Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

178 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 179

Не можна однозначно стверджувати, що питання соціального захис-

ту сімей з дітьми-іпвалідами перебуває десь на задвірках сімейної політи-

ки. Навпаки, проблемі захисту дітей з обмеженими функціональними

можливостями в останні роки приділяється все більше уваги. Позитивну

роль у цьому плані відіграв Закон України від 16 листопада 2000 року

"Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвал-

ідам", де вперше поставлене питання про необхідність пошуків шляхів і

механізмів поліпшення життя таких дітей та створення умов для їхньої

інтеграції в суспільство.

Деталізації низки заходів по удосконаленню системи підготовки і

перепідготовки спеціалістів для роботи з даною категорією дітей є відоб-

раженням уваги держави до цієї проблеми у затвердженій в Концепції

ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та Положенні про міжвідомчу

координаційну раду з питань ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів,

Постанові Кабінету міністрів (від 12 жовтня 2000 р.) та Положенні про

навчальио-реабілітіційний центр (Наказ Міністерства освіти й науки Ук-

раїни від 28 серпня 1997 р.). Зокрема, став певним стимулом в активі-

зації соціальпо-реабілітаційпої роботи з дітьми-інвалідами Указ Прези-

дента України від 2 грудня 2002 року "Про додаткові заходи щодо

посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003

році Року людей з інвалідністю", па якай активно відгукнулися обласні

і міські державні адміністрації, соціальні служби для молоді, управління

у справах сім'ї.

Загалом усі ці документи є активним відгуком па Конвенцію О ОН

про права дитини, в якій статтею 23 визначається право дитини-іпваліда

вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють

впевненості у собі, а також право дитини па особливе піклування, дос-

туп до освіти, відновлення здоров'я, соціального, культурного і духов-

ного життя.

Ці положення знайшли також відображення і в Національній про-

грамі "Діти України", де рання реабілітація хворих дітей-інвалідів розг-

лядається як проблема національного значення, що потребує першочер-

гового розв'язання.

І якщо до 90-х років соціальна політика щодо інвалідів мала в основ-

ному компенсаційний характер, коли вся увага концентрувалась на гро-

шових виплатах, то сьогодні створення реабілітаційних центрів передба-

чає завдання іншого характеру: адаптація дітей і молодих інвалідів до

соціального, а життєвого середовища, до інтересів та потреб інвалідів.

У цьому плані помітним кроком щодо створення умов для активної

життєдіяльності стала Постанова Кабінету Міністрів України "Про Ком-

пенсаційну програму розв'язання проблем інвалідності" у 1992 році У

цій Програмі викладено комплекс дій, спрямованих па поетапне вирішен-

ня проблем інвалідів у сфері:

■^ профілактики інвалідності, медичної, соціально-трудової реабілі-

тації;

■/ падання інвалідам протезио-ортопедичиої допомоги і забезпечення

транспортними засобами;

■^ створення інвалідам рівних можливостей;

■^ створення інвалідам умов для одержання освіти, реабілітація

інвалідів в освіптніх закладах;

^ культури, відпочинку, фізкультури та спорту;

■^ поліпшення матеріальпо-іюбутових умов інвалідів;

^ наукових досліджень з проблем інвалідності.

Для фінансування робіт і державних програм із соціального захисту

інвалідів постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 1991

року № 92 створено Фонд соціального захисту інвалідів з відділеннями

в Автономній Республіці Крим, областях, містах, Києві і Севастополі.

Враховуючи основні причини розвитку дитячої інвалідності (спадкові

хвороби, вроджені вади розвитку та дитячий травматизм) з метою зни-

ження негативного вплву цих факторів на стан здоров'я населення Украї-

ни в навчальні плани загальноосвітніх закладів введено предмети, які

засобами освіти стимулюють молодь до здорового способу життя — "Фізич-

на культура і здоров'я" та "Основи безпеки життєдіяльності людини".

У вищих навчальних закладах всіх рівнів акредитації, незалежно від

форм власності, Державними стандартами вищої освіти передбачається

вивчення курсу "Безпека життєдіяльності людини" як обов'язкової за-

гальноосвітньої дисципліни, що включає розділи долікарської допомоги і

валеології. Передбачається вивчення майбутніми вчителями курсів "Ос-

нови валеології" і "Основи медичних знань" як складових фахової підго-

товки вчителів. У більшості педагогічних вищих навчальних закладів

"Валеологія" як загальноосвітня навчальна дисципліна викладається по-

чинаючи з 2000 року.

У 2002 році в Класифікатор професій ДК-003-95 введено професії

"валеолог" і "педагог-валеолог". Міністерством освіти і науки прово-

диться робота щодо введення до Переліку напрямів та спеціальностей, за

якими здійснюється підготовка фахівців, "біолог-валеолог" та "вчитель

культури здоров'я".

180 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 181

Враховуючи реальну ситуацію в Україні розроблено цілу систему

соціального захисту інвалідів. Це, зокрема:

■^ пенсійне забезпечення,

•/ державне соціальне страхування,

^ державна соціальна допомога,

^ система пільг та компенсацій як соціальна підтримка,

^ соціальний захист потерпілих від Чорнобильської катастрофи,

^ фінансове забезпечення програм соціального захисту інвалідів,

-/ медичне забезпечення інвалідів,

■^ медичне забезпечення інвалідів,

■^ освіта інвалідів,

^ соціальна і нрофесіі'ша реабілітація тощо.

Система соціальної реабілітац дитини лише тоді зможе спрацювати

на повну потужність, якщо вона у своїй сукупності сприятиме відновлен-

ню фізичного, психічного і соціального статусу дитини з вадами більш

якісно при значно менших фінансових затратах, оскільки основні витра-

ти лягають па плечі батьків, котрі виховують дитину.

