Капська А.Й. Соціальна робота: технологічний аспект

Подождите немного. Документ загружается.

Соціальна

робота

Теоретичні основи соціальної роботи 79

Продовження таблиці

Психологічна діагностика

Стандартизовані опитувальники (Айзенка,

Кеттела, ММРІ, Басса-Даркі, Лічко тощо)

Тести інтелекту (Векслера, Айзенка, Равена

тощо) Тести ( Люшера; Роршаха;

креативності; гумору тощо) Проективні

методики ( "Дім -Дерево-Людина";

"Неіснуюча тварина"; "Малюнок сім'ї";

"Автопортрет", "Дерево" тощо) Шкали

тривожності ( Спілберга, Тейлора,

Кондаша); Метод незакінчених речень Інші

методи

Соціально-педагогічна

діагностика

Соціометрія

Референтометрія

Ранжування

Метод полярних профілів Анкетування

Опитувальник соціально-комунікативної

компетентності (СКК) Методика

"Незакінчена теза" Методика

"Фантастичний вибір" Малюнок сім'ї Інші

методи

Таким чином можна зробити висновок про те, що вибір діагностично-

го інструментарію, перш за все, обумовлений такими чинниками, як на-

прям соціальної роботи (соціальна профілактика, соціальна реабілітація,

допомога у працевлаштуванні, соціальне обслуговування тощо), типоло-

гією клієнта та видом діагностики. Комплексне врахування цих чинників

у процесі діагностування забезпечує об'єктивність і валідність його ре-

зультатів та добір оптимальних технологій для подальшої соціальної ро-

боти з клієнтом чи групою.

Література

Словарь-справочпик по социальной работе / Под ред. Е.И.Холос-

товой. - М.ЛОрист, 1997. - 424с.

Социальная работа / Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов-па-Доиу:

"Феникс", 1999. - 576с.

Луков В.А.Социальпое проектирование: Учеб. Пособие. — 3-є

изд., - М.: Флинта, 2003. - 240с.

Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. — М.:

ТЦ "Сфера", 2001. - 467с.

Никитина Л.Е. Социальньш педагог

школе. — М.: Академичес-

кий проект, 2003. — 112с.

Технология социальной работьі: Учебпик под общ. ред. проф..

Е.И.Холостовой. - М.: Иифра-М, 2002. - 400с.

Фирсов М.В., Шаииро Б.Ю. Психология социальной роботи. —

М.:Академия, 2002. - 238с.

Питання для самоперевірки

Обгрунтуйте роль діагностики у соціальній роботі.

В чому полягають особливості психологічної та соціально-педагог-

ічної діагностики?

Які є оптимальні методики у процесі діагностики різних груп пасе-

леїшя?

3. Експертиза й оцінка ефективності соціальної

роботи

На етані реалізації соціального проекту оцінка набуває особливого

значення, тому що, незалежно від головних характеристик проекту (рівня

охоплення — національного, регіонального, міського, міжгалузевого, га-

лузевого, окремої організації або невеликого поселення тощо; цільового

призначення, — наприклад, поліпшення загального добробуту певних

цільових груп населення, покращання здоров'я, профілактики небажаної

поведінки, соціальної допомоги тощо), багато людей хочуть або повинні

знати, що відбувається в процесі проектної діяльності, яких результатів

можна очікувати і чи варто це зусиль, що витрачаються для реалізації

проекту і мають бути витрачені надалі.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

Так, донори і організатори, тобто люди, які повинні приймати рішення

стосовно долі проекту (розвитку, згортання, збереження па існуючому

рівні) хочуть мати для цього об'єктивні підстави; менеджери, інший пер-

сонал, користувачі проекту зацікавлені знати, у який спосіб можна удос-

коналити проектну діяльність, — які компоненти посилити, від яких, мож-

ливо, відмовитись тощо. Інші члени суспільства, навіть не причетні до

проекту, також мають право отримувати соціально значущу інформацію.

З точки зору наукового супроводу соціальних проектів, оцінкою, па

думку авторів, можна вважати дії зі збору, обробки, систематизації,

аналізу, узагальнення та порівняння даних стосовно процесів та/або

результатів проекту з певними стандартами (еталонами), які слугу-

ють критеріями досягнення очікуваних результатів або відповідності ре-

альної діяльності тій, що була запланована.

В житті можуть траплятися випадки упередженої, необ'єктивної оці-

нки, коли вона здійснюється на підставі емоцій, а не фактів і детермі-

нується особою оцінювача. Аби запобігти цьому, до оцінки, яка вико-

нується в ході наукового супроводу соціальних проектів, висуваються

певні вимоги щодо її об'єктивності і науковості.

Так, оцінка має бути систематизованою, тобто відбуватися в межах

певної системи положень, умов і обмежень, які чітко визначають поря-

док оціночних дій. Таку систему, у даному випадку, утворюють загаль-

ноприйняті канони і правила виконання наукових досліджень у сфері

суспільних наук.

Також оцінка має бути спрямована саме на процеси і результати того

проекту, що оцінюється, а не на щось інше в межах проекту або поза

його межами.

Крім того, оцінка має здійснюватися за визначеними критеріями,

якими слугують певні стандарти для порівняння. Стандартами, залежно

від конкретної ситуації, можуть бути очікувані результати, цілі і завдан-

ня проекту, вилив і показники проектної діяльності, показники стану

об'єктів проекту, очікування користувачів, орієнтири, визначені соціаль-

ною політикою країни, інші, які аргументовано можуть бути представ-

лені як еталони, яких має прагнути проектна діяльність. Дані стосовно

процесів і результатів проекту, які збираються в ході оцінки, порівню-

ються із зазначеними стандартами. Факти досягнення певних стандартів

або ступінь наближення до них реальних проектних показників і характе-

ристик слугують оціночними критеріями. Наприклад, об'єктивними кри-

теріями наукової оцінки можуть бути факти або рівень досягнення очі-

куваних результатів, досягнення цілі проекту, вирішення його завдань,

факти або рівень впливу проектної діяльності, ступінь зміни її показ-

ників, ступінь зміни показників стану об'єктів проекту, рівень задово-

лення потреб користувачів, ступінь відповідності процесів і результатів

проекту принциповим положенням соціальної політики держави тощо.

