Лильо Т.Я. Світоглядна журналістика

Подождите немного. Документ загружается.

140

де Кюстін, французький письменник, чиє ім’я Бальзак називав

поряд з іменами Гюго, Готьє і Жорж Санд. Відомий мандрівник,

який уже перед цим написав книжки про Швейцарію, Італію,

Шотландію, Іспанію, мав намір описати Росію. Він зустрічався

з імператором Миколою І, із петербурзькою елітою, в супроводі

фельд’єгерів він здійснив подорож із Петербурга в Москву, по-

вторивши шлях Радіщева. Повернувшись до Франції, маркіз

опублікував двотомну книжку “Росія в 1839 році з погляду мар-

кіза де Кюстіна” (“La Russia en 1839 par le Marquis de Custine”).

Цю книжку в Росії було негайно заборонено. Зрозуміло, так само

її заборонили й більшовики. І лише 1996 року її опублікувало

московське видавництво імені Сабашникова.

Кюстін у своїй книзі, яка багато в чому повторювала “До-

рогу в Росію” Міцкевича, так само заборонену в Росії, написав

багато гіркої правди про Росію, її історію, її народ, її царів. “У

руських є лише назви всього, але нічого немає насправді, —

писав він, — Росія — країна фасадів. Прочитайте етикетки, в

них є цивілізація, суспільство, література, театр, науки, а на-

справді, в них немає навіть лікарів. Росія — імперія каталогів.

Коли пробігти очима самі заголовки, все здається прекрасним,

але остерігайтесь заглянути далі назв розділів. Петро Великий

безоглядністю неосвіченого генія, з нетерплячою зухвалістю

людини, проголошеної всемогутньою, з наполегливістю свого

залізного характеру зважився викрасти в Європи готові плоди

цивілізації, замість того, щоб смиренно висівати її зерна у свою

землю. Все створене цією надмірно захваленою людиною ви-

явилось ненатуральним. Для Росії важливо було б у собі самій

мати й розвивати життєве начало. Мертва та нація, в якої немає

нічого свого, крім покірності”.

І в іншому місці: “...коли народ хоче поставити монумент

власної могутності й величності, він не повинен копіювати іно-

земців, а розвивати власний геній. Не пригнічувати його”.

Ще за півстоліття до Кюстіна Сковорода застерігав про

шкідливість ковтати, не розжовуючи. З’їж одне зі смаком — і

досить. Немає шкідливішого, як різне та без міри. Піфагор на-

ситився, лише “розжувавши” один трикутник. Цар Давид, роз-

кусивши, тобто зрозумівши тінь Ковчега, так зрадів, що почав

навіть грати і танцювати. А ми сьогодні хочемо одержати одразу

Європу. І змінити стиль нашого життя за указом Президента,

прищепити його, як віспу. Це абсолютно неможливо, і це можна

простежити на фактах історії різних народів, й українського

також...

141

Механічне перенесення форм чужого життя, хоч якими при-

вабливими вони б не здавалися, не подарує нам універсальних

цінностей і переваг цивілізацій. Наше суспільство повинно зна-

йти їх у власних традиціях, а Україна має стати державою, яка

сама себе поважає, а не турбуватися тим, чи поважають її інші.

Адже в нас є для цього все: велика земля з багатющими над-

рами, великий народ, мільйони працьовитих рук і світлих умів,

держава й конституція, рідна мова, яка протягом цілих століть

витримувала нашестя чужих мов, але збереглася й сьогодні за

своїм багатством не поступається найрозвиненішим мовам світу.

Про це свідчить хоча б енциклопедія з кібернетики, яку вперше у

світі видано українською мовою ще за життя академіка Глушко-

ва. На жаль, і мова наша так само добродушна, як і всі українці.

Ви самі бачите, що сьогодні з нею відбувається. Як вона засмічу-

ється різними вульгаризмами, якимось напівблатняцьким арго,

непотрібними термінами.

Я колись був у Китаї, ознайомився з їхньою мовою. Мені

розповіли про її дух. Китайська мова відштовхує від себе все. У

китайців немає іноземних слів. Наприклад, Київ називається

Чі-фу. Тобто ця мова на своїх могутніх жорнах перемелює все,

робить його китайським. Наша мова не така. Вона така добро-

душна, як і ми всі. Вона приймає все. Наприклад, зараз по телеві-

зору рекламують слово сомельє. У найкращих ресторанах Києва

з’явились сомельє, навіть привезені з Парижа. Ви знаєте, що це

таке? Це — в дорогих ресторанах офіціанти, які розливають вино.

