Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Питання для самоперевірки

1. Які компоненти входять до складу соціальної роботи?

2. Що характеризує соціальну роботу як певний вид діяльності?

3. Дайте змістову характеристику соціальної роботи.

3. Об'єкти і суб'єкти соціальної роботи

Поліпшення соціального самопочуття людини, вдосконалення умов її

життя, забезпечення гідного, комфортного життя — все це є безпосеред-

німи практичними завданнями соціальної роботи. Здійснювати компетен-

тно ці та інші завдання повинен спеціаліст, професіонал високої кваліф-

ікації, який наділений особистісио-моральиою спрямованістю, професій-

но необхідними якостями.

Розглядаючи сферу діяльності соціального працівника, чималу

кількість соціальних інститутів, установ організацій, окремих груп і осіб,

які з певних причин взаємодіють у спільній сфері діяльності, доцільно

коротко зупинитись на об'єктах і суб'єктах соціальної роботи.

Думається є виправданим твердженням П.Павленка [1], про те, що у

цій парі понять має домінувати не суб'єкт, як це практикується, а об'єкт.

Об'єкти соціальної роботи ставляться па перше місце завдяки тим харак-

теристикам, завданням, які необхідно вирішувати ті проблеми, які мають

об'єкти. Суб'єкти ж формуються і організуються па цій основі. Можна

сказати, що суб'єкти є надбудовою у складних соціальних процесах.

Саме у такій послідовності ми й розглянемо ці два поняття "об'єкти

і суб'єкти", без яких неможливо розкрити суть всієї соціальної роботи.

Об'єктом соціальної роботи в широкому розумінні цього поняття є всі

люди, оскільки їх життєдіяльність з великими чи малими проблемами

потребує уваги соціального працівника чи окремої служби, які спро-

можні створити чи видозмінити відповідні соціальні умови з метою усу-

нення чи корекції певної проблеми.

Звичайно, проблеми суспільства, групи чи окремої людини можуть

багато в чому розходитись, не стикуватись. І не завжди може їх виріши-

ти саме соціальний працівник, а іноді може і зовсім не допомогти. На-

приклад, якщо у студента погіршилося здоров'я, помічено функціональ-

не відхилення, то соціальний працівник може і зобов'язаний допомогти

переадресувати молоду людину у спеціальну лікарню, щоб отримати відпо-

відну консультацію і, якщо потрібно, — лікування. А якщо, скажімо у

заможної людини не вистачає коштів придбати останньої марки "Мерсе-

дес", то навряд, чи ця людина має стати об'єктом уваги соціального

працівника.

Отже, виходячи із специфіки сфери діяльності соціального працівни-

ка, можна говорити про багаточисельпу групу суб'єктів, які організову-

ють, стимулюють, реабілітують, корегують, допомагають різним людям,

групам, громадам, серед яких па перше місце слід поставити соціального

працівника, а потім уже установи, організації, соціальні інститути.

Всі вони повинні вирішувати проблеми, які постають перед об'єктами

соціальної роботи [2, 15], тобто тих, хто падає допомогу [3, 18].

Вітчизняні зарубіжні науковці ведуть дискусії з приводу визначення

тих, хто входить до групи об'єктів. З'явилося чимало термінів, зокрема:

той, хто потребує допомоги (але її потребують усі, хто звертається у

відповідні інституції), хто зазнав насилля, пацієнт, хвора людина, зубо-

жіла людина, клієнт тощо.

Автори книги "Соціальна робота" [3] дотримуються думки, що термін

"клієнт" може бути узагальненим відображенням суті об'єкту соціальної

роботи. Оскільки населення в країні сруктуровано па різній основі, і в

ньому є такі люди, такі групи і прошарки, які, опинившись у складній

життєвій ситуації, або зовсім не можуть, або частково не спроможні

вирішувати свої соціальні чи інші проблеми [2, 14]. Тому, розглядаючи

соціальну роботу як з позиції її практичної спрямованості, можна визна-

чити такі групи об'єктів соціальної роботи:

^ інваліди (представники різних вікових груп), сім'ї, у яких вихову-

ються діти-іііваліди, діти і дорослі, які мають психологічні проблеми,

стреси, схильні до суїциду:

•/ люди похилого віку, які прирівнюються до ветеранів й учасників

Військових дій та Великої Вітчизняної війни, вдови і матері загиблих

військовослужбовців, колишні неповнолітні в'язані фашистських конц-

таборів;

■^ люди похилого віку, які неспроможні себе обслуговувати, залиши-

лись одинокими, які мають проблеми через певний вік чи інвалідність;

^ діти й молодь, схильні до девіаптпої поведінки; діти які зазнають

психічного, фізичного чи сексуального насильства; ті, що опинились у

кризовій ситуації, коли с загроза їхньому життю чи здоров'ю; особи,

котрі повернулися з місць позбавлення волі; сім'ї в яких живуть особи,

схильні до виживання наркотиків, алкоголю;