Така система характеризується відкритістю та доступністю, наближе-

на до місця проживання дитини, що дозволяє батькам або особам, які їх

замінюють, брати участь у реабілітаційному процесі. Діти не вилучають-

ся із сім'ї, не порушуються біологічні, фізіологічні та психологічні зв'язки

дитини з матір'ю, рідними та близькими людьми.

Комплексно вирішуючи питання дитячої інвалідності та реабілітації,

відділення Фонду соціального захисту інвалідів акцентують основну увагу

па підтримці діяльності і створенні реабілітаційних центрів для дітей-

іпвілідів.

Створення системи ранньої соціальної реабілітації дітей-іпвалідів

при здійсненні професійної, медичної та соціальної реабілітації осіб з

обмеженими фізичними і психічними можливостями дає змогу заверши-

ти формування цілісної реабілітаційної системи в Україні, проводити

цілеспрямовану загальнодержавну політику запроваджувати новітні ре-

абілітаційні методики, спільними зусиллями спрямувати їх па допомогу

дітям-інвалід ам.

Оптимальним варіантом, як стверджують дослідники, батьки і спеціа-

лісти є спеціалізована служба "Центри соціальної соціально-психолого-

педагогічиої реабілітації дітей та молоді з обмеженими функціональними

можливостями" (далі служба) діяльність якої регламентує Положення,

розроблене Державним центром соціальних служб для молоді".

З мстою оптимального вирішення проблеми соціального захисту і

підтримки дітей з обмеженими функціональними можливостями УДЦССС,

Державшій комітет у справах сім'ї та молоді, а також Державним інсти-

тутом проблем сім'ї та молоді було проведене соціологічне дослідження

"Соціальна адаптація дітей та молоді з функціональними обмеженнями".

Дане дослідження дозволило виявити основні соціальні проблеми, з яки-

ми стикаються діти і молодь з функціональними обмеженнями та їхні

батьки, які виховують таку категорію дітей, скреслити можливі шляхи

удосконалення процесу вирішення проблем даної групи дітей і молоді.

Висновки, яких дійшли автори дослідження після проведення опиту-

вання методом анкетування респондентів трьох категорій, показали, що

основні проблеми дітей і молоді з функціональними можливостями зосе-

реджені у 7 основних сферах:

^ матеріальне забезпечення (різниця між реальним прожитковим

мінімумом і встановленими виплатами по інвалідності, брак реалізації

встановлених законодавством пільг і нестача деяких додаткових, недо-

статність безкоштовного забезпечення технічних і медичними засобами

лікування, реабілітації, компенсації вад і захворювань);

■^ медичне обслуговування (недостатня кількість і якість послуг без-

коштовного лікування, а також профілактики, реабілітації і ранньої діаг-

ностики, брак спеціалізованих закладів і кваліфікованих фахівців, особли-

во в невеликих поселеннях, нестача заходів щодо оздоровлення і сана-

торного лікування, зокрема брак путівок для дітей з батьками);

^ психологічна допомога дітям і батькам (нестача відповідних

осередків і фахівців, матеріально-технічного та іпформаційію-методич-

ного забезпечення інноваційних методів роботи);

^ освіта і професійне навчання (нестача спеціальних груп у дитя-

чих садках і спеціальних класів у загальноосвітніх школах, спеціальних

шкіл, особливо в малих поселеннях, недостатня якість надомного на-

вчашія і спеціальної підготовки педагогів, що його здійснюють, недо-

статність закладів професійного навчання і можливостей безкоштовного

продовження освіти);

■^ працевлаштування дітей і батьків (невиконання законодавчих квот

щодо працевлаштування, нестача спеціальних робочих місць, прий-

нятного режиму і умов праці, брак можливостей надомної праці, спеціалі-

зованих підприємств, недостатність зусиль Державної служби зайнятості);

•^ спілкування, заняття улюбленими справами (нестача осередків -

клубів, денних центрів соціальної адаптації, центрів соціальпо-психолог-

ічної реабілітації дітей та молоді з функціональними обмеженнями —

182 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 183

спеціалізованих служб ЦССМ, творчих майстерень тощо, інноваційних

форм роботи — груп взаємодопомоги, спеціальних змін в таборах відпо-

чинку тощо, інших форм роботи державних і громадських організацій,

які займаються проблемами інвалідності);

^ підготовка дітей і молоді до самостійного життя (нестача

центрів соціальної адаптації, центрів соціальїю-психологічіїої реабіліта-

ція дітей та молоді з функціональними обмеженнями — спеціалізованих

служб ЦССМ, закладів професійної орієнтації і навчання, діяльності

щодо сприяння працевлаштуванню, створення спеціалізованих служб знай-

омств тощо);

•/ вільне пересування (невиконання вимог законодавства щодо при-

стосування будівельних споруд і транспорту до потреб людей з функціо-

нальними обмеженнями, певна нестача транспортних пільг).

Зважаючи па те, що і Державний центр ССМ, і місцеві реабілі-

таційні центри ставлять собі за мету створити всі можливі умови, щоб

допомогти дітям інтегруватися в повий соціум, у суспільство, важливо

було звернути увагу на одну із проблем, яка стосується, перш за все,

дітей — форма і місце навчання. Причому особливий інтерес викликають

відповіді самих дітей з функціональними обмеженнями (паралельно про-

водилося опитування їхніх батьків і експертів).

