Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

260 Соціальна робота

На когнітивиому рівні — цс переборювання аіюзопюзії; па рівні

самосвідомості — вплив па самооцінку, самоповагу; на рівні поведінки

— зміна стилю та напрямку життя та вплив на оточення узалежпепого;

на емоційному — комплексне лікування ефективних порушень; па моти-

ваційному — створення та закріплення мотивів, альтернативних пато-

логічній пристрасті до алкоголю.

В офіційній медицині з індивідуальних методик психотерапії відхи-

лень поведінки у вигляді алкогольної залежності найбільше поширення

має метод сугестивного впливу у формі емоційпо-стресової терапії, так

звані методи "кодування", які мають директивний або опосередкований

характер. Метод не є популярним серед самих узалежпених через

нестійкість ремісій та неетичне відношення до них, як до особистостей зі

сторони лікарів-наркологів.

Опосередкована психотерапія складається з "комплексу різноманіт-

них маніпуляцій (від ритуальних до хірургічних), які несуть у собі спе-

цифічні психологічні навантаження, що націлені па підвищення навію-

вання при виробленні та закріпленні у свідомості узалежпепого специф-

ічної лікувальної домінанти" (А.Гофман). Комплекс заборонних мір на-

цілений на вироблення у пацієнта страху перед тяжкими розладами здо-

ров'я, якщо він повернеться до вживання алкоголю. Це часто призво-

дить до виникнення ятрогенних иевротичішх розладів та вторинних дев-

іацій поведінки. До недоліків цих методик можна віднести також і широ-

ке використання шоку та болі в момент кодування і продукування у

пацієнта міфічного мислення, що "у їх мозок вводиться матеріалізований

код, який здатен стримувати їх потяг до алкоголю".

До цієї груші заходів відносяться такі методи як кодування за О.Дов-

женком у різних модифікаціях, акупунктура, "Торпеда", "Пролопг-2" та

інші.

На нашу думку одним з найефективніших методів психотерапії алко-

голізму є групова психотерапія, яка використовує феномен групового

тиску. Саме групова терапія володіє значними ресурсами для переборю-

вання алкогольної аіюзопюзії, акцентація себе, як узалежпепого, вирі-

шення та послаблення внутрішньо особистіспого конфлікту, складностей

між особистісиої взаємодії.

Психотерапевт (психолог з проблем узалежпенпя) самостійно виби-

рає для роботи один із стилів: директивне керівництво, співпереживаюче

керівництво чи емоційно-иейтральие партнерство. Ефективність терапії і

вибір стилю залежить від етнокультуральпої специфіки як узалежпено-

го, так і терапевта.

Теоретичні основи соціальної роботи

261

За думкою І.БОІЙЯ та С.Цицарєва, доцільне проведення групової

психотерапії в два етапи. На першому — проводиться робота над відно-

шенням узалежпеиого до хвороби, в центрі уваги другого — інтрап-

сихічпі та міжособистісиі проблеми. Особлива увага приділяється підви-

щенню самооцінки та самоповаги серед учасників групи. Серед методик, які

використовуються під час проведення групи слід виділити: вільну

дискусію, проективні малюнки, ролеві ігри, психогімнастику. Оптималь-

ною, при проведенні групи, є кількість учасників 8-12. Склад групи є

сталим па протязі всього часу терапії т.з. закриті групи. Недоцільно

вводити в групу учасників, старших за 50 років. Тривалість одного

заняття 1,5-2 години. В умовах стаціонару група може працювати 4-5 раз в

тиждень, в амбулаторних умовах — до 2-х раз в тиждень. Ефек-

тивність групової психотерапії залежить від особистіспої та професійної

позиції психолога до проблеми иаркогешшх узалежпепь.

Поведінка та емоційні прояви ведучого групи стають моделлю на

основі якої будуються взаємовідносини учасників групи. Оптимальною

прийнято рахувати не директивну, підтримуючу поведінку з елементами

керівництва. Терапевт не пропонує узалежненим готових рішень. Найб-

ільшою популярністю сьогодні у психологів користується щоденник уза-

лежнених "алкоголь і моє життя", примірник якого наводиться в додат-

ку №2.

Сімейна психотерапія алкогольної залежності базується на впевне-

ності в тому, що формування алкоголізму, як хвороби є сімейною про-

блемою. Вона спрямована на формування у членів сім'ї алкоголіків тве-

резого відношення до захворювання і лікування хворого, послаблення в

них невротичної симптоматики, зміни системи внутрішньо-сімейіюго спілку-

вання та взаємодії. Важливою задачею сімейної психотерапії є аналіз та

руйнування патологічних і маніпулятивпих взаємовідносин узалежиепих

з їх найближчими родичами.

Одним з найпоширеніших способів групової психотерапії алкоголіз-

му є терапія "12 кроків", яка входить в структуру громадського руху

"Анонімних Алкоголіків" (АА).

На відміну від інших програм, програма "12 кроків" використовує

моральність, духовний підхід та формування релігійності в якості одно-

го з терапевтичних прийомів.

Програма включає в себе наступні етапи та принципи:

І. Визнання безсилля перед алкоголем, визнання втрати контролю

над власним життям. Людина повинна капітулювати перед алкоголем,

без чого неможливий початок процесу видужання.

262 Соціальна робота

II. Визнання того, що видужати може допомогти тільки Сила, більш

могутніша за самого хворого. Саме це дозволяє узалежпепому позбави

тись відчуття себе "центром Всесвіту" і пов'язаних з цим зобов'язань.

III. Рішення передоручити свою волю і своє життя Богу, як кожен з

нас його розуміє.

