Лозовецька В.Т., Лук’янова Л.Б. та ін. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

Подождите немного. Документ загружается.

організацію професійно-зорієнтованої проектної діяльності майбутнього

фахівця із розв’язанням реальних професійних завдань і проблем.

Нами розроблено загальну модель психолого-педагогічних засад

формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

(рис. 1.1.).

Отже, аналізуючи вищезазначене, можна зробити висновок, що

застосування компетентінсного підходу у професійному навчанні фахівця

сфери послуг і туризму на основі адекватного сприйняття вимог і потреб

сучасного ринку туристичного продукту, розвитку особистісних цінностей

емоційної інтелігентності, системного моделювання функціональної

професійної діяльності фахівця в умовах реального виробництва,

забезпечує конкурентоспроможність фахівця на ринку праці, його

готовність до розв’язання реальних професійних проблем і завдань.

Таким чином, аналізуючи вищезазначене, можна запропонувати

розробку концептуальних засад дослідження щодо обгрунтування

психолого-педагогічних умов формування компетентності майбутнього

фахівця сфери послуг і туризму у процесі навчання у ПТНЗ з урахуванням

наступних наукових положень.

Концепція дослідження грунтується на тому, що сучасний характер

професійної діяльності фахівця сфери послуг і туризму передбачає

комплексне застосування знань і умінь з різних навчальних дисциплін,

аналіз і прогнозування результатів праці щодо забезпечення потрібної

якості послуг.

Рис.1.1. Модель психолого-педагогічних засад формування професійної

ко м петен тн о ст і фахівця сфери

послуг і туризму на засадах

з а с т о с у в а н н я компетентнісного

підходу

Можна стверджувати, що професійна підготовка компетентних

фахівців сфери послуг і туризму в ринкових умовах потребує

обґрунтування психолого-педагогічних умов навчання, вибору форм та

методів підготовки, спрямованих на формування компетентності,

розробки відповідних методичних рекомендацій щодо формування

компетентності фахівців сфери послуг і туризму, це дозволить вивести

майбутнього фахівця на більш високий рівень компетентності і

підготовленості в обраній галузі, спрямованості на обрану професію,

розвитку особистісних та професійних якостей, необхідних сучасному

конкурентоспроможному фахівцю.

Адекватне сприйняття вимог і

потреб ринку туристичного

продукту, оперативне реагування

на соціально-економічні зміни

Компетентність

фахівця туризму

Обгрунтування змісту, цілей,

мотивів, форм і методів

професійного навчання,

зорієнтованого на компетентність

Моделювання у навчальному

процесі функціональної професійної

діяльності фахівця туризму

Розв’язання майбутнім фахівцем

реальних професійних завдань, з

розробкою відповідних

рекомендацій

Розвиток емоціональної

інтелігентності

Оволодіння комунікативними

уміннями щодо співпраці в групі, зі

споживачами

Формування умінь щодо аналізу і

прогнозування емоційних настоїв

споживачів послуг, їх вимог і

потреб стосовно забезпечення

потрібної якості туристичного

продукту

Професійне мислення

Тому, важливим є визначення видів навчально-пізнавальної

діяльності, що сприяють моделюванню в навчальному процесі реальних

умов праці фахівця.

Основою формування компетентності фахівця є

професійно-спрямована мотивація навчальної діяльності. У процесі

розв’язування реальних завдань діяльності, частково-проблемних завдань

активізується мотивація студентів до оволодіння професійними знаннями

та уміннями, створюються сприятливі умови для формування відповідної

компетентності.

Вивчення теоретичних і методичних засад проектування

професійного навчання, спрямованого на формування компетентності

майбутніх фахівців сфери послуг і туризму має здійснюватися на основі

компетентнісного підходу з урахуванням функціональних умінь фахівця

стосовно конкретної посади.

Моделювання в навчальному процесі професійних умов діяльності,

відтворення конкретних завдань, що пов’язані з задоволенням потреб та

уподобань сучасного споживача є головною передумовою формування

компетентності сучасного кваліфікованого робітника.

Проектування професійного навчання на основі аналізу

особливостей професійної праці фахівця туризму, забезпечення його

здатності до адекватного реагування на сучасні соціально-економічні

зміни та потреби, з формуванням відповідних особистісних вартостей

може забезпечити потрібний рівень компетентності.

