмів державного управлін-

ня атрибутивного типу.

Важливо те, що система стандартизації вищої освіти і система акредитацій мають усі

шість ознак інноваційності механізмів державного управління державно-управлінською осві-

тою. Тому ці дві системи можна вважати важливими складовими інноваційних механізмів дер-

жавного впливу на розвиток державно-управлінської освіти.

Третій напрям цієї підсистеми зв'язаний зі створенням макро- і мікрорівневих систем і

моделей для державно-управлінської освіти

З метою формування інноваційних механізмів державно-управлінського впливу подана

базова модель інноваційних механізмів системи державного управління підготовкою студентів

управлінських спеціальностей, основу якої складає зміст системи державного управління. Також

розроблена атрибутивна модель ступеневої системи підготовки студентів управлінських спеці-

альностей, у складі трьох підсистем: бакалавр, магістр-професіонал управління і магістр науки

управління, що дозволяє віднести її до класу систем високого ієрархічного рівня – атрибутив-

них.

Розроблена система атрибутивних навчальних моделей у складі: атрибутивна модель фо-

рмування навчальних занять, яка сформована з трьох сутнісних складових навчального проце-

су: лекції, самостійної роботи студента, семінару, які утворюють фундамент мікрорівневої сис-

теми підготовки у вищій школі, незалежно від рівня акредитації ВНЗ, напрямів і спеціальнос-

тей підготовки фахівців; атрибутивна модель формування і розвитку системного мислення

утворена з трьох невід'ємних складових питання лекції: опис змісту питання, графічна модель,

висновок. Вони складають основу будь-якого питання лекції, незалежно від характеру дисцип-

ліни управлінського циклу, напряму і спеціальності підготовки студентів; атрибутивна модель

контролю знань студентів складається з поточного, проміжного і заключного видів контролю,

які є методологічною основою системи контролю у вищій школі.

Ці атрибутивні системи і моделі є відповідними стадіями процесу макро- або мікрорівневої

підготовки, які формувались цілеспрямовано з метою створення системи моделей для використання

в трьох сферах: управління, навчання і психологічної підготовки студентів управлінських спеціаль-

ностей

Четвертий напрям цієї підсистеми зв'язаний з активізацією інноваційних механізмів

державного управління розвитком інформаційних технологій, комп'ютеризації і дистанційного

навчання в системі підготовки студентів управлінських спеціальностей.

Застосування інформаційних технологій, комп’ютерних програм і дистанційного навчан-

ня в системі підготовки студентів, зокрема управлінців має ряд переваг, які забезпечують мож-

ливість комплексного вдосконалення інноваційних механізмів системи державного управлін-

ня: [14, с.13; 15, с. 202]. надає можливість студентам бачити і розуміти логіку побудови навчаль-

ного процесу, збільшити його привабливість за рахунок візуалізації, мультиплікації і послідовного

поглиблення; велика гнучкість у виборі місця й часу проведення навчання; використання оп-1іпе зв'язку

між студентом і віддаленим викладачем; наявність потенціалу для величезного за діапазоном і глибиною

масиву змістовної навчальної інформації; доступ до розподілених баз інформаційних ресурсів, навчаль-

них, довідкових та контролюючих матеріалів; можливість ефективного поширення накопиченого на-

вчального досвіду; формування навичок роботи студентів з комп'ютером, що сприяє підвищенню

ефективності його інтелектуальної діяльності; формування у студентів управлінського типу мис-

лення, здатного сприймати і трансформувати значні обсяги навчальної інформації.

Акцентування уваги на позитивних сторонах інформатизації і комп’ютеризації навчального про-

цесу обумовило недооцінку його негативних аспектів, які проявляються у наступному: [13, с. 11] від-

сутність людського спілкування і психології сприйняття викладача, що позбавляє студента ви-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

ховної складової, обідняє його комунікативну складову; зниження ефективності сприйняття сис-

теми підготовки, за рахунок емоційної сухості і інтелектуальної жорсткості процесу навчання;

зменшення дієвості контролю знань за рахунок його жорсткості і виключення оціночних характери-

стик особистості студента; мотивація відчуття відчуженості студента, що негативно впливає на фо-

рмування певних професійних якостей управлінця; не завжди можливо використовувати практичні

приклади, полемічні прийоми мотивації і переконання; при надмірній роботі з комп'ютером виникає

загроза здоров'ю студента .