IV. Добросовісний та щирий аналіз себе та свого життя з моральної

точки зору. Це дозволяє визначити міри, націлені па досягнення бажа

них змін у своєму житті.

V. Етан, під час якого навчаємось покорі. Це створює фундамент

для повної капітуляції перед алкоголем, підготовка до якої проводилась

попередньо.

VI. Складання списку людей, перед якими відчуваємо провину. Го

товність спокусити провину перед ними.

VII. Особисте відшкодування завданих цим людям збитків, крім тих

випадків, коли це могло зашкодити їм, або будь-кому іншому.

VIII. Поглиблення самоаналізу, щоденне підведення результатів своєї

поведінки, усвідомлення своїх слабких та сильних сторін.

IX. Намагання шляхом молитви та медитації поглибити свідомий кон

такт з Богом, як кожен з пас його розуміє.

X. Активне падання допомоги іншим членам програми. Виховання

почуття самоповаги, самодисципліни, без чого алкоголік це в стані утри

мувати тверезість.

М.Бруно запропонована методика, яку називають психотерапією твор-

чим самовираженням. Саме ця методика користується популярністю в

психокорекційній та соціальній роботі з групами ризику. Вона включає:

1) терапію шляхом створення художніх творів (література, музика, жи-

вопис і т.д.); 2) терапія творчим спілкуванням з природою; 3) терапія

творчим колекціонуванням; 4) терапія занурення в минуле; 5) терапія

щоденників та записних книжок; 6) терапія творчих мандрівок; 7) тера-

пія листування з психологом, яке носить терапевтичний характер.

При корекції сім'ї співузалежпених виправдовує себе метод інтер-

венції, розроблений В.Джоисоном. В терапії та корекції наркоманії вико-

ристовують методи та засоби подібні до лікування алкоголізму. Але

якщо медикаментозні стратегії купування фізичної залежності від п'ян-

ких речовин ідентичні, подібні також і способи сугестивної терапії та

психофармакотерапії (за виключенням замісної терапії, доцільність якої

є дуже сумнівною), то психологічні стратегії зняття психологічної за-

лежності кардинально різняться.

Теоретичні основи соціальної роботи 263

Це зумовлено тим, що в основі розвитку алкогольної залежності

лежать патопсихологічні натерпи розвитку та формування особистості, а

в основі наркотичної — адиктивиі розлади. Але головна різниця це у

визнанні наркозалежності сімейним адиктивпим патерном. Як було зазна-

чено вище, у індивіда з адиктивною націленістю поведінки значно зни-

жена активність до буденного життя, життя, наповненого вимогами й

обов'язками.

Основними методами психокорекції адиктивпої поведінки паркоза-

лежиих є екзистаиційпа та сімейна психотерапія. В основу екзистенцій-

иого підходу психотерапії паркозалежіюсті покладено вирішення базо-

вих екзистеиційпих конфліктів особистості, пов'язаних з такими пробле-

мами: 1) змістовністю та безглуздістю існування; 2) життя та смерті; 3)

ізоляції від суспільства та втягненпя у спілкування з людьми; 4) свобо-

ди, відповідальності, волі, несвободи, залежності.

Умовою терапії є:

а) прийняття клієнта таким, яким він є, а саме емпатійність, безприс

трасність, відмова від позиції засудження, оцінки щодо вживання нарко

тиків;

б) щирість — бажання допомогти пацієнту усвідомити власні пробле

ми, знайти спосіб їх вирішення, а не маніпулювання ним;

в) позитивний погляд на можливість позбавлення від наркотичної

залежності в кожному окремому випадку.

Процес психологічного консультування включає в себе спільні роз-

думи психолога і паркозалежпого про екзистенціальні кризи, зумовлені

неможливістю вирішення одного із перерахованих базових конфліктів.

У процесі психокорекції в ігрових умовах проходить моделювання

фрустроваиих життєвих ситуацій, у яких клієнт повинен зорієнтуватись

та адекватно відреагувати. Важливим є вироблення навичок комуніка-

тивного спілкування та толерантності. Екзистенційпа терапія виходить з

того, що "терапія може бути причиною особистісних змін лише пост-

ільки, оскільки вона приводить пацієнта до прийняття пової моделі пове-

дінки" (А.Веліс).

Криза беззмістовності здатна формувати адиктивпий тип девіаитої

поведінки, тому що саме при ній загострюється бажання втечі від реаль-

ності шляхом штучної зміни свого психічного стану. Проблема пошуку

сенсу життя вміщає у собі роздуми про існування космічного та особис-

того сепсу життя. Під першим розуміємо задум, який існує ззовні та

вище особистості і обов'язково передбачає деяке магічне чи духовне

впорядкування Всесвіту.

264

Деякі психотерапевтичні методики (12 кроків, нсихосиптез) роблять

акцент па ньому аспекті терапії. І хоча екзистепційпа психотерапія не

носить релігійно-духовпого характеру, вона придає моральності особис-

тості велике значення. Тут принципом виступає положення, що життєві

сенси лежать не ззовні, а в всередині людини, що тільки сама особистість

здатна визначати зміст та сенс свого життя, тобто являтись суб'єктом,

який власне і створює зміст та визначає сенс буття.

Основою на усвідомлення сенсу життя поряд з усвідомленням інте-

лектуального, морального, тілесного, духовного самовдосконалення зна-

ходиться поняття змістовності життя. Під залучепістю розуміємо вклю-

чення девіапта в практичну діяльність, реальну активність в перетво-

ренні світу, близького оточення та самого себе. В соціальній роботі це

може проявитись в роботі неурядових молодіжних громадських організа-

ціях та рухах (додаток — приклад роботи Клубу "Екологічно чиста

молодь").

