Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

240 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 241

мадських та релігійних організацій). Досвід останніх років підтвердив

ефективність притулків традиційних релігійних конфесій, де молоді зап-

ропонують житло, харчування, зайнятість, моральну підтримку. Подібний

варіант поселення клієнта можна застосувати й у тому випадку, коли він

змушений повертатися в асоціальну родину, яка не має перспектив пози-

тивної зміни.

Загалом па етапі підготовки до повернення клієнта з місць позбав-

лення волі має соціальний працівник усвідомлювати:

^ де буде жити клієнт;

^ як будуть вирішені нагальні соціальпо-екоиомічпі потреби (одяг,

харчування, гроші на необхідні першочергові витрати, зокрема, оформ-

лення документів тощо);

^ яка перспектива зайнятості (навчання, роботи тощо) існує в місці

повернення, що потрібно для її реалізації;

^ наскільки найближче соціальне оточення (родина, друзі тощо) змо-

жуть сприяти адаптації і ресоціалізації клієнта, яких заходів потрібно

вжити, щоб сприяти цьому процесу.

У другій фазі першого етапу здійснюється особисте знайомство з

клієнтом і встановлення з ним контакту

Зв'язок соціальних працівників з правоохоронними органами дозво-

ляє вчасно довідатися про повернення молодої людини з місць позбав-

лення волі, і, якщо вона сама не звертається за допомогою, відвідати її

за місцем проживання. Доцільно поінформувати клієнта про сутність

допомоги, яку вій може отримати в ЦССМ, поцікавитися його власним

баченням перспективи.

Варто звернути особливу увагу па те, щоб уже при першому контакті

обіцянки соціального працівника бути реальними. Але при цьому вони не

можуть бути песимістичними (мовляв, піхто тобі не допоможе, нікому ти

не потрібен). Потенційний клієнт повинен зрозуміти, що позитивний вихід

із ситуації можливий, але для його досягнення необхідно докласти чима-

ло власних зусиль.

Цьому, зокрема, сприяє залучення до співбесід людей, які пройшли у

своєму житті колонії і в'язниці, але знайшли в собі сили повернутися до

нормального життя (їхні громадські організації функціонують у ряді

міст і районів). Представник такої організації є ефективним джерелом

виливу на молодого клієнта, і хоч він не може підмінювати функції

соціального працівника, але в змозі охарактеризувати потенційному клієнту

працівника як партнера, а головне — показати власний приклад нозитив-

ного виходу із критичної ситуації. Як правило, якщо перший контакт

виявився вдалим, клієнт надалі не заперечує проти співробітництва.

Зазвичай, соціальних працівників, які мають справу з цією катего-

рією клієнтів, хвилюють два характерні питання:

■^ Чи варто пропонувати допомогу, якщо клієнт не виявляє бажання

співпрацювати?

•^ Чи всім клієнтам потрібна допомога?

Стосовно першого питання слід зауважити, що одержати відмову від

допомоги нескладно, для цього вистачає першої бесіди, якщо вона побу-

дована невдало, формально, відбувалася в несприятливих умовах, клієнт

налаштований недоброзичливо, мав поганий настрій тощо. Пізніше до-

могтися згоди на співпрацю незрівнянно важче, можливо, знадобиться

кілька зустрічей, застосування різних методів нсихолого-педагогічпого

впливу, клопітка роз'яснювальна робота.

Стосовно другого питання, то можна прийняти ту точку зору, що

тим родинам, де власний потенціал уможливлює ефективні дії щодо ре-

соціалізації клієнта, соціальний супровід, принаймні у повному обсязі,

справді, не потрібен. Але з практики відомо, що для цих батьків можуть

бути корисними разові поради й консультації з окремих питань. Крім

того, не завжди молода людина з досвідом ув'язнення відразу розкриває

батькам власні думки й наміри, інколи вона може більше сказати сто-

ронній людині, якщо відчуватиме певну довіру. Тому вважається корис-

ішм, коли соціальний працівник періодично влаштовує "випадкові" зустрічі

з клієнтом у невимушених обставинах (па вулиці, дискотеці тощо) і в

таких умовах намагається з'ясувати дійсні події його життя, наявні тур-

боти і труднощі.

Важливим підсумком роботи па етапі особистого знайомства стає

розроблений план соціального супроводу клієнта. Цей план повинен вклю-

чати такі напрями роботи:

^ психодіагностику та психокорекцію етапу клієнта;

^ правову допомогу у формі групових та індивідуальних консуль-

тацій;

■^ медичну допомогу (у зв'язку з проблемами здоров'я значної час-

тини колишніх ув'язнених, особливо щодо захворювань па туберкульоз,

інфекції, що передаються статевим шляхом, ВІЛ/СНІД);

■^ заходи щодо пропаганди здорового способу життя (безпечний секс,

відмова від алкоголю, куріння тощо);

^ роботу з родиною;

242 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 243

-/ роботу з нозасімейшім соціальним оточенням;

^ роботу з влаштування навчання, працевлаштування, змістовного

дозвілля.

На другому етапі здійснюється реалізація соціального супроводу

клієнта. Процес соціального супроводу стандартизований тим, що соц-

іальний працівник виступає в ролі соціального менеджера, який виконує

ряд типових функцій, зокрема:

1. Оцінююча — визначення конкретних потреб клієнтів і наявних

ресурсів.

2. Допоміжна — забезпечення послугами клієнтів, які не здатні

самостійно вирішувати свої проблеми.

3. Організаційна — ініціювання зусиль різних установ і фахівців з

метою створення умов для задоволення потреб клієнтів і забезпечення

якості послуг.

4. О світиьо-виховна — забезпечення клієнта необхідними знаннями

і павичками.

5. Консультативна — падання клієнтам інформації про наявні ре

сурси і допомогу інших фахівців щодо вибору найбільш ефективного

методу допомоги.

6. Посередницька — переадресація клієнтів у відповідні установи і

до конкретних фахівців.

