Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 59

яких не було па початку ЇЇ становлення, зокрема форми соціальної ву-

личної роботи.

Основні завашія соціальної вуличної роботи полягають у :

— покращенні положення та здоров'я клієнтів в соціальному середо

вищі, де вони змушені жити чи яке обрали;

— спонуканні клієнтів до встановлення відносин з людьми, які піклу

ються про них та з тими, хто може допомогти їм в організації життєді

яльності;

— встановленні довірливих відносин з тими категоріями населення,

які більшість часу перебувають на вулиці і потребують допомоги соц

іального працівника;

— сприянні в усвідомлення і прийнятті клієнтом позитивних стерео

типів соціальної поведінки;

— залученні громадськості до вирішення соціальних проблем мікро

району;

— консультуванні з питань, важливих для даної категорії, в умовах

анонімності та конфіденційності;

— иереадресації клієнтів до інших існуючих інститутів соціальної

допомоги;

— допомозі в захисті від будь-якого фізичного та психічного насилля;

— паданні першої медичної допомоги;

— здійсненні профілактичної роботи щодо попередження правопору-

' шень, жебракування;

— наданні окремих соціальних послуг (доставка їжі, одягу, медика

ментів тощо).

Особливості вуличної соціальної роботи полягають: у можливості

встаиовлешія інформаційного та особистішого контакту соціального пра-

цівника зі значною кількістю людей; здійсненні діагностики соціальної

ситуації (визначення кількості представників окремих категорій, їх ре-

альних проблем та потреб); здійсненні соціальної допомоги па території

клієнта, в умовах близького для нього середовища; пропаганді та попу-

ляризації системи соціальної роботи серед населення, залученні потенц-

ійних волонтерів.

Основними формами вуличної соціальної роботи є рейд, виїзний

консульт-пункт, ігротека, вулична хода, мітинг, дискотека, вуличний те-

атр, робота пункту соціальної підтримки.

Для організації роботи в умовах вулиці соціальний працівник має:

— знати соціальну ситуацію в районі, мікрорайоні (діагностувати її,

вміти оцінювати, визначати об'єкти соціального впливу, вміти визначати

місце проведення вуличної роботи та масових соціальних форм роботи,

вміти залучати та добирати до проведення соціальних заходів па вулиці

молодь, волонтерів представників громадськості тощо);

— знати специфіку і технології організації та проведення соціальної

роботи на вулиці (визначати мету, зміст діяльності, добирати відповідні

форми та методи; вміти прогнозувати результат та післядію; організову

вати роботу з різними категоріями населення);

— знати специфіку спілкування з різними категоріями клієнтів ву

личної соціальної роботи (вміти знаходити спільну мову з дітьми,молод

дю, особами похилого віку та з клієнтами різного соціального статусу;

вміти передбачати появу конфліктних ситуації!, запобігати їх розвитку;

вміти здійснювати комунікативну атаку та самонрезептацію, активізува

ти процес спілкування під час творчої взаємодії);

— знати основні правила безпеки життєдіяльності для роботи в умо

вах вулиці (вміти приймати оптимальні рішення в пеочікувапнх та екст

ремальних ситуаціях, надавати першу медичну допомогу, вміти залучати

представників відповідних оргашзацій(міліція, пожежники тощо) та гро

мадськості з метою запобігання появі нещасних випадків під час прове

дення роботи на вулиці та проведення масових форм соціальної вуличної

роботи).

Наукове обгрунтування методів та форм соціальної роботи, їх виз-

начення і застосування в роботі є свідченням певного рівня розвитку

соціальної діяльності. Взаємозв'язок факторів, що впливають па поведі-

нку особистості, потребують комплексного використання всіх груп ме-

тодів та форм соціальної роботи, тим паче, що більшість з них у прак-

тичній діяльності перетинаються, комбіпуюються, утворюють нові спо-

лучення. Можна зробити висновок, що основним завданням успішної

реалізації методів та форм соціальної роботи є створення системи роботи

по оптимальному використанню арсеналу тих форм та методів соціальної

роботи, що пропонує досвід вітчизняної та зарубіжної роботи.

Література

1. Актуальні проблеми соціальпо-педагогічпої роботи (модульний курс

дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайиола;

Заг.ред.Л.Й.Капської.-К.,2002.- 164 с.

2. Лекции по технологи социальной работьі. В 3-х частях/ Под ред.

Холостовои Ь.И. Часть 1. М.: Социально-технологическішипститут, 1998.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 61

3. Методика и технологій! работьі социальпого педагог: Учеб.посо-

бие для студ. вьісш. учебп. заведений/ Б.Н.Алмазов, М.А.Беляева,

Н.Н.Бессоноваидр.;Под ред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахаева.- М.:Из-

дательский центр "Академия",2002. — 192с.

4. Никитии В. А. Начала социальпой недагогики: Учебиое пособие. —

М.: Флинта: Московский психолого-социальпьій ипститут, 1998.

5. Овчарова Р.В. Справочпая книга соціального педагога. — М.:

ТЦ" Сфера",2001. - 480 с.