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 21

•^ кризові, пеблагополучш сім'ї в яких виховуються діги — сироти

чи дпи, що залишились без батьківської опіки, баїагодпш сім'ї, неповні

сім'ї, сім'ї де проявляється жорстока поведінка баіьків, конфліктні си-

туації, сексуаіьпа розбещеність,

-/ діги, які опинились у складних критичних ситуаціях з різних при-

чин діти сирош, дни, котрі залишились без банківської опіки, дпи,

котрі зазнали насилля з боку батьків, діти-бродяжки, обездолеш

Звичайно, названі і руни не є вичерпними і сталими їх склад може

змшювашсь як під впливом соціальпо-екоіюмічпих умов, так і шд впли-

вом змісту соціальної політики в державі, посилення сощальпо-проф-

ілакгичноі чи соціально правової роботи з різними групами населення

Окрім того, якісні і кількісні зміни у названих групах залежать від

гою, наскільки продуктивно будуїь працювати соціальні працівники, щоб

якнайбільшу кількість клієнпв залучити до і руни самодопомоіи, вклю-

чити їх у реальну діяльність з метою поліпшення власного жигтя і більш

самостійного вирішення власних проблем чи проблем своєї сім'ї

Суб'єктів соціальної роботи залежно від їх функцій можна розділити

на кількаіруп

Перша група — організація, установи, соціальні інститути суспіль-

ства,

Друга група — громадські, доброчинні організації, фонди різного

профілю, приватні соціальні служби ющо,

Третя група — люди, котрі виконують функції соціального праців-

ника як професіонали чи на іромадських засадах,

Четверта група — викладач, а також ті, хто сприяє формуванню

знань, умінь і навичок,

П'ята група — ті, хто займається дослідницькою роботою у соц-

іальній сфері

Безперечно, основним суб'єктом соціальної роботи є соціальний пра

цівник Широкий баіаюасиекшии діапазон иою діяльпосп юворшь про

певне базове шдірунтія, професійну компеіенгшсіь, особиспсш якості

тощо

Як засвідчує пракшка, базовим шдіруштям у його роботі є практи-

ко гуманістична снрямовашсіь діяльності фахівця Найбільш важливою

характеристикою особистості соціального працівника, яка обумовлює ефек-

тивність йою діяльності, є и гуманістичний потенціал і цшістна орієнта-

ція, яка визначає особистіснии смисл професійної діяльності, відображає

реальне сіавлеїшя особистосп до тих об'екпв, заради яких розюріасіь

ся його діяльність Ефекіивну соціальному працівникові притаманна ор-

ієнтація на людину як па найвищу цінність усвідомлення і прийняття її

самоцшпості, неповторної індивідуальності і творчої сутності

Можна говорити, що професшно-цішпсша орієнтація є основою діяль-

ності соціальною працівника як об'єкта соціальної роботи Розвиюк

професійною "Я — об'єкта" формує базові складові особистості про-

фесійну свідомість і самосвідомість, які не лише акумулюють основи

професійних вимої і завдань, своїх потреб, можливостей інтересів, але

й сирияюіь пізнанню професійної ролі, виступаючи в якості внуїрішшх

мотивів професійної діяльності У такого професіонала, котрий володіє

розвиненою самосвідоміспо, підвищується впевненість у собі, задово-

лення своєю професією, ефеюившсіь робоїи, зросіає прагнення до са-

мореалізацп, до розвитку особистішого потенціалу Струкіура особисп-

сного потенціалу включає такі компоненти

а) професійні знання, уміння, навички (кваліфікаційний иоіепціал),

б) працездатність (психофізіологічний потенціал),

в) ішелектуальш здібності (освітиш потенціал),

г) креативш здібності (творчий поіепціал),

д) здатність до співробітництва і взаємодії (комунікативний потенці

ал),

є) цшшстно-могиваційпу сферу (моральний потенціал) Основу

особиспсиого потенціалу становлять професійно обумовлені якості

особистості, до яких відносяться исихолоичш характеристики, що є

частиною здібностей для даною виду діяльності, психоапалішчш

якосії, орієнтовані на вдосконалення соціальною працівника як фахівця

— професіонала, психолоіо-педагоїічш якості, спрямовані па створення

ефекту особистої привабливості

Соціальному працівникові мають бути притаманні і такі особиспсш

якості, як інучкісгь, яка проявляється на інтелектуальному, емоційному

і поведшковому рівнях, висока міра особистості і соціальної відпові

дальності, адаптованість, яка проявляється як відкритість у спілкуванні,

готовшсіь приипяш і розділиш норми, цшпосп і спосіб житія пішої

людини, уміння контролювати свою поведінку в різних життєвих сиіуа-

ціях і ситуаціях спілкування, здатність відстоювати свої переконання,

створювати і підтримувати емоційний комфорт у ситуації міжособистіс-

пого спілкування

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Така вимогливість до професішю-особистіспих якостей соціального

працівника як до суб'єкта соціальної роботи пояснюється надзвичайно

складною і багатоаспектною структурою об'єкта соціальної роботи.

Проблемні питання, які стосуються об'єктів соціальної роботи вирі-

шується суб'єктами, в особі різних соціальних служб та інституцій, які є

різними за рівнем відомчої підпорядкованості.

Як зазначає Інститут проблем сім'ї та молоді, об'єктом соціального

роботи можуть бути пе лише клієнти, які становлять об'єкт соціальної

роботи, а й люди, які становлять її суб'єкт, а також інші люди, які

можуть виливати на соціальну проблему, заради якої, наприклад, створе-

ний той чи інший проект (наприклад, керівники й політики, що прийма-

ють рішення). Це означає, що в межах одного соціального проекту мо-

жуть існувати кілька рівнозначних або не рівнозначних об'єктів: одна

або кілька цільових груп клієнтів, які отримують допомогу; цільові гру-

пи соціальних працівників, волонтерів, фахівців, яких потрібно навчити

методиці падання допомоги; цільові групи людей, котрих потрібно пере-

копати сприяти наданню допомоги доступними їм засобами (відповідни-

ми рішеннями, якщо це керівники й політики, формуванням громадської

думки, якщо це представники засобів масової інформації тощо).

Таким чином, сутність вибору об'єкта соціальної роботи полягає в

тому, щоб обрати саме ту цільову групу (або кілька груп) серед усіх

піших груп, існуючих у даному соціальному середовищі, яка найбільше

страждає від тієї соціальної проблеми, па розв'язання якої переважно

спрямована соціальна робота, та або може найбільше вплинути па харак-

теристики цієї проблеми (зміст, структуру, масштабність, характер, соц-

іальну значимість тощо).

Природно, технологія соціальної роботи, форми і методи втручання

при роботі з цими групами, можуть бути різними [3].

