Малафіїк І.В. Дидактика

Подождите немного. Документ загружается.

211Роздiл 6. Зміст освіти і навчання

§ 4. Базовий навчальний план, навчальні програми

Навчальний план і його структура

Перелік навчальних предметів

Навчальні програми

Базовий навчальний план і його структура. Базовий навчальний план

є основоположною складовою Державного стандарту загальної серед

ньої освіти. Він дає цілісне уявлення про структуру загальної середньої

освіти через інваріантну та варіативну складові, окреслює освітні га

лузі та розподіл годин між ними, визначає гранично допустиме навчаль

не навантаження учнів та загальну кількість навчального часу.

Навчальний план – це концентроване вираження загальної кон

цепції освіти. Він враховує нову політичну концепцію розвитку сус

пільства і вимог реформи школи, створює умови для демократизації і

гуманізації освіти. В його основу покладено інтереси суспільства і дер

жави в галузі освіти та освітні інтереси особистості [3].

Базовий навчальний план за змістом охоплює такі освітні галузі:

“Словесність”, “Суспільствознавство”, “Математика”, “Природознав

ство”, “Мистецтво”, “Фізична культура і здоров’я”, “Технологія”.

Галузь “Словесність” передбачає оволодіння учнями українською

мовою як засобом спілкування, надбаннями української духовності й

культури.

Галузь “Суспільствознавство” розкриває сутність і закономірності

соціальних явищ та процесів, що відбуваються в ході історичного роз

витку людства й української нації зокрема.

Освітня галузь “Математика” має забезпечити оволодіння школя

рами розумінням природи і сутності математичних знань, методів ма

тематики, системою математичних знань, а також уміннями, що ма

ють у першу чергу загальнокультурний і загальноосвітній характер.

Галузь “Природознавство” передбачає засвоєння учнями наукових

фактів, понять, фундаментальних законів і теорій з основ природни

чих наук, необхідних для формування у школярів наукової картини

світу. Вона є основою формування наукового ноосферного світогляду,

системності мислення та розуміння сучасних виробничих та екологіч

них технологій.

Галузь “Мистецтво” розкриває художньоестетичні цінності сусп

ільства й особистості, багатий світ духовної культури українського та

інших народів і національностей, допомагає учням розуміти образну

мову різних видів мистецтв, ознайомлює їх із жанрами і стилями, при

лучає їх до творчої діяльності в окремих видах мистецтва.

І. В. Малафіїк. Дидактика212

Галузь “Фізична культура і здоров’я” має на меті ознайомити учнів з

особливостями і засобами фізичного розвитку людського організму, за

лучити їх до систематичних занять фізкультурою і спортом, форму

вати потребу і вміння фізичного самовдосконалення, безпеки життєд

іяльності, сприяти культурі здорового способу життя, організації ак

тивного дозвілля і відпочинку, реабілітації й корекції здоров’я.

Освітня галузь “Технологія” передбачає забезпечення учнів знан

нями наукових основ сучасного виробництва, формування технологі

чної і комп’ютерної грамотності, формування загальнотрудових умінь

і навичок.

На основі цього плану створені і створюються типові навчальні пла

ни для різних типів шкіл, які у свою чергу служать базою для розроб

лення навчального плану конкретної школи. На початку навчального

року ці плани затверджуються на засіданнях педагогічних рад шкіл.

Саме у зв’язку з викладеними вище міркуваннями, навчальний план і

називається базовим.

Типовий навчальний план є переліком навчальних предметів із вка

зівкою, в якому класі і скільки годин на тиждень відводиться на вив

чення кожного з них. Він складається з двох компонентів: державного

і шкільного. Державний компонент є переліком обов’язкових для вив

чення в усіх типах шкіл навчальних предметів. Шкільний компонент є

сукупністю вибірковообов’язкових предметів.

Типовий навчальний план – це не лише перелік навчальних пред

метів із вказівкою, в якому класі і скільки годин на тиждень відводить

ся на вивчення кожного з них. У плані, окрім того, розроблено струк

туру навчального року за семестрами, здійснено розподіл часу між пред

метами. Він складається за роками навчання і є сукупністю двох ком

понентів: державного і шкільного.

