Малафіїк І.В. Дидактика
Подождите немного. Документ загружается.
11Розділ 1. Дидактика як наука
но скомпроментована, і на початку 40!х років вони були зняті з вико!
ристання, а педагоги!теоретики до цієї ідеї більше не поверталися.
Проблема методів навчання привертала до себе багатьох педагогів!
дослідників, був досить добре опрацьований дослідницький метод на!
вчання, який має значні можливості для розвитку активності та само!
стійності учнів, йому навіть приписувалася провідна роль у шкільному
навчанні. Значний внесок у розроблення багатьох дидактичних про!
блем зробив відомий радянський дидакт М. Скаткін. Він сформулював
такі принципи навчання як принцип науковості, принцип зв’язку на!
вчання з життям тощо. У 60–70!ті роки, спираючись на дослідження
видатного психолога Л.Виготського, було зроблено висновок про ве!
ликі пізнавальні можливості дітей молодшого шкільного віку і перехо!
ду на трирічний курс початкового навчання (дослідження Л.Занкова),
було висунуто й обґрунтовано ідею необхідності вивчення основ наук
на вищому рівні узагальнення (концепція Д.Ельконіна, В.Давидова).
Принципово важливим виявилося положення про єдність змісто!
вого та процесуального боків навчання (В. Краєвський, І.Лернер). От!
римав зовсім нове трактування принцип доступності у навчанні (Л.Зан!
ков), було введено принцип оптимізації навчально!виховного проце!
су (Ю.Бабанський).
Пошуки оптимальних умов для розвитку пізнавальної діяльності
учнів, їх творчої самостійності привели до виникнення проблемного
навчання (І.Лернер, М.Махмутов), впроваджувалося програмоване
навчання, досліджувалися проблеми удосконалення класно!урочної
системи навчання у поєднанні з індивідуальною та груповою побудо!
вою занять, вводилося тестування.
Останнім десятиріччям актуальними для української дидактичної
думки є проблеми змісту навчання (стандартів освіти), цілепокладан!
ня (структури і класифікації цілей навчання), розроблення технологій
навчання, системи контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів
(12!балова шкала оцінювання), проблеми розвивального навчання у
середніх і старших класах, перехід на диференційоване навчання, впро!
вадження модульного навчання, удосконалення організаційних форм
навчання, розроблення і впровадження технологій особистісно!оріє!
нтованого навчання.
Проблеми, які вирішує дидактика. За визначенням основоположни!
ка наукової педагогіки Я. Коменського, дидактика – теорія навчання.
Ця назва походить від давньогрецького “didakticos”, що в перекладі оз!
начає “той, що навчає”. Як наука, вона бере початок з “Великої дидак!
тики”, фундаментальної праці Я. Коменського. Уточнюючи її назву,
він пише, що це універсальна теорія вчити всіх усьому, і при тому вчи!
І. В. Малафіїк. Дидактика12
ти з надійним успіхом, так, щоб не могло бути невдач, щоб ні в учнів, ні
в тих, хто вчить, не було нудьги, щоб навчання проходило з радістю,
вчити ґрунтовно, не поверхнево, не для форми, а наближаючи учнів до
істинної науки, вчити добрим правилам поведінки і глибокому благо!
честю ” [11, 208].
Своїм корінням дидактика виходить із народної педагогіки, цього
багатовікового узагальненого народного досвіду навчання і виховання
молодого покоління, який ґрунтується на народній мудрості і вира!
жається у прислів’ях, приказках, традиціях, обрядах тощо. “Чого Івась
не навчиться, того Іван не знатиме”, – у цих простих словах, образній
і лаконічній формі народ висловив думку, що освіта людини з найбіль!
шою користю відбувається у ранньому віці. За словами того ж Я. Ко!
менського “вона тільки у цьому віці і може відбуватися”[11, 208]. Чітка
і зрозуміла думка: “Краще один раз побачити, ніж сто разів почути” –
не вимагає жодних додаткових пояснень та аргументацій.
Необхідною умовою розвитку суспільства є передача з покоління в
покоління узагальненого в різних видах людської діяльності досвіду.
Молодше покоління людей не лише засвоює цей досвід, а й з часом
розвиває, розширює і збагачує його. Це у свою чергу забезпечує про!
грес усіх боків суспільного життя, розвиток суспільства в цілому.
Однак, суспільство складають людські індивіди, а тому засвоєння і
розвиток узагальненого людського досвіду кожним конкретним інди!
відом – це індивідуальне акумулювання ним цього досвіду і на цій ос!