7. Координаційна — об'єднання і розподіл зусиль щодо допомоги

клієнтів з боку різних установ і фахівців.

8. Адвокатська — захист прав та інтересів клієнта.

9. Адміністративна — планування, облік і контроль заходів із на

дання допомоги клієнтам та оцінки її ефективності.

10. Аналітична — збір і аналіз інформації, необхідної для прийнят

тя рішень.

Третій етап: припинення надання соціальної допомоги. Це є пози-

тивний результат роботи соціального працівника. На підставі аналізу

результатів соціального супроводу робиться висновок про його припи-

нення або, навпаки, про доцільність продовження ще на певний термін.

Припинення може бути здійснено як у разі досягнення очікуваних

результатів, так і в разі невиконання умов угоди з боку клієнта.

Визначення часоихі меж надання послуг є також важливим момен-

том у роботі. Якщо започатковується робота ще під час перебування

клієнтів у місцях позбавлення волі, то після звільнення найбільш гостру

потребу в соціальній допомозі клієнти відчувають протягом перших трьох

місяців перебування на волі. Загалом, як свідчить практика, протягом

шести місяців, як правило, можна вирішити основні соціальні проблеми

цієї категорії клієнтів.

З метою оптимізації роботи соціальних працівників необхідно здійсню-

вати оцінку ефективності послуг. Критерії оцінки розрізняють залежно

від місця реалізації соціальної роботи з неповнолітніми і молоддю. Коли

соціальна робота ведеться в місцях позбавлення волі, до основних по-

казників оцінки можна включити:

■^ кількість неповнолітніх та молоді, охоплених соціальною роботою

у виховних колоніях чи інших установах;

■^ кількість і види соціальпо-психологічпої допомоги, послуг, що

реалізуються;

^ результати соціальпо-психологічпого тестування ув'язнених; •/

результати роботи із сприяння підтримці соціальпо-зиачущих зв'язків

(кількість і різноманітність соціальпо-значущих контактів, листування,

зустрічі, заходи тощо).

Якщо ж соціальна робота відбувається па волі, до основних показ-

ників оцінки можна включити:

■^ для оцінки ефективності консультування (соціального, юридично-

го, психологічного тощо) — кількість наданих послуг; кількість клієнтів,

які ними скористалися;

■^ для оцінки ефективності соціальної допомоги — кількість звер-

тань за категоріями клієнтів; різноманітність видів соціальних проблем,

що вирішуються; видів наданої соціальної допомоги; результати соціаль-

ної допомоги клієнту;

^ для оцінки ефективності соціального супроводу — кількість клієнтів,

щодо яких він здійснюється; кількість, різноманітність, значущість соц-

іальних проблем клієнтів; застосовані шляхи їх вирішення; терміни вирі-

шення проблем, адекватність результату соціального супроводу клієнта

визначеній меті конкретної діяльності.

Оволодіння типовими технологіями соціальної роботи, вмінням зас-

тосовувати їх в конкретних умовах з врахуванням особливостей різних

груп і категорій клієнтів — важливий резерв підвищення ефективності

зусиль державних органів, громадських організацій, спрямованих на пол-

іпшення соціального становища і соціального самопочуття підлітків і

молоді, які потрапили в складні життєві обставини, загального оздоров-

лення морально-психологічпого клімату в суспільстві.

244 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 245

Література

1. Толстоухова С. В. Норматишю-правова база діяльності центрів

ССМ щодо здійснення соціальної роботи з неповнолітніми та молоддю,

які перебувають в умовах позбавлення волі // Соціальна робота з

неповнолітніми, які перебувають у місцях позбавлення волі. / За ред.

Сітьова В. М. - К.: ДЦССМ, 2003. - С. 5-8.

2. Вакулепко О. В. Соціальїю-демографічіїі особливості неповнолітніх,

які перебувають у конфлікті з законом // Там же.

3. Сииьов В. М. Індивідуальні та типологічні особливості непов

нолітніх засуджених, які перебувають у місцях позбавлення волі

Там же.

Питання для самоперевірки

1. Мета соціальної роботи з неповнолітніми, що звільнилися з місць

позбавлення волі.

2. Основні напрями соціальної роботи з названою категорією молоді.

3. Охарактеризувати соціальио-реабілітаційну роботу з неповнолітні

ми та молоддю.

4. Розкрити суть технології соціальної допомоги неповнолітнім і мо

лоді, що звільнились з місць позбавлення волі.

що характер залучення до вживання різних видів наркогенних засобів у

принципі подібний. Різниця полягає у терміні формування залежності.

Проблема наркотизації у нашій країні вимагає нагального вирішення.

Комплексний її аналіз свідчить, що суспільство повинно акцептувати

увагу не стільки на боротьбі з наркотизацією населення (медикаментозне

лікування, засудження, ізоляція), скільки па проведенні широкомасш-

табної роботи з профілактики па всіх рівнях соціальних інститутів. У

країні слід впроваджувати цілісний системний підхід щодо профілактики

та соціальпо-психологічної корекції адитивної поведінки, що сприятиме

формуванню несприятливості до вживання наркогенних речовин, особ-

ливо серед підростаючого покоління.

Оскільки ми зосереджуємо увагу па психологічному та соціально-

недагогічному аспекті та попередження хімічних узалежнепь в роботі

практичного психолога та соціального педагога, то вважаємо за доцільне

виділити основні вимоги до спеціаліста, який працюватиме з даною кате-

горією клієнтів:

— по-перше у нього повинна бути сформована власна позиція, щодо

вживання наркогенних речовин з метою зміни психологічного стану;

— по-друге він повинен вміти чітко розмежувати в проблемі парко-

геиних узалежнепь юридичні, медичні, психологічні, соціальні та соц-

іально-педагогічпі аспекти.