6. М.В. Ромм, Т.А. Ромм. Теория социальпой работьі. Учебпое посо

бие, Новосибирск. — 1999, 64 с.

7. Российская знциклопедия социальпой работн / Под ред. А. М.

Пайова, Е. И. Холостовой. — М., 1997.

8. Таинствеипее, чем мир... /Сост. авт. введення и коммептариев

В.М.Кларип, В.М.Петров. - М.: Знапие, 1991. - 80 с. - /Новое в

жизии, науке, техпике. Сер. "Педагоі'ика и психология" №12/.

9. Технологии социальпой работи: Учебник /Под общей ред. Е.И. Хо

лостовой. - М.;ИНФРА, 2001 - 400 с.

10. Технології соціальпо-педагогічпої роботи: Навчальний посібник /

За заг. ред. проф.Каиської А.Й. — К.: 2000. — 372 с.

11. Техпология социальпой работьі: Учеб.пособие для студ. вьісш.

учеби. заведений/ Под ред И.Г.Зайиишева.-М.: Гуманит.нзд.цеир ВЛА-

ДОС.2002. - 240 с.

12. Фурдей С. Г. Понятие социальпой технологии // Социальпая

работа /под общей ред. проф. В.И. Курбатова. Ростов на Дону "Фе-

иикс", 1999.

Питання для самоперевірки:

1. Розкрийте взаємозв'язок понять " методи соціальної роботи", "тех

нології соціальної роботи", " форми соціальної роботи". Розробіть струк-

турно-логічпу схему цих взаємозв'язків.

2. Запропонуйте визначення і дайте характеристику спеціальних ме

тодів соціальної роботи.

ГЛАВА 3.

ТЕХНОЛОГІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ ЯК

УМОВА ЇЇ ОПТИМІЗАЦІЇ

/. Технології соціальної роботи:

сутність, специфіка, класифікації

Суспільна свідомість па початку XXI століття визначається інтере-

сом до соціальних технологій, до технологізації соціальної діяльності,

що є закономірною складовою світової технологічної революції. Саме

тому формування соціальної політики України можливе лише па основі

технологізації соціальних процесів і за рахунок максимально ефективно-

го використання соціальних ресурсів і можливостей соціальних установ і

широкого кола працівників соціальної сфери.

Ефективність соціальної роботи сьогодні, на нашу думку залежить

від визначення і усвідомлення наступних закономірностей:

• тенденцій життєдіяльності особи чи соціальної групи;

• особливостей їх соціального досвіду;

• влучності у постановці соціального діагнозу;

• добору адекватних шляхів розв'язання проблеми;

• визначення крітеріїв і механізмів оцінки процесу та результатів

соціальної роботи.

Сукупність цих закономірностей потребує визначення факторів, що

характеризують специфіку сучасних технологій соціальної роботи. До

них слід віднести:

• динамічність (гнучкість), яка проявляється в постійній зміні змісту

та формі роботи;

• неперервність, що визначається потребою постійної підтримки кон

такту з клієнтом;

■ циклічність, тобто стереотипне, закономірне повторення етапів,

операцій;

■ дискретність соціальної роботи як технологічного процесу, яка

проявляється в нерівномірній ступені впливу на клієнта різних етапах

діяльності.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 63

Соціальні технології в психолого-педагогічпій літературі розгляда-

ються як сукупність методів, прийомів та впливів, що застосовуються

для досягнення мети соціального розвитку. Типовим є погляд па соц-

іальні технології як узагальнення набутих і систематизованих знань, дос-

віду, умінь і практики суб'єктів соціальної діяльності. Соціальні техно-

логії також розглядаються як сукупність способів професійного впливу

па соціальний об'єкт з метою його покращення, забезпечення онтимізації

функціонування при можливому тиражуванні даної системи впливу 14].

Ми будемо виходити з визначення технологій соціальної роботи як

сукупності форм, методів та прийомів, що застосовуються соціаль

ними службами, окремими закладами соціального обслуговування, соц-

іальними працівниками з метою досягнення успіху соціальної роботи

та забезпечення ефективності реалізації завдань соціального захисту

населення.

До особливостей соціальних технологій можна віднести такі прояви:

— включення великої кількості індивідів, що наділені волею та свідо

містю;

— суб'єктивність змісту соціальних технологій (процеси соціального

розвитку ініціюються, розвиваються чи гальмуються в першу чергу ліде

рами і відповідно до цього будуються процеси управління, керівництва,

переконання окремих мікро-соціумів);

— комплексний характер соціальних технології і технологій соціаль

ної роботи, зокрема;

— превептивпість змісту більшості соціальних технологій .

Гуманістичні тенденції розвитку соціальних наук пропонують погляд

на соціальні технології як па узагальнення набутих і систематизованих

знань, досвіду, умінь і практики роботи суб'єктів соціальної діяльності.

