Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

181

функціонують її органи. Тому не випадково, що в перші десятиліття XX ст. склада-

ється Чиказька школа, в якій воєдино злилися політичні спрямування в психології,

соціології, філософії, антропології, економічній науці.

Ч. Мерріам підкреслював необхідність координувати зусилля суспільствознавців

у вирішенні соціально-політичних проблем. Дуже цікава в цьому зв’язку історія, яку

повідав Д. Істон. Ця історія пов’язана зі зведенням університетського будинку суспі-

льних наук, кошти на який відшукував Ч. Мерріам. Коли будівництво наближалося

до завершення, вченого в Чикаго не було. Повернувшись до міста і глянувши на по-

будований будинок, Мерріам розлютуватися і зажадав негайно внести необхідні ко-

рективи. Причина його обурення очевидна й сьогодні. Нагорі будинку є напис «Social

Science» (суспільна наука) і сліди стертої букви «S». Отже, спочатку були написані

слова «Social Sciences» (суспільні науки). Мерріам стверджував, що право на існу-

вання має лише єдина, цільна система суспільного знання. А словосполучення «social

sciences» (суспільні науки) варто, на його думку, піддати анафемі.

Основні параметри політичної науки за Ч. Мерріамом. На межі ХІХ—ХХ ст.

було опубліковано чимало робіт з політичної тематики, однак створення справж-

ньої наукової політичної теорії просувалося повільно. І одна з причин цього поля-

гала, очевидно, в недостатній розробленості методології політичних досліджень.

Поступово набирав силу сцієнтизм, прихильники якого вважали, що у вивченні

людських проявів треба ефективно використовувати методи природничих наук,

підтримувати тісний зв’язок між теорією і даними і виявляти особливу старанність

у їхньому зборі й аналізі. До цього часу сцієнтистськи орієнтовані американські

вчені розчарувалися в пізнавальних можливостях політичних доктрин, які розроб-

лялися в руслі західноєвропейських державно-правових і соціально-філософських

традицій XIX ст., де переважав порівняльно-історичний метод описовості, процві-

тали моралізування і формалізм.

Ч. Мерріам, якого завжди відзначало дивне чуття на нові віяння і тенденції, у

своєму ессе «Сучасний стан дослідження політики» (1921) обґрунтовував необхід-

ність переробки методів політичного дослідження і створення нової науки про по-

літику, орієнтованої на вивчення реальної дійсності. Ці ідеї сприяли активізації на-

укових пошуків, а також створенню Комітету з політичних досліджень у рамках

Американської Асоціації політичних наук.

У книзі «Нові аспекти політики» (1925), яка на довгі роки стала однією з найпо-

пулярныших у галузі політології, Ч. Мерріам стверджував, що неможливе співісну-

вання «політики джунглів і лабораторної науки». Завдання політики, писав він, по-

лягає в тому, щоб забезпечити політичну розсудливість, «пом’якшити жахи війни,

уникнути руйнівних революцій, звести до мінімуму втрати від руйнівних міжгру-

пових конфліктів, реалізувати потенційні можливості співробітництва і людського

творення».

Настанова Ч. Мерріама на емпіричне вивчення політичної поведінки людей сві-

дчить про те, що вчений стояв біля джерел біхевіорального (поведінкового) підходу

в дослідженні політичних явищ. «Ми починаємо дивитися на політичну поведінку

як на один з основних об’єктів дослідження». І далі: «Ясно одне: суспільні і приро-

дничі науки повинні йти поряд одні з одними у вирішенні великого завдання, яке

стоїть перед людством: наукове вивчення і контроль за поведінкою людей». За сло-

вами А. Соміта і Дж. Таненхауса, «якщо Берджес, Лассуелл і Бентлі були хрещени-

ми батьками, то Мерріама можна по праву вважати батьком біхевіоралізму».

Ф. М. Кирилюк182

Ч. Мерріам вважав, що оскільки політичні процеси залежать від життєвих хара-

ктеристик індивіда і протікають за деякими незмінними закономірностями, їх мож-

на встановити в ході емпіричного дослідження, у цьому, безумовно, проглядаються

ідеї майбутньої біополітики.

Ч. Мерріам наполягав на неупередженості наукового дослідження, на дотриман-

ні ціннісного нейтралітету, застосуванні суворих наукових методів вивчення полі-

тичних феноменів. Біхевіоральний підхід мав емпіричний і прагматичний характер,

тому що передбачав спирання на достовірні факти і досвід. Особлива увага стала

приділятися кількісним методам, що дозволяють здійснити прямий чи непрямий

вимір. Використання кількісних методів забезпечувало, наприклад, перевірку гіпо-

тез, які стосуються політичної поведінки. Яскравим прикладом їхнього застосуван-

ня можуть бути праці Ч. Мерріама і Г. Госнелла «Неголосування: причини і методи

контролю» (1924), С. А. Райса «Кількісні методи в політиці» (1928) та ін.

