Менеджер 2008 №03 (45)

Подождите немного. Документ загружается.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

Цілі статті – розробка логічної моделі розвитку конфліктів із урахуванням факторів до-

вгострокового і середньострокового впливу і обґрунтування можливостей застосування різних

аналітичних методів стратегічного управління конфліктами на різних стадіях розвитку конфлі-

ктів.

Викладення основного матеріалу дослідження. Емпіричне дослідження причин і процесів

розвитку конфліктів на пострадянському просторі (Трансністрія, Абхазія) і у Західно-

Балканському регіоні дозволило розробити модель розвитку конфліктів, як це представлено на

рис. 2. Аналіз доводить, що конфлікти, які мають місце у цих країнах, починаючи з 1991 року,

відносяться до конфліктів низької інтенсивності; вони є складовою частиною політичних про-

цесів у цих країнах; представляють собою сукупність певних фаз, які тісно пов’язані з геополі-

тичним контекстом; і на кожній фазі розвитку характеризуються використанням необхідного

спектру засобів для досягнення цілей.

На відміну від класичних війн, які чітко відрізняють стан війни і стан миру, конфлікти

низької інтенсивності характеризуються раптовими локальними сплесками насилля на тлі пер-

манентної соціо-економічної і політичної кризи.

Дослідження і аналіз статистичних даних Світового Банку, ООН та ЮНЕСКО, які харак-

теризують динаміку внутрішніх збройних конфліктів і війн у світі, починаючи з 1945 року, ди-

наміку макроекономічних і соціальних показників (ВВП на душу населення, безробіття, забез-

печеність населення медичними, освітніми та іншими соціальними послугами), демографічних

показників довело наявність залежності між значеннями соціо-економічних показників і вірогі-

дністю виникнення нових внутрішніх конфліктів, як це представлено на рис. 3.

Як це демонструє рис. 3, існує зворотна залежність між показниками добробуту громадян

країни, рівнем їх доходів, соціальної захищеності, освіти та вірогідністю виникнення нових

конфліктів всередині держави. Аналіз довів, що вірогідність виникнення конфліктів різко під-

вищується, якщо ВВП на душу населення зменшується. Якщо показник ВВП на душу населен-

ня менше ніж 250 USD, вірогідність виникнення соціальних конфліктів у наступні 5 років

більш ніж 15 %; вірогідність зменшується наполовину, якщо ВВП на душу населення складає

600 USD та більше; вірогідність складає менш 4 %, якщо ВВП більш 1250 USD. Вірогідність

виникнення конфліктів в країнах з ВВП, більш ніж 5000 USD, є меншою 1 %. Найбільш очеви-

дне пояснення цієї залежності – в економічно розвинутих країнах є більші можливості держав-

ного забезпечення соціального захисту населення, що робить участь громадян у конфлікті

менш привабливою.

Довгостроковими факторами, які впливають на формування ситуації конфлікту, є особ-

ливі моделі економіки, які утворюють “сприятливе середовище” для виникнення конфліктної

ситуації. Фахівці Світового Банку виділяють два типи таких економічних моделей: модель три-

валого економічного спаду і ресурсно-залежна експорто-орієнтована модель.

Обидві ці моделі, з одного боку, є передумовами для виникнення конфліктів, а з іншого,

не сприяють утворенню інституціональної структури для ефективного розв’язання конфліктної

ситуації.

Основною роллю зазначених моделей у процесі формування ситуації конфлікту є стиму-

лювання створення соціально-дискримінованих груп, які у відповідності до різних теорій війни,

можуть організовуватись у протестні групи за етнічною, релігійною, культурною, мовною, кла-

совою, професійною або територіальною ознакою.

Вплив соціо-економічної нерівності на розвиток конфліктів та громадянських війн про-

довжує залишатись однією з найбільш актуальних наукових тем. Наукові пояснення впливу

нерівності на виникнення конфліктів базуються на одній із класичних теорій: неомарксизмі або

неовеберіанстві. Марксистський аналіз нерівності захищає класову сутність конфліктів. Неове-

беріанство включає також аналіз розбіжностей, прямо не пов’язаних з власністю. Цей підхід

визнає багатовимірність форм нерівності.