До основних критеріїв вибору об'єкта конкретного соціального про-

екту слід віднести такі:

^ відповідність об'єкта ідеології даного проекту. Якщо дія спрямо-

вана па попередження епідемії ВІЛ/СНІДу, недоцільно обирати об'єк-

том "дітей вулиці" або тих, хто зловживає алкоголем, хоча й серед цих

цільових груп клієнтів соціальної роботи можуть бути ВІЛ-іпфіковані,

які слугують джерелом поширення інфекції. Доцільніше дослідницьким

шляхом визначити ту цільову групу чи кілька груп, "внесок" яких у

поширення інфекції є найбільшим. Якщо дослідження вказують, що иай-

більша питома вага в загальній структурі ВІЛ-інфікованих належить

ін'єкційним наркоманам, то, очевидно, саме ця цільова група має бути

обрана об'єктом уваги у попередженні епідемії;

^ відповідність об'єкта визначеним цілям проекту, програми. Якщо

ціллю проекту визначено запобігання інфікуванню ін'єкційних нарко-

манів в межах певної території, недоцільно включати до складу об'єктів

ін'єкційних наркоманів іншої території;

^ відповідність об'єкта тим чинникам, які найбільше детермінують

кризові ситуації клієнтів соціальної роботи. Якщо дослідження вказують

на існування суміжних об'єктів, які суттєво впливають на соціальну

проблему об'єкта, який є головним стосовно ідеології і цілей конкретної

програми, ці об'єкти також мають бути включені в проект. Наприклад,

неготовпість державних службовців впроваджувати в Україні інститут

прийомної сім'ї, зумовила необхідність визначити їх як об'єкт відповід-

ної програми, поруч із самими дітьми-сиротами;

■^ відповідність об'єкта особливостям його внутрішньої структури.

Якщо дослідження об'єкта "діти вулиці" вказують на існування кількох

цільових груп усередині цього об'єкта, які істотно відрізняються одна

від одної, доцільно передбачити відповідну диференціацію, визначаючи

об'єкт (об'єкти) конкретної програми соціальної роботи.

Опрацювання критеріїв вибору об'єкта на етапі розробки будь-якої

соціальної програми може викликати потребу в розширенні переліку

об'єктів в межах цієї програми або виокремленні певних об'єктів для

інших, суміжних програми зі схожою ідеологією і цілями. Суміжні про-

грами, в залежності від ситуації, можуть бути потрібними одночасно або

послідовно, коли одна програма обов'язково має передувати іншому.

Література

1. Соціальна робота: теория и практика. — М.: ИНФРА — М, 2002.

2. Соціальна робота/ За ред. В.Апдрущепка, М.Лукашевича: 7ч. —

ч. II. - К.: ДЦССМ, 2002.

3. Папська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми і

молоддю. - К.: ДЦССМ, 2000.

Питання для самоперевірки

1. Визначити сфери діяльності суб'єктів і об'єктів.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Дати характеристику об'єкту соціальної роботи.

Суть, місце і рівень суб'єкта в соціальнії! роботі.

Охарактеризувати критерії вибору об'єктів у сфері соціальної ро

боти.

Характер взаємодії об'єктів і суб'єктів соціальної роботи.

4. Функції, структура, рівні соціальної роботи

Виходячи із аксеологічиої і функціональної природи, соціальну ро-

боту можна охарактеризувати як один із багатопланових і досить трудо-

ємких видів професійної діяльності. Соціальний працівник виконує різно-

манітні функції щодо організації, координації, забезпечення підтримки

(психологічної і фізичної), правової й адміністративної допомоги, ко-

рекції тощо. Це спеціаліст, який може сприяти реалізації соціальної пол-

ітики держави па різних рівнях: на рівні управління, матеріально-техніч-

ного і правового забезпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосеред-

ньої практики соціальної роботи.

Такий спеціаліст у процесі діяльності повинен володіти досить чима-

лим і різноманітним обсягом знань, які служать основою професійних

умінь: координації, управління, організації, діагностування, аналізу, ко-

мунікації, корекції, реабілітації.

Виходячи із змісту соціальної роботи і особливостей сфери діяль-

ності соціального працівника, можна визначити такі професійні функції

спеціаліста :

—

аналітико-гностичпа

(виявлення і облік па території обслугову

вання сімей, неповнолітніх дітей, громадян, котрі потребують різної за

видами і формою соціальної підтримки та здійснення стосовно їх патро

нажу);

—

діагностична

(виявлення причин появи у громадян труднощів як

за місцем проживання, так і за місцем навчання й роботи);

—

прогностична

(програмування і прогнозування впливу па об'єкти

соціальної роботи всіх соціальних інститутів суспільства, вироблення

окремої моделі технології прогнозування і моделі поведінки об'єктів);

—

організаційна

(організація і координація діяльності соціальних

служб, відомств, організацій, різних державних і недержавних структур

щодо надання допомоги і соціальної підтримки людям, які їх потребу

ють; здійснює планування щодо реалізації завдань соціальної політики;

сприяє розвитку мережі соціальних інституцій по обслуговуванню і соц-

іальній підтримці населення);

—

комунікативна

(забезпечує налагодження взаємодії особистості,

соціальної групи, які виступають клієнтами, та державних і недержавних

організацій, волонтерів, спонсорів, соціальних партнерів);

—

активізаційна

(сприяння активізації потенціалу можливостей

клієнтів — окремої людини, сім'ї чи соціальної групи, які опинилися в

складній життєвій ситуації; стимулювання їхніх зусиль на самодопомогу,

самовдосконалення);

—

охоронно-захисна

(сприяння захисту прав клієнтів і створення

умов для виконання ними своїх обов'язків по відношенню до держави,

суспільства, спільноти, сім'ї, дитини; організація правової просвітниць

кої роботи серед населення з метою вивчення міжнародних і державних

документів, які регламентують права, обов'язки, норми поведінки пред

ставників різних груп об'єктів соціальної роботи);

