Лильо Т.Я. Світоглядна журналістика

Подождите немного. Документ загружается.

100

дів, а проти поневолювачів та визискувачів. У своїх паризьких

лекціях Адам Міцкевич [29] констатував, що в історії слов’ян

один і той самий акт повторюється. Народ довго терпить поне-

волення, а потім знищує панів. У випадку Коліївщини образа

посилювалася ще й тим, що поневолювач часто був чужинцем.

Саме тому сьогодні своє право на існування не лише в ЗМІ, а й

у словниках та енциклопедіях відстоює термін киріофобія (з

грец.

κύριος (kyrios) господар і φόβος (phobos) — страх) як різновид

ксенофобії, суть якого полягає у ворожому ставленні гостей до

господаря. Поступово його треба запроваджувати і для аналізу

між національних відносин заради належного розуміння природи

конфліктів і ефективного їх розв’язання.

Специфіка українського медіапростору та порушуваних

у ньому міжнаціональних питань полягає ще й у тому, що тут

ЗМІ часто виступають третьою стороною, яка узурпує роль по-

середника у взаєминах між народами-сусідами: українським і

російським, польським і українським, стороною, яка провокує

ксенофобію і спроможна розширювати її спектр від звичайної

неприязні аж до ворожнечі. Типовими прикладами цього є

відверто провокаційні публікації “апологетів деструкції” [30]

Сергія Ковтуненка та Артема Воінова у газеті “Столичные

новости” (останній, зокрема, в одній із публікацій вивів такий

“синонімічний ряд”: автохтонність, титульна нація, чистота

нації, неприязнь до чужинців) та виступи Дмитра Табачника у

тижневиках “Кіевскій телеграфъ ” [31] і “2000” [32]. Як і в часи

Великої французької революції сучасним апологетам деструкції

властиві “нарощення атмосфери взаємного роздратування, ви-

роблення подвійного стандарту сприйняття, руйнування віри,

недопущення формування чеснот, впровадження у масову свідо-

мість непевності й тривоги, суперечливих картин майбутнього...

підживлення крайнощів.., глузливе, “фейлетонне” ставлення

до усього шляхетного, чистого, перевіреного віками десятками

поколінь.., під’юджування сварливості, нетерплячості, жор-

стокості, створення перманентної загальної дезорієнтації щодо

основоположних вартостей та орієнтирів” [30; с. 173]. Пов’язані

з такими прийомами симптоми потребують адекватного, сис-

темного реагування, адже автори таких виступів нападають

на українство і професійно провокують... українсько-російські

конфлікти тощо.

Мультикультуралізм і толерантність. У сучасній публі-

цистиці переважає апологетика і, навіть, фетишизація явища

мультикультурності як панацеї від загроз єдності України. Його

прихильники закликають “відійти від моделі “зіткнення іден-

101

тичностей” до інтегральної мультикультурної моделі, в основу

якої покладено принцип етнокультурної толерантності” [33]. Тео-

ретично мультикультуралізм — це ідеологія, що гарантує розви-

ток і збереження у конкретній країні культурного різноманіття.

На перший погляд, мультикультуралізм передбачає прихиль-

ність до універсальної ідеї суспільства, вільного від расової та

релігійної дискримінації. Іншими словами, мультикультуралізм

ніби захищає культурне різноманіття і звертає увагу на тертя

між меншинами і представниками культур-домінантів.

Упровадження мультикультуралізму як офіційної політики

мало прагматичне, функціональне призначення. В Австралії

була потреба в працездатних іммігрантах, в Канаді — ця по-

літика мала нейтралізувати квебекський сепаратизм. У США

мультикультуралізм упішно утверджується як риторичне пере-

форматування міжнаціональних та міжрасових проблем, які не

втрачають актуальності й після періоду політики “плавильного

казана“. У двох останніх випадках “категорія “культура” при-

йшла на зміну категорії “етнічність”, оскільки пропонувала

ширшу, м’якшу і розмиту форму для опису конфліктогенного

суспільства” [34]. Так риторичне вимивання етнічної специфіки

з реалій, а також зведення етнодемографічної сфери до куль-

турної мало створити оптимальні передумови для утвердження

універсальної, надетнічної ідеології.