Державний компонент навчального плану є переліком обов’язко

вих для вивчення навчальних предметів в усіх типах загальноосвітніх

шкіл, незалежно від форми фінансування (державна, приватна).

Шкільний компонент є сукупністю вибірковообов’язкових пред

метів. Виділення шкільного компоненту спрямовано на максимальну

адаптацію змісту освіти і навчання до конкретних особливостей регіо

ну і школи.

План дає змогу здійснити диференціацію навчання на всіх його сту

пенях. Зразки деяких планів дано у додатках 35 [с. 389–393].

Розвитку особистості школяра сприяє передбачена планом ґрун

товна гуманітаризація освіти, що виражено у перерозподілі загально

го навчального навантаження на користь гуманітарних предметів

(більше половини навчального часу). У навчальному плані закладено

213Роздiл 6. Зміст освіти і навчання

ідею інтеграції навчальних предметів на основі їх загальнокультурної

спрямованості.

Навчальним планом передбачено введення профільного навчання

з 10 класу та класів із поглибленим вивченням предметів з 8го класу.

У міру того, як будуть просуватися роботи вчених і органів освіти зі

створення стандартів освіти, буде видозмінюватися і вдосконалюватися

базовий навчальний план.

Обов’язкова для учнів частина шкільного компоненту складається

із курсів за вибором і профільного навчання старшокласників.

Курси за вибором повинні сприяти формуванню стабільних інте

ресів, розвитку самостійності і творчої активності дітей, що необхідно

для свідомого вибору ними профілю навчання і майбутньої професії.

Залежно від особливостей учнівського і педагогічного колективів

рада школи складає список курсів на даний навчальний рік. Кожному

школяреві надається право вибирати один або декілька курсів.

З 10го класу в школі вводиться профільне навчання – спеціаліза

ція освіти у тій галузі, до якої в учня з’явився стабільний усталений інте

рес і здібності.

Факультативні і додаткові заняття – друга частина шкільного ком

поненту. Вона призначена для коректування та індивідуалізації навчан

ня. Резервний час, виділений на ці заняття, може бути використаний

для роботи з усім класом чи з групою учнів, чи навіть з одним учнем.

Зменшення сумарного навчального навантаження обов’язкових

предметів дає можливість виділити навчальний час на індивідуалізацію

навчання. Максимальний обов’язковий тижневий час обмежується у

плані тридцятьма годинами, що реально дає можливість перевести

школу на 5денний тиждень.

Навчальні програми. У навчальних програмах дається загальна ха

рактеристика змісту навчального матеріалу з кожного навчального

предмету, розподіл його за роками навчання. Пояснювальна записка,

з якої починається кожна програма, розкриває провідні ідеї , мету і зав

дання, структуру навчального предмета, методичні особливості його

вивчення. У навчальних програмах дається характеристика змісту на

вчання з кожного навчального предмета, розподіл його за роками на

вчання.

Навчальна програма – документ державної ваги і значення, тому

його обов’язково затверджує Міністерство освіти і науки України. Про

грами з навчальних предметів шкільного компоненту кожен навчаль

ний заклад розробляє самостійно, але вони мають бути обов’язково

затверджені Міністерством освіти і науки України. Це саме стосується

і навчальних планів та програм для навчальних закладів нового типу.

І. В. Малафіїк. Дидактика214

Ці навчальні заклади можуть розробляти і навчальні плани, і навчальні

програми для себе, але вони мають бути затверджені Міністерством

освіти і науки України.

Важливо також зазначити, що для загальноосвітніх закладів діють

рівневі навчальні програми, в яких визначено змістове наповнення для

кожного з трьох рівнів: рівень А (найнижчої складності), рівень Б (се

редньої складності) і рівень С (найвищої складності). Вибір рівня склад

ності – прерогатива вчителя. Він, знаючи пізнавальні можливості кла

су, свої можливості як учителя, навчальноматеріальне забезпечення

навчального процесу за погодженням з дирекцією школи обирає той

чи інший рівень складності у вивченні конкретного навчального пред

мета.