—

посередницька

(падання допомоги в налагодженні контакту з по

трібними соціальними інститутами; виявляти основні функції соціальних

інститутів; виявляти шляхи та зміст роботи профільних установ у соц

іальній підтримці і допомозі; попереджувати, по можливості, появу конфліктів

між клієнтами і державними органами чи соціальними інститутами);

—

соціально-терапевтична

(вирішення проблеми соціально-терапев-

тичпої допомоги клієнтам, організація соціально-терапевтичпої допомо

ги, виявлення рівнів та форм соціальпо-тераиевтичпої допомоги, обгруп-

товашія доцільності падання соціально-тераневтичпої допомоги);

—

корекційно-реабілітаційна

(здійснення аналізу суб'єктивних і

об'єктивних можливостей щодо соціальної реабілітації; організація ко-

рекційно-реабілітаційної роботи з різними клієнтами; вибір оптимальних

видів корекції, визначення рівнів й ефективності корекційно-реабілітац-

ійної роботи, розробка методичних матеріалів для корекційно-реабілітац-

ійпої роботи);

—

поперед жувально-профілактична

(виявлення закономірностей і

особливостей проблеми клієнта, приведення в дію соціально-правових,

психологічних, соціально-медичпих, педагогічних та інших механізмів по

передження і подолання негативних явищ, вибір і застосування ефектив

них форм соціальїю-іірофілактичиої роботи, використання методів зао

хочення і покарання на засадах гуманізму, забезпечення клієнтів інфор

маційними матеріалами).

Соціальна робота

Теоретичш основи соціальної роботи

Перелік функцій може буїи дещо розширеним, оскільки науковці і

нракіики виявляють нові обов'язки соціальних працівників, нові пробле-

ми людей різних соціальних груп і різного віку Останнім часом набува-

ють свою визнання такі функції соціального працівника [ 1 ], як

— соціально педагогічна — це функція виявлення інтересів і потреб

у різних видах діяльності (культурно оздоровчій, технічній і художній

творчосп, екскурсійно турисіичши ющо),

— соціально психологічна (проведення різного виду консультацій і

здійснення корекції міжособистісних відносин людей у різних соціальних

шституїах, надання допомоги у соціальній реабілітації всім, хто цьою

потребує),

— соціально медична (оріашзащя роботи по проведенню профілак

тики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної до

номоги, культури харчування, організація роботи по плануванню сім'ї,

формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуальної

поведінки, сприяти формуванню здорового способу житія),

— соціально побутова (сприяння у паданні необхідної допомоіи

різним категоріям населення — інвалідам, людям похилого віку, моло

дим сім'ям тощо — у поліпшенні їхніх житлових умов, організації пор

мального побуту)

Зміст і особливість функцій, на думку П Д Павленка, О Й Холосіо-

воі, А Й Папської, М П Лукашевича [1,2,3], вмошвовуюгь сіруктуру і

рівні соціальної роботи Безперечно, структура соціальної роботи — це

взаємообумовлеиня досить стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують

збереження цих основних властивостей [1,18] 3 цих позицій можна роз-

глядати структуру соціальної роботи, яка включає низку взаємопов'яза-

них компонентів суб ькг — зміст — управління -об єкт та функції, які

реалізуються в ди і иов'язуюіь усі складові структури

Звичайно, що будь яка робота починається з об'єкта, оскільки вш її

виконує, але завершується вона певним результатом, який безпосередньо

пов'язаний з цими резульіаіами І від юю, наскільки вдало визначено у

сірукіурі соціальної робоіи об'ькі, істото залежить резульіатившсгь

соціальної ди фахівця щодо падання допомоги у певній іалузі

Як зазначають вітчизняні вчені, "органи соціальної роботи мають за

мету здійснення політики держави, іромадських структур, забезпечення

людей поіеиційними життєвими блаіами, сприяння нормалізації сощаль-

но-психологічпих відносин між ними, розвиток самостшпосп працівників

державних установ в управлінні" [4,22] Хоча структурними компонента-

ми в організації соціальної робоіи виступаюіь не лише державні усіаио-

ви, відомсіва, а и спеціалізовані державні установи чи заклади, які

причепи до умов праці, побуту, дозвілля, охорони здоров я, безпеки

тощо" [4,22]

Проте означені компоненти лише в сукупності можуть розкрити суть

соціальної роботи, яка за змісюм і харакіером домінуючих проблем по-

требуює усвідомлення двох основних аспскпв соціальної робоіи в Ук-

рапи перший — це вирішення найбільш болючих і невідкладних про-

блем людей, друіий аспект — це вирішення глобальних завдань у перс-

пективі, прогнозування і попередження появи юстрих соціальних про-

блем у масштабному плані (злиденність, безробіття, хвороби, обумовлені

соціальними причинами, проблема заіосгрешія девіації серед дпеи і мо-

лоді і а пі )

При такому сприйнятті двох основних підходів до розуміння суп

соціальної робоіи можна стверджувати, що вони, безперечно, обумов-

лені соціальною політикою, основними напрямами і орієншрами розвит-

ку суспільства Зокрема, що стосується основних напрямів (або видів)

соціальної робоіи

— соціальна діагностика і профілактика,

— соціальна реабілітація,

— соціальна корекція і терапія,

— соціальне проектування,

— соціальне прогнозування,

— соціальна експертиза,

— соціальне посередництво,

— соціальне консульіуваипя,

— соціальне забезпечення,

— соціальне страхування,

— соціальна опіка и опікунство

Особливості і зміст основних напрямів діяльності будуть розкриті в

інших параї рафах

У ролі домінанта, який обумовлює сірукгуру соціальної роботи, ми

вважаємо державну сисіему соціальної роботи в Украпи, до складу якої

входять державні інститути (законодавча влада, судова влада та засоби

масової інформації) Але при цьому, слід зазначити, що центральні дер-

жавні шстшуги через "законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову пол-

нику, сисіему контролю іа пішими засобами і способами впливають па

всі ланки системи соціального захисту населення — управління праці і

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 29

соціального захисту міських і районних державних адміністрацій, тру-

дові колективи" [4,25].