Існуючий гедонічний парадокс: чим більше ми шукаємо задоволення,

тим більше воно від пас віддаляється, в терапії наркоманії вирішується

наступним чином. По-перше, так як задоволення є другорядним продук-

том змісту життя, то і пошуки треба зосередити не на пошуках задово-

лення, а па пошуках сенсу (В.Франкл). По-друге, сенс, як і задоволен-

ня, повинен матись па меті дотично, а відчуття змістовності та задоволе-

ності є продуктом відчуття залученості, включеиості.

Важливим в психокорекції паркозалежпості є також групові психоте-

рапевтичні стратегії, які націлені на формування відповідальності. Вони

включають п'ять наступних стверджепь-усвідомлень (І.Ялом):

1) усвідомлення того, що життя іноді буває нечесним і несправедливим;

2) усвідомлення того, що неможливо уникнути життєвих страждань

та смерті;

3) усвідомлення того, що які б не були в нас стосунки з ближніми,

нам належить впоратись з труднощами самостійно;

4) усвідомлення, що зустріч з базовими питаннями нашого буття:

життя та смерті, дає нам можливість прожити своє життя більш чесно і

менш тривіально;

5) усвідомлення, що саме ми самі несемо кінцеву відповідальність за

те, як ми проживемо своє життя, незалежно від того скільки підтримки і

керівництва ми отримуємо від інших.

Проблема відповідальності завжди поєднується з проблемою локусу

контролю. У иакозалежних переважає екстернальний локус контролю.

Такі девіапти схильні вірити в існування зовнішнього контролю за їх

Теоретичні основи соціальної роботи 265

поведінкою, впевнені, що в багатьох обставинах їх життя, і в тому, як

вони реагували па них, винні інші люди, випадок, везіння. Найбільш

яскраво недостатність суб'єктивного локусу контролю в наркоманів про-

являється в ситуаціях пошуку допомоги в позбавленні від наркотичної

залежності. Тому вони падають перевагу таким методам психотерапії,

при яких відповідальність за результати лікування та корекції лежить па

терапевті, і практично 99% пе схильні приймати на себе відповідальність

за утримання від вживання.

У процесі сімейної психотерапії проходить становлення в адиктивпій

родині оптимальних взаємодій, формування сапогеппих патернів поведін-

ки, комунікативної компетентності та толерантності.

На думку В.Петрова, у психотерапевтичній роботі з паркозалежними

необхідно виділяти наступні особливості, яких необхідно дотримуватись:

а) недопустимість авторитарної позиції терапевта. Наркоман відмо

виться від терапії, якщо консультант буде виступати у ролі судді або

мораліста;

б) необхідність знання багаточислешшх проблем та аспектів нарко

манії — фармакологічна дія наркотичної речовини, вдачі, звички, тра

диції, особливості наркотичної субкультури;

в) поетапність реабілітаційних заходів. Відмова від наркотиків лише

перший крок у довгому шляху утримання тверезості. Наркозалежний не

здатен змінити вже звичний стиль нетверезого життя в один день. Не

обхідні час та терпіння, щоб порожнеча, яка з'явилась після відмови від

наркотиків, була заповнена.

Протягом останніх років популярністю серед наркозалежних стали

користуватись методи агі-теранії, казко-терапії.

Однією із сторін корекції первинної та вторинної паркозалежної

поведінки є профілактична робота. Найбільш ефективною вважається

програма формування життєвих навичок, а саме:

а) павичок ефективного спілкування, критичного мислення, само

стійного прийняття рішень, вироблення сталої адекватної самооцінки;

б) павичок "відстояти себе", уникнення ситуацій невиправданого

ризику, вмінь робити раціональний життєздоровнй вибір;

в) навичок регуляції емоцій.

З цією метою можуть бути з успіхом використані тренінг як метод

активізації сил і волі клієнтів у протидії наркоречовинам.Тому вважаємо

за доцільне подати варіант програми профілактики хімічних узалсжиень

серед учнівської молоді "Твій вибір", а також примірник тренінгу, які

сприяють розвитку та формуванню вищезазначених павичок і можуть

266 Соціальна робота

бути використані психологами, соціальними педагогами, соціальними пра-

цівниками центрів соціальних служб, наркослужб та керівниками груп

само підтримки паркозалежних та членів їхніх сімей.

Література

1. Белоусов С. Дитячі девіації: причини та наслідки. — С.-Петер

бург: "Луч" - 1998. - 197с.

2. Берн 3. Игрьі, в которме играют люди. Психология взаимоотно-

шеїшй. Люди, которьіе играют в игрьі. Психология человеческой судь-

би. - Москва, 1988. - 329 с.

3. Вирджшшя Сатир. Вьі п ваша семья. Руководство по личлостиому

росту./ Пер. с аигл. — Москва: Изд-во ЗКСМО — Пресе — 2000. —

167 с.

4. Вирджшшя Сатир. Общая семейпая тераиия./ Пер. с. апгл. —

361 с.

5. М.И.Буянов. Ребепок из пеблагонолучіюй семьи. — Москва: "Про-

свещепие" — 1988. — 287 с.

6. Семья в нсихологической консультанті./ Опмт и проблеми иси-

хологического консультирования. / Под ред. А.А.Бодалева, В.В.Стоми-

па. - Москва, 1989. - 471 с.

7. Торохтий В.С. Основи психолого-иедагогического обеснечепия

работьі с семьей. - Москва: МГСУ, 2000. ч.і. - 185 с.

