
332 Соціальна робота
Теоретичні основи соціальної роботи 333
печуються харчуванням, одягом та всіма необхідними для їх життєдіяль-
ності послугами [6]. Ллє невизначеність окремих нормативних положень
щодо державних структур, покликаних забезпечувати захист прав та інте-
ресів дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, усклад-
нює реалізацію заходів щодо соціально—правового захисту дітей цієї
категорії.
Ще дотепер в українському законодавстві не виокремлюють дітей—
сиріт та дітей — соціальних сиріт, а також не розмежовуються діти, які
навчаться у загальноосвітніх школах і живуть у родичів або прийомних
батьків, і діти, які навчаються у школах-інтернатах. Немає сумніву в
тому, що соціальний працівник повинен мати знання щодо різниці у підході
до виховуючих і адаптуючих процесів основою цих категорії! дітей. Як
правило, діти що зростають при піклуванні дорослих, більш захищені,
вони можуть навіть і не знати про опікунство. Діти ж, що навчаються і
виховуються в інтернатних закладах, не захищені і соціально, і матеріаль-
но,а по закінченні навчального закладу більшість з них мають великі
труднощі іцодо адаптації до нового соціуму середовища, їм важко знайти
роботу, ні з ким поділитися вдома і радістю, і невдачами, пі з ким поради-
тись; деяка частина з них потрапляє у несприятливі обставини після отри-
мання квартири; частіше за все вони одружуються або виходять заміж
лише для того, щоб мати хоч якусь опору у своєму житті.
На сьогодні в Україні не виокремлюється та не досліджується питан-
ня про рівність і дискримінацію дітей. Рівні права для всіх дітей — ось
основоположний принцип Конвенції ООН про права дитини (зокрема ст.
2, 22, 23, 27-30), який поширюється па іммігрантів, біженців та осіб,
які домагаються політичного притулку, такою ж мірою, як і на законних
корінних мешканців країни [2]. Соціальний працівник па основі право-
вих актів повинен викривати офіційну дискримінацію, відсутність рівноп-
равності в освіті, умовах життя, охороні здоров'я, інших галузях життя
дітей і молоді. Всі факти дискримінації потрібно перевіряти у самих
дітей та їхніх рідних, не забуваючи при цьому нагадувати їм про право
дитини па самовизначення мамореалізацію. У даному плані соціальний
працівник має співпрацювати органами самоуправління, громадськими
організаціями та із засобами масової інформації, падаючи матеріал про
тих, хто просить притулку, про інвалідів, іммігрантів, бідняків, біженців
та інші групи населення, які знаходяться у меншості.
Ефективні оперативні підходи до роботи з дітьми та підлітками у
надзвичайних ситуаціях ґрунтуються па законах і правах про дитинство
та їх розвиток. Так, наприклад для ефективного захисту дітеіі-біженців
необхідно, у першу чергу, визнати права [8, 498-500 , 520—521, 522.
522—524], що мають всі діти, а також те, що вони є невід'ємною части-
ною політики держави, причому держава, яка прийняла таких дітей, є
відповідальною за захист прав по відношенню до всіх, включаючи і
дітей-біженців.
Це ще один напрямок соціально—педагогічної діяльності фахівців в
українському суспільстві, який потребує окремого дослідження та спец-
іальної підготовки спеціалістів.
Згідно з мандатом Управління Верховного комісара ООН у справах
біженців, біженцями є особи, що вимушені залишити країни свого поход-
ження або проживання внаслідок обґрунтованих побоювань стати жерт-
вою переслідувань через свою расу, релігію, національність, політичні
переконання або належність до певної соціальної групи, та які не бажа-
ють або не можуть повернутися до своєї країни. На початку 1996 року
була запроваджена процедура визначення статусу біженця 3 того часу
приблизно 7690 заявників звернулися за статусом біженця в Україні.
Майже 4000 з них отримали статус біженця, з яких 2697, включаючи
715 дітей, фактично знаходилися в країні (станом па 1 січня 2000 року).
Більшість біженців походять з Афганістану — 80 %, ЗО % біженців
проживають у Києві та області, ЗО % — у Одесі та області, решта — у
Львові, Харкові, Хмельницькому та інших регіонах. Щорічно приймаль-
ний центр УВКБ ООН приймає більше 18000 звернень. Протягом 2002
року дві з половиною тисяч шукачів притулку та біженців, серед яких
1102 дітей, отримали фінансову та матеріальну допомогу [9, 1-2].
Дитина—біженець -це дитина, котра є іноземним громадянином чи
особою без громадянства, якій у порядку та на підставах, визначених
Законом України «Про біженців» [3], надано статус біженця. У березні
1999 року у Києві було відкрито Соціальний центр УВКБ ООН для
біженців. Центр пропонує [9, 3] таким клієнтом кваліфіковане юридичне
та психологічне консультування, освітні програми для дітей дошкільного
та молодшого шкільного віку, художню та музичну студії, бібліотеку,
рукоділля, спортивні секції, курси української та російської мов.
На сьогодні постає питання підготовки соціальних педагогів до робо-
ти з такою категорією дітей, як біженці. В Україні відсутні традиції и
такії роботі, помітна недостатня робоїа недержавних організацій у па
даипі допомоги, простежують виявляються проблеми з |нч страйк іо і,і
податками недержавних організацій, що виявляють бажання нр.щнш.ііп .і