Назад
320 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 321
переоцінюють ціпість власних думок і недоліків (помилковий кон-
сенсус) і недооцінюють прояв здібностей і чеснот інших (помилкова
унікальність).
Подібне сприйняття власного Я частіше виникає у зв'язку з бажан-
нями підтримати й підвищити самооцінкуспонукання, що рятує людей
від депресії, але сприяє недооцінці й груповому конфлікту.
Люди схильні не лише позитивно сприймати себе, але й підносити
себе в бажаному світлі. Така тактика "регулювання вражень" може при-
вести людину до удаваної скромності чи до деструктивної поведінки.
Як суспільне утворення людина пристосовує свій світ і свої дії до
оточення. Кожна людина різною мірою є самомонітором (самомопіто-
ринг: вивчення способів репрезентації себе в соціальних ситуаціях і ре-
гулювання поведінки з метою справити бажане враження), вона звертає
увагу па свою поведінку і регулює її, щоб справити бажане враження.
На прикладі удаваної скромності, коли люди принижують себе, звеличу-
ють майбутніх конкурентів чи привселюдно хвалять інших, хоча в гли-
бині душі залишають першість за собою, пояснюється тактика "регулю-
вання вражень". Через поведінку, що саморуйпує імідж, щоб захистити
самоповагу, люди часом створюють собі перешкодипроблеми, знахо-
дячи виправдання невдачам.
Я-коицеиція містить у собі не тільки судження людини про те, хто
вона зараз, але також і те, ким вона могла б стати. Наші "можливі Я"
містять у собі те, якими ми бачимо себе в наших мріях, і те, якими ми
боїмося стати. Такі можливі Я мотивують людину па досягнення особли-
вої метидо того життя, до якого вона прагне.
Розуміння характеру соціального мислення в галузі Я-копцеиції зу-
мовлює особливу спрямованість соціальної роботи з "дорослими" саме
за зазначеною сферою.
Так, наприклад, сучасні соціальио-нсихологічні дослідження в галузі
феномена "самоповага" показують значну кореляцію між високою само-
повагою й соціальним самоиочуттям[3,66-67]. Люди з високою самопова-
гою зберігають позитивні емоції; у поганому настрої люди, які мало
поважають себе, будуть вишукувати погані спогади у своєму минулому.
Люди з високою самоповагою поліпшують його позитивними спогадами;
подібним же чином люди з низькою самоповагою в поганому настрої у
відповідь па експонуючу темпу картину, як правило, уявляють собі не-
приємну історію. Люди, які глибоко поважають себе, знаходячись у
поганому настрої, звичайно пригадують історію, яка покращує настрій.
У практиці соціальної роботи
особливу роль відіграє самоносилец-пя
людини, якій надається допомога.
Наведемо два приклади надання такої
допомоги з галузі консультування безробітних громадян із застосуванням
треишгової технології [4,260-263]. Ці приклади примітні і тим, що
демонструють нам факт того значення, яке має феномен самоповаги
(самооцінки) в соціальній роботі.
Соціальна робота з людьми зрілого віку, орієнтована па самопосилен-
ня людини, якій надається допомога, найбільш повно може бути здійснена
в практичній діяльності па іидивідуальпо-особпетіспому рівні. Тут мета
соціальної роботи полягає в тому, щоб, допомагаючи людині, яка потрапила
у скрутну життєву ситуацію, змінити ЇЇ, щоб допомогти людині прийняти
ту чи іншу проблему як дану реальність, адаптуватися до пової життєвої
ситуації, щоб у кінцевому рахунку людина не потребувала сторонньої
допомоги, тобто стала самодостатньою. Таким чином, допомога в соц-
іальній роботі виступає як засіб досягнення мети, як інструмент, завдяки
якому зріла людина виявляє для себе гармонійний стан на досить довгий
період свого життя й може повноцінно соціально функціонувати.
Як правило, у зрілому віці за допомогою звертаються люди у двох
основних випадках:
1) коли вони не в змозі успішно справитися зі своєю особистою
проблемою;
2) коли вони хотіли б розвинути свої потенційні ресурси й можли
вості, щоб жити краще.
Професійний соціальний працівник падає допомогу і першим, і другим.
Сьогодні в теорії й практиці соціальної роботи досить добре розроб-
лені питання технології індивідуальної соціальної допомоги. Тому перед
професіоналомстоїть завдання опанувати ними.
Як влучний приклад у галузі розробок технології індивідуальної
соціальної роботи можна навести такий: у практичній соціальній роботі
прийнято вважати, що технологічний процес індивідуальної роботи пови-
нен складатися з трьох основних етапів.
Перший етап, як правило, полягає в оцінці реальної ситуації. Основ-
ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнту визна-
читися й з'ясувати для себе реальне положення справ у його проблемній
ситуації, а також побачити не використані до цього часу можливості і
ресурси для вирішення власних проблем.
"Самопосилення" як
мета соціальної роботи
з особами з
р
ілого вік
у
322 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
323
Проте, слід сказати, що клієнт ніколи не зможе вийти з проблемної
ситуації і використовувати відповідні ресурси доти, доки він не визна-
чить характер своєї проблеми й не зрозуміє її сутність.
Другий етап полягає в тому, щоб визначити, чого прагне клієнт, яких
результатів він чекає, звертаючись за допомогою до фахівця. Тут основ-
ний принцип дій фахівця полягає в тому, щоб допомогти клієнтові зрозу-
міти, усвідомити для себе, чого він хоче домогтися, тобто визначитися з
цілями й завданнями звертання за допомогою, попередньо з'ясувавши для
себе характер проблемної ситуації й можливості, що він не використову-
вав. Цей етан пов'язаний з відповідями па такі питання, як: "Що ви
хочете?", "Що буде з вами, коли вам стане легше?". Цей етан пов'язаний
з оцінкою результатів, яких потенційно хотів би домогтися клієнт.
Третій етапсоціальна дія. Основний принцип фахівця на цьому
етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнтові діяти відповідно до по-
ставлених цілей і реально домогтися того, чого він хоче. Клієнт може
знати, чого він хоче, у якому напрямку діяти, але йому необхідна допо-
мога для того, щоб визначитися з тим, як це зробити. Цей етан пов'яза-
ний з конкретними активними діями для того, щоб досягти конкретних
результатів.