Останніми роками в наукових та публіцистичних текстах

можна простежити серйозні спроби переглянути мотиваційне

поле беззастережних адептів мультикультуралізму, підважити

його універсальний характер, дистанціюватися від нього та його,

як виявилося, неоднозначних наслідків. Наприклад, Френк

Фуреді стверджує про кінець ідеології мультикультуралізму,

а французький соціолог Мішель В’євіорка зауважує, що фран-

цузькі інтелектуали намагаються звузити сферу застосування

мультикультуралізму, додаючи до слова означення “американ-

ський”, і так підкреслюють його непридатність для Франції,

тобто трактують як чужу ідею. Потребу такого відчуження об-

ґрунтовують наголосом на репресивному характері мультикуль-

туралізму, який набуває рис нав’язливої світоглядної домінанти

(Рашид Араїн) та ідеологічної форми глобального капіталізму

(Славой Жижек).

Не менше застережень викликає і штучне впровадження

політики мультикультуралізму в Україні, де немає північноаме-

риканських чи австралійських передумов для її реалізації. Тут

за допомогою розмивання поняття мультикультуралізм через

припаровування до нього універсальних означень на зразок “ін-

102

тегральний”, створюють плацдарм для культурної, ментальної

окупації, знищення національної культури та держави, послаб-

лення політичної та культурної суб’єктивності нації-автохтона.

Як відомо, ідеологія мультикультуралізму стає засобом етнізації

іммігрантів, трактує національні культури з погляду перспекти-

ви неоколонізатора, для якого корінне населення є об’єктом для

“коректного” ставлення. Підтвердженням є те, як легко західну

риторику мультикультуралізму експлуатують прихильники збе-

реження колоніального/постколоніального статусу-кво, які при-

криваються захистом прав російськомовних громадян України.

Коли кілька років тому араби Брюсселя вимагали надати статус

офіційної їхній мові, ні фламандці, ні валони до цього виявилися

неготові. Вони зрозуміли, що іншого можна толерувати, поки його

присутність не зухвала, допоки інший не є насправді іншим.

Застереження виникають і з огляду на те, що мультикуль-

туралізм дистанціює поняття культура від поняття етнос, фор-

мує комунікаційний позаетнічний простір, позначений кітчем,

масовими, стандартизованими цінностями, врешті, позбавляє

його специфіку декларованої різноманітності. Як наслідок, ЗМІ

втрачають одне з основних своїх призначень — сприяти націо-

нальній ідентифікації особи.

У політичному дискурсі характеристики мультикультураліз-

му ще категоричніші. Президент Чехії Вацлав Клаус в інтерв’ю

газеті “Mlada fronta Dnes” [35] заявив, що мультикультуралізм —

фальшива ідеологія і трагічна помилка Заходу. Теророві допома-

гає відкритість Заходу, ця відкритість готує ґрунт для терактів.

На його думку, мультикультуралізм — ідеологія, яка каже, що ви

повинні емігрувати і відстоювати там свою цивілізацію, групові та

етнічні інтереси. “Масова міграція виникла як фальшива ідеоло-

гія, що є якесь право, загальнолюдське право блукати світом...”, —

пояснив Клаус і додав, що таким чином порушуються права ко-

рінних жителів. Проголошена незалежність Косово дає підстави

стверджувати, що за певних умов поняття мультикультуралізм

стає засобом семантичного прикриття для сепаратизму.

Ці приклади вторгнень у семантичне поле, процесів он-

тологічного відчуження автентичних знаків, важливих для

ідентифікації людини і народів понять, свідчать про інтенсивне

утвердження ресурсами публіцистики своєрідної семантичної

ідеології, яка потребує адекватного прочитання, реагування і

створення аргументаційних схем та стратегій захисту на світо-

глядному рівні. Саме цей рівень є фундаментальним орієнтиром в

процесі університетської підготовки журналістів. Удосконалення

лише функціональних/формальних параметрів діяльності ЗМІ

103

в реальних чи віртуальних просторах, без огляду на зміст про-

понованих образів, посилюватиме маніпулятивний потенціал

зазначених вище ідеологем, а отже, й некоректну реідеологізацію

суспільства.