Так от, у нас, в українській мові, були такі слова: виночерпій,

кравчий, чашник, підчаший. Ну які ж прекрасні слова! Княжий

чашник. А тепер — сомельє. І так щокроку. Таких прикладів я

міг би багато наводити, але річ не в цьому...

Православне слов’янство створило своєрідну літературну

словесну культуру... Так само, як юдеї називають себе народом

Книги (Біблії), ми слов’яни — народи Слова. Шевченко: “Я на

сторожі коло них поставлю Слово”.

Нинішні пігмеї нахабно й безкарно риють кротовиська

біля підніжжя національного генія. Бо їх заохочує влада, для

якої не існує ніяких цінностей, окрім придбаних за вкрадені в

народу гроші “мерседесів” і фальшивих новособорів на святих

каменях давнини. Що їм Шевченко, Франко, Леся Українка чи

якийсь там Тичина! Головне: курс акцій, ринкова кон’юнктура

і злиття з “великим” герцогством Люксембургом і мініатюрним

князівством Ліхтенштейн.

А Європа, до речі, вміє цінувати свої святині.

142

Італія для нас — це країна Данте, Петрарки й Боккаччо, а

для італійців — ще й земля Алессандро Мандзоні, роман якого

“Заручені” ось уже півтора століття вивчають в усіх італійських

школах.

Так само хрестоматійними стали ще в XIX столітті поезії

німецького поета Йозефа фон Айхендорфера, про якого ми нічого

не чули, бо він загубився в затінку слави великого Ґете...

Повчитися б у людей Заходу вміння шанувати свої святині,

а не кидатися сторч головою у води гірських рік, забувши на

рідних берегах не тільки власний одяг, а й власне ім’я.

На превеликий жаль, наші питомі прихильники негайного

злиття з Європою, цієї, я би сказав, історико-культурної націо-

нальної капітуляції, теж недалеко відійшли від таких принизли-

вих означень місця у світі для українського народу. Мовляв, хоч

сьогодні три чверті українців — це міські жителі, але майже всі

вони вихідці з села: над ними тяжіє почуття трайбалізму, тобто

непереборної схильності до племінної, культурної і суспільно-

політичної відмежованості, до клановості, кумівства, містечко-

вості, простіше кажучи, — до хуторянства.

Отож, ми — хуторяни, — і тільки Європа порятує нас од цьо-

го задавненого синдрому нижчості і введе до кола цивілізованих

націй? А як же з теорією Volksgeist — духу народу, яку висунув

ще в XVIII столітті німець Ґердер і “філософією ґрунту” фран-

цуза Жозефа де Местра? І чим можна спростувати твердження

про національно-культурну самість прославленого проповід-

ника протестантської етики — цієї новітньої Євангелії Західної

Європи — Макса Вебера?

Якщо вже гратися іноземними термінами, то хотів би на-

гадати нашим перевченим (а може, недовченим?) національним

катастрофістам ще одне чуже слово, яке починається так само,

як і “трайбалізм”, на “т”, але звучить делікатніше і, сказати б,

містичніше: телуризм. Означає воно тяжіння до землі, життя

в природних межах, у відчутті своєї належності до первісного

органічного цілого (звідси незвичайна популярність у всіх інду-

стріально розвинених країнах “партій зелених” і їх модифіка-

цій). Сьогодні в найрозвиненіших країнах по-новому оцінюють

досвід сільського життя — історичний, екологічний, моральний

і естетичний, і вже не тільки село рветься до міста, а й гордовите

місто вирушає до села, і не тільки щоб вирощувати картоплю

для прожиття (як у “незалежній” Україні), а й для новітніх

розкошів духу, як то було в римських садах Саллюстія, а тепер

у виноградниках кіноактора Депардьє або на техаських ранчо

екс-президента США Джонсона.

143

У Мойсеєвому “Декалозі” не вміємо вичитати, може, най-

тяжчого з гріхів. Безбатьченківства. Про те, як найдорожче для

народу продається за сочевичну юшку. А сьогодні — за біг-мак

у Макдональдсах.

Українці не тільки входять у сферу східної християнської

цивілізації — вони є одним із її творців. То чи ж личить такому

народові забути про свій історичний шлях і топтати стежку в

чужі поля, щоб “злитися” з кимось, інтегруватися, навіки втра-

тити все набуте?

Щойно я згадував драматичну поему Нобелівського лау-

реата Карла Шпіттелера “Прометей і Епіметей”. Як відомо, ти-

тан Прометей вирішив ощасливити людей, даруючи їм вогонь.