Оцінка також має здійснюватися із метою удосконалення проекту

або прийняття таких рішень стосовно проекту, які безумовно корисні

для суспільства. Якщо оцінка виконується з іншою метою, вона не буде

об'єктивною і науковою, відповідно не може бути використана в ході

наукового супроводу соціального проекту (наприклад, якщо хтось за-

хотів би виконати оцінку з метою за будь-яку ціну довести необхідність

припинення якогось проекту, незважаючи на його об'єктивно позитивні

показники, така мета апріорі позбавляє оцінку ознак науковості).

Види оцінки. З точки зору потреб наукового супроводу соціальних

проектів, прийнято виокремлювати кілька класифікацій видів оцінки, за-

лежно від ознак того, коли і хто оцінку здійснює і що саме оцінюється.

За ознакою часу (коли) розрізняють вхідну (або базову) оцінку,

поточну оцінку та оцінку на виході (або підсумкову).

Вхідна (базова) оцінка, перш за все, здійснюється на початковому

етапі розробки проекту (або окремого виду проектної діяльності), коли

потрібно оцінити вихідну ситуацію, передумови розробки, реалістичність

цілей, завдань, доречність і адекватність обраних об'єктів, теоретичної

основи діяльності і очікуваних результатів, потреби в ресурсах. Вхідна

оцінка вимагає від оцінювачів:

■^ вивчення ситуації (середовища, в якому і для якого розробляється

проект), що досить часто стає важливою умовою, яка визначає майбут-

ню ефективність, а іноді й доцільність проекту;

•^ вивчення логічної моделі проекту (цілей, завдань, об'єктів, методів

тощо), що уможливлює оцінку відповідно до теорій змін; адекватну оцін-

ку в разі зміни завдань, інших чинників під час реалізації проекту тощо;

^ відпрацювання критеріїв оцінки (з урахуванням того, що критерії

оцінки результатів зазвичай легше розробляти, ніж критерії оцінки про-

цесів) ;

■^ аналізу досвіду реалізації аналогічних проектів, що дає змогу до-

сягти більшої ефективності з меншими витратами завдяки виключенню

неефективних дій, що мали місце в інших проектах.

Оцінка на виході (підсумкова) здійснюється пізніше у таких випад-

ках, коли програма проектної діяльності розроблена і слід прийняти

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

рішення щодо її впровадження. Для цього може бути влаштоване пілоту-

вання або експериментальна перевірка розробленої програми діяльності

із обмеженим контингентом користувачів і малими ресурсами. В цьому

випадку підсумкова оцінка має підтвердити результати базової і, при

потребі, показати, що слід скоригувати у розробленій програмі. Підсум-

кова оцінка здійснюється також коли проект (або окремий вид діяль-

ності) закінчується і потрібно оцінити досягнуті результати та уроки,

які випливають із проектної діяльності. Метою вихідної оцінки після

закінчення виконання нроекту є надання фундаторам, донорам, розроб-

никам тощо інформації для прийняття рішень стосовно продовження або

припинення, звуження або поширення проекту.

Поточна оцінка застосовується, коли проект (або окремий вид діяль-

ності у межах цього проекту) вже впроваджений і, не очікуючи його

закінчення, потрібно оцінити перебіг подій — чи насправді реальна

діяльність відповідає запланованій, чи потрібні якісь зміни, наприклад

коригування завдань, охоплення, ресурсів тощо. Крім того, соціальні

проекти, як правило, мають ту властивість, що в ході впровадження

змінюються і до цих змін адаптуються. Такі зміни можуть походити,

наприклад, від менеджерів, якщо проглядаються більш ефективні шляхи

досягнення результатів; від змій декотрих виконавців; від вимог клієнтів,

які в ході проекту розвинули свої потреби тощо. Зміни вимагають додат-

кових розробок проекту, нового планування тощо, і це тягне потребу

поточної оцінки, яка дає зворотний зв'язок стосовно того, як удоскона-

лити роботу.

За ознакою того, що саме оцінюється — характеристики діяльності,

яка відбувається в межах проекту (процеси) або наслідки цієї діяльності

(результати), розрізняють оцінку процесів і результатів.

Оцінка процесів зосереджена на залученні учасників, видах діяль-

ності, заходах, роботі персоналу, діях клієнтів тощо. Оцінка резуль-

татів зосереджена на тому, що сталося з клієнтами внаслідок участі в

проекті. Оцінка процесів вивчає ефективність проектної діяльності, зас-

тосованих методів соціальної роботи, визначає необхідність їх змій і

поліпшення. Для цього можуть бути використані показники кількісних

характеристик послуг, що надаються, їх якості, характеристики клієнтів,

механізмів надання послуг, методик самого оцінювання. Така оцінка вив-

чає складові проектної діяльності, дії учасників проекту, взаємини і

впливи, що складаються серед виконавців, клієнтів, тих, хто приймає

рішення, та в навколишньому середовищі.

Оцінка результатів застосовується щодо проектів, які вже активно

реалізуються і пройшли певні етапи становлення або уже завершені.

Вивчаються як передбачені, так і не передбачені результати. Така оцінка

може стосуватися як короткострокових наслідків, змін, що сталися з

учасниками проекту (наприклад, ступеня участі, поінформованості, знань,

поведінки), так і довготермінових, які справляють тривалий вплив па

громаду. Оцінкою наслідків може бути аналіз результатів у різних ас-

пектах: витрат (оцінювання економічної ефективності), змін ставлення

учасників до проблем, змін кількості учасників і клієнтів, змін у пол-

ітиці, аналіз досягнень тощо.

