Кирилюк Ф.М. Новітня політологія

Подождите немного. Документ загружается.

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

191

юридичного підходів у вивченні політичних феноменів це була спроба утверджен-

ня максимально чіткого теоретико-методологічного підходу в дослідженнях, які

своїм предметом мали царину політичного.

ДОВІДКА

Гарольд Лассуелл народився в 1902 р. в м. Іллінойс (США). Був учнем і послідовником

Ч. Мерріама. Його вважають найвідомішим фахівцем у галузі політичної науки США.

Навчально-педагогічна і наукова кар’єра Г. Лассуела почалася в Чиказькому універ-

ситеті, де він працював з 1922 по 1938 p., потім була продовжена в інших американ-

ських і закордонних вузах, закінчена в університетах Індії і Чилі.

Що стосується суспільно-політичної кар’єри, то вона містила в собі активну

роботу на різних посадах в Американській асоціації політичної науки, а також діяль-

ність на посаді співголови Нью-Йоркського центру політично орієнтованих наук

(1926 р.) і на посаді директора дослідження військових комунікацій бібліотеки Кон-

гресу США у Вашингтоні (1939—1945 p.).

Дуже переконливо виглядає теоретична спадщина Г. Лассуелла, важливе місце

в якій займають такі праці, як «Техніка пропаганди у світовій війні» (1927 p.), «Пси-

хопатологія і політика» (1930 p.), «Світова політика й особиста ненадійність»

(1935 p.), «Політика: хто отримує, що, коли і як» (1936 р.), «Демократія за допомо-

гою суспільної думки» (1941 p.), «Політика перед обличчям економіки» (1946 p.),

«Аналіз політичної поведінки» (1947 p.), «Влада й особистість» (1948 p.), «Мова по-

літики: дослідження в галузі кількісної семантики» (1949 р., у співавторстві), «Влада

і суспільство: контури політичного аналізу» (1950 р., у співавторстві), «Світова

революція нашого часу» (1951 p.), «На захист суспільного порядку» (1961 р., у спів-

авторстві), «Майбутнє політичної науки» (1963 p.), «Влада, корупція і чесність»

(1963 р., у співавторстві), «Політично орієнтовані науки і населення» (1975 р., у

співавторстві). Помер в 1978 р. в Нью-Йорку.

Лассуелл досліджував широкий спектр політичних феноменів, розглядаючи як

неформальне підґрунтя владних відносин, так і формальні політичні інститути і

структуру процесу прийняття управлінських рішень у соціальному контексті. До-

слідження прихованих мотивів поведінки індивіда в сфері політики, психологічних

аспектів політичного процесу і впровадження в методологію політичної науки пси-

хоаналітичних засобів стали причиною значної популярності Лассуелла як заснов-

ника політичного психоаналізу. Одне з головних завдань, яке він ставив перед со-

бою, полягало в збагненні деструктивної природи прагнення людини до влади і

виокремлення способів її подолання в демократичному суспільстві. Створення ори-

гінальної ціннісно-інституціональної моделі соціального процесу, яка б відбивала

контекст середовища, у якому відбуваються політичні явища та розробка моделі

політичного процесу як прийняття управлінських рішень є ще одним аспектом за-

гальної проблематики Лассуелла. Прагнення відобразити складність і неоднознач-

ність владних відносин визначило характер наукової творчості цього дослідника,

що є багато в чому ключовим для розуміння сучасних тенденцій у політичній науці.

Біхевіористські концептуальні засади теорії політики. У центрі інтересів Ла-

ссуелла були проблеми політичної поведінки, пропаганди і формування політично-

го курсу, роль масових комунікацій у відтворенні символіки політичної влади, еліт

у суспільстві, політичний розвиток, загальнотеоретичні проблеми і категоріальний

апарат політичної науки. Усі ці проблеми розглядаються через призму нової пара-

дигми «біхевіоризм», термін який був введений до політичної науки групою вчених

Чиказького університету під керівництвом Ч. Мерріама. Вони прагнули, на відміну

Ф. М. Кирилюк192

від жорстких методів аналізу політичних методів, виробити більш гнучкий, але

найбільш адекватний реаліям метод, який не був би жорстко структурованою дог-

мою а став би сукупністю відносних цінностей і цілей. Вони виробили загальні

принципи і положення, якими керувалися у своїх дослідження.

Прихильники біхевіоризму вважали, що політична наука призначена для конк-

ретних політичних подій. Головна мета політичної науки зводиться до пошуку за-

кономірностей поведінки людей у сфері політики і пов’язаних з нею змінних. До-

слідникам варто уникати описовості, керуючись строгим аналітичним

інструментарієм, який дозволить систематично вдосконалювати наукове знання.

