Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

280 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 281

5. Робота з кризовими сім'ями як попередження

появи "дітей вулиці" і соціально незахищених дітей

Розглянемо підходи у ладанні соціальної допомоги, що орієнтована

на причину кризисиосїі сім'ї.

Нижче приведені концептуальні підходи до роботи з деякими катего-

ріями сімей, розроблені українськими фахівцями.

Робота з важковиховувшшми дітьми і підлітками містить у собі

діагностику сімейної і шкільної ситуації, виявлення первинного соціаль-

ного оточення дитини, обов'язковий аналіз її медико-соціальпого й іпте-

лектуальпо-психологічного статусу. На основі отриманих даних розроб-

ляється план роботи із сім'єю дитини, вирішення її шкільних проблем,

залучення до більш сприятливого соціального середовища. Разом з тим

проводиться соціальпо-нсихологічне і соціальпо-правове консультування

сім'ї, що дозволяє їй усвідомити і захистити свої права у взаєминах із

соціальним середовищем, із освітньою системою. Дуже часто необхідною

є допомога у працевлаштуванні батьків тощо.

У роботі з родинами алкоголіків необхідна діагностика з метою

виявлення причин зловживання спиртними напоями і обставинами, що їх

супроводжують. Надалі розробляється план роботи з такими сім'ями,

їхнім соціальним оточенням. План містить у собі лікувальні заходи, кон-

сультації, психотерапію, психокорекцію, іноді соціально-трудову реабіл-

ітацію. Звичайно, при цьому необхідно активізувати в людині ЇЇ волю,

особистіші ресурси, щоб перебороти визначені тенденції.

У цій ситуації важливу роль відіграє мотивація клієнта і його сім'ї.

Від цього залежать нсихокорекціґші заходи, спрямовані па особистість

людини як творця своєї долі, введення клієнта в різні об'єднання, клу-

би, спрямовані па надання взаємної допомоги людям із алкогольною

залежністю тощо.

Робота з конфліктуючою сім'єю може проводитися тільки після

заяви однієї з її членів або виявлення стресового стану у дитини. Причо-

му соціальна робота з такою родиною починається з досить детального

вивчення існуючої сімейної проблеми. Варто помітити, що зовнішні труд-

нощі, такі, як матеріальні обмеження, непевність у завтрашньому дні,

безробіття тощо, як правило, лише загострюють сімейні конфлікти та

прояви істеричності, психоастенічпості. У процесі трудової зайнятості,

самовиховання вони можуть компенсуватися, а під виливом зовнішніх і

інших причин можуть актуалізуватися і зумовити постійні конфлікти, що

завжди відбиваються па психічному стані дитини.

З такими родинами робота приводиться шляхом індивідуальних бесід,

групової чи психотерапії, ігрової терапії, зокрема терапії "скульптурна

група", "сімейна угода" і іп.

Особливим об'єктом впливу соціального педагога (чи працівника) є

дитина у кризовій сім'ї. Для роботи з нею фахівці використовують три

основних функції:

— освітню,

— психологічну,

— посередницьку.

Ці функції передбачають проведення широкої просвітницької роботи

з батьками, допомога у вихованні, створення умов для активного змістов-

ного життя.

Психологічна функція передбачає соціальпо-пспхологічпу підтримку

(разом з батьками) і корекцію.

Посередницький компонент містить:

— допомогу в організації дозвілля сім'ї;

— координацію діяльності різних відомств у вирішенні проблем кон

кретної сім'ї;

— інформування родини з питань соціального захисту.

Принциповим у підході українських соціальних працівників до надан-

ня допомоги сім'ї є визначена пасивна роль самої сім'ї. Соціальний прац-

івник "допомагає", "координує", "інформує", тобто керує процесом сім'ї

із кризового положення.

У даний час значного поширення у світі набула допомога клієнту,

орієнтована па його активну участь у визначенні і реалізації соціальних

послуг.

Основною метою такої допомоги є виявлення

ресурсів для подолання кризисності всередині

сім'ї, розвиток у її членів навичок позитивного

творчого поводження.

Відповідальність за успішність реалізації послуг і застосування пави-

чок позитивного поводження несе сама сім'я, оскільки тільки від неї

залежить успішність падання допомоги. Підкреслимо цю принципову по-

зицію: сім'я несе відповідальність за ефективність надання їй послуг.

Головними принципами такої соціальної роботи із сім'єю є:

— індивідуальний підхід;

— зосередження уваги па клієнті й орієнтація на розвиток наявних

резервів;

"Допомога для

само

опомоги"

282 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 283

— готовність сім'ї приймати допомогу соціальних працівників, педа

гогів, лікарів і ін;

— системний підхід до вирішення проблем сім'ї.

Щодо системного підходу, варто запам'ятати головне: людина розг-

лядається як активна особистісиа система, залучена до соціальної систе-

ми міжособистіспих взаємин більш високого порядку. Соціальний праці-

вник у цьому випадку стає частиною системи сім'ї. Робота соціального

працівника із сім'єю починається із вивчення всієї системи її соціальних

зв'язків, де діють не тільки сім'я, але і школа, сусіди, родичі та інші.

У роботі із сім'єю має значення конструктивістська перспектива кож-

ного з її членів. Це означає, що на поводження людини у конкретній

ситуації впливає не тільки поводження партнерів у іптеракції, але і влас-

не бачення дійсності (конструкція дійсності).