До таких державних інститутів можна віднести:

Міністерство праці та соціальної політики, якому підпо-

рядковуються по вертикалі і горизонталі різні відомства й організації

(мережа центрів зайнятості, обласні і міські управління соціального за-

хисту, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких не-

працездатних громадян та ін.).

Міністерство охорони здоров'я, якому підпорядковуються всі зак-

лади охорони здоров'я, медичні навчальні заклади різного рівня акре-

дитації.

Державний комітет у справах сім'ї та молоді, який включає

Державний центр соціальних служб для молоді, обласні, міські та районні

центри ССМ разом із спеціалізованими центрами у містах, регіонах.

Міністерство освіти і науки, якому підпорядковуються через

інші державні структури різні загальноосвітні иавчальио-виховпі закла-

ди, спеціалізовані школи-інтериати, професійно-технічні заклади освіти

тощо.

Міністерство внутрішніх справ, під егідою якого функціону-

ють спеціалізовані приймальники — розподільники, виховно-трудові ко-

лонії. Міністерство оборони, яке охоплює всі військові структури

та навчальні заклади різного рівня акредитації, де здійснюється підго-

товка військових офіцерів.

Міністерство надзвичайних ситуацій та у справах захисту

населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Звичайно, що соціальна робота, яка проводиться завдяки повпоцін-

номуфункціопуванню названих державних структур, бере на себе вирі-

шення як глобальних, так і більш конкретних проблем. Але при цьому,

слід зазначити, що соціальна робота може і повинна здійснюватись па

різних рівнях: державному, регіональному, місцевому, індивідуальному.

На державному рівні соціальна робота визначається, перш за все,

законодавчою і соціальною політикою України. Саме у цьому масштабі

соціальна робота представляється в її широкому розумінні. Перший рівень

соціальної роботи, безперечно, визначає її характер і в більш вузькому

розумінні.

Зокрема, регіональний рівень, в основному, визначається її держав-

ним рівнем. Саме на регіональному рівні соціальна робота набуває більш

конкретного спрямування, уточнюється її зміст, особливості і шляхи її

реалізації. Цей рівень є передумовою організації соціальної роботи у

вузькому розумінні.

Тому на місцевому рівні соціальна робота має досить чітко виражену

спрямованість і конкретного об'єкта. Основні завдання реалізуються як

державними, так і не державними службами, професійними і не профес-

ійними працівниками.

Проте соціальна робота має досить виразне спрямування не лише на

соціальні групи клієнтів, а й на окремих індивідів, які потребують особ-

ливої, конкретної допомоги. Це здійснюється уже па індивідуальному

рівні, що обумовлює посилення ефективності соціальної роботи.

Література

1. Социальиая работа: теория и практика / Под ред. Е.И.Холосто-

вой, А.С.Сорвина - М.: ИНФРА-М, 2002.

2. Папська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти соціальної роботи з

дітьми та молоддю. - К.: УДЦ ССМ, 2002.

3. Лукашевич М.П., Мигович 1.1., Піпчук І.М. Соціальна робота в

Україні: теоретико-методичні засади. — К.: ДЦ ССМ, 2001.

4. Андрущенко В.П., Бех В.П. та ін. Соціальна робота: Навчальний

посібник. - В 7 кн-ах. - Книга II. - К.: ДЦ ССМ, 2002.

Питання для самоперевірки

1. З'ясувати, чим мотивується наявність різних функцій соціальної

роботи. Назвати їх і охарактеризувати.

2. Обгрунтувати сутність структури соціальної роботи.

3. Визначити основні напрями соціальної роботи.

4. Чим обумовлюється наявність рівнів соціальної роботи? Дати ха

рактеристику цих рівнів.

5. Принципи соціальної роботи

Організація соціальної діяльності, як і педагогічної діяльності в цілому,

здійснюється па основі певних припциаів. їх формування в класичній

педагогіці відбувалося на основі розуміння поняття принципів, визначе-

них філософською наукою, які характеризують досить велике коло явищ.

На сьогодні за основу принципів діяльності соціального педагога і соц-

зо

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

іального працівника в цілому беруться основні правила, керівні ідеї,

вихідні положення, конкретні вимоги.

Дотепер із соціальній практиці не склалося усталеного визначення її

принципів, хоча окремими вітчизняними та зарубіжними вченими сфор-

мульовані та обгрунтовані певні принципи соціальної роботи та їх зміст.

Так, І. І. Миговпч визначає принципи соціальної роботи як "осново-

положні ідеї, правила, норми поведінки суб'єктів соціального захисту та

підтримки, зумовлені закономірностями соціальних процесів..."[1].

В основу значення принципів соціальної роботи В. Н. Сидоров зак-

ладає психологічні механізми, розглядаючи їх як основні вихідні поло-

ження, що базується па "ідеях гуманістичної психології, котра виходить

з того, що людина як особистість повинна і хоче бути серйозною сприй-

нята в своїй готовності та бажанні жити в злагоді з іншими людьми і для

реалізації своїх намірів потребує підтримки..."[2].

Теоретик російської школи соціальної роботи Є. І. Холостова під

принципами соціальної роботи розуміє "основоположні правила емпірич-

ної діяльності" [3].

Всі наведені визначення різняться за своїм змістом і концептуальним

підходом. Тому, спираючись на визначення принципів виховання класич-

ної педагогіки та беручи до уваги визначення принципів соціальної робо-

ти можна визначити принципи соціального працівника і соціаль-

ного педагога діяльності як основні вимоги до змісту, організації та

здійснення соціальпо-педагогічпої діяльності.