Основні аспекти, які зазвичай охоплює оцінка результатів такі:

•^ оцінка змін щодо ставлення до проблеми, знань чи поведінки.

Наприклад, в ході реалізації проекту боротьби з курінням серед молоді

оцінюється, наскільки збільшилася кількість підлітків (учасників проек-

ту), які свідомо проявляють негативне ставлення до куріння, наскільки

вони розширили свої знання стосовно шкоди куріння і, нарешті, на-

скільки змінилася їхня поведінка (за такими показниками: певна кількість,

нехай і зовсім невелика, кинула курити, хтось намагається курити наба-

гато менше, в тих, хто не курив, не виникає бажання спробувати);

^ кількісна оцінка учасників чи клієнтів проекту. Оскільки участь

у соціальних проектах добровільна — збільшення кількості учасників

може само по собі слугувати позитивним показником ефективності. На-

приклад, якщо па початку розбудови проекту "Молодіжні клуби-кафе"

в одному з міст України взяли участь 22 особи, а через півроку їх стало

14, — це негативний показник ефективності. Коли наступного року

кількість членів клубу не змінилася, це, певною мірою, був позитивний

показник, хоча переконливим стосовно ефективності проекту став показ-

ник кількості учасників, виміряний два роки по тому, коли він сягнув за

50 осіб.

■/ аналіз ефективності. Висновки щодо кількісних та якісних змін

показників ефективності реалізації проекту повинні ґрунтуватися па науко-

вих методах вимірювання (спостереження, опитування тощо). Аналіз ефек-

тивності передбачає відповіді па запитання: чи досягнуті поставлені цілі,

які були перешкоди, які позитивні наслідки матиме реалізація проекту;

^ аналіз рентабельності. Така оцінка стосується вигоди проекту в

грошовому вимірі. Вигода оцінюється з урахуванням досягнень або якіс-

них результатів, у тому числі їх грошової вартості. Такий вид аналізу

має допомогти організаторам вирішити, наскільки отримана вигода відио-

84 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

відає витратам па проект, порівняти це з досвідом інших проектів схо-

жого спрямування (можливо, існують дешевші проекти, що можуть дати

таку саму або навіть більшу вигоду);

^ аналіз змін у політиці. Оцінюється вплив проекту па соціальну

політику в середовищі, де проект діє. Наприклад, спеціально організова-

не в межах нроекту навчання тих, хто приймає рішення, може сформувати

в них зацікавленість і розуміння проблем, що вирішуються в проекті,

викликати підтримку цієї діяльності па політичному рівні, уможливити

відповідні управлінські рішення і отримання додаткових ресурсів для

проекту;

^ оцінка досягнень. Така оцінка передбачає більше ніж визначення

кількісних і якісних результатів окремих видів діяльності і проекту зага-

лом — визначаються не лише безпосередні результати дії проекту, а й

те, які зміни в поглядах, поведінці клієнтів і соціумі це спричинило,

який досвід набуто для майбутньої роботи.

За ознакою того, хто здійснює оцінку — персонал проекту або сто-

ронні фахівці та експерти, розрізняють внутрішню і зовнішню оцінку.

Впутрігиня оцінка має бути постійним процесом, невід'ємним від

упровадження, передбаченим на етапі розробки як постійне джерело інфор-

мації стосовно реалізації проекту. Вона більше спрямована па удоскона-

лення самого процесу реалізації проекту, ніж на інші аспекти оцінки.

Досвід показує, що постійна участь у процесі внутрішньої оцінки підви-

щує відповідальність учасників проекту, стимулює їх до творчого пошу-

ку оптимальних шляхів розвитку.

Зовнішня оцінка переважно зосереджена па відповідності реальної

діяльності запланованій, відповідності результатів цілям і завданням про-

екту і, як вважається, забезпечує об'єктивний погляд завдяки незалежній

позиції спеціалістів-дослідників стосовно персоналу проекту. Але це не

означає, що зовнішня оцінка ефективніша, ніж внутрішня, і навпаки.

Кожен різновид оцінки має свої переваги, залежно від завдань оцінки у

кожному конкретному випадку. Світовий досвід численних оціночних

кампаній доводить, що внутрішня оцінка більш ефективна стосовно по-

точного удосконалення діяльності, а зовнішня — стосовно вироблення

неупереджепих суджень про розвиток проекту в перспективі.

Завдання оцінки. Найчастіше завдання, що зустрічаються в практиці

оцінки, можна поєднати за п'ятьма напрямами:

1. Оцінка для продовження (поширення) проекту. Таке завдання

може висуватися, якщо виникає потреба продовжити діючий проект або

поширити його (впровадити в іншому місці, з іншими клієнтами

тощо). ІЦ: завдання може стосуватися проекту в цілому або окремих видів

діяльності, методик, що були застосовані в ході цього проекту.

Оскільки поширення (продовження застосування) отриманого досвіду

потребує нових ресурсів, слід підтвердити доцільність та ефективність

напрацьо-напого. У практиці роботи соціальних служб для молоді

подібні завдання можуть висуватися, якщо виникає потреба довести

ефективність якогось соціального проекту або окремої методики

(наприклад, оцінка для поширення проекту може бути ініційована

Державним центром соціальних служб для молоді, якщо виникає

потреба поширити у межах всієї країни інноваційний досвід одного з

обласних центрів).

2. Оцінка для фундаторів (спонсорів, донорів тощо). Потреба в

такій оцінці виникає найчастіше, коли йдеться про отримання грантів

різних організацій, особливо міжнародних, які передбачають обов'язко

ве врахування даних оцінки або навіть моніторингу проекту. У цьому

разі оцінка зосереджується на зборі та аналізі даних для звітності перед

засновниками. Дехто із спеціалістів вважає, що на сьогодні така форма

оцінки найбільш поширена в Україні.

