Лозовецька В.Т., Лук’янова Л.Б. та ін. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

Подождите немного. Документ загружается.

111

3. Професійна освіта на тлі ключових компетентностей під впливом

неперервної екологічної освіти ® гармонізація взаємовідносин людини з

природою на засадах усвідомленої необхідності й внутрішньої готовності

здійснювати природовідповідну, ресурсозберігаючу діяльність на усіх

етапах професійної і побутової діяльності.

Виходячи із функцій, які покладаються на екологічну компетентність її

складовими компонентами є:

· аксіологічний (ціннісно-мотиваційний);

· когнітивний (знаннєво-змістовий);

· діяльнісний (практично-технологічний); нормативний.

Кожний із компонентів вбирає сукупність значень, які наповнені

конкретним професійним (навчально-предметним), виховним,

комунікативним, ціннісно значимим змістом (рис. 2.4.).

Рис. 2.4. Структурні компоненти екологічної компетентності фахівця

Аксіологічний (ціннісно-мотиваційний) – формує внутрішні мотиви,

що спонукають особистість до екологічної діяльності, залежить від сфери

переживань ґрунтується на формуванні духовних, теоретико-пізнавальних

передумов, морально-етичного ставлення до навколишнього середовища у

професійній діяльності та повсякденному житті. Морально-етичне

ставлення до природи на усіх етапах життєдіяльності визначатиме стан

емпатії в суб’єкт-суб’єктних міжособистісних відносинах і

Компоненти екологічної компетентності

1.Аксіологічний (ціннісно-мотиваційний)

2.Когнітивний (знаннєво-змістовий)

3.Діяльнісний (практично-технологічний)

4. Нормативний

112

суб’єкт-суб’єктних відносинах між людиною та природою, що зумовлює

соціальну активність особистості.

Когнітивний (знаннєво-змістовий) – забезпечує науковість та

інноваційність знань, заснованих на перевірених наукою та практикою

положеннях. Ураховує особливості і варіативність змісту освітніх та

екзистенційних потреб, мотивів особистості на різних етапах її

еколого-професійного становлення. Водночас має місце низка проблем,

серед яких велика кількість наукової інформації, яка дедалі частіше

випереджає можливості їх усвідомленого набуття. Діяльнісний

(практично-технологічний) – забезпечує формування практичних вмінь

екологічної діяльності (професійної та побутової); передбачає створення

умов, за яких формування в учнів екологічних знаннь відбувається за

допомогою усієї системи педагогічних технологій, моделювання й

відтворення змісту реальної діяльності людей у природі та суспільстві;

формування здатності розв’язувати екологічні проблеми на основі набутих

знань, умінь, способів мислення та відповідальність за свої дії, упередження

негативних наслідків від професійної діяльності. Нормативний –

спрямований на засвоєння та упровадження системи екологічних норм,

законів, приписів, правил щодо діяльності й поведінки кожної особистості у

професійній діяльності і побуті.

Аналіз наукових досліджень [72; 116; 125; 126] дав підстави для

висновків про те, що переважна більшість майбутніх фахівців туристичної

галузі зазвичай обізнана з основними екологічними проблемами сучасності,

має прийнятний рівень екологічних знань, усвідомлює необхідність

екологічної освіти взагалі, проте більшість із них не пов’язує ці питання з

майбутньою професійною діяльністю, що формує низький рівень готовності

до свідомої природовідповідної поведінки. Причини такого стану можна

пояснити недостатнім рівнем використання потенціалу професійно

113

спрямованих дисципліні у формуванні екологічної компетентності, слабкою

інтеграцією дисциплін екологічного, спеціального і професійного циклів.

Критерії та показники сформованості структурних компонентів, на

підставі яких можна визначити рівні екологічної компетентності майбутніх

фахівців туризму подано у додатках А, Б.

Формування екологічної компетентності майбутніх фахівців туризму

має здійснюватися системно, систематично, цілеспрямовано, з урахуванням

особливостей підготовки фахівців для туристичної галузі, на основі

упровадження спеціального курсу екологічного спрямування та

використання можливостей екологізації професійно-орієнтованих дисциплін.

Водночас неабияке значення має урахування зарубіжного досвіду.

Зокрема, є підстави стверджувати, що на початку третього тисячоліття

характер світової освітньо-екологічної політики кардинально змінюється.