Обґрунтування необхідності нової методології привело Ч. Мерріама до пере-

осмислення ролі і значення застосовуваних раніше методів політичного досліджен-

ня. «Підготовлений у дусі порівняльно-історичного методу, — писав він, — я не

можу заперечувати важливість історичного вивчення людського досвіду. Одержа-

вши підготовку в галузі цивільного права, я не заперечую цінність юридичного під-

ходу до проблем політичної теорії і практики. Я буду першим серед тих, хто від-

стоює тезу про великий внесок економічної науки і соціології в розвиток політики і

теорії управління. І пропонуючи політикові сісти за один стіл з такими дисциплі-

нами, як психологія, статистика, біологія і географія, я зовсім не маю на увазі, що

треба забути про старих друзів... Цінності історії і юриспруденції не можуть і не

повинні бути втрачені. Навпаки, їх треба плекати і використовувати: ці цінності по-

винні стати складовою частиною нового синтетичного знання, що створюється за-

раз не тільки в політиці, а й в усіх галузях суспільствознавства...»

У 1926 р. Ч. Мерріам опублікував книгу «Чотири американських партійних лі-

дери». Ця невелика за обсягом праця була воістину новаторською, тому що являла

собою не просто порівняльний аналіз політичних біографій А. Лінкольна, Т. Рузве-

льта, В. Вільсона і В. Дж. Брайана. У ній розкрито психологічні основи лідерства,

проаналізовано потреби і мотиви лідерів, які впливають на їхню політичну поведі-

нку, показано стиль прийняття політичних рішень і міжособистісних відносин. Та-

ким чином, були закладені основи нової галузі знання — політичної психології.

Властива біхевіоралізму відмова від ціннісного підходу, прагнення виключити

нормативний компонент при вивченні політичних феноменів приводять до того, що

вчений, з одного боку, повинен забезпечувати об’єктивність і вірогідність політич-

них знань, тобто вивчати, критично оцінювати дійсність, осмислювати досягнуті

успіхи і не може не відчувати впливу панівних у суспільстві норм і цінностей. Де-

якою мірою це проявилося й у дослідженнях Ч. Мерріама. Він всіляко уповав на

всебічне, об’єктивне осмислення і пояснення політичної реальності, виявлення вла-

стивих їй проблем і їхнє розв’язання на основі отриманих наукових знань і в той же

час беззастережно вірив в американську демократію, вважаючи її такою формою

політичного правління, що найбільше відповідає природі людини. Треба відзначи-

ти, що в американській політичній науці ще з часів її інституціоналізації чітко

впроваджувалася ідея відповідальності вчених-політологів за передачу американсь-

кій молоді політичних знань і виховання патріотичних почуттів, необхідних для

нормального функціонування демократичної системи США. Наприклад, у Звернен-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

183

ні Університету Айови (1885) сказано: «Наш університет зобов’язаний своїм існу-

ванням уряду. Треба повернути цей борг, навчаючи принципам і історії уряду, зна-

йомлячи з його цілями, обов’язками, привілеями і владними повноваженнями».

Постійно пам’ятаючи про те, що він американський вчений і громадянин, Ч. Мерріам

надавав велику увагу вивченню проблем виховання громадянськості. Його роботи «Ви-

ховання громадян: порівняльне дослідження методів цивільного виховання» (1931),

«Виховання громадянськості в Сполучених Штатах» (1934) мали важливе значення для

наступного дослідження проблем політичної культури, розробки системи виховання

«культури громадянськості».

Праці Ч. Мерріама пронизані гуманістичним пафосом, глибокою вірою в мож-

ливість удосконалення навколишнього світу. За своїми суспільно-політичними і

філософськими поглядами Ч. Мерріам був типовим представником «прогресистсь-

кого» напряму в американському суспільствознавстві першої третини XX ст. із вла-

стивою йому позитивною установкою на вирішення нагальних соціально-

політичних проблем.

Ч. Мерріам про владу і політику. У пошуках наукової істини Ч. Мерріаму довело-

ся стикнутися з чималими труднощами. Однак ніщо не могло зупинити вченого в його

прагненні розширити обрії наукового дослідження політики. Ч. Мерріам висував у

своїх численних працях велику програму політичних досліджень, реалізація якої про-

тягом наступних десятиліть покладалася на нові покоління як американських політоло-

гів, так і вчених інших країн.

У своїй книзі «Нові аспекти політики» Ч. Мерріам опонує тим, хто відповіддю

на виклик нового вважав твердження, що настала ера «зникнення політики», тим,

хто закликав «деполітизувати» суспільне життя, повернутися спиною до держави й

уряду, бойкотувати політику і спробувати створити нові інститути, які відрізнялись

б від тих, яких зазвичай називають політичними.