Рис. 2. Модель розвитку конфліктів

Модель 1

Економіка спаду

(низький ВВП на

душу населення,

спад ВВП,

безробіття,

низький рівень

освіти)

Модель 2

Експорто-

залежна

економіка (значна

частка експорту,

як правило,

сировини, у ВВП

аїни

)

Фактори

довгострокового

впливу

Фактори середньострокового

впливу

Поглиблення

диспропорцій у

соціо-

економічному

розвитку

(горизонтальна

нерівність)

Персональні

мотиви еліти

(етнічної або

економічної)

незадоволеність

еліти

Незадоволеність

мас

Слабка

держава,

слабкі

інститути

Насилля з

боку

держави,

політичний

тероризм

Громадян

ський

конфлікт

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

0,02

0,04

0,06

0,08

0,1

0,12

0,14

0,16

250

500

750

1000

1250

1500

1750

2000

2250

2500

2750

3000

3250

3500

3750

4000

4250

4500

4750

5000

ВВП на душу населання, USD

вірогідність виникнення нового

конфлікту

Рис. 3. Залежність вірогідності виникнення нового внутрішнього конфлікту від ВВП

на душу населення

Для дослідження залежності між горизонтальною нерівністю та вірогідністю виникнення

внутрішніх конфліктів було обрано дві групи країн. Перша група – країни LICUS, економічні,

соціальні показники яких та динаміка локальних конфліктів аналізувались за допомогою стати-

стичних методів. Інша група – країни Західно-Балканського регіону, протікання конфліктів в

яких аналізувалось статистичними, експертними методами і методами теорії ігор.

В таблиці 1 представлено динаміку конфліктів у країнах з неефективною соціо-

економічною політикою.

Таблиця 1

Країни з неефективною соціо-економічною політикою та внутрішніми конфліктами (за даними

Світового Банку)

Країни Країни з конфлік-

тами 1999-2006

Країни без конфлік-

тів

1999-2006

% країн з конфлік-

тами

Країни, які розвиваються

(всі)

9 37 20%

Країни LICUS з індексом

CPIA<2,5

7 4 64%

Країни LICUS з індексом

2,5<CPIA<3,0

11 12 48%

Усього 27 55 33%

Аналіз процесів протікання конфліктів в країнах Південно-Східної Європи методом ситу-

аційного аналізу з використанням теорії ігор для моделювання поведінки еліти, дозволив ви-

значити середньострокові фактори, які послідовно формують ситуацію конфлікту:

1) горизонтальна нерівність як системна соціо-економічна нерівність між культурно-

різними групами країни, у першу чергу, етнічними, релігійними, лінгвістичними;

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

2) наявність організації та еліти, яка здатна управляти мобілізованою групою, ресурсів

для фінансування конфлікту.

У сучасному суспільстві призначенням еліти є пошук шляхів вирішення ключових загаль-

нозначущих проблем, консолідація суспільства і лідерство в реформуванні. Але якщо суспільство є

поділеним або за етнічною або за економічною ознакою, еліти виступають каталізатором конфлікту,

тому що фактично приймають рішення про початок конфлікту або про ухилення від нього.

Нижче за допомогою теорії ігор аналізується поведінка еліти і доводиться, що навіть у

поляризованому суспільстві еліта притримується примирювального стиля поведінки і вимуше-

на включатись у конфлікт лише в умовах відсутності інших альтернатив та під загрозою знач-

них втрат.

У випадку виникнення розбіжності у стратегічних інтересах кожен сегмент суспільства

та еліта, яка представляє його інтереси, повинні обрати між двома стратегіями: (1) стратегія

компромісу із супротивниками; (2) стратегія незламності у відстоюванні стратегічних інтересів.

До того ж, необхідно мати на увазі, що участь у конфлікті відволікає ресурси від інших видів

діяльності, у першу чергу, від виробничої активності.

В таблиці 2 представлено можливі виграші для учасників конфлікту в залежності від об-

раної стратегії.

Таблиця 2

Виграші учасників конфлікту і варіанти стратегічної поведінки

компроміс незламність

компроміс К1,К2 (взаємний компро-

міс –винагорода)

П1, С2

незламність С1, П2 Н1,Н2 (взаємна незлам-

ність – війна, пенальті)

К – компроміс, Н – незламність, С – спокуса, П – простацтво, нерозумна поведінка.