3. Соціально-педагогічні заходи протидії

вживанню наркогенних засобів молоддю

Зловживання наркотичними речовинами та психотропними засобами,

їх незаконний продаж — багатогранна комплексна соціальна проблема

світового масштабу, що потребує термінового розв'язання. За деякими

підрахунками, населення планети на незаконну купівлю наркотиків вит-

рачає більше, ніж на їжу, проживання, одяг, освіту та медичне обслуго-

вування разом узяті.

Проблема наркоманії набула сьогодні загрозливого характеру і в

Україні і має всі риси епідемічного процесу.

Сутність виливу наркогенних речовин полягає у впливі на мораль-

ний, психічний, фізичний розвиток людини. Співставлення різних видів

наркотизацій (пикотииоманії,. алкомапії, наркоманії, токсикоманії) свідчать,

Для успішної протидії розповсюдженню

серед населення України наркогенних

засобів актуальним є раннє виявлення осіб,

особливо підлітків і молоді, які почали

вживати наркогенні засоби.

Слід підкреслити, що виявлення їх — справа достатньо складна,

тому що майже всі приховують факт вживання наркогенних засобів. У

зв'язку з цим у роботі соціального педагога дуже важливим є не тільки

бесіда з підлітком, юнаком чи дівчиною, а й огляд тіла, одягу, отриман-

ня об'єктивної інформації від батьків, родичів, знайомих, вчителів.

Про вживання паркогеїших засобів може свідчити наявність:

— будь-яких таблеток, ампул, порошків та інших медикаментозних

препаратів;

— шприців, голок, джгутів;

— різних приладів або їх деталей, що можуть використовуватися

для обробки рослин, перегонки та очистки хімічних речовині реактивів,

препаратів побутової хімії, що вживаються для миття та очистки;

Ознаки виявлення осіб,

які вживають наркогенні

засоби

246 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 247

— специфічного хімічного запаху в повітрі, що видихається, або

запах від одежі, шкіри, волосся, рук;

— слідів від ін'єкцій на шкірі та судинах (свіжих чи давніх), особли

во на ліктьових згинах, передпліччі лівої руки та іи.

Окрім того, спостерігається звуження або, навпаки, розширення

зіниць, обличчя бліде, червоне, очі тьмяні або з гарячковим блиском.

Людина худне. Із зубів сходить емаль, і вони починають безболісно

випадати. Нігті обломлюються шарами. Характерними є також „круги

під очима" та яскраво червоні губи.

Для визначення формування залежного типу поведінки користують-

ся наступними ознаками (достатньо співпадашія п'яти тверджень для

діагностики клінічної залежності):

1) нездатність особистості до прийняття рішень без порад інших

людей;

2) здатність особистості дозволяти іншим приймати важливі для неї

рішення за неї;

3) здатність погоджуватись з іншими через страх бути знехтуваним,

навіть при усвідомленні особистістю, що інші не праві, що вони помиля

ються;

4) складність розпочати самостійно будь-яку справу;

5) здатність добровільно виконувати принизливу або неприємну ро

боту заради отримання уваги та любові оточуючих;

6) неможливість зносити самотність, вживання значних зусиль, щоб

уникнути ЇЇ;

7) катастрофічне відчуття спустошеності, самотності при розриві близь

ких стосунків;

8) постійний страх бути знехтуваним;

9) уразливість, схильність до сильних хвилювань при найменшій кри

тиці або при прояві легкого незадоволення зі сторони інших.

Поряд з перерахованими ознаками спостерігається схильність до по-

шуку залежних емоційних переживань, навіть за рахунок серйозного ри-

зику, та нездатність бути відповідальним за будь-які вчинки.

При залежному типі поведінки відбувається своєрідна "втеча" від

реальності у вигляді заміни гармонійної взаємодії усіх аспектів дійсності,

на концентрацію діяльності у одному напрямку, ігноруючи інші сфери.

Згідно концепції N. РезезсЬкіап це виглядає наступним чином:

"втеча в тіло" — заміна традиційної життєдіяльності, спрямованої

па сім'ю, кар'єру, хобі, па діяльність, мета якої власна фізична або

психічна досконалість. Діяльність носить риси гіперкомпепсації, так зва-

на "параноя здоров'я", "пошук та ловля оргазму", захоплення власною

зовнішністю, якістю відпочинку та релаксації;

"втеча в роботу" — дисгармонійна фіксація па службових справах

та обов'язках, нехтування іншими сторонами життя, т.з. "трудоголізм".

Зміна цінності комунікації формується при виборі поведінки в стилі

"втеча в контакти або в самотність", при цьому спілкування, при

його поверховості, стає єдиним бажаним засобом досягнення задоволен-

ня потреб, або навпаки, кількість контактів зводиться до мінімуму.

Схильність до роздумів, прожектів, при відсутності бажання і нама-

гання втілити їх в життя — "втеча в фантазії". Втеча від дійсності

проявляється у захопленні псевдофілософськими течіями, релігійному

фанатизмі, сектантстві.

При вживаній паркогенних речовий,

які змінюють психічний стан

особистості, сприйняття світу, у неї

змінюється самооцінка, спостерігається

поступове відхилення поведінки в бік

формування патологічної залежності від речовини, фетишизація її та

процесу вживання та викривлення зв'язків узалежпепого з

суспільством.

Знання мотивації вживання наркотичних речовин є важливим для

правильного вибору технології профілактики та роботи з узалежпеиими.

Мотивація вживання наркогеїших речовин (за Ц.Короленко, Т. Донсь-

ких):

^ Атарактичиа мотивація — прагнення застосування паркогенних

речовин з метою пом'якшення або усунення явищ емоційного диском-

форту. Речовина, яка викликає сп'яніння, використовується як лікуваль-

ний засіб, який знімає симптоми душевного неспокою, таких як страх,

тривога, депресія. Саме насиченість негативного фону настрою сприяє

вибору па користь найлегшого шляху його усунення. Зняття негативного

фону проходить хімічним шляхом, який через багаторазовість засто-

сування призводить до переходу психічної залежності від хім. речовини

до фізичної. Атарактичпа мотивація ведуча нри тривожному, обсесивио-

фобічпому, депресивному, дисфорпчпому, астенічному, іпохондричному

та псих органічному синдромах.

