Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності

Подождите немного. Документ загружается.

Київ

Видавництво Європейського університету

2003

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

І. І. Дуднікова

БЕЗПЕКА

ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

Навчальний посібник

Видання 2(ге, доповнене

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих

навчальних закладів

Вступ

Схаменіться,

Будьте люди,

Бо лихо вам буде…

Т. Шевченко

На початку нового тисячоліття надзвичайно актуальним

стає переосмислення людством шляхів подальшого розвитку

та об'єктивна оцінка реальних перспектив людської циві(

лізації. Технічні досягнення радикально змінюють природне

та інтелектуальне оточення людини, її світовідчуття.

Останні роки ХХ сторіччя увійшли в історію людства та в

історію незалежної України низкою техногенних та природ(

них катастроф. На межі глобальної екологічної катастрофи

стоїть аварія на Чорнобильській атомній електростанції. Світ

відчув страшні наслідки утопічних претензій на тотальне уп(

равління природними процесами. Природа сама по собі вже

не може нейтралізувати результати господарсько(екологічної

діяльності людини. Як підкреслював В. І. Вернадський, "ста(

ючи геологічною силою, людство підкорило такі явища, які,

вийшовши з(під контролю, можуть покласти початок зни(

щенню людини, всього живого". Виявилось, що людство не

завжди може спрямувати у потрібне русло сили, які воно по(

роджує, і належним чином контролювати процес цивілізова(

ного суспільного розвитку. Також негативні зміни, що нагро(

маджуються в природі, дедалі більше наближаються до

критичної позначки. Таким чином, часові межі вирішення

проблеми забезпечення життя людини є жорстоко детерміно(

ваними.

Розгубленість сучасної людини перед небаченими темпами

цивілізаційного поступу стає найпоширенішим сюжетом су(

часної наукової та науково(популярної літератури. У нав(

ББК 68.9я73

Д81

УДК 504.75

Рецензенти:

М.І. Хилько — доктор філософських наук, професор, Київ#

ського національного університету ім. Тараса Шевченка;

В.О. Кузнєцов — кандидат технічних наук, доцент, завідую#

чий відділом інженерно(технічної освіти НМЦ Міністерства

освіти і науки України.

Науковий редактор:

З.І. Тимошенко — кандидат філософських наук, професор,

перший проректор Європейського університету.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України

як навчальний посібник для студентів вищих

навчальних закладів (лист від 19.04.2002 р.)

ISBN 966(7942(93(7 © Європейський університет, 2003

ДУДНІКОВА І. І.

Безпека життєдіяльності: Навч. посібник.— 2(ге вид.,

доп.— К.: Вид(во Європ. ун(ту, 2003. — 268 с. — Бібліогр.:

с. 259—264.

ISBN 966(7942(93(7

Створюючи навчальний посібник, автор підкреслила пито(

му вагу окремих питань, зокрема, теоретичного аспекту безпе(

ки життєдіяльності, роль людського фактора в її забезпеченні,

проблеми різкого зростання проявів тероризму, кількісні ха(

рактеристики техногенних небезпек, міру їх впливу, конкретні

методи та способи попередження або зниження їх негативних

наслідків. Теоретичний матеріал посібника доповнюють: до(

датки, тести, задачі, список використаної та рекомендованої

літератури, словник, який містить основні терміни.

Посібник відповідає програмі та концепції навчальної дис(

ципліни “Безпека життєдіяльності”, затвердженій Міністерс(

твом освіти і науки України, розрахований на студентів та

викладачів вищих навчальних закладів, може бути використа(

ний як підручник на курсах підвищення кваліфікації вчителів

загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, гімназій та ін.

ББК 68.9я73

УДК 504.75

Д81

генерувати небезпечні і шкідливі чинники. При цьому на без(

пеку, як базисну потребу людини, зроблено акцент в Кон(

цепції ООН про сталий людський розвиток.

Метою Концепції ООН є створення умов для збалансова(

ного безпечного існування кожної окремої людини сучасності

і наступних поколінь. Економіка, соціально(політична ста(

більність держав та їх кордонів, суспільні цінності тощо роз(

глядаються як засоби досягнення цієї мети. Монреальська

декларація "Право людини на безпеку (Монреаль, Канада,

15 травня 2002 року)" визначила у пункті 21, що право на без(

пеку залежить від повного здійснення всіх громадських,

політичних, соціальних, економічних і культурних прав.

Оголошена Концепція ООН, сучасний незадовільний

рівень безпеки людей вимагає суттєвих змін у всіх ланках си(

стеми забезпечення життя і діяльності людини (БЖД), в її ус(

тановах та органах управління, що дасть змогу освіті бути ви(

переджаючою на шляху вирішення проблеми безпеки

людини як умови сталого розвитку людства.