Для кожного гравця об’єктивно найбільш виграшною ситуацією є притримуватися стра-

тегії незламності у той час, як інша сторона конфлікту йде на компроміс (С,П). Якщо обидві

сторони обирають незламність – конфлікт продовжується, а ситуація опиняється у глухому ку-

ті. Якщо обидві сторони обирають компроміс – гра розвивається за правилами “дилеми в’язня”.

Два фактора впливають на вибір стратегії – загроза бути атакованим та альтернативна економі-

чна вартість конфлікту.

Аналізуючи поведінку еліти і мас в конфлікті, можна зазначити, що для всіх найбільш

виграшним варіантом поведінки є С, наступним - К, але щодо третього варіанту є розбіжності.

Для мас і для еліти альтернативна економічна вартість конфлікту, або критичний коефіцієнт

участі у конфлікті є різними. Маси з більшою вірогідністю оберуть Н, еліти – П. Найбільш ві-

рогідним сценарієм поведінки еліти є поступки у разі неможливості реалізації виграшу С і К,

тобто С > K > П > H.

Наявність інформації про економічну вартість конфлікту для іншої сторони та роль, яку

та збирається грати протягом конфлікту, є важливими факторами, які впливають на моделю-

вання сценаріїв розвитку конфлікту. Невизначеність щодо факторів, представлених вище, може

змінити характер і результати гри. Так, наприклад, можна припустити, що кожен буде намага-

тися покращити своє становище і є байдужим до виграшу інших. Але на практиці часто мають

місце випадки, коли один з гравців може пристати на деяке погіршення власної ситуації з ме-

тою значного погіршення становища іншого гравця. Тому необхідно розглядати, як буде змі-

нюватись стратегія в залежності від типології гравців і сукупності їх цілей участі в конфлікті.

Еліта має більше можливостей організації економічної активності в період стабільності і в умо-

вах глобалізації може здійснити інвестиції у більш стабільні регіони.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

Інституційна слабкість держави, неспроможність запровадити ефективні механізми

розв’язання конфліктної ситуації є фінальним акордом процесу розвитку конфлікту. Наукова

література містить декілька експертних оцінок рівня неспроможності української держави, які

періодично здійснюють різні міжнародні організації, такі як Світовий Банк або Інститут Карне-

гі. Найбільш відомою є оцінка Індексу неспроможності держави (The Failed States Index), яка

щорічно здійснюється Фондом Миру та Інститутом Карнегі. Оцінка FSI для України у 2005 та

2006 роках представлена у таблиці 3.

Таблиця 3

Оцінка індексу неспроможності української держави у 2005-2006 рр.

Індикатори

Соціальні Економічні Політичні/Військові

Рік

Загальна оцінка

Демографічний

тиск

Біженці

Невдоволення груп насе-

лення

Відтік населення

Нерівномірний розвиток

Економіка

Легітимність держави

Державна служба

Права людини

Сектор безпеки

Фрагментація еліти

Зовнішній вплив

2005 88.8 9.0 7.0 6.9 8.8 9.0 7.3 8.9 5.5 8.5 2.0 9.1 6.8

2006 72.9 7.0 3.8 7.2 7.5 7.0 4.5 7.0 5.5 5.9 3.0 7.5 7.0

Зміна

оцінки у

балах

15.9 -2 -3.2 +0.

-1.3 -2 -2.8 -1.9 0 -2.6 +1 -1,6 +0.2

Зміна

оцінки у

13% -20% -32% +3

-13% -20% -28% -19% 0% -26% +10% -16% +2%

У відповідності з оцінками експертів, FSI України покращився з 88,8 балів (ранг України

був 39 у 2005 році) до 72,9 (ранг України був 86 у 2006 році) за найбільш критичними для

України складовими індексу неспроможності.

Соціальні індикатори:

• Масовий рух біженців (індикатор змінився на 32%);

• Демографічний тиск (20%);

• Відтік населення (13%)

Економічні індикатори:

• Нерівномірний економічний розвиток територій або етнічних груп (20%);

• Різке економічне падіння (28%)

Політичні/Військові індикатори:

• Права людини (26%);

• Криміналізація або делегітимізація держави (19%);

• Фрагментація еліти (16%).