Разом з тим такий протест — аж ніяк не нове в історії явище. Вчений піддає йо-

го нещадній критиці. З моменту виникнення організованого політичного співтова-

риства завжди існували різні типи анархістів і антиетатистів. Не тільки тому, що, як

кажуть, «у кого мотузка на шиї, від того доброго слова про закон не чекай», але й

тому, що люди, які мають різні — індивідуальні і групові — інтереси, відчуваючи

стосовно себе з боку держави несправедливість, реалізують своє невдоволення в

аргументах, адресованих не тільки конкретному уряду, що їх гнітить, але і державі

як такій. Але чи можна належним чином змінити сутність самого процесу політич-

ного контролю? Труднощі Ч. Мерріам вбачає в тому, що перейменування того, що

завжди називали «політикою», не змінить самих дій і процедур, які дотепер позна-

чалися цим терміном. Ті ж самі процеси будуть відбуватися просто під якоюсь ін-

шою назвою.

Реальну відповідь на виклик політиці вчений бачить у тому, щоб розробити і при-

йняти більш продумані наукові методи вивчення правління і його практичного здійс-

нення, дати відповідь на виникаючі питання: яким чином можна розробити в новому

світі більш ефективну політику? Як і з теоретичної, і з практичної точки зору може по-

літична наука щонайкраще засвоїти і використовувати все те, що внесли в сучасні мис-

лення і практику інші науки?

Цілі політики з якоїсь точки зору коротко можна узагальнити в такому вигляді:

1. Зведення до мінімуму негативних наслідків політичних дій.

2. Вивільнення політичних можливостей у людській природі.

Ф. М. Кирилюк184

І. До втрат, яких політика могла б уникнути чи звести до мінімуму, відносяться:

• війни;

• революції (громадянські війни);

• чвари між індивідами і класами.

Типовими явищами (ситуаціями), що викликають величезні втрати, є:

♦ хабарництво;

♦ розподіл посад за принципом взаємних послуг;

♦ експлуатація;

♦ бездіяльність як результат нездатності перебороти інерцію і застій;

♦ нестабільність, викликана дисбалансом груп;

♦ зіткнення науки і влади, що ведуть до нехтування результатами сучасної нау-

ки і нездатності до їхнього швидкого освоєння.

Усе це приводить до зниження продуктивності і самопочуття людей, а в підсум-

ку обидва ці фактори перешкоджають зростання добробуту суспільства в цілому.

II. Другим найбільшим завданням політики Чарльз Мерріам вважає вивільнення

творчих можливостей політичної природи людини. Історично уряд служив корис-

ним цілям, однак він використовував засоби, які дедалі більше стають анахроніз-

мом: це сила, страх, рутина, фетиш, престиж, егоїстичні групові інтереси. Існує,

однак, чимало й інших можливостей організації розумової діяльності людей, збаг-

нення потреб соціальної і політичної організації, наукового регулювання відносин

між індивідами і групами за допомогою освіти, євгеніки, психології, біології. Роз-

роблювані сучасні методи управління повинні визволити творчі можливості людсь-

кої природи і забезпечити вражаючі досягнення в цій галузі. У цілому в сфері осві-

ти й організації люди давно вже перестали покладатися на силу, страх, магію чи

муштру і в міру можливості замінюють ці фактори науковим аналізом і реорганіза-

цією, досягши певного прогресу. Політика до першої половини XX ст. рухалася на-

впомацки в темряві, але вона повинна була оволодівати у своїх цілях досягненнями

сучасної цивілізації.

Ч. Мерріам не тішиться ілюзіями про те, що в найближчому майбутньому яка-

небудь зі шкіл політичної науки зможе запобігати війнам, революціям і різним чва-

рам, однак потрясіння від цих конфліктів можуть поступово знижуватися. У всьому

цьому він бачив завдання наукової політики.

З історичної точки зору нововведення політики, хоча вони й можуть здаватися

самі по собі зрозумілими, не можна недооцінювати. Серед них — держава, суди,

система парламентського представництва, public administration з їхніми недоскона-

лими правилами правосуддя і жорсткими законами, що визначають обов’язки і під-

тримують суспільний порядок. Але в цілому ці нововведення означали крок уперед

від стану тваринної боротьби за виживання. Може видатися, що усна полеміка

створює труднощі для судового процесу, що обговорення і компроміси парламент-

ських органів свідчать про ненадійність, повільність і відірваність від життя, що

норми можуть бути застарілими і не відповідати сучасним вимогам. Але в цілому ці

винаходи є найважливішими віхами еволюції людства, фундаментальних досягнень

цивілізації з її промисловими і культурними встановленнями.

