Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

118 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 119

кількість тих, хто виховувався у благополучних родинах. З іншого —

потреба в самоствердженні в чоловічій ролі зазвичай спостерігається в

тих ґвалтівників, що у дитинстві пригнічувались матір'ю, знаходилися

під її твердим контролем. Відчуття такого материнського домінування

зберігається в сфері несвідомого і буває настільки травматичним, що

детермінує здійснення тяжких зазіхань па жінок, глибинним змістом яких

є розрив психологічних зв'язків з матір ю.

Рис. 1. Цикл насильства у сім'ї

На відміну від першого і другого підходів (іноді поєднуваних в

один — індивідуальний підхід), у рамках яких сімейне насильство пояс-

нюється психологічними особливостями окремого індивіда, соціокуль-

турпий підхід розглядає проблему більш широко — у контексті соціаль-

ної й економічної ситуації всередині суспільства в цілому. Наприклад,

розходження в суспільному статусі чоловіка (ствердження своєї перева-

ги) і жінки (економічна і психологічна залежність) переносяться і па

впутрішньосімейні відносини.

У науковій літературі не існує єдиної думки про першопричину до-

машнього насильства. А. Бопдаровською, Л. Міщик, Л. Алексєєвою та

іншими науковцями було запропоновано безліч мікро — і макротеорій —

від наявності психічних порушень до впливу соціально-культурних цінно-

стей і соціальної організації. Основні суперечки розгорнулися між по-

слідовниками психологічних теорій і тими, хто вірить у соціальну при-

чинність. Психологи встановили особливу роль у збільшенні насильства

таких психічних факторів, як ослаблення керування інстинктами, розча-

рування, агресивність, алкоголізмі психопатологія. Прихильники теорії

соціальної причинності X. Вільфінг, Р. Джиллес зосереджують увагу па

культурних нормах, що провокують насильство, на патріархальній соц-

іальній структурі, домінуючій ролі чоловіків.

З домашнім насильством найбільше часто зв'язують чотири соціаль-

ио-психологічпі фактори, що мають відношення як до подружніх пар,

так і до людей літнього віку, а саме стрес, суспільну ізоляцію, алко-

голізм і споконвічну прихильність до насильства [11,107].

Насильство тісно зв'язано із соціальним стресом у сім'ї. Серед про-

блем, що можуть підвищити рівень напруженості та призвести до жор-

стокості, варто назвати такі, як: розбіжності у вихованні дітей, секс,

вагітність, грошові труднощі, безробіття, необхідність у тривалій ме-

дичній допомозі. Постійне роздратування частково можна пояснити хро-

нічним занепокоєнням невирішепими проблемами і вимогами, що пред'являє

суспільство, розбіжністю між бажаннями і можливостями.

Проведений вчепим Н. Ф. Бердпикович аналіз теорій, що пояснюють

природу зневажливого ставлення і насильства в сім'ї, дозволив виділити

три найбільш часткових підходи до даної проблеми: ситуаційна модель,

теорія соціальних змін, модель символічної взаємодії [12].

Ситуаційна модель виходить з того, що ймовірність виникнення аг-

ресії визначається тривалістю й інтенсивністю впливу визначених ситуа-

тивних і структурних змінних. Окрім вказаних факторів і причин до них

також відносять наявність комунікативних труднощів (наприклад, з ма-

ленькою дитиною), а також фактори, що співвідносяться з особистістю

опікуна (життєва криза, синдром "згоряння" та іл.).

В основі теорії соціальних змін ("насильство, породжуване залежні-

стю") лежить ідея про те, що процес соціальної взаємодії представляє

собою послідовну зміну заохочень і покарань, коли люди в процесі спілку-

вання з іншими намагаються збільшити частку одержуваних ними наго-

род і знизити кількість покарань, що випадають їм. Оскільки недієздатні

члени родини (маленькі діти, інваліди і старі) більш безпомічні, залежні

і вразливі в порівнянні з іншими членами родини, вони будуть мати

менше альтернатив при виборі моделі наступної взаємодії, що дозволяє

агресору демонструвати насильницьку поведінку, тому що імовірність

"одержання здачі" невисока.

У результаті застосування тих чи інших підходів вітчизняні (І. М. Т-

рубавіна, А. Бопдаровська, Л. Алєксєсва та ін.) та закордонні дослідни-

120 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 121

ки (X. Вільфіпг, Дж. Барнз та ін.) емпірично одержали деякі характери-

стики сімейного насильства. У насильстві як інтерактивному процесі ви-

діляються суб'єкт, здійснюючий його, і жертва. Якісний і кількісний

аналіз даних із зареєстрованих випадків сімейного насильства показує

наступне:

^ насильницькі дії найчастіше відбуваються стосовно жінок і дітей;

^ психологічне і фізичне насильства є найбільш розповсюдженими;

^ ґвалтівниками найчастіше виступають родичі, а не чужі люди,

тобто насильство відбувається в родині;

^ насильство в переважній більшості це не одиничний акт, а повто-

рюване явище;

^ потерпілі та їх родичі, як правило, не звертаються в міліцію, а

шукають підтримки і допомоги в друзів (але не в родичів) чи в спеціал-

ізованих організаціях;

^ частота насильства не пов'язана з етнічною чи конфесійною прина-

лежністю;

рівень освіти не корелює з частотою насильства;

питома вага душевнохворих серед ґвалтівників досить низька —

10— 15%, тоді як люди з різними психічними розладами типу депресій і

важких тривожних розладів складають до 60%;

^ насильство зустрічається частіше в родинах, де шлюб зберігається

заради дітей;

^ сімейне насильство носить циклічний характер, причому замкнуте

сімейне коло з залежними членами родини найчастіше є причиною відтво-

рення його в наступних поколіннях [13].