На цьому ж етапі необхідно допомогти клієнтові перебороти упе-
редження проти активних дій. Основний принцип дій фахівця полягає в
тому, щоб допомогти клієнту діяти конструктивно, позитивно, відповід-
но до пової інформації, тих нових знань, які він знайшов під час інте-
ракцій з фахівцем, допомогти клієнту перевести розроблені стратегії в
конкретні цілеспрямовані дії.
Усі ці три стадії за своєю суттю когнітивш, тобто пізнавальні. Особ-
ливість техніка полягає у спілкуванні й плануванні дій. А спілкування, у
кінцевому рахунку, повинно привести до дії. На всіх трьох етапах із
самого початку інтеракції основний вектор роботи спрямований у бік
самостійних, звісно, у рамках правового поля, дій клієнта. Для того,
щоб процес допомоги був ефективним, клієнтам протягом усієї іите-
ракції необхідно постійно діяти в реальному повсякденному житті.
2. Соціальна робота з клієнтами похилого віку
Дана вікова категорія населення характеризується такими особливос-
тями: вона потребує вирішення специфічних завдань та вибору напрямів
роботи з ними.
Осиовими напрямами соціальної роботи є: виявлення осіб, які по-
требують соціального піклування вдома й у спеціальних установах; ство-
рення умов для прояву активності людей похилого віку в мікросоціумі й
задоволення їхніх інтересів; роз'яснювальна робота серед близьких і
різних людей похилого віку.
Для даної вікової групи вирішуються такі завдання: природпо-
культурні (збереження життєвої активності й здорового способу життя);
соціально-культурні (збереження іі переорієнтація соціальної активності
та пізнавальних інтересів; знаходження форм участі в житті близьких);
соціальпо-психологічпі (прояв почуття задоволення прожитим життям,
почуття викопаного обов'язку; знаходження доступних способів саморе-
алізації; пом'якшення кризи переходу до ніслятрудового життя).
Соціальний працівник, незалежно від профілю спеціалізації, повинен
бути ознайомлений з біосоціальною сутністю старіння й старості; зі ста-
рінням населення як демографічним процесом з усіма його соціальними
наслідками; зі своєрідністю соціальних, психологічних і медичних про-
блем літнього й старечого віку; з особливостями самітності; адаптації до
старості; з обсягом і можливостями трудової діяльності в цей період, у
тому числі інтелектуальної іі творчої; з використанням залишкових фізич-
них і інтелектуальних здібностей старих людей, а також з основами
догляду за безпомічними старими людоми й низкою інших соціальпо-
[ісихолоґічних і морально-етичних проблем.
Соціальний же працівник, наприклад, фахівець у галузі геронтології,
більшу увагу приділяє проблемам психології і психопатології літнього й
старечого віку, засвоєнню психотерапевтичних методів у вирішенні їхніх
сімейпо-побутових проблем, розумінню деоптологічних питань в обслу-
говуванні й соціальній роботі зі старими людьми.
При цьому спеціалістам необхідно чітко розрізняти поняття старіння
і старості. Старістьзаключний період вікового індивідуального роз-
витку (онтогенезу),що наступає закономірно. Старінняруйнівний про-
цес, що протікає в результаті наростаючої з віком дії зовнішніх і
внутрішніх факторів, що ушкоджують і призводять до недостатності
фізіологічні функції організму.
Стратегічним завданням соціальної роботи, здатної "втрутитися" у
біосоціологію старості, є подолання синдрому передчасного (патологіч-
ного, прискореного) старіння, що характеризується раннім розвитком
вікових змін чи більш яскравим їхнім проявом у той чи інший віковий
період.
324 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
325
Стратегія соціальної роботи, яка враховує процеси соціально-демог-
рафічиого старіння населення, заперечує думку про те, що старі люди
нібито є для суспільства тягарем.
Ця думка коректна, принаймні, через дві основні причини. Перша
(економічна) полягає в тому, що кожна людина, яка працює, вже у віці
30-35 років повертає суспільству всі засоби, витрачені на її освіту, а
протягом наступних 20-30 років професійного життя вона створює "над-
лишки", частину яких суспільство повертає їй у вигляді пенсії й інших
соціальних послуг (більш за те, пенсіонери, як правило, не можуть спо-
жити всієї створеної ними раніше частки продукції, оскільки шанс про-
жити 20 років після виходу на пенсію мають далеко не всі). Друга
(моральпо-гумаиістичпа) полягає в тому, що ставлення до людей літньо-
го віку, як до людей, "які, віджилим своє", людей, "які, не мають
цінностей", є варварським, відверто цинічним і жорстоким.
Таким чином, процес демографічного старіння вимагає перегляду ос-
нов організації діючих соціальних служб у напрямках соціального захис-
ту й опіки старих людей.
Якість життя тісно пов'язана із загальним добробутом літньої і ста-
рої людини й характеризується сукупністю зовнішніх і внутрішніх фак-
торів. Тут галузь соціальної роботи стратегічно спрямована на медичне
обслуговування літніх і старих людей, па підтримку їхньої життєдіяль-
ності в родині і суспільстві, а також па забезпечення їхніх особистих
потреб.
У людей похилого віку часто тпаступає період самотності. Під самот-
ністю в геронтології розуміють тяжке відчуття розриву з оточенням, що
збільшується, острах наслідків самотнього способу життя, важке пере-
живання, пов'язане із втратою істотних життєвих цінностей чи близьких
людей, постійне відчуття нокинутості, марності й непотрібності власного
існування.
