Лозовецька В.Т., Лук’янова Л.Б. та ін. Формування професійної компетентності фахівця сфери послуг і туризму

Подождите немного. Документ загружается.

Встановлення рівня сформованості професійної компетентності

майбутнього фахівця сфери послуг і туризму має здійснюватися за

результатами оцінювання професійної готовності щодо опанування певними

модулями в контексті ефективних професійних дій у реальних умовах

праці.

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ

МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ ТУРИЗМУ (Л.Б.Лук’янова)

2.1. Екологічна компетентність фахівців туризму як

соціально-професійна необхідність

Сучасний етап розвитку цивілізації характеризується потужними

ризиками від надзвичайних ситуацій глобального масштабу, проте

відповідна реакція суспільства на екологічну ситуацію, що склалася, є досить

слабкою. В Україні, як і в багатьох інших країнах світу, на тлі економічних

та соціально-політичних негараздів екологічні проблеми не посідають

провідні позиції. Поступове звикання до екологічної небезпеки, байдужість

та безвідповідальність до стану довкілля є одним із показників духовного

занепаду світової спільноти.

Не можна обійти увагою й той факт, що сучасні складні й суперечливі

пошуки, спрямовані на утвердження української державності, осмислення

реалій ХХІ століття, які передусім необхідно розглядати у контексті

сучасних соціальних трансформацій, вимагають як усталених, так і нових

підходів до визначення психолого-педагогічних закономірностей розвитку,

формування й виховання особистості майбутнього фахівця. Входження

України в Європейський простір, реалізація основних положень Концепції

сталого розвитку, зростання вимог до рівня підготовки фахівців різних

галузей виробництва та сфери послуг передбачають інтенсифікацію

навчально-виховного процесу професійної школи. Відтак навчальні заклади

покликані готувати конкурентоспроможного, компетентного, соціально

зрілого, високопрофесійного та відповідального фахівця, здатного

орієнтуватися і успішно працювати.

Важливу роль у розв’язанні зазначених проблем має відігравати

екологічна освіта як засіб впливу на спосіб життя і споживання членів

суспільства. Це відповідає світовим тенденціям, пов’язаним, насамперед, із

запровадженням у 2005-2015 рр. десятиліття освіти в інтересах сталого

розвитку.

Навколишнє середовище виконує одну із найбільш важливих функцій

у підтриманні як фізичного, так і психічного здоров’я світової спільноти.

Оскільки в Україні зосереджено значні туристично-рекреаційні ресурси,

здатні сприяти розв’язанню окресленої проблеми, а ринок туристичних

послуг надзвичайно урізноманітнився пропозиціями турпродукту

(упровадження інноваційних видів і форм обслуговування, формування

нових туристичних центрів, курортних зон тощо) питання підготовки

висококваліфікованих, всебічно освічених майбутніх фахівців туризму

набуває дедалі більшого значення. У Державній програмі розвитку туризму в

Україні до 2010 р. визначено пріоритетні завданнями, зокрема забезпечення

раціонального використання та відновлення природного середовища й

культурної спадщини, мінімізація негативного впливу туристичної

діяльності на навколишнє середовище, формування екологічної культури,

удосконалення системи екологічної освіти і виховання населення [32, с. 15].

Це можна пояснити можливостями туристичної діяльності у сфері охорони й

збереження навколишнього середовища. Так прибутки від туристичних

об’єктів, що знаходяться у заповідних зонах, природних парках тощо,

використовують для захисту й відновлення навколишнього природного

середовища.

За даними Всесвітньої туристичної організації (ВТО), за останні 50

років кількість туристичних подорожей зросла у 18 разів й у 2007 р.

становила 900 млн. подорожей [140]. Туристичній індустрії належить 10%

світового валового національного продукту та третина світової торгівлі

послугами. За прибутками від світового експорту та чисельністю працівників

туристична індустрія посідає перше місце у світі. У туристичній галузі

задіяно 9% трудових ресурсів планети – понад 260 млн. [126]. Приблизна

кількість працівників сфери туризму України у 2000 р. становила 113 тис.

осіб, а за прогнозами на 2010 р. зайнятість у туристичній галузі становитиме

понад 220 тис. осіб [32, с. 18]. Отже, туристична сфера має високий рівень

постійної зайнятості (88%) і передбачається 7% щорічного зростання

кількості працівників; для туристичних фірм цей показник становить 20%.

Станом на 01.01.07 р. у туристичній галузі функціонують 8,3 тис.

підприємств, в тому числі 3,9 тис. суб’єктів туристичної діяльності, 1,2 тис.

готелів та місць проживання, 3,2 тис. санаторно-курортних закладів [129, с.

3].

За прогнозами Світової організації туризму, обсяг міжнародного

туризму до 2020 р. зросте втричі та становитиме 1,6 млрд. туристів і

відповідно зростатиме антропогенний тиск на навколишнє природне

середовище. Разом із телекомунікаційною індустрією, інформаційними

технологіями, туризм забезпечуватиме економічне зростання у XXI ст. З

позиції економістів саме для населення країн з високим рівнем життя

характерні великі витрати на туризм і, за прогнозами, через 10-15 років

туристи витрачатимуть 2 трильйони доларів США, тобто 5 млрд. у день.