У ході професійної роботи з родиною застосовуються різні методи.

Важливим є ставлення соціального працівника до сім'ї: повага, емпа-

тія і послідовність у своїх діях.

Приведена нижче класифікація стосується методичних прийомів па

різних рівнях системи. Методи роботи пе можна розглядати ізольовано

один від одного. У залежності від вимог конкретної ситуації може засто-

совуватися той або інший метод, або їхня комбінація. Важливою є не-

обхідність співробітництва з іншими установами і використання їхніх

пропозицій і можливостей.

Соціально-иєдагогічна робота із сім'єю

припускає співробітництво з усіма членами

родини. При цьому використовуються методи

сімейно-тераиевтичного мислення і поводження,

що співвідносяться із ситуацією у конкретній проблемній сім'ї. Робота

проводиться за двома напрямками: ^ рішення проблем па соціально-

екопомічпому рівні; •/ рішенням проблем на рівні відносин. Це є

методами соціальної роботи і сімейної психології. Першочергова увага

приділяється проблемам, від яких сім'я страждає найбільшою мірою

або які вважає головними найближче оточення сім'ї. Причому

важливим є усвідомлення цих проблем членами сім'ї.

Як одна з ефективних форм сімейної терапії часто застосовується

метод "сімейних конференцій". Сутність його полягає у4 спільному об-

говоренні сімейних ситуацій і проблем. Результатом чого є відновлення

контактів між членами сім'ї, виявлення і нівелювання неконструктивних

стереотипів поводження, заміна їх конструктивними і функціональними.

Відносини членів сім'ї із соціальним працівником повинні бути, з

одного боку, досить довірливими, щоб можна було обговорювати про-

блеми, у тому числі і делікатного характеру. З іншого — повинні бути

досить діловими для того, щоб соціальний працівник завжди міг висло-

вити свою думку, навіть якщо її пе розділяють члени сім'ї клієнта.

Поряд із усіма соціальними й еко-

номічними труднощами, властивими сім'ї,

яку опікують, вона характеризується ще й

тим, що негативні взаємини переживає

досить часто, а в побудові гармонійних відносин має дуже малий досвід.

Дії соціального працівника спрямовані на ініціювання практичних дій,

бесід, у результаті яких у членів сім'ї здобувається досвід позитивних

відносин, конструктивного вирішення кризових ситуацій.

Основні напрямки дій, що формують нові взаємини і навички, це

планування витрат, ведення домашнього господарства, організація дозв-

ілля, підтримка вирішення шкільних проблем і тлі. Головне, що повинно

стати результатом такої роботи — це досвід позитивних відносин і по-

чуття самоповаги. Саме самоповага є головним інструментом у соціальній

роботі із сім'єю.

Ситуація у кризовій сім'ї часто характеризується соціальною ізоля-

цією і низькою самооцінкою. У ході групової роботи члени сім'ї здобу-

вають досвід налагодження контактів і спілкування з іншими людьми.

Таким чином, можна боротися із соціальною ізоляцією.

Ще один важливий елемент групової роботи полягає в тім, щоб

виявити індивідуальні сильні сторони членів групи, підтримати їх і зро-

бити очевидними для окремого члена групи і для групи в цілому.

У рамках співробітництва з місцевими державними органами можна

проводити різні види групової роботи, наприклад, жіноче свято або ди-

тячий день.

Крім того, до видів робіт, що виходять за межі сім'ї, відносяться

також організація канікул, дозвілля і спільні заходи для всієї сім'ї.

Спільно пережиті позитивні емоції зменшують почуття соціальної ізольо-

ваності, властиве кризовій сім'ї, і позитивно впливають на формування

почуття власної гідності.

Системна робота

з орієнтацією на

родину

Індивідуальна т

групова робота за

конкретними випадками

Теоретичні основи соціальної роботи

285

284 Соціальна робота

У цих акціях сім'ї мають можливість побачити соціальних праців-

ників в інших умовах, наприклад, як керівників якої-небудь груші, що

може внести свіжий струмінь у спільну роботу.

Важливим аспектом для сім'ї, якою опікуються, залишається ЇЇ інтег-

рація у безпосереднє соціальне оточення, так що в рамках роботи з

місцевими органами влади починається спроба залучення сімей у заходи,

уже проведені місцевою владою, чи ж виявлення якихось нових можли-

востей у співробітництві з іншими установами й організаціями.

Організація соціально-педагогічпої допомоги сім'ї

Розглянемо фази падання допомоги.

Співробітництво із сім'єю у рамках соціальпо-педагогічиої допомоги

можна розділити па п'ять фаз, що переходять одна в одну й у залежності

від особливостей сім'ї вимагають різної кількості часу.

1. Фаза встановлення контакту і знайомства.

На початковому етапі роботи із сім'єю важливим є знайомство сім'ї

й соціальної^) працівника. У цей час з'ясовуються взаємні очікування і

визначаються цілі роботи. Метою цієї фази є створення довірливих взає-

мин із сім'єю, що складають основу для успішного співробітництва.

2. Фаза психо-соціальиої діагностики.

На етапі психо-социальпої діагностики вивчаються проблеми сім'ї,

ресурси їхнього вирішення усередині сім'ї й у найближчому оточенні.

3. Фаза інтервенції.