Самотність у старостіпоняття далеко не однозначне і, власне
кажучи, має соціальний смисл:
самотність як соціальний стан, що відбиває психофізичний статус
літньої і старої людини, що утрудняє їй можливості зав'язувати нові і
підтримувати старі контакти і зв'язки, обумовлений різними причинами
як психічного, так і соціально-економічпого характеру;
самотність як результат відсутності родичів, дітей, онуків, под
ружжя, а також окреме проживання від молодих членів родини;
самотність як повне позбавлення людського спілкування для бага
тьох старих людей, які живуть у родині;
самотність як самотній спосіб життя: фізичний стан, що активно
обирається самою особистістю завдяки своєму характеру й психічному
здоров'ю па основі прагнення відмежуватися від оточення, бажання за-
хистити свій спосіб життя, внутрішній світ, незалежність і стабільність
від втручання сторонніх, і навіть близьких родичів.
Стратегія соціальної роботи тут визначається сферою відмінностей
факторів ізоляції від самотності. Ізоляція означає об'єктивну відсутність
суспільних контактів, самотність же є суб'єктивним психічним станом.
Вона не пов'язана з кількістю суспільних контактів, а значною мірою
обумовлена монотонністю й нудьгою існування. Міра самотності зале-
жить від очікувань, які є в літньої і старої людини.
Це комплекс економічних, соціальних
і правових гарантій для громадян літнього
і старечого віку, що базується па
принципах людинолюбства й милосердя з боку держави стосовно членів
суспільства, які цього
потребують.
У свою чергу, соціальний захист населення літнього і старечого віку
здійснюється за трьома напрямами: профілактика, підтримка і представ-
ництва.
Профілактика має на меті зберегти добробут старої людини через
зменшення чи усунення чинників ризику, і тим самим запобігти ЇЇ влаш-
туванню в стаціонарні установи соціального обслуговування.
Підтримка це допомога, необхідна старим людям для збереження
максимально можливого рівня самостійності.
Представництво захист інтересів старих людей, визнаних не-
дієздатними, від їхнього імені, з метою надання їм необхідної допомоги.
Таким чином, практична, соціальна робота з літніми і старими людьми
полягає в тому, щоб зробити роки життя людини в цьому віці гідними й
благополучними.
На п'ятдесятій сесії Генеральної Асамблеї ООН у березні 1995 р.
для підготовки і проведення Міжнародного року літніх людей (1999 р.)
виділені додаткові принципи, що об'єднані в п'ять груп.
1. Принципи групи "незалежність" мають на увазі, що літні і старі
люди повинні мати доступ до основних благ і обслуговування, мож-
ливість працювати чи займатися іншими видами діяльності, що приносить
прибуток, брати участь у визначенні термінів припинення трудової діяль-
Соціальний захист
літніх і ста
р
их лю
д
ей
326 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи
327
пості, зберігати можливість участі в програмах освіти і професійної підго-
товки, ЖИЇИ в безпечних умовах з урахуванням особнстісних нахилів і
стану, що змінюється, мати можливість в проживати в домашніх умовах
доти, поки це можливо.
2. Принципи групи "участь" відображають питання залучення людей
похилого віку до життя суспільства й активної участі в розробці і
здійсненій політики, яка стосується їхнього добробуту, можливостей ство
рювані рухи чи асоціації осіб літнього віку.
3. Принципи групи "відхід" є основною при вирішенні проблеми
забезпечення людини похилого віку доглядом і захистом з боку родини,
громади, доступу до медичного обслуговування з метою підтримки чи
відновлення оптимального стану й попередження захворювання, доступу
до соціальних і правових послуг, користування послугами піклувальпих
установ і обов'язкового дотримання в соціальних установах прав люди
ни й основних свобод, включаючи повагу гідності, переконань, пестатків
і особистого жипя, а також права приймати рішення щодо догляду та
якості життя.
4. Принципи групи "реалізація внутрішнього потенціалу". На них
базується ідея, яка стверджується, що літні і старі люди повинні мати
можливість для всебічної реалізації свого потенціалу, щоб їм завжди
був відкритий доступ до суспільних цінностей в галузі освіти, культури,
духовного життя й відпочинку.
5. Принципи групи "гідність" несуть ідею недопущення експлуатації,
фізичного й психічного насильства стосовно людей похилого віку, забез
печення їм прав па справедливе до них ставлення незалежно від віку,
статі, расової чи етнічної приналежності, інвалідності чи іншого статусу,
а також незалежно від їхнього трудового внеску.
Перераховані принципи орієнтовані на те, щоб допомогти особам
старшого покоління вести повнокровне й плідне життя, забезпечити їм
умови, необхідні для підтримки чи досягнення гідного життя.
Отже, базуючись па зазначених принципах, вікових особливостях
людніш, можна виділити три групи завдань кожного віку: природно-
культурпі, соціально-культурні, соціально-психологічні, які лежать в ос-
нові практичної діяльності соціального працівника.
Література
1. Социальпая работа / Под. общ. ред. проф. В.И.Курбатова.-Рос
тов н/Д: "Феїшкс", 1999. - 576с.
2. Яцемирская Р.С., Белеиькая И.Г. Соціальная героїітология: Учеб.
иособие для студептов висш.учеб.заведений. — М.: "ВЛАДОС", 1999.
- 224с.
3. Майерс Д. Соціальная психолопія/ Переп.с апгл. — СПб.: Пи-
тер, 1997. - 688с.
4. Психология социальной работьі / О.Н.Алексаидрова, О.Н.Бого-
любова, Н.Л.Васильєва и др.; Под обіцей ред. М.А.Гулшюй. - СПб.:
Питер, 2002. - 352с.
5. Настольная книга специалиста: социальпая работа с пожильши
людьми / Под ред. Демидовой Т.Е. - М., 1995.
6. Технології соціальїю-педагогічігої роботи: Навч. посібник / За
заг.редлгроф. А.Й.Капської. — К., 2000. — 375с.
Питання для сапоперевірки
1. Дайте сутпіспу характеристику поняття "вікова структура насе
лення".
2. Коротко охарактеризуйте три групи соціально-вікових завдань для
а) зрілого віку;
б) літнього і старечого віку.
3. Дайте коротку характеристику особливостей людей зрілого віку.
4. У чому полягає сутність соціально-нсихологічпого базису соціаль
ної роботи з людьми зрілого віку.
5. Розробіть зразкову програму самомоніторингу для осіб середньо
го віку.