Політична наука має справу тільки з явищами, які спостерігаються, тобто з діями

чи висловлюваннями окремих індивідів або груп. Дослідження не обмежується

сферою офіційної політики, а поширюється і на її неформальну сферу.

Цей принцип для отримання більшої об’єктивності вони доповнили іншим основ-

ним принципом застосування точних кількісних методів і досягнень інших наукових

дисциплін — психології, політекономії, біології, медицини й ін. Дані, отримані в ході

політичного дослідження, варто обробляти кількісними методами, і висновки повинні

ґрунтуватися на кількісних даних. Лише точні кількісні методи могли вважатися дже-

релом гарантованих висновків про політика і виявити закономірності політичної реа-

льності.

Саме Лассуелл став одним з основоположників якісного і кількісного контент-

аналізу при дослідженні політики. Він запропонував методи вивчення того, що ра-

ніше вважалося непридатним для дослідження. Найбільш відома праця в цій сфері

— «Мова політики: вивчення кількісної семантики».

Особлива роль при біхевіоральному підході приділяється теорії. В оптимально-

му варіанті аналіз політичних феноменів повинен ґрунтуватися на ретельно розроб-

лені теоретичні формулювання, на ґрунті яких будуються гіпотези, котрі перевіря-

ються емпіричним шляхом. Таким чином, головна мета політичної теорії — це

створення «наскрізних» узагальнень, за допомогою яких будуть виведені емпіричні

закони функціонування та еволюції політичної структури суспільства. Однак, наука

повинна по можливості уникати нагромадження надлишкової незатребуваної інфо-

рмації. Практичне призначення політичної науки полягає у виробленні методів і за-

собів вирішення нагальних соціальних проблем.

Лассуелл гостро відчував потребу в теоретичній основі і працював над виокрем-

ленням зв’язків між класичною політичною думкою й емпіричною політичною на-

укою. Він розробив концептуальну структуру політичного аналізу, що включала в

себе як загальні положення класичної теорії, так і досягнення емпіричних методів

дослідження. Результатом цієї роботи стала книга «Влада і суспільство: структура

політичного аналізу».

Надзвичайно впливовими теоретичними напрямами в рамках бІхевіорального

підходу стали системний і структурно-функціональний підходи. З позиції систем-

ного аналізу суспільство та його соціальні складові можна розглядати як більш-

менш постійні утворення, які існують відносно ширшого стосовно їх навколишньо-

го середовища. Вони аналізуються як цілісні системи, до складу яких входить ком-

плекс взаємозалежних елементів. Ці елементи можна вичленувати із системи й ана-

лізувати. Системи мають чітко окреслені межі, виділяючи їх з навколишнього

середовища, причому існує тенденція до певної рівноваги між ними. Політична си-

стема, за Д. Істоном, — це сукупність взаємодій, за допомогою яких у суспільстві

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

193

розподіляються цінності. Основним завданням системного аналізу стало вивчення

умов, необхідних для виживання політичної системи. Однак через надмірний ак-

цент на механізмах саморегуляції не можна було ані врахувати зміни в суспільстві,

ані виокремити напруженість соціального життя й конфлікти всередині самої сис-

теми.

З точки зору структурного функціоналізму суспільство розумілося як нескінченна

безліч і переплетення комунікацій між людьми. Проте в цьому соціальному середови-

щі можна знайти стійкі елементи, які й утворюють структуру. Одиниці структури без-

посередньо не пов’язані з конкретними індивідами, але вони є позиціями індивідів у

системі. Функції — це те, що здійснюється структурними елементами. Структурно-

функціональний аналіз у політиці — це виявлення структури політичної сфери суспі-

льства і наступне вивчення функцій, виконуваних її елементами. Така позиція дозволя-

ла розглядати політику як цілісність. Однак при такому підході надмірна увага приді-

лялася функціям підтримки й адаптації політичної системи, умовам її стабільності,

послідовності розвитку і виживання на шкоду вивченню соціальних зіткнень і антаго-

нізмів. Нездатність структурного функціоналізму описати і проаналізувати конфлікт

призвела до того, що він виявився неспроможний прогнозувати соціальні потрясіння і

пропонувати способи й шляхи їхнього врегулювання. Лассуелл широко використову-

вав структурно-функціональний та системний підходи при аналізі ймовірних шляхів

еволюції світових еліт та суспільних порядків. Він розробив свою власну оригінальну

версію структурно-функціонального аналізу в книзі «Світова політика й особиста не-

безпека».