Підсумок. Базовий навчальний план – це концентроване виражен

ня загальної концепції освіти, основоположна складова Державного

стандарту загальної середньої освіти. Він дає цілісне уявлення про

структуру загальної середньої освіти через інваріантну та варіативну

складові, окреслює освітні галузі та розподіл годин між ними, визна

чає гранично допустиме навчальне навантаження учнів та загальну

кількість навчального часу.

Перевірте свої знання:

1. Що таке навчальний план?

2. Чому його називають базовим?

3. З яких компонентів складається базовий навчальний план?

4. Що таке державний компонент базового навчального плану?

5. Що таке шкільний компонент, якими навчальними дисциплінами він

наповнюється?

6. Які функції навчальних програм?

Література

1. Вендровская Р.Б. Очерки истории советской дидактики. – М.: Педаго

гика, 1982. – 128 с.

2. Гончаренко С. У. Державний стандарт змісту шкільної освіти (дидактич

на концепція) //Проф. освіта: педагогіка і психологія: Укр. пол. щорічник. –

Ченстохова; К., 1999. – С. 29 – 37.

3. Державний стандарт загальної середньої освіти в Україні. Галузь “При

родознавство”. – К.: Генеза, 1997.

4. Загвязинский В.И. Теория обучения: Современная интерпретация: Учеб.

пособие для студентов высш. пед. учеб. заведений, обучающ. по спец. 03100 –

Педагогика и психология. – М.: Академия, 2001. – 188 с.

5. Закон України “Про освіту” // Голос України. – 1996. – 25 квітня.

6. Ільченко В.Р. Дидактичні засади інтеграції змісту природничонаукової

215Роздiл 6. Зміст освіти і навчання

шкільної освіти з погляду продуктивного навчання / Педагогіка і психологія.

– 2000. №2. с. 5–12.

7. Каптерев П.Ф. Избр. – М., 1982.

8. Коменский Я.А. Великая дидактика. Избр. пед. соч. – М., 1982. – Т.1.

9. Костюк Г. С. Навчальновиховний процес і психічний розвиток особи

стості / За ред. Л.М.Проколієнко; упор. В. В. Андрієвська, Г. О. Балл, О. Т.

Губко, О. В. Проскура. – К.: Рад. школа, 1989. – 608 с.

10. Краевский В.В. Проблемы научного обоснования обучения: Методоло

гический анализ. – М., 1977. – 264 с.

11. Леднев В.С. Содержание общего среднего образования: Проблемы

структуры. – М.: Педагогика, 1980. – 264 с.

12. Междисциплинарные исследования в педагогике /Под ред.М.Полон

ского. – М.: Институт теоретической педагогики и международных исследо

ваний в образовании РАО, 1994. – 229 с.

13. Новое педагогическое мышление / Под ред.А.В.Петровского. – М.:

Педагогика, 1989. – 280 с.

14. Оконь В. Введение в дидактику / Пер. с польск. Л.Г.Кашуркевича, Г.Го

рина . – М., 1990.

15. Педагогічний словник/Упор.С.У.Гончаренко. – К.: Вища школа, 1999.

– 568 с.

16. Педагогический поиск / Сост. Н.Н.Баженова. – М.: Педагогика, 1987.

– 544 с.

17. Пидкасистый П.И. Учебное пособие для студентов педагогических ву

зов и педагогических колледжей.– М., Педагогическое общество России, 1998.

– 640 с.

18. Подласый И.П. Педагогика: новый курс: Учеб. для студ. высш. учеб. за

ведений: В 2 кн. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – Кн1: Общие ос

новы. Процесс обучения. – 576 с.

19. Подласый И.П.Педагогика:100 вопросов–100 ответов: Учеб.пособие для

вузов.– М.: ВЛАДОС ПРЕСС, 2001.

20. Скаткин М.Н. Проблемы современной дидатики. – М., 1980. – 96 с.

21. Смирнов В.И.Общая педагогика в тезисах, дефинициях, иллюстраци

ях. – М.: Педагогическое общество России, 2000. – 416 с.