■^ Гедонічна мотивація; якщо атарактичпа мотивація приводить зни-

жений настрій до норми, то гедонічна проявляється в отриманні задово-

лення, почуття радості на фоні рівного настрою. Особа з адиктивною

Мотивація зловживання

речовинами, які викликають

стани зміни

психічної діяльності

248 Соціальна робота

направленістю поведінки шукає в хімічних речовинах засіб втечі від

реальності в ілюзорний світ насолоди. При цьому перевага надається

речовинам, яким властивий ейфоризуючий ефект (швидке піднесення

настрою, прояв смішливості, радості, любові до ближнього, легкого до-

сягнення сексуального оргазму, "польоту в непізнане"). Найчастіше зас-

тосовується маріхуапа, опій, морфій, кокаїн, кодеїн, ЛСД.

^ Мотивація з гіперактивацією поведінки близька до гедонічної, але

базується на активуючому ефекті хім. речовий. Базовою стає потреба

вивести себе із стану пасивності, апатії за допомогою речовин, які вик-

ликають високу активність, незвичну рухомість реакцій. До наркотичних

речовий, яким властива гіперактивуюча дія відносять маріхуаиу, ефед-

рин і його похідні, екстазі, кофеїн, нікотин. Пошук гіперсексуальпих

відчуттів спонукають особу па вживання наркотичних речовин цього

типу, щоб навіть ціною психічного здоров'я вивести себе із стану нудьги

та апатії, зняти одноманітність в інтимній сфері.

Субмісивпа мотивація — нездатність особи відмовитись від запро-

понованих наркотичних засобів. Це зумовлено ананкастичішми або за-

лежними рисами характеру особистості (нерішучість, сором'язливість,

конфліктність, тривожність), при яких особа намагається уникнути ситу-

ацій засудження, наприклад, вживання алкоголю "за компанію", або

через страх опинитися поза референтною групою, бути вигнаним з неї,

стати "білою вороною".

^ Псевдокультурпа мотивація — базується на світогляді особистості

та її естетичних пристрастях. Особа розглядає вживання алкоголю та

наркотичних речовин, як "вишуканість смаку", "приєднання до кола об-

раних". Важливим є не вживання п'янкої речовини, а демонстрація цього

оточуючим. Найчастіше зустрічається при істеричних та демонстратив-

них патохарактерологічпих розладах.

На сьогоднішній день вважається, що

психологічні причини алкогольного і

наркотичного узалежпен-пя знаходяться,

ио-нерше — в ілюзорних можливостях

задоволення бажань та вирішення конфліктів (яке дає почуття

сп'яніння), по-друге — в тих психологічних та соціальних умовах, які

штовхають людину па цей шлях.

Важливе значення у формуванні ирепаркотичпої особистості нале-

жить психічному інфантилізму який проявляється у несамостійності прий-

Теоретичні основи соціальної роботи 249

пяття рішень, нездатності опиратися впливу ззовні, зниженій критич-

ності до себе, вразливості. Традиційно виділяють наступні особистісиі

фактори виникнення паркогеппого узалежпеппя у підлітків:

1) підвищені, відносно благополучних ровесників, толерантність до

несприйнятливої поведінки, критичне ставлення до соціальних інститутів

(школи, сім'ї), відчуженість від них, легке сприйняття нових ідей ча

вражень, захоплення мистецтвом, імпульсивність;

2) занижені, відносно благополучних ровесників, цінність досягнень,

очікування академічних успіхів, релігійність, конформізм, почуття пси

хологічного благополуччя;

3) екстернальиий локус контролю та занижена самооцінка.

Так наприклад, С.Білоусов в анамнезі иаркогеппо узалежиеиих

підлітків, поряд з іншими факторами, виділяє:

1) виховання у неповній сім'ї;

2) постійна зайнятість одного з батьків (відрядження, трудова заван

таженість);

3) відсутність інших дітей в сім'ї [1].

Дослідник цієї проблеми Б.Уільямс відмічає характерну подібність

сімей наркозалежиих, а саме:

а) батько відсутній, або має слабкий характер;

б) над турботлива, поступлива, або, навпаки, авторитарна мати;

в) конфлікти, ворожість між батьками;

г) непослідовність поведінки, відсутність стримуючого фактору;

д) нереальні прагнення батьків відносно власних дітей.

Вітчизняні (В.Меиделевич) психологічні дослідження сімей, в яких

формується наркозалежність підлітка, дозволяють зробити висновок, що

існує характерний психологічний тип батька наркомана, так званий "иар-

когепний батько". Для нього характерні завищені вимоги до себе та

оточуючих (особливо до дружини та дітей), трудоголізм, небажання

рахуватись з індивідуальними, віковими особливостями інших, ситуатив-

ними моментами, емоційна холодність в поєднанні з жорсткістю, навіть

жорстокістю, схильність до конкурентної боротьби, гіиерактивність, ве-

лика кількість соціальних контактів, які носять поверхневий характер і

не супроводжуються бажанням зрозуміти та емоційно прийняти співроз-

мовника.

Таким чином, дослідження сімей, в яких у дітей-иідлітків діагнос-

тується наркозалежність, свідчить, що адиктивні форми поведінки влас-

тиві не тільки пацієнту, а, як правило, і одному з батьків (частіше,

батьку).

Психологічні аспекти

формування наркогенної

залежності

250 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 251

Тому, слушно припустити, що формування хімічної залежності ба-

зується на родинному адиктивному патерпі. І серед більшості вчених, на

сьогодні, переважає думка, що наркотична речовина є своєрідним ком-

пенсуючим фактором, який сприяє подоланню особою психологічних

проблем та дезадаптації, тобто структура особистості, в певній мірі, зна-

ходиться у взаємозв'язку з різновидністю наркотика. Тобто відношення

людина-наркотик зумовлюють вибір паркотика. Безумовно, більшість

паркозалежпих віддає перевагу саме такій наркотичній речовині, якій

властиво задоволення деяких головних потреб їх особистості.