Серед функціональних характеристик сімей, які мають дітей з обме-

женими можливостями, па нашу думку, найбільш значущими є такі:

1) матеріальне забезпечення сімей;

2) психологічний клімат в сім'ї;

3) загальна культура сім'ї;

4) реабілітаційна культура сім'ї;

5) реабілітаційна активність;

6) ставлення до патології дитини.

З метою виявлення особливостей сім'ї, окрім структурних і функціо-

нальних характеристик, важливі також індивідуальні особливості ЇЇ членів.

До них відносяться; соціальїю-демографічиі, фізіологічні, психологічні,

патологічні звички окремих членів сім'ї, а також характеристика дитини,

вік, рівень фізичного, психічного, мовного розвитку, інтереси, здібності,

освітня установа, яку вона відвідує, рівень навчання і спілкування, на-

явність поведіїїкових відхилень, патологічні звички, мовленнєві і психічні

відхилення.

Поєднання індивідуальних характеристик членів сім'ї з її структур-

ними і функціональними можливостями утворюють комплексну характе-

ристику — статус сім'ї. Для визначення статусу сім'ї користуються таки-

ми поняттями:

— соціальїю-екопомічний статус;

— соціальпо-психологічний статус;

— соціально-культурний статус.

Індивідуальні характеристики членів сім'ї фіксуються у ході інтер-

в'ю, безпосереднього спостереження і (або) за результатами обстежень,

проведених іншими спеціалістами (лікарем, психологом, корекційним пе-

дагогом).

Структурні компоненти сім'ї визначаються в основному під час бес-

іди чи вивчення офіційних документів ( медична соціальна карта, тощо).

Для визначення психологічного клімату сім'ї можна використовува-

ти відкрите та опосередковане спостереження, тести (тест-оиитувальник,

опитувальник для батьків, малюнок сім'ї), а також результати спостере-

жень проведених психологом, психотерапевтом.

Рівень загальної культури включає показник освіти дорослих членів

сім'ї, побутову та поведінкову культуру членів сім'ї. При цьому можна

застосовувати інтерв'ю, що дозволяє виявити коло інтересів, розвиток

духовних потреб, організацію дозвілля, спільні форми відпочинку.

У ході вивчення умов забезпечення раньої реабілітації дітей зверта-

лася увага на ряд показників, які дозволили виявити певні "білі плями"

у роботі з даною категорією дітей та їх батьками:

•^ матеріальне забезпечення;

■^ медичне обслуговування;

■^ психологічна допомога дітям і батькам;

■^ освіта і професійне навчання;

-Ґ працевлаштування дітей і батьків;

-Ґ спілкування, заняття улюбленими справами;

■^ підготовка дітей і молоді до самостійного життя;

■^ вільне пересування.

Зокрема, відповіді експертів стосувалися причини, що зумовлюють

матеріальні, медичні, освітні проблеми сімей, які виховують дітей і мо-

лодь з функціональними обмеженнями.

Відповіді показують, що найбільш гострою з числа проблем, з якими

стикаються сім'ї з дітьми і молоддю з функціональними обмеженнями, є

прична недостатнього матеріального забезпечення. Експерти вважа-

ють, що матеріальні проблеми зумовлені такими факторами (наводяться

в порядку частоти згадувань):

^ нестабільна економічна ситуація в країні;

184 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 185

-ґ недосконалість законодавчої бази стосовно матеріального забезпе-

чення і соціальної захищеності родин, що виховують дітей-інвалідів;

^ значна мінусова різниця між державними виплатами на дітей-швалідів

і реальним прожитковим мінімумом;

•^ ліквідація, в багатьох випадках, допомоги матерям, що не працю-

ють і доглядають дітей-швалідів, з причин незначного перебільшення

норми доходів на члена сім'ї, яка є жебрацькою і образливою;

•^ наява велика частина безробітних серед батьків, котрі виховують

дітей-іпвалідш;

^ дорогі лікуванні й медикаменти;

■^ високі комунальні платежі;

^ відсутність будівництва державного житла унеможливлює покра-

щення саиітарпо-житлових умовах, тобто поліпшення здоров'я дітей і

батьків, відповідно зростають витрати па лікування;

■^ недостатнє безкоштовне забезпечення протезами, іншими технічни-

ми пристроями;

^ недоступність безкоштовного санаторно-курортного лікування;

-ґ нестача центрів соціально-психологічпої реабілітації дітей та мо-

лоді з функціональними обмеженнями, недостатня можливість залишити

дитину у денний час і піти працювати, брак інших форм розвантаження

батьків для роботи та відпочинку;

^ відсутність центрів ранньої діагностики, що збільшує кількість

інвалідів та іп;

•^ дорожнеча діагностики й консультування; ^

некомпетентність фахівців-медиків;

^ недоступність спеціалізованої допомоги в невеликих населених пун-

ктах;

■^ екологічна ситуація в місцях проживання;

^ відсутність профілактичних заходів;

•ґ відсутність інформації про методи ранньої діагностики і реабілі-

таційні заходи та іп.

Причинами психологічних проблем дорослих членів родини є:

^ усвідомлення неможливості забезпечити гідне життя своїй дитині;

^ страх перед майбутнім дитини ( труднощами працевлаштуванням,

створення власної сім'ї тощо);

•^ відсторонене ставлення оточуючих до інвалідів;

■/ поширеність хибних уявлень щодо інвалідності ( наприклад, дум-

ка, що фізично обмежена людина неповноцінна й інтелектуально);

^ брак інформації про виховання і характер взаємостосунків з дітьми

і молоддю з обмеженими можливостями і, відповідно, нерозуміння бать-

ками їхніх проблем;

•^ розпад сімей з дітьми-іпвалідами;

•/ підвищене відчуття відповідальності, намагання зробити усе за

дитину, часто трансформується в гіперопіку;

■^ прагнення сховати дитину від оточуючих, а також — звуження

кола спілкування, ізольованість та іп.