Розподіл туристів з огляду їх доходів у країнах, визнаних лідерів у сфері

туризму, показано на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Розподіл туристичного потоку за рівнем доходів громадян, %

Таким чином, туризм як галузь набуває пришвидшеного темпу

розвитку і найближчими роками зможе посісти один із провідних напрямів

суспільної діяльності. Відтак для фахівців цієї галузі стає необхідним

набуття ґрунтовних знань, усвідомлення впливу екологічних проблем на

туристичну діяльність. Означене питання актуалізується для України

посиленням ролі туризму у структурі соціально-економічного розвитку і

зовнішньоекономічної діяльності, адже наразі туристична галузь України

виробляє понад 8% валового внутрішнього продукту та 20%

зовнішньоторговельного обороту [116, с. 4].

Сучасна професійна туристська освіта поряд із виконанням основної

функції – підготовки спеціалістів, готових до складної трудової діяльності в

інформаційному суспільстві, покликана виховувати громадян, здатних

відповідально ставитися до проблем цілісності навколишнього середовища й

добуту співвітчизників. Відтак зміст професійної туристської освіти має бути

зорієнтованим не тільки на попит, але й на потреби розвитку особистості у

соціальному, економічному й природному планах.

Так відомий російський вчений туризмолог І.Зоріна вважає, що серед

найважливіших аспектів професійної туристської освіти особливе місце

мають посісти екологічна свідомість і екологічні цінності [41]. Й у цьому

сенсі роль екології окреслюється не тільки як одного із найважливіших

економічних чинників, екологічне мислення у туризмі відіграє навіть більш

суттєву роль. Воно має стати нормою для усіх програм професійної

туристської освіти. Відпочинок в екологічно чистому середовищі насамперед

передбачає збереження природного і культурного ландшафту, екологічне

чисте розміщення й харчування, участь туристів у конкретних екологічних

заходах, формування любові до первозданної природи і ландшафту як

природно-історичного спадку. Розв’язання екологічних проблем не може

здійснюватися тільки на засадах внесення змін у програми підготовки

фахівців для туристичної галузі. Потрібні нові способи мислення, а їх

формування також є завданням професійної туристської освіти.

Таким чином професійна підготовка майбутніх фахівців туризму має

враховувати як необхідність подальшого розвитку туристичної індустрії у

контексті сталого (збалансованого) розвитку, так і проблеми стандартизації

підготовки фахівців сфери туризму, які обумовлені приєднанням України до

Болонського процесу та загостренням проблеми модернізації освітньої

діяльності, інтеграції до європейського освітнього простору.

Оскільки туристичний ринок відрізняється гострою конкуренцією,

відтак потребує робочої сили, яка є високопродуктивною,

висококваліфікованою, здатною адаптуватися до швидкоплинних змін у

відповідності до удосконалення технологій. Наразі понад дев’яносто

навчальних закладів України здійснюють підготовку фахівців для

туристичної галузі за спеціальностями «Менеджмент організацій» та

«Туризм» у тому числі й за робітничими спеціальностями. У табл. 2.1.

представлено розподіл цих навчальних закладів по регіонах України, що

свідчить про їх абсолютне нерівномірне територіальне розташування.

Таблиця 2.1.

Наявність навчальних закладів туристичного профілю

в областях України

№ Область Кількість навчальних

закладів

1 Крим 16

2 Київська 14

3 Львівська 9

4 Харківська 6

5 Івано-Франківська 5

6 Одеська 4

7 Донецька 4

8 Закарпатська 4

9 Запорізька 4

10 Тернопільська 4

11 Черкаська 3

12 Чернівецька 3

13 Волинська 2

14 Луганська 2

15 Полтавська 2

16 Миколаївська 2

17 Херсонська 2

18 Дніпропетровська 1

19 Житомирська 1

20 Кіровоградська 1

21 Рівненська 1

22 Чернігівська 1

23 Вінницька 0

24 Сумська 0

25 Хмельницька 0

Як необхідну умову формування змісту професійної освіти дослідники

називають додержання таких загально педагогічних принципів:

· цілісний підхід до змісту освіти й професійної підготовки та усунення

кордонів між загальною та професійною освітою, теорією і практикою,

розумовою й фізичною працею, навчанням і роботою;

· посилення у змісті професійної освіти установок на розвиток культури

мирного співіснування, демократичних цінностей, охорону

навколишнього середовища, боротьбу за викорінення неграмотності й

створення нових можливостей для людини;

· забезпечення у процесі навчання загальних професійних навичок,

перехід від освіти до трудової діяльності;

· набуття компетенцій, що виходять за рамки професійних навичок,

необхідних на робочому місці.

Професійна туристська освіта пов’язана партнерськими відносинами: з

інституціональними системами екології і охорони навколишнього

середовища; основною вищою освітою; загальною освітою і професійною

підготовкою; зайнятістю; економічним розвитком та соціальним захистом, а

також засобами масової інформації [41].