Загальна гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що

формування професійної компетентності фахівців сфери послуг і туризму

здійснюється більш ефективно за умови відтворення у навчальному

процесі реальних умов праці, розв’язання реальних професійних завдань і

проблем, з урахуванням особливостей сучасних потреб та вимог

споживача.

Загальна гіпотеза конкретизована у часткових гіпотезах, які

передбачають, що формування професійної компетентності фахівця сфери

послуг і туризму здійснюється більш ефективно якщо:

· формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і

туризму враховує сучасні соціально-економічні потреби та вимоги;

· в основу вибору форм та методів професійного навчання,

спрямованого на компетентність, покладено аналіз моделей

компетентності фахівця, вивчення особливостей сучасного споживача

послуг;

· у навчальному процесі з формування професійної компетентності

майбутніх фахівців сфери послуг і туризму відтворюються реальні умови

праці, розв’язуються конкретні професійні завдання і проблеми;

· вибір форм і методів навчання, спрямованого на компетентність,

здійснюється на основі застосування сучасних освітніх технологій

компетентнісного підходу та передбачає системне формування

функціональних умінь майбутнього фахівця;

· основним видом навчально-пізнавальної діяльності є виконання

професійних завдань дослідницького типу, що пов’язані з опануванням

найбільш ефективних розв’язань типових і нетипових вимог та потреб

споживача послуг.

1.2. Сучасні тенденції професійної підготовки фахівця

Одним із основних напрямків розвитку освітнього процесу в

Україні є система заходів, що спрямована на пріоритетний розвиток

загальнокультурних компонентів у змісті освіти та технології навчання,

орієнтованих на вдосконалення особистості, яка посідає центральне місце

в структурі суспільних відносин; тим самим проблема гуманізації виступає

як завдання загальнолюдського значення. У цьому розумінні гуманізація

освіти передбачає формування нового гуманістичного світогляду,

мислення, свідомості особистості, а також створення нових відносин між

особистістю, соціальними групами та суспільством.

Одним із найважливіших завдань сучасної освіти є підготовка

всебічно розвинутих фахівців, здатних розв’язувати складні завдання

сучасного виробництва.

Структурні зміни у суспільстві, перетворення в економічній

діяльності людини змінюють підходи до її формування як фахівця певної

галузі.

Це перш за все передбачає врахування інтеграції освіти, науки і

виробництва як чинника стійкого економічного зростання.

Слід зазначити, завдяки інтеграційному розвитку освіти і науки

відбулось стрімке поширення знань, їх практичне застосування і

впровадження, що забезпечило інтенсифікацію науково-технічного

прогресу у всіх галузях економіки.

Впровадження ринкових важелів економіки зумовило появу

якісно нових соціально-економiчних відносини мiж виробниками

продукції та її споживачами.

Варто наголосити, що діяльність галузевих підприємств в

сучасних умовах має здiйснюватися на засадах застосування сучасних

технологій за умови забезпечення конкурентоспроможності продукту

працi та послуг, що в свою чергу, потребує професійної компетентності

кадрового персоналу, здатного реалізувати відповіднi завдання.

А тому однією із головних тенденцій професiйної підготовки є її

спрямованість на компетентність.

У країнах Західної Європи і США домінує неперервна професiйна

освіта. Німеччина, Швейцарія, Австрія професійну підготовку здійснюють

за моделлю: професійна школа – технічна школа – не університетський

сектор вищої освіти (вища фахова школа).

В Італії і Франції практикується використання моделі профшкіл

або профколеджів. У цій моделі переважають трипотокові структури:

потік загальної середньої освіти з виходом на університет; потік

технічного навчання з виходом на кваліфікацію техніка і правом вступу до

вищих технічних навчальних закладів; потік професійної освіти з

атестуванням кваліфікованого робітника. Програми, навчальні плани різні

для цих потоків, однак, враховуючи підвищення вимог ринку щодо

мобільності фахівців, розробляються заходи з узгодження переходу з

одного потоку в інший, можливості підвищення професійного і освітнього

рівня [57].