Перелічені умови розвитку освіти з БЖД є об'єктивними, в

переважній більшості мають глобальний характер. Так,

країни Європейської спільноти започаткували роботу зі ство(

рення децентралізованої системи освіти в сфері ризику, як

найважливішої складової Частково відкритої Угоди Ради

Європи по запобіганню і взаємодопомозі під час природних і

техногенних небезпеках (EUR(OPA). Понад 400 універси(

тетів практично усіх країн Європи заявили про підтримку цієї

програми, і серед них — 32 вищих навчальних заклади Ук(

раїни.

Нещодавно наша держава заявила про підтримку Кон(

цепції ООН про сталий людський розвиток як програми дій

на ХХІ сторіччя, де пріоритет віддається розвитку безпеки

кожної людини. Тому якісне удосконалення освіти безпеки

життєдіяльності людини в Україні є не тільки актуальним,

виходячи із незадовільного стану безпеки громадян нашої

держави, але й першочерговим завданням як країни(учасниці

світового та континентального співтовариства.

На стику природничих, соціально(політичних, гуманітар(

них і технічних наук створюється порівняно нова галузь нау(

чальному посібнику, що пропонується читачеві, розглянуто

низку актуальних проблем, пов'язаних із збереженням життя

людини, з впливом людини на все живе, на цивілізацію, на

формування політики збереження людства. Настав час керу(

ватися правилами екологічного гуманізму, основна ідея якого

у тому, що людина є лише часткою природи, розвивається за

законами і силами природи, з якими вона повинна рахувати(

ся. У ХХІ ст. людина повинна виступати з новою філософією

життя — екологічною, згідно з якою вона є часткою єдиної

людської родини, планетарного братства з новою етикою збе(

реження людини, що базується на шануванні всіх живих істот

на Землі.

Безпека є найважливішою з потреб людини услід за її по(

требою в їжі, воді, одязі, житлі та в інформації. Власне вся по(

всякденна діяльність людей спрямована на задоволення

фізіологічних, соціальних і духовних потреб, включаючи і за(

безпечення безпеки. Коли якісь із них не задовольняються,

порушується динамічна рівновага в системі життєзабезпечен(

ня людини, настають зміни, нерідко безповоротні, згубні.

Завдання безпеки життєдіяльності полягає в забезпеченні

нормальних (комфортних) умов діяльності людей, їх життя, в

захисті людини і природного середовища від впливу шкідли(

вих чинників, які перевищують нормативно допустимі рівні.

Підтримка оптимальних умов діяльності і відпочинку люди(

ни створює передумови для найвищої працездатності і про(

дуктивності, забезпечує безпеку праці і відпочинку, сприяє

збереженню життя і здоров'я людей завдяки зниженню трав(

матизму і захворюваності.

Тому об'єктом вивчення безпеки життєдіяльності є ком(

плекс явищ і процесів, які негативно впливають на систему

"Людина — виробничі процеси — навколишнє середовище".

Попередження і випередження потенційної небезпеки — це

головна формула науки безпеки життєдіяльності. Потенційна

небезпека є універсальною властивістю в процесі взаємодії

людини з середовищем мешкання. Усі дії людини і всі компо(

ненти середовища мешкання (технічні засоби і технології),

крім позитивних властивостей і результатів, мають здатність

ки — безпека життя і діяльності людини, яка використовує

методи цих наук, водночас розробляючи свої власні. Голо(

вним методологічним принципом БЖД є системно(структур(

ний підхід, а методом — системний аналіз.

У 1999 році була видана Програма з дисципліни "Безпека

життєдіяльності" для вищих закладів освіти, затверджена 4

грудня 1998 року. Ця дисципліна базується на засадах інтег(

рації життєвого досвіду та отриманих студентами теоретич(

них і практичних знань з фізики, хімії, біології, політології,

природознавства, філософії, правознавства, цивільної оборо(

ни, фізичної культури, трудового навчання тощо.

Згідно з новою Програмою і Концепцією освіти "Безпека

життя і діяльності", затвердженою Міністерством освіти і на(

уки України 12 березня 2001 р., метою курсу БЖД є забезпе(

чення відповідних сучасним вимогам знань студентів про за(

гальні закономірності виникнення і розвитку небезпечних та

надзвичайних ситуацій, їх властивостей, можливий вплив на

життя і здоров'я людини та формування необхідних у май(

бутній практичній діяльності спеціаліста умінь і навичок для

їх запобігання і ліквідації, захисту людей та навколишнього

середовища.