22. Ушинский К. Д. Избранние педагогические сочинения, т. 2. – М.: Пе

дагогика, 1974 – 438 с.

216

Розділ 7.

МЕТОДИ І ЗАСОБИ НАВЧАННЯ

§ 1. Загальна характеристика методу навчання

Народна педагогіка про методи навчання

Методи навчання у дидактичній системі Я. Коменського

Класики наукової педагогіки про методи навчання

Методи навчання у трактуванні авторів підручників з педагогіки

Структура методу навчання

Народна педагогіка про методи навчання. Як елемент дидактичної

системи “методи навчання” дають відповідь на запитання: як учити?

Кожен учитель щоденно і неодноразово повертається до цього питан

ня і намагається знайти відповідь на нього впродовж усієї своєї діяль

ності. Вічне питання школи і педагогічної науки!

Народна мудрість, народна практика навчання і виховання нагро

мадили значний досвід того, “як учити?” Просто і зрозуміло звучать

приказки, приповідки і прислів’я українського народу:

“Усяке діло починай з голови”;

“Бурчання наскучить, приклад научить

“Добрий приклад кращий за сто слів”;

“Краще один раз побачити, ніж сто разів почути”;

“Говори мало, слухай багато, а думай ще більше”;

“Доки не впріти, доти не вміти”;

“Ліпше раз переписати, ніж десять раз прочитати”;

“Мудрий той, хто думає, як зробити”;

“Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні”;

“Не на користь книжку читав, коли вершки лише хапав”;

“Спитаєш – сором на годину, не спитаєш –

можеш на все життя осоромитись” [див. додаток 1].

Методи навчання у дидактичній системі Я. Коменського. Наукова

педагогіка намагається дійти до глибинної суті методу навчання і з’я

сувати всі його боки. Червоною ниткою ідея методу навчання про

ходить крізь всю педагогічну систему Я. Коменського. Щоб переко

натися у цьому, достатньо розкрити “Велику дидактику” і прочита

ти її повну назву: “Велика дидактика, або мистецтво вчити всіх і вчи

ти всьому, причому з надійним успіхом, так, щоб невдач ніяких не

було” [9].

217Роздiл 7. Методи і засоби навчання

Питання “як учити?” цікавило Я. Коменського чи не найбільше. Го

ворячи про користь дидактики, він пише, якщо метод виховання (тут

він має на увазі і навчання) доведений до безпомилкової правильності,

то результат, на який завжди сподіваються, не може з Божою допомо

гою не настатити.

Серед положень, які великий педагог розвивав у розділах своєї праці

і які мають пряме відношення до методу навчання, є такі:

“Точний порядок дня школи необхідно запозичити у природи”.

“Загальні вимоги навчання й учіння, тобто як учити і учитися”.

“Основи легкості навчання й учіння”.

“Основи найкоротшого шляху навчання”.

У розділі XVI Я. Коменський пише: “А хто не знає, що для посіву і

насадження потрібні деяке мистецтво і досвідченість... Звичайно, інко

ли невдача спіткає навіть досвідчених людей... однак мова йде зараз не

про передбачуваність і випадковість, а про мистецтво попереджувати

випадковість передбачуваністю”[9].

Великий педагог був твердо переконаний, що можна розробити

такий метод навчання, який би не допускав випадковостей, або в уся

кому разі зводив би їх до мінімуму, тим самим він передбачив появу

педагогічних технологій.

Далі він пише, що метод навчання повинен бути “зведений у нау

кову теорію”, бо тільки за такого методу “мистецтво духовного насад

жения можна поставити на такі тверді основи навчання, щоб воно на

певне йшло вперед і не обманювало у своїх результатах”.

Намагаючись відкрити універсальний метод навчання (виховання),

він звертається до природи і, вважаючи людину частинкою природи,

опирається на паралелізм природного і штучного. “Розглядаючи, як

йдучи слідами природи, вдало наслідують її садівники, художники, ар

хітектори, ми легко побачимо, яким чином повинні наслідувати її й

учителі юнацтва”.

Метод, який Я. Коменський бачить як універсальний, можна було

б назвати методом паралелізму природного і штучного. У наступних

розділах, у своїх основоположеннях він розкриває всі його боки. Наве

демо деякі з них:

“Ніщо не починається несвоєчасно”.