Фаза інтервенції є головною робочою фазою надання допомоги. У

цей час проводиться робота з досягнення мети щодо всієї сім'ї й окремих

її членів. У ході роботи можуть коректуватися і мінятися не тільки

погоджені спочатку методи, але і мета.

4. Фаза згортання роботи.

На цій фазі необхідно підготувати сім'ю до завершення падання

допомоги. Якщо сімейна система є досить стабільною, то можна поступо-

во скорочувати обсяг допомоги.

5. Фаза додаткового курирування.

У проблемних ситуаціях сім'я повинна мати можливість звернутися

до соціальної служби і після надання соціально-педагогічпої допомоги.

Крім того, члени сім'ї можуть у рамках додаткової допомоги брати участь

у проведених групових заходах, в організації дозвілля і сімейних свят.

й індивідуальні можливості її членів. Якщо сім'я досягла запланованих

цілей чи якщо подальша робота з нею безперспективна, ставиться питан-

ня про завершення співробітництва.

Це принципова позиція для українських соціальних працівників: до-

помога надається клієнту в тому випадку, якщо він усвідомлює її не-

обхідність і робить усе, що потрібно від нього для досягнення резуль-

татів. У іншому випадку робота з клієнтом ( чи індивідуумом, сім'єю)

припиняється.

Як правило, на соціальио-педагогічпу роботу з сім'єю приділяється

два-три роки.

Соціально-педагогічпа допомога сім'ям здійснюється головним чи-

ном удома. Крім того, з педагогічної точки зору доцільним є необхідність

переносити роботу з окремими членами сім'ї, субсистемами чи з усією

сім'єю в офісні приміщення служби. Це дає можливість зробити зовнішні

рамки роботи досить гнучкими.

Для забезпечення якості соціальної допомоги

необхідне обговорення ходу і результатів

соціальної допомоги членами сім'ї й оцінка роботи.

Під час спільних обговорень із сім'єю

перевіряються і встановлюються загальні і приватні цілі, а також

необхідні кроки для їхнього досягнення.

Робота окремих фахівців із сім'ями вимагає регулярних обговорень

у колективі з метою обміну професійними знаннями і безупинної су-

первізії. Це дає можливість критично сприймати власну роботу, а також

оцінювати процеси, що відбуваються у сім'ї.

Через складність соціальпо-педагогічної роботи із сім'ями і постійни-

ми змінами умов роботи необхідно постійне підвищешія кваліфікації співро-

бітників.

Забезпеченню якості роботи служать:

— складання планів роботи із сім'єю (планів допомоги) кожні півроку;

— регулярні поточні і підсумкові звіти;

— щоквартальні координаційні й оцінні бесіди з працівниками відділів

у справах сім'ї і молоді.

Тимчасові і просторові рамки

надання допомоги сім'ї

Соціальпо-педагогічпа допомога

сім'ї планується як процес і орієн-

тується на проблеми конкретної сім'ї

Забезпечення

якості послуг,

о на

аютьс

286 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

287

6. Вулична соціальна робота

Однією з форм профілактики виходу дітей на вулицю є вулична

соціальна робота. В Україні вона вже отримала досить широке поширен-

ня, але не досить описана теоретично. Тому опис теорії і методики ви-

робляється, в основному, за матеріалами німецьких партнерів, де так

само описаний практичний досвід, напрацьований у ході реалізації проек-

ту "Надання допомоги "дітям вулиці" і соціально пезахищепим дітям та

підліткам".

Вулична соціальна робота з'явилася у 20-х

роках минулого століття у США. За допомогою

цієї форми роботи фахівці хотіли попередити

криміналізацію підлітків з бідних кварталів

великих міст, таких як Чикаго. Наприкінці шістдесятих—початку

сімдесятих років минулого століття соціальні працівники у Німеччини

усе більше стали цікавитися вуличною роботою. Причиною послугувало

погіршення соціального етапу багатьох категорій молоді, особливо

підлітків із груп ризику, пов'язане з економічними проблемами країни.

У даний час вулична соціальна робота у ФРН є повноправною фор-

мою роботи, заснованою на спілкуванні соціального працівника з молод-

дю у неформальній обстановці. Спілкування дає можливість виявляти

проблеми і надавати допомогу молодим людям.

Вуличні соціальні працівники працюють не тільки і не стільки у своїх

кабінетах. їхніми робочими місцями є вокзали, парки, дискотеки, закла-

ди для проведення вільного часу молоддю чи просто вулиця. Крім того,

вони працюють з родичами, учителями, найближчим оточенням своїх

клієнтів. Таким чином, створюються умови для молоді, що не має мож-

ливості чи бажання офіційно звернутися по допомогу, скористатися по-

слугами компетентного фахівця.

Головною умовою вуличної соціальної роботи

є створення для моло-

дих людей, що мають різні проблеми,

можливості користатися послуга-

ми фахівців,

що професійно покликані їм допомагати. Допомога припус-

кає не тільки підтримуючі бесіди і консультації, але і надання приміщен-

ня, у якому можна відпочити, пережити важкий час чи провести вільний.

Принципи вуличної роботи

фахівці Інтернаціонального Союзу фор-

мулюють у такий спосіб:

—

цілеспрямований пошук контактів з молодими людьми;

—

простота і гнучкість пропонованих заходів;

—

орієнтація на пестатки клієнтів;

—

добровільність звернення клієнтів за допомогою;

—

захист довіри й анонімності клієнтів;

—

обов'язковість і сталість надання допомоги.