6. Розробіть програму "самопосилеппя" для конкретної особи зріло
го віку.
7. Дайте коротку характеристику особливостей вікової структури
населення "літнього віку" і соціальної роботи з нею.
8. У чому полягає проблема обов'язків соціальної роботи з літніми і
старими людьми?
9. Використовуючи методологічну технологію в галузі соціальної
роботи, розробіть конкретну технологію роботи з визначеною групою
клієнтів літнього і похилого віку.
325 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи ^29
ГЛАВА 8.
ТЕХНОЛОГІЇ СОЦАЛЬНО-ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ
КЛІЄНТІВ
1. Основні напрямки соціально-педагогічної
діяльності фахівців
Здійснювана у нашій країні реформа соціальною захистурізлих каіе-
іоріял пасеіепия вносить баї ато нового у сферу правового реіулювалля
йою сошатьною забезпечення По сучі, будується лова сисіема соціаль-
ною захисіу, яка отримала своє законодавче обґрунтування в ОСНОВНО-
МУ Законі УкраїниКонституції, зокрема у (лапі 46 закріплено право
іромадял на соціальний захист [1]
Замісі дшилсіва с одним н сірагепчпих заіальполацюнальпих нрю-
ріпепв державної політики багатьох країн свігу Термінсоціадьпии
захисі відноситься до функцій держави, що означає турботу про маїер-
іа шпе забезпечення пепрацездаіних іромадял, зокрема дітей, інвалідів,
іюдеи почилої о віку Система соціальною захисту дпеп включає різні
заходи що нроводяїься у школі, у позашкільних закладах, робоїу із
січ ею ТІ іромадськіспо Основним результаюм цієї діяльності має сіаш
формування содіальлоі захнщеноси дігеи
Соціальпо-педаїоична захищешеїь диеи здшсшоьіься шляхом ди-
ференціації індивідуальних планів розвшку особистості, навчальних зав-
дань, освіш У результаті цьою вони набувають достаних знань для
реалізації своїх професійних намірів і а пізнавальних інтересів Потрібно
виходити п заіальїюю припущення про те, що ніяке нормативне соціаль-
не мислення не буде можливим до тих шр, доки у нас не складеться
стійке уявлення про індивідуальні цілі людини, до яких вона повинна
прагиуш і па шдсіаві чою можна зробити висновки про адекватність
будьякого сусшльсіва
На сьоюдш соціальпо-недагопчіши захист у школі проводиться вчи-
іелями, виховаіелями соціальними педагогами, исихолоіами, які висту-
пають від імені оріашв соціа іьиоі роботи, шдприємсів громадськості та
суспільства Сусшльсіво повинно сіворши позитивні умови для розвит-
ку та захисіу прав всіх дітей
Кожне суспільство мас реї уповати відносини між тюдьми, здійсню-
вати охорону і захист іаких відносин Таке реіулювапия і охорона сусп-
ільних відноснії базується на соціальних нормах У демократичній дер-
жаві система таких правових норм посідас провідне місце
Захистиш і збереї ш дитинство, здорове психічно і фізично, — це не
п іьки моральніш імператив, а и потенційна передумова сішкою економ-
ічною і а соціальною розвитку країни Причини через які дпп ^пиша-
ються без банківською піклування іа виховання, доешь рпш, але на-
слідок одиндитина позбавляється копстіпуліпною права на сімейне
виховання і а батьківське піклування
Забезпечити оптимальні умови житгедія іьності днси-сиріт, дітей,
позбав іепи\ батьківською піклування, безпригу аьних дпеи, дпей
інвалідів, дітей із баїатодшшх сімей та нриномпич сімен, диеи які
знаходяться у будинках сімейною шну, дігеибіженців ма іонних ма-
іерів, дпеп із сімей військовослужбовцівзавдання закладів освіш,
сисіеми соціальновиховних шетнтупв держави Це завдання маюіь ви-
рішувані соціальні працівники і соціальні пєдаюіп, які дпоіь ?а різними
напрямками соціальпопедагоіічши діяіьпосп
Традиційним для української ку іьі\.рп є епічне, і умапне милосердне
і толерантне сіавленпя до дпеи іа молоді, які поіребуюіь особливої
\ваіи внаслідок швалідпосп або відхилень у фізичному чи розумовому
розвиїку На жаль, в Україні ісіоричпо склалася сшуація, за якої ця
кагсюрія дітей і молоді прогяіом довютривалою часу залишалася соц-
іально иезахищеиою, і навіть, певною мірою, ізольованою від соціуму, а
відкриіе обювореппя проблем стосовно іішалідносп буто непопулярним
у СУСПІЛЬСТВІ
Народитися, абосіатнне іаким як іреба" — завжди велике неща-
стя для дииши Рашфікуючи Конвенцію ООП про права дишші, держа-
ви-учаспиці взяти па себе зобов'язання виявляти особливу турботу про
дітей з обмеженими можливостями та забезпечувати їм
г
подські умови,
за яких дпи ростимуть з почуі іям вчасної идиосп, впевпеносп у собі та
можливістю брати участь у житті суспільства
Сучасний соціально правовий захне інвалідів з боку держави иоля-
і ає у доірпмашія норм щодо надання і ротової допомоіп, засобів пересу-
вання, протезування, оріашзаци і прииняпя інформації, пристосованої о
жіпла > вегаповлешп опіки або сіороїшьою доіляду, а іакож ирік юсу-
ванш забудови населених цупкіш, громадською іраінпоріу, засобів ко-
мунікації і зв'язку до особливостей інвалідів [2, 64]
330 Соціальна робота
На жаль, сьогодні в українському суспільстві фактично практикуєть-
ся сегрегація щодо інвалідів, а її наслідком с ііетолераитпе ставлення
більшості громадян до них. У контексті цього постає необхідність не
лише адаптувати дитину-інваліда до соціуму, але й змінити ставлення
людей до неї. Адже на сьогодні в Україні нараховується кілька десятків
тисяч дітей з різними видами фізичних та психічних обмежень [4, 101]. І
суспільство, яке претендує на високий рівень гуманності та цивілізова-
ності, не може відвернутися від своїх дітей. Закон УкраїниПро охоро-
ну дитинства" від 26 квітня 2001 року 2402-Ш визначає таку катего-
рію дітей, як: „Дитинаінваліддитина зі стійким розладом функцій
організму, спричиненим захворюванням, травмою або вродженими вада-
ми розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її
нормальної життєдіяльності та необхідність додаткової соціальної допо-
моги і захисту [3]. Інвалідність у дітей різко обмежує можливість вклю-
чення дитини в адекватні ЇЇ віку виховні і педагогічні процеси. Це знач-
не обмеження життєдіяльності, що призводить до соціальної дезадап-
тації, тому дитина-інвалід має особливі потреби у розвитку психофізич-
них можливостей, доступі до об'єктів соціального оточення і засобів
комунікації, соціалізації та самореалізації [4, 106].