Олімпійські боги спробували відмовити його від цього наміру,

запропонувавши Прометеєві царство і найвродливішу жінку на

землі — Пандору, але навзамін вимагаючи його душу. Прометей

не згодився, був приречений на вічні муки тіла, але зберіг без-

смертною свою душу. Його рідний брат Епіметей пішов на згоду

з богами і його поглинула ріка забуття.

Душа і тіло — це тема окремої розмови, яку мені хочеться

повести в новому романі “Біла Богородиця”. Що ж до нашої сучас-

ної національно-державної ситуації, то своєрідним тілом народу

норовить стати держава в особі її керманичів, а душа — це всі

ми, з нашим розумом, із нашими пристрастями, з нашою непов-

торністю і невпокореністю перед загрозами зовнішнього світу й

хаосу, перед намаганням зруйнувати і понищити гармонійність,

даровану нам родом і природою, історією, Господом Богом чи ще

незнаними вищими силами.

Бережімо нашу душу!

144

Александр Солженіцин

ПРО СВОБОДУ СУСПІЛЬСТВА І ПРЕСИ

(Фрагменти виступу в Гарварді 1978 р.)

У сучасному західному суспільстві виявилося порушення рів-

новаги між свободою для добрих справ і свободою для справ пога-

них. І державний діяч, який хоче для своєї країни здійснити велику

творчу справу, змушений крокувати обачно, навіть боязко, він увесь

час обліплений тисячами поспішних (і безвідповідальних) критиків,

його весь час шарпають преса й парламент. Йому потрібно доводи-

ти високу бездоганність і виправдовувати кожен крок. Насправді

людина видатна, велика, з незвичними неочікуваними заходами

проявитися не може — йому на самому початку поставлять десять

підніжок. Так під виглядом демократичного обмеження торжествує

посередність.

Підрив адміністративної влади всюди доступний та вільний, і

всі влади західних країн різко ослабли. Захист прав людини дове-

дений до такої крайності, що вже стає беззахисним саме суспільство

від інших осіб, — і на Заході настав час відстоювати уже не стільки

права людей, скільки їх обов’язки.

Навпаки, свобода руйнівна, безвідповідальна свобода заполони-

ла найширші простори. Суспільство виявилося мало захищене від

безодні людського падіння, наприклад, від зловживання свободою

для морального насилля над молоддю, на зразок порнографічних

фільмів, бойовиків чи фільмів жахів: всі вони потрапили у сферу

свободи й теоретично зрівноважуються свободою молоді їх не сприй-

мати. Так юридичне життя виявилося неспроможне захистити себе

від зла, яке роз’їдає…

* * *

Надзвичайно широку свободу звичайно має преса (я вживаю

далі це слово, включаючи всі медії). Але — як?

Знову: лиш би не переступити юридичних рамок, проте без

жодної справжньої моральної відповідальності за викривлення, за

зміщення пропорцій. Яка у журналіста і газети відповідальність

перед читачем чи історією? Якщо вони хибною інформацією чи хиб-

ним висновком повели громадську думку хибним шляхом, навіть

сприяли державним помилкам, — чи відомі випадки привселюдного

каяття журналіста чи газети? Ні, це підірвало би продаж. У такому

випадку втратити може держава, але журналіст завжди виходить

145

сухим. Найімовірніше він буде тепер з новим апломбом писати про-

тилежне попередньому.

Необхідність дати миттєву авторитетну інформацію змушує

заповнювати порожнини здогадками, збираючи чутки і припущен-

ня, які потім ніколи не спростують, але вони осядуть у пам’яті мас.

Скільки поспішних, нерозважливих, незрілих, хибних суджень ви-

словлюють щоденно, які затьмарюють голови читачів — і так засти-

гають! Преса має змогу і симулювати громадську думку, і спотворено

виховувати суспільство. То створює геростратову славу терористам,

то розкриває навіть оборонні таємниці своєї країни, то безсоромно

втручається в особисте життя відомих осіб під гаслом: “Всі мають

право все знати” (Фальшиве гасло фальшивої епохи: набагато вище

втрачене право не знати, не засмічувати своєї божественної душі —

плітками, марнослів’ям, нісенітницями). Люди істинної праці й

змістовного життя зовсім не потребують надлишкового, обтяжливого

потоку інформації).

Поверховість і поспішність — психічні хвороби ХХ століття —

найбільше виражені у пресі. Пресі протипоказано увійти в глибину

проблеми, це не узгоджується з її природою, вона лише вихоплює

сенсаційні формулювання.