1. Дугин А. Искусство смотреть телевизор. Эссе о медиакратии //

Литературная газета. — 2002. — 25–31 декабр.

2. Крамаренко О. Хвороба суспільства, або Особливості націо-

нальної політики // День. — 2007. — 30 лист.

3. Варварцев М. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна. — К.,

2005. — 304 с.

4. Стріляний А. Щоденник для обраних // Коментарі:. — 2008. —

18 січ.

5. Карасьов В. Під натиском “не золотих мільярдів”: криза лібе-

ральної державності // День. — 2004. — 6 жовт.

6. Гербст Дж. Наче вчора // День. — 2004. — 11 верес.

7. Приходько О. Порушення прав людини і тероризм: замкнуте

коло // Дзеркало тижня. — 2007. — 16–22 черв.

8. Френкель М. Люди и нелюди // Столичные новости. — 2004. —

28 сент. — 4 окт.

9. Сюндюков І. Зустріч прийдешнього Хама // День. — 2008. —

26 січ.

10. Žižek S. Zderzenie cywilizacji na końcu historii // Europa. —

2007. — 6 stycz. — S. 6–7.

11. Скуратовский В. Об убиенных и убивающих // Столичные

новости. — 2007. — 24–30 апр.

12. Толочко П. Не третя, а друга // 2000. — 2008. — 18–24 січ.

13. Шевченко Т. В казематі (“Чи ми ще зійдемося знову?..”) //

Кобзар. – К., 1993. — 511 с.

14. Загребельний П. Український шлях. — К., 2004. — 30 с.

15. Словник іншомовних слів / Уклад. Л. О. Пустовіт та ін. — К.:

Довіра, 2000. — 1018 с.

16. Думанский Д. Не путать силу с насилием. Украине может по-

мочь мощная идеология // Кіевскій телеграфъ. — 2007. — 6–12 апр.

17. Рікер П. Ідеологія та утопія. — К., 2005. — 383 с.

18. Сверстюк Є. Духи печерні // Шлях перемоги. — 1999. —

28 лип.

19. Смит Мек Денис. Муссолини. — Калининград, 1995. — 384 с.

20. Коваленко Ю. Анатолий Гладилин: Россия станет для евро-

пейцев землей обетованной // Известия. — 2008. — 29 февр.

104

21. Новодворская В. Патриотизм — первое прибежище негодя-

ев // Собеседник. — 2002. — №2.

22. Столичные новости. — 2007. — 16–22 окт.

23. Михник А. Иосиф Бродский: “Чаще всего в жизни я руко-

водствуюсь нюхом, слухом и зрением…” // Старое литературное

обозрение. — 2001. — № 2.

24. Кара-Мурза С. Сноп индивидуумов — или коммуна личнос-

тей (размышления о фашизме и коммунизме) // Наш современник. —

1996. — № 6. — С. 170–182.

25. Скуратівський В. Культура Нового часу — основні стратеге-

ми новоєвропейського культурного розвитку. — К., 2007. — 36 с.

26. Рацінґер Й. Цінності в часи перемін. Долання майбутніх

викликів. – Львів, 2006. — 166 с.

27. Воинов А. На властном олимпе — скинхеды? // Столичные

новости. — 2007. — 24–30 июля.

28. Шевченко Т. Гайдамаки // Кобзар. — К., 1993. — 511 с.

29. Kaczyński A. Chata wuja Tarasa // Rzeczpospolita. — 2000. —

6 grud.

30. Лось Й. Публіцистика і тенденції розвитку світу: Навчальний

посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації:

У 2 ч. — Ч. 1. — Львів, 2008. — 376 с.

31. Табачник. Д. Аннигиляция “национальной идеи” // Кіевскій

теле графъ. — 2008. — 25–31 січ.

32. Табачник Д. Федерализм — мечта лучших из нас // 2000. —

2008. — 18–24 янв.

33. Фельдман О. Подолати конфлікт ідентичностей... // День. —

2006. — 16 черв.

34. Малахов В. Зачем России мультикультурализм? // www.

antropotok.archipelag.ru/text/a062.htm

35. Mlada fronta Dnes. — 2005. — 16. 07.

105

Запитання до теми

1. Що таке дезонтологізація понять?