Тому вибір стратегії психотерапевтичної та соціальпо-педагогічної

роботи з наркозалежиими залежить від знання і врахування соціальним

педагогом феноменів формування паркозалежпості, стадії хвороби, швид-

кості розпаду особистості при вживанні різних паркогеппих речовин.

4. Принципи підбору психокорекцийних методик та

методів

Головними принципами у виборі тих чи інших методів психокорекції,

методів соціальпо-педагогічного впливу, націлених па корекцію поведін-

ки, що відхиляється від норми, вважаються:

— принцип добровільності (усвідомлення);

— принцип адекватності;

— принцип доцільності;

— принцип допустимості;

— принцип гуманності.

Принцип добровільності припускає, що досягнення реальної ефек-

тивності проведення психокорекційиих заходів можливе лише у випад-

ках добровільної згоди девіапта па їх проведення. Вони (заходи) базу-

ються па принципі усвідомлення, суть якого полягає, як в усвідомленні

особою своєї поведінки, як такої, що не відповідає нормативній, так і в

бажанні змінитися. Часто клієнт з адиктивпими формами поведінки усв-

ідомлює, що відхиляється від норми, але не намагається (або намагається

на словах) виправити дефект поведінки.

Цей принцип, також, припускає не тільки усвідомлення необхідної

корекції поведінки, але справжнє усвідомлення цілей, мети зміни, тобто,

якого саме поведінкового статусу він прагне досягнути в процесі те-

рапії. Наприклад, позбавлення від алкогольної залежності, чи корекція

надуживання до ступеня поміркованого (дозованого) вживання алкого-

лю, чи стабілізація сімейних відносин за рахунок зміни відношення дру-

жини до його алкогольної поведінки.

Принцип адекватності полягає в тому, що вибрані методи корекції

поведінки повинні бути адекватними механізмам виникнення девіації, стадії

розвитку хвороби, глибині патохарактерологічпих змін особистості.

Залежний тин девіації потребує загалом психологічного консульту-

вання, психокорекції, психотерапії.

Принцип доцільності розглядає необхідність виправлення поведінко-

вої девіації.

Відомо, що корекція однієї девіації не приводить до гармонізації

всієї особистості, а може викликати і більш грубі порушення у поведінці

після терапії. Наприклад, утримання довготривалогого періоду твере-

зості у хворих на алкоголізм може призвести до розвитку іпохондрич-

иості, кверуляитиості або іншої форми девіації.

Принцип допустимості полягає в усвідомленні можливості застосу-

вання тільки тих методик, які сприяють особистіспому зросту клієнта,

етично та естетично обгрунтовані і не можуть викликати психічних пору-

шень. Визнається неприпустимим застосування манінулятивпих методик,

які використовуються без відома девіапта або без повного усвідомлешія

ним суті терапевтичного процесу. Крім того, неприпустимими можна вва-

жати і формування в процесі терапії нового, міфологічного, тобто нена-

укового, ірраціонального, такого, що викривляє дійсність мислення клієнта

(наприклад, різні види "кодування", які прямо чи побічно навіюють

клієнту неправдиві умовиводи та переконання).

Принцип гуманності базується па визнані за девіаптом права на сво-

боду вибору, права на повагу. Цей принцип (згідно з Роджерівськнм

підходом) проявляється у прийнятті психологом девіанта як цінної та

унікальної особистості, прийнятті його проблем, його права відмовитися

від терапії, емпатії, щирості, пеупередженому ставленій під час взаємодії

з клієнтом.

Методи виправлення різних форм

адиктивпої поведінки поділяють па

консультативні, корекційні, психоте-

рапевтичні, психофармакологічпі.

Під психологічною допомогою розуміється падання людині

інформації про її психічний стан, про причини та механізми виникнення

исихолоігншх феноменів, патопсихологічних симптомів, а також активний

цілеспрямований психологічний вплив на клієнта

Засоби та методи психологічно-

го консультування, психоко-

ек

ії

психоте

апії

252 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 253

з метою гармонізації його психічної діяльності, адаптації до соціального

оточення, купування патопсихологічної симптоматики, реконструкція осо-

бистості для формування фрустраційпої толерантності, стресостійкості.

Традиційно виділяють три види психологічної допомоги: психологіч-

не консультування, психокорекцію та психотерапію.

Психологічне консультування — передбачає спільне обгово-

рення психологом та клієнтом проблем, які виникли у клієнта, можливих

варіантів їх вирішення та попередження, а також, інформування клієнта

про його індивідуальпо-психологічні особливості, специфічні для нього

типи реагування, методи саморегуляції. Консультування націлене па ви-

роблення активної позиції у клієнта по відношенню до психологічних

проблем, фрустрації, стресу з метою навчання способом відновлення або

збереження емоційного комфорту в критичних життєвих ситуаціях.

Діагностичний процес в структурі консультування вмістить у собі

клінічне інтерв'ювання та використання екснеримеитально-діагностичиих

методик та тестів для визначення особливостей функціонування психіч-

них процесів та параметрів досліджуваного.

Суттєвим моментом психологічного консультування є процес інфор-

мування клієнта, тому що не тільки припускає неупереджешш аналіз

результатів тестування, але й і враховує можливі реакції особи па інфор-

мування про себе. Існує декілька методик та стратегій інформування, які

суттєво різняться між собою студінню використання оціночних кате-

горій, фокусуванням та термінологією, яку використовує консультант.

Фокусувати (зосереджувати) увагу при інформуванні клієнта можна па:

а) виражених відхиленнях функціонування організму та психіки;

б) всіх наявних відхиленнях;

в) відхиленнях, які клієнт здатен усвідомити та змінити;

г) всьому спектрі проявів — нормальних та відхилених від них;

д) нормативних ознаках та проявах.

При цьому використовують наступні підходи подання інформації:

оптимістичний, песимістичний, нейтральний.