Розвиток інформаційних технологій і комп'ютеризація навчання в контексті атрибутивно-

сті дозволяє докорінно змінити методи планування, організації і контролю на усіх рівнях підго-

товки. Запровадження інноваційних механізмів дозволить знизити трудомісткість системи під-

готовки при одночасному підвищенні ролі управлінської функції. Новими явищами в системі

підготовки будуть „Віртуальні університети”, які спроможні підвищити ступінь самоврядуван-

ня студентів і розширити масштаби дистанційної системи навчання. [16, с. 463]. Реалізація ос-

новних напрямів активізації інноваційних механізмів є стратегічною лінією подальшого розви-

тку системи державного управління підготовкою студентів управлінських спеціальностей.

П'ятий напрям цієї підсистеми зв'язаний з формуванням інноваційних механізмів управ-

ління знаннями студентів управлінських спеціальностей. У сучасних умовах система вищої

освіти розглядається як головний чинник інтелектуального, науково-технічного і соціально-

економічного розвитку суспільства України. Причина цього полягає в розумінні того, що най-

важливішою цінністю і основним капіталом сучасного українського суспільства є людина, зда-

тна до пошуку, засвоєння нових знань і ефективного використання іх в практичній діяльності.

В цих умовах необхідно істотно підняти рівень підготовки студентів для різних сфер

управління, набуття ними глибоких професійних знань, умінь і навичок для їх ефективної дія-

льності у різних сферах професійної діяльності.

Для цього в період навчання у ВНЗ вони мають отримати системні знання та професійні

навички з теорії управління, засвоїти нові технології управлінської діяльності, оволодіти спосо-

бами забезпечення системності управлінських процесів, навчитись оцінювати результативність

та ефективність державного управління економічними та соціальними процесами в суспільс-

тві і приймати обґрунтовані управлінські рішення.

Треба також враховувати, що діяльність управлінців все більше підпорядковується умо-

вам невизначеності, суттєвим динамічним змінам в суспільстві, його суцільної інформатизації.

Це потребує підготовки фахівців для різних галузей управління нової генерації з розвиненим

системним структурно-логічним мисленням, здатних швидко оцінювати, формувати і розвива-

ти складні управлінські системи і процеси. Іншими словами їм треба навчитись системно мисли-

ти, тобто подумки відходити від неістотних, другорядних ознак предметів і явищ під час їх ви-

вчення і виділяти спільні та суттєві.

В системі підготовки студентів для різних сфер управління доцільно поступово перейти

від процесу „засвоєння знань” до системи „управління знанням”. Дослідженню основних меха-

нізмів реалізації цієї важливої проблеми належить приділяти постійну, неослабну увагу. Цьому

певною мірою сприяє проведення дослідження характеристик навчально-методичної літерату-

ри для підготовки цієї категорії студентів і розробки рекомендацій з її удосконалення

Третій, заключний, рівень концепції - підсистема підготовки управлінського персоналу в

системі післядипломної державно-управлінської освіти. Мета цієї підсистеми – формування

управлінського персоналу вищої кваліфікацій і державно-управлінської еліти України.

Для реалізації цієї мети в концепції передбачені такі напрями:

1. Удосконалення систем перепідготовки, підвищення кваліфікації і підготовки держав-

но-управлінського персоналу вищої кваліфікацій через аспірантуру і докторантуру;

2. Активізація і розвиток механізмів державного управління післядипломною державно-

управлінською освітою;

3. Створення макро і мікрорівневих систем і моделей для післядипломної державно-

управлінської освіти.