Причини психологічних проблем самих дітей і молоді з функціо-

нальними обмеженнями, па думку експертів, наявні у зв'язку з:

■^ відчуттям незатребувапості і "меншовартості" (формуванню ос-

таннього сприяють демонстрації співчуття або навпаки, відсторонення

оточуючих);

^ недоступністю багатьох закладів культури, нестачею спілкування

взагалі, зокрема з однолітками, внаслідок обмежень у пересуванні, з

інших причин;

■^ відсутність інформації, замкненість лише па власних проблемах;

^ усвідомлення своєї залежності від батьків, оточуючих та іп.

Стосовно проблем у сфері освіти дітей і молоді з функціональни-

ми обмеженнями, експерти зазначають такі причини:

■^ неспроможність відвідувати загальноосвітню школу, деякі вади й

недоліки інших форм освіти;

•^ труднощі у пересуванні та віддаленість спеціальних навчальних

закладів, що заважає отримати спеціальність;

•^ недостатня адаптованість навчальних програм загальноосвітніх і

навіть спеціальних шкіл для дітей з певними порушеннями, брак індиві-

дуального підходу;

^ відсутність у сільській місцевості і малих містах спеціальних на-

вчальних закладів;

•/ брак індивідуальних навчальних програм, адаптованих до особли-

востей різних видів інвалідності дітей, які навчаються вдома;

•/ відсутність зацікавленості, мотивації вчителя у навчанні дитини з

функціональними обмеженнями разом зі здоровими дітьми в класі за-

гальноосвітньої школи.

Причини обмеження кола спілкування дорослих членів родини, де є

діти чи молодь із функціональними обмеженнями:

^ неможливість залишити дитину без догляду;

186 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 187

■^ небажання батьків зайвий раз обговорювати проблему інвалідності

дитини;

•

■

труднощі пересування та ш.

Причини недостатнього спілкування дітей і молоді з функціо-

нальними обмеженнями:

^ труднощі пересування, відсутність спеціального обладнання в гро-

мадських місцях, взагалі знижений рівень мобільності інвалідів;

^ психологічний бар'єр у спілкуванні, иеговності людей сприймати

інвалідів рівними собі;

^ психологічні комплекси батьків, які соромляться дитини і не праг-

нуть розширювати коло її спілкування;

^ вилученість з середовища загальноосвітніх шкіл, недостатня кількість

центрів соціальної адаптації і спеціалізованих навчальних закладів;

^ відсутність клубів для спілкування або їх недоступність;

•^ небажання здорових дітей спілкуватися з інвалідами та ін.

Звичайно, це названо лише окремі причини серед десятків інших

(детально ця проблема висвітлена в аналітичному звіті ДЦССМ за 2002

рік). Проте вони змушують звернути особливу увагу державних струк-

тур, різних соціальних інститутів і громадських організацій на питання

щодо шляхів усунення окреслених причин і механізмів впливу на досяг-

нення певних змін у тій ситуації, яка склалася навколо дітей і молоді з

функціональними обмеженнями, і зокрема — навколо сімей, які вихову-

ють таких дітей.

4. Зміст реабілітації дітей з функціональними

обмеженнями

Згідно з твердженням ВОЗ, традиційна модель захворювання є своє-

рідною тріадою: етимологія —> патологія —> симптом. Відповідно запро-

поновано використовувати терміни: фізична інвалідність або фізична

недостатність для характеристики стійкого недоліку; нездатність до на-

вчання, труднощі у навчанні, розумова відсталість, психічна інвалідність,

що пов'язана з враженням головного мозку. Згідно з Декларацією про

права людини (1975, ООН), інвалід — це будь-яка особа, яка не спро-

можна самостійно забезпечити повністю чи частково потреби нормально-

го особистого і соціального життя у зв'язку з недоліками, вродженими

чи набутими, її фізичних чи розумових можливостей (13).

Відповідно до наведених визначень суті

інвалідності проектується соціальна реабілітації

дитини з функціональним обмеженням. Реабілітація

передбачає діагностику розвитку дитини з метою

своєчасного забезпечення сім'ї спеціальною допомогою відразу ж після

появи у неї перших ознак відхилення у розвитку.

1. Реабілітація у всіх її видах є результатом впливу па особистість, її

окремі психічні і фізичні функції.

2. Реабілітація наступний етап після адаптації. Якщо адаптація розг

лядається як пристосування з використанням компенсаторних здібнос

тей, то реабілітація — відношення, активізація особистості. Отже, по

трібна опора на адаптивний апарат (фізіологічний, психологічний, біоло

гічний, соціальний).

3. Реабілітацію дитини не можна розглядати при відмежуванні її від

сім'ї, яка зобов'язана сприяти розкриттю реабілітаційних можливостей.

4. Соціальна реабілітація — неперервний, але обмежений за часом

процес, протягом якого повинні з'явитися нові якісні характеристики

дитини.

5. Соціальну реабілітацію не потрібно розуміти як абстрактну кате

горію, вона має свою спрямованість: специфіку для кожного вікового

етану.

Аналізуючи різні думки щодо ставлення до дітей з обмеженими мож-

ливостями, доцільно виокремити ті аспекти життєдіяльності дитини, які

є найбільш значущим для розкриття реабілітації як соціального процесу.

/. Ставлення до дефекту дитини. Воно може проявлятися в таких

категоріях, як усвідомлення (повне, часткове) чи не усвідомлене, сприй-

няття чи иеснрийняття (дитиною), пригніченість (стан), адаптація чи

дезадаптація, депривація тощо.