нові розвиток його сутнісних (творчих) людських сил. Передача, зас!
воєння і розвиток суспільного узагальненого досвіду – це вічна ділема
людства, до того ж вона залишається актуальною стільки, скільки живе
саме людство.
На будь!якому етапі історичного розвитку суспільства завжди вис!
тупають два процеси: з одного боку – пізнання навколишнього світу, а
з другого – навчання підростаючого покоління. Завдання пізнання –
відкриття нових фактів та законів розвитку об’єктивного світу, завдан!
ня навчання – озброїти людей тими знаннями і досвідом, яких досягло
пізнання. Тому важливо не тільки розкрити закономірності процесу
навчання, тобто встановити, як вчити, а й не менш важливо що вчити,
які знання, який досвід, що з накопиченого наукою потрібно передати
наступному поколінню. Виникає, таким чином, низка проблем, які
необхідно вирішити, а саме:
· як визначити зміст досвіду, який потрібно передати молодшому
поколінню;
· як забезпечити засвоєння цього досвіду;
· як забезпечити розвиток людських творчих сил кожного індивіда.
13Розділ 1. Дидактика як наука
Ці проблеми й вирішує педагогічна наука і практика, зокрема така
її частина як дидактика. Тому нині дидактика – це не тільки теорія на!
вчання, сучасна дидактика – це теорія освіти і навчання.
Головні поняття і категорії дидактики. Лише невелика частина того,
що пізнає людина, може бути охоплена чуттєвим спогляданням. В ос!
новному пізнання здійснюється мисленням за допомогою понять, суд!
жень, умовиводів. Кожна наука володіє своїм специфічним арсеналом
логічних засобів мислення, за допомогою яких вона осмислює власти!
вості і суть своїх об’єктів вивчення, і тому кожна з них оперує своїми
поняттями. Поняття – це форма думки, яка відображає певний об’єкт
або клас об’єктів у їх істотних властивостях. Вони виникають на основі
чуттєвого пізнання явищ і предметів об’єктивного світу.
Кожна наука оперує поняттями різного ступеня узагальнення і зна!
чущості, але фундамент кожної з наук складають головні поняття –
категорії. Категорія – це гранично загальне поняття у рамках даної
предметної галузі. Категорії – це результат абстрагуючої діяльності
мислення. Навколо категорій, а точніше, навколо системи категорій
даної науки будується вся її понятійна система. Категорії пов’язані між
собою так, що кожна з них може бути осмислена лише як елемент усієї
системи категорій.
Дидактика – частина педагогіки, тому вона використовує деякі за!
гальнопедагогічні і психологічні категорії.
До них потрібно віднести такі, як “освіта”, “розумовий розвиток”,
“знання”. Корінні дидактичні категорії – “навчання”, “зміст навчан!
ня”, “методи навчання”, “принципи навчання”, “цілі навчання”,
“організаційні форми навчання”, “урок”, “дидактична система” тощо.
Навколо цих категорій, як навколо ядра в атомі, будується вся система
понять дидактики. До них необхідно віднести учіння, викладання, види
навчання, оцінювання тощо. Намагаючись знайти вирішення зазна!
чених вище проблем, дидактика надала їм свого специфічного смислу
і значення. Цими поняттями вона користується як базовими, головни!
ми, тому розглянемо деякі з них.
Освіта – це єдність процесу і результату передачі молодшому по!
колінню узагальненого досвіду, накопиченого людством. Освіта – це
процес акумуляції суспільного досвіду кожним конкретним індивідуу!
мом, а відтак – процес його розвитку, тобто процес і результат розвит!
ку суб’єктивних сутнісних людських сил і можливостей. Сучасна педа!
гогічна наука розглядає освіту як процес, що має за мету виявити і мак!
симально розвинути у школярів індивідуально найбільш значущі, до!
мінантні задатки. Вона здійснюється через навчання і виховання, які
функціонують як рівноправні чинники, але мають виражену специфі!
ку і тим доповнюють одне одного.
І. В. Малафіїк. Дидактика14
Як бачимо, поняття освіти об’ємне й охоплює багато аспектів змісту
та процесу передачі узагальненого людського досвіду.
Що таке розвиток? Це філософська категорія. Розвиток – це незво!
ротна, певним чином спрямована і закономірна зміна матеріальних та
ідеальних об’єктів, що приводить до виникнення нової якості. Педа!