В Концепції основними державно-громадськими органами управління виступають: Міні-

стерство освіти і науки України, Головне управління державної служби України, Державна ак-

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

редитаційна комісія України, Державна інспекція закладів освіти України, Державна атестацій-

на комісія України, Вища атестаційна комісія України, регіональні державні і громадські орга-

ни управління вищою державно-управлінською освітою.

В цілому, генеральний напрям Концепції полягає у формуванні, активізації і розвитку ін-

новаційних механізмів системи державного управління, зокрема атрибутивного типу, тому що

він дозволяє утворити єдину, цілісну, закінчену систему інноваційних механізмів державного

управління, яка відносяться до високого рівня системності.

Тому дану концепцію можна віднести до ефективних інноваційних механізмів державно-

го управління системою безперервної освіти управлінського персоналу.

Література

1. Артемчук Г.І., Попович В.В.,Січкаренко Г.Г. Вища школа України: реальність

і те-

нденції розвитку: Монографія. — К.: Ленвіт, - 2004.

2. Гошко А.А., Дмитренко Г.А. Опорная концепция формирования управленческой

єлиты в Украине и других восточнославянских государствах – К.: ВИПОЛ, 2001. – 76 с

3. Дзвінчук Д.І. Державне управління освітою в Україні: тенденції і законодав ство, на-

вчальні моделі. / Д.,І. Дзвінчук, К.: ЗАТ «Нігева» 2003. - 240 с.

4. Луговий В.І. Професійна підготовка державно-управлінських кадрів у контексті су-

часних тенденцій // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 3. – С. 11 – 19.

5. Луговий В.І. Про принципи і тенденції пдготовки вищих керівників у галузі

державного управління: професійно-методологічний підхід. // Вісн. НАДУ. – 2004. – № 2. – С.

5 – 12.

6. Огаренко В.М Концепція управління освітою в Україні //Вісн. НАДУ, 2005. – № 1. –

С. 211-217

7. Олуйко В.М. Кадрові процеси в державноу управлінні України: стан і перс пективи

розвтку: Монографія. – Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2005. – 326 с.

8. Пашко А. Сучасний підхід до професійної підготовки управлнців-менеджерів як

необхідна умова підвищення ефективності державного управління. //Менеджер. Вісн. ДонДУУ.

- 2003. - №4. – С. 196-200.

9. Ріктор Т.А. Державні важелі формування елітного менеджера. //Економіка і держ. №

12. 2007, С. 69-71.

10. Токарева В.І. Науково-теоретичні засади формування і функціонування системи під-

готовки управлінського персоналу в Україні. Монографія. 2005. - 328 с.

11. Концепція Державної програми розвитку освіти на 2006—2010 роки, схвалена ро-

зпорядженням Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 р. №396-р.

12. Бочок М.П., Бутко М.П., Котельников Д.І. (За ред. Котельникова Д.І.). Управліня регіо-

ном. Навч. посіб. для практичних та самостійних занять. — Чернігів: Сівірянська думка, 2001.

— С. 15

13. Основы современного социального управления: теория и методология: Учебное посо-

бие. /Под ред. В.Н. Иванова. – М.: ОАО «НПО «Экономика», 2000. – С. 252

14. Коротков Э. М. Исследование систем управления Учебник. – М.: ООО Издательско-

консалтинговая компания «ДеКА». 2000. – 288 с.

15. Орлов П., Луганський О.М. Інформаційні системи і технології в управлінні, освіті,

бібліотечній справі: Наук.- практ. посіб. – Донецьк: Альфа-Прес, 2004. – 292 с.

16. Игнатов В.Г., Албастова Л.Н. Теория управления: Курс лекций – М.: ИКЦ «МарТ»,

Ростов н/Д Издательский центр «МарТ», 2006. – 464 с.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

УДК 352. 012

ФОРМУВАННЯ ДЕРЖАВНОЇ ЖИТЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

ЛОГВИНЕНКО В.І.,

к. е. н

У статті розглянуто сучасний стан державної житлової політики і за-

пропоновано теоретико-методологічні засади формування нової державної

житлової політики.