Освіта та виховання у сфері БЖД спрямована на одержан(

ня фундаментальних знань, умінь і навичок, формування по(

глядів, цінностей і поведінки з метою запобігання усіляких

ризиків, спрямованих проти життя і здоров'я людей.

Метою посібника є підготовка особи до активної участі в

забезпеченні тривалого повноцінного життя в суспільстві, яке

динамічно змінюється.

Основні завдання навчального посібника:

— формування культури людини щодо безпеки, її відпо(

відних моральних цінностей, поглядів, поведінки тощо;

— забезпечення певного стану індивідуальної захищеності

людини шляхом формування та розвитку тих якостей особи,

що сприяють розвитку безпеки, а також необхідних знань і

умінь;

— інтенсифікація методичної, наукової та інших форм

освітянської роботи з напряму БЖД як у закладах освіти, так

і поза ними;

— сприяння підвищенню ефективності роботи державної

системи з безпеки населення шляхом навчання і підготовки

людей до їх адекватної взаємодії, соціально(політичної по(

зиції щодо удосконалення державної системи, в тому числі —

у законодавчій сфері та збереженні життя людини;

— удосконалення управління освітою всіх верств населен(

ня за критеріями напряму БЖД.

Об'єктом вивчення є безпека особи як явище, а предме(

том — моделі безпеки.

Таким чином, освіта з безпеки життєдіяльності готує особу

до повноцінного життя з активною її участю в забезпеченні

рівня безпеки, який залежить від:

— оточуючого середовища (довкілля, побут, транспорт,

дозвілля, виробництво, соціальні відносини тощо);

— державної системи підтримки безпеки людини(пожежна

охорона, органи правопорядку, цивільна оборона, охорона

праці, охорона здоров'я тощо);

— індивідуальної захищеності особи (психофізіологічний

стан, мотивація, вміння, індивідуальні засоби захисту — як

спеціалізовані, так і подвійного використання тощо).

Вирішення цих питань має забезпечити формування адек(

ватного мислення та цілісної системи знань, необхідних для

прийняття обґрунтованих рішень на рівні людини, сім'ї,

суспільства, підприємств, галузей, регіонів, країни в цілому.

Пріоритетним напрямом підготовки вважається форму(

вання правильної соціальної позиції особи щодо власної без(

пеки, мотивації її на безпечну поведінку в побуті, на вироб(

ництві, в інших сферах існування, засвоєння певних знань та

вмінь. Тому навчальний предмет БЖД має світоглядно(про(

фесійний характер.

Сучасна молодь вступає в життя в епоху не тільки бурхли(

вого розвитку науки і техніки, а й негативних наслідків науко(

во(технічної революції та демографічного вибуху. Хотілося б,

щоб ці молоді люди, яким відкриває свої двері ХХІ сторіччя,

пам'ятали слова римського мислителя Сенеки: "Жити щасли(

во і жити в злагоді з природою — одне і те ж". Ці слова можна

взяти епіграфом до Монреальської декларації "Право людини

на безпеку", яка відбулася 15 травня 2002 року в Канаді. У

статті 2 Декларації дається визначення, що безпека це стан,

в якому небезпека і умови, які ведуть до фізичного, пси(

хологічного або матеріального збитку, контролюються для

того, щоб зберегти здоров'я і благополуччя індивідів та

суспільства.

1.1. Безпека життєдіяльності як категорія.

Соціальнополітичні чинники безпеки

Безпека – стан захищеності життєво важливих інтересів люди(

ни, суспільства і індивідуума від внутрішніх і зовнішніх загроз.

Безпека є найважливішою з потреб людини після потреб у

їжі, воді, одязі, житлі та інформації. Власне вся повсякденна

діяльність людини спрямована на задоволення фізіологічних,

соціальних і духовних потреб, включаючи і надання безпеки.

Коли якісь з них не задовольняються, порушується динамічна

рівновага в системі життєзабезпечення людини, настають змі(

ни на гірше, нерідко безповоротні, згубні.

Це однаково стосується й інших систем – суспільства, дер(

жави, природи, технологій, хоч рівні задоволення їх потреб у

безпеці різні. Незадоволення потреб і є збиток, що заподію(

ється цим об’єктам.

Проблема безпеки, закладена в самому цьому слові, перед(

бачає відсутність, обмеження або зняття небезпеки. Але весь

парадокс у тому і заключається, що безпеки без небезпеки не

буває. Немає значення, що ми часто не помічаємо їх наявності

або відсутності. Коли є безпека або нам здається, що вона є,

ми схильні просто про неї не думати, перебуваючи ніби в при(

родному стані. Безпека знаходить своє існування саме у зв’яз(

ку з появою загроз. Іншими словами, основним критерієм для

безпеки є почуття небезпеки або здатність визначати соціаль(

ні чи природні явища, які можуть нанести збитки зараз або у

майбутньому.