Від розгляду розрізнених екологічних питань у змісті навчального процесу

до упровадження ідеї про необхідність упередити глобальну екологічну

катастрофу засобами формування екологічної культури, мислення,

світогляду. Реалізація таких завдань ґрунтується не тільки на усвідомленні

необхідності кардинальних змін у навчально-виховному процесі, але й

радикального перегляду ціннісних орієнтацій як окремої особистості, так і

суспільства у цілому.

Особливого значення при цьому набуває діяльність міжнародного

екологічного руху педагогів, зусиллями якого розроблені методики

екологічної освіти, поширені у розвинених країнах світу. Зокрема йдеться

про програми «Відчуття дива» (1995), «Екознавство» (1996), програма

ЮНЕСКО-ЮНЕП «Ігри, досвід, саморобки» (1997), «Дітям про природу»

(1999), а також авторські програми неперервної екологічної освіти

М. О’Коннор (1993), орієнтовані на учнів 6-18 років, «Життя у

навколишньому середовищі» (1993, 1996) для студентів і дорослих.

114

Більшість країн світу усвідомили пріоритетну роль екологічної освіти у

забезпеченні соціально-політичної та екологічної стабільності, національної

безпеки держави. Проте є підстави стверджувати, що тенденції розвитку

екологічної освіти відчувають вплив двох протилежних чинників, які, з

одного боку, зумовлені загальносвітовими інтеграційними процесами різних

освітніх систем, розробкою і впровадженням міжнародних стратегій у галузі

екологічної освіти, що сприяє створенню єдиного освітнього поля,

орієнтованого на коеволюцію суспільства і природи. Водночас кожна країна

намагається підтримувати специфічні риси, притаманні власним освітнім

системам, які пов’язані із національними традиціями природокористування.

Поряд із певними успіхами, які є достатньо різними, екологічна освіта

у зарубіжних країнах стикається з низкою проблем, які певним чином

гальмують реалізацію поставлених завдань. Зокрема найбільш суттєвими

серед них дослідники вважають достатньо уповільнений рух від аналізу

екологічних проблем до формування відповідної поведінки й переважну

зорієнтованість екологічної освіти на надання учням готових знань, а не на

прагненні навчити конкретних дій та заохочення до еколого-практичної

діяльності.

Західні науковці підкреслюють, що необхідно зробити вибір між

освітою та катастрофою. Альтернативою останньому є терміновий перегляд

чинників традиційної системи вищої і середньої освіти. Важливим завданням

нової системи освіти має стати формування екологічної свідомості, яка

висуває на перше місце особисту відповідальність за збереження всього

живого. Нове усвідомлення природи як самоцінності безумовно призведе до

піднесення цінності самого людського буття.

Узагальнюючи висвітлені підходи щодо поширених моделей та систем

екологічної освіти у зарубіжних країнах доцільно зазначити, що найбільш

прийнятними є їх окремі елементи, які можуть бути використані у

професійній підготовці майбутніх фахівців з урахуванням потреб і реалій

115

відповідної галузі. Серед них: формування системи наукових знань, поглядів,

переконань; екологічної компетентності, прищеплення екологічної моралі.

Вони забезпечують усвідомлене морально-етичне ставлення до природи, яке

ґрунтується на міжпредметному підході, поєднанні новітньої інформації про

природу та її охорону з традиційними цінностями суспільства, виробленими

у процесі формування етнічної культури минулих поколінь. У професійній

підготовці фахівців для туристичної галузі прийнятним є зарубіжний досвід

розвитку освітньої політики, спрямованої на урахування принципів сталого

розвитку суспільства, коли зміст екологічної освіти спрямовується не тільки

на надання певного обсягу знань, а формується методика вивчення

екологічних проблем та шляхів їх вирішення на підставі

проблемно-діяльнісного підходу.

Широкий перелік предметних теоретичних знань, а також глибоких

спеціальних практичних навичок, що мають бути притаманні фахівцям

туристичної галузі, впливають на зміст їхньої професійної підготовки.

У відповідності до положень Концепції екологічної освіти і виховання

екологічна підготовка фахівців повинна ґрунтуватися на основних

принципах: системності, систематичності, неперервності. За таких умов

відбуватиметься формування екологічної культури особистості у процесі

формальної і неформальної освіти, на усіх освітніх ланках, що дасть

можливість висвітлити універсальність зв’язків усіх природних компонентів

і процесів; на засадах міждисциплінарного підходу до формування

екологічного мислення (логічне поєднання й поглиблення системних

природних знань, логічне підпорядкування різнобічних знань основній меті

екологічної освіти; взаємозв’язок краєзнавства, національного і глобального

мислення, що сприяє поглибленому розумінню екологічних проблем на

різних рівнях; конкретність та об’єктивність знань, умінь та навичок;

поєднання високопрофесійних екологічних знань із високоморальними

116

загальнолюдськими цінностями, синтез природничо-наукових і

соціогуманітарних знань).