Так одна і та ж інформація може бути подана та сприйнята як пози-

тивна, негативна та нейтральна. Класичним прикладом цих підходів є

приклад інформування про кількість води в склянці:

1) склянка — напівпорожня;

2) склянка — напівнаповиена;

3) рідина в склянці займає половину об'єму склянки.

Існують і різні підходи до оцінки виявлених клінічних, соціальио-

психологічних феноменів — оцінюючий та описувальний. При першому

підході інформування містить у собі оціночні категорії — адекватний-

пеадекватпий, нормальний — патологічний, здоровий — хворий і т.п.

При другому — психолог уникає оцінок і орієнтується на роз'яснення,

описування виявлених феноменів, при необхідності — багатоваріантиість

трактування отриманих фактів.

Суттєвою є і термінологія, яку викорстовуює психолог у процесі

інформування.

Можливе вживання спеціальної наукової термінології, навіть жарго-

ну ("різпоилановість мислення", "використання казуальної атрибуції" та

інші), які незрозумілі клієнту, або урахування мовних та інших особли-

востей клієнта, падання заключепия па зрозумілій для нього мові.

Важливим є те, що при консультуванні не відбувається нав'язування

клієнту єдиного правильного шляху вирішення міжособистнх та внутрі-

шньо особистісних проблем, а дається багатоваріаитиість можливої пове-

дінки. На відміну від психокорекції тут вибір способу вирішення про-

блеми або особистої трансформації залишається за клієнтом.

Найбільш відомими методиками, які відносять до способів психолог-

ічного консультування вважаються раціональна психотерапія (Р.ВиЬоіз),

логотерапія (У.Ргапкі), психологія саморегуляції (А.Мазіолу), позитивна

психотерапія (М.РезезсЬкіап), коигиітивна терапія (А.Веек), раціоиаль-

ио-емотивна терапія (А.ЕПіз), аитиііаційиий тренінг.

Не дивлячись на те, що в деяких назвах присутній термін "психоте-

рапія", методики фактично визнають консультативними. Це пов'язано,

по-перше, з тим, що психологічна допомога надається безпосередньо че-

рез вплив па світогляд клієнта; по-друге, в основі базується метод інфор-

мування клієнта; по-третє, через так звану "терапевтичну мішень", якою

у даному випадку є світосприйняття та світорозуміння девіаита, а потім

вже його психологічні проблеми та невропатичні симптоми.

З вітчизняних методик консультування слід відзначити реконструк-

тивио-особистіспу психотерапію, яка базується па теорії відносин особи-

стості В.Н.Мясищева, і є дуже актуальною в процесі консультування

узалежиеиих, членів їх сімей. Головним завданням цього методу кон-

сультування є інформування клієнта з метою:

— усвідомлення мотивів своєї поведінки, особливостей своїх відно

син, емоційних та новедіпкових реакцій;

— усвідомлення неконструктивного характеру своїх відносин, емоц

ійних та поведіикових стереотипів;

— усвідомлення міри своєї участі і відповідальності у виникненні

конфліктних та психотравмуючих ситуацій;

254

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

255

—

усвідомлення глибинних причин своїх переживань і способів реа

гування, корені яких знаходяться у дитинстві, умов формування своєї

системи відношень та цінностей;

—

навчання розумінню та вербалізації своїх почуттів;

—

навчання саморегуляції.

Консультування узалежнешіх та членів їх сімей за цим методом

здійснюється в чотири етапи. На першому — відбувається переборюван-

ня неправдивих та викривлених уявлень узалежпеного про його хворо-

бу, акцентація залежності; па другому — усвідомлення психологічних

причин та механізмів узалежнепня; па третьому — вирішення конфлікту;

па четвертому — реконструкція системи відносин особистості (один з

варіантів методики подано у додатку ''Курси терапії узалсжпень").

Логотерапія відноситься до гуманістичного напрямку психотерапії,

завданням якої є відновлення людиною загубленої духовності, свободи,

відповідальності, виходячи з відомої позиції А.Ейнштейна, що "людина,

яка вважає своє життя безглуздим, не тільки не щаслива, — вона взагалі

навряд чи придатна до життя". У.Ргапкі вважав, що повернути втраче-

ний сенс можливо за допомогою переконання. Переконання використо-

вує систему логічно обґрунтованих унікальних цінностей життя при аб-

солютній цінності трапсцендепції — сутності існування. Основу логоте-

рапії становить зцілення душі за допомогою формування усвідомленого

прагнення до сутності, і навіть до кінцевої сутності в альтернативу праг-

нення до насолоди або влади.

Застосування методики самореалізації ари роботі з адиктивними по-

рушеннями поведінки націлене па вироблення у клієнта павичок психо-

логічної стратегії максимально використовувати у житті власний особис-

тісшій потенціал, а саме:

внутрішню природу людини, її індивідуальну самість у вигляді

головних потреб, здібностей, іпдивідуальпо-пснхологічпих особливостей;

потенційні можливості, а не реальні кіпцеві стани, реалізація яких

детермінована екстрапсихічішми факторами (цивілізацією, сім'єю, рефе

рентною групою, освітою і т.п.);

автентичність — здатність пізнати справжні власні потреби та

можливості;

здатність приймати себе;

потребу у любові.

При використанні методики А.Мая1о\у, психолог опирається на твер-

дження автора, що у особистості існують цінності буття (Б-цішюсті) і

цінності, які формуються за принципом ліквідації дефіциту (Д-ціїшості).

У процесі консультування проходить активація Б-цішюстей, а саме: 1)

цілістиості — інтеграції та прагнення до однорідності взаємозв'язку; 2)

досконалості, тобто природності доцільності; 3) завершеності; 4) спра-

ведливості — законності; 5) життєвості — спонтанності, саморегуляції;

6) наповненості — диференційованості, складності; 7) простоти — щи-

рості; 8) красоти; 9) бажаності; 10) унікальності — неповторності, інди-

відуальності; 11) безпосередності — легкості, граційності, відсутності

напруження; 12) гри — веселості, радості; 13) дійсності — чесності,

реалістичності; 14) самодостатності — автономності, незалежності, вміння

залишатись собою, незалежно від втручання інших людей.