Як показали дослідження М. Асапової, М. Ліборакіної та інших

контингент осіб, що здійснюють насильницькі дії, абсолютно неоднорід-

ний, але в них є спільні психологічні риси, такі, як: емоційна холодність

і нечутливість, невміння співчувати і поставити себе па місце іншого але

у той же час крайня чутливість до небажаних зовнішніх впливів і чут-

ливість, а також агресивність і жорстокість, підвищена тривожність і

страх, невміння контролювати свої вчинки і стримувати емоції. Цс в

переважній більшості ригідні особистості, злопам'ятні, небажані емоції

як би застрягають у них, вони довго, іноді все життя, зберігають старі,

що навіть мали місце в дитинстві, образи, коли причини, що їх виклика-

ли, давно зникли. У них також є присутньою ще одна якість — невміння

чи нездатність переборювати свої внутрішні проблеми і знімати відповідні

їм хворобливі переживання. У більшості випадків схильні до насильства

жорстокі люди впливають на оточуючих людей, а не намагаються при-

стосуватися до них, залишаючись у рамках свого "Я", і в цілому їхні

адаптаційні здібності знаходяться па досить низькому рівні. Тому можна

констатувати, що суб'єктивна прийнятність насильства і готовність до

насильницьких дій є результатом тих чи інших перекручувань процесу

соціалізації.

Узагальнюючи вищесказане про причини і фактори насильства в сім'ї,

можна відзначити, що існує велика кількість причин, що викликають чи

впливають па прояви насильства. Проте якими б не були причини насиль-

ства, воно завжди спричиняє негативні наслідки, з якими жертва насиль-

ства найчастіше неспроможна справитися самостійно.

У даний час у міжнародному професійному співтоваристві соціаль-

них працівників існує така типологія насильства, яка ґрунтується па

характері насильницьких дій і містить у собі такі види насильства, як

фізичне, сексуальне, психологічне (емоційне), економічне та медичне.

До фізичного насильства відносять такі форми, як побиття, різкі

і (чи) несподівані удари, поштовхи, стусани, струси, ляпаси, небажані

дотики, кидання в людину різних предметів, будь-яке невипадково нане-

сення тілесного ушкодження і (чи) заподіяння фізичного болю, насиль-

ницький примус до чого-небудь, а також введення стосовно людини різного

роду заборон, обмежень його прав і волі. Фізичне насильство включає

також погрози (у тому числі зброєю) і такі непрямі дії, як руйнування

приватної власності, запирання у ванній чи кімнаті та інших місцях.

З правової точки зору фізичне насильство — це реальне чи потенційне

заподіяння фізичної шкоди, під яким розуміється порушення анатомофізі-

ологічної цілісності людини за допомогою застосування фізичної сили, хо-

лодної і вогнепальної зброї або інших предметів, рідин, сипучих речовин і

т.п., а також вилив на внутрішні органи людини без ушкоджень зовнішніх

тканин шляхом отруєння чи споювання одурманюючими засобами.

Фізичне насильство можна розпізнавати з особливостей зовнішнього

вигляду дитини і характеру травм:

■/ зовнішні пошкодження, що мають специфічний характер (відбитки

пальців, ременя, опіки і т.п.);

•^ пошкодження внутрішніх органів або кісток, що не могли б бути

наслідком нещасливих випадків.

Фізичне насильство, що має систематичний характер, дозволяють

розпізнати особливості психічного стану і поводження дитини:

•/ страх фізичного контакту з дорослими;

122 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 123

прагнення приховати причину травм;

плаксивість, самітність, відсутність друзів;

негативізм, агресивність, жорстоке поводження з тваринами;

-^ спроба вчинити суїцидний вчинок.

Зневага як один з різновидів сімейного насильства — це система-

тична нездатність чи небажання забезпечити основні потреби залежного

члена родини (наприклад, дитини, чи інваліда, старого) у їжі, одязі,

медичіїому догляді, захисті і прихильності, що може призвести до по-

гіршення фізичного чи психічного здоров'я, затримки або порушення

розвитку й у підсумку кваліфікуватися як порушення прав людини. Термін

"пасивна зневага" використовується тоді, коли має місце ситуація ізо-

ляції мало — чи недієздатної людини, залишення його на самоті і (чи)

ігнорування.

Одним з наслідків зневажливого ставлення до дитини в сім'ї є їх

занедбаність, яку можна констатувати при наявності таких ознак:

■^ втомлений, сонний вигляд;

^ санітарію-гігієпічиа занедбаність;

■^ відставання у фізичному розвитку;

^ часта захворюваність;

^ затримка мовного і моторного розвитку.

Психологічне насильство в сім'ї — насильство, пов'язане з дією

одного члена сім'ї на психіку іншого члена сім'ї шляхом словесних образ

чи погроз, переслідування, залякування, якими навмисно викликається

емоційна невпевненість, нездатність захистити себе і може наноситися чи

наноситься шкода психічному здоров'ю.

Психологічне (емоційне) насильство реалізується в різноманітних

особистих формах: ізоляція від членів родини, друзів, погрози застосу-

вання насильства, приниження гідності, лайка й образи, ігнорування,

знущання, заподіяння душевних страждань, формування і розвиток по-

чуття безсилля і страху, зниження самооцінки людини, обвинувачення в

божевіллі, штучне створення ситуацій, у яких один із членів родини

почуває себе психічно ненормальним. Психологічне насильство виражаєть-

ся також у формі образ, погроз, брутальності, висміювання, заборон на

зустрічі з друзями і заняття улюбленою справою, знущанні й убивстві

тварин, дорогих людині, у відсутності розуміння, підтримки й ін.