Базовими складовими екологічних знань є сучасні уявлення про

біосферу та її структурні одиниці, екосистеми, їх біотичну структуру,

принципи класифікації; живу речовину та її роль у біосферних процесах;

закономірності кругообігу речовин, енергій та інформації, систему «людина

– суспільство – біосфера – космос»; основні види антропогенного впливу на

компоненти довкілля та їх негативні наслідки; основні глобальні, державні і

регіональні екологічні проблеми та шляхи їх вирішення; економічні,

законодавчі та нормативно-правові принципи раціонального

природокористування; основи державної та регіональної екологічної

політики тощо. Сучасна екологічна підготовка фахівців базується на

обов’язковості вивчення конкретно визначеної кількості, обсягів

природничих та гуманітарних дисциплін на різних ступенях навчання і чітко

визначеній оптимальній кількості понять і термінів на кожному рівні освіти,

узгодженості та ясності щодо основних екологічних понять та термінів.

Висвітлення цих питань відбувається у процесі вивчення базових

курсів «Основи екології», «Безпека життєдіяльності». Оскільки формування

екологічної компетентності відбувається на основі комбінованої моделі

екологічної освіти, яка передбачає реалізацію екологічного потенціалу усіх

навчальних предметів, виникає необхідність розроблення технологій, що

уможливлюватимуть екологізацію усіх дисципліни й передусім професійно

спрямованих.

За сучасних умов виокремлюють три моделі екологічної освіти. Перші

дві монопредметна, яка ґрунтується на обов’язковому вивченні спеціального

курсу екологічного змісту, та багатопредметна не передбачає наявності

стрижневого екологічного предмета, а вибудовується на екологізації

традиційних дисциплін, коли до змісту кожного навчального предмету

включено відповідний екологічний аспект, мають певні недоліки. Досвід

117

показує, що засобами одного, навіть ґрунтовно опрацьованого предмету, не

можна вирішити усіх завдань екологічної освіти. Так само не можна

повністю покладатися тільки на екологізацію навчальних предметів.

По-перше, тут має місце відсутність базових теоретичних знань з екології;

по-друге, вивчення екологічних питань підпорядковане змісту й логіці

основної дисципліни і проблеми екології не відіграють значної ролі у змісті

відповідної дисципліни.

Таким чином, найбільш прийнятною є третя – комбінована модель

екологічної освіти, яка передбачає екологізацію усіх навчальних дисциплін

за умови наявності в учнів/студентів відповідних базових знань з екології,

яких вони набувають у процесі вивчення спеціального курсу екологічного

спрямування.

За даними О.Фастовець, виражену екологічну складову мають 21%

усіх дисциплін, які вивчають у ВНЗ туристичного профілю, у такої ж

кількості дисциплін екологічна складова відсутня, однак 58% мають

потенційні можливості для екологізації й можуть позитивно впливати на

формування екологічної компетентності [125].

Основою побудови змісту освіти фахівця є його професійна діяльність.

Провідним критерієм відбору знань при здійсненні екологізації курсу є

рівень їх впливу на усвідомлення гармонізації природних зв’язків,

можливість природного вписування у контекст предмета та рівень

професійного спрямування. Студенти повинні знати, що туристична

діяльність викликає різні форми забруднення (фізичне, візуальне)

навколишнього середовища, перенавантаження територій. Туристичні

перевезення потребують використання великої кількості транспортних

засобів, що значно збільшує забруднення атмосфери, гідросфери та посилює

шумове забруднення. Через забудову узбережжя або створення туристичних

центрів відбувається візуальне забруднення, що дисонує з оточуючою

архітектурою. Уряди деяких країн почали вводити обмеження на

118

будівництво готелів за типовими проектами, вимагати використовувати у

будівництві готелів місцеві матеріали. Чим унікальніша та мальовничіша

місцевість, тим більше бажаючих її відвідати. Тому крім проблеми

забруднення, виникне проблема перенавантаження території. Вирішення цієї

проблеми повинно розглядатися як на фізичному, так і психологічному

рівнях.