Ще один основний принцип біхевіоралізму вимагав залишити поза рамками на-

укового дослідження встановлення істинності або хибності таких цінностей, як

свобода, рівність, демократія і т. д. Ця вимога була спрямована на звільнення полі-

тичної науки від тиску моральних і етичних оцінок. Лассуелл багато працював над

проблемою трактування цінностей у політичній науці. Одне з питань, яке він ставив

перед собою, — чи може бути наука вільною від аксіологічної функції, оперуючи

лише поведінковими зразками? Іншими словами, якщо допустити, що поведінку ін-

дивідів і груп визначають довгострокові цілі, то як саме їх визначати? Позиція Лас-

суелла полягала в тому, що «ключові» цінності, спільні для всіх людей, існують і

можуть бути встановлені хоча б на найвищому рівні узагальнення. Він вважав за

можливе дослідження особливостей загальних цінностей окремих учасників полі-

тичного процесу. І в ході дослідження, на думку вченого, можна було побачити, на-

скільки онтологічне близькими є частини цілого в даному соціумі.

Лассуелл досить жорстко дотримувався принципів біхевіорального підходу. То-

му конституйовані ним методи дослідження політики є мультидисциплінарними,

зорієнтованими на емпіричне застосування і спрямовані на пояснення, розуміння і

прогнозування політичної поведінки індивідів і функціонування політичних інсти-

тутів. Результати досліджень Лассуелл використовував для вироблення рекоменда-

цій щодо вирішення конкретних соціальних проблем.

Для аналізу політичної реальності Лассуелл розробив оригінальну версію струк-

турно-функціонального аналізу, призначеного для правильної орієнтації дослідника

в просторово-тимчасовому континуумі. Розуміючи важливість співвідношення тео-

рії і матеріалів, доступних для спостереження, Лассуелл аналізував політичні абст-

ракції (держава, суверенітет) на основі конкретних міжособистісних відносин

впливу і влади. «Коли ми говоримо про політичну науку, ми маємо на увазі науку

Ф. М. Кирилюк194

про владу», писав він, розуміючи під дослідженням політики виявлення й аналіз

процесів боротьби за владу, а також її розподілу та здійснення.

Лассуелл визначав предмет політичної науки на основі подій, а не позачасових

абстракцій. Він писав: «Ми маємо справу з владою як із процесом у часі, встанов-

люваному за допомогою експериментально локалізованих дій, що можуть безпосе-

редньо спостерігатися. І структури, і функції тлумачаться як абстракції з того, що

емпірично розуміється як процес». Однак «процес володарювання — не відособле-

на частина соціального процесу, а політичний аспект взаємодії цілого. Він є, по суті

справи, лише політичним аспектом соціального процесу в усій його повноті». Та-

ким чином, дослідження влади охоплює різноманіття соціально-політичного життя

людини і суспільства.

Для вивчення настільки широкого і різнопланового матеріалу Лассуелл викори-

стовував складний синтез психологічних та економічних методів дослідження, які в

сукупності і склали його політичний аналіз. Принципи політичного аналізу вперше

були викладені Лассуеллом у праці «Світова політика й особиста небезпека» потім

доопрацьовані і чітко сформульовані в книзі «Влада і суспільство». Однак психоло-

гічні методи вивчення політики Лассуелл почав розробляти ще в своїй першій кон-

цептуальній праці «Психопатологія і політика».

Психоаналітичні аспекти концепції політики. Лассуелл зробив суттєвий вне-

сок у розвиток політичної психології, визначивши її сучасний «порядок денний» і

запропонував використовувати її методи соціальної психології, психоаналізу і пси-

хіатрії в дослідженнях людського виміру політики. Він звернувся до фрейдистсько-

го вчення і сформував на його основі теорії політичного психоаналізу.

«Може видатися дивною думка про застосування психоаналізу до дослідження

політики, — писав він. — Психоаналіз виник як галузь психіатрії і був спочатку

орієнтований на терапію душевнохворих. Фахівці політичної науки тільки зрідка

цікавилися психопатологією політичних лідерів. Вони завжди розділяли байдужість

істориків до наявності або відсутності психічних хвороб чи дефектів у владі іму-

щих». Однак у міру зростання популярності психоаналізу «нові категорії були до-

сить швидко застосовані до симптомів історичних персонажів».

Відповідно до теорії політичного психоаналізу, найважливішим фактором, що

зумовлює відношення індивіда до політики, є психологічний механізм його особис-

тості. На думку Лассуелла, політична наука одержує доступ до абсолютно незвіда-

ного масиву матеріалу, який міститься в біографіях конкретних людей.

Безпосереднім джерелом подібного матеріалу він вважав дані, якими володіють

психіатричні лікарні, а також отримані від здорових людей. З його міркувань оче-

видно, що упродовж усієї історії науки про людину і суспільство жоден учений,

крім Фрейда, не ризикнув описати все, на що здатен неприборканий людський ро-

зум, і критично оцінити це зі сподіванням виокремити закони психічного життя.