3. Оцінка для пошуку шляхів поліпшення проекту. Таке завдання

зазвичай висувається самими організаторами і виконавцями проекту, аби

критично оцінити свою діяльність, оптимізувати її і підвищити ефек

тивність. Наприклад, після першого року існування в Києві дружньої

клініки для молоді, працівники міського центру соціальних служб для

молоді відчули потребу удосконалити роботу і з цією метою здійснили

відповідну оцінку.

4. Порівняльна оцінка різних проектів. Завдання щодо порівняння

кількох соціальних проектів для визначення найкращого, як правило,

висувається для оцінки, коли проводиться тендер на фінансування. Тоді

замовники (фундатори, донори тощо) прагнуть мати об'єктивні підстави

для вибору проекту з найбільшою очікуваною ефективністю з кількох

проектів, поданих на розгляд різними організаціями.

5. Оцінка економічної ефективності. Це завдання потребує ретель

ного збору інформації на різних етапах реалізації проекту щодо витрат

ресурсів та їх зіставлення з отриманими результатами. Аналіз доціль

ності витрат дозволяє шукати оптимальні шляхи підвищення економічної

ефективності проекту, орієнтовані на досягнення запланованих резуль

татів. Така оцінка, яка поєднує економічний аналіз та аналіз результатів

проекту, поки що не набула значного поширення в України.

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

На практиці, оцінка соціальних проектів у більшості випадків вклю-

чає виконання кількох завдань одночасно, тобто є комплексною. На-

приклад, досить часто виникає потреба визначити ефективність окремих

видів діяльності для їх поширення па інші проекти, одночасно визначити

ефективність проекту в цілому з метою його пролонгації та оцінити

економічну ефективність для демонстрації доцільності здійснених витрат

і використаних ресурсів.

Алгоритм оцінки. Процедури оцінки здійснюються в певній послідов-

ності, яка має бути передбачена ще па етапі розробки проекту, коли

відбувається обґрунтування і планування роботи, аби забезпечити сис-

темність, комплексність, достовірність і об'єктивність оцінки. Ця по-

слідовність є, фактично, технологічною схемою оцінки, що складається

із п'яти кроків, кожен наступний з яких логічно випливає із попередньо-

го, хоча усі кроки різні за змістом:

1. Перший крок — передбачення взаємозв'язку планування і оцінки.

Оцінка є невід'ємною складовою реалізації проекту і здійснюється протя

гом усіх його етапів, тому всі види оцінки (вхідна, поточна, підсумкова,

внутрішня, зовнішня, процесів, результатів) обов'язково мають бути пе

редбачені планом реалізації проекту, включаючи терміни і критерії оцінки.

2. Другий крок — розробка програми оцінки. Програма оцінки соц

іального проекту — це, значною мірою, програма комплексного соціоло

гічного дослідження. Відповідно вона має містити всі компоненти, при

таманні науковому дослідженню (визначені цілі, завдання, методи, плани

і терміни реалізації, кількісні та якісні методи збору і аналізу даних

тощо). При розробці програми передбачається, що в процесі оцінки мо

жуть бути отримані непередбачені результати (але вони можуть стати

орієнтирами подальшого впровадження); що визначені завдання оцінки

мають бути спрямовані на розробку конкретних рекомендацій щодо удос

коналення проекту, уточнення чи розширення його; що рекомендації па

кожному з етапів оцінки мають бути розраховані па конкретних лю

дей — організаторів проекту (для удосконалення механізму реалізації),

соціальних працівників або волонтерів, які безпосередньо падають по

слуги; клієнтів; тих, хто приймає рішення стосовно фінансування проек

ту, необхідності його розширення чи змін.

3. Третій крок — розробка інструментарію оцінки. Інструментарій

оцінки (плани інтерв'ю, завдання для спостереження, анкети, сценарії

фокус-груп, методичні рекомендації та інструкції стосовно збору інфор

мації, вибору представників цільової групи для опитування тощо) має

бути розроблений таким чином, щоб бути конкретним і зрозумілим", ви-

ходити з необхідності знайти відповіді на головні питання, що стосують-

ся досягнення цілей і вирішення завдань проекту; відповідати визначе-

ним критеріям і стандартам оцінки для порівняння результатів; відбива-

ти всі напрями реалізації проекту.

4. Четвертий крок — збір та аналіз даних. Користуючись наукови-

ми методами збору та аналізу даних, оцінка прагне описати, що відбува-

лося за минулий час із видами і умовами діяльності та учасниками проек-

ту (у їхній власній інтерпретації та па думку дослідників); порівняти

відповідність реалізації проекту із раніше визначеними планами та стано-

вище користувачів на початку проекту і під час оцінки (визначити, які

зміни із користувачами сталися і як швидко); порівняти, якщо можливо,

ці показники із контрольною групою, яка не користувалася проектом;

визначити, чи наявні зміни відповідають запланованим та якими чинни-

ками і процесами проекту вони зумовлені; визначити непередбачені події

і результати; межі застосування отриманих результатів і можливість їх

відтворення за інших умов; розробити рекомендації стосовно удоскона-

лення проекту.

5. П'ятий крок — узагальнення інформації і звітування. Уся отри-

мана інформація має бути проаналізована, узагальнена, підготовлені вис-

новки та рекомендації, в тому числі й стосовно планування наступних

кроків оцінки, а також коригування, ири потребі, плану реалізації проек-

ту. Існують чітко визначені вимоги до форми, змісту і характеристик

звітування, які можуть змінюватися, також за певними правилами, у

залежності від аудиторії, де презентуються звіти [1].