В статье рассмотрено современное состояние государственной жилищ-

ной политики и предложены теоретико-методологические аспекты формиро-

вания новой государственной жилищной политики.

A modern state of state housing policy is considered in article and theoreti-

cal-and- metodological aspects of forming a new state housing policy are offered.

Постановка проблеми. Житлова політика будь-якої країни є однією із складових держав-

ної соціально-економічної політики. Вона завжди була і буде у центрі уваги держави, оскільки

від правильності обрання основних принципів та напрямків її реалізації залежить не тільки ви-

рішення питання забезпеченості житлом, але й економічний розвиток та соціальна стабільність

держави.

За роки незалежності в Україні були здійсненні глобальні перетворення у житловому сек-

торі: проведена приватизація державного та комунального житлового фонду, виник ринок жит-

ла, розширені способи інвестиційного житлового будівництва, прийняті перші нормативні акти,

спрямовані на забезпечення житлом громадян, які потребують соціальної допомоги. Але саме

ці досягнення нашої країни привели до необхідності створення нової сучасної житлової політи-

ки, яка має відповідати реальному економічному стану нашої держави, фінансовим можливос-

тям громадян.

Аналіз останніх досліджень. Дослідженням проблем формування держаної житлової по-

літики присвячені праці таких вчених, як О.І. Дацій, В.В. Дорофієнко, Д.М. Жукова, О.А. Кар-

лова, Т.М. Качала, М.Х. Корецький, Ю.Г. Лега, І.Н. Осипенко, М.В. Тарнижевський, Н.Ф. Че-

четова, Т.П. Юр’єва.

Цілі та задачі статті. Визначення основних напрямків формування державної житлової

політики та механізмів її реалізації.

Основний зміст статті. Реформи, які були проведені в житловій сфері, мали не тільки

позитивний ефект, але поставили ряд проблем, до яких можна віднести: проведення приватиза-

ції державного та комунального житла без створення відповідної правової концепції управління

приватизованим житлом, надання житлово-комунальних послуг його власникам, вироблення

стратегії фінансування капітального ремонту житла; відсутність нової концепції задоволення

житлової потреби громадян за їх власні кошти шляхом створення окремих видів юридичних

осіб для будівництва та управління житлом; хаотичне надання земельних ділянок під будівниц-

тво багатоквартирних житлових будинків інвесторам при відсутності цивілістичної концепції

побудови договірних відносин інвестування та системи засобів забезпечення виконання забу-

довниками своїх зобов’язань щодо виникнення права власності на житло; відсутність держав-

них житлових соціальних стандартів; неадекватність можливості забезпечення соціальним жи-

тлом громадян та економічних можливостей держави, територіальної громади, а також багато

інших проблем.

Все це вимагає не тільки прийняття окремих законодавчих актів, які будуть регулювати

відносини відведення земельних ділянок під будівництво житла, погодження проектної доку-

ментації, способів набуття у власність та користування житлом, його управління та розпоря-

дження, а, перш за все, вироблення системних соціально-економічних та правових підходів до

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

регулювання комплексних житлових відносин, з метою створення балансу різних інтересів, які

існують у нашому суспільстві. Вирішення такого складного завдання неможливе без прийняття

Закону «Про основні засади державної житлової політики», який має стати основою для рефо-

рмування та розвитку житлового законодавства в межах формування нової житлової політики

України.

Пропозиції щодо відповідного закону підготовлено центром законодавчих ініціатив До-

нецької обласної ради та направлено на розгляд до профільного комітету Верховної Ради Укра-

їни. Ці пропозиції включено до Пакету нормативно-правових актів з питань розвитку та рефор-

мування житлово-комунального господарства.