Розрізняють

три види вуличної соціальної роботи:

за місцем проживання, що припускає роботу з усіма категоріями

підлітків і молоді в одному місті, мікрорайоні;

робота спрямована па конкретну цільову групу — наркоманів,

спортивних фанатів, бездомних тощо.;

соціально-педагогічний супровід під час професійного навчання

(ПТУ, професійні курси, учнівство тощо)

Форми вуличної соціальної роботи:

—

психосоціальпа профілактика;

—

соціальпо-правові та соціальпо-педагогічні консультації;

—

падання допомоги у вирішенні проблеми місця проживання;

—

кризова інтервенція — падання допомоги у розв'язанні конкрет

ної кризової ситуації;

—

інтенсивна підтримка, орієнтована на досягнення визначеної мети;

—

індивідуальні та групові заходи (педагогіка вільного часу);

—

соціальне посередництво (між клієнтом й членами його родини,

клієнтом й представниками різних державних установ і т.д.);

—

співробітництво зі школами, державними установами, службами з

метою вирішення проблем клієнта.

Встановлення контактів

Важливою складовою вуличної соціальної

роботи є процес встановлення контакту з

молодою людиною. Досвід показує, що через контакт з окремими

особами соціальний працівник може встановити мережу контактів, що

дозволить йому створити умови для індивідуальної і групової роботи,

проведення заходів.

Тактика

соціального працівника при встановленні контакту може бути

наступаюча або очікувальна. Використання тієї чи іншої тактики визна-

чається особистими якостями соціального працівника, специфікою ото-

чення, поводженням клієнта тощо.

Індивідуальна допомога

Теоретичні основи

вуличної соціальної

роботи

Методи вуличної

со

іальної

оботи

288 Соцісьіьна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 289

Сутність індивідуальної роботи як класичної форми полягає в кон-

сультуванні і соціальному супроводі молодих людей відповідно до їхньо-

го соціального стану, потреб, поглядів, інтересів і можливостей.

Дуже часто спостерігаються протиріччя між допомогою, яку треба

отримати молодій людині і тим, що реально можна зробити — цілями,

що ставить перед собою підліток; потенціалом особистісіюго розвитку

(знання, уміння, компетенція); вимоги до підлітка з боку родини, шко-

ли, ровесників; реальними можливостями вирішення ситуації; стану на

рийку праці, наявність потрібних навчальних закладів.

Непогодженість перерахованих вище позицій може привести до не-

вдач у роботі з підлітками і молоддю, тому початок соціальпо-педагогіч-

ної підтримки полягає у визначенні й аналізі бажань, об'єктивних можли-

востей клієнта і навколишнього середовища, можливостей падання допо-

моги. Потім випливає розробка плану падання допомоги і самодопомога.

Очевидно, що індивідуальна робота вуличного соціального працівни-

ка з клієнтом є тривалою. Це принципово в тім аспекті, щоб зрозуміти,

що вулична соціальна робота — це не "соціальна пожежна команда", а

довгостроковий цілеспрямований соціальний супровід клієнта чи групи

клієнтів.

Групова робота

Група є відмінним медіумом, за допомогою якого можна побачити не

тільки проблеми кожного її члена, але і можливості їхнього вирішення.

Саме тому вуличному соціальному працівнику важливо мати мож-

ливість скористатися приміщенням для групової роботи.

Переваги групової роботи різнобічні. Однією з причин об'єднання у

неформальні групи є потреба підлітків оточити себе людьми з подібними

інтересами та захопленнями, такими, що шанобливо ставляться до по-

зиції кожного члена групи. Приналежність до групи додає молодій лю-

дині відчуття захищеності й комфорту і дуже важлива для підлітків із

неблагополучних сімей. У групі молода людина одержує визнання своїх

умінь, переконань тощо, чого їй так не дістає у сім'ї. Приналежність до

групи може позитивно позначитися па розвитку особистості, диктує но-

вий стиль поводження, нові навички спілкування, що можуть позитивно

позначитися па комунікативних здібностях молодої людини, зокрема,

доповнити існуючий досвід спілкування в родині і школі у майбутньому.

Група дає додатковий досвід проведення вільного часу, участі у ма-

сових заходах, тобто формує додаткові соціальні навички.

Групову роботу можна організувати завдяки організації:

— спортивних заходів,

— навчання корисним навичкам,

— неформальних зустрічей,

— позашкільної роботи,

— гуртків за інтересами,

— подорожей тощо.

Вулична робота має більший ефект

тоді, коли вона використовує існуючий

соціальний потенціал мікрорайону, міста,

села. При цьому як партнерів варто розглядати не тільки функціонуючі

установи (школу, секції, підприємства, організації й іп.), але і найближче

оточення молодих людей: батьків, ровесників, друзів.

Завдання вуличних соціальних працівників щодо партнерів за місцем

проживання полягає у тому, щоб не тільки використовувати їхні ресур-

си, але й розвивати їх.

До роботи з громадськістю належить інформування про проблеми

молоді в мікрорайоні, доповіді, виставки, робота із засобами масової

інформації.

Нерідко саме вуличному соціальному працівнику доводиться ініцію-

вати роботу для поєднання зусиль у мікрорайоні, щоб поліпшити стано-

вище дітей та молоді.