Оцінка і коригування. Ці дві складові наукового супроводу етапу

реалізації соціального проекту нерозривно зв'язані між собою. Будь-яка

оцінка, як правило, дає підстави для міркувань стосовно удосконалення

якихось компонентів діяльності, навіть якщо вона здійснювалося з інши-

ми цілями. А, наприклад, оцінка процесів, ініційована учасниками проекту

як процедура внутрішньої оцінки, взагалі має своєю основною ціллю

саме коригування тих компонентів діяльності, які виявляються недостат-

ньо ефективними, тобто такими, що не повністю відповідають очікува-

ним результатам.

З точки зору потреб управління (менеджменту) проектної діяльності,

оцінка і коригування являють собою дві лапки одного ланцюга, які

почергово повторюються у процесі реалізації проекту, створюючи об'єк-

тивну підставу для прийняття управлінських рішень. Незалежно від того,

Соціальна робота

що являється об'єктом оцінки, наприклад, рівень охоплення, ресурсні

витрати, становище користувачів проекту, ефективність методик втру-

чання тощо, ланцюг "оцінка—коригування" являє собою послідовність

дій, показаних на рис. 1.

Рис. /. Схема управління проектною діяльністю за ланцюгом "оці-

нка-коригування''

Як видно з рисунку ланцюг "оцінка—коригування" діє у такий спосіб: ^

здійснюється вхідна оцінка наявного стану (чи істотних характеристик)

об'єкта оцінки (наприклад, користувачів, ресурсів, охоплення);

■^ протягом певного часу оцінка не проводиться. У цей час триває

проектна діяльність, яка справляє свій вплив на об'єкт, що був підданий

вхідній оцінці. Цей вплив призводить до змін стану (характеристик)

об'єкта, що оцінювався, тобто він набуває вже нового (проміжного)

стану (або істотні характеристики набувають нових значень), ще невідо-

мого оцінювачам;

^ здійснюється нова (поточна) оцінка, яка показує новий стан (ха-

рактеристики) об'єкта;

■^ відбувається порівняльний аналіз даних вхідної і поточної оцінки,

який показує відповідність або невідповідність змій, що сталися завдяки

проектній діяльності, очікуваним результатам проекту. Якщо визначена

неповна відповідність, очевидно, слід змінити якісь характеристики про-

ектної діяльності на майбутнє, аби отримати саме очікувані результати, а

не якісь інші. Така зміна діяльності на підставі даних оцінки і є коригу-

ванням. Коригування потрібне майже завжди, тому що а) людська

діяльність взагалі не часто буває цілком досконалою і в більшості ви-

падків має резерви для удосконалення; б) запланована діяльність далеко

не завжди може бути точно виконана — життя вносить свої корективи;

в) соціальні проекти являють собою настільки складну сферу людської

Теоретичні основи соціальної роботи

діяльності, з таким великим числом змінних, що передбачити усі мож-

ливі зміни па стані первісного планування практично нереально;

■^ протягом певного часу знов не проводиться оцінка. У цей час знов

триває вже скоригована проектна діяльність, яка справляє новий вплив

па об'єкт, в результаті чого він знов набуває нового етапу (нових харак-

теристик);

^ знов здійснюється чергова поточна оцінка, яке показує повий на-

явний стан (характеристики) об'єкта, знов відбувається порівняльний

аналіз і відповідне коригування діяльності.

Описаний ланцюг "оцінка—коригування" розривається (припиняєть-

ся) лише із оцінкою на виході (підсумковою) тобто тоді, коли об'єкт

набуває прикінцевого стану (характеристик). Це відбувається по закін-

ченні юго окремого виду проектної діяльності, що оцінювався, або по

закінченні проекту в цілому. Дані підсумкової оцінки стосовно прикінце-

вого стану (характеристик) об'єкта свідчать про ступінь досягнення очі-

куваного результату.

Результативність процесу "оцінка—коригування" доречно проілюст-

рувати на прикладі такого окремого виду діяльності в складі соціальних

проектів, як іпформаційпо-рскламне забезпечення. Цій діяльності учас-

ники проектів інколи приділяють недостатньо уваги, хоча вона має не-

абияке значення, а в певних випадках, взагалі може бути вирішальною

для досягнення очікуваних результатів.

Слід зауважити, що оцінка може бути достатньо ефективною, якщо

здійснюється стосовно конкретної діяльності, яка має власну ціль, виз-

начені процеси, внаслідок яких утворюються (або не утворюються) певні

наслідки (результати), і все це пов'язано логічним нричишю-паслідко-

вим зв'язком (або гіпотезою щодо його існування). Тобто мається па

увазі, що здійснювати оцінку можливо лише стосовно одного окремого

соціального проекту, якщо вій має один, чітко визначений напрям. Якщо

це складний багатоаспектпий проект, слід оцінювати окремо кожний його

напрям та окремі види діяльності в його складі.

На практиці соціальні проекти часто бувають комплексними, тобто

мають кілька напрямів діяльності, пов'язаних окремими иричиішо-иа-

слідковими зв'язками. Наприклад, виникає потреба оцінювання проекту,

діяльність з реалізації якого хоча й має однакове спрямування (скажімо,

профілактика куріння серед підлітків), але поширена на кілька адмініст-

ративно-територіальних одиниць, кожна з яких має свої особливості. Або

потрібно оцінити проект, який діє в одному поселенні, але має кілька

Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи

напрямів (скажімо, профілактика куріння, вживання алкоголю, нарко-

тиків, небезпечного сексу серед підлітків, заохочення альтернативної

поведінки через спортивні, мистецькі осередки тощо). Або розбудовується

проект, який має один чи кілька напрямів впливу па кілька об'єктів

(діти, жінки, старі тощо).

У таких випадках (а їх зазвичай більше, ніж вузьколокалізоваиих

проектів з одним напрямом впливу па один об'єкт у межах однорідної

території) оцінка комплексного соціального проекту може відбуватися

як сумарна оцінка окремих проектів (піднроектів, напрямів, видів діяль-

ності) у його складі.