8. Ю.М. Якубова, Н.В.Лавринепко, М.М. Московка. Батьків не

обирають... - Київ.: А.Л.Д., 1997. - 293 с.

Питання для самоперевірки

1. Дати характеристику особам, схильним до вживання паркогеппих

речовин.

2. Розкрити мотивацію зловживання паркогенпих речовин.

3. Які психологічні прояви паркогенпої залежності?

4. Назвати основні принципи вибору психокорекцііпгіх методик.

5. Визначити методи психокорекції узалежпої поведінки особистості.

Теоретичні основи соціальної роботи 267

ГЛАВА 5. СОЦІАЛЬНА

РОБОТА З ДІТЬМИ ВУЛИЦІ

1. "Діти вулиці"... та їх шлях до вулиці

Державна система соціального захисту, яка трансформується в нових

умовах, поки ще не є настільки гнучкою, щоб своєчасно і адекватно

реагувати па існуючі негативні соціальні прояви.

Незахищеною категорією у будь-якій країні є діти, члени сімеіі яких

потребують допомоги від суспільства у вирішенні своїх проблем. Діти з

таких сімей, як правило, перебувають у складному матеріальному, психо-

логічному, емоційному стані. Небажаючи примиритися з реальністю, діти

йдуть із рідних домівок. У значної частини таких дітей фактично немає

рідних сімей, оскільки батьки п'ють, бродяжать, перебувають у місцях

позбавлення волі тощо. Діти вимушені проживати у чужих людей, у

сім'ях родичів, в оточенні інших дітей, па вокзалах, у залишених будів-

лях тощо.

За останні 10-15 років кількість дітей, які більшу частину свого

часу, у тому числі й нічного, перебувають па вулиці, набула великого

масштабу. З'явилася нова категорія дітей, яких звично називають "дітьми

вулиці". У державних закладах про них говорять як про безпритульних,

соціальних сиріт, позбавлених батьківської опіки.

У Законі України "Про охорону дитинства" (№ 2402 -III від 26

квітня 2001 р.)визпачешіі поняття безпритульна дитина "дитина-сирота".

В Україні спостерігається катастрофічне збільшення кількості дітей,

позбавлених батьківського піклування. Із 80 тисяч дітей-сиріт і дітей,

позбавлених батьківської опіки, лише близько 7% — біологічні сироти,

тобто реально не мають батьків. Решта — діти, котрі стали сиротами при

живих батьках. Частіша таких дітей іде жити па "вулицю", і вулиця стає

для них домівкою.

Саме тому посталала необхідність падання соціальної допомоги цим

дітям, що дозволить їм повернутися (при можливості і доцільності) до

рідної сім'ї, знайти інше постійне місце проживання (інтернат, опікунсь-

ку чи прийомну сім'ю), розпочати повноцінне самостійне життя.

У 90-х роках для вирішення даної проблеми в Україні була створена

система державних і недержавних притулків. Однак більшість із них є

268 Соціальна робота

закладами закритого тішу, куди діти підліткового віку добровільно не

звертаються. Крім того, там не передбачена вулична соціальна робота,

яка б дозволила знайти коїпакт з "дітьми вулиці", зацікавити їх у зміні

життєвої ситуації.

Хто ці діти? Звідки вони з'явилися? Чому залишаються на вулиці?

За визначенням ІОШСЕФ, "діти вулиці — це неповнолітні, для

яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і незайняте жит-

ло, і незаселепі землі і т.п.) стала постійним місцем перебування" [1].

Безперечно, дане визначення не охоплює велику кількість варіантів

існування дітей, які з різних причин опинилися па вулиці. Адже серед

них є й такі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. У ряді

країн паралельно функціонують два поняття: "діти, які працюють на

вулиці" і "діти, які живуть па вулиці". Іноді зустрічається таке поняття,

як "діти, котрі живуть на вулиці разом із своєю сім'єю".

За визначенням Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ІОНІСЕФ), до

"дітей вулиці" належать:

- діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасових

помешканнях (покинутих будинках тощо) або не мають взагалі постійно

го житла і кожен раз ночують у новому місці; їхніми першочерговими

потребами є фізіологічне виживання і пошук житла (безпритульні діти);

- діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, перена-

селешшя житла, експлуатацію та різні види насилля (фізичне, сексуаль

не, психічне) проводять більшу частину дня, а іноді й ночі, на вулиці

(бездоглядні діти);

- діти — вихованці інтернатів та притулків, які з різних причин

втекли з них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають під опікою

держави) [10].

Збільшення кількості "дітей вулиці", в першу чергу, зумовлено ди-

намікою сімейного життя. Як зазначалось у доповіді ІОНІСЕФ Неза-

лежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році, "дитина потрап-

ляє па вулицю через те, що її сім'я переживає кризу, і якщо ще не

розпалася, то перебуває па межі розпаду[6] ".

Результати досліджень Державного інституту проблем сім'ї і молоді,

проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для

молоді у 2002 році показали, що до "дітей вулиці" в Україні слід відне-

сти наступні групи неповнолітніх: [1]

■•ґ безпритульні діти — діти, які не мають постійного місця прожи-

вання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім'ї; діти,

котрих вигнали з дому батьки;

Теоретичні основи соціальної роботи 269

-^ бездоглядні діти — діти, які мають визначене місце проживання,

але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в

результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів)

матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків,

байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

■^ діти-втікачі з навчальпо-виховних закладів — діти, яких не влаш-

товують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психоло-

гічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного

типу або притулках;

■^ діти-втікачі із зовні благополучних сімей — діти з високим рівнем

конфліктності, патохарактерологічпими особливостями, відхиленнями у

психічному й особистішому розвитку;

^ діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного

перебування па вулиці; діти, позбавлені систематичної батьківської тур-

боти, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими озна-

ками важковиховувапості, схильні до безцільного проведення часу.