Національні парки, заповідники, сільська місцевість, пляжі, видатні

пам’ятки архітектури надзвичайно чутливі до перенавантаження. Отже,

фізичне навантаження на об’єкт повинно ретельно контролюватися. Існує

норма кількості туристів, яких здатні прийняти без порушення балансу.

Наприклад, допустима кількість одночасних відвідувачів на території парків,

лісопарків, лісів, зелених зон приймається відповідно до укрупнених

показників, люд./га, не більше:

· для парків, зон короткочасного відпочинку – 20;

· для лісопарків (лугопарків, гідропарків) – 10;

· для рекреаційних лісів, заплавних лісолуків – 5.

Фізичне навантаження на об’єкт контролюється засобами розроблення

варіантів маршрутів, здатних зменшувати навантаження.

Туристичні потоки різноманітні за складом туристів, їхніми

потребами. Разом з тим необхідно зазначити, що у місці споживання

туристичної послуги (на туристичному об’єкті) потоки туристів можна

вимірювати за допомогою таких уніфікованих показників як: потужність

турпотоку (кількість туристів на певний момент часу); інтенсивність

турпотоку (кількість туристів за певний відрізок часу), щільність турпотоку

(густота туристів на 1 кв. км у певний момент часу), ритмічність турпотоку

(його регулярність).

Отже структурування змісту екологічної складової спеціальних

дисциплін має відбуватися з додержанням таких умов:

119

· теоретична частина ґрунтується на сучасних досягненнях екологічної

науки, туристично-рекреаційної діяльності, ресурсозберігаючих

виробничих, інформативних, комунікативних технологій тощо;

· зміст складової структурується з урахуванням логіки професійної

підготовки фахівця й відображає узагальнені теоретичні основи дій,

прийомів, операцій, процесів усіх сфер професійної діяльності;

· зміст складової враховує міжпредметні зв’язки фахових туристичних

дисциплін, принципи, технологію педагогічного процесу, які

гарантують реалізацію освітніх, розвивальних та виховних цілей;

· провідним принципом екологізації професійно-орієнтованих

дисциплін є наступність та рух від загального до часткового;

· усі структурні одиниці складової спрямовані на усвідомлення

суспільної значущості екологічної освіти та її ролі в особистісному

професійному зростанні.

Водночас провідним критерієм відбору знань при здійсненні

екологізації предмета є рівень їх впливу на усвідомлення гармонізації

природних зв’язків, можливість природного вписування у контекст предмета

та рівень професійного спрямування.

Проблема екологізації змісту професійно спрямованих дисциплін не є

новою. Так для професійно орієнтованих туристських дисциплін розроблено

певний алгоритм екологізації (насичення екологічним змістом без

порушення логічного змісту предмета) навчальних дисциплін. Алгоритм

відображає таку наступність викладу екологічної інформації у змісті

дисципліни [125]:

· сталий розвиток туризму;

· причина виникнення екологічної проблеми (історія, особливості,

складові);

120

· факти, явища, приклади, які розкривають її негативний вплив,

наслідки;

· можливості наукових, соціальних, практичних, правових чинників,

спрямованих на розв’язання проблеми, оптимізацію взаємодії

суспільства і природи;

· успіхи у розв’язанні проблеми;

· реальна практична діяльність фахівця у підвищенні ефективності

розв’язання проблеми.

Однією із доцільних форм екологічної підготовки майбутніх фахівців

туризму спеціалісти вважають екскурсію. Через наочність, доступність та

емоційність екскурсія є ефективною формою передачі знань, сприяє

стійкому засвоєнню фактів, а відповідно впливає на формування світогляду.

У процесі екскурсії відбувається синтез інтелектуального, емоційного

мислення та краєзнавчого пізнання, активізується пізнавальна діяльність.

Впровадження екскурсійної технології сприяє формуванню екологічної

свідомості особистості через можливість сприймати природу як самоцінний

об’єкт або рівноправний суб’єкт взаємодії. Її використання дає можливість

зосередити увагу на об’єктах у природних, звичайних для них, умовах, що у

свою чергу дозволяє спостерігати умови існування і розвитку, виявляти

природні зв’язки, зосереджувати увагу студентів на потрібних аспектах.

Доцільно використовувати комплексні – краєзнавчі (наявна невелика

за обсягом обов’язкова екологічна компонента) та спеціалізовані екологічні

екскурсії, де увага приділяється безпосередньо екологічним проблемам.

Джерелом знань є безпосередні природні об’єкти, що перебувають у

взаємозв’язку з явищами природи, та окремі об’єкти або групи об’єктів

природи, які розглядаються у природному комплексі.