У 2006 році FSI України погіршився за індикатором “Сектор безпеки” на 10%. Взагалі, за

оцінками міжнародних експертів, Україна є в групі країн з високою вірогідністю внутрішніх

конфліктів та дезінтеграції.

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

Наступні висновки можуть бути зроблені на основі дослідження:

1. Аналітична модель розвитку конфліктів – основа класичної теорії війни за Клаузе-

віцем, не в змозі пояснити причини виникнення і процеси розвитку сучасних конфліктів, перш

за все, внаслідок трансформації війни. Модель розвитку конфліктів, запропонована у статті,

найкращим чином відповідає тенденціям протікання конфліктів низької інтенсивності, як це

доводять дослідження конфліктів у Західних Балканах і пострадянських країнах.

2. За допомогою статистичних методів доведена залежність між економічною модел-

лю і виникненням конфліктів. Ризик виникнення конфлікту підвищується, якщо очікування

щодо майбутнього економічного розвитку стають більш песимістичними.

3. Поглиблення горизонтальної соціо-економічної нерівності сприяє утворенню дис-

кримінованих груп, виключених з політичного життя, невдоволення яких є мотивом для участі

в конфлікті. Важливим слідством цієї закономірності є висновок про те, що лише економічного

зростання недостатньо для того, щоб запобігти ескалації конфлікту. Результати економічного

розвитку повинні бути розподілені між усіма верствами суспільства для того, щоб мінімізувати

протестний настрій найбідніших груп.

4. У розроблених моделях і проаналізованих випадках роль поглиблення міжрегіона-

льних диспропорцій, зовнішніх стимулів для дезінтеграції країни, слабкості державних інсти-

тутів і персональних мотивів еліти є основними факторами, які сприяють ескалації конфліктів,

переходу з латентної фази до відкритої.

Аналізуючи українську державу за факторами, які можуть призвести до дезінтеграції та

розпаду, необхідно зазначити, що центральним фактором нездатності, ламкості держави є сла-

бкі неефективні державні інститути. Але інші фактори ідентифікуються також.

Загалом, економічна політика зростання, підвищення ВВП на душу населення та зайнято-

сті дозволить знизити ризик конфліктів в країні, але необхідно також реалізовувати державну

політику, спрямовану на зменшення диспропорцій у регіональному розвитку та зменшення со-

ціальної нерівності.

Ефективність державного управління економікою, демократичні вибори, захист прав лю-

дини і верховенство права є умовами підтримки стабільних ситуацій безпеки.

Література

1. Карл фон Клаузевиц. О войне. М.: Госвоениздат, 1934.

2. Мартин ван Кревельд. Трансформация войны. М.: Альпина Бизнес Букс, 2006. - 344с.

3. Шеллинг Томас. Стратегия конфликта. Пер. с англ. Т. Даниловой под ред. Ю. Кузнецо-

ва, К. Сонина. – М.: ИРИСЭН, 2007. - 366 с.

4. Новая структура командования в рамках преобразования НАТО//Брифинги НАТО. –

2005. - 12 с.

5. Andrew Bennett. Case-Study Methods: Design, Use and Comparative Advantages.

Cambridge, Mass.: The MIT Press, April, 2005.

6. Bear F. Braumoeller and Anne E. Sartori. Empirical-Quantitative Approaches to the Study of

International Relations in the Analysis of International Relations (Detlef Sprinz and Yael Wolinsky,

Eds.) Cambridge Univ. Press, 2004.

7. Nicholas Sambanis. Using Case Studies to Expand Economic Models of Civil War in

Perspectives on Politics. Cambridge University Press and American Political Science Association,

Volume 4, 2004.

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

УДК 371.15:378.2

БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС І ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА

ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ В УКРАЇНІ

ТЕРЕНТЬЄВ М.В.

здобувач ДРІДУ НАДУ

при Президентові України

Особливу увагу акцентовано на необхідності переходу професійної

освіти державних службовців до надання освітньо-кваліфікаційних рівнів

(ОКР) «бакалавр», «магістр» державного управління, що найбільше сприятиме

особистісно-орієнтованому підходу до навчання, його більшій відповідності

освітньо-кваліфікаційним потребам державної служби та позитивно вплине на

розвиток безперервної освіти кадрів державного управління.