Отже, соціальній науці, щоб розширити свої обрії і, нарешті, правильно оцінити

роль окремої людини, необхідно розглядати функціональну теорію держави як та-

ку, що ґрунтується безпосередньо на інтенсивному дослідженні реальних історій

життя, що дозволяє зрозуміти значення політичних форм, коли вони розглядаються

крізь призму особистого досвіду.

По-друге, своєрідно трактуючи вчення Фрейда, Лассуелл виділяє кілька важли-

вих моментів у становленні психоаналізу, котрі мають безпосереднє відношення до

вивчення формування політичної особистості. Він відзначав, що для Фрейда пове-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

195

дінка людини визначалася імпульсами, які вислизали від її власної свідомості. Пе-

редбачався пошук джерел таких передумов поведінки у конкретних подіях життя

індивіда. Ситуація, яка має місце в конкретний час, могла бути прояснена за допо-

могою свідомої пам’яті, коли виокремлювався той чи інший ключовий епізод. Про-

цес згадування суттєво полегшувався, якщо особлива увага приділялася «ірраціо-

нальним» або нерегульованим аспектам поведінки людини. «Ірраціональні»

аспекти перетворюються в раціональні після виявлення прихованих мотивів. І, як-

що людина прагнутиме того, рано чи пізно неусвідомлені мотиви усвідомлюються.

Але цей процес можна прискорити, використовуючи, певний стиль мислення, що

принципово відрізняється від логічного.

Таким чином, Лассуелл трактує метод вільних асоціацій, по-перше, як інструмент

психотерапевта для лікування хворого, по-друге, як спосіб, яким може скористатися

здорова людина, щоб пояснити самій собі істинну природу своїх вчинків. І Лассуелл

пропонує навчити людей, які займаються судовою та управлінською діяльністю, кори-

стуватися, поряд з логічним мисленням, методом вільних асоціацій. Це один з найваж-

ливіших аспектів застосування психоаналізу в політичній науці, оскільки, на переко-

нання Лассуелла, «необхідна зовсім інша методика мислення, щоб позбавити розум від

перекручених результатів невидимих примусів». «Світ навколо нас значно багатший у

своїх значеннях, ніж ми усвідомлюємо. Ці значення безупинно й наскрізно пронизують

очевидні для нас критерії суджень і неминуче спотворюють розумову діяльність, за

допомогою якої ми щиро прагнемо до об’єктивності уявлень про дійсність. Щоб роз-

ширити межі власних можливостей, благих намірів недостатньо. Потрібна спеціальна

методика для виявлення прихованих значень, дія яких полягає в обмеженні і перекру-

чуванні процесів логічного мислення». Люди, використовуючи цей метод, «будуть зда-

тні переглянути мову закону, політики й культури та звільняться від безлічі знайдених

там логічно помилкових приватних значень».

Однак Лассуелл не зупиняється на ідеї простого навчання новому методу мис-

лення особи, що приймає рішення. Він рухається далі і пропонує новий спосіб здій-

снення політики, заснований на психоаналізі. Цей новий напрям він назвав превен-

тивною політикою: «Ідеал превентивної політики полягає в усуненні конфлікту

шляхом певного скорочення рівня напруженості в суспільстві ефективними мето-

дами... Досягнення ідеалу превентивної політики менше залежить від змін у соціа-

льній організації, ніж від удосконалювання методів та підготовки соціальних адмі-

ністраторів і вчених-суспільствознавців».

На думку Лассуелла, методи політичних дій, які використовувалися раніше, за-

лишали поза увагою несвідому природу політичного життя. Наприклад, відношен-

ня людини до верховної влади може бути оцінене як подавлене почуття ненависті

до батька, перенесене на верховну владу в цілому. Вибори, із психоаналітичної то-

чки зору, можуть розглядатися як сублімація царевбивства або батьковбивства. Ін-

шим прикладом, який доречно згадати, є політичні кризи: війни і революції, що

завжди супроводжуються актами жорстокості й насильства. Повалення верховної

влади вивільнює примітивні психологічні структури з-під контролю комплексних

реакцій особистості як цілого. Так, згідно Лассуеллу, «політика — це процес, за до-

помогою якого виходить назовні ірраціональна основа суспільства», і політичну ді-

яльність варто розглядати як перенесення приватних афектів на публічні цілі.