Оскільки соціальпо-педагогічпа діяльність тісно взаємопов'язана з

різними соціальними інститутами виховання та галузями суспільної прак-

тики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків та відносин в

соціальній сфері. Тому її принципи представляють собою певну систему,

до складу якої можна віднести:

• соціально-політичиі;

• психолого-педагогічпі;

• організаційні;

• специфічні принципи соціальпо-педагогічпої діяльності.

В соціальїю-політпчпих принципах містяться основні вимоги, що обу-

мовлюють залежність змісту соціальио-педагогічпої діяльності від соц-

іальної політики держави стосовно дітей та молоді.

До них в першу чергу належить принцип законності та прав люди-

ни, основне призначення якого полягає в забезпеченні державою та відпо-

відними соціальними інститутами реалізації положень документів стосов-

но прав людини, ратифікованих нашою державою.

Принцип державного підходу до завдань що реалізуються в соц-

іальній і соціально-педагогічній діяльності підкреслює активну роль

держави в постановці пріоритетних завдань та організації соціального

виховання.

Принцип зв'язку змісту і форми діяльності фахівця соціальної

сфери з конкретними умовами життєдіяльності особистості чи соц-

іальної групи має на меті адресну організацію допомоги та підтримки,

обумовлену соціальио-економічними, соціальио-політичними та соціаль-

но-культурними умовами макро та мікросередовища об'єкта соціально-

иедагогічпої діяльності.

Психолога — педагогічні принципи підкреслюють пріоритети особи-

стості в соціальній і соціально — педагогічній діяльності. Одним з про-

відних в цій групі є принцип сприяння самореалізацгї дітей та молоді

у всіх сферах їх життєдіяльності. Він забезпечує здійснення соціаль-

ного впливу як створення умов для саморозвитку особистості в трьох

автономних і в той же час взаємопов'язаних сферах: освіті, організації

соціального досвіду через участь особистості в діяльності позашкільних

закладів громадських організацій формованих та неформальних групах;

індивідуальній допомозі людині будь-якого віку.

Принципи диференційованого та індивідуального підходу до об'єктів

соціальної та соціально — педагогічної діяльності базується па відповід-

них принципах класичної педагогіки. Його сутність полягає в тому, що

життєві проблеми, потреби клієнта потрібно віддефіренціювувати до певної

групи подібних явищ. Проте здійснення соціальпо-техпологічішх проце-

дур відбувається з урахуванням індивідуальних характеристик особис-

тості, бо, як зазначив свого часу К.Д. Ушинський, необхідно щоб кожен

прагнув пізнати людину, якою вона є в дійсності, з усіма її буденними,

дрібними нуждами і з усіма її великими духовними вимогами. Саме вихо-

вателю слід знати все про людину в її родині, у суспільстві, серед наро-

ду, серед людства і наодинці зі своєю совістю.

Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що фахівець повинен

цілеспрямовано досягати професійної мети, впливаючи на свідомість,

почуття, волю, вчинки людей. Не можна залишати вирішення проблеми

па півдорозі, не довівши справу до кіпця, оскільки в такому випадку

межа соціальної роботи не може бути реалізована повністю.

З попереднім тісно пов'язаний принцип системності. Соціальна і

соціально-педагогічна діяльність завжди виступає як певний планомірний

процес, що вимагає єдності форм, засобів, прийомів вирішення різних

Соціальна робота

професійних завдань. Ефективність цієї роботи забезпечується

послідовністю та варіативністю технологій, які мають бути тісно

пов'язані між собою. Цей принцип заперечує епізодичність,

фрагментарність, хаотичність під час роботи щодо вирішення

індивідуально — групових та суспільних проблем.

Ефективність соціальної роботи значною мірою обумовлена особливос-

тями реалізації

організаційних принципів.

Серед цієї групи варто відзначи-

ти такі:

принцип компетентності кадрів,

перш за все, підкреслює обов'яз-

ковість професійної підготовки спеціалістів. Це забезпечують знання психо-

логії, соціальної педагогіки, соціології, менеджменту та інших дисциплін,

що виступають підґрунтям фахової обізнаності спеціаліста. Ці знання доз-

воляють правильно діяти в конкретній ситуації, обираючи відповідні опти-

мальні технології. На практиці цей принцип диктує систематичне навчання

та перепідготовку кадрів у всіх лапках соціальної сфери.

Принцип інтеграції

забезпечує координацію діяльності державних,

громадських та інших організацій стосовно вирішення соціально — педа-

гогічних проблем. Він спрямований па їх комплексне розв'язання, перед-

бачаючи залучення ресурсів всіх перерахованих результатів на досягнен-

ня позитивних результатів. Так, наприклад, проблеми дітей — інвалідів

вирішуються органами охорони здоров'я, соціальними службами для мо-

лоді, освітніми закладами та ін. Максимального ефекту така робота може

набувати за умови скоординоваиості планів реабілітації дітей — інвалідів,

що дасть змогу уникнути дубляжу окремих заходів і виявити ті завдан-

ня, які потребують подальшого рішення.

З розглянутим вище тісно пов'язаний

принцип контролю та пере-

вірки

виконання. Він забезпечує реалізацію гарантованих державою за-

ходів щодо соціального захисту різних груп населення. Реалізація цього

принципу вимагає контролю, його регулярності, об'єктивності, форму-

вання практичних рекомендацій по усуненню недоліків.

Якщо вести мову про соціально — педагогічну діяльність, то ба-

зується також на принципах, реалізація яких забезпечує її функціону-

вання як особливого виду педагогічної роботи. Це група специфічних

принципів, що оформилася в результаті аналізу особливостей суспільно

— педагогічної практики як якісно відмінної від суміжних видів:

виховної діяльності, громадсько — суспільної роботи тощо.