Безпека – це філософська категорія. Вона не є чимось

предметним, матеріальним і виступає абстрактною формою

вираження життєздатності й життєстійкості об’єктів конкрет(

ного світу. Уявлення про безпеку розвивалися від поверхнево(

го до більш глибокого, побудованого на науковій основі. Є

безліч визначень безпеки, кожне з яких по(своєму розкриває

Розділ

Теоретичні основи

безпеки життєдіяльності

об’єктів, істот, виробів і т.п. від якого(небудь “вражаючого

чинника” або їх сукупності. Безпека – це ще і властивість

будь(якої системи, умова її існування і розвитку, це і процес, і

результат самої діяльності, що передбачає її свідомість з точ(

ки зору прийнятого ризику. Поняття “безпеки” носить кон(

кретно(історичний характер, тобто має минуле, теперішній

час і майбутнє, розглядається в просторі і часі, має духовну і

матеріальну складові.

Поняття безпеки складне, системне, багатоаспектне явище,

як і саме життя, з ознаками “загального”, “особливого” і “оди(

ничного”. У глобальній системі “людина – життєве середови(

ще” можна виділити п’ять взаємодіючих систем:

• природа, що об’єднує геосферу, атмосферу і біосферу;

• людина (етносфера);

• техносфера;

• соціосфера;

• ноосфера як загальний інформаційний простір, що об’єк(

тивно складається завдяки ще не до кінця усвідомленому

людиною загальному обміну інформацією.

Усі ці системи і підсистеми є об’єктами і суб’єктами безпе(

ки і випробовують на собі вплив один одного, який може бути

як позитивним, так і негативним. Усі вони в своєму розвитку

створюють передумови для успішного функціонування або

руйнування як самих себе, так і інших систем, що складають

глобальну систему “людина — життєве середовище”.

Найбільш глобальним об’єктом безпеки, на збереження

якого спрямована безпека всіх інших її об’єктів і суб’єктів,

кожного з нас, є біосфера – комплексна специфічна оболонка

планети, наявність, функціонування і збереження якої тільки

і робить можливою існування на Землі сучасних форм життя,

включаючи людину та будь(яку її діяльність.

У межах біосфери виникло життя. Вона включає етносферу,

в якій розмістилося народонаселення планети, техносферу, де

розповсюджується вплив технічного прогресу людської циві(

лізації; соціосферу, в якій здійснюється соціально(політична і

інша діяльність людей, і ноосферу – сферу розуму, вищу ста(

дію розвитку біосфери згідно з ученням В. І. Вернадського.

Проте головним об’єктом і суб’єктом безпеки ми проголо(

шуємо сьогодні людину – найбільш цінне і вразливе, але й

природу цього явища. Найчастіше безпекою називають стан

або становище потенційної жертви, коли для неї немає небез(

пеки (загрози), тобто змін властивостей у гірший бік (переду(

сім для життя і здоров’я людей, для оточуючого їх природного

й матеріального середовища).

Безпека розглядається також як здатність предмета, явища

або процесу зберігати свої основні характеристики, парамет(

ри, суть при патогенних, руйнуючих впливах з боку інших

предметів, явищ або процесів. У цьому випадку більшою мі(

рою мова йде про властивості предмета, які проявляються у

стосунках, зв’язках і взаємодіях з іншими предметами, явища(

ми і процесами.

Безпека є невід’ємною властивістю будь(якої системи, для

якої притаманні, цілісність, відносна самостійність і стійкість.

Втрата будь(якої з цих ознак веде до загибелі системи, а звідси

необхідність їх захисту від людей та руйнівних впливів. Усе су(

ще чинить опір своєму руйнуванню. Людину тут відрізняє те,

що за збереження свого життя, забезпечення своєї безпеки вона

як істота розумна має можливість боротися свідомо. Проблема

лише в тому, як вона використовує цю можливість. Але оскіль(

ки такого стану не буває, то відома міра небезпеки або ризику

присутня завжди, навіть коли у нас є відчуття або ілюзія повної

безпеки. Тобто, мова може йти, в одному випадку, про ідеальну

ситуацію, до якої треба прагнути, але яка принципово недосяж(

на, а в іншому – визнавати не абсолютність, а відносність кате(

горії безпеки, що передбачає реальне і постійне існування ризи(

ку і небезпек. У такому разі людина, соціальна група,

суспільство, держава або групи держав свідомо або неусвідом(

лено самі встановлюють для себе міру прийнятого ризику у від(

носинах самих з собою, між собою, з навколишнім світом. Коли

ризик бачиться їм цілком прийнятним, то вони відчувають себе

в безпеці. Визначити ж міру прийнятності ризику допомагають:

• психологія сприйняття загроз, що склалася у людей;

• накопичений досвід, знання, уміння і навички;

• зіставлення в системі цінностей, стандартів, нормативних

вимог;

• конкретні ситуації вибору.