У США функціонує багатоступенева освітня система, яка

ввібрала у процесі свого розвитку кращий світовий досвід неперервної

освіти, трансформувала його до своїх соціально-економічних умов і стала

еталоном, до якого прямують всі країни Західної Європи і Японія. Ця

система є гнучкою, здатною забезпечити швидку адаптацію до

соціально-економічних змін. Вона базується на різних формах загальної

середньої освіти, що відкриває великі можливості для їх подальшої

інтеграції зі спорідненими за фахом вищими навчальними закладами, які

займаються підготовкою фахівців для різних секторів економіки.

Слід зазначити, що в структурі визнаних університетів США

налічується до десяти і більше різних коледжів, навчальних закладів

загальної і середньої спеціальної освіти, об’єднаних спорідненістю за

фахом в єдину інтеграційну ступеневу систему освіти.

В основу цієї системи покладено такі принципи: охоплення

освітою всього життя людини, розуміння освітньої системи як цілісності,

яка включає дошкільне виховання, головну, повторну, паралельну освіту,

об’єднану, що інтегрує всі його рівні і форми; включення в систему освіти,

крім навчальних закладів і центрів до підготовки, формальних,

неформальних і позаінституційних форм освіти; горизонтальна інтеграція:

дім – сусіди – місцева соціальна сфера – суспільство – робота – засоби

масової інформації – рекреаційні, культурні, релігійні організації; зв’язок

між різними аспектами розвитку людини (фізичним, моральним,

інтелектуальним) на окремих етапах життя; вертикальна інтеграція:

зв’язок між окремими етапами освіти – дошкільним, шкільним,

післяшкільним; між різними рівнями і предметами в середині окремих

етапів; між різними соціальними ролями, які людина реалізує на окремих

етапах життєвого шляху; між різними якостями людини (фізичний,

моральний, інтелектуальний розвиток); універсальність і демократичність

освіти; можливість створення альтернативних структур отримання освіти;

взаємозв’язок загальної і професійної освіти; акцент на самоуправління,

самовиховання, самооцінку, індивідуалізацію навчання; навчання в умовах

сім’ї і суспільства; розширення світогляду; інтердисциплінарність знань;

їх якість, гнучкість і різноманітність змісту, засобів і методик, часу і місця

навчання; динамічний підхід до знань – здатність до асиміляції нових

досягнень науки; удосконалення уміння навчатись; стимулювання до

навчання; створення відповідних умов і атмосфери для навчання;

реалізація творчого і інноваційних підходів; полегшення соціальних ролей

у різні періоди життя; пізнання і розвиток власної системи цінностей;

підтримка і покращення якості індивідуального і колективного життя

шляхом особистісного, соціального і професійного розвитку; розвиток

суспільства, що виховує і навчає; навчатись для того, щоб “бути” і “стати”

кимось; системність принципів для всього освітнього процесу [100, С.

134-135].

Звертаючись до витоків зародження ідеї неперервності освіти,

Г.П. Зінченко зазначає, що думка про неї як про засіб вирішення проблеми

досягнення повноти людського розвитку зародилась в далекому минулому.

Вона має багату історію і зміст. Однак, становлення і розвиток концепції

неперервної освіти, яка пояснює сутність цього нововведення від

філософського аналізу до технологічних механізмів його здійснення,

відбулось порівняно недавно [ 38, С.81].

Вперше термін “неперервна освіта” був вжитий в 1968 році в

матеріалах Генеральної конференції ЮНЕСКО і з того часу активно

використовується в педагогічному середовищі.

Разом з тим говорити про теоретичну завершеність неперервної

освіти поки що не доводиться, а тому ми вважаємо за доцільне розглянути

окремі аспекти цієї проблеми.

Аналізуючи вищезазначене, можна стверджувати, що доцільним у

підготовці працівників сфери послуг і туризму є організація професійного

навчання на засадах неперервності.

Варто наголосити, що важливою ознакою сучасної професійної

підготовки є інтегративність.