Процес перенесення відбувається за допомогою політичних символів. Такими

символами можуть бути слова, які позначають партії, класи, нації, інститути, полі-

Ф. М. Кирилюк196

тику, форми політичної участі. Однак Лассуелл відзначає, що надзвичайно важко

встановити ясні зв’язки між символами і процесами, що ними передбачається по-

значати. Це відбувається з огляду на те, що той самий символ може використовува-

тися для перенесення на нього абсолютно різних мотивів різних людей. Тим самим

він перетворюється у «фокус нагромадження недоречностей». І оскільки політика

повинна проводитися в інтересах всього суспільства, приватні мотиви порівняно

легко раціоналізувати за допомогою суспільної вигоди.

Лассуелл виокремлює низку особливостей, які необхідно враховувати при ви-

вченні політичної символізації. По-перше, роль емоційного фактора людських від-

носин у політиці: «Оскільки всі наші мотиви мають значення всередині особистос-

ті, наше лібідо в більшій чи меншій мірі концентрується на тих, з ким ми маємо

справу». Однак політика починається тоді, коли люди досягають символічного ви-

значення самих себе у відношенні вимог до світу. Просте невдоволення працівника

начальником не має політичного значення, якщо воно не виправдане в політичних

символах. По-друге, йдеться про роль прихованих мотивів, які визначають полі-

тичну поведінку. Якщо допустити, що мотиви більш-менш універсальні, то це не

означає, що вони завжди діють однаково інтенсивно. Вони можуть блокувати один

одного, поки зовнішні події не порушать рівноваги. Дослідження несвідомої моти-

вації пояснює диспропорціональність між відгуком і прямим стимулом. «Ключ» до

значення цієї горезвісної диспропорціональності знайдений у глибинних (ранніх)

психологічних структурах індивіда. Шляхом інтенсивного аналізу типових пред-

ставників можна одержати ключ до розуміння природи цих «невидимих сил і про-

думати шляхи і засоби роботи з ними для виконання соціальних завдань».

На основі вивчення факторів, які не враховуються традиційними методами реа-

лізації політики, Лассуелл доходить однієї зі своїх центральних ідей — до нового

розуміння політики як засобу вирішення соціальних проблем. Якщо психоаналіти-

чне дослідження засвідчить невідповідність між тим, що індивід вимагає, і тим, що

йому насправді необхідно (тобто тим, що обов’язково виведе його зі стану напру-

женості), можна серйозно засумніватися в ефективності діалогу як методу вирі-

шення соціальних проблем. Передумова демократії полягає в тому, що кожна лю-

дина — найкращий суддя своїм власним інтересам, і всі ці інтереси піддаються

емоційному впливу і враховуються при визначенні політики. Таким чином, спосіб

існування демократичного суспільства полягає в з’ясуванні шляху висунення різ-

них вимог зацікавленими партіями, залишаючи можливість для угод і компромісів,

для творчих винаходів та інтеграції.

Лассуелл дійшов висновку, що людина — поганий суддя своїм власним інтере-

сам. Індивід, який обрав політику як символ своїх бажань, зазвичай намагається ви-

рішити свої проблеми невідповідними для цього напівзаходами. Дослідження зага-

льного стану особистості засвідчило, що уявлення про власні інтереси дуже далеке

від того, що може забезпечити щасливе і спокійне життя. У певному розумінні по-

літика — це створення вигаданих цінностей. Слова, в яких індивід формулює влас-

ні інтереси, змінюються залежно від безлічі факторів, але яким би не був вплив

умов, кінцеве уявлення про інтерес буде паралелізоване з нарцисизмом. Політич-

ний символ занадто швидко перестає бути інструментом і стає кінцевою цінністю.

Підводячи підсумок, Лассуелл саркастично зазначає, що «людина відрізняється від

тварини своєю необмеженою здатністю робити мету зі своїх засобів». Лассуелл

особливим чином трактує політичні процеси: «Політичні рухи життєздатні, якщо

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

197

переносять приватні афекти на суспільні цілі. Політичні кризи ускладнюються ак-

тивізацією особливих примітивних мотивів, які утворилися в ранньому досвіді ін-

дивідів. Політичні символи слугують мішенями для перенесення емоції в силу їх-

нього неоднозначного розуміння в особистому досвіді і через їхній загальний

круговорот». Отже, політичні дії залежать від символізації невдоволення індивіда,

який захищає систему своїх вимог до соціальної дії.

Лассуелл пропонує змінити думку про політику як про засіб організації діалогу між

зацікавленими сторонами, що беруть участь у конфлікті. Проблема політики меншою

мірою полягає у вирішенні конфлікту, ніж у його запобіганні. Політика не повинна бу-

ти рятівним клапаном для соціального протесту, її завдання — спрямовувати суспільну

енергію на ліквідацію постійних джерел напруження в суспільстві, скорочуючи його

рівень та неадаптованість. Для цього необхідні особливі засоби — психоаналітичні ме-

тодики та ознайомлення з особливостями їхнього застосування.