Спектр психологічного насильства включає:

а) психологічні впливи ( погрози, приниження, образи, надмірні ви-

моги, надмірна критика, неправда, ізоляція, негативне оцінювання, фру-

страція основних потреб дитини і т.п.);

б) психологічні ефекти ( втрата довіри до себе і світу, дифузійна

самоідептичпість, зовнішній локус контролю, занепокоєння, тривожність,

порушення сну й апетиту, депресія, агресивність, поступливість, погана

успішність, комунікативна некомпетентність, низька самооцінка, схильність

до самоти, суїцидальні прояви, затримка фізичного чи психічного роз

витку , особистісна психопатологія різної етіології — наркотична залеж-

пость, апорексія, особистісні розлади, амбулаторна шизофренія, сома

тичні й психосоматичні захворювання — виразка шлунка, алергії, над

лишкова вага, енурез і т.п. ) .

в) психологічні взаємодії (доміпаптпість, ефективність, пенередба-

чуваиість, непослідовність, неадекватність, неприйняття з боку батьків,

нечутливість, ригідність, безвідповідальність, невпевненість, безпорадність,

самознищення з боку дітей).

Психологічне (емоційне) насильство найчастіше буває важко розпіз-

нати й ідентифікувати, тому що на відміну від фізичного насильства в

цьому випадку явні ознаки насильства рідко можна спостерігати, а на-

слідки можуть бути надзвичайно важкими.

У вітчизняному законодавстві стосовно психічного насильства вжи-

вається словосполучення "погроза застосування насильства", під яким

розуміється залякування жертви застосуванням фізичного насильства.

Крім того, психічне насильство може включати заподіяння душевної чи

психічної травми й обмеження волевиявлення (незалежно від реальності

настання фізичної шкоди) .

Сексуальне насильство — будь-який вид домагання, що вира-

жається як у формі нав'язаних сексуальних доторків, примусу до сексу,

так і здійснення сексуальних дій (наприклад, зґвалтування, інцест) будь-

кого із членів сім'ї проти його волі.

Сексуальне насильство звичайно містить у собі як фізичне, так і

психологічне насильство й особливо травмує жертву. У багатьох потерп-

ілих від сексуального насильства розвиваються почуття розгубленості і

зрадництва, туга і депресія, їх мучать нічні кошмари і спогади, підвищу-

ються дратівливість та ймовірність психоемоційних зривів, які здатні

привести до суїциду.

До різновидів сексуального насильства відносять:

^ мануальний, оральпий, генітальний або будь-який інший тілесний

контакт із статевими органами дитини, а також пещення ерогенних зон;

^ введення для стумуляції предметів у піхву, апус;

■/ сексуальна експлуатація дитини для порнографічних цілей або за-

лучення в проституцію;

124 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 125

^ невідповідні вікові домагання, демонстрація еротичних матеріалів

із метою стимуляції дитини;

^ мастурбація з боку дитини або дорослого;

-ґ єксбіціонізм — демонстрація оголених геніталій, грудей або сідниць

перед дитиною;

^ вуайєризм — підглядання за дитиною в момент купання, перевдя-

гання або перебування в туалеті, а також примус дитини до роздягання.

Сексуальне насильство — це залучення функціонально-незрілих дітей

до сексуальних дій без їх розуміння і згоди на це. Сюди відноситься не

лише залучення до статевого акту, а й просте споглядання чи присутність

при сексуальних діях.

Діти та підлітки, що зазнали в дитинстві сексуального насильства,

відчувають на собі весь тягар наслідків цього злочину протягом життя.

Характерним є те, що найтяжчими наслідками, наприклад, ґвалтувань є

не стільки фізичні, скільки психічні травми.

Фізичні травми виліковуються, а психічний стрес, що виник через

певне сексуальне насильство, може деформувати всю структуру особис-

тості дитини. Наслідки цієї травми часто впливають па те, якою-буде

доля дитини, насамперед у сфері інтимно-особистісних і шлюбних відно-

синах.

В науковій літературі до основних наслідків сексуального насильства

відносять депресію, самодеструктивпу поведінку, тривожність, відчуття

ізоляції, низьку самооцінка, тенденція до того, щоб знову стати жертва-

ми насилля, і до токсикоманії.

Причинами зменшення добровільного повідомлення про сексуальне

насильство в сім'ї слід відмітити такі:

^ сутність самої природи сімейного насилля;

^ її секретність і сором;

^ юний вік жертв сексуального насильства в сім'ї;

^ залежне положення жертви.

Фактори, які розглянуті окремо, можуть нічого не означати і сигна-

лізувати про нормальне, стабільне сімейне середовище, але збіг кількох

факторів може бути ознакою серйозної дисфункції в сім'ї відносять:

^ батько чи мати переживають значні шлюбні проблеми;

^ один з батьків спільної з дитиною статі втрачає дієздатність або

часто відсутній;

^ дочка вступає в стадію фізичної зрілості;

^ один з батьків, протилежної дитині статі, переживає кризу, як

наприклад, безробіття або удівство;

•^ соціальна чи географічна ізольованість;

■^ алкоголізм чи наркоманія в сім'ї.

Часто після акту насилля жертва, тим більше якщо це дитина, відчу-

ває провину за те, що не змогла дати відсіч, що довіряла насильнику,

проводила себе "спокусливо". Реакція підлітка па сексуальне насильство

може мати форму втечі з дому. Жертва насильства може почати вживати

алкоголь чи наркотики, щоб утамувати біль та образу.

Для запобігання сексуального насильства в сім'ї батьки повинні усв-

ідомлювати, що дитина має почуття сексуального характеру стосовно

батьків обох статей, а батьки, відповідно, мають аналогічні почуття сто-

совно своїх дітей.

Індикаторами сексуального насильства над дітьми є:

•ґ незвичні сексуальні пізнання для віку 7-11 років;

■^ сексуальні прояви поведінки;

V самостимуляція геніталій;

*/ різка зміна почуттів, що стосується конкретної людини або місця;

^ само руйнівна поведінка;

■/ недовіра;

^ регресія до інфантильної поведінки(епурез, смоктання пальця, плач);

^ хронічна депресія [14].