Позитивна психотерапія опирається па здатність людини до самороз-

витку та гармонійності. Основна мета консультування:

зміна уявлень девіанта про себе, про свої актуальні та базисні

здібності;

пізнання ним (девіантом) традиційних для його особистості, його

сім'ї, його культури механізмів переживання конфліктів;

розширення ним цілей свого життя, виявлення резервів та нових

можливостей для переборювання конфліктних ситуацій та хвороб.

Психолог використовує транскультуральїшй підхід, зміст якого по-

лягає в паданні клієнту інформації про відношення до подібних у нього

проблем та ситуацій в інших культурах. Трапскультуральні порівняння

приводять до вироблення у узалежпеного і, що дуже важливо, членів

його сім'ї (спів-узалежистшх) розуміння відносності власних життєвих

цінностей, та навчають інтерпретувати власні негаразди в позитивному

ракурсі.

Кошїтивний напрямок психотерапії частіше використовується під час

консультування співузалежнепих, батьків девіаптів. Копіітивна терапія

рахує, що емоційні порушення виникають через "копіітивну вразливість" —

використання при аналізі зовнішніх подій жорстких, ірраціональних, оман-

ливих викривлень. Серед когпітивпих викривлень виділяють:

—

падгепералізацію, тобто узагальнення па основі одпого-єдипого

випадку;

—

катастрофізацію — перебільшення наслідків будь-яких подій;

—

персоиалізацію — схильність інтерпретувати події в контексті

особистих значень;

—

дихотомічиість мислення — схильність до використання в мис

ленні крайностей;

—

вибірковість абстрагування — концентрація ситуації па основі

окремих фактів, вибірково взятих з контексту.

256 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 257

Метою консультування є виправлення помилкового сприйняття інфор-

мації і модіїфікація переконань клієнта у напрямку їх раціоналізації та

вироблення життєвої позиції, здорового глузду.

Близькою за змістом до когнітивиої терапії є раціонально-емотивна

психотерапія. А.ЕПіз виділяє дванадцять головних ірраціональних ідей,

які в процесі консультування повинні бути виправленими:

1) для дорослої людини необхідно, щоб кожен її крок був схвалений

оточуючими;

2) існують погані, несхвальні вчинки — впині у них повинні бути

покарані;

3) цс катастрофа, коли все стається не так, як було заплановано;

4) всі негаразди нав'язані нам ззовні — людьми чи обставинами;

5) постійно треба бути насторожі — завжди існує щось, що викликає

небезпеку;

6) кожен потребує чогось або когось більш сильного, вагомого, ніж

він сам;

7) потрібно у всьому бути освіченим, компетентним, адекватним;

8) те, що колись сильно вплинуло па наше життя, завжди буде на

нього впливати;

9) уникати відповідальних та рішучих дій безпечніше, ніж їх приймати;

10) інші люди завжди прагнуть вплинути на наше благополуччя,

тому необхідно робити все можливе, щоб вони змінювались у бажаному

для нас напрямку;

11) ми не в силі керувати власними емоціями;

12) плисти за течією, спостерігаючи за життям — ось шлях до щастя.

Техніка терапії базується па сократівському діалозі — диспуті між

клієнтом та психологом з використанням законів логіки.

На логічних переконаннях базується і раціональна психотерапія, яка

націлена па навчання клієнта мисленню, яке уникає логічних помилок і

оман з метою попередження розвитку невротичних симптомів.

З вітчизняних методик корекції иаркогешшх узалежпеиь протягом

остаппіх років увагу привертає аптшіаційний тренінг (В.Мепделевич),

який базується на здатності особистості завбачати розвиток подій, буду-

вати процес прогнозування, використовуючи минулий життєвий досвід.

Аптипацшний тренінг базується па наступних принципах: а) відмова від

претензій (піхто нікому нічого не винен); б) відмова від однозначності

(це може означати все, що завгодно); в) відмова від фатальності (все

можливо, ніколи не знаєш де загубиш, а де знайдеш); г) заміна стратегії

"все буде добре", па стратегію — "не завжди так буде".

Психокорекція. Цілями застосування психокорекції при корекції

адиктивиої поведінки є оптимізація, виправлення та приведення до нор-

ми відхилень психічних функцій клієнта, приведення до оптимального

рівня його шдивідуальпо-психолоґічпих особливостей та здібностей.

При психокорекції, па відміну від психологічного консультування,

роль клієнта менш активна, скоріше пасивна. Активність клієнта прояв-

ляється лише в бажанні змінитися, а не в екзистепційпій праці над со-

бою. Корекція несе в собі вироблення нових, психологічно адекватних

та корисних для клієнта нових схем поведінки та від реагування у про-

цесі спеціально розроблених треііінгових програм. Головним способом

зміни та психологічної допомоги є процес навчання ефективному прий-

няттю себе і реальності, а не філософське осмислення свого місця у

Всесвіті, своїх можливостей та здібностей.

Психокорекція в якості провідних методів використовує маніпулю-

вання, формування та управління особою, маючи чіткі уявлення про

кінцеві стани, рівень розвитку психічних функцій. Кінцевий стан, як

еталон, є визначеним. Клієнт виступає у ролі "матеріалу" з якого "ліпить-

ся" оптимальний для нього або ідеальний для суспільства взірець. Відпо-

відальність за психічні зміни лягає повністю па психолога. Спектр маиі-

пулятивпих методик достатньо широкий — від класичних порад Карнегі

до НЛП та різних трепіпгів (ассертивності, тендерних прав, особпстісно-

го зросту, жіночності і т.д.).

В психології корекції відхилень поведінки, розвитку узалежнень най-

доцільніше використовувати трепінги: аутотренінг, або тренінг саморегу-

ляції, бихевіоральпа (або поведіикова) терапія, нсиходрама, трапсактиий

аналіз (Е.Вегп).