У політичному процесі є дві складові: з одного боку, прихильність традиції, з

іншого — безнастанна винахідливість і пристосування до змін, у політиці, як і в

житті, незвичні нововведення спочатку піддаються полеміці, потім поступово за-

своюються, доводяться до автоматизму; потім те ж саме відбувається і з іншими

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

185

нововведеннями. Так само й нове правило дорожнього руху спочатку важко засво-

юється, відкидається, однак рано чи пізно починає виконуватись автоматично і, в

свою чергу, є основою протистояння якому-небудь новому правилу, що вводиться в

силу нових обставин.

Це передбачає процес пристосування, поступової реадаптації до умов, що змі-

нюються. В одних країнах він протікає в муках революції, в інших здійснюється

більш спокійними, але і не настільки швидкими способами. Одне з основних за-

вдань політики завжди полягає в тому, щоб зробити наслідки змін як можна менш

руйнівними. Закон, суд, поліція, бюрократія, парламентарії, угоди, союзи і т. д. ві-

діграють важливу роль у вивільненні соціальної енергії, яка в іншому випадку при-

вела б до жорстоких сутичок між людьми і цілими народами. Те, що механізми і за-

соби політики часто деформувалися так, що робили суспільству скоріше погані, ніж

гарні послуги, зовсім не дивно. Військові, покликані захищати суспільство, самі

можуть розв’язати агресивну війну, суд може стати інструментом беззаконня, пар-

ламент — маскувати темні задуми інтриганів, органи управління можуть виродити-

ся в малоефективну бюрократію. Але все це не менше стосується не тільки держа-

ви, а й церкви, й інших соціальних та економічних інститутів, що можуть стати

самоціллю замість того, щоб бути засобом. В усіх цих організаціях є свої паразити,

свої відступники і зрадники, свої нетями, що використовують вивіску церкви, тор-

говельної палати, професійної спілки чи університету для зовсім невідповідних ці-

лей. І це стосується всіх людських інституцій.

У книзі «Нові аспекти політики» Ч. Мерріам ставить питання про більш розумне

регулювання і застосування наукових категорій до все важливіших сил соціального

і політичного контролю. Люди небагато чого зможуть домогтися, якщо наука заво-

ює весь світ, за винятком світового управління.

Таку перебудову, невиконання якої може привести до руйнування сучасної цивілі-

зації, вчений вважав одним з нагальних завдань свого часу. Якось один відомий фізик

сказав йому: «Добре було б припинити на час усі фізичні дослідження для того, щоб

соціальні науки могли наздогнати їх». У цьому немає необхідності, але важливо, навіть

необхідно, постійно ретельно переглядати методи соціальної і політичної науки, аби

приводити їх у відповідність з новим часом і дивним світом фізичних уявлень, у який

ми стрімко занурюємось. У процесі розвитку науки цілком часто відбувається так, що

точні знання про людські відносини отримуються в останню чергу, слідом за розвит-

ком відносин, які видаються менш складними. Але навіть якщо такий висновок і пра-

вильний, це не дає права політичній науці плентатись у хвості.

Ясно, що така перебудова не під силу одній людині чи навіть окремому колективу,

оскільки нові методи розробляються, виходячи з реального досвіду й у ході експери-

ментування протягом низки років. Пишучи найбільш відому свою книгу «Нові аспекти

політики», Ч. Мерріам не ставив перед собою завдання розробити новий метод, а про-

понував можливі підходи до методу в надії на те, що інші зможуть виконати це завдан-

ня й у ході теоретичної та експериментальної роботи рано чи пізно привнесуть більше

інтелекту і наукових напрацювань у вивчення і практику управління, у ставлення ши-

роких верств населення до управлінського процесу.

Велику увагу вчений приділяв суміжним соціальним наукам. Підготовлений у

дусі порівняльно-історичного методу у Колумбійському, а потім у Берлінському

університеті, Ч. Мерріам не міг заперечувати важливості історичного вивчення

людського досвіду. Одержавши підготовку в галузі цивільного права, він не запе-

Ф. М. Кирилюк186

речував цінності юридичного підходу до проблем політичної теорії і практики. Він

був у перших лавах тих, хто відстоював тезу про великий внесок економічної науки

і соціології в розвиток політики і теорії управління. Політика повинна слідувати за

своєю проблемою, куди б та не вела. Цінності історії і юриспруденції не можуть і

не повинні бути втрачені. Навпаки, їх треба використовувати; ці цінності повинні

стати складовою частиною нового синтетичного знання, що створюється не тільки

в політиці, а й в усіх галузях суспільствознавства і людського знання. Ґрунтуючись

на власному практичному досвіді, Ч. Мерріам застерігав деяких своїх колег від по-

боювання надто стрімких змін у методах політичної науки чи практики. Справжню

небезпеку він вбачав у тому, що рух уперед у цій сфері не буде встигати за розвит-

ком сучасної думки.