Партнерами вуличного соціального працівника можуть бути батьки

і родичі, центри зайнятості, відділи у справах сім'ї та молоді, соцзабези,

міліція, установи соціальної, культурної, освітньої сфери.

Можливості вуличного соціального працівника. Головним напрям-

ком діяльності вуличного соціального працівника є превентивна робота з

молоддю. Консультації та підтримка молодих людей, які цього потребу-

ють, ири вуличній роботі стають більш інтенсивними і якісними, тому що

соціальний працівник не тільки слухає про проблеми клієнта, але і сам

бачить їхній прояв. Важливо, що вулична робота здійснюється па тій

стадії, коли молода людина ще не усвідомила своїх проблем, або усвідо-

мила, але соромиться до кого-пебудь звернутися. Тобто, вулична соц-

іальна робота дозволяє розв'язувати проблеми молоді па ранніх стадіях

їхнього існування.

Робота з громадськістю

за міс

ем п

оживанн

290 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

291

Література

1. Громадська думка: дослідження, аналіз, висновки. — К.: ДЦССМ,

2003.

2. Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками

1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківсько

го піклування / Ю.Г.Аптіикіи, Л.В.Балим, Л. С Волинець та іп. — К.:

Укр.іи-т соц.досліджень, 2000.

3. Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и

социально— психологическая помощь / Под. общ. ред. И.Д. Звере

вой. — К.: Наук, світ, 2001. — 63с: ил., табл. — (Библиотека соц.

работника, соц. педагога). — (Благополучие детей и молодёжи: возмож

ности социальной работы).

4. Дети улици. Что нужно запть для успешного управления проек

том. - СЫЫ Норе. Великобритания. ЮНИСЕФ, 1998.

5. Дети улицы. В помощь тем, кто работает с детьми. Центр социаль

но-педагогической и профилактической работы с детьми, нуждающимися

в особой опеке., К. 2002.

6. Доклад ЮНИСЕФ Независимой комиссии но гуманитарным воп

росам ООН, Женева, 1990.

7. Закон України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року

№ 2402 - III.

8. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради Украї

ни 28.06.1996 р.

9. Лагідний Д. Діти вулиці і під'їздів: [Де бере початок дитяча

бездоглядність? Де корінь цього зла?] ,// Українська газета. — 2002. —

12 вересня. — С.2.

10. Лукашов С, Зайцевская Т. Социальная помощь детям на ули

це. - ЮНИСЕФ. - Украина, 200. - 80 с.

11. Мостова Т. По той бік дитинства: [Берпритульні діти] // Осві

та України. — 2002. — 1 жовтня. — С. 6.

12. Надання допомоги "дітям вулиці" та соціально иезахищешшм

дітям та молоді. / за ред. С.Толстоухової, К.Акстмаіш // Іиформацій-

но-методичний збірник. — Випуск 3 — 4 . — К.: Ліга соціальних праці

вників України, Інтернаціональний Союз Німеччини, 2003.

13. Організація і технології соціальної роботи з дітьми вулиці/За

ред. проф. А.Й.Капської. — К.: Інтернаціональний Союз. Ліга соціаль

них працівників України. 2003. — 260 с.

14 Словішк-довідішк для соціальних педагогів та соціальних праців-

ників / За заг. ред. А. Й. Папської, І. М. Пінчук, С В. Толстоухо-

вої. - К.,2000. - 260 с

15. Табачник Д. Вирішення проблеми безпритульності - завдання

пріоритетне. // Соціальна політика. - 2003. - 29 січня.

16. Указ Президента України "Про Державну програму запобігання

дитячій бездоглядності на 2003 - 2005 роки".

Питання для самоперевірки

2. Розкрити законодавчу базу соціального захисту "Дітей вулиці"

3 Дати характеристику групи "дітей вулиці"

4 Розкрити причину появи такого соціального явища, як діти вулиці

5. Вчому полягають особливості технологій соціальної роботи з "дітьми

вулиці"

6. Чому наобхідно працювати з дітей, які пішли па вулицю

7. Назвати основні методи вуличної соціальної роботи

292 Соціальна робота

ГЛАВА 6.

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З

ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

Реформи, що відбулися у вітчизняній системі освіти за останнє деся-

тиліття, їх спрямованість па гуманістичні, особистіспо орієнтовані освітні

технології змінили ставлення до учнів, які виявляють неординарні здібності.

Зуявилися освітні заклади, навчальні й соціальні програми, громадські

організації й фонди, що основною своєю метою вважають навчання й

розвиток обдарованих дітей. Поступово в суспільній свідомості починає

формуватися розуміння того, що перехід до віку иаукоемшіх технологій

неможливий без збереження й примноження інтелектуального потенціалу

країни з талановитими дітьми.

За умов реформування системи національної освіти, піднесення ролі

творчої особистості в суспільстві значної актуальності набуває проблема

розвитку обдарованих дітей. Перспективним вирішенням може стати орган-

ізація такого педагогічного процесу, який започаткує методику пошуку

й відбору обдарованих дітей та створить умови для розвитку їхніх при-

родних творчих потенцій.

Зацікавленість суспільства цією проблемою досить широко відтворе-

на у державній програмі "Обдаровані діти", у концепції становлення

мережі середніх закладів освіти для розвитку творчої обдарованості

(1996 р.), у комплексній програмі пошуку, навчання й виховання обда-

рованих дітей та молоді "Творча обдарованість" (1991р.).