На базі норм і принципів, закладених у відповдіному законі, після його ухвалення Верхо-

вною Радою України має бути доопрацьовано проект Житлового кодексу України, внесені змі-

ни до Закону України «Про житловий фонд соціального призначення», визначено та врегульо-

вано законодавчо термін завершення приватизації житлового фонду, ухвалена нова редакція

проекту Закону «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку», розроблено та

ухвалено проект Закону «Про об’єднання власників індивідуальних будинків».

Окремого врегулювання потребують питання розвитку фінансових механізмів придбання,

обслуговування та реновації житла, а також системи житлово-будівельних ощадних інститутів,

які широко використовуються розвиненими країнами світу. Розвиток законодавства у цій сфері

передбачає підготовку таких проектів нормативних актів:

Концепція розвитку житлових будівельно-ощадних інститутів в Україні, яка має визначи-

ти мету, основні принципи та завдання створення і розвитку будівельних ощадних фінансових

інструментів. Поряд з банківською іпотекою це дозволить сформувати дієвий фінансовий ме-

ханізм забезпечення реалізації фізичними особами конституційного права на житло.

Закон України «Про житлову кооперацію» - комплексний законодавчий акт, який має за-

кріпити правові засади створення та діяльності всіх видів кооперативів, спрямованих на реалі-

зацію права громадян на житло (житлово-будівельних, житлових, житлово-накопичувальних,

кредитних житлових кооперативів, житлових кооперативів індивідуальних забудовників).

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо правового статусу

суб’єктів житлової кооперації)» - внесення змін до Цивільного кодексу України, Господарсько-

го кодексу України, Закону України «Про кооперацію» з метою узгодження критеріїв поділу

кооперативів в цілому, та зокрема, доповнення їх нормами щодо типів та правового статусу

суб’єктів житлової кооперації.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про податок з доходів фізичних

осіб”» - стимулювання реалізації громадянами свого права на житло через житлові будівельно-

ощадні інститути. Наприклад, звільнення від оподаткування доходів громадян, які придбавають

перше житло (здійснюють будівництво першого житла) протягом терміну дії кредитного дого-

вору.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування прибутку під-

приємств”» - поширення статусу неприбуткових організацій на всі типи житлової кооперації.

Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про фінансові послуги та держав-

не регулювання ринків фінансових послуг”» - в частині поширення на всі типи житлової коопе-

рації норм цього Закону та визначення повноважень Державної комісії з регулювання ринків

фінансових послуг із здійснення контролю за діяльністю таких кооперативів.

З метою забезпечення реалізації конституційного права громадян на житло необхідно ро-

зглянути основні питання, що мають бути врегульовані проектом Закону України «Про житло-

ву кооперацію»:

житлово-будівельний кооператив – добровільне об’єднання громадян та/або юридичних

осіб на підставі членства з метою задоволення потреб громадян у житлі шляхом спільної участі

власними коштами у будівництві, реконструкції та подальшому утриманні багатоквартирного

житлового будинку.

житловий кооператив – добровільне об’єднання громадян та/або юридичних осіб на під-

ставі членства з метою задоволення потреб громадян у житлі шляхом спільної участі власними

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

коштами у придбанні, реконструкції та подальшому утриманні багатоквартирного житлового

будинку.

Потрбує визначення поняття житловий кооператив індивідуальних забудовників як доб-

ровільне об’єднання громадян та/або юридичних осіб на підставі членства з метою задоволення

потреб громадян у житлі шляхом спільної участі власними коштами у будівництві житлових

будинків, прокладенні інженерних мереж та будівництві об’єктів інфраструктури в межах тери-

торії забудови певної частини населеного пункту, що характеризується територіальною єдністю

(вулиці, кварталу). Запровадження такої ланки житлової кооперації дозволить врегулювати на

законодавчому рівні фактичні суспільні відносини, які склалися на сьогодні в Україні у сфері

будівництва так званих “котеджних містечок”.