Провідним компонентом роботи соціального працівника з даною ка-
тегорією дігей є формування індивідуальності, їх соціалізація з ураху-
ванням потенційних можливостей і потреб кожної дитини. Побудова взає-
мозв'язків дитини з мікро- і макросередовищем, розвиток навних у неї
психофізичних можливостей здійснюється шляхом розширення сфери
спілкування, організації дозвілля, творчої ігрової діяльності, допомоги
у самообслуговуванні і пересуванні, забезпеченні ліками і продуктами
харчування, організації оздоровлення. З цією метою, як зазначає А.Й.
Капська, соціальний працівник повинен запроваджувати такі організаційні
форми роботи, як клуби спілкування, творчі лабораторії, недільні школи
для дітей, котрі не навчаються у державних закладах, реабілітаційні
центри, ігротеки, літні реабілітаційні школи, гуртки з декоративнопри-
кладної, художньої та літературної творчості, дитячі журнали, виїзні
консультації у школахінтернатах, конкурси і фестивалі художньої твор-
чості, виставки творчості, свята до пам'ятних дат, благодійні естафети,
телемарафони н інші благодійні акції, відвідування закладів культури і
спортивних заходів, екскурсії, бібліотечне обслуговування тощо [5, 207].
Є певна закономірність: всебічний розвиток дітеіі тісно пов'язаний з
умовами, в яких вони ростуть. Упевненість дитини у собі і своєму май-
Теоретичні основи соціальної роботи
бутньому, її самоусвідомлення значною мірою залежать від можливості
жити безпечним і гідним життям.
Посередником у цьому довгому та нелегкому процесі природно має
стати соціальний працівник. Це повністю відповідає його цілям як про-
фесіонала. Соціальні працівники можуть і повинні допомагати дітям з
обмеженими можливостями стати рівноправними людьми, долаючі* нео-
бізнаність суспільства стосовно дітейінвалідів, яка призводить до диск-
римінації останніх. Сьогодні в Україні нараховується понад 2,5 мли.
інвалідів. Майже 156 дітей з кожних 10000 — це діти з обмеженими
можливостями. На сьогодні є гострою необхідність вивчення соціального
та юридичного статусу дітей з обмеженими можливостями, зокрема:
причини, які заважають їх рівноправності з пішими дітьмивідсутність
відповідних законів чи упередженість населення; вплив ступеню інвалід-
ності на ставлення до них суспільства, а отже можливості адаптації до
соціального середовища як способу життя; пристосованість соціального
середовища (будівель, транспорту, шляхів та інших громадських місць)
для користування ними такими дітьми [2, 63]. Діяльність держави щодо
інваліда повинна виявлятися у створенні правових, економічних, пол-
ітичних, соціальнопобутових і соціальнопсихологічних умов для задо-
волення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні,
посильній трудовій та громадській діяльності.
Одним із головних напрямків соціальнопедагогічної діяльності
фахівців в українському суспільстві є соціально-правова підтримка з
дітейсиріт різних категорій.
В Україні склалася така ситуація, за якої функції служб допомоги
дітям-сиротам та дітям, які залишися без батьківського піклування, роз-
поділяються між установами освіти, охорони здоров'я, соціального захи-
сту населення. Відповідно до Статті 6 Закону України від 5 лютого 1993
року Мв 2998 „Про сприяння соціальному становленню і розвитку мо-
лоді в Україні" [8] на соціальні служби для молоді, у яких працює
соціальний педагог покладено функцію соціальної опіки дітейсиріт та
дітей, які залишися без батьківського піклування.
Законом УкраїниПро загальну середню освіту" 651-ХІУ від
13.05.1999 р. у Статті 21 забезпечується соціальний захист таких дітей-
сиріт: вихованці шкілінтернатів усіх типів з числа дітейсиріт та дітей,
позбавлених батьківського піклування, перебувають па пошіому держав-
ному утриманні. Дітисироти та діти, позбавлені батькіиськот шклуїі.ш-
ня, які навчаються в інших загальноосвітніх навчальних закладах, забез-
331
332 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 333
печуються харчуванням, одягом та всіма необхідними для їх життєдіяль-
ності послугами [6]. Ллє невизначеність окремих нормативних положень
щодо державних структур, покликаних забезпечувати захист прав та інте-
ресів дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, усклад-
нює реалізацію заходів щодо соціальноправового захисту дітей цієї
категорії.
Ще дотепер в українському законодавстві не виокремлюють дітей
сиріт та дітейсоціальних сиріт, а також не розмежовуються діти, які
навчаться у загальноосвітніх школах і живуть у родичів або прийомних
батьків, і діти, які навчаються у школах-інтернатах. Немає сумніву в
тому, що соціальний працівник повинен мати знання щодо різниці у підході
до виховуючих і адаптуючих процесів основою цих категорії! дітей. Як
правило, діти що зростають при піклуванні дорослих, більш захищені,
вони можуть навіть і не знати про опікунство. Діти ж, що навчаються і
виховуються в інтернатних закладах, не захищені і соціально, і матеріаль-
но,а по закінченні навчального закладу більшість з них мають великі
труднощі іцодо адаптації до нового соціуму середовища, їм важко знайти
роботу, ні з ким поділитися вдома і радістю, і невдачами, пі з ким поради-
тись; деяка частина з них потрапляє у несприятливі обставини після отри-
мання квартири; частіше за все вони одружуються або виходять заміж
лише для того, щоб мати хоч якусь опору у своєму житті.