гогічне розуміння розвитку охоплює розвиток фізичних, розумових,
емоційних, духовних та інших сутнісних людських сил. У дидактиці під
поняттям розвитку розуміють передусім розумовий розвиток, тобто
розвиток мислення, пам’яті, уяви, становлення культури розумової
праці тощо.
Зміст категорії “навчання” розкривається твердженням, що на!
вчання – це головний шлях освіти, особливий вид такої діяльності, в
ході якої школярі оволодівають знаннями, уміннями і навичками, в них
формується науковий світогляд, забезпечується розумовий, психічний
і фізичний розвиток, формуються моральні риси, естетичні смаки, про!
фесійні інтереси. До дидактичних категорій відносимо і дидактичну
систему, суть та зміст якої розкриємо нижче.
Поняття “учіння” в трактуванні різних педагогів має дещо неодна!
ковий зміст. Я. Коменський під учінням розумів придбання знань із
різних наук та уміння розв’язувати різноманітні задачі та виконувати
дії з використанням знань. Видатний німецький педагог А.Дістервег
трактував учіння як здобуття знань, умінь, навичок із певних наукових
дисциплін, а відомий німецький філософ і педагог Й. Гербарт (1776–
1841 ) під учінням розумів засвоєння знань, умінь, навичок. Визнач!
ний російський педагог П. Каптєрев розумів учіння внутрішнім боком
педагогічного процесу, а відомий психолог радянських часів Л. Рубін!
штейн (1889!1960) під учінням розумів здобуття учнем пізнавального
досвіду, знань, умінь, навичок. Наведені вище визначення учіння до!
помагають зрозуміти суть цього поняття.
Викладання – діяльність учителя в процесі навчання. Під цим по!
няттям розуміють не просто розповідь, пояснення, демонстрування
зразка виконання певного завдання, як то здається на перший погляд,
на що орієнтує й етимологія самого терміну “викладання”. У ході цієї
діяльності вчитель виконує велике коло функцій, одночасно навчає
учнів, забезпечує їх розумовий розвиток, виховує, організовує до ро!
боти, контролює і т. д. Тому цю діяльність правильніше було б назвати
іншим терміном, наприклад, “научуванням”.
Принципи навчання – категорія дидактики. Це положення, які по!
кладені в основу формування змісту навчання, вибору методів навчан!
ня, в основу розроблення і конструювання форм організації навчання.
Це своєрідні вимоги, виконання яких дає змогу не тільки теоретично,
15Розділ 1. Дидактика як наука
а й практично створити і реалізувати систему навчання. У перекладі з
латинської мови термін “принцип” означає першооснова, начало, пра!
вило. У контексті цього визначення принципи – це основа, система
вимог для створення і реалізації системи навчання.
Розгляд усіх інших понять ми продовжимо під час розкриття відпо!
відних розділів посібника.
Підсумок. На будь!якому етапі історичного розвитку суспільства
завжди виступають два процеси: з одного боку – пізнання навколиш!
нього світу, а з другого – озброєння людей тими знаннями і досвідом,
яких досягло пізнання. Виникають проблеми, які необхідно розв’яза!
ти, а саме: що вивчати, як і за допомогою яких засобів вивчати. Ці про!
блеми і вирішує дидактика. Фундамент кожної науки складають її ка!
тегорії. Головними дидактичними категоріями є: освіта, навчання, вик!
ладання (научування), принципи, методи, засоби навчання тощо.
Перевірте свої знання:
1. Як ви вважаєте, в якому співвідношенні перебувають народна і на
укова педагогіка? Обґрунтуйте свою думку.
2. Назвіть проблеми, котрі розв’язує дидактика.
3. Що таке категорія? Яка відмінність і в чому подібність категорії і
поняття?
4. Розкрийте суть і зміст деяких дидактичних категорій.
5. Порівняйте дидактичні категорії з категоріями будьякої іншої
науки. Що спільного і відмінного є між ними?
І. В. Малафіїк. Дидактика16
§ 2. Дидактична система
Системний підхід у дидактиці
Що таке дидактична система?
Системний підхід у дидактиці. Використання того чи іншого методу
дослідження обумовлене тими завданнями, які стоять перед дослідни!
ком. Якщо об’єкт пізнання складний і характеризується багатоманітн!
істю його боків та зв’язків між ними, якщо необхідно розглядати
внутрішні механізми його функціонування, взаємодію його частин, то
ці завдання зумовлюють вибір системного підходу як методу дослід!
ження [3]. Він дає змогу здійснити процес пізнання об’єкта з урахуван!
ням усіх його боків і зв’язків між ними. Його розглядають як конкре!