Таким чином, поняття “безпека” хронологічно цілком вип(

равдано розглядати як, головним чином, захищеність систем,

У географічному, або територіальному, аспекті доцільно

розглядати об’єкти і суб’єкти безпеки в планетарному, регіо(

нальному або місцевому масштабах, включаючи населені

пункти, територіальні системи, маршрути руху транспорту й

міграцій населення, об’єкти зовнішнього середовища, що виз(

начають екологічні умови життєдіяльності людини.

До соціальних аспектів належать усі групи об’єктів і суб’єк(

тів безпеки, що торкаються проблеми особистості, сім’ї, сус(

пільства й держави, світової спільноти держав. Сюди входять

об’єкти і суб’єкти в галузі міжнародних відносин, зовнішньої і

внутрішньої політики держав, управління життєдіяльністю та

життєзабезпеченням суспільства, системи інфраструктури,

включаючи засоби масової інформації.

Об’єктами й суб’єктами етнічного аспекту є народонаселен(

ня планети, його розміщення в межах і за межами державних

кордонів (діаспора), етнічна структура багатонаціональних

держав (етноси, субетноси, етнічні групи, людина як особис(

тість, що представляє інтереси того або іншого етносу). Об’єк(

тами етнічної безпеки є також духовні, культурні цінності,

створені народами і головна цінність людства – генофонд.

У технічному аспекті до об’єктів безпеки належать об’єкти

техносфери і якоюсь мірою, ноосфери (наукові звання і до(

сягнення науково(технічного прогресу). Сюди ж входять тех(

нологічні процеси, безпека трудової і військової діяльності

(служби).

Отже, розгляд сфер і аспектів безпеки дозволяє виділити

головні їх структурні елементи – людина (особистість), сім’я

(соціальна група), суспільство (нація) загалом, держава (гру(

пи держав, світова спільнота), природа – і ввести відповідну

термінологію: безпека особиста, групова, державна, націо(

нальна (для країни), колективна (для групи країн), загальна

колективна (для планети).

Людина (особистість), будучи сама об’єктом і суб’єктом,

системою безпеки, присутня у всіх інших системах безпеки, ві(

діграючи базову системоутворюючу роль. Звідси забезпечення

особистої безпеки стає умовою забезпечення безпеки всіх ін(

ших її форм і рівнів, але, у свою чергу, становище особистості

визначається станом суспільства, держави, природи. Особис(

тість знаходиться у фокусі практично всіх небезпек, оскільки

найбільш небезпечне для себе і середовища мешкання ство(

ріння на Землі. Феномен людини був і залишається багато в

чому загадкою. Донедавна ми вважали, що це біологічна і со(

ціальна істота. Сьогодні є немало свідчень того, що це ще і від(

носно самостійна, автономно діюча біоенергетична інформа(

ційна система. Людина відрізняється прагненням реалізувати

себе, реалізувати те, що в ній закладено, те, що вона може. Її

прагнення до пізнання самої себе, навколишнього світу, до са(

мовираження і є основним джерелом людської діяльності, яка

здійснюється у трьох напрямах: самозбереження (“для себе”),

розмноження (“для роду”), самовдосконалення (“для вигля(

ду”). Дві перші програми мотивовані фізіологічними потреба(

ми, закріпленими інстинктом, а остання – соціальними, що

виявляються в процесі взаємодії із зовнішнім світом.

Отже, людина є початковою категорією для всіх структур

безпеки. Безпосередньо близька до неї сім’я, цей головний со(

ціальний вузол, що зв’язує людину з етносом, а їх разом з біос(

ферою конкретного населеного пункту або частини його. Без(

пека сім’ї і кожного її члена, як правило, базується на умовах

життя і безпеці глави сім’ї. Потім на черзі професійно(вироб(

ничий колектив, жителі конкретного населеного пункту або

частини його.

Чіткою стійкою категорією, що визначає для нас мову,

культуру, життєвий досвід є етнос. Людство, починаючи з ет(

нічних груп, малих народів до етносів, що населяють порівня(

но невеликі території, в процесі освоєння біосфери Землі роз(

винулося до найбільш великих етнічних груп – супер( і

гіперетносів, що утворили багатонаціональні держави.

