охрестили його “вогненною водою” та “водою життя”, оскільки люди-
на після вживання алкоголю набувала відчуття молодості, здоров’я,
ставала веселою, рухливою. Однак незабаром прийшло розчарування –
“вода життя” зле пожартувала з людиною: свідомість її виявилась за-
дурманеною, а блаженство – несправжнім, уявним. І тоді вчені та ліка-
рі перейменували алкоголь у “воду смерті” [28]. Не випадково араби
які в VII ст. одержали чистий спирт, називали його “одурманюючий”.
Відомо, що у давнину особливого поширення набуло виног-
радне вино. У Греції виноград почали культивувати за 4000 років до
н.е. Покровителем виноградарства та виноробства вважався бог Діоніс,
син Зевса. Аналогічно в Римі – Вакх та Бахус. На честь Діоніса влаш-
товувалися спеціальні свята під гаслом “Помолімося Діонісу”. Тому
греки, як правило, тільки молились Діонісу й пили виноградне вино,
розбавлене водою. Так воно краще тамувало спрагу, і людина не п’я-
ніла. Однак в умовах сьогодення ми всі є свідками того, що вживання
алкоголю докорінно змінює поведінку людини.
Вам, безумовно, доводилося спостерігати поведінку людей,
які зібралися десь біля кіоску, в підворітті. Спочатку вони не знають,
про що говорити: усі мають різну освіту, виховання та інтелект. Але
подивіться, яку “об’єднувальну” основу має “зелений змій”. Випили по
одній склянці, по другій і ось уже почалась розмова. Кожному вона
здається задушевною, бо нарешті вдалося виговоритися, вихлюпнути
все, що накипіло на душі. І зовсім не важливо, слухали тебе чи ні: ти
впевнений і тобі здається, що ти був у центрі уваги.
Як відбувається таке єднання? Насправді, механізм дії алко-
голю до примітивності простий. Вжитий етанол, надходячи в кору
головного мозку, в першу чергу пригнічує центри, які відповідають за
прояв вищих почуттів: сердечність, доброту, готовність до самопо-
жертви, правдивість, нарешті, талант. Зате кожний ковток алкоголю
неначе відкриває шлюзи тих ланок головного мозку, які, наче скринька
Пандори, зберігають ниці стремління. Пандора – джерело нещастя,
лиха. За давньогрецьким міфом про Пандору, люди колись жили, не
знаючи ніякого лиха, хвороб і старості, поки Прометей не вкрав у богів
вогонь та не віддав його людям. На покарання розгніваний Зевс послав
на землю красиву жінку Пандору і вручив скриньку, в якій були зачи-
нені всі людські нещастя. Незважаючи на попередження Прометея,
Пандора, збуджена цікавістю, відкрила скриньку і розсипала всі
нещастя. Так і алкоголь відкриває шляхи нашим убогим, нікчемним
стремлінням і брехні, брутальності, цинізму, хамству, егоїзму. Навіть
та “п’яна доброта”, готовність віддати останнє і навіть життя за това-
риша по чарці – теж вміст тієї ж таки скриньки. Отже, “п’яна доброта”,
як і самопожертва, удавана [28].
30