тизацію діалектичного принципу про загальний зв’язок.
Необхідність системного підходу в пізнанні була обумовлена тим,
що традиційні методи дослідження під час вивчення складних об’єктів
виявилися малоефективними. Тому виникла потреба представляти
складний об’єкт як систему, як цілісне утворення, що дає можливість
досліджувати не тільки сам об’єкт, а й його зв’язки та відношення.
Сутність системного підходу полягає у спробах подальшого спрощення
способів вивчення відношень і зв’язків між об’єктами різної природи.
Головним поняттям системного підходу є поняття системи. Деякі
вчені вважають, що системи існують не у природі, а у свідомості люди!
ни, тобто, що наш мозок накладає деяку схему вивчення на реальність,
виділяючи тим самим систему. Звичайно, прерогатива виділення сис!
теми належить суб’єкту, однак, це не означає, що система є довільною
конструкцією нашого розуму, бо якщо є відображене у нашій свідо!
мості, то є і відображуване. Отже, існують реальні об’єктивні системи
та системи понять, які характеризують ці об’єкти. Таким чином, сис!
тема є відображенням не тільки об’єктивної, а й суб’єктивної дійсності.
Що таке дидактична система? Дидактична система належить до пе!
дагогічних систем. Оскільки педагогічна система – це організований
об’єкт, що здійснює управління процесом передачі і засвоєння того
соціального досвіду, який на даний час нагромадило людство, то ди!
дактична система – це організований об’єкт, за допомогою якого вчи!
тель забезпечує управління процесом передачі і засвоєння учнями си!
стеми знань про суспільство, природу, людину, і на цій основі розви!
ток у кожного з них пізнавальних сил, формування наукового світог!
ляду, культури поведінки, позитивних людських якостей.
Найхарактернішою ознакою цієї системи є її функція, зокрема,
функція управління педагогічним процесом. Учасниками цього про!
17Розділ 1. Дидактика як наука
цесу є вчитель й учні. Як видно з визначення дидактичної системи, учні
й учитель не входять до її складу як елементи. Проте відомо, що кожна
система живе в деякому середовищі, в оточенні інших систем, з якими
вона пов’язана певними зв’язками. У деяких системах вони настільки
міцні, що їх руйнування знищує і саму систему. Якщо вчитель і учні не
входять до системи як її елементи, то вони, як це випливає з означення
дидактичної системи, обов’язково входять до складу її середовища,
тобто для дидактичної системи наявність учителя й учнів, як складо!
вих середовища дидактичної системи, є обов’язковою. Зробимо деякі
уточнення щодо них як частин середовища дидактичної системи.
Йдеться не про учня взагалі, а про те, що під терміном “учень” ро!
зуміються навчальні характеристики учня, його здібності, задатки, інте!
реси, його навчальний досвід, його особливості мислення, пам’яті,
уяви, тобто учень взаємодіє з усіма елементами дидактичної системи
таким своїм боком, який дає змогу йому встановлювати зв’язки як з
елементами системи, так і з усією системою. Характеристиками ком!
понента середовища дидактичної системи “учитель” є його педагогіч!
ний досвід, знання навчального матеріалу, знання закономірностей
навчання, виховання і розвитку, знання всіх навчальних і психологіч!
них характеристик учня, тобто все те, що дає змогу йому взаємодіяти
як з кожним елементом дидактичної системи, так і з усією системою.
Маючи сильні зв’язки з усіма елементами, а то й з усією дидактичною
системою, середовище істотно впливає на систему в цілому. Таким
чином, у загальному випадку дидактичну систему становить той ди!
дактичний простір, через який учитель і учні взаємодіють між собою.
Аналіз показує, що розв’язуючи проблеми навчання, ми неодмін!
но торкаємося змісту і цілей навчання, методів, засобів і організацій!
них форм навчання. Вони взаємозв’язані, взаємодіють одне з другим,
один другого зумовлюють, отже утворюють цілісну сукупність, яка
складається з названих вище елементів. Ця сукупність і є дидактичною
системою. Її ще можна було б назвати дидактично!методичною, ос!
кільки вивчення будь!якої теми, будь!якого навчального матеріалу на
стадії планування процесу навчання і його реалізації здійснюється за
участі даної системи. Таким чином, дидактична система – це су!
купність взаємозв’язаних елементів, якими є цілі навчання, зміст на!
вчання, методи навчання, засоби і організаційні форми навчання. Її
графічне зображення наведено на рис.1.1.
Елемент “Цілі навчання” (I) розкриває суть проблеми “Чому вчи!