Подальший розвиток ідей і методів психоаналізу Лассуелл здійснив у праці

«Світова політика й особиста небезпека», одна з головних проблем, розглянутих у

ній, — пошук ефективних засобів зниження напруженості в суспільстві. Виявлення

несвідомих компонентів політичної дії відкрило нову перспективу контролю над

поведінкою мас шляхом маніпулювання значимими символами. Як уникнути воєн і

революцій? Як скоротити рівень насильства у світовій політиці? У яке русло спря-

мувати невдоволення мас? Відповідь, на думку Лассуелла, однозначна: потрібні

альтернативні засоби нейтралізації напруги в суспільстві. Вивчаючи механізми ви-

никнення загрози безпеки і найбільш впливові символи, варто розробити методи

впровадження у свідомість безпечних шляхів зниження напруженості.

За допомогою психоаналітичної теорії особистості Лассуелл докладно аналізує

процес виникнення напруженностей і перенесення їх на зовнішні символи, викори-

стовуючи прийнятий в психоаналізі потрійний розподіл структури особистості; за

біологічними потребами, за соціально отриманими самообмеженнями та примусам,

за перевіркою реальністю.

Дуже мала кількість примітивних біологічних імпульсів дитини можуть бути за-

доволені прямо. На них обов’язково накладаються обмеження культури тієї країни,

в якій дитина народилася. Коли обмеження перестають відігравати роль перешкод,

що виходять від зовнішнього світу, і стають частиною поведінки, індивід досягає

особистісної структури, названої супер-Его (понад-Я). Сприйняття зовнішніх від-

носин і зміна імпульсів під впливом доступних символів реальності є спеціальними

функціями частини особистості, що має назву Его (Я). За імпульси та неприйнятні

їхні для «Его» модифікації відповідальне «ід» (воно). Терміни «ід», «Его» і «супер-

Его», на думку Лассуелла, приблизно відповідають імпульсу, свідомості й розуму,

хоча він не заперечує можливі неточності в такому використанні.

У політичній сфері напруженість формується так. Усталений код поведінки,

прийнятий у даній культурі і закріплений вихованням, при зіткненні з імпульсами,

які суперечать йому, створює внутрішньо-особистісний конфлікт, котрий проявля-

ється в агресивних діях, маніфестаціях, терористичних актах, індивідуальній полі-

тичній активності тощо і потім виправдовується політичними символами. Таким

чином, внутрішньо-особистісні напруженості виявляються джерелом і рушійною

силою суспільно-політичних явищ. І головне призначення психоаналітичного ме-

тоду в політиці полягає «у створенні прийомів управління масами засобами значи-

мих символів, котрі стимулюють нешкідливу розрядку колективних напруженостей

Ф. М. Кирилюк198

або знімають постійно виникаючі джерела напруженості в зразках інституції опа-

льного життя».

Таким чином, Лассуелл довів: політичні мотиви в основному народжуються в суті

міжособових зв’язків, які традиційно вважалися винятково приватними, не політични-

ми; що відношення індивіда до політики зумовлене переважно психологічними механі-

змами його особи; що для забезпечення політичної стабільності надзвичайно важливо

збереження психологічної рівноваги індивіда. Вчений запропонував в основному точ-

ний психологічний портрет прихильника демократії, серед якостей якого виділяються:

відкритість особистості, критичність мислення, здатність орієнтуватися на багатьох

цінностях одночасно; довіряти оточуючим тощо.

Методологія дослідження політичних процесів. Серцевиною біхевіористської

концепції політичної науки Лассуелла є його методологія дослідження політичних

процесів. Він виходив з того, що політичне життя занадто складне, ніж те, яким йо-

го змальовували попередники. Складність його визначається поведінкою кожної

конкретної людини, яка живе в певному середовищі, в певних територіально-

тимчасових рамках. Тому для Лассуелла «держава» — це не лише набір існуючих

формальних інститутів, а й конкретні дії конкретних індивідів, котрі в даному часо-

вому проміжку управляють населенням на даній території. Правителі перебувають

під впливом суб’єктивних установок, а їхня поведінка сприймається іншими інди-

відами крізь призму особистих суперечливих почуттів.

У зв’язку з тим, що політичне дослідження повинне вивчати конкретні факти

політичної поведінки, Лассуелл запропонував теорію «функціональної еквівалент-

ності», котра диференціює розуміння інститутів як традиційно визнаних соціальних

структур і їхнє реальне функціонування. У соціальній науці використовуються два

підходи до визначення поняття «політичне». Лассуелл назвав їх «інституціональ-

ним» та «функціональним» методами визначення. Економічні інститути суспільст-

ва займаються виробництвом і розподілом матеріальних товарів і послуг. Врегулю-

вання спорів, а також захист колективних інтересів виявляються в компетенції

політичних чи урядових інститутів суспільства. В такий же спосіб можуть бути ви-

явлені релігійні й інші інститути.