На нашу думку, соціальні технології — це єдиний тип технологічного

процесу, що значною мірою базується па "суб'єкт — суб'єктних" відно-

синах. Без співпраці учасників соціального процесу, сумісних і усвідом-

лених дій індивіда, сім'ї, групи, яким надається соціальна допомога чи

підтримка, неможливо покращити ті обставини, які послужили причиною

застосування соціальних технологій. Повертаючись до питання особли-

востей соціальних технологій ми здійснили спробу представити взаємозв-

'язки і взаємозалежносі учасників технологічного процесу в сфері соц-

іальної роботи таким чином:

Рисі

Варто зауважити, що суб'ект-суб'єктних стосунків технології набува-

ють тільки в ситуації усвідомлення клієнтом (чи групою) наявності про-

блеми та потреби і бажання її розв'язати.

Соціальні технології більшість дослідників розглядає як алгоритм

реалізації соціальних процесів[4;6;7]. При такому нодході головними скла-

довими змісту технологізації виступають:

• розмежування процесу на внутрішні етани, фази;

• координація зусиль всіх підрозділів;

• визначення поетапності дій;

• визначення алгоритму виконання всіх технологічних операцій;

• корекція дій залежно від змін у цьому процесі.

Сучасними дослідниками технологізації соціальної роботи [2;3;4;5]

відзначається така особлівість як синтетичність чи иоліфакторпість соц-

іальних процесів. Такий підхід дозволяє визначити зміст і простежити

реалізацію наступних технологічних компонентів: структурного, функці-

онального, нормативного, операційного та інструментального.

Структурний компонент технологізації містить суть поняття керова-

них та пекеровапих соціальних ситуації та можливої післядії (результату

та наслідку).

Функціональний компонент дозволяє визнати такі механізми здійснення

соціальних завдань як заборона, настанова, дозвіл, обмеження, орієнту-

вання, спрямування.

Нормативний компонент технологізації соціальної роботи означає

встановлення закономірностей, принципів та правил.

Операційний компонент технологізації означає виокремлення певних

процедур та операції та їх подальшу координацію та синхронізацію.

Інструментальний компонент технологізації передбачає усталення

всіх наявних способів здійснення соціального регулювання, а саме:

Соціальна робота

•

нормативного;

•

традиційно-ритуальпого;

■ конвенціонального (неформальні зобов'язання, угоди);

•

оціночного;

•

статусного (вплив па статус людини);

•

символічного;

•

психотерапевтичного;

•

соціоекологічіюго (вплив па життєве середовище);

•

раціонального (переконання);

•

сугестивного (навіювання);

•

стимулюючого;

•

селекційного;

•

ситуаційного .

Аналіз наукової літератури з проблем соціальної роботи [4;6] дозво-

ляє нам виділити наступні етапи реалізації соціальних технологій:

•

теоретичний, який передбачає обґрунтування мети і об'єкту техно

логічного впливу, виокремлення складових компонентів (елементів); з'я

сування соціальний зв'язків між ними;

•

методичний, який пов'язаний з добиранням методів, засобів вили

ву, обробкою інформації, її аналізом, вибором принципів трансформації

результатів аналізу в висновки та рекомендації;

•

процедурний; який пов'язаний з практичною діяльністю по апро

бації обраної послідовності використання інструментарію.

Визначення етапів соціальних технологій дає нам можливість розробки

алгоритму їх реалізації. Логіку розвитку етапів соціальних технологій

можна представити у вигляді схеми:

Структура технологій соціальної роботи визначається наявністю:

—

програми (проекту), в межах якої (якого) розв'язується певна

проблема;

—

заданого алгоритму як системи послідовних операцій па шляху

досягнення результату;

—

певного стандарту (нормативу) діяльності;

—

критеріїв оцінки результатів.

Будь-яка соціальна технологія, що має на меті проектування та впро-

вадження, має бути орієнтована на технологізацію відповідного процесу.

При цьому ефективність процесу технологізації полягає у:

—

формуванні процесу;

—

паданні йому цільової спрямованості;

Теоретичні основи соціальної роботи

оптимізації соціально-недагогічної діяльності; забезпеченні

сталості соціального процесу; створенні механізмів

саморегуляції процесу; забезпеченні сприятливих для

реалізації мети умов.

Рис. 2

Розуміння соціальної роботи як інтегрованою, універсального виду

діяльності, спрямованого па задоволення соціально-гарантованих та осо-

бистісних інтересів і потреб людей, перш за все соціально-незахнщених

верств населення дозволяє визначати два типи соціальних технологій:

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 67

— соціальні програми, що містять певні засоби та способи діяль

ності;

— саму діяльність, побудовану відповідно до таких програм.

Щодо другого типу, то тут частіше використовують термін "техно

логії соціальної роботи (діяльності)".

Багатоваріаптпість підходів до класифікації соціальних технологій

дозволяє нам визначити такі основні види соціальних технологій:

• правового забезпечення функціонування суспільства;

• політичні технології адміністративного регулювання;

• економічного функціонування суспільства;

• інформаційного забезпечення засобами масової інформації та комп

'ютерної мережі;

• духовио-культурпого розвитку;

• забезпечення соціального функціонування суспільства.