Зазначені категорії не є стабільними і піддаються змінам відповідно

до рівня розвитку особистості, до того ж ставлення до власного дефекту

обумовлене ставленням людей, що оточують дитину як індивіда й осо-

бистість

2. Становище в сім'ї. Тут найбільш поширеними можуть бути кате-

горії стійкості чи нестійкості, доброзичливості чи відчуження, гіпертон-

іки чи гіиоопіки (недостатня увага), афективність (надмірність батькі-

вського роздратування, незадоволення тощо), авторитарність виховання,

гіперсоціальиість (спроба будувати виховання за певною схемою), при-

мус, репресія тощо.

неготовшсть суспільства до спілкування з інвалідами;

Зміс

реабілітаційної

роботи

188 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 189

Таким чином, за сукупністю причин і факторів, які викликають сімейне

благополуччя чи пеблагополуччя, визначальним є стан міжособистісних

відносин і традиції виховання в сім'ї.

З- Навички самообслуговування. У даному випадку спектр опису в

категоріях є досить широким і багато в чому пов'язаний з понятійним

апаратом дитячої, вікової, і педагогічної психології. Сюди входять пред-

метна діяльність, маніпулювання, дії, зона найближчого розвитку, умін-

ня, навчання, наслідування, звички тощо.

Прояви особистості дитини у сфері само облаштування досить різно-

манітні. Одним із важливих індикаторів тут є можливість опосередку-

вання, самостійного регулювання своєї поведінки.

Розвиток навичок самообслуговування займає особливе місце у ви-

хованні і соціалізації. Зокрема, враховуюється той фактор, що у всіх

дітей з відхиленнями у розвитку досить важко формується дрібні ручні

навички — дрібна моторика, координація рухів і орієнтація у просторі.

Зона реабілітації включає в себе навчання павичкам довільно брати

й опускати предмети, перекладати їх із руки в руку, затрачати зусилля

відповідно до розмірів предмету, ваги і форми. Цей факт відображаєть-

ся в тих категоріях, які використовуються для характеристики рівня

самообслуговування дітей з обмеженими можливостями.

4. Рухова активність. Цей аспект реабілітаційної діяльності є досить

важливим для всіх категорій дитячої інвалідності, але вона є удвічі значу-

щою для дітей, котрі страждають дитячим церебральним паралічем (ДЦП).

Тому головним категоріями для цієї групи можна назвати корекційні фізичні

вправи, руховий режим, корекція помилкових установок оиорио-рухового

апарату (кінцівок, частин позвоночиого ствола та інші), подолання слаб-

кості (гіпотрофія, атрофія), окремих м'язових груп, поліпшення рухли-

вості у суглобах (профілактика або розробка контрактур), розвиток пред-

метпо-маиіиулятивної діяльності рук (пальців рук) та інші.

Звертаючи увагу на одну із досить важливих особливостей рухового

розвитку дітей, можна здійснити сильний вилив на їхній загальний роз-

виток, а також і на соціальну реабілітацію в цілому. Це має вплив і на

формування мовлення, психіки, інтелекту, таких аналізаторних систем,

як зорова, слухова, тактильна, а також, у широкому розумінні, па їхню

поведінку. Все це свідчить про те, що сфера рухової активності вбирає в

себе додаткові категорії, які описують:

а) розвиток мови за допомогою рухів — поєднання звуків і рухів,

звуконаслідування, звукове забарвлення руху, рольовапі рухливі ігри,

ритмізація рухової діяльності, дрібна моторика тощо;

б) формування в процесі фізичного виховання просторових і часо

вих уявлень тину: далі-ближче, вище-нижче, зліва-сирава, більше-менше,

багато-мало, швидко-повільио, часто-рідко та інше;

в) вивчення у процесі реабілітаційної діяльності на заняттях з фізич

ної культури матеріалів різних фізичними властивостями, що пов'язано з

категоріями важкий-легкий, гладкий-шорохуватий, нластичний-крихкий

тощо.

5. Пізнавальна активність. У першу чергу, вона пов'язана зі сти-

муляцією сенсомоторпого розвитку дитини. Розвиток сеисомоторних

функцій у поєднанні з емоційію-іюзитивпим спілкуванням дитини слу-

жить основною формування всіх психічних функцій, які представлені в

категоріях: мова, увага, цілеспрямована діялиість, емоційна реакція, ком-

плекс оживлення, мислення, уявлення та інші.

Специфіка сенсомоторпого виховання дитини з відхиленнями у роз-

витку спрямована па одночасний розвиток органів почуття і моторики

дитини. У випадку розладу онорио-рухового апарату (ДЦП) реабілітац-

ійне середовище павине враховувати правильність розміщення тіла, голо-

ви, рук, ніг, що пов'язано з такою категорією, як поза.

Досить часто у дітей, котрі відносяться до групи ДЦП, зустрічається

порушення формування однієї з важливих сеисомоторпих функцій —

фіксація зору на одному й тому ж предметі. У свою чергу це пов'язано з

такими психічними категоріями, як зорова зосередженість і стеження за

предметом, а у випадку прояву в дитини позитивних емоцій — з перши-

ми голосовими реакціям.

На наступному етапі відбувається навчання дитини групуванню і

зіставленню, що також закріплюється у відповідних категоріях. Якщо

всі павички формуються у здорової дитини на третьому році життя, то у

хворої — значно пізніше. Особливо важко відбувається процес оволод-

іння кольорами, який досить довго співвідноситься з предметом.

Не менш важливим є навчання диференціювати форму предмета —

круг, квадрат, куб, кульку та їх розміри. Виконуючи різноманітні зав-

дання, діти навчаються фіксувати увагу на тотожності і відмінності,

оволодівають категоріями "такий", "не такий", "однаковий", "різний",

"великий", "маленький" тощо.