В історії відомі безліч теорій про державу, але в більшості випадків вони являли

собою виправдання чи обґрунтування діяльності груп, що знаходяться при владі чи

прагнуть до неї, особливих вимог націй, релігій, класів із врахуванням їхніх особ-

ливих ситуацій. Без сумніву, людство ще не раз зіштовхнеться з подібними виправ-

даннями з боку народів і класів, пролетарів, аграріїв, капіталістів, з боку жителів

Заходу і Сходу, вірних тій чи іншій релігії. Багато з них будуть корисні, але в осно-

вному не набудуть наукових рис доти, доки під тиском сучасного інтелекту не змі-

няться самі методи. Можливі зміни в механізмі управління. Уже дуже довго трива-

ють дискусії про «найкращу» форму організації, про демократію, про форми

представництва, про правовий устрій та інші фактори управлінської структури. Тут

знову варто підкреслити, що ціль цієї дискусії не в тому, щоб запропонувати особ-

ливу форму організації, а скоріше в тому, щоб осмислити фундаментальні методи

вивчення політичного процесу, які приводять до розумних змін, тобто для того,

щоб еволюція форм носила більш усвідомлений і спланований характер. Удоскона-

лення політичної освіти, забезпечення політичної інформації, розвиток політичних

досліджень, вивчення наукових відносин у політичному процесі — усе це є основ-

ним для всіляких теорій і змін форм політичних інститутів.

ІЗ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

МЕРРИАМ ЧАРЛЗ ЭДВАРД

НОВЫЕ АСПЕКТЫ ПОЛИТИКИ

[...] Можно суммировать достижения в области политических исследований, полученные

за время популярности теории естественного права, т. е. примерно за сто лет, следующим об-

разом:

1. Стремление к сравнению разных типов политических идей, институтов, процессов, к

изучению их сходства и различия.

2. Стремление к более глубокому анализу экономических сил и их отношения к политическим

процессам, порой вплоть до экономической интерпретации всех политических явлений. При этом

сравнительная легкость количественного измерения определенных экономических фактов в значи-

тельной степени облегчает процесс, в действительности означая расширение «экономического» за

пределы общепринятого употребления этого термина.

3. Стремление к рассмотрению социальных сил в их связи с политическими процессами.

Временами это принимает форму социальной интерпретации всех политических фактов.

4. Стремление к исследованию географической среды и ее влияния на политические фе-

номены и процессы.

5. Стремление к более глубокому изучению массы фактов этнического и биологического

характера и их отношения к политическим силам.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

187

6. Взятые вместе, эти устремления устанавливают другое отношение между политиче-

скими феноменами и всем их окружением, как социальным, так и физическим. Аналогичные

исследования были предприняты в свое время Боденом и Монтескьё, однако они носили более

упрощенный характер по сравнению с предыдущими, более детальными и тщательными раз-

работками.

7. Стремление к изучению происхождения политических идей и институтов. Это совме-

стный продукт истории и биологии с присущим обеим признанием важности исторического

роста и развития в эволюционной теории жизни. С середины девятнадцатого века она господ-

ствует над всей политической мыслью.

8. Общее стремление соединить исследование с позиций окружающей среды (экономической,

социальной, физической), взятой в целом, с генетическим или эволюционным подходом, может

реализоваться в глубоком и, по сути, революционном изменении политического мышления. И это,

бесспорно, справедливо по сравнению со статичной доктриной схоластики или с абсолютистскими

тенденциями Naturrcht, школы мышления.

9. Стремление к более широкому использованию количественного измерения политиче-

ских явлений. В некотором отношении измерение приняло форму статистики или математи-

ческого анализа политических процессов. Важнейшее мероприятие, посредством которого это

измерение осуществлялось, — перепись, давшая исследователю и аналитику огромную массу

материала. Можно назвать две дисциплины, в которых количественные методы применялись с

особым успехом. Это антропология и психология, где в данном отношении достигнуты замет-

ные результаты.

10. Политическая психология была предзнаменованием, но не получила за все это время

соответствующего развития.

Все эти тенденции, взятые вместе, составляют, можно сказать, наиболее важные из-

менения в природе политического мышления вплоть до сегодняшнего дня. Основные

трудности в продвижении по пути научного изучения управления состоят в следующем:

1) Недостаток исчерпывающего набора данных о политических явлениях с соответст-

вующей их классификацией и анализом.

2) Склонность к расовому, классовому, националистическому уклону в интерпретации

доступных данных.

3) Нехватка достаточно четких стандартов измерения и точного знания о последователь-

ности процессов.

