Дуднікова І.І. Безпека життєдіяльності

Подождите немного. Документ загружается.

ваність, сповільнення темпу мислення. Погіршення настрою

супроводжується погіршенням самоконтролю, що може стати

причиною травматизму та збільшує ризик виникнення небез(

печних ситуацій.

Афектні стани (афект – вибух емоцій) можуть виникнути

внаслідок виробничих невдач, під впливом образи. У стані

афекту у людини розвивається емоційне звуження обсягу сві(

домості. Можуть спостерігатися різкі рухи, агресивні та руй(

нівні дії. Особи, схильні до афектних станів, належать до кате(

горії з підвищеним ризиком травматизму та не повинні

призначатися на посади з високою відповідальністю.

Використання психічно(активних засобів, включаючи ал(

коголь, збільшує ризик травматизму та знижує рівень безпе(

ки діяльності.

Вживання легких стимуляторів (чай, кава) допомагає у бо(

ротьбі з сонливістю і може сприяти підвищенню працездат(

ності на короткий період. Вживання ж активних стимулято(

рів на відповідальних роботах здатне викликати негативний

ефект – погіршується самопочуття, зменшується швидкість

реакції. Використання транквілізаторів, які діють заспокійли(

во та попереджають розвиток неврозів, може знижувати пси(

хічну активність, уповільнювати реакцію, викликати апатію

та сонливість. Особливо потрібно підкреслити вплив на без(

пеку діяльності алкогольних напоїв. За різними даними, ав(

томобільний травматизм у 40–60% випадків пов’язаний з

вживанням алкоголю. Встановлено, що 64% смертельних ви(

падків на виробництві викликано вживанням алкоголю.

Для безпеки праці особливе значення має післяалкогольна

астенія (похмілля), яка не лише знижує працездатність, а й ве(

де до загальмованості та притуплення відчуття обережності.

Тривале вживання алкоголю призводить до алкоголізму,

який супроводжується різним ступенем деградації особи. Люди,

які страждають від алкоголізму, втрачають властиву їм точність

та охайність у роботі. Вони все частіше допускають помилки та

стають нездатними вирішувати складні проблеми, швидко та

правильно орієнтуватися у нестандартних ситуаціях.

Таким чином, психологічні фактори небезпеки є одним із

важливих чинників у галузі безпеки життєдіяльності людини.

У зв’язку з цим можна виділити ряд найважливіших проблем

залежить від рівня психічного напруження. Підвищення рів(

ня психічного напруження істотно збільшує ефективність

праці. Але існує критична межа активації, після якої результа(

ти праці знижуються аж до повної втрати працездатності. Іс(

нує два типи позамежевого психологічного напруження: галь(

мовий та збудливий.

Гальмовий тип характеризується скутістю та сповільненіс(

тю рухів. Людина не здатна з колишньою продуктивністю ви(

конувати професійні дії, знижується швидкість реакції, спо(

вільнюється процес мислення, погіршується пам’ять,

розпорошується увага та виникають інші негативні прояви, не

властиві людині у спокійному стані.

Збудливий тип проявляє себе гіперактивністю, багатомов(

ністю, тремтінням рук та голосу. Оператори здійснюють чис(

ленні не продиктовані конкретною потребою дії. Вони переві(

ряють стан приладів, крутять регулятори і поправляють одяг,

розтирають руки. У них з’являється дратівливість, запаль(

ність, невластива їм різкість, грубість, уразливість.

Позамежеві форми психічного напруження часто лежать в

основі помилкових дій та неправильної поведінки у складній

ситуації, що може сприяти травматизму та аваріям. Серед

особливих психічних станів, які мають істотне значення для

безпеки життєдіяльності, психогенні зміни настрою та афек(

тні стани, пов’язані з вживанням психічно активних засобів

(стимуляторів, транквілізаторів, алкогольних напоїв).