Однак, інституціонально обумовлені категорії, на думку Лассуелла, не дають

абсолютно чіткого розуміння проблематики. Окремі соціальні процеси відбувають-

ся в рамках кожного інституту опального процесу. І жоден інститут повністю не

монополізував функцію, яку саме він у найбільшій мірі здійснює. Але це не

обов’язково є причиною плутанини. Якщо врегулювання спорів — це функція ли-

ше однієї групи в суспільстві, то це, без сумніву, група «правлячих», а зразки, від-

повідно до яких вона обрана і працює, «політичні, як правило, урядові» інститути

співтовариства.

На думку Лассуелла, існують приклади, які доводять, що жодний «інституціо-

нальний» процес не монополізує цілком функції, яку саме він переважно здійснює;

тобто для того, щоб з’ясувати, чи є хтось «політиком», варто довідатися, чи займає

він яку-небудь офіційну посаду в інституціонально обумовленій структурі, чи ж

цей «хтось» впливає на процес прийняття рішень, не займаючи офіційних посад, і

визначається як «політик» функціонально. Тому бажано описувати соціальні про-

цеси за допомогою двох блоків, один з яких відноситься до «інститутів», а інший

— до «функцій», котрі виявлені в різних інституціональних рамках. Виходячи з

цього, поняття «політичне» може розглядатися в «інституціональному» або «функ-

НОВІТНЯ ПОЛІТОЛОГІЯ

199

ціональному» значенні в певному контексті, і таким чином будь-який внесок у ро-

зуміння «інституціонального» процесу є внеском у розуміння ширшого «функціо-

нального» процесу, і навпаки. В цьому, вважає Лассуелл, і полягає специфіка соці-

альних наук.

Будь-який факт людської поведінки має значення для наукового дослідження

лише в тому випадку, якщо він розглядається у відповідній просторово-тимчасовій

структурі. Вирваний із соціального контексту, цей факт просто втрачає зміст. Пра-

цюючи зі складними зразками поведінки, Лассуелл прагнув класифікувати їх так,

щоб їх можна було вивчати в уніфікованому контексті. І при встановленні належної

конфігурації (структури) будь-якого соціального контексту виникала потреба в ка-

тегоріях, які дозволяли б робити обґрунтовані порівняння з іншими структурами,

створеними в інших термінах і застосовуваними до інших просторово-тимчасових

рамок. Ці категорії, як вважають сучасні дослідники, були розроблені на основі ла-

ссуеллівської концепції «функціональної еквівалентності». За допомогою ідеї «ек-

вівалентності» у «Світовій політиці й особистій небезпеці» Лассуелл створив свою

версію структурно-функціонального аналізу.

Для того щоб охарактеризувати її суть, варто звернутися безпосередньо до текс-

ту роботи: «Політичний аналіз — це вивчення змін ціннісних зразків суспільства.

Репрезентативні цінності — безпека, прибуток і повага (до соціального стану).

Оскільки не всі члени суспільства на разі у повні володіють зазначеними цінностя-

ми, діаграма зразків цінностей схожа на піраміду. Окремі індивіди, що найбільшою

мірою володіють тією чи іншою цінністю, є елітою, інші — рядовими громадянами.

Еліта зберігає домінуюче положення шляхом маніпулювання символами, контролю

над ресурсами і насильства. Висловлюючись достатньо спрощено, політика — це

вивчення того, «хто одержує що, коли і як» уніфікований соціальний контекст, у

якому отримують значеннєву оцінку поведінкові акти індивідів, можна представити

в наступний спосіб. Цінність — це те, до чого прагнуть люди. Бажання індивідів

підсилити свої ціннісні позиції визначає динаміку соціального процесу. Розподіл

цінностей у суспільстві, відповідна йому соціальна структура і процеси, обумовлені

прагненням індивідів домогтися більшого складають необхідну конфігурацію для

проведення дослідження.

Лассуелл активно використовує психоаналітичні обґрунтування поведінки інди-

відів, запропоновані Фрейдом і його колегами. Об’єктом інтересу вченого в праці

«Світова політика й особиста небезпека» є вже не окремо взята людина й особливо-

сті її психіки, котрі, можливо, зможуть привести її в політику, а внутрішньо-

психічні процеси великої кількості людей.