В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії

дітей, тому "діти вулиці" розглядаються як пеструктурований об'єкт: до

нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначено-

го місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з

нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці;

які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяж-

ництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних кате-

горій дітей існує різна мотивація виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріаптпість шляхів виходу дітей на вулицю, можна

дати таке визначення суті поняття "діти вулиці":

1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до "дітей

вулиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

2) "діти вулиці" — діти, які офіційно не визнані позбавленими

батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиро

тами, оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються

їхнім вихованням. Поняття "діти вулиці" об'єднує в собі безпритульних

і бездоглядних дітей [14].

Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд досліджень із

визначення основних характеристик "дітей вулиці", з'ясування їхнього

стилю житія і потреб. Це дозволило виявити:

— більшість "дітей вулиці" — діти підліткового віку;

— хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

270 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 271

— більшість підлітків виховується у багатодітних сім'ях;

— надто часто "діти вулиці" проживають у нетипових для України

сім'ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

— серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди,

які мають постійну роботу;

— значна частина дітей вулиці має проблеми з батьками, найближчи

ми родичами;

— значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до стату

су "вуличної" має низьке матеріальне становище сім'ї;

— значна частина "дітей вулиці" заробляє гроші самостійно, причо

му досить часто "робота" дає гарні прибутки, але є асоціальною: крадіж

ки, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

— "діги вулиці" часто зазнають експлуатації й насилля з боку ровес

ників і дорослих на вулиці та вдома;

— діти нерегулярно харчуються, часто голодають;

— "діти вулиці" вживають алкоголь, наркотики, нюхають клен, па

лять [ 1 ].

У процесі проектування соціальної роботи з

"дітьми вулиці" в рамках дослідження даної

проблеми ми вважали за доцільне використати

модель "Вертушки" (^егсЬ & БіСіетепіе).

Суть моделі полягає в тому, що процес входження в кризову ситуа-

цію (вживання наркотиків, нікотинова залежність, вихід на вулицю тощо)

умовно розбивається па 5 етапів: від стадії байдужості, коли людина не

проявляє ніякого интересу до певної вади, до діаметрально протилежної

стадії байдужості, коли людина має цю ваду і навіть не задумується про

те, що з цим необхідно боротися. Повернення до стану відсутності вади

не може проходити миттєво, воно припускає ряд проміжних стадій, які

були пройдені у процесі набуття вади. Модель називається "вертушка"

або "двері, що крутяться", тому що перейти з одного положення дверей

до іншого неможливо без проходження проміжної стадії.

Враховуючи особливості "дітей вулиці" як групи ризику, ми транс-

формували зазначену модель і виокремили п'ять стадій зміни стилю жит-

тя дитини у процесі "виходу на вулицю":

1. Стадія байдужості: дитина навіть не розглядає можливість виходу

на вулицю, причому "вихід на вулицю" передбачає широке розуміння

цього поняття.

Підготовча стадія

Стадія дій

Діаграма 1. Модель

"Вертушки" трансформована з

урахуванням специфіки дітей

вулиці

2. Стадія раздумів — дитина по-

справжньому задумується над тим,

щоб залишити домівку й піти на вулицю.

3. Підготовча стадія — дитина має намір впити па вулицю.

4. Стадія дії — дитина практично реалізує кроки для виходу па

вулицю.

5. Стадія підтримки дії — дитина перебуває на вулиці.

Процес переходу від активної дії до стану байдужості (повернення з

вулиці) також охоплює п'ять стадій.

1а. Стадія байдужості — дитина навіть не розглядає питання можли-

вості повернення додому чи іншого варіанту повернення з вулиці.

2а. Стадія раздумів — дитина по-справжньому роздумує над чим,

щоб повернутися з вулиці.

За. Дитина приймає рішення повернутися з вулиці найближчим

часом.

4а. Стадія дії — дитина робить спроби повернутися з вулиці.

5а. Стадія підтримки дії — дитина, яка повернулася з вулиці, назад

не повертається.

Очевидно, говорячи про "дітей вулиці", ми, в першу чергу, маємо на

увазі дітей, які знаходяться на стадіях 4, 5, 1а і 2а, тобто тих, хто вже

перебуває па вулиці. Саме папих мають бути спрямовані дії соціального

працівника. При цьому ми розуміли, що у відповідності до термінології,

Стадія дій

Підготовча стадія

Стадія підтримки дій

Стадія роздумів

Стадія

невизначеності

Стадія байдужості

Стадія роздумів

Соціальний супровід

Шлях дитини на

ли

цю

272 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 273

запропонованої вище, абсолютно всі діти мають досвід самостійного існу-

вання на вулиці, у них порушено попередні соціальні зв'язки (з сім'єю,

родичами, школою, друзями), їхній стиль життя (перш за все токсикома-

нія), людські цінності і набуте соціальне оточення міцно тримас їх на

вулиці. Спеціалісти притулків відмічають, що з такими дітьми працювати

дуже важко і можливість їх звернення по допомогу й повернення в сім'ю

(або інтернат) мінімальна.