Наприклад, для оцінки комплексного проекту ЮНІСЕФ "Здоров'я

та розвиток молоді", що здійснювався в Україні протягом 1997-2001

рр., дослідники Державного інституту проблем сім'ї та молоді розподі-

лили цей комплексний проект па сім підпроектів за ознаками напряму

діяльності, цілей, завдань і очікуваних результатів (перший — просвітницька

діяльність серед молоді та її лідерів стосовно навчання соціальним

навичкам шляхом участі в прийнятті рішень, формуванні здорового спо-

собу життя, заходах із профілактики СНІДу, роботі за методикою

"рівний — рівному" тощо; другий — підготовка фахівців для проведення

нових для України форм роботи з дітьми та молоддю; третій —

адаптація та реалізація існуючих соціальних проектів, розрахованих па

роботу з конкретними групами молоді; четвертий — видання інформац-

ійних, методичних та дидактичних матеріалів, розроблених на підставі

досвіду реалізації програм з формування здорового способу життя; п'я-

тий — підтримка проведення заходів — конференцій, ярмарків, — спря-

мованих на поширення досвіду, накопиченого в ході реалізації соціаль-

них проектів; шостий — проведення досліджень, необхідних для подаль-

шої роботи з проблем здоров'я і розвитку молоді, вивчення ситуації та

проведення оцінювання з цих проблем; сьомий — технічна підтримка

партнерів) [2].

Література

Мексоїі М.Х., Альберт М., Хеодоури Ф. Основи меиеджмепта:

Пер. с апг. - М.: "Дело", 1992.

Шакурова М.В. Методика и техиология работьі социальпого педа

гога: Учеб. пособ. для студ. висш. пед. учеб. заведений. — М.: Изда-

тельский центр "Акаднмия", 2002.

Соціальна педагогіка: Навч. иос. / За ред. А.Й.Папської — К.,

'М00.

Формування здороаого способу життя молоді: стратегія для Ук

раїни. - К., УІСД, 2001.

Гіденс Е. Соціологія / Пер. з апгл. — К., Основи, 1999.

Папіла Н. В. Технологія соціологічного дослідження.

—

К.:Нау-

кова думка, 1996.

Балакірєва О. "Соціальний моніторинг як засіб розробки, оцінки

ефективності та модернізації соціальної політики"//"Методологія, тео

рія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник

наукових праць. " — Харків: Видавничий центр Харківського національ

ного університету ім. В.Н.Каразіпа, 1999.

Вайс Керол Г. Оцінювання: Методи дослідження програм та пол

ітики / Пер. з аигл. Р. Ткачука та М. Корчииської; наук. ред. пер. О.

Кілієвич. — К.: Основи, 2000.

Оцінка ефективності програми "Здоров'я та розвиток молоді"

1997 - 2001 / О.О. Яременко, О.Т. Сакович, О.Р. Артюх, О.М. Бала

кірєва та іп. — ТОВ "ІМГ "АртБат", ТОВ "Видавництво "ЛІТТОН" —

К.: 2002.

Питання для самоперевірки

Об'єкт оцінки у соціальній роботі.

Чому ми стверджуємо, що оцінка є складовою наукового супроводу?

Види оцінок соціальної роботи.

Визначити алгоритм оцінки.

92 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 93

РОЗДІЛ II ТЕХНОЛОГІЇ

СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ

ГЛАВА 1. ТЕХНОЛОГІЇ РОБОТИ

З СІМ'ЯМИ РІЗНОГО ТИПУ

/. Соціально-виховна робота з молоддю як умова

підготовки до сімейного виховання

У науковій літературі можна знайти чимало різноманітних визначень

сім'ї, наприклад, таких відомих авторів як А.І.Аптоиов, М.Я.Соловйов,

А.Г.Харчев та інші. У філософському словнику сім'я визначається як

"вид соціальної спільноти, найважливіша форма організації особистого

побуту, зоспована па подружній спілці та родинних зв'язках, тобто па

багатосторонніх відносинах між чоловіком та жінкою, батьками та дітьми,

братами та сестрами та іншими родичами, що живуть разом та ведуть

спільне господарство."

Хоча у різних визначеннях утримуються дещо різні наголоси і варі-

анти, в цілому, в них дається приблизно однакове уявлення про сучасну

сім'ю в її типовому і найбільш поширеному вигляді. Якщо залишити в

них найбільш суттєве, то сім'ю можна охарактеризувати як соціальну

спільноту, засновану на подружніх або родинних зв'язках,

для якої характерні спільне проживання та ведення домашнь-

ого господарства. Таке визначення відбиває загальноприйняте розум-

іння та включає різноманітні варіанти сімейних груп, під нього підпадає

і типова сім'я, що складається з подружжя, їх дітей та батьків, і різні

неповні та незвичайні сім'ї, наприклад, сім'я з тітки та племінника, ба-

бусі та онука.

Молода сім'я — це особливий світ, який своєрідно пов'язаний із

всіма проблемами суспільства. З однієї сторони, молода сім'я - це зам-

кнена система взаємостосунків її членів, які "захищають" сім'ю від втру-

чання із зовні, а з іншого — суспільні процеси по-різному впливають і

опосередковують взаємини людей у конкретній сім'ї. На думку В.М.Дру-

жиніна, сім'я є соціальним інститутом, а конкретна сім'я — "інституалі-

зованою соціальною групою" [3], функція якої полягає у первинній

соціалізації дітей.