Технології соціальної роботи можна розглядати як технології забез-

печення соціального функціонування суспільства. Тому визначення соц-

іальних технологій може бути в кожному з компонентів соціальної робо-

ти: в соціальний роботі як науці; соціальній роботі як у циклі навчаль-

них дисциплін і соціальній роботі як виді професійної діяльності.

Аналіз основних підходів до группуваїшя соціальних технологій [4;

7] дозволив нам визначити такі їх класифікаційні ознаки:

1. Рівень суспільних відносин

2. Характеристика практичного втілення технології в організаційний

процес

3. Місце здійснення експериментальної перевірки та апробації

4. Сфера докладання зусиль соціальних працівників

5. Масштабність соціальних операцій

Класифікація соціальних технологій представлена нами у таблиці:

Таблиця.

№

Класифікаційна

ознака

Назва технології Додаткова характеристика

1 2 3 4

Залежно від рівня

суспільних

відношень

• макротехнології;

• мезотехнології;

• мікротехнології.

• технології суспільства; •

технології рівня міста,

населеного пункту; •

розраховані на невеликі

людські спільноти.

Продовження таблиці

1 2 3 4

За ступенем

практичного

втілення в

організаційний

процес.

• інноваційні; •

конструкторські;

• традиційні.

• майже не розроблені; •

розроблені на рівні прак-

тичного застосування; •

впроваджені в суспільну

практику.

За місцем

експериментальної

перевірки та

апробації

• кабінетні; •

лабораторні; •

ооі

• отримані на основі

інформаційно-логічного

аналізу; • отримані в

експериментальних,

штучно створених умовах;

• отримані в реальному

соціальному середовищі.

Залежно від сфери

докладання зусиль

соціальних

працівників

• інформаційні; •

історичні; •

технології соці-

альної злагоди; •

технології розв'я-

зання конфліктів; •

політичні; •

адміністративно-

управлінські; •

психологічні

технології; •

педагогічні

технології

За масштабністю

соціальних

операцій

• глобальні; •

регіональні; •

локальні

• застосовуються у будь-

яких людських спільнотах; •

застосовуються тільки в

умовах окремих регіонів; •

застосовуютьсяз метою

вирішення проблем

обмеженого кола людей

Крім вищенаведепих підходів до технологізації соціального процесу,

в практиці соціальної роботи не виключається можливість застосування

68 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

прикладних технологій соціальної, до яких, па нашу думку, належать

технології:

— соціального контролю;

— соціальної профілактики;

— соціальної терапії;

— соціальної реабілітації;

— соціальпо-правового захисту;

— соціального страхування;

— соціального обслуговування;

— соціального опікунства;

— соціального посередництва;

— соціального супроводу;

— соціального патронажу;

— корекції;

— рекламно-іпформаційні .

Добір і влучне застосування в практиці професійної діяльності тех-

нологій соціальної роботи є показником певного рівня розвитку соціаль-

ної роботи працівника і установи. На сьогодні, одним з найменьш роз-

роблених питань технологізації соціальної роботи є питання оцінки ре-

зультатів застосування тієї чи іншої технології, визначення крітеріїв та

еталонів оцінювання. Узагальнення багатьох існуючих в практиці соц-

іальної роботи методик досліджування досвіду роботи дозволило нам

рекомендувати наступну технологію узагальнення передового досвіду

соціальної роботи:

1. Вивчення і розповсюдження досвіду має вестись на підставі сучас

них концепцій розвитку соціальної сфери і передбачати розвиток само

стійного науково-пошукового мислення носія досвіду.

2. Розповсюдження і пропаганди потребує саме технологія роботи.

Набір методів та прийомів кожного конкретного досвіду має використо

вуватись творчо, залежно від конкретних соціальних умов.

3. Передовий досвід має вивчатись та застосовуватись комплексно, з

урахуванням запитів адресата, реальних проблем, кадрових ресурсів, рівня

їх підготовленості, умов регіону і мікрорайону.

4. Введення нового продуктивно в тому випадку, коли ця новаторсь

ка діяльність стимулює творчу ініціативу та професійну взаємодію, коли

виношується та створюється свій, авторський варіант нововведення.

Для оцінки досвіду соціальної роботи можна використати такі кри-

терії:

— актуальність і перспективність (відповідність вимогам життя, тен

денціям суспільного розвитку, науково-технічного прогресу, робота дос

віду "на перспективу", бачення нових можливостей удосконалення соц

іальної діяльності);

— новизна в цілепокладаппі, відборі змісту, форм та засобів органі

зації соціальної роботи;

— відповідність основних категорій базовим положенням сучасної соц

іальної науки (урахування таких провідних підходів, як: співробітництво і

співтворчість; сполучення індивідуального підходу і колективної діяль

ності; розвиток активної життєтворчої позиції учасників соціально-вихов-

иого процесу; оновлення змісту і способів реалізації завдань);

— наявність відчутних, стабільних отриманих результатів (передо

вий досвід має приносити вагомі результати: позитивні зрушення в ха

рактері соціалізації, рівні вихованості, в загальному та соціальному роз

виту клієнтів, підвищенні престижу установи і т.п. Кожен з названих

критеріїв, в свою чергу потребує подальшої деталізації);

— можливість творчого застосування досвіду в близьких умовах,

його трансформації в роботі з іншими об'єктами (мають бути створені

технології використання досвіду, що дозволяють "відділяти" досвід від

особистості носія і відтворювати цей досвід в нових умовах);

— оптимальний розподіл сил, засобів, часу і ресурсів для досягнен

ня найкращого можливого результату;

— достатня апробація досвіду (мається на увазі і лопгітюдпість дос

віду, що досліджується і достатня кількість учасників соціальної взає

модії);

— вимірювапність (застосування математичних, соціологічних, пси-

хологочних методів оцінки результатівв, що дозволяють підтвердити на

явність якісних чи кількісних позитивних зрушень).