6. Соціальна активність. Дане поняття розуміється як складна ди-

намічна функціональна система, яка характеризується сімейно-иобуто-

вою, комунікативно, суспільно-трудовою діяльністю, проявом духовних

і фізичних здібностей людини в гармонії з соціальним середовищем,

природою. Вона включає чималу кількість категорій медичної, валеолог-

190 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 191

ічіюї, екологічної спрямованості: гігієна, здоровий спосіб життя, проф-

ілактика, превентивний характер соціальної роботи, відносини з приро-

дою, забруднення навколишнього середовища, урбанізація, генетичні зміни,

інвалідизація, соціум, діагностика та іп.

Таким чином, в категорії галузі соціальної активності ми закладаємо

ідею про те, що хвору дитину не можна розглядадати поза сім'єю і

середонищем. Це ще раз дозволяє підкреслити, що збереження і розви-

ток інтелектуального, творчого потенціалу, формування у дитипи-іпвалі-

да здатності і готовності до самопомоги у власному життєзабезпеченні є

важливим аспектом процесу соціальної реабілітації, що відображається в

категорії поняття соціальної активності.

Метою ранньої соціально-реабілітацій-пої

роботи є: забезпечення соціального, емоційного,

інтелектуального і фізичного розвитку дитини,

яка має відхилення, і спроба максимального розкриття ЇЇ потенціалу для

навчання. Це є першою метою.

Другою важливою метою є попередження вторинних дефектів

у дітей з відхиленнями у розвитку. Це може проявитися в результаті

двох осіювиих причин: або ж після невдалої спроби призупинити (купі-

рувати) прогресування первинних дефектів за допомогою медичного,

терапевтичного чи навчального впливу, або ж у результаті порушення

взаємовідносин між дитиною і сім'єю, викликаного, в основному, тим,

що сподівання батьків стосовно дитини не виправдались.

Третьою метою ранньої соціально-реабілітаційпої, роботи є абіл-

ітація (пристосування) сім'ї, яка має дітей відхиленнями у розвитку,

щоб максимально ефективно задовольнити потреби дитини. Для такої

сім'ї має бути розроблена фахівцями ішідвідуальпа програма, що відпов-

ідає потребам і стилям життєдіяльності сім'ї.

Як допомогти сім'? Як розмовляти з

дитиною і її батьками у цій ситуації? Що

означає програма реабілітації?

Це

система заходів, які сприяють розвитку можливсотей дитини і всієї

сім'ї. Вона розробляється командою фахівців (лікалі, соціальні

працівники, педагоги, психологи) разом з батьками. У багатьох країнах

такими програмами керує один снец-

іаліст. Це може бути один із названих вище. Він має відстежувати і

координувати реабілітаційну програму (спеціаліст-куратор).

Програма може розроблятися на півроку, па рік, все залежить від

віку та умов розвитку дитини.

Спеціаліст-куратор обговорює періодично з батьками досягнуті ре-

зультати, успіхи і невдачі, разом аналізують всі иезаплановапі події, які

відбулися за період реалізації програми. Лише після цього команда спец-

іалістів розробляє програму реабілітації па наступний перід.

Програма реабілітації передбачає не лише сприяння розвитку дитини,

але й набуття батьками спеціальних знань, психологічну підтримук сім'ї,

допомогу сім'ї щодо можливості відпочити, відновлення сил тощо.

Кожен період програми має мету, окремі цілі, оскільки робота прово-

диться за різними напрямами і з залученням різних фахівців.

У ході реалізації програми періодично нродиться моніторинг, регу-

лярне відстеженпя ходу подій, у разі потреби куратор сприяє батькам у

подоланні труднощів, ведучи переговори з потрібними спеціалістами,

представпимками установ, роз'яснюючи права дитини і сім'ї. При цьому

куратор має відвідувати сім'ю, щоб краще розібратися з труднощами, які

з'являються у ході виконання програми. Таким чином, програма реабілі-

тації має циклічний характер.

Однією із важливих особливостей реабілітаційної програми має бути:

1) наявність міждисциплінарної команди спеціалістів, а не ходіння батьків

по різних установах; 2) участь батьків у процесі реабілітації, що є найбільш

складною проблемою; 3) увага спеціалістів сиряомовується як па дітей,

так і па батьків; 4) налагодження партнерства у реабілітації дітей з об-

меженими функціональними можливостями.

Залежно від того, як взаємодіє

спеціаліст з батьками, можна окреслити

п'ять основних тактик соціально-

реабілітаційпої роботи.

У практиці використовуються

довготермінові і короткотермінові моделі роботи. Серед короткотермі-

нових варто назвати кризовоіптервептну і проблемно-орієптовну моделі

взаємодії.

Кризовоінтервентна модель роботи з клієнтом передбачає падання

допомоги безнсередпьо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації мо-

жуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими трав-

муючими подіями. Проте, не зважаючи на індивідуальні відмінності і

Цілі соціальної

еабіліта

ії

Програма реабілітації

дітей з обмеженими

можливостями

Тактика соціально-

еабіліта

ійної

обот

192 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 193

багатоаспектиість причин, які призводять індивіда до кризового стану,

його триваліть обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 — 7 тижня-

ми. І втручання спеціалістів у такий період є досить ефективним, оскіль-

ки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко

відгукується па прояв допомоги. В такий період використовуются як

внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що призвело

клієнта до кризового стану, завданням соціального працівника чи педа-

гога є надання емоційної підтримки і спробувати пом'якшити вплив стре-

сової ситуації.