Наступний тип кооперативу – житлово-накопичувальний кооператив – добровільне

об’єднання громадян на підставі членства з метою задоволення потреб громадян у житлі шля-

хом накопичення членами кооперативу пайових внесків та їх використання на будівництво та

придбання житлових приміщень для їх подальшої передачі у користування, а після внесення у

повному розмірі пайових внесків – у власність – членам кооперативу. Особливістю цього типу

кооперативів є також те, що його члени матимуть можливість придбавати квартири не в одному

багатоквартирному будинку, як члени житлово-будівельних та житлових кооперативів, а у різ-

них будинках, а також приватні житлові будинки, які не обов’язково знаходяться в межах одно-

го населеного пункту (як у житлових кооперативах індивідуальних забудовників).

Щодо кожного із зазначених типів кооперативів визначаються з урахуваннях особливос-

тей їх правового статусу:

загальні положення щодо правового статусу кооперативу;

вимоги, яким мають відповідати особи, які бажають набути членство у кооперативі (зок-

рема, щодо пільгових категорій громадян у визначених у законі випадках).

Визначено також мінімальну та максимальну кількість членів кооперативу; порядок на-

буття та припинення членства в кооперативі; права, обов’язки та відповідальність членів коо-

перативу; права, обов’язки кооперативу; відповідальність кооперативу перед його членами; ві-

домості, які мають бути визначені у статуті кооперативу; порядок створення кооперативу та

припинення його діяльності.

Пропонується закріпити за Державною комісією регулювання ринків фінансових послуг

України порядок ведення єдиного державного реєстру кооперативів.

З метою прозорості діяльності кооперативу пропонується порядок залучення грошових

коштів членів кооперативу та їх використання на відповідні цілі, визначені статутом коопера-

тиву. Сформульовано вимоги щодо оприлюднення кооперативом інформації з метою забезпе-

чення публічності його діяльності, вимоги щодо надання кооперативом інформації для своїх

членів, а також вимоги щодо складання, оприлюднення та офіційного подання звітності коопе-

ративом.

Для кожного типу кооперативу визначено джерела фінансування його діяльності, фонди,

які зобов’язаний формувати кооператив з метою забезпечення виконання ним своїх зобов’язань

перед членами, порядок придбання або будівництва жилого приміщення для члена кооперати-

ву, критерії визначення черговості придбання (будівництва) житлового приміщення та набуття

прав на нього (права користування або права власності).

Необхідно визначити також порядок передачі житлового приміщення у користування

члену кооперативу та порядок набуття права власності на житлове приміщення членом коопе-

ративу.

Не останню роль відіграють органи, які здійснюють управління кооперативом, порядок їх

формування та повноваження (враховуючи, що одним із напрямків діяльності кожного із наве-

дених кооперативів є діяльність із залучення та використання грошових коштів фізичних та/або

юридичних осіб, пропонується ці функції покласти на Державну комісію з регулювання ринків

фінансових послуг України).

Треба визначити також відповідальність посадових осіб кооперативу, обмеження щодо

видів діяльності, які можуть здійснюватися кооперативом (з метою зниження ризиків членів

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

кооперативу), способи державної підтримки житлової кооперації в Україні, нормативи фінан-

сової стійкості (для житлових накопичувальних кооперативів).

Велику роль відіграють державні органи (орган), уповноважені здійснювати контроль за

дотриманням кооперативами законодавства, їх завдання та функції, права та обов’язки цих ор-

ганів та їх посадових осіб у зазначеній сфері, форми та методи контролю у тому числі форми та

методи недержавного фінансового контролю за дотриманням кооперативами законодавства про

житлову кооперацію (зокрема, вимоги щодо аудиторської перевірки), відповідальність за по-

рушення законодавства про житлову кооперацію.

Потребує також визначення організаційно-правової форми будівельної ощадної каси

(спеціалізовані банки або небанківські фінансові установи). Враховуючи зарубіжний досвід та

чинне законодавство, в Україні більш доцільним є створення будівельної ощадної каси як спе-

ціалізованого банку.