Особенное внимание акцентировано на необходимости перехода про-

фессионального образования государственных служащих к присвоению обра-

зовательно-квалификационных уровней (ОКУ) «бакалавр», «магистр» госу-

дарственного управления, что будет содействовать личностно-

ориентированному подходу к обучению, его большему соответствию образо-

вательно-квалификационным требованиям государственной службы и окажет

положительное воздействие на развитие непрерывного образования кадров го-

сударственного управления.

Attention is focused on the necessity of civil servants’ professional training

transformation towards providing bicycle system of the education-qualification de-

gree (EQD) with further giving the bachelor’s degree and master’s degree of public

administration. This transformation will be favorable for personality oriented ap-

proach development in training, which brings training in conformity with the educa-

tion-qualification needs of civil service and also will have positive influence on the

process of civil servants’ permanent professional training.

Значна частина наукових пошуків вітчизняних дослідників спрямована на аналіз перспе-

ктив приєднання вищої школи України до Болонського процесу. Це наукові праці: В. Кременя,

Я. Болюбаша, В. Вікторова, Д. Дзвінчука, М. Степка, В. Приходька, К. Корсака, І. Ластовченко

та ін. Невеликим є дослідників, які досліджують перспективи та механізми застосування Бо-

лонських ідей у професійну освіту державних службовців: В. Луговий, О. Оболенський, Н. Ни-

жник, Р. Ільясов, М. Івашов, І. Шпекторенко, Н. Синицина, Ж. Таланова та ін.

Однак час вимагає переходу від концептуальних ідей переходити до визначення конкрет-

них шляхів наближення професійної освіти до європейських стандартів. Місце освіти у розвит-

ку персоналу управління розкривається у роботах Richard A. Chapman, Milkovich George T.,

Glueck William F., Barth Richard T. та ін., а аспекти розвитку Болонського процесу розглянуті в

роботах G. Haug, C. Tauch, J. Kirstein та ін.

Важливим напрямом є перехід професійної освіти державних службовців в Україні на рі-

вневу основу, тобто відходу від сучасної практики, коли ОКР магістра з державного управління

надається без попереднього ОКР за тією ж кваліфікацією. Можливість отримувати базову вищу

освіту за ОКР «бакалавр», а потім – ОКР «магістр», не лише сприятиме приходу на державну

службу молоді, а надасть можливостей кадрових призначень в залежності від необхідних вимог

та рівня професійної компетентності, яку має кандидат на посаду. Такий підхід повністю відпо-

відає практикам провідних країн світу, де на найнижчі посади беруться люди інколи з серед-

ньою освітою, і які, за умов їх швидкої адаптації до нової професії, можуть продовжити на-

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

вчання за різними формами, підвищувати власний професіоналізм, одночасно рухаючись по

службі.

Тема статті – розгляд основних напрямів трансформації професійної освіти державних

службовців в Україні у русі Болонського процесу, обгрунтовування введення ОКР «бакалав-

ра», «магістра» у сфері державного (публічного) управління та необхідності такого кроку для

покращення професіоналізму персоналу державного управління. Тема, таким чином, визначає й

містить в собі головні завдання даної публікації.

Мета змін, які відбуваються в Україні у межах Болонського процесу – створення прямого

зв’язку ринку праці з ринком освітніх послуг. Більшість науковців виділяють у рамках цього

процесу шість ключових позицій. Розглянемо їх у контексті професійної освіти за спеціальніс-

тю та напрямом підготовки «Державне управління».

1. Уведення двоциклового навчання. У вищій школі фактично пропонується ввести два

цикли навчання: 1-й – до одержання першого академічного ступеня і 2-й – після його одержан-

ня. При цьому тривалість навчання на 1-му циклі має бути не менше 3-х і не більше 4-х років.