Побудова національної системи освіти в Україні, її докорінне рефор-

мування зумовлені необхідністю відтворення та розвитку інтелектуаль-

ного, духовного потенціалу народу, виходу вітчизняної науки, техніки й

культури на світовий рівень. У звуязку з цим особливої актуальності

набуває проблема пошуку, розвитку, навчання й виховання обдарованої

особистості.

1 .Характеристика творчої обдарованості дитини

Філософські, методологічні й психологічні засади розвитку творчої

обдарованості формуються па основі такої ієрархії понять:

— задатки — спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є ос-

новою для розвитку здібностей;

Теоретичні основи соціальної роботи

— здібності — індивідуальні особливості, що за сприятливих умов

дозволяють більш успішно оволодіти тією чи іншою діяльністю, розвуя-

зати конкретні завдання;

— обдарованість — специфічне поєднання здібностей високого рівня,

а також інтересів і потреб особистості, яке дозволяє виконувати певну

діяльність на якісно вищому рівні, що відрізняється від умовного "се

реднього рівня";

— творчо-обдарована дитина — це особистість, яка має яскраво

виражену спрямованість па здобуття наукових знань, генерування нових

іде» при розвуязаппі павчальпо-творчих і дослідницьких завдань, знає

історію й сьогоднішні тенденції розвитку предмета дослідження, володіє

значним обсягом інформації, має критичне мислення, відчуття нового,

високу допитливість, особистішу установку па сприйняття оригінального,

незвичайного, вміє встановлювати причиново-наслідкові звуязки, робити

висновки, аналізувати інформацію, будувати гіпотези, є чутливою до су

перечностей, організована, наполеглива в досягненні мети, має інтуїцію,

здатна до передбачення, фантазування, відкритого спілкування;

— творча обдарованість — це наявність індивідуального творчого,

мотиваційного і соціального потенціалу, що дозволяє отримати високі

результати в одній (або більше) із зазначених сфер: інтелектуальній,

творчій, соціальній компетентності, художній, психологічній;

— талант — система якостей, особливостей, яка дозволить особис

тості досягти визначних успіхів у здійсненні творчої діяльності оригі

нальним способом;

У цілому ж обдарованість можна уявити як систему, яка вміщує такі

компоненти:

1) біофізіологічиі, анатомо-фізіологічні задатки;

2) сеисорно-перцептивні блоки, що характеризуються підвищеною

чутливістю;

3) інтелектуальні й розумові здібності, що дозволяють оцінювати

нові ситуації й вирішувати нові проблеми;

4) емоційпо-вольові структури, що передбачають тривалі домінантні

орієнтації та їхня штучна підтримка;

5) високий рівень продукування нових образів, фантазія, уява тощо.

Більшість дослідників дитячої обдарованості пропонують певну син

тетичну структуру творчої обдарованості, вміщуючи в ній:

1) демчгуючу роль пізнавальної мотивації;

2) дослідницьку творчу активність, що виявляється в нових підходах

до постановки й вирішення проблем;

293

294 Соціальна робота

3) можливості досягнення оригінальних рішень;

4) можливості прогнозування й передбачення;

5) здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують ви

сокі етичні, моральні й інтелектуальні оцінки.

Аналізуючи дитячу обдарованість, необхідно виділити такі компо-

ненти особистіших якостей обдарованої дитини: 1 .Психофізіологічні:

— наявність природних задатків до активного й цілісного світосп-

рийняття;

— обумовлені природою потреби до розумової праці;

— розвиненість форм буттєвого сприйняття;

— прагнення до власної емоціпої незалежності (емапенпації), усві

домлення власної природпо-соціальпої цінності.

2.Інтелектуальні здібності:

— пізнавальний інтерес;

— інформаційна ерудиція;

— високий рівень інтелектуального розвитку;

— нестандартність мислення;

— здатність до абстрагування;

— діалектичне бачення.

3.Творчий (креатпвиий) потенціал:

— ініціативність;

— цілеспрямованість у виборі професійних видів діяльності;

— неордиііарпість підходів;

— інтенсивність розумової праці.

4.Світоглядні цінності:

— високий рівень свідомості й культури;

— іиіціативпо-активпа відповідальність;

— активність;

— високий рівень морально-естетичної рефлексії, самоаналізу й са

моконтролю;

— розвинені якості (соціальні, державно-правові, економічні, пол

ітичні, екологічні, громадянські, організаційні, гуманістичні, родинні,

моральні, естетичні).

Основні функції обдарованості:

— максимальна пристосованість до світу;

— знаходження рішень у всіх випадках створення нових, непередба

чених проблем, які вимагають саме творчого підходу.

Теоретичні основи соціальної роботи 295

Сьогодні більшість учених визнає, що рівень, якісна своєрідність і

характер розвитку обдарованості — це завжди результат взаємодії спад-

ковості (природних задатків) і соціального середовища, опосередковано-

го діяльністю дитини.

У постановці й вирішенні проблеми "обдаровані діти" існують дві

протилежні точки зору: "Усі діти обдаровані" іі "обдаровані діти" зуст-

річаються досить нечасто". Указана альтернатива знімається в межах

такої позиції: потенційна обдарованість відносно численних видів діяль-

ності властива багатьом дітям, тоді як актуальну обдарованість демоист-'

рує незначна частина дітей.