Із зґвалтуванням дитини пов'язані не тільки тілесні й психічні трав-

ми, але й соціальні проблеми в стосунках з членами сім'ї, в стосунках з

сусідами, в учнівському колективі та з іншими. В зв'язку з цим першо-

черговим завданням соціальних та психологічних служб є розробка спо-

собів і методів профілактики насильства та роботи з жертвами сімейних

злочинів.

Вікові особливості психіки малолітніх і неповнолітніх потерпілих

(незрілість, підкорення авторитету дорослого, довірливість, недостатність

життєвого досвіду і поінформованості в питаннях статевих відносин,

невміння повно і критично оцінювати сформовану ситуацію і прогнозу-

вати можливі дії інших осіб) є визначеною передумовою до сексуально-

го насильства над дітьми. У той же час ці ж якості служать прихованню

сексуального зловживання дітьми, і більш того, якщо дитина розповідає

старшим про те, що трапилося, вони провокують недовіру до її роз-

повіді.

Практично важко визначити які форми контакту між дитиною і до-

рослим, крім власне статевого акту, підлягають юридичній забороні, в

яких випадках сексуальна стимуляція дитини може розглядатися як про-

яв батьківської любові, і в яких — як сексуальні зазіхання до дитини.

126 Соціальна робота

Й. С. Кой відзначає, що діти залежать від дорослих, вони найчасті-

ше не усвідомлюють, що з ними роблять, їхня "добровільність" може

бути фіктивною. Він також звертає увагу па те, що в області сексуаль-

них зловживань дітьми існує багато невірних уявлень. Серед них :

•/ сексуальні замахи на дітей дуже рідкісне явище і є ознакою мо-

рального розпаду і деградації суспільства;

-/ більшість сексуальних замахів вчиняють сторонні;

■^ всі дорослі, що, розбещують дітей — "збочепці", сексуально хворі

люди;

^ сексуальні замахи на дітей відбуваються головним чином у бідно-

му, пеосвічепому середовищі і неповних родинах;

У розповідаючи про сексуальні замахи, діти обманюють, видають

уявне за дійсне;

^ дитина — пасивний об'єкт сексуальних зазіхань [14].

Ю. М. Аптоііян і А. А. Ткаченко (1993) виділяють ряд ознак, що

характеризують вибірку осіб, схильних до сексуальних злочинів, відзна-

чаючи тим самим основні дотичні для профілактики сексуальних зло-

чинів. Насильство вчиняють насамперед особи, що відносяться, па думку

авторів, до наступних груп ризику:

^ особи, в сім'ї яких є душевнохворі, або батьки алкоголіки чи

наркомани;

•^ підлітки, що виховуються без контролю і вживають алкоголь і

наркотики;

•^ особи з аномаліями психіки або педагогічно запущені діти ; ■^ особи з

проявом гіперсексуальності; ■^ особи, схильні до самогубства па

сексуальному ґрунті; ^ особи, схильні до насильницьких дій, що

виявляють деякі сексуальні риси;

^ особи, які раніше залучалися до відповідальності за правопору-

шення сексуального характеру.

Таким чином, із зазначених груп ризику більшу частину складають

діти і підлітки, що свідчить про необхідність ранньої профілактичної

роботи, починаючи зі шкільного, а можливо, і більш раннього віку. Для

здійснення повноцінної діяльності щодо профілактики сексуальних зло-

чинів на цьому етапі необхідна погоджена діяльність педагогів, психо-

логів, батьків (там де це можливо), соціальних працівників, і, якщо це

необхідно, служби охорони правопорядку.

Економічне насильство — одноособовий контроль за витратою

грошей (залежному члену сім'ї видається тільки строго визначена сума

Теоретичні основи соціальної роботи 127

грошей, за яку він повинен повністю відзвітуватися), позбавлення права

голосу при витраті грошей, присвоєння одними членами сім'ї власності

або заощаджень без згоди інших, примус до роботи чи заборона працю-

вати.

Медичне насильство — недбалість і несвоєчасність, проявлені

при видачі лікарських препаратів, навмисне відмова хворому в одер-

жанні необхідних ліків або, навпаки, навмисна передозування чи нав'я-

зування субстанцій, що призводять до звикання і залежності.

Отже, під сімейним насильством розуміють агресивні і ворожі дії

стосовно членів сім'ї, в результаті яких об'єкту насильства можуть бути

заподіяні шкода, травма чи приниження, а іноді смерть. Такі дії можуть

представляти собою фізичне і сексуальне насильство, пошкодження осо-

бистого майна і незадоволення базових потреб.

Крім того, насильницькі дії можна умовно розділити па дві групи:

а) персоніфіковані, тобто детерміновані контекстом міжособистісних

чи внутрішньосімейпих відносин і спрямовані па конкретну людину;

б) деперсопіфіковаиі, тобто обумовлені головним чином будь-якими

зовнішніми причинами і (чи) внутрішнім психологічним етапом агресора,

спрямовані на досягнення яких-пебудь цілей (матеріальних чи психолог

ічних) і початково не включені в контекст взаємостосунків з об'єктом

насильства.

М. Кінард відмічає, що кожна дитина частіше за все страждає від

декількох форм насильства. На практиці рідко зустрічаються форми жор-

стокого ставлення до дітей в чистому вигляді. Якщо дитина фізично

постраждала в результаті сексуального насильства, то вона повинна діаг-

ностуватися як дитина з сумарними порушеннями, яка пережила фізичне

й сексуальне чи тільки сексуальне насильство?

Не існує єдиної теорії, здатної повністю пояснити всі випадки й

причини сімейного насильства. Приймаючи до уваги складність внутріш-

нього світу, особливості соціальної взаємодії та характер сім'ї як соц-

іальної структури, потрібно все ж таки враховувати усе різноманіття

сімей, індивідуальні характеристики їх членів й ті соціальні відхилення,

які переплітаючись можуть викликати насильство. Все це надає особли-

вого значення взаємному впливу людей один на одного, і пов'язаними з

цим впливом вчинками, які передують насильству і слідують за ним.