Пароксизмальні стани – група розладів, яка характеризу(

ється короткочасною (від кількох секунд до хвилини) втра(

тою свідомості. Такі стани характерні для деяких органічних

захворювань головного мозку, епілепсії. Сучасні методики

дозволяють своєчасно визначити осіб із прихованою схиль(

ністю до пароксизмальних станів. Цим людям протипоказана

робота на висоті, водіями автотранспорту та інша робота із

підвищеною небезпекою.

Психогенні зміни настрою та афектні стани виникають під

впливом психічних дій. Зниження настрою та апатія можуть

тривати від кількох хвилин до одного(двох місяців. Погір(

шення настрою спостерігається внаслідок конфліктних ситу(

ацій після загибелі близьких та в інших випадках. При цьому

з’являється байдужість, млявість, загальна скутість, загальмо(

використання природних ресурсів і відновлення живої (рос(

линний і тваринний світ) і неживої (ґрунт, вода, атмосфера,

надра, клімат та ін.) природи.

1.2.4. Основні принципи і способи забезпечення

життєдіяльності

До категорії основних принципів забезпечення життєді(

яльності належать:

1. Безперервне забезпечення фізіологічних процесів ор

ганізму людини, що залежить від таких факторів: повітря,

питна вода, продукти харчування, тепло, світло, предмети

споживання (оселя, одяг, взуття та ін.).

2. Принципи взаємозв’язку і взаємозалежності з навко

лишнім середовищем (див. рис. 1). Життєдіяльність забезпе(

чується такими факторами навколишнього середовища, як

параметри споживання, енергоресурси, корисні копалини,

продукти харчування, елементи штучного середовища та ін.

З іншого боку, життєдіяльність впливає на середовище

життя: змінює (регулює) параметри споживання, виснажує

енергоресурси, корисні копалини, видозмінює клімат, рос(

линний і тваринний світ, забруднює навколишнє середовище.

Унаслідок того, що науково(технічний прогрес ще не досяг

того розвитку, щоб усі технологічні процеси були безпечними,

безвідходними і безаварійними, вірогідність виникнення тех(

ногенних і технологічних криз не виключається.

3. Принцип раціональної організації праці за метою, часом,

місцем і нормами. Грамотна організація праці включає управ(

ління, принципи організації, цілі і завдання, засоби праці, ви(

робничу діяльність і результати праці.

Порушення норм праці, технологічних процесів, моральне і

фізичне зношення засобів виробництва, як правило, призво(

дить до аварійних ситуацій.

4. Принцип матеріального заохочення при організації

життєдіяльності, що безпосередньо пов’язаний з продуктив(

ністю праці, яка визначається:

• людським фактором (способом матеріального заохочення);

• працездатністю виробничого персоналу;

• ступенем готовності до праці (професійним, фізіологічним,

психологічним).

життєдіяльності, які постійно перебувають у центрі уваги

людства для збереження умов життя і праці.

1. Підтримання параметрів середовища життя в необхідних

для життєдіяльності межах. Ця проблема пов’язана з тим, що

трудова діяльність людей з року в рік активізується, усклад(

нюється, вводяться новітні технології. Виникає проблема тех(

нологічної безпеки суспільства, оскільки на даному етапі іс(

нує очевидна невідповідність якості технологічних процесів

рівню культури того чи іншого суспільства.

Це означає, що збільшується навантаження на всі струк(

турні частини навколишнього середовища, стає очевидним

небезпека виснаження природних ресурсів, незворотні заб(

руднення і зміна середовища життя, тобто створюються ре(

альні умови для виникнення екологічних катастроф.

2. Забезпечення населення усіма видами енергоресурсів

(електроенергією, газом, нафтопродуктами, кам’яним вугіл(

лям, водою і т. ін.). Енергетична криза, що має нині місце у ба(

гатьох країнах, суттєво впливає на життєдіяльність людей.