Ця тенденція найбільш чітко проявляється на першому етапі

реалізації неперервної освіти. В документі ЮНЕСКО, підготовленому для

ХІХ Генеральної конференції ООН, неперервна освіта трактується як засіб

зв’язку і інтеграції, що дозволяє синтезувати вже існуючі системи освіти і

як засадовий принцип організаційної перебудови різних ланок освіти. В

даному документі підкреслено, що неперервна науково-технічна

революція суттєво вплинула на розвиток науково-технічних програм, які є

симбіозом науки і техніки, який веде до появи нових технологій, нового

інструментарію, більш потужного обладнання, що в свою чергу сприяє

подальшому прогресу науки. Все це в останні два десятиріччя обумовило

появу в більшості регіонів тенденції до комплексного викладання і

передачі науково-технічних знань.

Це пояснюється інтегративними властивостями сучасного

виробництва. Якісно нові вимоги споживачів продукції, посилення

технічних і технологічних перетворень, інтеграція виробничих технологій,

утворення підприємств із різною організацією виробництва, різними

технічними і технологічними можливостями потребує підготовки

висококваліфікованих кадрів, здатних в комплексі застосовувати різні

професійні знання і вміння при розв’язанні типових і нетипових завдань

діяльності.

Все більшого розмаху набуває соціальне партнерство щодо

формування зв’язків між навчальними закладами і конкретними фірмами,

корпораціями, окремими підприємствами, тобто тими, хто безпосередньо

на ринку праці надає роботу майбутнім фахівцям.

У країнах з розвинутою ринковою економікою корпорації, фірми

роблять замовлення на підготовку потрібних спеціалістів усіх

кваліфікаційних рівнів у певних навчальних закладах. Цікавим є те, що до

професійної підготовки залучаються промисловці та інші роботодавці,

державні та приватні установи. Вони беруть участь в організації

практичного навчання в умовах виробництва, розробці навчальних планів

і програм, проведенні кваліфікаційних іспитів. Така співпраця поліпшує

професійну спрямованість підготовки, збільшує можливість

працевлаштування майбутніх фахівців, поліпшує саму підготовку та її

кінцевий результат внаслідок підвищення мотивації навчання і засвоєння

фаху [ 38].

А тому, визначаючи форми навчальної діяльності у підготовці

майбутніх фахівців, доцільно передбачити проведення практичних занять

в умовах реальних підприємств із розв’язанням конкретних професійних

завдань.

Наш досвід свідчить, що головною тенденцією професійної

підготовки фахівця сьогодні є інтеграція навчання і виробництва на основі

пошуково-дослідницької діяльності. Професійне навчання на такій основі

за спеціально розробленими методиками і формами інтеграції забезпечує

професійну компетентність майбутніх фахівців стосовно їх посад на

виробництві, покращує їхню здатність до самостійного застосування

комплексу знань при розв’язанні завдань сучасного виробництва.

Однією з головних тенденцій професійної освіти є також

стандартизація. Розробка стандартів освіти дозволяє:

· встановити базовий рівень, який забезпечує продовження освіти та

потрібний рівень кваліфікації фахівців;

· підвищити якість професійної підготовки фахівців у системі

неперервної освіти, яка передбачає наскрізну професійну підготовку;

· впорядкувати нормативно-правові аспекти підготовки всіх суб’єктів

системи професійної підготовки, встановити їх наступність в умовах

неперервної освіти;

· забезпечити конвертованість професійної підготовки фахівців у

державі і за її межами, можливість їх участі на міжнародному ринку

праці.

Реформування професійної підготовки фахівців виробництва

передбачає обов’язкову розробку стандартів освіти для кожного

кваліфікаційного рівня в системі неперервної підготовки відповідно до

того чи іншого профілю навчання. Отже, завданням сучасної фахової

підготовки є реалізація у навчальному процесі освітніх стандартів.

Проаналізувавши вищезазначене, можна дійти висновку, що

провідними напрямками у вивченні фахових дисциплін є інтеграція

навчання і виробництва на основі дослідницького пошуку, неперервність,

інтегративність та стандартизація навчального процесу.

Реформування освіти обумовлено комплексом глибоких змін у

соціальному, економічному і політичному розвитку нашої держави.

Здійснюється вона в напрямі демократизації, гуманізації, інтеграції

професійної освіти, науки і виробництва. Пошуки шляхів підготовки

творчої особистості, конкурентоздатного фахівця в умовах стрімких

інформаційних, структурних і технологічних змін у сфері освіти