Більш великі категорії – суспільство, народ, нація (в уяв(

леннях, що устоялися як країна), держава – непостійні і ско(

роминущі навіть у нетривалій історичній ретроспективі, а то(

му аморфні й менш стійкі. Тому до базисних суспільних

категорій належать тільки три: людина, сім’я, етнос.

Виходячи із системності поняття “безпека”, вважається до(

цільним класифікувати найбільш характерні аспекти безпеки:

• географічний (територіальний);

• соціальний (в самому широкому розумінні);

• етнічний;

• технічний.

рення безпеки покликана бути держава і її політична та еко(

номічна стабільність, яка зобов’язана доповнювати зусилля

громадян і громадських організацій, захищати всіх індивідуу(

мів, всі соціальні групи, все суспільство (націю). Це її головна

функція і призначення.

Стабільність держави покликана бути засобом і механіз(

мом реалізації турботи суспільства, яке її створює, про життє(

забезпечення, безпеку, виживання і розвиток. Держава обслу(

говує суспільство, виконуючи організуючу роль, виробляючи

і реалізовуючи технологію виживання і розвитку, безпечного

існування.

Питання про те, в якій формі, структурі буде знаходитися

держава, є предметом вирішення самих народів відповідно до

їх традицій, уявлення, конкретної ситуації.

Держава, її стабільність виступає регулятором системних

зв’язків і відносин суспільства як соціальної системи, є його

основною політичною організацією, що має в своєму розпо(

рядженні соціальні органи і механізм управління ними. Вико(

нання державою регулюючої і захисної функції, що гарантує

цілісність, самостійність і стійкість соціальної системи від

впливу зсередини і ззовні, зумовлює її роль як головного

суб’єкта національної безпеки.

Разом з тим, стабільна держава залишається і об’єктом без(

пеки (державної безпеки). Державні структури пронизують

всю соціальну тканину суспільства, залучаючи до сфери свого

управління різні його шари і групи, окремих громадян. Пред(

ставляючи інтереси найбільш впливових або пануючих в сус(

пільстві соціальних шарів і груп, вона тим самим і відображає

головним чином їхні інтереси у сфері безпеки. Інтереси дер(

жави, груп, які вона представляє, і шарів суспільства і всіх ін(

ших людей можуть співпадати або не співпадати. Зокрема,

може мати місце конфронтація інтересів пануючої соціальної

групи (адміністративно(бюрократичного шару), інших його

шарів і окремих громадян. Якщо державі, покликаній урегу(

лювати дані протиріччя, не вдається цього зробити, то стосун(

ки в суспільстві стають конфронтаційними, рівновага пору(

шується, починається процес дестабілізації, під загрозу стає

життєдіяльність людини.

від будь(яких деструктивних соціально(політичних, екологіч(

них, етнічних і технічних подій страждає сама людина.

Особиста безпека, захищеність людини від чинників небез(

пеки на рівні її особистих інтересів і потреб, має безліч різно(

видів. Це пов’язано вже з тим, що особистість є біосоціальною

системою і виступає одночасно в ролі і людини як члена сус(

пільства, і людини як живого організму, існуючого в обмеже(

них параметрах навколишнього середовища. У першому ви(

падку мова йде про правову безпеку особистості, захищеності

людини і громадянина системою загальнообов’язкових соці(

альних норм, що охороняються традиціями суспільства і пра(

вової діяльності держави; про матеріальну безпеку, захищен(

ня його власності, господарських, майнових, трудових і

родинних відносин; про побутову безпеку, захищеності спо(

руд і систем життєзабезпечення, житла, інженерно(комуналь(

них мереж і т.д.

У другому випадку особиста безпека визначається за кла(

сом параметрів середовища мешкання особистості: фізична,

хімічна, біологічна, радіаційна та інші, а також за характером

впливу:

• соматична безпека або захищеність тіла від травм, ран та ін(

ших поразок;

• психічна – захищеність психіки, нормальної діяльності

мозкових чинників, мислення, нервової системи;

• духовна – захищеність свідомості, морального стану, волі і

здібності до дії;

• фізіологічна – захищеність фізіологічних систем організму,

які підтримують його життя і працездатність;

• енергетична – захищеність від охолодження організму, го(

лодної смерті або втрати працездатності від виснаження.