1. Парадокс политики заключается в том, что для сохранения объединения в борьбе с

внутренними и внешними врагами надо поддерживать в нем дисциплину; однако эта жесткая

дисциплина разрушает те жизненные силы инициативы, критицизма и реорганизации, без ко-

торых власть объединения может быть утрачена. Должно быть полное соответствие с общим

сводом правил и норм, установленных государством, в противном случае не удастся избежать

анархии. Но внутри объединения необходимо и разумное пространство для свободы критики,

возражений, для предложений и изобретательности. Очевидно, что положение науки в этой

ситуации довольно сложно из-за сознательного столкновения между интересом группы и нау-

кой или из-за бессознательного отклонения от научного исследования.

2. Из-за разобщенности политических явлений трудности в установлении четких каузаль-

ных связей между ними. Зная о происходящих событиях, мы обнаруживаем так много чере-

дующихся причин, что не всегда можем указать на непосредственно их вызвавшую. По той же

причине трудно прийти к обоснованному согласию относительно разумной или научной по-

литики и сложно предсказать будущие события.

3. Трудности в отделении личности наблюдателя от социальной ситуации, частью которой он

является, и достижения объективного отношения исследователя к рассматриваемым явлениям. В

этом, возможно, заключается основной камень преткновения в оценке политического процесса.

Классы, расы и все прочие виды сообществ выдвигают в качестве обязывающих так называемые

принципы, которые являются порождением их собственных интересов и, возможно, неосознанно

исходят из этих интересов в ходе общего использования. Так, политическое теоретизирование в

значительной степени является, как выясняется при ближайшем рассмотрении, завуалированной в

большей или меньшей степени пропагандой определенных интересов. В теории возможны элемен-

ты истины или науки, однако истина так расцвечена интересами тех, кто выдвигает данную тео-

рию, что не отличается подлинной и неизменной ценностью. Мнения большинства выдающихся

философов, представителей определенной расы и нации относительно их достоинств нуждаются,

Ф. М. Кирилюк188

почти без исключения, в серьезном уточнении. То же самое можно сказать о защитниках как эко-

номических классов других видов общностей. За последние сто лет был достигнут определенный

прогресс в отделении изучающего политику от окружающей его обстановки, но отравляющая про-

паганда периода войны и отношение друг к другу националистически настроенных ученых свиде-

тельствуют о том, что пока достигнут небольшой прогресс. Политологи часто не только станови-

лись пропагандистами, но и подчиняли своей цели — защите и достижению националистических

целей — деятельность всех других ученых.

4. Трудности в освоении механизма четкого измерения политических феноменов. Вплоть до

самого последнего времени оно было упрощенным и неразборчивым. Только с развитием совре-

менной статистики появились определенная четкость и точность в политическом фактологическом

материале. И по сей день существует немало непреодолимых, по-видимому, препятствий. Поэтому

разработка адекватного механизма обзора политических сил еще впереди. [...]

5. Четвертая трудность заключается в отсутствии того, что в естествознании называется контро-

лируемым экспериментом. Физик-исследователь выдвигает временную гипотезу, стараясь, по воз-

можности, ее проверить с помощью эксперимента, проводимого под его руководством и контролем.

Эти эксперименты он может повторять до тех пор, пока не удостоверится в истинности или ложности

своей гипотезы. Однако такие эксперименты недоступны, видимо, тем, кто изучает политологию или

другую общественную науку. Вместе с тем реальные политические процессы постепенно воспроиз-

водятся в различных точках мира и на разных стадиях. В случае повторения этих процессов можно

возобновить наблюдения и тем самым проверить сделанные заключения. Для этого, однако, необхо-

димо отработать более точный механизм. Он, возможно, будет получен в результате развития совре-

менной психологии или социальной психологии, которые, видимо, обладают нужными средствами

изучения типов общения и поведения. Или же этот механизм появится в ходе статистического изме-

рения тех процессов, которые постоянно повторяются почти в неизменном виде и, как выясняется при

достаточной четкости анализа и упорстве, практически в той же последовательности.

[...] Думается, мы стоим на пороге весьма важных изменений в масштабах и методах ис-

следования политики, а возможно, общественных наук в целом. [...]

В чем бы ни заключались другие достижения, два, как выясняется, неизбежны. Одно каса-

ется интенсификации исследований, другое — усиления интеграции научных изысканий в

сфере политических отношений.

Большинство изучающих систему правления, так широко рассредоточились по исследователь-

скому полю, что взирают на происходящее с высоты птичьего полета, не отличаясь склонностью к

скрупулезному, детальному анализу проблем, без которого невозможно их глубокое понимание.

Возможно, это неизбежно в переходный период, когда круг исследователей невелик и опасные си-

туации скорее требуют действий, чем изучения вопроса. Однако постепенно наступает время

большей концентрации усилий. В действительности оно уже пришло.

Таким же образом, видимо, происходит и глубокая интеграция самих общественных наук, ко-

торые в ходе необходимого процесса дифференциации нередко были слишком изолированы друг

от друга. Имея дело с такими серьезными проблемами, как наказание и предотвращение преступ-

лений, алкоголизм, вызывающий споры вопрос о миграции людей, отношение к неграм, широкий

круг вопросов развития промышленности и сельского хозяйства, становится ясно, что ни факты, ни

разработки экономической науки, ни политология, ни история не могут поодиночке дать им адек-

ватный анализ и интерпретацию.