2. Яке семантичне наповнення поняттю “велич” надавав

Джузеппе Мадзіні?

3. Яка конотація поняття ідеологія переважає в сучасному

медіатексті?

4. Яким чином відбувається семантичне очищення поняття

фашизм у медіариториці?

5. Визначте специфіку формування провокаційних ідеологем,

які посилюють міжнаціональну неприязнь.

Рекомендована література

1. Варварцев М. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна. — К.,

2005. — 304 с.

2. Дугин А. Искусство смотреть телевизор. Эссе о медиакратии

// Литературная газета. — 2002. — 25–31 декаб.

3. Думанский Д. Не путать силу с насилием. Украине может

помочь мощная идеология // Кіевскій телеграфъ. — 2007. —

6–12 апр.

4. Загребельний П. Український шлях. — К., 2004. — 30 с.

5. Кара-Мурза С. Сноп индивидуумов — или коммуна лич-

ностей (размышления о фашизме и коммунизме) // Наш

современник. — 1996. — № 6. — С. 170–182.

6. Крамаренко О. Хвороба суспільства, або Особливості на-

ціональної політики // День. — 2007. — 30 лист.

7. Лось Й. Публіцистика і тенденції розвитку світу: Навчаль-

ний посібник для вищих навчальних закладів ІІІ–ІV рівнів

акредитації: У 2 ч. — Ч. 1. — Львів, 2008. — 376 с.

8. Малахов В. Зачем России мультикультурализм? // www.

antropotok.archipelag.ru/text/a062.htm

9. Сверстюк Є. Духи печерні // Шлях перемоги. — 1999. —

28 лип.

10. Скуратівський В. Культура Нового часу — основні стра-

тегеми новоєвропейського культурного розвитку. — К.,

2007. — 36 с.

106

СПИСОК

ВИКОРИСТАНОЇ

ЛІТЕРАТУРИ

1. Анатолий Гладилин: Россия станет для европейцев землей

обетованной // Известия. — 2008. — 29 февр.

2. Архієпископ Кентерберійський атакує ЗМІ // День. — 2005. —

20 лип.

3. Балда Т. Український журналіст в умовах еміграційного

середовища: мотивація творчості // Вісник Львів. ун-ту. Серія жур-

налістика. — 2007. — Вип. 30. — С. 152–160.

4. Белянцев А., Глебова С., Кузнецов Д. Война в Югославии еще

не началась // Известия. — 1999. — 7 апр.

5. Бенсі Дж. Югославия сегодня // Континент Европа. — Радио

Свобода. — 1999. — 11 апр.

6. Бондар А. Ришард Капусцінський між історією та літературою

// Критика. — 2007. — Ч. 6. — С. 30.

7. Бочковський О.-І. Вступ до націології. — Мюнхен, 1991–

1992. — 338 с.

8. Варварцев М. Джузеппе Мадзіні, мадзінізм і Україна. — К.,

2005. — 304 с.

9. Вехи; Интеллигенция в России: Сб. ст. 1909–1910 — М.,

1991. — 462 с.

10. Владимиров В. Журналістика, особа, суспільство: проблема

розуміння. — К., 2003.

11. Вовканич С. Інформація і нація: конвергенція чи мобіль-

ність? // За вільну Україну. — 1999. — 6 серп.

12. Воинов. А. На властном олимпе — скинхеды? // Столичные

новости. — 2007. — 24–30 июля.

13. Войтенко В. Маленький хробачок на великому гачку, або

Агресивна інтеграція // День. — 1999. — 18 черв.

14. Вороновська Л. Вербалізація етнічних архетипів у релігій-

ному житті українців // Християнство й українська мова: Матеріали

наукової конференції. — Київ–Львів, 2000.

15. Габор Н. Відповідальність як зворотний бік свободи // Вісник

Львів. ун-ту. Серія журналістика. — 2006. — Вип. 28. — С. 240–244.

16. Гавел В. Європейська оборона і європейська солідарність //

День. — 2000. — 13 верес.

107

17. Гербст Дж. Наче вчора // День. — 2004. — 11 верес.

18. Гуревич О. Засіб пересування до майбутнього // День. —

1997. — 13 лют.