Узагальнення вищеиаведепих поглядів на систему технологізації соц-

іальної роботи дозволяє зробити висновок, що основним завданням роз-

витку технологій соціальної роботи сьогодення є розробка шляхів резуль-

тативного та раціонального цілеспрямованого соціального впливу; засто-

сування технологізації як способу оитимізації соціального результату.

Література

1. Актуальні проблеми соціально-педагогічиої роботи (модульний курс

дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола;

Заг.ред.Л.Й.Капської. - К.,2002.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Методика и технологии работьі социального педагога: Учеб.посо-

бие для схуд, вьісш. учеби. заведений/ Б.Н.Алмазов, М.А.Белязва,

Н.Н.Бессоповаидр.;Подред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мардахазва.- М.:Из-

дательский центр "Академия",2002.

Никитип В. А. Начала социальной педагогики: Учебігае иособие. —

М.: Флинта: Московский исихолого-социальиьій ипстшут, 1998.

Технологии социальной работи:Учебішк /Под общей ред. Е. И. Хо-

лостовой. - М.; ИНФРА, 2001.

Технології соціально-педагогічпої роботи: Навчальний посібник /

За заг. ред. проф. А. Й. Капської -К.: 2000.

Техпология социальпоіі работьі: Учеб.иособие для студ. вьісш. учебп.

заведений/ Под ред И.Г.Заїпшшева.-М.: Гуманит.изд.цепр ВЛАДОС,2002.

Фурдей С. Г. Понятие социальпой техпологии // Социальная

работа /Под общей ред. проф. В. И. Курбатова. Ростов па Дону "Фе-

ішкс", 1999.

Питання для самоперевірки

В чому полягас зміст проблеми технологізації соціальної роботи?

Розкрийте зміст основних технологічних компонентів соціальної

роботи.

Розробіть перелік об'єктивних та суб'єктивних умов реалізації соц-

іально-педагогічиих технологій. Обґрунтуйте свій вибір.

Визначити критерії ефективності реалізації соціальних технологій.

2. Діагностика соціальної роботи як умова

успішного її прогнозування

Діагностична функція є провідною у соціальній роботі як різновид

професійної діяльності, спрямованої па забезпечення належного соціаль-

ного, культурного та матеріального рівня життя членів суспільства та

надання допомоги різним категоріям людей. Ще наприкінці ХІХ-поч.ХХст.

родоначальник теорії соціальної роботи Мері Річмопд у своїй книзі "Соц-

іальні діагнози" (1917р.) докладно представила власний метод соціаль-

ної роботи. Найважливішим і головним компонентом у пій М.Річмопд

вважала здатність у кожному конкретному випадку поставити соціальний

діагноз, тобто провести оцінку, як особистості клієнта, так і його соц-

іального оточення та взяти його результати діагностики за основу при

визначенні методу допомоги.

Сьогодні діагностика як спосіб отримання вичерпної інформації про

досліджуваний процес чи об'єкт застосовується в різних галузях діяль-

ності та має різні цілі. Варто зазначити, що в соціальній роботі найчастіше

застосовуються такі види діагностики:

соціальна, медична, соціально-пси-

хологічна, соціально — педагогічна.

Тому розглянемо окремо особли-

вості кожного з зазначених різновидів діагностики у соціальній роботі.

Соціальна діагностика

— процес наукового виявлення та вив-

чення нричиппо-наслідкових зв'язків і взаємостосунків у суспільстві, що

характеризують його соціально-економічішй, культурпо-правовий, мораль-

ію-нсихологічіїий, медико-біологічпий та санітарпо-екологічіюго стану.

В більш вузькому розумінні — це вивчення причин соціальних проблем,

котрі створюють складні життєві ситуації для індивіда, сім'ї, окремих

груп [1, 314].

Оскільки діагностика носить процесуальний характер, то рівень її

ефективності обумовлений певними принципами. Перш за все це

принцип

об'єктивності,

сутність якого полягає у правдивому, пеупереджеиому

аналізі та оцінці різних соціальних явищ, що виключає як суб'єктивні

викривлення в інтерпретації отриманих результатів діагностування (на-

приклад, стереотипи, упередження, життєвий досвід спеціаліста), так і

вплив зовнішніх факторів (наприклад, тиск зацікавлених осіб, началь-

ства, представників засобів масової інформації тощо).