Отже, узагальнюючи вищесказане, слід виділити наступні основні

напрямки профілактичної та корекційпої роботи щодо сімейного насиль-

ства над дітьми:

128 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 129

•^ соціальні працівники, психологи, лікарі, медичні сестри, адвокати

та інші спеціалісти повинні володіти необхідними знаннями для надання

професійної допомоги жертвам сімейного насильства;

■^ створення служб соціального і медичного контролю за здоров'ям

сім'ї, виявлення психічних і сексуальних розладів, створення психіат-

ричних кабінетів при поліклініках;

■^ створення програм щодо боротьби з поширенням наркоманії й

алкоголізму;

^ створення навчальних програм, що включають спеціальну сексу-

альну освіту, основи безпечного спілкування, що охоплюють дітей і

підлітків, батьків, педагогів, .співробітників служб соціального захисту

і міліції;

^ активне залучення підлітків до роботи, створення клубів за інтере-

сами для дітей та підлітків;

^ реабілітаційна робота з особами, притягнутими до кримінальної

відповідальності, створення психологічних і психіатричних служб при

виправно — трудових колоніях, широке впровадження освітніх програм,

адекватне лікування осіб, яким рекомендоване амбулаторне примусове

спостереження і лікування в психіатра;

^ створення спеціалізованих лікувальпо-реабілітаційпих центрів.

•^ просвітницько — профілактична робота з батьками , залучення їх

до занять у треніигових групах з метою підвищення їх исихолого —

педагогічної поінформованості щодо адекватного виховання дітей.

На даний час у світовій практиці

виділяють такі підходи до захисту прав

людей, які можуть бути застосовані з

метою попередження насильства в сім'ї

стосовно дітей :

1. Інформаційний (просвітницький),

в основі якого є знання і підтримка державою, громадою, сім'ями,

окремими особами прав людини. Знання цих прав вимагає їх дотримуван-

ня. Міжнародні співтовариства всіляко підтримують освітні програми

цього напрямку. Вимогою ІОНЕСКО до них є врахування інтересів

дітей і підлітків. Ці програми повинні: ■^ захищати всіх дітей та

підлітків,

^ забезпечувати статеву рівність у питаннях доступу до освіти та її

якості,

^ залучати до процесу навчання сім'ї та громади, ^ сприяти поширенню

знань у сім'ях через просвіту батьків і вихователів з питань турботи про

дітей молодшого віку тощо.

2. Силовий підхід, який означає, що порушення прав людини, закрі

плених у законах, передбачає покарання злочинця незалежно від того,

чи знав він, що порушує права іншої людини, чи ні. Цей підхід є зараз

основним в Україні.

3. Підхід ненасильницького опору, який пропагував М. Гапді. На

його думку, протистояння злу через насильство лише примножує зло, і,

оскільки зло може спиратися тільки на насильство, потрібно цілковито

утриматися від останнього, щоб позбавити зло його опори.

4. Діяльпісиий підхід, який полягає у щоденній роботі по захисту

прав: "нам потрібні вчинки, які вшановували б ті слова, поважали б ті

зобов'язання, відповідали 6 тим законам" .

Основою діяльиіспого підходу є протиріччя між "війною і миром,

насиллям і покорою, расизмом і людською гідністю, гнобленням і гонін-

ням та свободою й правами людини, злиднями та свободою від иестатків".

Прагнення подолати ці протиріччя вимагає діяти, набувати досвіду і

якостей особистості, яка б робила неможливою думку про застосування

насильства.

5. Християнський підхід полягає в тому, що всі зрушення, за М.Л.

Кіигом, відбуваються в повній відповідності до Провидіння. Цей підхід

передбачає опір на позитивне в людині, власні високі духовні якості і

надію на Провидіння. Саме тому "відмова від насильства" є "шляхом до

примирення і само володіння".

6. Політико-екопомічний підхід, зміст якого полягає в тому, щоб

створити людям рівні можливості, надати допомогу тим, хто її потребує,

зберегти громадські свободи для всіх, використовувати надбання науко

во-технічного прогресу для розширення і неухильного підвищення рівня

життя.

7. Підхід викриття насильства і ненависті, який полягає у збереженні

пам'яті про жертви насильства через пресу, телебачення, книги, допомо

гу жертвам гноблення з метою попередження майбутнього насильства.

8. Виважений підхід, запропонований А.Д. Сахаровим, полягає в

готовності до створення кращого людянішого суспільства, досконалішо

го світового порядку через реформи, а не революції, через захист жертв,

а не повалення чи засудження режимів; через здатність свідомо розмір

ковувати, берегти знання і досвід, розвиток зв'язків з іншими соціальни

ми системами з метою вибору кращого для життя людей [1; 86-88].

Особливості психолого-

педагогічної роботи

з дітьми, які зазнали

сімейного насильства

1 ЗО Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 131

У нашій державі здійснення заходів но попередженню насильства в

сім'ї згідно закону України "Про попередження насилля в сім'ї" покла-

дається в межах наданих їм повноважень на:

1) спеціально уповноважені органи виконавчої влади з питань попе

редження насильства в сім'ї;

2) службу дільничних інспекторів міліції і кримінальну міліцію в

справах неповнолітніх органів внутрішніх справ;

3) органи опіки і піклування;

4) спеціалізовані установи для жертв насильства в сім'ї:

— кризові центри для жертв насильства в сім'ї і членів родини, у

відношенні яких існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї

(далі — кризові центри);

— центри медико-соціальиої реабілітації жертв насильства в сім'ї.