19. Давидчак Х. Позиція публіциста Клари Ґудзик у світлі вчення

Івана Павла ІІ // Вісник Львів. ун-ту. Серія журналістика. — 2007. —

Вип. 30. — С. 226–234.

20. Джихад з європейським паспортом // Frankfurter Allgemei-

ne. — 2005. — 22 лип.

21. Джонсон П. Суботній есей // Daily Mail. — 1997. — December

25th.

22. Дугин А. Искусство смотреть телевизор. Эссе о медиакратии

// Литературная газета. — 2002. — 25–31 декабря.

23. Думанский Д. Не путать силу с насилием. Украине может по-

мочь мощная идеология // Кіевскій телеграфъ. — 2007. — 6–12 апр.

24. Европа старая и новая и иракский кризис // Радио Свобо-

да. — 2003. — 24 лют.

25. Епштейн М. Седьмой континент // Радио Свобода (россий-

ская редакция). — 1999. — 11 авг.

26. Еріксен Т. Г. Тиранія моменту: швидкий і повільний час в

інформаційну добу. — Львів, 2004. — 196 с.

27. Житарюк М. Соціокультурна модель журналістики: тради-

ції і новаторство: Монографія. — Львів, 2008. — 416 с.

28. Загребельний П. Український шлях. — К., 2004. — 30 с.

29. Зайдман І. Кожний народ відповідає за свою владу, тому що

він обирає її // День. — 1999. — 4 серп.

30. Землянова Л. Глобализм и антиглобализм в эпоху формиро-

вания информационного общества // Вестник Моск. ун-та. — Сер. 10.

Журналистика. — 2000. — № 2.

31. Землянова Л. Информационный монополизм и морфология

культуры (концепции зарубежных исследователей) // Вест. Моск.

ун-та. — Сер. 10. Журналистика. — 1996. — Ч. 3. — С. 36–44.

32. Землянова Л. К вопросу об атрибутах массовой культуры

// Вест. Моск. ун-та. — Сер. 10. Журналистика — 1993. — Ч. 5. —

С. 70–82.

33. Землянова Л. Новая экология телеэлектронной деятельнос-

ти и теоретические проблемы современной коммуникативистики

// Вест. Моск. ун-та. — Сер. 10, Журналистика. — 1997. — № 1. —

С. 83–95.

34. Землянова Л. Обсуждение противоречий европейского ком-

муникационного пространства на страницах “Дедалуса” // Вестник

Моск. ун-та. — Сер. 10. Журналистика. — 1995. — № 2.

35. Землянова Л. О парадоксах коммуникационного разно обра-

зия // Вестн. Моск. ун-та. — Сер. 10. Журналистика. № 4. — М., 1998.

108

36. Зернецька О. Глобальний розвиток систем масової комуні-

кації і міжнародні відносини. — К.: Освіта, 1999. — 352 с.

37. Кара-Мурза С. Операция на открытом сознании // Наш со-

временник. — 1995. — № 3. — С. 148–159.

38. Кара-Мурза С. Сноп индивидуумов — или коммуна личнос-

тей (размышления о фашизме и коммунизме) // Наш современник. —

1996. — № 6. — С. 170–182.

39. Карасьов В. Під натиском “не золотих мільярдів”: криза

ліберальної державності // День. — 2004. — 6 жовт.

40. Касьянов Г. Теорії нації та націоналізму. — К., 1999. — 351 с.

41. Квасниця О. Журналістика солідаризму як нова модель

соціокультурного діалогу // Вісник Львів. ун-ту. Серія журналісти-

ка. — 2007. — № 30. — С. 74–77.

42. Квіт С. Масові комунікації: Підручник. — К., 2008. — 206 с.

43. Кисельов Л. ...все на свете — только песня на украинском

языке: Поезії. — К., 2006. — 264 с.

44. Кистяковский Б. В защиту права (интеллигенция и право-

сознание) // Вехи. — М., 1991. — 462 с.

45. Костенко Ліна: Навчальний посібник-хрестоматія. — Кіро-

воград, 1999. — 320 с.

46. Крамаренко О. Хвороба суспільства, або Особливості на-

ціональної політики // День. — 2007. — 30 лист.