Навчання впродовж другого циклу може передбачати отримання ступеня магістра (через 1-2

роки навчання після одержання 1-го ступеня) і/або докторського ступеня (за умови загальної

тривалості навчання 7-8 років). Система професійної освіти (навчання) державних службовців в

Україні вже наполегливо вимагає переходу до дворівневого циклу навчання, головним чином

через те, що присвоєння ОКР «магістр державного управління» відбувається без наявності по-

передніх рівнів за спеціальністю «Державне управління», оскільки попередніх ступенів цієї

спеціальності у вищій освіті нашої країні не створено. Зроблений нами попередній аналіз освіт-

ньо-професійної програми (ОПП) [1] підготовки та освітньо-кваліфікаційної характеристики

(ОКХ) [2] магістра за спеціальністю 8.150100 «Державне управління» довів про наступне: галу-

зевий стандарт освіти створено уніфіковано для вищої, середньої та нижчої ланки посад держа-

вної служби, зміст умінь (які нами пропонується розділити на навчальні і професійні. – М.Т.)

створено у своїй більшості для вищих керівних кадрів, а знання, на яких повинні формуватися і

занесені до Стандарту уміння, мають значний перекіс у бік підготовки людини як фахівця за

обраною нею професією. Це економіка, регіональна політика, значно меншою мірою – держав-

на служба, важливі питання соціально-економічного та політичного розвитку країни, ще менше

– на особистісний розвиток слухача. Оволодіння таким значним обсягом навчальних умінь є

надто проблематичним за 18 місяців – нормативним терміном навчання за денною формою.

Діючий нині Галузевий стандарт вищої освіти України за спеціальністю на напрямком

навчання «Державне управління» (далі – ГСВОУ), створений 2005 року, не дивлячись на свій

позитивний вплив на професійну освіту державних службовців, викликає й інші зауваження.

Його впровадження у навчальний процес вимагає відповідного науково-методичного супрово-

ду. Адже специфіка його побудови, акцентуація на формуванні у слухачів власне умінь призво-

дить до того, що знання, як основа умінь і навичок слухачів, не стають такою ж важливою ме-

тою при формуванні змісту навчання, змісту індивідуальної роботи, контролі та оцінці якості

професійної освіти даної категорії слухачів.

Болонський процес висуває нові умови й вимоги до ліцензування, атестації, акредитації,

встановлення відповідних стандартів, критеріїв, індикаторів для фахової підготовки, а з іншого

– пристосування цієї системи до посадової структури державної служби, професійно-

кваліфікаційних характеристик (ТПКХ) посад державних службовців (та посадових осіб орга-

нів місцевого самоврядування). Крім того, ТПКХ посадових осіб місцевого самоврядування не

існує, а використання ТПКХ посад державних службовців для посад органів місцевого само-

врядування є невиправданим, оскільки повноваження цих органів різні, хоч і через розпливча-

тість законодавства вони співпадають майже на 80%. Академічні програми кожного рівня по-

винні мати чітку типову структуру і допускати їх модифікацію з урахуванням осіб, які навча-

ються, та реалізацію модульно-кредитної накопичувально-трансферної системи фахової освіти.

Значної теоретико-практичної роботи вимагає розробка відповідності рівневої організації фа-

хової освіти до ТПКХ посад державних службовців, умов добору кадрів, їх щорічного оціню-

вання, атестації, а також підвищення кваліфікації, самоосвіти. Модель формування змісту на-

вчання повинна мати наступну структуру: компетенція органу влади, де працюватиме майбут-

ДонДУУ ♦ МЕНЕДЖЕР ♦ № 3 (45) ♦ 2008 р.

ній спеціаліст → компетенція спеціаліста → навчальна компетенція (знання, уміння, навички)

слухача → ГСВОУ (ОПП, ОКХ), навчальні програми → вимоги до контролю знань (поточного,

підсумкового) → зміст і вимоги до стажувань.

Особливо підкреслюємо необхідність чіткішої прив’язки змісту навчання до професійно-

кваліфікаційних вимог до посади (тієї, на якій працює або працював, та на якій перебуває у ка-

дровому резерві), галузі професійної діяльності. У формуванні змісту навчання варто посилити

увагу до регіональних особливостей соціально-економічного, політичного розвитку регіонів

України. Це дозволяє існуючий ГСВОУ за рахунок варіативної частини навчання. Вказані в

ОПП уміння, хоч і наповнені назвами змістових модулів, проте у своєму формулюванні не від-

бивають у зрозумілій формі змісту тих знань, на яких ці уміння повинні будуватися. Перед нау-

ковцями постає конкретне питання – поєднання предметної і галузевої спрямованості Галузево-

го стандарту (його ОПП).