Молода сім'я може розглядатися і як специфічний соціальний інсти-

тут, що виконує ряд функцій (репродуктивна, виховна, господарсько-

екоиомічпа, рекреативна), які важливі для суспільства і необхідні для

життя кожної людини, і як мала соціальпо-психологічиа група, в якій, за

висловом О.М.Здравомислової, "з найбільшою природністю задовольня-

ються чисельні найважливіші особистісні потреби людини" [5, 82]. Ма-

буть, кожен з молодого подружжя погодиться з тим, що саме у своїй

батьківській (генетичній) сім'ї він набув необхідних соціальних павичок,

оволодів певними стереотипами поведінки і культурними нормами, про-

являв емоційну прихильність, або, навпаки, відчував певні негативні

емоції до близьких членів родини, отримував психологічну підтримку і

захист, рятувався від стресів і перевантажень, які виникали при контак-

тах із зовнішнім світом.

Якщо молода сім'я має дітей, то виступаючи первинним мікросередо-

вищем дитини, вона відіграє вирішальне значення у формуванні її особи-

стості. Саме в сім'ї закладаються основи особистості дитини, і, при вступі

до школи, дитина вже більш, ніж наполовину сформувалася як осо-

бистість. Але ж діти можуть народжуватися і поза шлюбом і сім'єю. І

тоді відповідальність за їх життя, мінімальне економічне благополуччя і

виховання беруть на себе держава і суспільні організації.

У сучасних умовах родинне виховання доповнюється суспільним: діти

відвідують дошкільні заклади, школу, різноманітні мистецькі студії

спортивні секції тощо. І завдання соціалізації постають, зрозуміло, не

тільки перед сім'єю, але й перед іншими соціальними інститутами вихо-

вання.

Та все ж таки, виховний вплив сім'ї дещо обмежений. Пояснюють це

тим, що вилив цей не виходить за межі індивідуальних можливостей

членів сім'ї, їхнього власного рівня розвитку, інтелектуальної і культур-

ної підготовленості, умов життя. І в цьому плані інші соціальні інститу-

ти знаходяться у більш сприятливому становищі [11].

Тому для молодого подружжя, яке планує народити дитину, важли-

вим є усвідомлення себе в ролі не просто як соціального інституту вихо-

вання, а як того осередку (середовища), яке обумовлює формування

особистості дитини, і не перекладати відповідальність за майбутнє дити-

ни па державу.

94 Соціальна робота

Теоретичні основи соціальної роботи 95

Можна із впевненістю сказати, ідо у

кожній сім'ї складається своя,

індивідуальна виховна система, яка

формується емпіричним шляхом, тобто

постійно апробується у досвіді, містить

багато педагогічних "знахідок", засобів і методів вплив)' па дитину,

проте не позбавлена прора-хуиків і серйозних помилок. Цілі, принципи

та зміст виховання у сім'ї часто носять імпліцитипй (не сформульований)

характер, видозмінюються в залежності від цілого ряду причин

(ціннісних орієнтації, рівня освіти, загальної та педагогічної культури

батьків, їх етнічної приналежності, ступеня відповідальності за

майбутнє дітей тощо) [10].

Розглядаючи соціальне мікросередовище сім'ї, як фактор впливу на

особистість дитини, звертає на себе увагу той факт, що у літературі

можна зустріти різні класифікації видів сімейних стосунків в залежності

від того, який психологічний зміст і яке смислове наповнення вкладають

автори в їх основу. Для прикладу наведемо декілька.

Традиційно сфери життєдіяльності сім'ї поділяють на господарсько-

економічні, морально-психологічні та інтимно-особистісні.

За глибиною і прочністю зв'язку між членами сім'ї, їхні

взаємини поділяють па:

— психофізіологічні — це стосунки біологічної спорідненості, а

також статеві стосунки;

— психологічні — включають відкритість, довіру, піклування одне

про одного, взаємну моральну та емоційну підтримку;

— соціальні — включають розподіл ролей, матеріальну залежність у

сім'ї, а також статуспі стосунки: авторитет, керівництво, підкорення тощо;

— культурні — це особливі виутрісімейпі зв'язки і стосунки, що

обумовлені традиціями, звичаями, які склалися в умовах певної культу

ри (національної, релігійної тощо) і де сім'я виникла та існує [11].

У соціальній психології залежно від позиції суб'єктів спілку-

вання стосунки між ними поділяються па такі:

співробітництво — передбачає взаєморозуміння та підтримку;

паритет — побудовані па взаемовигоді членів союзу; змагання

— прагнення добитися більшого та кращого становища;

конкуренція — прагнення мати зверхність над іншими;

антагонізм — різке протиріччя у позиціях [8].

Уся ця складна система взаємин обумовлює характер взаємостосунків

у сім'ї.

Якщо сім'ю розглядати як малу соціальпо-психологічну групу, слід

визначити які саме сімейні стосунки впливають на дитину і яким чином

воші обумовлюють формування її як особистості.

Як мала група сім'я має певну структуру і динаміку свого розвитку

(іноді це називають життєвим циклом сім'ї). В.М. Дружинні висуває пси-

хологічну модель сім'ї, структура якої поєднується такими стосунками:

— стосунки влади:

а) домінування — підкорення;

б) взаємовідповідальиість.

— емоційію-іісихологічпа близькість [3] .

Між цими трьома видами стосунків існують певні зв'язки: доміну-

вання передбачає відповідальність за тих, хто підкоряється; відпові-

дальність — це влада над людьми для реалізації відповідальних завдань;

психологічна близькість звичайно негативно корегує із стосунками домі-

нування — підкорення (чим більше влада однієї людини над іншою, тим

менше між ними психологічної близькості, оскільки влада — це примус).

В.М. Дружипіп пише: "Члени сім'ї можуть любити одне одного, можуть

ненавидіти, задовольняти свої сексуальні та інші потреби в сім'ї чи "па

стороні", мати власних дітей або прийомних, але поки є система цих

стосунків і доки сім'я викопує завдання виховання дітей — вона існує "

[З, 33].

Друга група факторів впливу сім'ї на становлення особистості дити-

ни — внутрішня і зовнішня діяльність сім'ї.