Структура будівельної ощадної каси передбачає визначення кола осіб (з числа фізичних

та/або юридичних), які можуть бути вкладниками будівельних ощадних кас. Перелік операцій,

який має право здійснювати будівельна ощадна каса передбачає: залучення грошових коштів

фізичних та юридичних осіб у будівельні ощадні вклади; розміщення залучених у будівельні

ощадні вклади грошових коштів фізичних та юридичних осіб від свого імені і за всій рахунок з

дотриманням обмежень, встановлених в пунктах 3 та 4 цієї статті; відкриття та ведення банків-

ських рахунків вкладників; здійснення розрахунків за дорученням вкладників за їх банківськи-

ми рахунками; надання банківських гарантій вкладникам.

Треба визначити також закріплення обмежень щодо здійснення будівельними ощадними

касами певних операцій та угод (з метою зниження ризиків вкладників), встановлення порядку

накопичення вкладів у будівельній ощадній касі, а також визначення цільового використання

кредитів (позик), які надаються будівельними ощадними касами, що включає покращання жит-

лових умов вкладників: будівництво, придбання або реконструкція житлових приміщень (квар-

тир у багатоквартирних житлових будинках, житлових будинків).

Визначається також порядок, як надання кредитів (позик) на покращання житлових умов,

нормативи фінансової стійкості будівельних ощадних кас, підстави, умови та способи надання

державної підтримки будівельним ощадним касам та їх вкладникам.

Потребує визначення державного органу (державних органів), уповноважених здійсню-

вати контроль за створенням, діяльністю та припиненням будівельних ощадних кас), форм та

методів його здійснення.

Основні питання проекту Закону України «Про основні засади державної житлової полі-

тики» мають на меті визначити правові, соціально-економічні та організаційні напрямки дер-

жавної житлової політики в сфері реалізації конституційного права громадян на житло (рис. 1-

3) до яких можна віднести: обґрунтування необхідності та прийняття житлових програм; ком-

плексне реформування житлового законодавства, основою якого стане нова система житлових

фондів; впровадження державних соціальних стандартів (норм та нормативів), державних соці-

альних гарантій забезпеченості громадян житлом у соціальному житловому фонді, а також міс-

цевих соціальних гарантій у сприянні громадянам отримання у власність або користування жи-

тла; заохочення власників житла до обрання найбільш ефективних та конкурентних способів

управління житловим фондом, які забезпечать його експлуатацію та ремонт відповідно до вста-

новлених законодавством стандартів; формування умов для вільного, прозорого набуття права

власності на земельні ділянки призначені для житлового будівництва; створення системи фі-

нансування придбання у власність чи користування житла громадянами, оплати житлово-

комунальних послуг та ремонту житла; сприяння розробці та впровадження нових методів у

житловому проектуванні та будівництві, виробництві енергозберігаючих, екологічно-

безпечних будівельних матеріалів та обладнання, а також їх доступності громадянам; стимулю-

вання інвестиційної діяльності у сфері житлового будівництва, проектування та надання жит-

лово-комунальних послуг.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

Рис. 1. Класифікація житлового фонду відповідно до форм власності

Рис. 2. Класифікація житлового фонду за функціональною ознакою

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

Рис. 3. Інструменти державної підтримки розвитку ринку житла

Важливим елементом реформування ЖКГ є створення конкурентного середовища на ри-

нку обслуговування житла - шляхом забезпечення можливості вибору населенням способу

управління житлом як передумови створення організацій співвласників багатоквартирних бу-

динків (ОСББ) та житлових кооперативів.

В країні мають бути створені умови, за яких організовані власники житла матимуть мож-

ливість вибору форми управління своїм житлом, у тому числі з залученням управляючих ком-

паній.

Для будинків, де не створено ОСББ або житловий кооператив, вибір управляючого здійс-

нюється органами місцевого самоврядування [1].

Переваги ОСББ / житлових кооперативів:

поява власника житла, який має право вибору форми управління будинком;

закріплення прибудинкових територій – наявність дворів, дитячих майданчиків;