3. Забезпечення населення усіма параметрами штучного се

редовища життя. Гострою проблемою для багатьох людей у різ(

них країнах є недостатня кількість житла, комунального тран(

спорту, суспільних закладів, спортивних комплексів, медичних

закладів та інших елементів системи життєзабезпечення.

4. Продукти харчування є фізіологічною основою життєді(

яльності. Із збільшенням кількості населення ця проблема стає

особливо гострою. Якщо людство не розробить нового складу

продуктів харчування і своєчасно не адаптується до них, може

виникнути надзвичайна ситуація глобального масштабу.

5. Наявність і раціональне використання в інтересах життє(

діяльності питної (прісної) води. Тут йдеться про охорону

прісної води від забруднення, що може призвести до непри(

датності її використання для потреб населення. Звідси випли(

ває важливість очищення води, боротьба з промисловим і по(

бутовим забрудненням, виснаженням водойм.

6. Ліквідація, переробка або використання відходів ви

робництва. Особливо небезпечним є відходи атомних, хіміч(

них, біологічних виробництв, кількість яких щорічно зростає.

Таким чином, основні проблеми життєдіяльності людини

зводяться до комплексу заходів щодо захисту, раціонального

Певний вплив на продуктивність праці мають також інди(

відуальні особливості працівників, їхні фізіологічні і психо(

логічні можливості, параметри навколишнього середовища,

технічні та організаційні умови.

Порушення уваги, послідовності виконання технологічних

операцій, норм і вимог до технічної документації, низький рі(

вень професійної підготовки також можуть призвести до ви(

никнення надзвичайних ситуацій.

5. Принцип захисту здоров’я і умов життєдіяльності. Для

реалізації цього принципу людство створило спеціальні інсти(

тути: медичного забезпечення, оборони, екологічного захисту,

моралі та ін. Окремі інститути як структурні частини життєді(

яльності можуть створюватися для захисту людей і народного

господарства в особливих (надзвичайних) ситуаціях. До них

можна віднести: цивільну оборону, міністерство з надзвичай(

них ситуацій, комісії з питань техногенно(екологічної безпеки

і надзвичайних ситуацій, штаби цивільної оборони.

6. Принцип ліквідації негативних наслідків життєдіяль

ності. При розгляді вищеназваних принципів були зазначені

випадки, при яких життєдіяльність окремих груп людей і на(

селення Землі в цілому супроводжується надзвичайними си(

туаціями техногенного, екологічного, промислового, стихій(

ного та воєнного характеру. Отже, кожна держава повинна

бути здатною до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

4544

Рис. 1. Взаємозв'язок і взаємозалежність життєдіяльності людини

і навколишнього середовища

Таблиця 1

4) Інформаційне суспільство, що об’єднане комп’ютерними тех(

нологіями та робить спроби переходу до неосферної діяльності.

Розвиток деградаційних процесів на планеті передбачався

давно. Великий мислитель Ібн Сіна (Авіценна) зрозумів, що

хід суспільного розвитку та господарської діяльності згубний

для природи та небезпечний для людства. Особливо числен(

ними стали застереження щодо деградації природи планети у

другій половині нашого століття. У 1972 році, Римський клуб

надрукував тривожний прогноз розвитку людської цивіліза(

ції “Межі росту”, зроблений у Массачусетському технологіч(

ному інституті (США) групою фахівців під керівництвом

Д. Медоуза, вже передбачалася деградація природного сере(

довища. Пізніше Д. Медоуз підготував та видав нову книгу

“За межами росту”, в якій дав аналіз системи “людство – при(

родне середовище” на основі матеріалів 1970(1990 років, де

також йшлося про глобальну екологічну кризу. Але усі ці зас(

тереження майже не мали відповідних дій. Член Ірландської

партії зелених Пітер Емерсон (1991) вважав, що усі соціаль(

но(економічні системи, випробувані людством за весь час йо(

го існування, базувалися на пріоритеті “споживання” і тому

виявилися ворожими природі.