Потрібно унормувати формування навчальних умінь як мету навчальних дисциплін та

навчального об’єкту – навчальної інформації певного обсягу, що має самосійну логічну струк-

туру та зміст, і дає змогу оперувати цією інформацією у процесі діяльності мислення. На це має

спрямовуватися і освітня діяльність, зміст структурно-логічної схеми підготовки, а також роз-

рахований на це цикл підготовки – сукупність змісту освітньої або професійної підготовки

(змістових модулів, підмодулів), що поєднані за ознаками приналежності їх змісту до спільного

освітнього або професійного напряму.

Часто зміст уміння сформульовано в ОПП занадто вузько та узагальнено порівняно з тим

навчальним матеріалом, який міститься у змістовному модулі. Вузькість уміння часто поєдну-

ється з його посадовою і галузевою невизначеністю, адже абстрактної державної служби не іс-

нує, вона має чітко визначений законодавством галузевий характер. Виникає ситуація, «коли

набутий під час навчання в Академії потенціал знань залишається не повністю використаним,

що негативно впливає на мотивацію працівника до виконання своїх функцій» [3, c. 10].

Потребують більшої уваги міжпредметні зв’язки і кореляція змісту навчання різних пре-

дметів нормативної і варіативної складових програм, посилення впливу індивідуальної (само-

стійної) роботи, самоосвіти слухачів під керівництвом викладача, а отже, індивідуалізації семі-

нарських і практичних занять, стажування з вироблення відповідних умінь.

У процесі професіоналізації державного службовця об’єктивно зростає значення дистан-

ційної (заочно-дистанційної) та інших форм освіти, навчання у професійному розвитку держав-

них службовців. Ця форма навчання сприятиме підвищенню академічної мобільності службов-

ця, а разом з тим – й професійної, за умов дотримання вищими навчальними закладами (ВНЗ)

стандартів якості освіти (навчання).

Посадова структуризація державної служби об’єктивно вимагає впровадження рівневої

освіти у спеціальності «Державне управління», що дозволить краще пристосовувати зміст осві-

ти до певних категорій слухачів, виходячи з їх професійної навчаємості, виконуваних функцій,

галузевої спрямованості діяльності, перспектив кар’єрного просування. Крім освітнього рівня

«бакалавр» є передумови до створення освітнього рівня «молодший спеціаліст» за спеціальніс-

тю «Державне управління», що відповідатиме функціям нижчих посад державної служби і

створюватиме умови до подальшої професійної освіти за вищими рівнями з використанням різ-

них форм навчання і до посилення професійної, галузевої та функціональної спрямованості

змісту програм підвищення кваліфікації.

2. Запровадження кредитної системи. У ВНЗ України пропонується запровадити у всіх

національних системах освіти систему обліку трудомісткості навчальної роботи в кредитах. За

основу пропонується прийняти ECTS (Європейська система перезарахування кредитів (заліко-

вих одиниць трудомісткості), зробивши її нагромаджувальною системою, здатною працювати

в рамках концепції «навчання впродовж усього життя». На нашу думку, з теоретичної точки

зору запровадження кредитно-модульної системи у підготовку спеціалістів за спеціальністю

«Державне управління» не має будь-яких перешкод, хоча перехід слухачів з одних ВНЗ, які го-

тують магістрів державного управління, до інших є мінімальним. Запровадження кредитно-

модульної системи є більш актуальним за умов рівневості (існування циклів) освіти.

3. Контроль якості освіти. Передбачається організація акредитаційних аґентств, незале-

♦ МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ♦

жних від національних урядів і міжнародних організацій. Оцінка буде ґрунтуватися не на три-

валості або змісті навчання, а на тих знаннях, уміннях і навичках, що отримали випускники.

Одночасно будуть встановлені стандарти транснаціональної освіти, у тому числі за спеціальні-

стю «Державне управління».