Оскільки обдарованість у дитячому віці можна розглядати в якості

потенціалу психологічного розвитку відносно наступних етапів життєво-

го шляху особистості, слід ураховувати складність самої проблеми "об-

дарована дитина". Обдарованість конкретної дитини — значною мірою

умовна характеристика. Найбільш значні здібності дитини не є прямим і

достатнім показником досягнень у майбутньому. Не можна закривати очі

па те, що ознаки обдарованості, які виявилися в шкільні роки, навіть за

найбільш, здавалося б сприятливих умов, можуть або поступово, або

досить швидко зникнути.

Врахувати такі обставини особливо важливо при організації практич-

ної роботи з обдарованими дітьми. Не слід вживати словосполучення

"обдарована дитина" в плані констатації (грубої фіксації) статусу даної

дитини. Це повуязано з тим, що досить очевидним є психологічний дра-

матизм ситуації, коли дитина, що звикла до того, що вона — "обдарова-

на", па наступних етапах раптом обуєктнвио втрачає ознаки своєї обда-

рованості.

Виходячи з цього, у практичній роботі з обдарованими дітьми замість

поняття "обдарована дитина" молена вживати поняття "ознаки обдарова-

ності" дитини (або поняття "дитина з ознаками обдарованості").

Ознаки обдарованості — це ті особливості обдарованої дитини, які

проявляються в її реальній діяльності й можуть бути оцінені під час

спостережень за її діями. Ознаки явної обдарованості зафіксовані у виз-

наченні й змісті компонентів і повуязані з високим рівнем виконання

діяльності. Разом з тим про обдарованість дитини доцільно судити в

єдності категорій "хочу" й "можу", тобто ознаки обдарованості охоплю-

ють два аспекти поведінки обдарованої дитини — інструментальний, що

характеризує ставлення дитини до дійсності й до своєї діяльності, а

також мотиваційний.

296 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 297

І. Інструментальний аспект поведінки

обдарованої дитини може бути окреслений таким

ознаками:

1. Наявність специфічних стратегій діяльності.

Способи діяльності обдарованої дитини забезпечують ЇЇ особливу,

якісно своєрідну продуктивність. При цьому виділяють три основних

рівні успішної діяльності, кожен з яких повуязаиий зі специфічною стра-

тегією ЇЇ здійснення: а)швидке засвоєння діяльності й висока успішність

її виконання; б) використання й винайдення нових способів діяльності в

умовах пошуку рішень у заданій ситуації; в) постановка нових цілей

діяльності за рахунок глибокого оволодіння предметом, що приведе до

нового бачення ситуації й пояснює появу раптових ідей і рішень; г)

багатство ідей, навіть фантастичних.

Для поведінки обдарованої дитини характерний останній рівень успі-

шності: новаторство як вихід за межі вимог виконання завдання.

2. Формування якісно своєрідного стилю діяльності, що виражаєть

ся в схильності "все робити по-своєму" й повуязаного з властивою обда

рованій дитині самодостатністю системи саморегуляції. Індивідуалізація

способів діяльності виражається в елементах унікальності її продукту.

3. Висока структурованість знань, уміння бачити предмет, що вив

чається в системі, здатність бачити складне в простому, а в складному —

просте.

4. Особливий тип освіченості може виявитися як у високій швид

кості й легкості навчання, так і в повільному темпі навчання, але з

наступним швидким застосуванням структури знань, уявлень, умінь.

5. Яскраво виражена працелюбність.

II. Мотиваційний аспект поведінки обдарованої дитини може бути

охарактеризований такими ознаками:

1. Підвищена, вибіркова чутливість до певних сторін предметної діяль

ності (знакам, звукам, кольору, технічним складникам і т.ін.) або до

певних форм власної активності (фізичної, пізнавальної, художиьо-ви-

разної), що супроводжується, як правило, переживаннями почуття задо

волення.

2. Яскраво виражений інтерес до тих чи інших занять або сфер

діяльності, надзвичайно високе захоплення будь-яким предметом, заг

либлення в ту чи іншу справу.

Наявність такої інтенсивності у певному виді діяльності має своїм

наслідком вражаючу наполегливість і працелюбство, підвищену пізиа-

вальну потребу, яка виявляється в ненаситній допитливості, а також

готовності за власною ініціативою виходити за межі вихідних вимог

діяльності.

3. Переваги парадоксальної, суперечливої й невизначепої інформації,

неприйняття стандартних, типових завдань і готових порад.

4. Висока критичність до результатів власної праці, схильність стави

ти зверхважкі цілі, прагнення до досконалості.

Слід відзначити, що поведінка обдарованої дитини зовсім не обо-

вуязково повинна відповідати одночасно усім вище перерахованим озна-

кам. Тим більше, наявність лише однієї з цих ознак повинна привернути

увагу вчителів, соціальних педагогів і мотивувати їх на ретельний і

тривалий за часом аналіз кожного конкретного випадку.

Питання для саморевірки

1. Чому проблема обдарованості дітей стала особливо важливою в

останні

роки?

2. Проаналізувати компоненти дитячої обдарованості.

3. Які компоненти особистіших якостей обдарованої дитини?

4. Проаналізувати змістовий аспект ознак обдарованості.

5. У чому суть підходів до проблеми обдарованості?

6. Наскільки правомірним є вживання поняття "обдарована дитина"?

Чи не доцільніше називати талановитих дітей "навченими" дітьми?