“Матеріал раніше форми”.

“Матеріал робиться придатним для сприймання форми”.

“Усе утворюється окремо, а не змішано”.

“Спочатку внутрішнє”.

“Спочатку загальне”.

І. В. Малафіїк. Дидактика218

“Усе поступово і ніяких стрибків”.

“До закінчення справи не треба зупинятися”. (Далі див. додаток 1,

с. 382 – 386)

Даючи тлумачення кожному з цих основоположень, аналізуючи

природу, він порівнює стан справ у школі і доходить цілком конкрет

них висновків. Як приклад наведемо перше з основоположень розділу

XVI “Загальні вимоги навчання і учіння, тобто як вчити й учитися”:

“Природа старанно пристосовується до слушного часу.... Отже, ми

робимо висновок:

І. Освіту людини потрібно починати у весну життя.

ІІ. Ранішній час для занять – найзручніший.

ІІІ. Усе, що підлягає вивченню, повинно бути розподілено відпов

ідно до ступенів віку так, щоб пропонувалося для вивчення тільки те,

що доступне сприйманню у кожному віці”.

У другому основоположенні: “Природа підготовлює собі матеріал,

перш ніж починає надавати йому форму...”. Звідси випливає, що для

корінного виправлення методу необхідно:

ІІ. Розвивати розум раніше за мову.

ІІІ. Ніякої мови не вивчати з граматики, а кожну мову потрібно

вивчати із підходящих творів письменників.

IV. Реальним навчальним предметам віддавати перевагу перед фор

мальними.

V. Прикладам віддавати перевагу перед правилами.

Звичайно, не всі його основоположення безпосередньо стосують

ся методу навчання, значна частина їх стосується методу організації

навчання, але пошук відповіді на запитання “як?” домінує в усіх його

міркуваннях і висновках.

Метод навчання – це система. Метод навчання – це шлях, яким

здійснюється рух досвіду суб’єкта навчання, його розвиток. Цей шлях

пов’язаний з діяльністю вчителя та діяльністю учнів з досягнення цілей

навчання.

Метод навчання  складне педагогічне утворення, яке має систем

ний характер, тобто є системою. Виділимо його системні характерис

тики, а саме: що є елементами системи (кожна система є сукупністю

елементів), що виконує роль системотвірних чинників (у кожній сис

темі діє їх декілька), яка її структура, як здійснюється характерна для

даної системи взаємодія елементів, унаслідок чого у ній виникає сис

темна (емерджентна ) властивість, яка у свою чергу діє на всі атрибу

тивні ознаки системи (її морфологічні компоненти).

Щоб виділити ці характеристики системи “метод навчання”, про

аналізуємо всі визначення методу навчання, які дали видатні педаго

219Роздiл 7. Методи і засоби навчання

ги, та ті визначення, які зустрічаються в підручниках і посібниках з педа

гогіки.

Класики наукової педагогіки про методи навчання. Певний вне

соку розробку проблеми методів навчання зробили Й. Песталоцці, Й.

Гербарт, А. Дістервег, вітчизняний класик наукової педагогіки К.У

шинський.

Й. Песталоцці (1746–1827 рр.) одним із найважливіших засобів вихо

вання і розвитку людини вважав працю, яка розвиває не тільки фізичні

сили, а й розум. Він стверджував, що розум людини розвивається в про

цесі роботи власної думки, а не через механічне засвоєння чужих думок.

Усяке навчання повинно засновуватися на спостереженні і досліді,

підніматися до висновків і узагальнень. Воно сприяє нагромадженню уч

нем на основі його чуттєвого досвіду запасу знань і розвиває його розу

мові здібності. Без застосування наочності як основи навчання не можна

добитися правильних уявлень про навколишній світ, розвинути мислен

ня і мову. Ідея розвивального навчання, висунута Й. Песталоцці, вплину

ла на подальший розвиток передової педагогічної теорії і практики.