Допомогу можна вважати успішною, якщо вдасться зняти гостру

тривожність, напругу, агресивність, коли з'явиться нове розуміння даної

проблеми і починає розвиватися адаптивна реакція.

Поява в сім'ї дитини з певними фізичними чи психічними видами є

також причиною таких стресів. З метою попередження негативних

наслідків цієї проблеми, сім'ї надається допомога соціального педагога,

який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізу-

вати всі сили па підтримку батьків і дитини.

Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Проте

і втручання соціального педагога є виправданим, оскільки допомога має

бути не скільки глибоко психологічною, скільки комплексною і широкою

за обсягом проблем та учасників подій, чию увагу потрібно привернути

до проблеми сім'ї.

Щоб попередити відмову від дитини і включити сім"ю в процес

реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальну уяву про перспективи

дитини і про ту роль, яку сім'я може відіграти в ЇЇ житті. Головним у цій

ситуації є допомога сім'ї подолати пригнічепічсть, розгубленість, відчай,

допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.

З цією метою спеціаліст Центру падає освітню інформаційну допомо-

гу, яка дозволяє сім'ї "побачити" етапи відповлювальпого лікування і

перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової

інвалідності і пов'язаних з нею пільг. Крім того, і соціальний педагог, і

соціальний працівник виступають посередниками між іншими спеціаліста-

ми, установами і сім'єю.

Таким чином, соціальний педагог шляхом застосування просвітницької

і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, впли-

ває па почуття сумнівів і страху, які заважають контролю над ситуацією.

Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії і на-

вчальних трепіигів, метою яких є налагодження контактів між сім'ями та

вирішення скритих проблем, які з'являються в кризових ситуаціях.

Звичайно, що у кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої

уваги і різного рівня активності в допомозі.

Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у

взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливи-

ми потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтовна модель

взаємодії, яка також відноситься до короткотермінової стратегії роботи,

протяжність якої не перевищує 4 місяців і передбачає приблизна 10 —

12 контактів з клієнтом.

Проблемно-орієнтовна модель має на меті вирішення чисто практич-

них питань, тобто зосередження лише на тій проблемі, яку усвідомить

клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт пере-

ходить до вирішення ряду проблем самостійно, що свідчить про резуль-

тативність роботи спеціаліста.

Дана технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в

груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип

роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги па пом'яшешіі основних

проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий пе-

рехід до вирішення складних завдань переконує уже клієнта у його спро-

можності справлятися з проблемою.

Соціальний педагог в межах даної технологічної моделі поєднує в

єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи

дитиною), сім'єю в цілому, а також із сім'єю і її найближчим оточенням.

Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуа-

ція у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, поганий психо-

логічний клімат тощо.

Важливим методом проблемно — орієнтовної моделі є укладання

угоди між спеціалістом, який надає допомогу і клієнтом — в даному

випадку сім'єю чи її окремим представником. Угода має включати:

^ опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись;

■^ мету і завдання спроектованої роботи;

^ процедури і методики, які будуть застосовані;

^ вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у

процесі вирішення проблеми (для соціального педагога — це в основному

зустрічі, бесіди, листи, оформлешія документів, телефонні контакти тощо);

■ґ обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок,

якщо угода буде порушена однією із сторін.

Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чітко-

го характеру. Крім того, угода — це один із способів реалізації етичних

принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.

194 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 195

В роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам

відтінку "доброго", ділового характеру.

Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль,

часто цей метод в роботі соціального педагога ігнорується.

Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування

з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються па

исихолого-соціальпому підході. Психо-соціальну модель взаємодії з клієнтом

предбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і

використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея

цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов'язати її

почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причиново

— паслідові зв'язки, знайти вихід із несприятливого становища.

В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле

клієнта, для чого можна використати метод гепограм сімейного дерева.

Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт

в психо — соціальній моделі часто займає пасивну позицію.

Основне завдання даної моделі — зміна клієнта, у конкретному ви-

падку сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної

функції — реабілітації дитини — інваліда.

Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів

і форми роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації

сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення

їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педа-

гогічні результати.

Перша тактика — безпосередня робота з конкретною сім'єю:

■^ відвідування соціальним працівником (чи педагогом) сім'ї, зустріч

з усіма членами родини, спостереження за тим, як спілкуються з дити-

пою, демонструє стратегію поведінки, навчання, вирішення проблем;

^ батьки відвідують спеціаліста і спостерігають, як він спілкується з

дітьми, веде прийом, веде консультування;

^ спільна участь у засіданнях комісії, коли обговорюються проблеми

їхньої дитини, обговорюються

Друга тактика — опосередкована робота з конкретною сім'єю пе-

редбачає:

■^ ведення детальних записів про дитину батьками і спеціалістом-

куратором, надання і інформації батькам про хід реабілітації;

^ забезпечення батьків методичною літературою, створення карт роз-

витку дитини, передача у тимчасове користування ігор, приладів для

розвитку дитини тощо.

Третя тактика — безпосередня робота з групою батьків передбачає:

^ зустрічі спеціалістів з батьками дітей в офісі з метою обговорення

спільних планів, методик, поведінки батьків;

■^ організацію семінарів для батьків, рольових ігор, бесід, перегляд

відеопрограм для занять з батьками;

■^ залучення батьків до проведення спільних закладів, відпочинку,

свят, акцій тощо.

Четверта тактика — опосередкована робота з групою батьків. Вона

передбачає такі види роботи:

^ інформування батьків про новітні технології роботи з дітьми, підго-

товка письмових пропозицій і домашніх завдань, копіювання потрібних

для батьків матеріалів;

■^ проведення опитування шляхом письмового анкетування, підго-

товка стендів, виставок для батьків;

^ підготовка павчально-методичних посібників чи рекомендацій для

батьків.