47. Курбатов С. Він подолав «порожнечу бездомності». 30 років

тому не стало Мартіна Хайдеггера // Дзеркало тижня. — 2006. —

27 трав. — 2 чер.

48. Лем С. Ребенок еще в пеленках, но его уже надо держать в

ежовых рукавицах // Зеркало недели. — 1997. — 4 янв.

49. Лернатович В. Правий радикалізм і національна ідея. —

Львів, 1998. — 72 с.

50. Лильо Т. Ришард Капусцінський: “Нещастям для медіа є інте-

лектуальні лінощі їхнього споживача” // День. — 2003. — 19 верес.

51. Лось Й. В ім’я чого // Арка. — 2000. — Ч. 5.

52. Лось Й. Журнал “Kultura” (Париж) й особливості формуван-

ня громадської думки в Україні та Польщі (1991–2000) // Вісник Львів.

ун-ту. — Серія Журналістика. — 2003. — Вип. 23. — С. 182–194.

53. Лось Й. Іван Франко: місія публіциста / Іван Франко — пись-

менник, мислитель, громадянин: Матеріали міжнар. наук. конф. —

Львів: Світ, 1998. — С. 592–603.

54. Лось Й. Публіцист: мотивація творчості // Вісник Львів. ун-

ту. Серія журналістика. — 2006. — № 28. — С. 85–110.

55. Лось Й. Публіцистика і тенденції розвитку світу: Навчальний

посібник для вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації:

У 2 ч. — Ч. 1. — Львів, 2008. — 376 с.

109

56. Лось Й. Фіцак М. Політична публіцистика журналу “Kultura”

(Париж). — Львів: Видавничий центр Львівського національного

університету імені Івана Франка. — 2007. — 384 с.

57. Малахов В. Зачем России мультикультурализм? // www.

antropotok.archipelag.ru/text/a062.htm

58. Мелещенко О. Публіцистика Віктора Гюго (1802–1885):

навчально-методичний комплекс: Навчальний посібник; Хресто-

матія; Теми рефератів, тести: для студ.-журналістів і філологів. — К.,

2003. — 224 с.

59. Мельник А. Трансформаційні парадигми сучасних ЗМІ за

Умберто Еко // Вісник Львів. ун-ту. Серія журналістика. — 2007. —

№ 30. — С. 85–90.

60. Мейс Дж. Нова ера: шокуючий початок // День. — 2001. —

13 верес.

61. Мейс Дж. Повість про двох журналістів // День. — 2003. —

16 лип.

62. Михник А. Иосиф Бродский: “Чаще всего в жизни я руко-

водствуюсь нюхом, слухом и зрением…” // Старое литературное

обозрение. — 2001. — № 2.

63. Моделі гармонізації національних і міжнародних стандартів

освіти у контексті Болонського процесу. Матеріали Міжнародного

семінару 27–28 травня 2004 року, проведеного у Львівському націо-

нальному університеті імені Івана Франка. — Львів, 2004. — 112 с.

64. Новодворская В. Патриотизм — первое прибежище негодяев

// Собеседник. — 2002. — № 2.

65. Орбан В. Успіх — це не коридор, а сходи, або Слово як дія //

День. — 1999. — 6 лип.

66. Ортега-і-Гасет Х. Бунт мас // Вибрані твори — К., 1994. —

420 с.

67. Осадчук Б. Єжи Ґедройц — великий поляк, видавець, ре-

дактор, основоположник українсько-польського порозуміння //

Сучасність. — 2001. — С. 125–135.

68. Пахльовська О. Польща й Україна: “Ода радості” Бетховена

на кордоні нової резервації // День. — 2004. — 31 лип.

69. Пахльовська О. Проект самогубства // День. — 2007. — 6 лют.

70. Полянський І. Розслідувальна журналістика як каталізатор

кризових явищ у політичному житті України // Вісник Львів. ун-ту.

Серія журналістика. — 2006. — № 28. — С. 145–147.

71. Потебня А. Слово и миф. — М., 1989. — 210 с.

72. Потятиник Б., Лозинський М. Патогенний текст. — Львів,

1996. — 296 с.

73. Почепцов Г. Країна, в якій немає новин, вселяє підозру //

День. — 2001. — 10 січ.