Оскільки туризм наразі став невід’ємною складовою життя переважної

більшості людей світу й одним із провідних напрямів соціально-економічної

діяльності, виникає гостра потреба у підготовці висококваліфікованих

фахівців туристичної галузі. Однією із вагомих складових цієї підготовки є

екологічна, яка реалізується у процесі екологічної освіти протягом усього

терміну навчання.

Зміна ставлення до ролі туризму в суспільстві, постійне зростання

числа зайнятих у туристичній галузі та, передусім, підвищення попиту на

кваліфіковані кадри туризму зумовили «соціальне замовлення» на

туристичну освіту в Україні. Як зазначають вчені, сучасні структурні зміни у

туристичній галузі, посприяли формуванню нової стратегії туристської

освіти, що відрізняється більшою гуманізацією, технологізацією,

екологізацією [72, с.33]. Водночас, екологічна грамотність як туристів, так і

організаторів туристичної діяльності є обов’язковою умовою ефективного

використання природних ресурсів і зменшення негативних наслідків

туристської подорожі на навколишнє середовище.

Розглянемо екологічну компетентність майбутніх фахівців туризму як

складову професійної компетентності.

2.2. Сутність та структура екологічної компетентності

Осмислення сучасної екологічної кризи, вивчення проблем взаємодії

природи і суспільства, спонукають до висновку про те, що екологічні

стратегії й інтереси суспільства усе більше вимагають визнання глобального

екологічного суб’єкта, який сам залежить й підпорядковується загальним

законам розвитку природи. Водночас процес екологізації суспільної

свідомості віддзеркалює соціокультурну динаміку його розвитку й залежить

від організації як духовного, так і матеріального життя суспільства.

Так, за твердженням фахівців у індустріально розвинених країнах у

найближче десятиліття передбачаються такі «макротенденції

соціально-економічного розвитку» як: технологічна революція на основі

впровадження інформаційних технологій; інтернаціоналізація або

глобалізація економіки; індивідуалізація економічної діяльності; посилення

міжнародної міграції спеціалістів. Серед названих тенденцій екологізація

господарської діяльності з метою створення інтегрованої системи захисту

навколишнього середовища, істинний синтез економіки і екології, без якого

індустріальне суспільство не має майбутнього, посідає одне із провідних

місць.

Такий підхід чітко окреслює тенденції, пов’язані із орієнтацією на

загальнолюдські цінності й екологізацію суспільства. Отже, перед системою

освіти дедалі чіткіше постає завдання щодо оновлення й осучаснення задля

досягнення відповідності прискореним змінам, які відбуваються у

суспільстві. Водночас такий процес оновлення має набути не тільки

пристосувальних ознак, але й сам повинен позитивно впливати на них,

відіграючи самостійну, творчу роль. Світовий досвід з об’єктивною

необхідністю підійшов до завдання першочергової значимості – формування

конкурентоздатної особистості, спроможної до ефективної самореалізації в

ринкових умовах розвитку суспільства, якій притаманне вміння бачити

наперед, об’єктивно оцінювати майбутнє й виконувати відповідні дії.

100

У такому контексті суттєво зростає роль професійної освіти,

покликаної підготувати спеціаліста за зросстаючими загальнодержавними

вимогами. Саме на підготовку висококваліфікованого

спеціаліста-професіонала спрямована ідея компетентнісного підходу в освіті.

Поняття компетентнісної освіти, освітньої компетентності прийшло до

нас із зарубіжних країн, де воно широко й плідно вживається, проте на

відміну інших західних інновацій, не суперечить традиційним українським

цінностям. Під компетентністю людини педагоги розуміють спеціально

структуровані (організовані) набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх

набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині визначити, тобто

ідентифікувати й розв’язувати, незалежно від ситуації, проблеми, характерні

для певної сфери діяльності. Компетентнісний підхід орієнтується на

кінцевий результат освітнього процесу, спрямовується на формування у

майбутнього фахівця готовності ефективно використовувати потенційні

можливості (знання, уміння, навички, цінності, психологічні особливості) та

зовнішні ресурси (інформаційні, людські, матеріальні) для досягнення

поставленої мети. Компетентність характеризує міру включення в активну

діяльність, здатність ефективно розв’язувати конкретну ситуацію,

мобілізуючи при цьому знання, уміння, досвід, поведінкові відносини та

цінності. На перший план виходить категорія «здатність діяти» як уміння

використовувати знання у практичній діяльності. Компетентність є

ключовим, «вузловим» поняттям, оскільки за своїм змістом поєднує

інтелектуальний і навичковий складники освіти; містить ідеологію

інтерпретації змісту освіти, оскільки відштовхується від результату.

Сформовані компетентності людина використовує в різних соціальних

та інших контекстах залежно від умов і потреб щодо здійснення різних видів

діяльності. Компетентна людина застосовує ті стратегії, які здаються їй

найприйнятнішими для виконання окреслених завдань. Управління власною