В действительности политика и экономика никогда не были отделены друг от друга.

Практически нет такого политического движения, в котором не отражались бы экономические

интересы, или такой экономической системы, в сохранении которой политический порядок не

выступал бы важнейшим фактором. [...]

Одна из основных проблем социальной организации — это отношение между экономическими и

политическими частями организации и властью. Оно оказывает влияние на характер организаций го-

родского, государственного, национального и международного уровня.

Существует множество методов воздействия на социальные отклонения через право, ре-

лигию, посредством экономических и социальных санкций. Но как они соединятся в случае

человеческого общения? Является ли это проблемой для какой-либо одной из этих дисцип-

лин? Не будет ли ужасной ошибкой разделить их, не соединив вновь?

В конечном счете, не так уж важно, как называется это интегрированное знание — социо-

логией или Staatswissenschaft, антропологией, экономической наукой или политологией. Важ-

нее всего то, что достигнута и сохраняется определенная точка зрения и контакты между раз-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

189

личными отраслями социального познания; что нет преданных забвению зон исследования;

что частичная обработка данных не означает свертывания и ограничения действий социаль-

ных наблюдателей и аналитиков. [...]

Для исследователя политики еще важнее интеграция социальной науки с достижениями

того, что называется естественной наукой, — воссоединение естественных и «неестествен-

ных» наук. Все больше и больше становится ясно, что последнее слово в поведении человека

принадлежит науке, что социальные и политические последствия применения естествознания

чрезвычайно важны. Временами кажется, что это лучше усвоили ученые-естественники, не-

жели обществоведы, которые порой считают маловероятным научный социальный контроль

за поведением людей.

Биология, психология, антропология, психопатология, медицина, наука о Земле движутся по

пути использования результатов своих исследований в социальных ситуациях. Их представители

повсюду — в Конгрессе, в центрах, в суде, в составе персонала. Как отнесутся к этим новым на-

правлениям со всеми их претензиями политология и другие социальные науки? Будем ли мы дер-

жать их на расстоянии, непочтительных ученых-естественников, или подвергнем остракизму, пока

они не подчинятся нашим законам; забаллотируем их или же просто проигнорируем и пойдем сво-

им путем ? Нет, нам нельзя оставить их, хотя у ученых-естественников может быть немало соци-

альных предрассудков. [...] Если они хотят править миром, то должны узнать и, несомненно, еще

узнают гораздо больше о политике и социальных отношениях. Они, возможно, больше нас нахо-

дятся под впечатлением важности социальных последствий использования естествознания.

Нельзя уйти и от вопроса о том, существует ли какая-то связь между психологическими и

биологическими различными системами правления. Природа и распределение равенства лю-

дей исследуются в настоящее время психологами, политология не может уйти от изучения

возможностей в развитии психологии, а опрометчивость части поборников активного приме-

нения I. Q. не может увести от осознания серьезности всех связанных с этим проблем.

Влияют ли современные научные доктрины наследственности и евгеники на основы на-

шего политического и экологического порядка? Чайлд в своих разработках физиологических

основ поведения и Херрик в исследованиях неврологических основ поведения животных под-

няли немало интересных проблем, граничащих с политическим поведением. Какое отношение

они имеют к нашим поискам политических истин?

Какое влияние оказывают науки о Земле, такие, как геология и география, на проблемы поли-

тики? Какова роль окружающей среды в совокупном продукте правления? В чем сойдутся генетик,

специалист по вопросам окружающей среды, исследователь проблем социального и политического

контроля, как они объединят результаты своих изысканий и начнут поиски новых?

Что делать с разветвленными представлениями, открывающимися на заднем плане нашего со-

циального мышления? Мы знакомы с экономической интерпретацией политики, но разве нет и

других, не менее значимых, но неисследованных сфер? Доктор Мэйо, мне кажется, сказал бы, что

если человек — ярый радикал или реакционер, то с ним лучше не спорить, а отправить в клинику.

Навязчивую идею или истерию можно отнести за счет спазма прямой кишки или нарушенного со-

левого баланса, кровяного давления или отсутствия «необходимого синтеза» или какой-то другой

дико-психологической причины столь красочно описанного здесь типа. Как влияют утомление,

диета, чувства на политическое мышление и действия? Рано или поздно мы обнаружим, что необ-

ходимо обращаться к самым разным сферам политического мышления, определяя их отношение к

политическому поведению и контролю. Этот процесс можно отложить, но ненадолго.