2. Типологія обдарованості

Диференціація видів обдарованості визначається критерієм, покладе-

ним в основу класифікації.

В обдарованості можна визначити як якісний, так і кількісний ас-

пект. А наявність якісних характеристик обдарованості передбачає виді-

лення різних якісно своєрідних її видів у звуязку з специфікою психіч-

них можливостей людини й особливостями їхнього вияву в тих чи інших

видах діяльності.

Аналіз кількісних характеристик обдарованості дозволяє описати

ступінь виражепості психічних можливостей людини.

Серед критеріїв виділення видів обдарованості можна назвати такі:

1. Вид діяльності й сфери психіки, що її забезпечують.

Ознаки

об

ованості:

298 Сощлііьна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 299

2. Міра сформовапості обдарованості.

3. Форма прояву.

4. Широта прояву в різноманітних видах діяльності.

5. Особливості вікового розвитку.

Види обдарованості й типологія обдарованих дітей.

З психологічної точки зору обдарованість, по-перше, є дуже склад-

ним психічним утворенням, у якому нерозривно переплетені пізнавальні,

емоційні, вольові, мотиваційні, психофізіологічні й інші сфери психіки.

По-друге, обдарованість багатогранна, її прояви залежать від віку й

характеризуються значною індивідуальністю, яка визначається виключ-

но своєрідним поєднанням різних сфер психіки обдарованої людини. По-

третє, для оцінки обдарованості використовуються різноманітні критерії.

Внаслідок цього обдарованість виділяється за:

^ широтою прояву — загальна або спеціальна;

•/ типом передбачуваної діяльності — інтелектуальна, академічна,

творча, художня, психомоторна (спортивна), конструкторська, лідерська

(організаторська) й та ін.;

^ інтенсивності вияву підвищеної готовності до навчання — обдаро-

вані, високообдаровапі, виключно або особливо обдаровані (таланти й

вундеркінди);

^ виду прояву — явний і прихований той, що не проявився;

^ темпу психічного розвитку — обдаровані з нормальним темпом

вікового розвитку або ж із значним його випередженням;

^ вікові особливості прояву — стабільні або ті, що проходять (вікові);

^ особистіспим, тендерним (соціально-статевим) та іншими особли-

востями.

Указаним видам обдарованості відповідає певна типологія обдарова-

них дітей. Доцільно виділити дві такі групи: до однієї з них належать

діти з гармонійним розвитком пізнавальних, емоційних, регуляторних,

психомоторних, особистіших й інших сторін психіки; в іншу входять

діти, психічний розвиток яких відрізняється нерівномірністю (дисипхро-

нією) на рівні сформованості вказаних психічних процесів. Наприклад,

дитина з високорозвипутим інтелектом може відрізняться емоційного

нестійкістю, недорозвиненістю психомоторної сфери та ін. До другої

групи частіше за все потрапляють високо або виключно обдаровані діти.

Ця особливість їхнього розвитку багато в чому зумовлює необхідність

надання їм психологічної допомоги й підтримки.

Вирази "обдаровані учні", "видатні діти" — досить умовні. Тому

термінами (стосовно розумової сфери школярів) означають учнів з до-

сить раннім розумовим підйомом, з яскравою виражепістю тих або інших

спеціальних розумових якостей, з ознаками сприятливих передбачень різно-

го наукового таланту. Але оскільки мова йде про дітей, усі ці характери-

стики мають значення лише чогось передбачуваного: особливості, що

виявилися, не можуть одержати бажаного розвитку, залишитися нереал-

ізованими.

Разом з тим істинні здібності інших дітей можуть знаходитися ніби в

прихованому стані й виявитися значно пізніше, що є запереченням нега-

тивного прогнозу, якщо він зроблений.

Важливо відзначити також, що, хоча обдарованість найтісніше по-

вуязана з рівнем розвитку здібностей, їх не можна ототожнювати. На-

приклад, недопустимо розглядати інтелектуальну обдарованість ізольо-

вано від пізнавальних потреб, емоційної включепості, здатності до регу-

ляції своїх дій.

Крім того, вияви й прояви обдарованості нерозривно повуязаиі з

розвитком психофізичної, вольової та інших сфер психіки людини.

Враховуючи, що всі вони з віком учня розвиваються, то й обдаро-

ваність у цілому є явищем динамічним, що змінюється в часі як за

інтенсивністю прояву, так і за мірою й характером взаємозв'язків між її

структурними компонентами.

3. Особливості творчої обдарованості

та її проблеми у дитини

На відміну від "дорослої", яка є реальністю у створенні продукту

або ідеї, дитяча обдарованість має свою специфіку в продуктах твор-

чості, перебігу творчого процесу, індивідуального розвитку, предметної

спрямованості.

Специфічні особливості дитячої обдарованості:

1) вона є суто субуєктивпою діяльністю, продукт якої не мас сусп

ільної значущості, мотивована почуттями задоволення, інтересу, отже,

самим процесом творчості;

2) вона може мати замасковані й реальні форми свого прояву, тобто

дитина може заявити про себе завдяки певним успіхам у якійсь діяль

ності, здебільшого — це музика, здібності до образотворчої діяльності,

художньої, артистичної або це наукова, технічна обдарованість;

3) дитяча творчість — нелінійна й за своїм виявом має гетерохрон-

ний характер: одна дитина може мати на якомусь етапі свого розвитку