4. Розширення мобільності. На основі виконання попередніх пунктів передбачається іс-

тотний розвиток академічної мобільності слухачів (студентів). Окрім того, ставиться питання

про розширення мобільності викладацького й іншого персоналу для взаємного збагачення єв-

ропейським досвідом. Однак за умов адаптації українського законодавства (у тому числі й дер-

жавної служби) до стандартів ЄС, адміністративна реформа, які триватимуть невідомо який

час, зміст підготовки спеціалістів в Україні порівняно з країнами ЄС надто відрізнятиметься.

Це унеможливлюватиме професійну мобільність державних службовців у міжнародному вимі-

рі, однак створить сприятливі умови для професіоналізації кадрів державної служби на засадах

розвитку їх професійної мобільності в самій службі, а саме їх здатності до рухливості, швидкої

зміни стану, статусу, соціальної категорії, готовності та здатності до набуття нових (переважно

професійних) знань, навичок, уміння швидко орієнтуватися в ситуації, саморегулюватися, са-

моорганізовуватися, знаходити потрібні форми діяльності [8, с. 211].

5. Забезпечення працевлаштування випускників. Одним із важливих положень Болонсько-

го процесу є орієнтація ВНЗ на кінцевий результат: знання й уміння випускників повинні бути

застосовані і практично використані на користь усієї Європи. Усі академічні ступені й інші

кваліфікації мають бути затребувані європейським ринком праці, а професійне визнання квалі-

фікацій має бути спрощене. Для забезпечення визнання кваліфікацій планується повсюдне ви-

користання Додатка до диплома, який рекомендований ЮНЕСКО. Навіть через виконання

умов, викладених нами у пп. 1, 2, 4, наближенні державної служби до євростандартів, в україн-

ських випускників за спеціальністю «Державне (публічне) управління» вряд чи виникне мож-

ливість отримати роботу за кордоном.

6. Забезпечення привабливості європейської системи освіти. Одним із головних завдань,

що має бути вирішене в рамках Болонського процесу, є залучення в Європу більшої кількості

студентів з інших реґіонів світу. Вважається, що введення загальноєвропейської системи гаран-

тії якості освіти, кредитної системи накопичення, легко доступних кваліфікацій тощо, сприяти-

ме підвищенню інтересу європейських та інших громадян до вищої освіти [5, с. 13-14].

Як бачимо, визначення змістовних модулів навчання з кожної дисципліни, узгодження

кредитних систем оцінювання досягнень слухача повинно стати основою для вирішення ще

однієї задекларованої в Болоньї мети – створення умов для вільного переміщення студентів,

викладачів, менеджерів освіти та дослідників на теренах Європи. Проте й формування галузе-

вих стандартів вищої освіти вимагає впровадження більш досконалої моделі її формування, яка

б чіткіше визначала вимоги не лише до умінь випускників, а й до їх знань, які згодом би транс-

формувалися у професійні знання, уміння й навички. Проходження стажування випускниками

магістратур державного управління повинне мати більше професійне спрямування і позбавля-

тися формалізму, кращу систему контролю. Обов’язковим вважаємо наявність внутрішніх та

зовнішніх державних і громадських систем контролю якості освіти.

Загалом визначальними критеріями освіти в рамках Болонського процесу є: якість підго-

товки фахівців; зміцнення довіри між суб’єктами освіти; відповідність європейському ринку

праці; мобільність; сумісність кваліфікації на вузівському та післявузівському етапах підготов-

ки; посилення конкурентоспроможності Європейської системи освіти. Ці вимоги є певною про-

грамою розвитку вищої освіти України, якій, на думку дослідників, належить визначитись «із

можливістю поєднання сильних сторін … типу освіти, історичного нам притаманного, і другого

типу, який на ділі довів свої незаперечні переваги» [7,с.24].

Болонський процес вимагає від студента здійснювати автономну науково-дослідницьку

роботу, а викладач повинен давати студенту не лише знання, а й пропонувати йому методику

наукових пошуків, доводити методику наукових пошуків не лише на рівні знань, а й навчаль-

них, а згодом професійних умінь і навичок. Болонська система стимулює студента, націлює йо-

го на самостійну роботу, вільний доступ до Інтернету, що залишатиметься вкрай важливим

умінням у його професійній діяльності на посадах державної служби і навичкою у самоосвіті.