Згідно даного закону підставами для здійснення заходів щодо попе

редження насильства в сім'ї є:

■^ заява про допомогу жертви насильства в сім'ї чи члена родини,

стосовно якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї;

^ виявлене жертвою насильства в сім'ї чи членом родини, стосовно

якого існує реальна загроза здійснення насильства в сім'ї, бажання на

здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї у випадку, якщо

повідомлення чи заява надійшли не від нього особисто;

■^ отримання повідомлення про здійснення насильства в сім'ї чи ре-

альної загрози його здійснення стосовно неповнолітнього чи недієздат-

ного члена родини.

Завдання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з пи-

тань попередження насильства в сім'ї полягають у наступному:

— участь у розробці й реалізація державної політики в сфері попе

редження насильства в сім'ї;

— координація діяльності служби дільничних інспекторів міліції,

кримінальної міліції в справах неповнолітніх, органів опіки і піклування

в питаннях попередження насильства в сім'ї;

— визначення потреби регіонів у створенні спеціалізованих установ

для жертв насильства в сім'ї;

— контроль за організацією і діяльністю спеціалізованих установ

для жертв насильства в сім'ї;

— здійснення збору і узагальнення даних про насильство в сім'ї

відповідно до законодавства;

— організація і проведення соціологічних, психолого-педагогічних і

кримінологічних досліджень насильства в сім'ї;

— падання органам виконавчої влади и органам місцевого самовря

дування, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форми

власності, об'єднанням громадян, окремим громадянам методичної і прак

тичної допомоги, консультацій з питань попередження насильства в сім'ї;

— організація просвітницьку і роз'яснювальної роботи серед членів

сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення насильства в сім'ї , про

права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— звернення в центральні і місцеві органи виконавчої влади, органи

місцевого самоврядування за наданням відповідної допомоги жертвам

насильства в сім'ї;

— прийом і розгляд заяви і повідомлення про здійснення насильства

в сім'ї і реальній загрозі його здійснення;

— направлення жертв насильства в сім'ї і членів сім'ї, стосовно яких

існує реальна загроза його здійснення, в спеціалізовані установи для

жертв насильства в сім'ї.

Повноваження служби дільничних інспекторів міліції і кримінальної

міліції в справах неповнолітніх щодо попередження насильства в сім'ї

передбачають:

— виявлення причин й умов, що сприяють проявам насильства в

сім'ї, застосування у межах своїх повноважень заходів для їх усунення;

— профілактичний облік осіб, схильних до здійснення насильства в

сім'ї, профілактична роботу з ними;

— відвідання родин, члени яких є па профілактичному обліку, за

місцем їх проживання і проводять з ними профілактичну роботу;

— винесення офіційних попереджень членам сім'ї про неприпустимість

здійснення насильства;

— прийом і розгляд у межах повноважень, визначених законом,

заяви і повідомлення про насильство в сім'ї чи про реальну загрозу його

здійснення;

— вживання відповідних заходів щодо припинення насильства в сім'ї,

а також дій членів сім'ї, спрямованих на здійснення насильства в сім'ї;

— повідомлення членів сімей, де виникає реальна загроза здійснення

насильства , про права, міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

— направлення жертв насильства в сім'ї в спеціалізовані установи

для жертв насильства в сім'ї;

— винесення захисних розпоряджень у випадках, передбачених дійсним

Законом;

— контроль за виконанням вимог захисних розпоряджень;

132

Соціальна робота

—

взаємодія зі спеціально уповноваженим органом виконавчої влади

з питань попередження насильства в сім'ї, з органами опіки і піклування

і спеціалізованих установ для жертв насильства в сім'ї в питаннях попе

редження насильства в сім'ї;

—

надання інформації з питання попередження насильства в сім'ї па

запит уповноважених органів;

—

здійснення інших повноважень по попередженню насильства в

сім'ї, передбачені законом.

Повноваження органів опіки і піклування з попередження насиль-

ства в сім'ї:

—

надають допомогу у відновленні порушених прав і захисті закон

них інтересів неповнолітніх, що мають батьків і проживають у сім'ях,

дітям-сиротам, що залишилися без піклування батьків і виховуються в

сім'ях опікунів, прийомних родинах, дитячих будинках сімейного типу, а

також членам сім'ї, визнаних у судовому порядку недієздатними, у ви

падках, коли стосовно них зроблено чи існує реальна загроза здійснення

насильства в сім'ї;

—

представляють у суді інтереси неповнолітніх і недієздатних членів

сім'ї, що стали жертвами насильства в сім'ї;

—

здійснюють інші повноваження по попередженню насильства в

сім'ї, передбачені законом.

Працівники кризових центрів:

—

здійснюють прийом членів сім'ї, що можуть стати чи стали жерт

вами насильства в сім'ї;

—

організовують надання необхідної психологічної, педагогічної, ме

дичної, юридичної допомоги членам сім'ї, що можуть стати чи стали

жертвами насильства в сім'ї;

—

відповідно до можливостей падають притулок для тимчасового

перебування членам сім'ї, що можуть стати чи стали жертвами насиль

ства в сім'ї;

—

повідомляють членам сім'ї, де виникає реальна загроза здійснення

насильства в сім'ї чи де було зроблене насильство в сім'ї, про права,

міри і послуги, якими вони можуть скористатися;

—

вивчають і узагальнюють причини й умови конкретних проявів

насильства в сім'ї;

—

падають інформацію з питань попередження насильства в сім'ї по

запиту уповноважених органів;

—

взаємодіють із засобами масової інформації, громадськими орган

ізаціями в проведенні просвітницької і виховної роботи з питань попе

редження насильства в сім'ї.

Теоретичні основи соціальної роботи

133

Кризові центри є неприбутковими організаціями, користаються пра-

вами юридичної особи, мають власні бланки, печатка з зображенням

Державного Герба України і своїм найменуванням.

Центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї ство-

рюються відповідно до законодавства, що регламентує створення уста-

нов охорони здоров'я. Центри медико-соціальної реабілітації жертв на-

сильства в сім'ї можуть створюватися в системі діючих установ охорони

здоров'я.