Тому говорячи про роботу з "дітьми вулиці", необхідно мати на

увазі роботу з широкою категорією дітей, які вже вийшли на вулицю чи

потенційно можуть там опинитися

Для розробки стратегії падання допомоги "дітям вулиці", можна

умовно поділили об'єкт ("дітей вулиці") на 9 груп. В основу такого

поділу лягли показники: де живуть діти, з яких вони сімей [12] :

1. Діти, які реально не мають сім'ї й постійно мешкають па вулиці

2. Діти, які постійно мешкають па вулиці й мають асоціальні сім'ї

3. Діти, які постійно мешкають па вулиці й мають нормальні сім'ї

4. Діти, які не мають сім'ї, але мешкають і вдома, і на вулиці

5. Діти, які мешкають і вдома, і па вулиці та мають асоціальну сім'ю

6. Діти, які мешкають і вдома, і па вулиці та мають нормальну сім'ю

7. Діти, які мешкають вдома, але батьків не мають

8. Діти, які мешкають вдома, але їхня сім'я є асоціальною

9. Діти, які мешкають вдома й мають нормальну сім'ю

Таке структурувапня об'єкту створює передумови прогнозування пев-

ного виду допомоги, необхідної будь-якій з названих груп.

2. Соціально-правові основи захисті/ дітей, що

потребують соціально-педагогічної допомоги

Професійна діяльність соціального працівника базується на певних

законодавчих документах: законах, указах, постановах, актах.

Міжнародна декларація про забезпечення виживання, захисту і роз-

витку дітей, яка прийнята на Всесвітній зустрічі на вищому рівні в

інтересах дітей, що відбулася в Організації Об'єднаних Націй у м Нью-

Йорку ЗО вересня 1990 року, проголошує пріоритетність проблем дитини

у суспільстві. Таке рішення представників усього світу — керівників

190 держав, у тому числі й України, зобов'язало "...полегшити скрутний

стан мільйонів дітей, які проживають в особливо важких умовах, таких,

як ... сироти та бездоглядні діти, діти робітішків-мігрантів і жертви

стихійних лих та катастроф, викликаних діяльністю людини, діти-пшалі-

ди та діти, які піддалися жорстокому поводженню, що проживають у

несприятливих соціальних умовах і підлягають експлуатації..." [15] .

Конвенція про права дитини, яка прийнята та відкрита для підписан-

ня, ратифікації й приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї

ООН 20 листопада 1989 року, в Україні набрала чинності 27 вересня

1991 року, логічно й адекватно розвиває ці положення.

Базуючись на ідеї першочерговості загальнолюдських цінностей та

всебічного розвитку особистості, Конвенція визнає пріоритет інтересів

дитини в суспільстві, наголошує на неприпустимості її дискримінації за

будь-яких ознак чи мотивів і, насамперед, — па необхідності прояву

державою і суспільством особливої турботи про соціальпо-депривовапих

дітей: сиріт, інвалідів, біженців, правопорушників.

У цьому документі акцептується увага па тому, що дитина, яка тим-

часово або на постійно позбавляється сімейного оточення не повинна

залишатися у такому оточенні, має право па особливий захист та допомо-

гу з боку держави (стаття 20).

Визнання Україною Конвенції ООН про права дитини, її основних

вимог у національному законодавстві України зумовило посилення уваги

громадськості до дітей, які тимчасово або на постійно позбавлені сімей-

ного оточення.

Сьогодні у нашій державі законодавче вирішення захисту прав дітей-

сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, базується па положеннях

статті 52 Конституції України: "...утримання та виховання дітей-сиріт і

дітей, позбавлених батьківської опіки, покладається па державу" [8].

Базові положення щодо влаштування дітей, котрі з певних причин не

можуть виховуватися у власній родині (смерть батьків, позбавлення бать-

ківських прав чи засудження батьків, асоціальні умови виховання в рідній

родині і т.п.), викладені в Сімейному кодексі України.

Законодавчим документом, що містить основні положення щодо за-

хисту прав дітей, с Закон України "Про охорону дитинства" [7] від 26

квітня 2001 р. № 2402-ІП. Законом визначені основні положення щодо

створення і забезпечення оптимальних умов для розвитку дітей-сиріт і

дітей, позбавлених батьківської опіки. Зокрема, безпритульні діти влаш-

товуються тимчасово до притулків для неповнолітніх, у яких створю-

ються умови для соціальної адаптації, ведеіься підготовка до повернен-

ня у рідні сім'ї або до передачі під опіку (піклування). Контроль за

умовами виховання і проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьк-

274 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 275

івського піклування, у родинах опікунів (піклувальників), усиновителів,

у дитячих будинках сімейного типу, у прийомних сім'ях покладається па

органи опіки і піклування чи інші спеціально уповноважені органи.

Па подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячої без-

доглядності і безпритульності, профілактики правопорушень серед дітей

спрямовані Укази Президента України "Про затвердження Комплексних

заходів щодо профілактики бездоглядності і правопорушень серед дітей,

їхньої соціальної реабілітації в суспільстві" (від 18 березня 1998 року

№ 200/98) і "Про додаткові заходи щодо запобігання дитячій бездог-

лядності" (від 28 січня 2000 року № 113/2000).

З метою забезпечення тимчасового влаштування безпритульних дітей,

а також визначення їхнього статусу і подальшого місця проживання

службами у справах неповнолітніх створюються притулки для непов-

нолітніх, діяльність яких регулюється Постановою Кабінету Міністрів

України "Про Типове положення про притулок для неповнолітні служби

в справах неповнолітніх" від 9 червня 1997 р. № 565.

На вирішення проблем дитячої бездоглядності, створення належних

умов для соціальпо-психологічиої реабілітації дітей, їх фізичного і розу-

мового розвитку спрямована Державна програма запобігання дитячій

бездоглядності на 2003-2005 роки, яка затверджена Указом Президента

України від 21 лютого 2003 року № 154/2003.