Таким чином, методологічно важливо врахувати, що люди(

на як живий організм або особистість може припинити існу(

вання від будь(якого впливу, інтенсивність і час дії якого пе(

ревищить межу її витривалості. Особисту безпеку кожна

людина може забезпечити і своїй сім’ї лише частково, піклую(

чись про це в рамках закону і не нехтуючи інтересами сус(

пільства й держави. Неурядовим або громадським організаці(

ям під силу забезпечення групової безпеки. Основним і

найбільш комплексним універсальним інструментом ство(

1.2. Небезпека. Ризик як оцінка небезпеки

Небезпеки є вічними, оскільки глибинні їх причини кри(

ються в альтернативності всього сущого. Альтернативна лю(

дина, яка може бути доброю і злою, милосердною і жорсто(

кою, чесною і ганебною, миролюбною і агресивною,

правдивою і брехливою, творцем і руйнівником, ангелом і бі(

сом. Благородство не дається людині від народження, хоч за(

перечувати вплив генної основи не можна. Точно така ж аль(

тернативність властива людським співтовариствам, самій

природі, всім явищам.

В історії людської життєдіяльності, з точки зору характеру

вияву небезпек і загроз, досить чітко проглядаються два пері(

оди: докомфортний і комфортний. І той, і інший тісно

пов’язані з природою, з використанням природного оточення

у процесі життєдіяльності людини, але на різних рівнях їх

спілкування та взаємодії. У докомфортний період людина

повністю залежала від навколишньої природи, боялася її, то(

му ставилася до неї з повагою, обожнювала її. З появою пер(

ших комфортних технологій, з переходом до домашнього спо(

собу життя, сільського господарювання (а це всього 7(10

тисяч років тому) людина стала активно відгороджуватися

від природи, пристосовувати її до своїх потреб. Можливості

людини в цьому плані незмірно зростали в міру об’єднання

людей у співтовариства і створення державних об’єднань, які

ставали формою виживання і, разом з тим, знаряддям підко(

рення навколишнього середовища. Нарешті, завдяки техніч(

ному прогресу людина набудувала масу захисних оболонок

(одяг, щит, будинок, місто і т.д.), створила штучне оточення,

яке, здавалося б, гарантує їй безпеку і комфортне існування.

Однак добрі наміри, пов’язані з прагненням до кращого,

безпечного і комфортного життя, обернулися сьогодні до лю(

дей зворотним боком. Намагаючись захиститись від одних не(

безпек, людина незмінно створює для себе нові, часом серйоз(

ніші. Так, об’єднавшись в співтовариства і держави, які

утворювалися як системи, здатні виконувати захисні функції

життєзабезпечення людей, людина попала в середовище, де

небезпеки і загрози виходять вже з боку їх членів, самої дер(

жави, інших держав.

Об’єктивна необхідність задоволення життєво важливих

потреб і інтересів, а також подолання небезпек і загроз, обумов(

лює прагнення до створення системи забезпечення безпеки кра(

їни, національної безпеки, безпеки життєдіяльності людини.

Криза цивілізації, глобальні небезпеки тією або іншою мі(

рою виявляються у всіх без винятку країнах світу, зокрема й в

Україні, оскільки вони мають у своїй основі загальнолюд(

ський характер та універсальне значення. Їх відмітні особли(

вості для України пов’язані з історією нашої країни, її геополі(

тичним положенням, станом життєдіяльності людини.

Сучасна дійсність підтверджує, що існуючі соціально(еко(

номічні проблеми висвітлюють кризовий стан не тільки укра(

їнського суспільства. Наслідки кризової ситуації складають

загрозу національним інтересам, що проявляється у:

• руйнуванні соціальної бази екологічної і політичної ста(

більності держави;

• зростаючому занепаді кваліфікованого трудового потенціа(

лу країни;

• зменшенні запасів корисних копалин;

• розладі науково(технологічного та інтелектуального потен(

ціалу;

• активності у сфері перерозподілу суспільного доходу, а не

сфері збільшення його виробництва;

• зменшенні сфери енергії;

• зміцненні мотиваційних стимулів до продуктивної праці;

• дестабілізації соціально(трудових взаємовідносин, виході

їх за межі правового поля;

• забрудненні навколишнього середовища;

• зростанні безробіття, загостреннях на ринку праці, втраті

сталого соціально(професійного статусу соціальними гру(

пами;

• збідненні населення, урбанізації міст;

• демографічному зростанні населення;

• соціально(психологічних наслідках руйнування незлиден(

ного способу життя, поширенні соціальних хвороб сус(

пільства;

• загрозі життєдіяльності людини;

• забороні війн та випробуванні ядерної зброї.