На сьогодні в Україні не виокремлюється та не досліджується питан-
ня про рівність і дискримінацію дітей. Рівні права для всіх дітейось
основоположний принцип Конвенції ООН про права дитини (зокрема ст.
2, 22, 23, 27-30), який поширюється па іммігрантів, біженців та осіб,
які домагаються політичного притулку, такою ж мірою, як і на законних
корінних мешканців країни [2]. Соціальний працівник па основі право-
вих актів повинен викривати офіційну дискримінацію, відсутність рівноп-
равності в освіті, умовах життя, охороні здоров'я, інших галузях життя
дітей і молоді. Всі факти дискримінації потрібно перевіряти у самих
дітей та їхніх рідних, не забуваючи при цьому нагадувати їм про право
дитини па самовизначення мамореалізацію. У даному плані соціальний
працівник має співпрацювати органами самоуправління, громадськими
організаціями та із засобами масової інформації, падаючи матеріал про
тих, хто просить притулку, про інвалідів, іммігрантів, бідняків, біженців
та інші групи населення, які знаходяться у меншості.
Ефективні оперативні підходи до роботи з дітьми та підлітками у
надзвичайних ситуаціях ґрунтуються па законах і правах про дитинство
та їх розвиток. Так, наприклад для ефективного захисту дітеіі-біженців
необхідно, у першу чергу, визнати права [8, 498-500 , 520—521, 522.
522—524], що мають всі діти, а також те, що вони є невід'ємною части-
ною політики держави, причому держава, яка прийняла таких дітей, є
відповідальною за захист прав по відношенню до всіх, включаючи і
дітей-біженців.
Це ще один напрямок соціальнопедагогічної діяльності фахівців в
українському суспільстві, який потребує окремого дослідження та спец-
іальної підготовки спеціалістів.
Згідно з мандатом Управління Верховного комісара ООН у справах
біженців, біженцями є особи, що вимушені залишити країни свого поход-
ження або проживання внаслідок обґрунтованих побоювань стати жерт-
вою переслідувань через свою расу, релігію, національність, політичні
переконання або належність до певної соціальної групи, та які не бажа-
ють або не можуть повернутися до своєї країни. На початку 1996 року
була запроваджена процедура визначення статусу біженця 3 того часу
приблизно 7690 заявників звернулися за статусом біженця в Україні.
Майже 4000 з них отримали статус біженця, з яких 2697, включаючи
715 дітей, фактично знаходилися в країні (станом па 1 січня 2000 року).
Більшість біженців походять з Афганістану — 80 %, ЗО % біженців
проживають у Києві та області, ЗО % — у Одесі та області, рештау
Львові, Харкові, Хмельницькому та інших регіонах. Щорічно приймаль-
ний центр УВКБ ООН приймає більше 18000 звернень. Протягом 2002
року дві з половиною тисяч шукачів притулку та біженців, серед яких
1102 дітей, отримали фінансову та матеріальну допомогу [9, 1-2].
Дитинабіженець -це дитина, котра є іноземним громадянином чи
особою без громадянства, якій у порядку та на підставах, визначених
Законом України «Про біженців» [3], надано статус біженця. У березні
1999 року у Києві було відкрито Соціальний центр УВКБ ООН для
біженців. Центр пропонує [9, 3] таким клієнтом кваліфіковане юридичне
та психологічне консультування, освітні програми для дітей дошкільного
та молодшого шкільного віку, художню та музичну студії, бібліотеку,
рукоділля, спортивні секції, курси української та російської мов.
На сьогодні постає питання підготовки соціальних педагогів до робо-
ти з такою категорією дітей, як біженці. В Україні відсутні традиції и
такії роботі, помітна недостатня робоїа недержавних організацій у па
даипі допомоги, простежують виявляються проблеми з |нч страйк іо і,і
податками недержавних організацій, що виявляють бажання нр.щнш.ііп .і
334 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 335
дітьми-біженцями, виникає необхідність у додаткових професійних орган-
ізаціях або професіоналізації недержавних закладів, які надають допо-
могу дітям-біженцями, у співпраці в у галузі охорони здоров'я, психоло-
гічної підтримки, соціальпо-педагогічпої підтримки, підтримка у прове-
деній культурних заходів та ін.
Основна мета політики інтеграції біженців полягає у встановленні
взаємовідносин між біженцями яке їх приймає суспільством. Головна
роль при цьому відводиться самовизначенню та самодостатності міграптів-
біженців, а також тим діям, які спрямовані па їх підтримку з боку
держави.
Збереження людької гідності біженцяце розуміння самоцішюсті
людини, невід'ємності його прав па позитивні умови життя. Вимушена
міграція ставить особистість у нерівні з усіма умови, доводить до стану
нужденності та безправ'я. Це необхідно враховувати при проведення
певної педагогічногтравовиховпої роботи.
Соціальний працівник сприяє у вирішенні питання професійної орієн-
тації батьків дітей-біжепців, влаштування дитини у дитячий садок, шко-
лу, роз'яснює, де знаходяться установи, до яких можна звернутися по
допомогу. У даному разі він виступає у ролі представника держави і є
водночас посередником між клієнтом і державою.
Проблема біженців потребує комплексного вирішення своєї пробеми
за участю різних відомств державного та регіонального рівня підпоряд-
кування. На даний момент особливо важливим є надання конкретної
допомоги людинібіженцю, що можливо здійснити лише за умови
функціонування мережі територіальних закладів [10, 181], які врахову-
ють ситуацію на місцях та її особливості. Нагальною потребою через 10
років існування пової держави є утворення розвинутої системи спеціалі-
зованих закладів, які мають проводити роботу з біженцями. Адже для
біженців є дуже важливою не тільки і не стільки свобода пересування та
вибір місця проживання, скільки державно-правова захищеність, реін-
теграція та адаптація, для чого потребується реалізація їхніх прав на
соціальне обслуговування, працевлаштування, освіту дітей, медичну,
психологічну, правову допомогу.