Досить важливо в процесі діагностування дотримуватися

принципу

верифікації соціальної інформації,

тобто встановлення її достовірності

та перевірки за допомогою інших дослідницьких процедур чи джерел

інформації.

Відомо, що у реальній дійсності всі явища та процеси взаємопов'я-

зані й взаємообумовлені. Тому дуже важливо пам'ятати

про принципи

системності та комплексного підходу.

Зміст їх полягає в необхідності

врахування та аналізу всіх умов та факторів, які сприяли виникненню

певної соціальної проблеми чи явища.

Соціальну діагностику в соціальній роботі розглядають, перш за все,

як інструмент, котрий дає управлінським органам необхідну інформацію,

на основі якої розробляються різні соціальні прогнози та проекти, вив-

чається громадська думка та моральио-психологічпий клімат в суспільстві

[2,288].

Залежно від масштабності соціальної роботи соціальна діагностика

може бути проведена па державному, регіональному, місцевому та індив-

ідуальному рівнях. На

державному рівні

предметом соціальної діагнос-

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

тики є визначення соціальних проблем па рівні суспільства чи його окре-

мих великих соціально-демографічиих груп: дітей, молоді, осіб похилого

віку, інвалідів, національних спільнот тощо. В переважній більшості таку

діагностику провадять науково-дослідні установи чи спеціалізовані підроз-

діли. Наприклад, в Україні соціальну діагностику па державному рівні

проводять Інститут соціальних досліджень, Центр дитинства, Інститут

проблем сім'ї та інші установи.

Для регіонального та місцевого рівнів соціальній діагностиці прита-

манне вивчення певних соціальних проблем в умовах конкретного регіо-

ну, області, міста та селища (наприклад, проблема співжиття представ-

ників різних етнічних груп у республіці Крим; проблеми соціального

сирітства дітей Івано-Франківської, Чернівецької областей, батьки яких

виїхали па заробітки за кордон; проблеми працевлаштування молоді у

районних містечках тощо).

Індивідуальний рівень соціальної діагностики — це рівень безпо-

середньої соціальної роботи з конкретною людиною чи групою осіб, які

звернулися за допомогою до певних соціальних служб. Головною метою

діагностики на цьому рівні стає визначення проблеми клієнта та знаход-

ження правильних засобів для ЇЇ вирішення. Тому на індивідуальному

рівні соціальної діагностики важливим етапом є вивчення особистості

клієнта, що здійснюється за допомогою медичних, психологічних, соц-

іально-иедагогічних діагностичних процедур.

Теоретики соціальної роботи зазначають, що мета соціальної діагнос-

тики полягає у встановленні міри відповідності (невідповідності) пара-

метрів соціальної реальності (ресурсів, властивостей об'єктів, соціаль-

них установок) соціальним показникам та нормативам [3,146].

Тому цілком очевидно,, що соціальна діагностика має здійснюватись

за допомогою певного діагностичного інструментарію, який в основно-

му, є сукупністю різних соціологічних та статистичних методів. Оскіль-

ки перелік цих методів досить великий, зробимо короткий змістовий

огляд найбільш поширених із них і які найчастіше використовуються в

практиці соціальної роботи.

Соціологічні методи використовуються у соціальній діагностиці най-

частіше з метою збору інформації щодо окремих суспільних проблем та

визначення ставлення людей до них. Найбільш розповсюдженими серед

них у сфері соціальної роботи є: спостереження; методи опитування (інтер-

в'ювання, анкетування, фокус-група); методи аналізу документів (тради-

ційний аналіз, коитент-аналіз); експертна оцінка.

Спостереження — один з емпіричних методів дослідження, який по-

лягає в безпосередньому та цілеспрямованому сприйнятті оточуючої

дійсності. В соціальній роботі цей метод здебільшого використовується

для збору інформації про поведінку конкретної людини чи певної групи.

Опитування — спосіб отримання інформації про суб'єктивний світ

людей, їх нахили, судження, мотиви діяльності. Різновидом опитування

є інтерв'ю, яке проводиться у формі бесіди за чітко визначеним планом.

Вони бувають дистанційні (телефонне інтерв'ю) та очні (безпосереднє

спілкування учасників інтерв'ю). Анкетування є також різновидом опи-

тування, що полягає в отриманні інформації шляхом відповіді респон-

дентів у письмовій формі па пропонований перелік запитань. Фокус-

груиа — це групове інтерв'ю, яке проходить у формі групової дискусії і

спрямоване на отримання від її учасників "суб'єктивної інформації" про

те, як вони сприймають конкретні суспільні події та явища.

Одним із основних методів отримання конкретного знання про соц-

іальну реальність па основі інформації, зафіксованої в різних докумен-

тах, текстах масової комунікації, є метод аналізу документів. Він засто-

совується з метою уточнення або підтвердження результатів опитування

та спостереження.

Досить поширеним методом соціальної діагностики є також аналіз

соціуму (соціальна паспортизація). Він є необхідним у ході збору статис-

тичних даних, за допомогою яких можна охарактеризувати життєву си-

туацію стосовно осіб у певному соціумі. До таких даних відносять кількість

дітей та дорослих, людей з особливими потребами, осіб девіантпої пове-

дінки, дані про різні тини сімей, об'єкти культурпо-освітиього, медично-

го призначення, соціальні служби різного типу, громадські організації

тощо.