П'ята тактика — розвиток контактів між сім'ями з метою:

■^ сприяти створенню мережі нянь серед батьків, обмін досвідом,

проведення зустрічей батьків вдома, залучення батьків (чоловіків) до

ремонту вдома, залучення батьків (чоловіків) до ремонту обладнання

для дітей;

■^ допомогти створити асоціацію, групи самодопомоги батьків;

•/ активізувати батьків до захисту своїх прав, до роботи в громадсь-

ких організаціях, до участі у прийнятті рішення психолого-медико-педа-

гогічиої комісії;

■^ створення різного типу клубів для батьків і дітей.

В умовах низької мотивації звернення сімей за

соціальио-недагогічною, психологічною допомогою

доцільно застосувати таку модель роботи з сім'єю, як патронаж (або

послуга клієнту вдома). Така модель діяльності практикується педіат-

ричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонеирів

та інвалідів. В межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої,

псхологічпої, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілі-

зувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжу-

ватися досить тривалий час.

Здійснення патронажу потребує дотримання низки етичних принципів:

самовизначення клієнта, добровільність прийняття допомоги, копфі-

Патронаж

198 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 199

ГЛАВА3.

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ З

ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯМИ

/. Соціальна зумовленість роботи з

військовослужбовцями

У мирний час призиваються придатні до неї за етапом здоров'я і

віком громадяни, яким до дня відправки у військові частини виповнилося

18 років (Закон України "Про загальний військовий обов'язок і військову

службу"). Саме цей вік (18-20 років) вважається одним із надзвичайно

складних і відповідальних у плані становлення особистості в процесі

набуття молодою особою соціального та професійного досвіду, адаптації

та входження її в суспільне життя. Призов молодої людини до лав Зброй-

них сил — докорінна зміна для неї звичайного середовища, порядку

існування, відірваність від родини та близьких.

Молода людина, потрапляючи у військо, півтора року перебуває у

вакуумі, ізоляції від зовнішнього світу, підпадає під вплив внутрішньо

військових як позитивних, так і не рідко негативних чинників. Це все

супроводжується великими фізичними та моральними навантаженнями [1].

Ускладнення психологічного стану, в якому тривалий час перебуває

військовослужбовець строкової служби, врешті-решт може призвести до

непередбачених наслідків. Підвищення рівня обов'язків та відповідаль-

ності, надмірне психологічне, моральне та фізичне навантаження, дисципл-

інарні вимоги — все це сприяє розвитку стресових станів, підвищення

тривожності, депресивного стану, які проявляються в спробах суїциду,

дезертирства, агресивної спрямованості особистості, схильності до девіан-

тної, деліквеитної поведінки. Ситуацію ускладнює той факт, що при бага-

тьох військових частинах ще й досі відсутні посади психолога взагалі, або їх

робота носить суто формальний характер. Надання соціально-медичпої,

психолого-педагогічної, правової, інформаційної допомоги як військовос-

лужбовцям строкової служби, так і офіцерам в умовах сьогодення має

бути невід'ємною складовою усього періоду служби в армії.

Протягом останніх років центрами соціальних служб для молоді в

Україні ведеться робота щодо соціальної підтримки та допомоги військо-

вослужбовцям строкової служби, військовослужбовцям — офіцерам та

членам їх сімей. Військово-патріотичне виховання молоді, підготовка

допризовної та призовної молоді до проходження служби у Збройних

силах, соціальна адаптація військовослужбовців строкової служби, проф-

ілактика негативних явищ у військовому середовищі, сприяння змістов-

ному дозвіллю військовослужбовців, відпрацювання механізмів альтер-

нативної служби, адаптація молодих осіб, які звільнилися з лав Зброй-

них сил, у цивільне життя — все це є надзвичайно актуальними питання-

ми в системі реалізації одного із напрямків соціальної молодіжної пол-

ітики.

На організацію та впровадження системи комплексної соціальної ро-

боти з військово зобов'язаною молоддю та офіцерами строкової служби

спрямована діяльність центрів соціальних служб для молоді за комплек-

сною програмою "Соціальна робота з призовною молоддю та військовос-

лужбовцями", затверджена наказом Держкоммолодьспорттуризму від

26.01.2001 р., № 173.

Пріоритетами та принципами реалізації цієї програми визначено:

— активне залучення спеціалістів різного фаху до впровадження

моделі надання соціальних послуг військовозобов'язаній молоді;

— впровадження моделі соціальної роботи па засадах добровільності,

конфіденційності, компетентності, професіоналізму, системності;

— створення умов для сприяння захисту основних прав та свобод

військовослужбовців, гармонійного розвитку молодої особистості юнаків.

Виходячи з актуальності проблеми, програма соціальної роботи з

військовозобов'язаного молоддю ставить за мету організацію надання

допомоги призовникам та військовослужбовцям у вирішенні соціально-

психологічних проблем шляхом надання інформаційних, психолого-педа-

гогічних і корекційпих послуг. При цьому визначено домінуючим індив-

ідуальний адресний підхід та створення системи комплексного впливу па

особистість.

Реалізація програми спрямована на вирішення таких завдань:

— зменшення кількості злочинів серед військовослужбовців, а та

кож випадків ухиляння від проходження служби у Збройних силах Ук

раїни;

— формування стереотипу поведінки допризовної молоді на усвідом

лене проходження строкової служби у Збройних силах України;

— створення комплексної системи соціальної допомоги військовозо

бов'язаній молоді.