Специфічні принципи

в першу чергу визначають основні вимоги щодо

надання соціальних послуг різним об'єктам соціально — педагогічної

діяльності.

Теоретичні основи соціальної роботи

Принцип гуманізму

є стрижневим у всій соціально — педагогічній

діяльності. Його витоки можна простежити ще в благодійних діяннях

князів Київської Русі після введення християнства. Вчення церкви про

людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, бла-

годійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каме-

нем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки лю-

дини. Сьогодні принцип гуманізму передбачає визнання людини найви-

щою цінністю. Він має па меті здійснення соціально — педагогічної

діяльності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особис-

тості клієнта з усім його позитивом та негативом.

Принцип незалежності

означає, що об'єктами соціальио-педагогіч-

иої діяльності є всі, хто потребує допомоги та підтримки, виключаючи,

дискримінацію за їх ідеологічними, політичними, релігійними, національ-

ними, віковими особливостями.

Принцип к.іієптоцентризму

визнає пріоритет прав клієнта в усіх

випадках, крім тих, в яких це суперечить правам та інтересам інших

людей. В межах цього принципу слід розглядати суверенність та авто-

номність клієнта таким чином, що він має право приймати чи не приймати

допомогу соціального педагога, обирати певний вид допомоги чи один з

варіантів плану вирішення проблеми, запропонованих йому спеціалістом.

Діяльність соціального педагога з клієнтом спрямована в першу чергу на

захист інтересів та залучення всіх можливих компонентів соціальпо-пе-

дагогічпих технологій для подолання певних труднощів останнього.

Принцип опори

на потенційні можливості людини підкреслює актив-

ну роль клієнта у вирішенні власних проблем. Очевидно, що в даному

випадку мова йде про осіб, що є дієздатними з точки зору їх інтелекту-

альних, психічних та фізичних ресурсів. Головним завданням діяльності

спеціаліста якраз і є те, що необхідно навчити особистість самостійно

знаходити вихід із складних життєвих ситуацій та приймати адекватне

рішення.

Принцип конфіденційності

означає, що в процесі професійної діяль-

ності спеціалісту стає відомо різноманітна інформація, довірена йому

клієнтом. Це можуть бути відомості про хворобу, негативні звички, пси-

хічний стан, сімейні проблеми, окремі прояви девіаптної поведінки тощо,

її розголошення близьким, колегам, іншим особам можливе лише зі згоди

останнього. Ця інформація може бути використана спеціалістом педа-

гогом з професійною метою в інтересах клієнта. Проте в окремих випад-

ках, коли в пій є повідомлення про загрозу життю та здоров'ю інших

34 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 35

людей, особливо дітей, соціальний педагог може інформувати представ-

ників окремих державних органів.

Принцип толерантності полягає в тому, що соціальний працівник

чи соціальний педагог працює з різними групами клієнтів, в тому числі з

особами, яким він з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не сим-

патизує. Проте йому необхідно бути коректним і терплячим по відношен-

ню до їх поведінки, особливостей спілкування, ціннісних орієнтацій. Ніхто

не може осуджувати життєдіяльність іншої людини до тих пір, доки вона

не буде нести загрозу для оточуючих. Тому спеціаліст має працювати з

усіма тими, хто потребує і звертається за допомогою, не сортуючи їх па

"добрих-ноганих", "зручних-незручних", "иодатливих-безнадійпих".

Принцип максимізацп соціальних ресурсів виходить з того, що кож-

на держава виділяє певну кількість коштів на реалізацію соціальної пол-

ітики. Завдання соціальних інститутів та їх працівників полягає в тому,

щоб оптимально використати ці ресурси на ефективне вирішення соціаль-

них проблем. Поряд з цим необхідно докладати зусиль па залучення

додаткових коштів від неурядових, громадських, благодійних, виробни-

чих організацій з метою вдосконалення та урізноманітнення різних видів

соціального обслуговування дітей та молоді.

Дотримання розглянутих принципів є однією з базових умов профес-

іоналізму в практичній роботі спеціаліста соціальної сфери.

Література

1. Мигович 1.1. Соціальна робота / Вступ до спеціальності. — Уж

город, 1997.

2. Сидоров В.М. Введення социальиую роботу. Ашютация категори-

ального аппарата социальной работьі. — Донецк, 1997.

3. Теория социальной работьі: Учебник / Под ред. Е.И. Холосто-

вой. - М., 1998.

Питання для самоперевірки

1 Як можна охарактеризувати принципи: як норму, закономірність

чи методологічну основу?

2. Як, на Вашу думку, впливає знання суті принципів па характер

роботи спеціаліста?

3. Виявити "ядро" кожного із принципів.

ГЛАВА 2.

ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ СПЕЦІАЛІСТА

СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

1. Професійна компетентність соціального

працівника

Соціальна робота, як практичний вид діяльності, своєю головною

метою вибрала турботу про благополуччя і розкриття можливостей осо-

бистості, сім'ї, спільноти, суспільства. Тому цілком правомірною с думка

про те, що соціальну роботу варто розглядати як особистіспу службу

допомоги людям [1,16]. Проте не можна не погодитись, хоча б частково,

і з позицією А. Пінкуса і А. Мииохана (США), які роблять акцент па

інших аспектах і інших цілях соціальної роботи:

— удосконалювати вміння кожної людини самостійно вирішувати

свої проблеми і справлятись зі своїми труднощами;

— допомагати клієнтам нри їх зверненні за необхідною допомогою

до офіційних осіб і неофіційних джерел;

— сприяти підвищенню ефективності цих джерел;

— надавати допомогу у розвитку і вдосконаленні соціальної політи

ки держави [2,8].