Жертви насильства в сім'ї знаходяться в центрах медико-соціальної

реабілітації протягом терміну, необхідного для їхнього лікування і иси-

хо-со-ціальпої реабілітації. За їхнім бажанням вони можуть пройти курс

лікування і исихосоціальпої реабілітації амбулаторно.

Працівники центрів медико-соціальпої реабілітації жертв насильства

в сім'ї:

—

падають жертвам насильства в сім'ї первинну медико-сапітарну і

психологічну допомогу, окремі види психіатричної допомоги па підста

вах і в порядку, передбачених Законом України "Про психіатричну до

помогу", іншими законами;

—

нри необхідності направляють жертв насильства в сім'ї на відпов

ідне подальше лікування;

—

організовують надання юридичних консультацій жертвам насиль

ства в сім'ї;

—

надають інформацію з питанням попередження насильства в сім'ї

по запиті уповноважених органів.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про попередження насиль-

ства в сім'ї" Кабінет Міністрів України постановив затвердити порядок

розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім'ї або реаль-

ну його загрозу (Постанова Кабінету Міністрів України від 26 квітня

2003 року N 616) (Додаток Б).

У процесі допомоги дітям жертвам сімейного насильства та всім чле-

нам сім'ї, де існує дана проблема, особливе місце належить соціальним

педагогам, діяльність яких спрямована на оптимізацію сімейних стосунків,

подолання причин та наслідків дисгармонії сімейних стосунків.

Робота професійного соціального педагога з конкретним випадком

починається з діагностики, тобто з процедури ідентифікації стану дослі-

джуваного об'єкту з певним класом чи типом соціальних явищ. Тому

потрібно знати прямі та опосередковані ознаки, які можуть вказувати на

наявність насильства до дітей в сім'ї.

134 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 135

Науковці Т.Сафонова, Є.Цимбал, Л.Оліфереико, І. Дем'яненко вид-

іляють такі вікові особливості психічного стану та поведінки дитини, які

дозволяють запідозрити насильство щодо них:

Вік 0 —б міс: малорухомість, байдужність до оточуючого світу,

відсутність чи слабка реакція па зовнішні стимули, у 3-6 міс. — рідка

посмішка.

Вік 6 міс.-1,5 року: страх батьків, острах фізичного контакту з до-

рослими, переляк при спробі дорослих узяти їх на руки, постійна безпри-

чинна настороженість, плаксивість, пхикання, замкнутість, сум.

Вік 1,5-3 року: острах дорослих, рідкі прояви радості, плаксивість,

реакція переляку па плач інших дітей, крайності в поводженні — від

агресивності до байдужості.

Вік 3-6 років; пасивна реакція на біль, відсутність опору, примирен-

ня з існуючим станом речей, підлеслива поведінка, надмірна поступ-

ливість, нічні кошмари, страхи, регресивні прояви (дії чи вчинки, харак-

терні для більш молодшого віку);

— хворобливе ставлення до зауважень, критики; брехливість, агре

сивність, жорстокість стосовно тварин, молодших дітей; схильність до

підпалів;

— невластиві віку знання про сексуальну поведінку, сексуальні ігри

з собою, чи однолітками чи з іграшками, відкрита мастурбація, первово-

психічні розлади і тлі.

Молодший шкільний вік: прагнення приховати причину ушкоджень і

травм, самотність, замкнутість, бажання усамітнитися, відсутність друзів

чи погіршення взаємин з однолітками, острах йти додому після школи,

низька успішність; невластиве віку сексуально забарвлена поведінка, на-

магання цілком закрити тіло одягом, навіть якщо в цьому немає необхід-

ності й т.н.

Підлітковий вік: депресія, низька самооцінка, втечі з дому, кримі-

нальна чи антигромадська поведінка, вживання алкоголю, наркотиків, чи

загрози спроби самогубства, сексуалізовапа поведінка , скарги на болі в

животі й тлі. [2,77].

Для усіх вікових категорій властиві такі характерні прояви, які сиг-

налізують про застосування насильства до дітей: затримка фізичного та

розумового розвитку, затримка мовного і моторного розвитку, погана

успішність, нервовий тік, енурез, порушення сну, тривожність, різні со-

матичні захворювання (ожиріння, різка втрата ваги, виразка шлунку,

шкірні захворювання, різні алергії), тривалі пригнічені стани, сумний чи

стомлений вигляд, порушення апетиту, постійний голод чи спрага, саиі-

тарио-гігієнічпа занедбаність, недикульоз, прагнення будь-якими спосо-

бами, аж до нанесення самопошкоджень, привернути до себе увагу на-

вколишніх і т. н .

В исихолого-педагогічній літературі існує великий перелік загальних

індикаторів, які проявляються в переживаннях і поведінці дітей з сімей,

де практикується насильство. При їх виявленні ми можемо діагностувати

наявність неадекватних взаємостосунків в сім'ї, створення сприятливих

умов для повноцінного розвитку дитини. Ми наведемо лише деякі з них,

які, па наш погляд є найбільш інформативні для практичного психолога

та соціального педагога:

Страхи. Діти з сімей, де практикується насильство, переживають

почуття страху. Цей страх може виявлятися різним чином: від занурення

в себе і пасивності до насильницької поведінки.

Зовнішні прояви поведінки. Дім, у якому зустрічається насильство,

зовсім неиередбачуваиий, це місце, що лякає маленьку дитину, яка не

знає, коли відбудеться наступний спалах насильства і наскільки сильним

він буде. У результаті вразливість і відсутність контролю над ситуацією

призводять до прояву впертості та мовчазливості в поведінці або до

агресивних вчинків.