ти?”, тобто дає відповідь на це запитання. “Зміст навчання” (II), а це,
як видно зі схеми, другий елемент системи, відповідає на запитання
“Що вивчати?”, він зумовлюється змістом освіти. Третій – “Методи
І. В. Малафіїк. Дидактика18
навчання” (III), розкриває суть того, як можна досягти поставлених
цілей навчання, тобто відповідає на запитання “Як вчити?”. “Засоби
навчання” (IV) – це четвертий елемент системи, він розкриває особ!
ливості педагогічного інструментарію і дає відповідь на запитання “За
допомогою чого навчати”, “Чим навчати?”. Нарешті, п’ятий елемент
системи, – “Форми організації навчання” (V), відповідає на запитан!
ня “В якій формі, де, коли навчати ?”.
Відрізки прямих ліній позначають однонаправлений і двонаправле!
ний зв’язок. Наприклад, зв’язок ІІ–ІІІ означає, що зміна такого елемента
системи як “Зміст навчання” призведе до зміни елемента “Методи на!
вчання”, а зв’язок ІІІ–ІІ означає, що, навпаки: незалежна зміна елемента
“Методи навчання” позначиться на елементі “Зміст навчання”. Теоре!
тичний рівень цієї системи визначається тим, що незалежно від предме!
та і змісту матеріалу, який вивчається, зв’язки між її елементами об’єктив!
но існують і природа їх визначається суттю самих елементів. Це означає,
що дана система становить саме ядро теорії навчання.
Рис. 1.1. Дидактична система
Прикладом специфічної дидактичної системи є підручник. Його
функція – бути навчальною книгою, тобто бути не тільки носієм того
змісту, який учень має засвоїти, а й організовувати, а точніше – допо!
магати організовувати процес оволодівання знаннями.
Зв’язки між елементами дидактичної системи набувають нових
якостей, коли ця система включена як компонент у систему взаємодії
учителя й учня. Лише ця обставина, а саме участь дидактичної системи
у системі вищого порядку, створює умови для її життя, тобто для взає!
модії її елементів і функціонування зв’язків. Дія учителя на учня (учнів)
опосередковується саме дидактичною системою, всіма її елементами і
нічим іншим. Але і кожен елемент дидактичної системи теж опосеред!
ковується учнем, а конкретніше його задатками, здібностями, його теза!
19Розділ 1. Дидактика як наука
урусом, нахилами, інтересами та рівнем розумового розвитку. Зрозум!
іло, що результат дії вчителя на учня, опосередкований всіма елемен!
тами дидактичної системи та й навчальними характеристиками учня
цікавить учителя, а тому він отримує інформацію про цей результат.
Отриманий результат він порівнює із запланованим, передбачуваним і
знову повторює, правда вже скореговану дію. Маємо, таким чином,
нову, тепер уже динамічну дидактичну систему. Її назвемо дидактич!
ним циклом (рис. 1.2.).
А
В
С
ІІІ
V
IV
ІІ
І
З
Р
M
Рис. 1.2. Дидактичний цикл
А ! учитель
В ! дидактична система
С ! учень
М ! мотиви навчання
З ! задатки і здібності
Р ! результати навчання
І. В. Малафіїк. Дидактика20
У дидактиці можна виділити ще низку таких систем, а саме: цілей
навчання, змісту навчання, методів навчання, систему засобів навчан!
ня, організаційних форм навчання, контролю та оцінювання знань
учнів тощо. Дидактичний цикл, у якому замість елементів “учитель” і
“учень” функціонують елементи “вчителі”, “учні” за своєю суттю є си!
стемою навчання.
Підсумок. Одним із методів пізнання процесу навчання є систем!
ний підхід. Дидактика вивчає дидактичну систему, яка складається з
цілей, змісту, методів, засобів та організаційних форм навчання. Учи!
тель і учні не належать до цієї системи, але поряд з іншими чинниками
складають її зовнішнє середовище. Дидактика розглядає навчання як
взаємодію учителя й учнів через простір дидактичної системи. Ця взає!
модія має циклічний характер і називається дидактичним циклом.
Перевірте свої знання:
1. Визначте особливості застосування системного підходу.
2. Як ви вважаєте, системи справді існують у реальній дійсності, чи
це – конструкція нашого розуму?
3. З яких компонентів складається дидактична система?
4. Назвіть одно і двонаправлені зв’язки між елементами дидактич
ної системи.
5. Схарактеризуйте умови, за яких функціонуватиме дидактична си
стема, наведена на рис.1.