На сьогодні всезростаючою є потреба у розширенні мережі місцевих
міграційних служб, соціальних служб та інших відомств, які б допомага-
ли та підтримували біженців.
Соціальне оточення кожної дитинице певна система соціальних
зв'язків, яка впливає на формування особистості, самопочуття, поведін-
кові орієнтації, систему цінностей, життєві плани. Сім'я є найбільш впливом
елементом структури соціального оточення неповнолітнього. Знання того,
як дитина сприймає своє соціальне оточення, якими є її соціальні погля-
ди, якими чинниками визначається її соціальне самопочуття, дозволяє
краще розуміти поведінку та шляхи впливу на процес виховання, допо-
магає визначити потреби у соціальній підтримці, проблеми повсякденно-
го життя. На сьогодні п'ята частина дітей виховується без рідного бать-
ка, 5 відсотківбез рідної матері, 13 відсотків дітей зазначили, що не
бачаться зі своїм батьком. Неповна сім'ясім'я, що складається з
матері або батька і дитини (дітей) [3]. На сьогодні в Україні нарахо-
вується 2 мли. неповних сімей [11, 13]. Виховання дитшш у неповній
сім'ї відбувається у більш важких умовах. Тому дуже розумно поступає
той із батьків, який один виховує дитину, коли осмислює, розуміє ситу-
ацію та шукає правильні шляхи для визначення перепон, щоб запобігти
труднощам. У даний час в Україні ніхто не супроводжує такі сім'ї.
Це є ще одним напрямком соціальнопедагогічної діяльності фахівців
в українському суспільстві.
Проблема багатодітних сімей постала сьогодні особливо гостро. Це
обумовлено, з одного боку, суперечливими реаліями сьогодення, а з
іншогопідвищенням вимог до соціальпо-иедагогічпої роботи в дер-
жаві. Багатодітна сім'ясім'я, що складається з батьків (або одного з
батьків) і трьох та більше дітей [3]. В Україні нараховується 321, 4 тис.
сімей із трьома дітьми, 79, 3 тис. сімей із чотирма дітьми, 44, 6 тис. — із
п'ятьма та більше дітей [11, 13]. Соціальну підтримку здійснюють в
Україні спеціалісти центрів ССМ. Але доречно було б залучити до такої
роботи соціальних працівників, які мають знання з педагогіки, захисту
дитинства та материнства і практичної психології. В ідеалі багатодітну
сім'ю повинні супроводжувати два спеціалістисоціальний педагог,
який займається проблемами дітей, та соціальний працівник, який вирі-
шує проблеми батьків.
На сьогодні майже не проводиться робота соціальних працівників із
неповнолітніми матерями, яка повніша включати індивідуальне та групо-
ве педагогічне, медичне і психологічне консультування. Неповнолітні
вагітні потребують соціального патронажу, який дозволить знизити
кількість дітей, від яких відмовилися, покращити психічне та фізичне
здоров'я таких матерів.
Окремиг" напрямком роботи соціального працівника повинен сипи
СуПрОВІД СІМЄЙ ВІЙСЬКОВОСЛужбоВЦІВ. У таКИХ СІМ' ЯХ бг. ІЛІ' І ІфоО' Н ' М , ЯКІ
виникають внаслідок частих переїздів за місцем глужОп Омі і . її. і , . їм і їм ш і
336 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 337
шкіл, як мінімум 5-7; низькою можливістю працевлаштування матері, у
випадку, якщо сім'я проживає не в місті обласного значення. Цей напря-
мок діяльності соціального працівника потребує окремого дослідження.
На сьогодні основними напрямками соціально-педагогічної діяльності
фахівців в українському суспільстві є супровід, патронаж та соціальпо-
иравовий захист дітсй-спріт, як біологічних, так і соціальних, дітей
іпвалідів різних категорії!, дітей із багатодітних та неповних сімеіі, дітеії-
біженців, малолітніх матерів, сімей військовослужбовців.
Окремої роботи соціальних працівників потребують сім'ї біженців та
іммігрантів.
На сьогодні ще не вирішено питання із патронажем соціального пра-
цівника сімей малолітніх вагітних дівчат та породпль.
Заслуговують па увагу сім'ї військовослужбовців із дітьми шкільно-
го віку, які також потребують соціальної підтримки, реабілітації та до-
помоги соціально-педагогічних служб та інституцій.
Вагомим є питання соціального захисту прав дітей, матері яких зна-
ходяться у в'язницях. Тільки діти до 3-х років перебувають у виховних
закладах при жіночих в'язницях, де відбувають покарання їх мами. Після
трьох років вони переводяться до інтернатів. У даний час ця сфера
соціалізації дитини пе досліджена.
Література
1. Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28
червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України, 1996. —
ЗО. - Ст. 141
2. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів):
Частина 1. — К., АТВидавництвоСтолиця", 1998. — 248 с. Частіша
П. - К., АТВидавництвоСтолиця", 1998. - 292 с.
3. Закон УкраїниПро загальну середню освіту" 651—XIV від
13.05.1999 р. (Відомості Верховної Ради, 1999, 28, ст. 230.
4. Пащенко СЮ. Підготовка соціального педагога до соціалізації
дітеііінвалідів в умовах літнього оздоровчого табору. Наука і сучасність.
Збірник наукових праць Національного педагогічного університету імені
М.П. Драгоманова. - К.: Логос, 2003. Том ХХХУІ. - 310 с." - С.
101-109.
5. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / Заред. А.Й. Кансь-
кої. - К., 2000. - 264 с.
6. Закон УкраїниПро охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року
2402-ІП/ Відомості Верховної Ради України. 2001. - А° ЗО. - Ст. 142.
7. Національна програмаДати України". Затверджена Указом Пре
зидента України від 18 січня 1996 року 63. Дитинство в Україні:
права, гарантії, захист (збірник документів): Частіша 1. — К.: АТ Ви
давництвоСтолиця", 1998. - 248 с - С. 69-88.
8. Законодавство України про пільги. Пільги. Переваш. Гарантії.