Основними завданнями програми є:

— підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій без

доглядності шляхом удосконалення иормативпо-иравової бази;

— поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної підтримки

дітей, які перебувають у складних життєвих ситуаціях;

— виявлення неблагополучних сімей і забезпечення захисту прав

дітей, які виховуються в них;

— удосконалення системи і підвищення ефективності діяльності ус

танов соціального захисту дітей (із поліпшенням побутових умов);

— розробка науково-методичпих основ запобіганню дитячій бездог

лядності;

— забезпечення підготовки і перепідготовки фахівців соціального

захисту дітей.

Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств із да-

ною категорією молоді, як "діти вулиці", дозволив вичленити окремі

аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомоги дітям

та підліткам.

Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерства осв-

іти і науки України викопує певні функції щодо профілактики бездог-

лядності:

^ виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків, та їх розміщен-

ня у павчальпо-виховішх закладах,

■^ здійснення контролю за відвідувашшям такими дітьми навчально-

виховпих закладів, загальноосвітніх шкіл.

Міністерство освіти розробило систему інформування про сім'ї по-

тенційних усиновителів, опікунів і піклувальників.

Крім того, міністерство постійно працює над механізмом повернення

дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин покинули школу.

Головне управління медичної допомоги дітям і матерям (Міністер-

ство охорони здоров'я України в основному надає медичну допомогу

дітям, у тому числі "дітям вулиці".

Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середовища

правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до иавчальпо-виховпого

закладу, вони направляються у стаціонарні відділення лікарень з метою

повного медичного обстеження, де, при потребі, отримують необхідну

медичну допомогу.

Державний комітет у справах сім'ї та молоді:

^ виявляє можливості та створює умови для розвитку альтернатив-

них форм сімейної опіки: фостерпих сімей, дитячих будинків сімейного

типу;

^ здійснює профілактиктичні заходи щодо попередження безпри-

тульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілітацію;

■^ розробляє документи, що складають основу державних Концепцій,

законів.

Державний центр соціальних служб для молоді взяв на себе функ-

цію координатора роботи обласних, міських та районних центрів соціаль-

них служб для молоді (ЦССМ) щодо падання юридичної, психологічної

і соціальної допомоги "дітям вулиці".

Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з дітьми

вулиці, дітьми-сиротами, "Телефонів Довіри", консультативних пунктів.

У цьому домінуючу роль відіграють обласні і районні центри ССМ.

Кримінальна міліція у справах неповнолітніх Міністерства

внутрішніх справ України основним своїм завданням щодо захисту прав

неповнолітніх бачить налагодження тісної взаємодії із зацікавленими

міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодо проф-

ілактики бездоглядності дітей та підлітків.

276 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 277

Районними відділеннями кримінальної міліції у справах неповнолітніх

проводиться практична робота з "дітьми вулиці".

Зокрема, це:

^ пошук і повернення до постійного місця проживання неповнолітніх,

які залишили сім'ю (у випадку можливості повернення туди);

^ виявлення дорослих осіб, які "втягують" неповнолітніх у зло-

чинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебрацтво;

^ притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєї соц-

іальпо-виховпої функції стосовно дітей.

3. Причини появи соціального явища — "діти

вулиці"

Реальна ситуація в Україні свідчить, що проблема "дітей вулиці"

з'явилася не вчора, але за різних умов вона розвивалася по-різному.

Іноді важко навіть пояснити, що спонукує дітей залишати родину, шко-

лу, близьких людей і йти на вулицю. Проте, уже сьогодні можна стверд-

жувати, що існує ряд факторів, які, в основному, дозволяють усвідоми-

ти, чому все частіше діти обирають такий ненадійний і часто небезпечний

спосіб життя. Як відзначається у матеріалах ІОНІСЕФ [1], феномен

вуличних дітей є симптомом надзвичайного соціального н економічного

неблагоіюлуччя у країні, а потім і в сім'ї.

1. Соціальпо-економічпі умови появи "дітей вулиці"

— Погіршення матеріального становища значної частини населення

України.

— Збільшення незайнятих дігей і підлітків.

— Економічна експлуатація дорослими дитячої праці (залучення до

жебракування, крадіжок, махінацій тощо.).

— Послаблення відповідальності батьків за утримання і виховання

дітей.

— Загострення розбіжностей і конфліктів між батьками і дітьми.

— Ослаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем їхнього

проживання і навчання.

— Негативні тенденції у засобах масової інформації, пропаганда на

силля і легкого життя.

2. Причини відмежування дітей від сім'ї

— безробіття обох чи одного з батьків;

— відсутність постійного місця роботи батьків чи залучення їх до

так званого "човникового бізнесу";

— відсутність постійного житла;

— розлучення батьків.

— асоціальний спосіб життя одного чи обох батьків,.

— примус дітей дорослими членами родини до жебракування.

— злочинні дії батьків

— різноманітні форми насилля, спрямованого і па дітей

— раннє і/або позашлюбне материнство

— неповна родина

— повостворені родини

4. Технології соціальної роботи з "дітьми вулиці"

та соціально незахищеними дітьми та підлітками

"Діти вулиці", безумовно, вимагають допомоги, підтримки, захисту.

Проте, щоб їх захистити, необхідно, насамперед, їх зрозуміти. Зрозумі-

ти, хто вони, чому вулиця стала для них місцем, що заміняє сім'ю,

близьких, затишок домівки?