І з усіма цими характеристиками преса стала найголовнішою

силою західних держав, переважаючи силу виконавчої влади, законо-

давчої і судової. А між іншим: за яким виборчим законом її вибрали і

перед ким звітує? Якщо на комуністичному Сході журналіста відверто

призначають як державного чиновника, то хто вибрав західних жур-

налістів у таку владу? На який термін і з якими повноваженнями?

Ще одна несподіванка для людини, яка прийшла з тоталітарного

Сходу, з його строгою уніфікацією преси: у західній пресі загалом

теж виявляється загальний напрям симпатій (вітер епохи), загально-

визнані допустимі межі думок, а можуть бути й загальнокорпоратив-

ні інтереси, і все це разом діє не змагально, а уніфіковано. Нестримна

свобода існує для самої преси, але не для читачів: достатньо опукло

і голосно газети передають тільки ті думки, які не дуже суперечать

їхнім власним і цьому загальному напряму.

Без жодної цензури на Заході прискіпливо виокремлюють дум-

ки модні від думок немодних — і останні, хоч їх ніхто не забороняв,

не мають реального шляху в періодичній пресі, ні через книжки, ні

з університетських кафедр. Дух ваших досліджень вільний юридич-

но — проте обставлений ідолами сучасної моди. Не прямим насиллям,

як на Сході, але цим добором моди, необхідністю догоджати масовим

стандартам усуваються від вкладу в суспільне життя спроможні на

самостійне мислення особистості, з’являються небезпечні ознаки

стадності, які гальмують ефективний розвиток.