Аутотренінг — це методика, яка націлена на навчання навичкам пси-

хічної саморегуляції за допомогою релаксійних засобів. Найбільш попу-

лярною є методика музичної релаксації. Цей метод має три складові

частини: психологічну, музичну та біозвукову, які комбінуються у різних

варіаціях. Психологічний вплив здійснюється через яскраву и образну

уяву формул самонавіювання, спрямованих па розслаблення м'язів тіла.

У результаті цього розширюються периферійні судини, відбувається при-

плив тепла до них і перерозподіл крові. Усе це забезпечує нормальне

функціонування мозку, заспокоєння, що переходить у дрімотний, спопо-

дібний етап, з'являється відчуття відпочинку. Для заспокоєння та віднов-

лення використовують музичні програми, звуки живої і неживої природи.

На прослуховуванпя підбираються реально скомпоновані фрагменти,

які викликають сприятливі асоціативні спогади, образи.

258 Соціальна робота

У процесі психодрами проходить розігрування клієнтом ролей з ме-

тою вивчення власного внутрішнього "Я" та иапрацювання навичок оп-

тимальної соціальної поведінки. Клієнт в процесі ігрової діяльності зас-

воює стереотипи поведінки у різних життєвих ситуаціях, апробує їх,

вибирає найбільш прпйпятливі йому, і таким чином переборює комуніка-

тивні бар'єри.

Трапсактпий аналіз розглядає особистість, як сукупність трьох станів

"Я", умовно названих "Батько", який поділяється па "контролюючого"

та "турботливого"; "Дорослий" (відчуття "тут і тепер"); "Дитина", яка

поділяється на "адаптивну", "бунтуючу", "вільну".

Психологічна взаємодія за Е.Берном проходить у вигляді диадпого

контакту (трансакції) з використанням тих, чи інших ролей. Наприклад,

"адиктивпий" батько — сип з препаркотичпою формою поведінки.

Розглядаючи трансакцію психолог дає можливість клієнту зрозуміти

особливості саме його взаємодії з оточуючими, та за допомогою відпов-

ідної техніки навчити його нормативній чи оптимальній для нього та для

суспільства поведінці.

Філософія трапсакційпого аналізу (ТА) базується па позиціях: а)

благополуччя людини — позиція "Я-О'К" за Е.Вегн. Тобто, ти та я, ми

обидва маємо цінність, значення, гідність та вартість. Я приймаю себе

таким, яким я є. Я приймаю тебе таким, яким ти є. Можливо, іноді я не

сприймаю твої вчинки, але я сприймаю того, ким ти є. Як людину, я

сприймаю тебе О'К, хоч твоя поведінка може бути і не О'К. Це правдиво,

навіть коли ми різні за своєю расою, віком, релігійними переконаннями;

б) здатності мислити, тобто кожна людина наділена властивістю мис

лити. Саме па пас самих лежить відповідальність за прийняті рішення, та

того, чого ми прагнемо у житті;

в) моделі прийняття рішень — людині властиво змінюватись. Ми

досягаємо змін не тільки завдяки розумінню наших старих паттернів

поведінки, а і завдяки активному прийняттю рішень на зміни цих пат-

териів. Інші люди не можуть заставити нас відчувати або поводитись

саме для них бажаним чином. Завжди коли ми приймаємо рішення, ми

потім можемо змінити їх. Це справедливо і для ранніх рішень, тобто,

коли деякі з наших дитячих рішень про світ та про себе призводять до

небажаних для нас наслідків, ми, як дорослі люди, можемо виявити їх та

змінити, па нові, щасливі для нас.

Трансакційпий аналіз приводить до стійких, адекватних змін особистості.

Психотерапія — метод надання клієнту психологічної допомоги з метою

позбавлення патопсихологічної симптоматики.

Теоретичні основи соціальної роботи 259

Психотерапія відноситься до сфери медичної діяльності, тому що,

по-перше, поєднує у собі психологічні та загальпо-медичні знання відносно

показів та протиноказів; по-друге, накладає на психотерапевта відпові-

дальність (включно кримінальну) за иекваліфіковапу допомогу, тобто за

неадекватний вибір психотерапевтичної методики та стратегії лікування.

Метою психотерапії є зцілення пацієнта від психопатологічної симп-

томатики в рамках невротичних, характерологічних та психосоматичних

порушень. Психотерапія оперує поняттям хвороба, психічні зміни, пато-

психологічні симптоми та синдроми.

Найбільш відомими серед психотерапевтичних методик виділяють:

сугестивні (гіпноз, навіювання), иоведінкові, психоаналітичні (Фрейд),

фепоменологічпо-гумаиістичиі (гештальт, Роджерс, Ассаджолі), які ви-

користовують в індивідуальній, колективній та груповій формі.

Психофармакотерапія — це лікування психічних відхилень та

хвороб, новедінкових девіацій з використанням психотропних лікуваль-

них засобів.

Для корекції адиктивної поведінки використовують наступні групи

психотропних препаратів:

— иейролеитини;

— транквілізатори;

— антидепресанти;

— нсихостимулятори;

— иоотропи;

— нормотиміии (нормалізатори настрою).

У рамках психологічної па-

радигми корекції та терапії

адиктивної поведінки у вигляді

зловживання речовинами, які

змінюють психічний стан лю-дини, виділяють декілька

аспектів. Наголос робиться, по-перше, на індивідуальному чи

груповому (в т. ч. сімейному) ракурсі, по-друге, на способах

— консультативному, корекцій-ному, тренінговому чи

психотерапевтичному (сугестивному).

Головною ціллю психологічного впливу при роботі з хворими на

алкоголізм є їх психологічна залежність від алкоголю.

За думкою більшості дослідників, психологічна корекція потягу до

п'янких речовин проводиться комплексно та на різних рівнях психологі-

чної діяльності.

Методи та способи

психологічної корекції

залежненої пове

інк