Окрім того, аналіз цілей і завдань соціальної роботи у різних країнах

дозволив виявити ще ряд важливих аспектів соціальної роботи. Це, зок-

рема, сприяння у створенні нормальних умов для життя людини у

суспільстві; виявлення соціальних проблем; попередження, ліквідація і

пом'якшення особистіспих і соціальних конфліктів; розвиток здатності

до комунікабельності, самостійності і терпимості; пошук і оволодіння

джерелами допомоги; виявлення і розкриття можливостей для отриман-

ня освіти, професії тощо.

Незаперечним виявився і той факт, що чимало вчених у розвиток

соціальної роботи включають і соціальио-психологічний аспект, метою

якого є здійснення зміни серед людей з відхиленням від загальноприйня-

тої норми чи зламаних життям. Це робота, яка потребує умінь визначати

проблеми потреби людей, спільнот на різних рівнях: індивідуальному,

міжособистіспому і структурному [3, 335].

Соціальна робота Теоретичні основи соціальної роботи

Отже, завдання соціального працівника — допомогти людині (клієнту)

зберегти себе, знайти своє місце в суспільстві, у складному і суперечли-

вому світі, орієнтуватися у соціальних і міжособистісних відносинах.

Все сказане вище в сукупності обумовлює той широкий аспект знань і

практичних умінь, якими повинен володіти соціальний працівник. При

цьому враховується зміст функцій і соціальних ролей, які викопує соц-

іальний працівник у реальному суспільстві, в різних соціумах.

Разом з тим ми наголошуємо па думці про те, що людина — це

особистість більш різнобічна, складніша і багатограшііша, ніж діяльність,

і її сутність не вичерпується лише діяльністю. Тому в основі змісту

професійно-особистіспого розвитку спеціаліста лежить ідея, що його не

можна розглядати поза діяльністю, так же, як діяльність без врахування

особистості, спрямованості її розвитку, саморегуляції, самореалізації тощо.

Безперечно, розглянуті вище напрями і види діяльності та функції

соціального працівника не с достатньо вичерпними. їх зміст пов'язаний з

завданнями, конкретними формами і видами діяльності, залежать від

спеціалізації й основних функцій діяльності. Окрім того, вони можуть

бути різними залежно і від оцінки потреб, ситуацій, і ресурсів. Відомо,

що соціальному працівнику необхідно виконувати різноманітні функції,

а отже володіти широким спектром професійних знань, умінь і навичок,

особистісно обумовлених якостей і здібностей.

Соціальний працівник виконує всю багатогранність функцій: органі-

зації, координації, забезпечення, підтримки (психологічної, фізичної),

правової й адміністративної допомоги, корекційної тощо. Це спеціаліст,

який може працювати на різних рівнях реалізації соціальної політики

держави — па рівні управління, матеріально-технічного і правового за-

безпечення, освіти, охорони здоров'я і безпосередньої практики соціаль-

ної роботи.

Це дозволяє говорити про людину, яка викопує означені функції й

здійснює організацію різних видів діяльності, як про цілісний суб'єкт

професійної діяльності, що досить повію характеризує особистість соц-

іального працівника. Структура особистішого потенціалу при цьому вклю-

чає такі компоненти:

а) професійні знання, вміння і навички (кваліфікаційний потенціал);

б) інтелектуальні здібності (освітній потенціал);

в) працездатність (психофізіологічний потенціал);

г) креативні здібності (творчий потенціал);

д) готовність до співпраці і взаємодії (комунікативний потенціал);

є) ціїшіспо-мотиваційпа сферу (морально-етичний потенціал).

За останні вісім років в результаті вивчення особливостей практич-

ної діяльності соціальних працівників в Україні вдалося виокремити гру-

пи професійно обумовлених особистіших якостей, необхідних спеціалі-

сту, і які водночас с підґрунтям для його професійпо-особистісного роз-

витку і саморозвитку:

— інтелектуальні (професійна компетентність, ерудиція, гнучкість,

апалітичність, оперативність мислення і прийняття рішень, розмірковаиість,

кмітливість, орієнтація на навчання);

— моральні (гуманність, громадянськість, доброзичливість, так

товність, терпимість, принциповість, повага до людей, чесність, винахід

ливість, оптимістичність);

— комунікативні (комунікабельність, адаптивпість, контактність,

емоційність, уміння слухати і чути, уміння перекопувати, почуття гумору);

— вольові (наполегливість, витримка, рішучість, організованість,

врівноваженість, сміливість, вимогливість, дисциплінованість);

— організаторські (активність, ініціативність, відповідальність, впев

неність у собі, цілеспрямованість, підприємливість).

Це дозволяє говорити про те, що соціальний працівник повинен во-

лодіти чималим арсеналом умінь і навичок, володіти глибокими знаннями

в галузі наук про людину: психології, медицини, соціології, педагогіки,

економіки, права, етики тощо. Знання теорії, методики і технології соц-

іальної роботи. Вміння застосувати їх у поєднанні з відповідними особи-

стішими якостями і здібностями до творчості можуть розглядатися, як

готовність спеціаліста до професійної діяльності.

Проте, ми вважаємо, що неможливо об'єктивно побудувати структу-

ру і зміст кваліфікаційних характеристик лише за допомогою зіставлен-

ня теоретичної і практичної моделей професіоналізму. Необхідно врахо-

вувати вимоги до властивостей, якостей особистості і розвиненості різних

компонентів свідомості, психології і практичної діяльності соціального

працівника, які потребує реальне життя. Без сумніву, професійно обу-

мовлені якості є необхідною умовою для ефективної діяльності. Проте

не менш важливими компонентами особистості спеціаліста є такі, як його

світогляд, культура, гуманістична й етична спрямованість усього життя.

Істотно впливають па особистіші і професійні якості спеціаліста простір

соціальних відносин у суспільстві, становлення нового типу взаємодії

спеціаліста соціальної роботи і клієнта, моральпо-правовий статус соц-

іального працівника в суспільстві та ін.