Оскільки для соціальної діагностики досить важливим є характерис-

тика певних властивостей та станів соціальних об'єктів, що мають кількісні

показники, важливе значення при цьому виді діагностики має метод ап-

рейзерів — спосіб виміру певної властивості об'єкту з використанням

трьохзіркової шкали оцінки, де центральний показник виражає середнє

значення (рівний нулю, нейтральний), а два інші дають протилежні ха-

рактеристики досліджуваному об'єкту ("високий" чи "низький", "пози-

тивний" чи "негативний", "важливо" чи "не суттєво" тощо) [3, 149].

Сьогодні науковці роблять окремі спроби класифікувати методи соц-

іальної діагностики. Зокрема І.Г.Зайнишев пропонує наступну класифі-

кацію методів соціального діагностування:

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

—

зоидажно-іпформаційпе обстеження (збір даних про інфраструк

туру, чисельність, склад і динаміку місцевого населення тощо);

—

соціально-історичие обстеження (вивчення історії заселення та

освоєння даної території, зміни складу місцевого населення, досліджен

ня його традицій тощо);

—

інформаційпо-цільовий (аналіз різних документів, статей з місце

вої та центральної преси, матеріалів електронних засобів інформації,

листів, звернень громадян тощо);

—

соціальне картографування (аналіз соціально-просторового розпо

ділу і динаміки народжуваності та смертності населення, залежність якості

життя від різних природних та соціальних факторів) [2, 27].

У соціальній роботі соціальна діагностика передбачає вивчення мо-

тивів і причин поведінки особистості, прошарку, групи, їхнього стану

(матеріального, психічного, духовного), визначення форм, методів роботи

з ними. Основною метою соціальної діагностики є виявлення соціального

змісту чинників, що діють у соціально-екопомічішх, психологічних,

правових сферах суспільного життя [7,36].

Процедура соціальної діагностики спрямована не лише на вивчення

соціальних коренів різних проблем, процесів та явищ, але й на дослід-

ження соціальних наслідків і змін у структурі суспільних відносин, спо-

собі життя людей. Окрім того, соціальна діагностика передбачає вироб-

лення профілактичних заходів щодо запобігання асоціальної поведінки

людини.

Повертаючись до питання соціальної діагностики па індивідуальному

рівні, перш за все, зазначимо, що в основному вона носить комплексний

характер, тобто має місце взаємопоєднання двох або більше таких різно-

видів діагностики, як медична, психологічна, соціальпо-недагогічпа.

Медична діагностика

—

це процес встановлення медичного діаг-

нозу, тобто висновків про характер та особливості фізичного етапу клієнта

чи його хвороби. Вона здійснюється за допомогою спеціальних методів у

результаті різнобічного обстеження та опитування клієнта. У соціальній

роботі показники медичної діагностики мають велике значення при па-

данні соціальної допомоги та соціальних послуг людям з обмеженими фун-

кціональними можливостями, соціальній підтримці осіб, що мають захво-

рювання психічного характеру чи різні види хімічної залежності.

Психологічна діагностика

—

це вимірювання іпдивідуально-нсихо-

логічиих якостей особистості або інших об'єктів, які піддаються психо-

логічному аналізу (група, організація). її метою є встановлення психо-

логічного діагнозу як висновку про актуальний стан психологічних особ-

ливостей особистості і прогноз її подальшого розвитку [4,366].

Соціально-педагогічна діагностика — спеціально організова-

ний процес пізнання, під час якого відбувається збір інформації про

вилив па особистість і соціум соціальпо-психологічиих, педагогічних,

екологічних та соціологічних факторів. За змістом та кінцевою метою

вона є педагогічною, а за методикою проведення має багато спільного з

психологічними та соціологічними дослідженнями [4,373].

Об'єктом такої діагностики для соціального працівника є особистість,

яка розвивається в системі її взаємодії з соціальним мікросередовищем

та окремими суб'єктами цього середовища, котрі впливають на форму-

вання даної особистості. Предметом діагностики с соціально-педагогічна

реальність. Предмет та об'єкт діагностики відображаються у змісті діаг-

ностики.

У соціальїю-иедагогічпій діагностиці розпізнаються соціальпо-психо-

логічні характеристики виховного мікросоціуму, особливості педагогіч-

ного процесу і сімейного виховання (етимологічна діагностика), а також

шдивідуально-психологічпі характеристики особистості, пов'язані з її

соціальними взаємодіями (симптоматична діагностика).

Отже, в межах соціально-недагогічпої діагностики особистості необ-

хідно:

—

з'ясувати специфічні соціальні якості особистості;

—

уточнити соціальну ситуацію розвитку;

—

визначити міру розвитку чи деформації різних якостей та власти

востей, що обумовлені перш за все включенням людини у різні соціальні

зв'язки (соціальні установки, позиції, особливості комунікації тощо).