жави. Такий підхід визначився лише на рубежі ХIХ – початку

ХХ століть як потреба захисту людини, особистості, громадя(

нина від стихії капіталістичного ринку по всьому спектру заг(

роз. Тим самим уперше в підході до безпеки життєдіяльності

людини з’явилася “соціальна” складова. А самого поняття

“права людини” ще зовсім недавно не існувало взагалі. Воно

увійшло в міжнародну законодавчу практику тільки у 1948

році, після прийняття Генеральною Асамблеєю ООН Загаль(

ної декларації прав людини, що аж ніяк не означає автоматич(

ної її реалізації.

Нарешті, чималу провокуючу і стимулюючу роль в амбіці(

ях людини стосовно природи зіграв технічний прогрес, особ(

ливо бурхливий в ХIХ(ХХ сторіччях, інтенсивний розвиток

промислово(енергетичного потенціалу, що привело до істот(

ного підвищення матеріального рівня життя людей, їх ком(

фортності. Потрібно зазначити, що до останнього часу рідко

хто задумувався над небезпечними безповоротними наслідка(

ми цього процесу. Поставивши перед собою завдання підко(

рення природи, отримання нових і нових технічних здобутків

за рахунок нещадної експлуатації, людство вступило на згуб(

ний шлях і поки ще продовжує по ньому йти, незважаючи на

застереження. Першу вістку(застереження земляни отримали

в 1912 році із загибеллю “Титаніка”, а другу — у 1986 році

(Чорнобильська катастрофа). Але в поведінці людини ці сиг(

нали тривоги нічого не змінили на краще. Незахищеність

людства в усіх функціонуючих структурах системи життєза(

безпечення, що складалася тисячоліттями, стає небезпечною.

Здавалося б, що з розвитком цивілізації небезпеки і загрози

існуванню людства, країнам і народам, особисто кожному бу(

дуть слабшати. Проте відбувається навпаки. Людина, залиша(

ючись істотою розумною, людство, володіючи колективним

розумом, виявилися нездатними усвідомити реальність, що

складається, адекватно зреагувати на нові загрози внаслідок

своєї легковажності, безтурботності, відсутності інформації

або інших обставин. Саме цим пояснюється катастрофічність

нинішньої ситуації, що підійшла до фатальної межі, коли пе(

ред цивілізацією постав вибір: або загинути, або, використо(

вуючи накопичений потенціал, вийти на принципово інші

рівні свого існування і розвитку. За безтурботність треба роз(

Загальний прогрес спрямовував до зростання комфорту,

удосконалювалися системи життєзабезпечення (якість жи(

тел, обігрівання, водопровід, каналізація, дороги, транспорт і

інше), але одночасно втрачалися придбані здібності і навички

спілкування людини з природою, яка все віддалялася від неї.

Одночасно людина віддалялася від таких же як сама. У неї

відбувалася деградація природженого почуття небезпеки, інс(

тинкту самозбереження, закріплювалася самозаспокоєність,

безтурботність, відчуття переваги над природою.

У суспільстві перемогли ідеї антропоцентризму, всілякого

піднесення людини над природою. Ці ідеї знаходимо вже у

найдавніших мислителів, які творили за 500–300 років до на(

шої ери (Софокл, Архимед та інші), потім вони утвердилися в

Європі, а в кінці ХIX – на початку ХХ століття знайшли своє

продовження в російській філософській думці (М. Ф. Федо#

ров). У літературі нерідко можна зустріти висловлювання ро(

сійського математика, що був ректором Казанського універ(

ситету, М. І. Лобачевського про те, що “людина народилася

бути паном, повелителем Природи”. До недавніх пір всі

шкільні підручники цитували слова І. В. Мічуріна, що закли(

кав “не чекати милостей від природи, а самим взяти їх у неї”.

Виходячи з уявлень про пасивну Землю (хоч є вже немало

думок про те, що це жива, активна і високоорганізована систе(

ма з власним внутрішнім енергетичним джерелом), людина

робить з нею все, що бажає: від ядерних вибухів до начинки її

надр небезпечними похованнями, нещадно вирубує ліси, заб(

руднює ріки, моря, викачує нафту, добуває вугілля і т.п., не за(

думуючись над наслідками такого варварського обходження.

Найгірше те, що таке безвідповідальне і надто небезпечне

ставлення до Землі й сьогодні триває й удосконалюється.

Однією із причин зміни світовідчуття людини від обожню(

вання природи до її нищення став той факт, що в ході утвер(

дження нових релігій були занапащені мільйони інакодумців.

Інша причина криється у відсутності уваги до людини – ін(

дивідуума, в перетворенні її на засіб досягнення чиїхось ці(

лей, у приведенні її до становища “гвинтика”, в регресі моралі

та моральності. Треба сказати, що в історії і традиціях, а це

стосується і Заходу, законодавця мод для України, не було

пріоритету прав особистості над інтересами суспільства і дер(