Нездатність виразити почуття вербально. Спостерігаючи за прак-

тикою насильства в сім'ї, діти зроблять висновок, що насильство є спосіб,

яким "дорослі" вирішують свої конфлікти і проблеми. В зв'язку з тим,

що ніхто не показав цим дітям, як варто говорити про їхні почуття, вони

дуже часто не знають, що вони переживають або відчувають і як можна

виразити свої емоції і почуття у вербальній формі.

Залучення в боротьбу батьків. Багато дітей втягуються в боротьбу

батьків. Вони запекло хочуть зупинити насильство і конфлікти, які вони

постійно спостерігають у своїй сім'ї. Воші можуть переживати почуття

відповідальності за проблеми своїх батьків, їм приходять думки про те,

що вони — діти — є причиною розладу в сім'ї. В результаті того, що

діти так глибоко включені в конфлікт у сім'ї, їм важко відокремити

свою індивідуальність від особистостей своїх батьків.

Захисник матері. Багато дітей з сімей, де практикується насильство,

залучаються у конфлікт, намагаючись захистити своїх матерів від побит-

тя. Дитина відчуває гнів стосовно свого батька, за те, що той заподіює

біль матері. Деякі діти можуть бути обурені тим, що їх матері слабо

протидіють і підкорюються насильству..

136 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

137

Розчарування. Життя в сім'ї, де практикується насильство, дуже

напружене. Постійний стрес, що переживають діти, часто веде до того,

що вони засмучені, розчаровані, часто виходять із себе навіть при не-

значних труднощах.

Почуття виправданої жорстокої поведінки. Деякі матері, які не

хочуть налаштовувати дітей проти своїх батьків, намагаються знайти

виправдання насильницьким діям. Дитина, мати якої постійно виправдує

ЇЇ батька, за заподіяне ним насильство, часто починає відчувати, що вона

теж "заслуговує", щоб її били, може дійти висновку, що бути улюбле-

ним означає випробовувати фізичний біль.

Почуття непотрібності. У зв'язку з тим, що батькам потрібно

віддавати багато енергії і сил па подолання конфлікту, то в них зали-

шається мало сил на виховання і прояв любові і турботи до своїх дітей.

У результаті у дітей може виникати почуття занедбаності, що змушує їх

думати, що вони не потрібні нікому, не є важливими людьми, що заслу-

говують уваги і турботи.

Ізоляція. В більшості сімей, в яких використовується насильства як

засіб виховання, факт насильства не обговорюється відкрито. Дітям батьки

дають зрозуміти, що не слід обговорювати сімейну ситуацію в школі або

з друзями. Це змушує дітей ночувати себе якимись особливими. Деякі

діти навіть думають, що з ними щось не в порядку, тому що їхнє життя в

сім'ї відрізняється від життя їхніх однолітків.

Суперечливі почуття стосовно батька. При втечі дітей з дому або

вилученні їх з сім'ї, вони продовжують вважати батька своїм батьком

незважаючи на те, що останній жорстоко поводився з ними. Тому дитина

може переживати різні почуття стосовно нього, наприклад, нудьгувати

за ним, бажати повернутися додому, щоб піклуватися про батька і т.и.

Робота з сім'єю щодо вирішення проблем насильства, передбачає

обов'язкове визначення основних факторів, що провокують насильницькі

дії в дитячо — батьківських стосунках:

Соціальний статус сім'ї:

— малозабезпечена, неповна чи багатодітна сім'я, сім'я з прийомни

ми дітьми, наявність в сім'ї хворого алкоголізмом чи наркоманією, стре

си, що стали наслідком безробіття, фінансових труднощів чи смерті,

втрата близьких, подружні конфлікти, надмірна зайнятість дорослих, спе

цифічні культурні чи релігійні фактори;

— юні батьки (17 років і молодше);

— низький рівень освіти батьків і нестача знань в області виховання

дітей;

— статус біженців у результаті міжнаціональних конфліктів.

Індивідуально — психологічні особливості батьків:

— психічні захворювання, часті критичні стани (спроби суїциду,

нервові зриви), розумова відсталість, недостатній самоконтроль чи імпуль

сивність;

— наявність у минулому випадків жорстокого поводження з дітьми,

притягнення до кримінальної відповідальності за статеві злочини;

— батьки, що піддавалися в дитинстві жорстокості чи позбавлені

батьківських прав.

Соціально — психологічні особливості дітей — жертв насильства:

— небажана, нелюбима дитина;

— наявність у дитини фізичних чи розумових недоліків, недоно

шеність при народженні і низькій вазі тіла, уроджені каліцтва чи подібність

з нелюбимим родичем;

— порушення в поведінці дитини, гіиерактивиість, "важка дитина",

високообдарована чи талановита дитина і тлі.

Для повного розгляду ситуації обов'язково повинні враховуватися

особливості поведінки батьків або опікунів, які є характерними для осіб,

яким властива насильницька поведінка щодо своїх дітей:

— суперечливі, незрозумілі пояснення причин травм у дитини, не

бажання внести ясність у те що відбувається;

— несвоєчасне звертання за допомогою у випадку травм у дитини чи

звертання за допомогою з ініціативи сторонніх осіб:

— обвинувачення в травмах саму дитину;

— неадекватна реакція батьків па важкість ушкоджень, прагнення до

їх перебільшення чи зменшення;

— відсутність стурбованості за долю дитини;

— неуважність, відсутність ласки, емоційної підтримки дитини:

— стурбованість власними проблемами, неуважність до здоров'я ди

тини;

— розповіді про те, як їх карали у дитинстві;

— ознаки психічних розладів у поведінці чи прояв патологічних рис

характеру (агресивність, збудженість, неадекватність і т.и.);

— перекладання на дитину відповідальності за власні невдачі, ото

тожнення дитини з нелюбимим родичем, негативна характеристика дити

ни і т.п.

Доцільним є знання про правила поведінки соціального педагога у

випадку, коли жертва звертається за допомогою сама: уважно, спокійно,