Ця група факторів охоплює здебільшого госиодарсько-економічну

сферу сімейних взаємостосунків, яка безпосередньо формує сукупність

шлюбно-сімейиих уявлень дітей про права і обов'язки членів сім'ї, роз-

поділ домашніх справ, бюджету та інших питань. Молодим сім'ям, особ-

ливо у нових соціальио-екоіюмічних умовах, буває складно вирішити

госіюдарсько-екоіюмічиі питання через різні об'єктивні і об'єктивні при-

чини.

Залучення дітей до сімейної праці слід здійснювати не через надання

тимчасових доручень, а через постійні обов'язки. Психологи вважають,

що ефективність сім'ї у підготовці дитини до подальшого самостійного

життя визначається тією позицією, яку остання займає у пій. Низький

ступінь включеності у сім'ю, невиконання побутових обов'язків, неприй-

няття участі в обговоренні загально сімейних справ і проблем, характе-

Особливості виховання у

батьківській сім'ї як умова

підготовки молоді до

сімейного життя

Соціальна робота

ризуь своєрідне відчуження і відсторонення від сім'ї, що у подальшому

проявляється у втраті сім'єю впливу на поведінку, думки і почуття підро-

стаючих дітей [8].

Третя група факторів — сімейне виховання як комплекс цілеспря-

мованих педагогічних впливів на дитину найближчого оточення.

Методи виховання, які використовуються у сім'ї обумовлені взає-

мозв'язками суб'єктів виховного процесу (які характеризуються нефор-

мальним характером), і відрізняються як за кількістю так, і за змістом

(тобто за психологічною сутністю та ефективністю впливу па дитину),

ніж методи виховання, що використовуються в інших соціальних інсти-

тутах. Т.А.Кулікова зазначає, що в сімейних методах виховання відсутня

відтінок навмисності, що притаманний суспільним інститутам виховання,

але спостерігається більше природності, зверненості до конкретної дити-

ни, що має свій життєвий досвід, певні звички, нахили і уподобання

[10].

На пашу думку, взаємини батьків і дітей передбачають здійснення

певних впливів як з одного, так і з іншого боку. Батьки і діти свідомо і

несвідомо використовують різні види впливу одне на одного з метою

отримання певних "винагород", привілеїв, психологічної користі тощо.

Методів впливу на дитину з боку батьків існує безліч, певно, існує і

багато класифікацій цих методів. Нас цікавить цілеспрямований вплив

батьків як фактор формування особистості дитини. У цьому аспекті ви-

ховні впливи можна поділити за характером того, на що у самому об'єкті

виховання вони спрямовані:

Когнітивні виховні впливи. Націлені па систему знань людини, на

її перетворення. Існує думка, що знання людини про світ не тільки виз-

начають її як особистість, але й справляють вирішальний вплив на її

поведінку. У сучасних умовах технократичного суспільства зпачешш цього

аспекту виховних виливів підвищується і стає основним.

Емоційні виховні впливи. Покликані викликати і підтримувати у

дитини певні афективні стани, які полегшують або утруднюють прийнят-

тя нею інших психологічних впливів. Позитивні емоції, що проявляють

батьки, сприяють відкритості дитини до їхніх впливів, негативні емоції —

навпаки, перешкоджають здійсненню виховних впливів. Ось як Ф. Хор-

ват характеризує почуття матері до дитини: "Психічна врівноваженість

матері, її хороший настрій, лагідне слово викликають у дитини позитивні

емоції. Всі негативні емоції матері, навіть якщо вони не стосуються

дитини, сприймаються нею як покарання" [18, 9].

Теоретичні основи соціальної роботи

Поведінкові виховні впливи. Безпосередньо спрямовані па вчинки

дитини. Примушуючи її діяти певним чином і забезпечуючи відповідні

позитивні або негативні підкріплення вчинкам, що здійснюються, такі

виливи опосередковано впливають і на особистість. У даному випадку

дитина спочатку здійснює вчинок і тільки потім усвідомлює його ко-

ристь чи шкоду [11].

Розглянемо роль і місце матері і батька у сім'ї з позиції їх особисті-

епого впливу па формування певних якостей особистості дитини.

У вітчизняній науковій літературі (в

силу певної соціальної політики держави,

щодо сім'ї, яка в свою чергу, задавала

напрямки наукових досліджень) головна увага приділяється

стосунками матері і дитини, як "суто исихологічио-природному зв'язку",

або, за висловом В.М. Дружипіна, "грубим варіантам порушень у

розвитку дитини через ненормальні умови виховання" [3].

В.М. Дружинін зазначає, що вивчення стосунків матері і дитини

відбувалось за трьома незалежними напрямками:

1) виявлення ролі материнської депривації ( або матері немає, або

вона не піклується про дитину);

2) визначення типів стосунків матері та дитини у повній сім'ї (у

зв'язку із взаєминами чоловіка і дружини);

3) аналіз стосунків матері і дитини у неповній сім'ї [3].

Тому, відповідно, існує безліч різних типологій стосунків "мати-

дитина".

Для прикладу наведемо декілька класифікацій типів неадекватного

відношення до дитини. На наш погляд, деякі з цих типологій відобража-

ють-стосунки за вище наведеними параметрами.

Наприклад, стосунки "мати-дитииа" запропоновані С.Бренді:

/. Підтримуюча, дозволяюча поведінка — при цьому стилі вихо-

вання у дитини формується почуття впевненості.

2. Пристосування до потреб дитини — мати проявляє напруженість

у спілкуванні з дитиною, страждає відсутністю безпосередності, часто

домінує, а не поступається їй.

3. Почуття обов'язку і відсутність інтересу до дитини — немає

теплоти та емоційної спонтанності у стосунках. Часто мати здійснює

жорсткий контроль, особливо за навичками охайності.

Роль і місце матері у

вихованні

итини