Каково влияние обнаруженных антропологами примитивных пережитков человека на его

политическую и социальную природу? Я не настаиваю на определенной связи между собра-

нием по выдвижению кандидатур на выбраные должности и индейским танцем войны, однако

можно найти примеры и получше.

Можно ли с помощью этих новых элементов и разрабатываемых материалов создать науку о

политическом или, в более широком смысле, о социальном. Возможно, и нет, учитывая их неразра-

ботанность, но заглянув немного вперед, мы обнаружим немало интересных возможностей.

В любом случае совершенно ясно, что надо пересмотреть основные проблемы политической

организации и поведения в свете новых открытий и тенденций; вновь проанализировать природу

народного правления, характер и сферу общего интереса в управлении и методы его использова-

ния; надо призвать науку, которая может вызвать войну, покончить с ней. Механизм и процессы

политики должны стать объектами более тщательного, чем раньше, анализа, с широким охватом

проблем и под разными углами зрения.

Ф. М. Кирилюк190

Все логическое обоснование и методы правления определяются в наши дни, с одной сто-

роны, людьми типа Ленина, Муссолини, Ганди, с другой — типа Эйнштейна, Эдисона. Из ка-

кого материала будет соткана политическая ткань следующей эпохи, как не из более интел-

лектуального научного понимания и оценки процессов социального и политического

контроля? Если не смогут помочь ученые, то найдется немало волонтеров, которые предложат

свои услуги, некоторые из них могут быть и упрямыми, и жесткими.

Особое моделирование проблемы, специальные логические разработки статистического, ан-

тропологического, психологического или иного плана — все это не столь важно. Не имеет значения

и название результата. Важно то, что политология и другие общественные науки ориентируются

друг на друга, что обществознание и естествознание идут рука об руку, объединяя свои усилия и

решая величайшую задачу, когда-либо стоявшую перед человечеством, — рациональное познание

и контроль над поведением людей.

Некоторые попытаются доказать, что значительная интенсификация и расширение сфер

исследования нереальны, т. е., короче говоря, новая интеграция маловероятна. Возможно, это

и так. Под силу ли одному человеку одновременно обладать необходимыми познаниями в об-

ласти права, политики, медицины, психологии, экономики, социологии, статистики и т. д. ?

Действительно, реально ли это? Однако можно ли быть сведущим в вопросах политики и од-

новременно невеждой в основных проблемах человеческого поведения? Дилемма политики —

одна из характерных черт нашего времени, а возможно, само время попросту невероятно. Од-

на из основных трагедий наших дней — высокая специализация знаний и отсутствие сплочен-

ности в вопросах высшей мудрости. На все наше мышление и поведение ложится тень. Но

данная проблема присуща не только политике, она касается всей современной жизни. Не зная

ответа на этот вопрос, отмечу, что есть два пути: продолжать жить в неведении, либо стре-

миться к знаниям. Второй путь труден, но неизбежен.

В конце концов, люди, подготовленные в рамках какой-то одной специальной технологии,

но на основе широких контактов с другими отраслями знания, легко найдут путь в современ-

ном лабиринте. Мы придем к выводу, что надо начинать раньше и продолжить социальную

подготовку. [...]

Я не оптимист, ожидающий изображенную Платоном, а затем в более широком контексте

социальных отношений Кантом обетованную землю политики. Со стороны этих философов

проявлением, своего рода, самодовольства было создание, неподдающихся проверке вообра-

жаемых воздушных миров. Однако, следуя навязчивой идее, можно только радоваться, что

неудержимое стремление к постижению тайн биологической и физической природы обеспе-

чит громадные возможности для более глубокого понимания политического поведения людей,

причем такими средствами и в таких формах, которые не в состоянии представить себе даже

самые проницательные предсказатели.

Свободный дух, взгляд в будущее, освобождение от ставших тесными границ, огромные твор-

ческие возможности технологии, повышение результативности исследований, решение жизненно

важных проблем, взвешенные утверждения, более интенсивный характер исследования насущных

вопросов, тесные контакты с другими общественными и естественными науками — все это позво-

лит сделать чисто политическое — важнейшим средством интеллектуального влияния на прогресс

человечества, обеспечит сознательный контроль над его эволюцией.

В любом случае это задача не одного дня.

Друкується за: Антология мировой политической мысли. В 5-ти томах. — Т. 2. — М.:

«Мисль», 1997, — с. 175 — 185.

2. БІХЕВІОРИСТСЬКА КОНЦЕПЦІЯ

ПОЛІТИЧНОЇ НАУКИ ГАРОЛЬДА ЛАССУЕЛЛА

Г. Лассуелл заслужено вважається одним з батьків-засновників біхевіорального

підходу підходу в політичній науці. Часом появи біхевіоралізму як дослідницького

підходу можна вважати 20-ті роки минулого століття, хоча його розквіт припав на

50—60-ті роки. На фоні пануючих на початку XX ст. історико-порівняльного та