Зрозуміти таких дітей — спробувати задіяти механізми, які б сприя-

ли вилученню дітей з вулиці, з каналізаційних люків, підвалів тощо.

Для соціального працівника важливим с питання: куди дитина ніде

вночі, з ким буде завтра, хто простягле їй руку, за ким вона піде. Адже

"доброзичливих", котрі прагнуть обдурити дитину, використовують у

своїх цілях — чимало. Тому соціальному працівнику потрібно встигнути

першому підійти до дитини, зрозуміти її проблеми, відгукнутися на дитя-

че горе.

Соціальний працівник для таких дітей є своєрідною "швидкою допо-

могою". Він бере па себе відповідальність за її долю, підтримуючи у

складних ситуаціях, намагаючись повернути до рідної сім'ї або ввести у

повий світ. Цим світом спочатку може стати притулок, орієнтований на

те, щоб повернути дитину до сім'ї (рідної, опікунської, прийомної). Но-

вим світом для дитини можуть стати спеціальні центри, де працюють

кваліфіковані фахівці, які здатні надати допомоу. Робота у таких цент-

рах будується па індивідуальних потребах і зорієнтована па падання

психологічної, соціальної і матеріальної допомоги, навчання дітей навич-

кам, що допоможуть уникнути хвороб, насильства, вчасно піти з вулиці.

278 Соціаііьна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 279

Що і на якій стадії виходу дитини із сім'ї може і повинен зробити

соціальний працівник для того, щоб допомогти дітям вулиці і дітям, які

перебувають у складній життєвій ситуації?

У соціальній сфері існує два види організації роботи.

/. Менеджмент, зорієнтований на процес. Сутність його полягає в

тому, щоб здійснювати певні дії або заходи, орієнтовані па падання

допомоги клієнту. Передбачається, що результат цих заходів обов'язко-

во буде позитивним.

2. Менеджмент, зорієнтований на результат — це організація

падання послуг, головною метою яких є заздалегідь визначений резуль-

тат. Методи досягнення є похідними від очікуваного результату.

Автори даного посібника дотримуються такої позиції соціальної ро-

боти, яка зорієнтована па результат. Це означає, що не важливо, скільки

проведено бесід, консультацій чи рейдів. Важливо, скільки дітей не пішло

па вулицю, повернулося до сім'ї, одержали павички самостійного життя

й реалізували їх. Причому очікувані результати для кожної групи клієнтів

будуть різними.

Відповідно реалізуються 5 основних напрямів соціальної роботи.

/. Профілактична соціальна робота. Дитина перебуває на стадіях

"роздумів і підготовки", тобто розглядає вихід па вулицю як можливу

перспективу. На цій стадії необхідна соціальпо-ирофілактичпа робота з

дітьми та підлітками для вирішення конфліктів із батьками і вчителями;

залучення дітей до клубів за інтересами, дитячих та молодіжних гро-

мадських організацій, різних спортивних секцій. Завданням етапу є по-

вернення дитини до стану байдужості щодо виходу па вулицю. Тобто

потрібно створити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід па

вулицю як варіант вирішення своїх життєвих проблем.

2. Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям "дії і

післядії". Тобто дитина вже знаходиться па вулиці, а соціальний праців

ник повинен вживати дії, спрямовані па пробудження у дитини бажання

залишити вулицю. Метою соціальної роботи у даній ситуації є повернен

ня дітей з вулиці додому. Результат досягається шляхом виявлення та

вирішення проблем дітей, пов'язаних найчастіше з сім'ями, особливо

кризовими, школою, ровесниками.

3. Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у ситу

ації, коли днтипа перебуває па стадії індиферентного стану, тобто живе

па вулиці і ие розглядає варіантів зміни свого способу життя. У такій

ситуації метою роботи є подолання байдужості дитини до власної долі,

пробудження бажання мати затишок, можливість спілкуватися з близь-

кими чи рідними людьми, просто змінити обстановку тощо. Ця робота

повинна спонукати дитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілку-

вання з дітьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше боять-

ся думати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сформованої

ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своє життя ґрунтуєть-

ся, насамперед, па реальній можливості зробити це. Такою реальною

можливістю може бути наявність місця (центра), де дитині нададуть

притулок, зрозуміють і допоможуть; це може бути варіант самостійного

життя — працевлаштування, одержання житла тощо. Рідше — це варі-

ант повернення до сім'ї, на жаль, до цього часу, як правило, усередині

сімейні відносини остаточно зруйновані.

4. Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямок ре

алізується па стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося розбудити

інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому активізується спілку

вання таких дітей із соціальними працівниками. Діти звертаються по

допомогу до соціально-психологічипх реабілітаційних центрів, соціаль

них служб для молоді тощо. Метою діяльності соціального працівника

на цьому етапі є допомога дитині у поверненні до нормального життя.

5. Соціальний супровід. П'ятий напрямок — це вихід на своєрідний

фініш: дитина повертається до рідної сім'ї або до сім'ї родичів, до інтер

натної установи і починає самостійне життя. Цей період вимагає особли

вої уваги соціального працівника, який здійснює соціальний супровід

дитипи або сім'ї, до якої вона повернулася.

Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності, що

реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволяють ствер-

джувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити на три вели-

ких етапи:

1. Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

2. Створення соціальних, психолого-педагогічпих умов для повер

нення дитини з вулиці.

3. Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом (сім'єю,

прийомною сім'єю, загальноосвітніми установи иптерпатного типу тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, ми розмістили

у посібнику методичні рекомендації, що дозволяють бачити логіку про-

фесійної соціальної роботи з дітьми вулиці.