Можна таким чином виділити такі характерні особливості методу

навчання у розумінні Й.Песталоцці: метод навчання забезпечує робо

ту власної думки учня; матеріалом для цієї роботи є спостереження і

дослід; метод орієнтує не тільки на нагромадження певного запасу

знань, а й на розвиток розумових здібностей [17].

Йоганн Фрідріх Гербарт (1716–1841 рр., народився у Німеччині)

вважав навчання головним і основним засобом виховання. Він розріз

няв три види навчання: описове, аналітичне, синтетичне, серед яких

описове має на меті виявити досвід дитини і доповнити його. Шляхом

живої, образної розповіді вчитель розширює знання учнів.

Як і в усій педагогіці, у розв’язанні проблеми “як учити?” значне

місце належить вітчизняному видатному педагогові Костянтину Дмит

ровичу Ушинському. За 47 років свого життя тільки третину він віддав

педагогічній науці, але зробив так багато, як ніхто до нього з вітчизня

них ученихпедагогів.

Як і Я. Коменський, К.Ушинський відстоював принцип природо

відповідності. Він вважав, що педагог повинен перш за все вчитися у

природи і, аналізуючи дитяче життя, виводити правила для школи, а

врахування психологічних особливостей дитини є найважливішою

умовою правильної побудови навчальної роботи.

Особливо важливого значення він надавав осмисленому засвоєн

ню й активності в навчанні. На його тверде переконання, усяке пра

вильне учіння має йти від відомого і переходити до невідомого, а не

навпаки. За такого методу учіння, як стверджував видатний педагог,

І. В. Малафіїк. Дидактика220

збуджується та самостійна робота мозку учня, яка становить єдино міцну

основу всякого плідного учіння.

К. Ушинський виділяв два головних методи навчання: синтетич

ний та аналітичний. Крім того, велику цінність він убачав у таких мето

дах, як лабораторнопрактична робота, усні і письмові вправи, робота

над книгою та ін. Сократичний метод, на його думку, є “кращим спо

собом переведення механічних комбінацій у розмірковуванні для будь

якого віку й особливо для дитячого” [29 ]. “При сократичному методі,

власне кажучи, не дається ніяких нових рядів і груп уявлень, а вже існу

ючі ряди і групи приводяться у нову мислительну систему,” – писав

він (там же).

Винятково великого значення К. Ушинський надавав розповіді.

Правильне застосування цього методу, його ефективність зумовлена в

першу чергу змістом розповіді, формою викладу, відповідністю викла

ду рівню розвитку і правильним чергуванням його з іншими методами.

Методи навчання у трактуванні авторів підручників з педагогі-

ки. У “Дидактиці” за загальною редакцією Б.Єсіпова дається таке виз

начення методів навчання: “Методи навчання є способи роботи учи

теля і керованих ним учнів, за допомогою яких досягається засвоєння

останніми знань, умінь і навичок, а також формування їхніх світогляду

і розвитку” [2 ].

Таке саме визначення методам навчання дає проф. Є. Голант.

Проф. П. Шимбирьов і проф. І. Огородников підкреслюють виховне

значення методів навчання. Характеризуючи їх, вони виділяють ту

особливість, що методи навчання сприяють виробленню поглядів і

переконань і “відповідних їм навичок і звичок громадської поведін

ки учнів”[ 2].

І. Перовський стверджує: “Метод навчання є формою розвитку

змісту навчання, яка відповідає найближчій дидактичній меті, яку в

даний момент навчання ставить учитель перед собою і учнями”[2].

У “Педагогіці” І. Харламова дається таке означення: “Під метода

ми навчання необхідно розуміти способи навчальної роботи учителя і

організації навчальнопізнавальної діяльності учнів з розв’язання

різноманітних дидактичних задач, спрямованих на оволодіння матер

іалом, що вивчається”[ 30].

Ю. Бабанський пише: “Методом навчання називають спосіб впо

рядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача й учнів, діяльності,

спрямованої на розв’язання завдань освіти, виховання і розвитку в про

цесі навчання”[ 16].

І. Лернер підкреслює: “Будьякий метод навчання являє собою си

стему цілеспрямованих дій учителя, який організовує пізнавальну і