146

ІМЕННИЙ

ПОКАЖЧИК

Алексієвич С. 66

Андерсен Б. 52

Араїн Р. 101

Бальчунас-Вайсберг М. 95

Барзані М. 91

Бартошче Р. 31

Бахтін М. 40

Бенсі Дж. 41

Бєрдяєв Н. 53

Берія Л. 24

Берк Е. 20, 97

Берлін І. 17, 54

Берлусконі С. 64

Бодріяр Ж. 40

Боккаччо Дж. 142

Борхес Х. Л. 4

Бочковський О.-І. 80

Бродель Ф. 46, 60

Бродський Й. 96

Бронштейн Л. 22

Брук С. 14

Буш Дж. 67, 68

Варвіль Б. де 37

В’євіорка М. 101

Ворф Б. Лі 83

Воінов А. 100

Гавел В. 42

Гайдеггер М. 92

Гакслі О. 54

Геббельс Й. 13, 14, 21, 38

Генді Дж. 39

Геракліт 11

Гердер Й. Г. фон 80

Герек Е. 58

Геродот 56

Гесс Р. 21, 98

Гімлер 98

Гітлер А. 21, 38, 95, 98, 131

Гладілін А. 95

Глюксман А. 68

Голль Ш. де 49

Горбачов М. 60

Гумбольдт В. 82

Ґедройць Є. 13, 72, 76

Ґловер С. 29

Ґрей Дж. 97

Ґете В.-Й. 52, 98

Данте А. 90, 142

Декарт Р. 98

Дем’янюк І. 39, 40

Джеферсон Т. 66

Джонсон С. 96

Джугашвілі С. 22

Джуліані Р. 9

Дюранті В. 38, 126

Еко У. 32, 64

Емерсон Р. 58

Жижек С. 101

Загребельний П. 92

Зануссі К. 47, 48

Зємкевіч Р. 8

Іван Павло ІІ 49

Іловєцький М. 8

Кавтський К. 80

Кало Ф. 21

Кант Е. 47, 97

Капріо Л. ді 29

Капусцінський Р. 19, 56–61,

75, 118, 121

Кара-Мурза С. 97

Кастелс М. 79, 80

Кауфман М. 98

Кисельов Л. 81

Кістяківський Б. 19

Клаус В. 102

Клінебергер Б. 80

147

Клінтон Б. 27

Ковтуненко С. 100

Костенко Л. 20

Крилов І. 22

Кронкайт В. 59

Лайонс Ю. 38, 127

Лейкен Р. 14

Лем С. 85

Ленін В. 89

Лось Й. 10

Лукашенко О. 95

Ляхович Є. 24

Мадзіні Дж. 90

Макаров Ю. 21

Маклюен М. 32

Маркс К. 98

Меєс М. 21

Мейс Дж. 19, 126

Мережковський Д. 91

Мєрошевський Ю. 74, 75

Мілошевич С. 42, 95

Міхнік А. 96

Міцкевич А. 100, 140

Моне Ж. 46

Муссоліні Б. 95, 131

Ніксон Р. 8

Ніцше Ф. 93, 98

Новодворська В. 96

Ноєл-Нойманн Е. 8

Норвід Ц. 75

Ньютон І. 98

Орбан В. 36

Орвел Дж. 69

Ортега-і-Гассет Х. 23

Оспіна В. 57

Пахлаві Р. 58

Пейн С. 96

Перон Х. 95

Петрарка Ф. 142

Платон 74

Потебня О. 82, 83

Почепцов Г. 30

Протагор 97

Путін В. 95

Разер Д. 30

Рацінґер Й. 10, 97

Рейган Р. 68

Ренодо Т. 37

Рікер П. 93

Ронсар П. 80

Сарторі Дж. 29, 31

Сверстюк Є. 93, 136

Селласіє Г. 58

Сепір Е. 83

Сміт Д. М. 95

Соловйов В. 92

Сталін Й. 22, 127, 129

Стемповський Є. 76

Стріляний А. 90

Табачник Д. 100

Теймор Дж. 21

Томашевський В. 80

Троцький Л. 21, 22, 89

Февр Л. 60

Федик О. 82

Фітцджеральд Ф. 19

Фергюсон Н. 51

Фогельвайде В. фон дер 80

Франко І. 49, 99, 141

Фукуяма Ф. 52

Фуреді Ф. 101

Хассан М. 58

Хомейні А. 19

Хусейн С. 67, 68, 95

Челлен Р. 80

Честертон Г. 14, 88, 91

Шевченко Т. 13, 92, 99

Шей Дж. 41

Шефтель Й. 39

Шешель В. 42

Ширак Ж. 79

Шопенґавер A. 98

Шрам В. 5

Шуман Р. 46

Шустер С. 23, 90

Щербак Ю. 51

148

ПРЕДМЕТНИЙ

ПОКАЖЧИК

Антитероризм 64

Вакуум світоглядний 7

вартості фундаментальні 11

вербалізація 18, 20

видання бульварне 8

віктимізація 22

Глобалізація 37

голівудизація новин 30

Дезонтологізація 88, 89, 91, 94

деідеологізація 7, 74, 89, 91–93

деконтекстуалізація 60, 89, 99

деструкція 66, 100

детермінізм лінгвістичний

80, 84

дихотомія 64

Естетизація насилля 67

етногенез 81

етноцентризм 17, 19

Журналістика нова 57,

~ органічна 17, 19

~ світоглядна 9

Знаки символічні 10, 73

значення ідентифікаційне 11

зомбування 64, 125

Ідеал етичний 74

ідентифікація 53, 82

ідеологема 72, 89, 90

ідеологізація 74, 94

ідеологія 88, 91–94, 98, 101-102

ідеологія національна 92

інститут транснаціональний

інтерес гедоністичний 20, 146

~ національний 40, 72, 84, 89

~ суспільний 12

інформація 12, 27, 36, 59

Катастрофа глобальна 10

киріофобія 100

кіберпростір 43

конотація 91

ксенофобія 98, 99

Локалізація 27, 29

людина зображення 29, 31

Маніпуляція 67, 89

медій працівник 7, 56

медіапровокація 39

медіареальність 11, 39, 43

медіасвіт 88

медіатизація 36, 37, 42, 64, 67,

метаідентичність 81

мова глобальна 85

~ загальнонаціональна 81

монополізація 12, 18, 84, 85

мультикультуралізм 89,

100–102

Нацизм 21, 38, 46–48, 91, 94

націоналізм 18, 37, 52, 54

національна ідея 42, 92

нація політична 14, 89, 94

149

Об’єктивність 56, 57

Плюралізм 8, 11, 21, 23, 69

провінціалізація 61

пропаганда 7, 12, 67–69, 96

псевдоальтернатива 13, 23,

24, 48, 64, 94

псевдодискусія 14, 23, 24

публіцистика 10

Реальність віртуальна 43, 82

~ національна 36, 83

ревізіонізм 20, 21

риторика 22, 37, 65, 68, 102

Свідомість історична 7, 11, 13,

20, 36

світогляд 53, 57, 64, 67, 88

синдром постколоніальний 7,

солідаризм міжнаціональний

~ національний 25, 74, 96, 97

спеціалізація 17, 60

спіраль мовчання 8, 96

сфера семіотична 81, 84

Телестратегія 13

терор 8, 22, 64–67

тероризм ісламський 67, 68

~ легальний 65

~ світовий 68, 89, 90

толерантність 11, 89, 92, 95,

100

транспарентність 88

Фашизм 94–97

філософія політична 7, 13, 77

фрагментаризація дійсності

функції ідентичності 53