Отже, в основі політичного аналізу лежить виявлення еліт, цінностей, а також ме-

тодів і засобів, що еліти використовують для досягнення цінностей чи підтримки існу-

ючого їхнього розподілу. «Аналіз світової політики, — пише Лассуелл, — таким чи-

ном, полягає в розгляді форми і складу ціннісних зразків людства в цілому. Це

спричиняє порівняння світових еліт з точки зору соціального походження, особливих

умінь, особистісних характеристик, суб’єктивних поглядів і підтвердження таких акти-

вів (дозволяючи зберегти або підвищити свої ціннісні позиції), як символи, блага і на-

сильство». І завдання науки полягає у визначенні принципів рекрутування еліт, а також

у виявленні засобів маніпулювання масами. «Глибокий політичний аналіз — це не що

інше, як правильна орієнтація в континуумі, що охоплює минуле, сучасне і майбутнє.

До того часу, поки характерні риси всеосяжного цілого не визначені, деталі будуть не-

Ф. М. Кирилюк200

правильно розумітися». Тобто, поки не будуть визначені рамки соціального контексту,

у яких відбуваються події які цікавлять дослідника, ці події будуть позбавлені змісту і,

отже, не зможуть прийматися в якості достовірних даних.

«Конфігуративний метод політичного аналізу полягає у використанні концепцій

розвитку і рівноваги, а також у прийнятті спостережливої (споглядальної) і маніпу-

лятивної установок відносно політичних змін». Тут слід зазначити безсумнівний

вплив Ч. Мерріама, що виокремив дві складові політичних процесів: з одного боку,

прихильність до традицій, з іншого — безупинна винахідливість і пристосування

до змін. Саме це й лягло в основу двох типів аналізу, запропонованих Лассуеллом,

— аналізу розвитку й аналізу рівноваги.

Аналіз розвитку, за Лассуеллом, є вивченням динаміки досягнення ціннісних

позицій. У вузькому змісті — це динаміка боротьби за владу. Цей тип аналізу при-

значений для виявлення того, що допоможе спрогнозувати можливий варіант подій

і за несприятливого прогнозу втрутитися до них, щоб запобігти кризовій ситуації.

Лассуелл допускав аналіз з такої позиції будь-якого значимого епізоду історії люд-

ства. В конкретній ситуації це допоможе виявити структури еліт, можливі в най-

ближчому майбутньому, і визначити символи, якими ці потенційні еліти можуть

скористатися для сходження на вершину соціальної піраміди. Аналіз рівноваги не-

обхідний для виявлення механізмів збереження елітою ціннісних позицій. Цей тип

аналізу «розглядає деталі як показник якісних змін у перемінних, на основі яких

сформульовані політичні зміни».

Лассуелл виокремлює три види символів, котрі повинні враховуватися в полі-

тичному дослідженні: символи ідентифікації — нація, держава, раса і церква; сим-

воли вимог — безпека, рівність і перевага; символи очікувань — успіх і невдача.

Швидкість, з якою засвоюються ці символи, залежить, зокрема, від рівня нестабіль-

ності в суспільстві.

Оскільки в будь-якому співтоваристві і в будь-якій країні увага громадськості

розосереджена на безлічі взаємно конкуруючих символів, котрі в населення можуть

асоціюватися як з ненавистю, так і з лояльністю, окремі групи іноді маніпулюють

громадською думкою у своїх цілях, залучаючи її до певних подій, тим самим вико-

ристовуючи напруженість у своїх цілях.

Наступним етапом розробки методів конфігуративного аналізу з урахуванням нові-

тніх досягнень у сфері політичної науки того періоду є робота «Влада і суспільство».

Існують різні оцінки цієї книги: одні дослідники вважають її сухим, формалізованим

викладом абстрактних теорій, інші стверджують, що вона — один із найвагоміших

внесків у дослідження політичної дійсності.

У вступі Лассуелл чітко викладає свою позицію: «Якщо наша головна мета —

це розвиток політичної теорії, а не методи політичних дій, з цього не випливає, од-

нак, що ми не будемо зустрічатися з практикою в кожному конкретному випадку.

Теорію політики не слід змішувати з метафізичними міркуваннями в абстрактних

термінах, безнадійно далекими від емпіричних спостережень і контролю... Однак

цей підхід не змішується з «грубим емпіризмом» — збиранням «фактів» без відпо-

відного розвитку гіпотез... Але самі по собі «факти» — це просто зібрані деталі, во-

ни набувають конкретного значення лише тоді, коли використовуються як основа

для гіпотез». Пояснюючи це висловлення, Б. Лемент відзначає, що Лассуелл «пояс-

нив тут у певному розумінні конструктивну роль політичної теорії: він розуміє, що

дослідження, яке спрямовується не теорією, є просто згаяним часом».