Постановка соціальпо-иедагогічиого діагнозу неможлива без опори

на теоретичне уявлення про той чи інший феномен, який вивчається.

Наприклад, досліджуючи соціальну ситуацію розвитку дітей, необхідно

спиратися па відповідні дослідження, що характеризують її сутність.

Наприклад, вивчаючи соціальпо-педагогічиу занедбаність дитини, необх-

ідно з'ясувати її причини, ознаки і прояви цього явища у різних вікових

групах; виявляючи підлітків з агресивною поведінкою, слід прийняти ту

чи іншу концепцію формування дитячої агресивності (психоаналіз —

"агресія як спосіб зняття напруги і психологічний захист"; біхевіоризм —

агресія як навчання подібній поведінці та інші).

Тільки на основі теоретичного уявлення про предмет діагностики у

соціального працівника формуються навички здійснення діагностичного

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 77

процесу. Наприклад, для соціально-иедагогічної занедбаності такими важ-

ливими ознаками є дисгармонія особистішого розвитку, низький рівень

розвитку суб'єктивних якостей (самосвідомість, спілкування та діяльність),

порушений образ "Я" та соціальна дезадаптація. Крім того, порушена

взаємодія дитини з мікро соціумом (батьки, вчителі, ровесники).

Психологічна, соціальио-педагогічпа діагностики вбирають величез-

ний арсенал різноманітних методик, які дозволяють вивчати особистість

тієї людини, яка звернулась за допомогою, її почуття, переживання,

установки, структуру взаємовідносин з оточенням, виявити індивіду аль-

ио-психологічиі особливості людини чи групи. Особливу групу цих ме-

тодик складають ті, які створені для вимірювання особистості в цілому

та окремих її властивостей.

Особистість — це динамічна система, відкрита для зовнішніх впливів,

яка реагує на зміни середовища. Вищі рівні самосвідомості, соціальна

спрямованість та ієрархія цінностей індивіда формується не лише винят-

ково під впливом соціуму, але залежить також від індивідуального троп-

ізму, вибірковості, пеусвідомленого потягу, що значно обмежує вибір

конкретної людини при освоєнні нею різноманітності оточуючого світу.

Отже особистість — надзвичайно складне явище в плані теоретичного

аналізу, а в плані вимірювання — ще складніше.

У плані генезису діагностики особистості виокремлюють такі підходи.

1. Типологічний. Його суть полягає в зведенні нескінченного числа

індивідуальних варіацій до невеликої кількості типових портретів —

типів.

2. Психометричний. При цьому діагностичному підході акцепт ро

биться на описі індивідуальних особистіших рисах клієнта.

3. Проективний. Цей підхід спрямований на діагностику цілісної осо

бистості.

Завдання соціальио-психолого-иедагогічпої діагностики в соціальній

роботі полягають у вивченні:

— особистіших, індивідуальио-психологічних особливостей клієнта;

— позитивного і негативного виливу мікросоціуму па клієнта;

— виховного потенціалу мікросередовища клієнта;

— дослідженні "проблемного поля" особистості клієнта.

У роботі з клієнтом слід застосовувати комплексне дослідження.

Зокрема, бесіди за певною схемою, спостереження, комплекс методик

різного рівня складності. У процесі комплексної діагностики доцільно

чергувати вербальні та невербальні, малюнкові, ігрові методики. Важли-

ве значення має використання карт спостереження, анкетування, тесту-

вання тощо. Часто для отримання швидкої і оперативної інформації про

клієнта застосовують експрес-діагпостику, яка ґрунтується па якісному

аналізі діяльності та способів виконання завдань.

Процес діагностики умовно можна поділити па кілька етапів:

— аналіз первинної інформації тих відомостей, які спеціаліст одер

жує при першому знайомстві з клієнтом;

— визначення об'єкта діагностики та способів її проведення;

— підготовка спеціаліста і клієнта до діагностичної діяльності (техн

ічна, методична, психологічна тощо);

— процес діагностики — застосуваїшя діагностичних процедур;

— аналіз результатів діагностики та постановка діагнозу.

На основі одержаних даних робиться висновок про особистіші особ-

ливості клієнта і визначається його проблема. На практиці, як правило,

таких проблем є декілька. Визначення соціальної проблеми клієнта доз-

воляє спеціалісту перейти до вибору відповідних технологій соціальної

роботи.

Як зазначалося вище, діагностичний інструментарій різних видів соц-

іальної діагностики досить різноманітний. Разом з цим у соціальній прак-

тиці мають місце і безліч різноманітних проблем. Тому неможливо дати

детальні поради щодо застосування певних діагностичних методик щодо

окремих, навіть типових ситуацій. Проте для соціального працівника,

перш за все, важливо знати, які методи можна використовувати на різних

рівнях соціальної діагностики.

Види та методи соціальної діагностики

Види діагностик

Методи діагностики

і 2

Соціальна діагностика Інте

в'ю

(

очне, теле

онне

)

(державний, регіональний, Анкетування

місцевий рівні) Експертна оцінка

Фокус-група

Моніторинг

Спостереження

Аналіз документів

Біог

ічний метод

Ранжування

Метод апрейзерів