Компенсації: 36. норм, актів / Упоряд. Я.М. Гутаріи. — К.: Юріпком
Ішер, 2000. - 560 с.
9. Цілі та завдання УВКБ ООІТ в Україні. §к: с:\рікЬсгіп.иа.сіок.
10. Ольхович О.В. Становище біженців в Україні та шляхи їх соц
іальної інтеграції. Соціальпо-правовий захист молоді: Збірник наукових
статей / Заг. ред- Т.В. Козубовська, В.М. Великий. — Ужгород, 2002. -
319 с.
11. Державшій комітет України у справах сім'ї та молоді. — Київ,
2002, - 21с.
Питання для самоперевірки
1. Як формується соціальпо-педагогічппй захист дітеіі?
2. Окресліть основні завдання що мають вирішувати соціальні праці
вники із захисту прав дітей та молоді.
3. Охарактеризуйте напрямки діяльності соціального працівника у
правовому захисті.
2. Зміст і організаційно-правові форми роботи
з дітьми та молоддю шкільного віку
Працювати, жити, бути захищеним неможливо пе знаючи межі прав і
свобод громадян, дозволеного і забороненого в інтересах суспільства.
Проте активну у правовому відношенні людину необхідно формувати з
дитинства, особливо у шкільному віці. Саме тому перед школою стоїть
завдання розширити правові знання молоді, сформувати в неї високу
відповідальність перед суспільством і державою, виховати молодих лю-
дей у дусі беззаперечного дотримання права і моралі. Виконання цих
завдань педагогічними колективами сприятиме формуванню у школярів
таких моральпо-правових якостей, які стануть на заваді допущенню ними
проявів аптисуснільпої поведінки.
338 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 339
Людина уже від народження наділена правами за окремими законами
держави, однак вона завжди має пам'ятати, що поряд з нею живуть інші
люди, котрі також мають права. З часом, у процесі життя, після досяг-
нення встановленого законом віку, людина набуває здатності мати обо-
в'язки і нести відповідальність за свої дії. Тому реалізовувати свої права,
не порушуючи при цьому прав та інтересів інших, — це своєрідне
мистецтво жити. Досягти такого балансу людина може лише через страх
перед відповідальністю, і, перш за все, тоді, коли вона у своїх діях
керується совістю, порядністю, людяністю, добрими намірами, чесністю,
повагою до оточуючих.
У зв'язку з цим необхідна практична реалізація тріади «соціальио-
правове вихованнясоціально-правове навчаннясоціально-правова
просвіта». Потрібно виходити з того, що юнацтво живе у суспільстві і
для його соціалізації необхідно зануритися у сучасне соціокультурне
середовище завдяки засвоєнню права. Можна сказати: головним завдан-
ням виховного процесу є навчання молоді жити, дотримуючись законів в
умовах безперервної самоосвіти. Законом України «Про органи служби
у справах неповнолітніх і спеціальні установи для неповнолітніх» (від
25 січня 1995 року) правове виховання дітей виокремлено як одне із
основних завдань загальноосвітньої школи [ 1 ].
Нами визначено суть поняття
"соціально-правове виховання" —
як
цілеспрямована, систематична діяльність органів та соціальних інститутів,
що передбачають забезпечення дітей та молоді соціально-правовими знан-
нями, перетворення цих знань в особисті переконання кожного та фор-
мування на цій основі відповідального ставлення до власних вчинків, до
поведінки в цілому, з метою формування соціальної правосвідомості та
соціальної правової поведінки.
Соціальиа-иравова просвіта у загальній освітній системі виховання
вирішує притаманні лише їй завдання. До них можна віднести,
по-перше,
формування в індивіда поваги до законів та норм моралі, правоохорон-
них органів, правильної правової орієнтації; формування переконаності
у необхідності права для суспільства та його членів; підготовка молоді
до свідомого вибору соціально-правомірпих варіантів поведінки, озброє-
ння системою соціальїю-иравових знань.
Другим завданням
правового виховання є формування в учнів ак-
тивної життєвої позиції у соціально-правовій сфері, участь у боротьбі з
правопорушеннями, звички дотримуватися чинного законодавства, воло-
діти почуттям особистої відповідальності за свою поведінку, розуміння
невідворотності покарання за порушення правових норм; формування в
молоді глибокого розуміння своїх юридичних, моральних прав та обо-
в'язків.
Третім завданням
соціальпо-правового виховання є подолання у
свідомості окремих неповнолітніх та молоді помилкових правових по-
глядів і переконань, негативних звичок у поведінці, які сформувалися
внаслідок недостатньо орієнтованого виховання; формування внутріш-
ньої потреби щодо захисту суспільних та особистісних інтересів від зло-
чинних зазіхань.
Все це дозволило окреслити модель соціально-правового виховання:
Модель соціально-правового виховання школярів
Безперечно, засвоєння соціальїю-иравових знань потребує врахуван-
ня вікових особливостей учнів, а також розкриття змісту правових норм
стосовно конкретного віку. Дуже важливо при здійсненні соціально-
иравового виховання дітей та учнівської молоді дотримуватись певних
принципів роботи з ними, педагогам володіти знаннями про специфічні
принципи соціально-правового виховання, які дають змогу добирати оп-
тимальний зміст, ефективні методи і форми роботи з метою формування
соціальної нравомотивовапої свідомості учнів, вироблення у них нави-
чок і звичок соціально-правомірної поведінки.
Проте соціальпо-правове виховання не буде ефективним, якщо кож-
ний із його аспектів не буде мати практичного спрямування. Учні по-
винні не лише отримувати правову інформацію під час виховних заходів,
не лише знайомитися зі своїми правами і обов'язками, але й свідомо
застосовувати отримані знання відповідно до конкретного виду діяль-
ності, правильно користуватися своїми правами, виконувати свої обо-
в'язки в конкретних життєвих ситуаціях.
Найважливішим у правовому вихованні є питання, зщо є джерелом
надходження до учнів правової інформації, який виховний інститут справ-
ляє па них найбільший вплив у плані правової просвіти. У цьому плані
привертає увагу те, що у Конвенції ООН про права дитини в статті 17