Фінський учений Г.Х. фон Райт (1989) сформулював кон(

цепцію кризи цінностей як ментальну основу морального

виправдовування людства перед нащадками за деструктив(

ний шлях розвитку цивілізації. За даними Дж. Уеста (1991),

західна цивілізація дала цілий комплекс догматичних уяв(

лень, що забезпечували протиріччя в системі “людське сус(

пільство – природа”. Це антропоцентризм, споживацька пара(

дигма, презирство до “примітивних народів”, які живуть в

гармонії з природою. Символами прогресу та добробуту в сус(

4746

2.1. Вплив діяльності людини

на навколишнє середовище

2.1.1. Науково"технічний прогрес та проблеми

безпеки життєдіяльності

В історії виробничої діяльності людства звичайно виділя(

ють чотири головних етапи:

1) Збирання та мисливства, що зайняло приблизно 4 тисячі

років. Примітивні людські спільноти, на цьому етапі розвит(

ку, існували в єдності з природними екосистемами.

2) Землеробства та скотарства, коли розвиток цивілізації

базувався, головним чином, на використанні живої речовини,

що вироблялася в штучних та напівштучних екосистемах.

Цей перехід до виробничих форм господарювання отримав

назву “неолітичної революції” та вимагав вирішення таких ве(

ликих проблем, як одомашнення тварин та скультурнення

рослин.

3) Промислового виробництва, зорієнтованого на широке

використання невідтворюваних ресурсів та енергії. Впродовж

цього етапу тиск, що здійснювало людське суспільство на

природне середовище, безперервно зростав. Лише з середини

ХХ сторіччя світовий національний продукт зріс у 5 разів,

людство опанувало ядерну енергію та способи синтезу бага(

тьох речовин. Стрибкоподібно збільшилося використання

нафти та виробництва ряду товарів (табл. 1). Паралельно цьо(

му йшла деградація біосфери, було втрачено близько 20%

родючих ґрунтів, в атмосфері зріс вміст вуглекислого газу,

з’явилися “діри” в озоновому екрані планети, всюди стали

звичайними кислотні опади, скоротилася ресурсна база, ка(

тастрофічно забруднилася уся геосфера планети різного роду

відходами та викидами.

Розділ

Система “Людина –

навколишнє середовище”

катастроф в світі зростає: за десятиріччя з 1960 до 1970 р. їх

трапилося 14, а за десятиріччя з 1980 до 1990 р. таких катас(

троф зареєстровано вже 70. Тільки протягом одного 1989 р. у

світі трапилося 1773 великі аварії з викидами нафти та різних

токсичних речовин у навколишнє середовище. Почали реєс(

труватися техногенні землетруси (Німеччина, Білорусь та ін.),

що виникли в результаті виробки гірських порід, нафти або га(

зу, заповнення водосховищ, заповнення пластів гірських порід

промисловими стічними водами або відкачування таких вод.

Середовище, що нас оточує, стає все більш ненадійним.

Однак, головна небезпека для людства полягає не в окре(

мих екологічних катастрофах, якими б трагічними вони не бу(

ли, а в поступовій деградації природного середовища під

впливом неконтрольованої виробничої діяльності людини.

2.2. Джерела кризи ХХ століття

та їхній вплив на біосферу

Глибоке порушення природної екологічної рівноваги та

ускладнення взаємин між людиною та природою, що пов’яза(

но з невідповідністю виробничих сил та виробничих відносин

в людському суспільстві ресурсним можливостям біосфери,

називають екологічною кризою. Кризи за своєю природою

зворотні, тоді як перехід кризових явищ в екологічну катас(

трофу означає необоротний характер змін, що відбулися.

В Україні розрізняють дві категорії регіональних несприят(

ливих екологічних ситуацій: екологічна катастрофа, в резуль(

таті якої гине велика кількість живих організмів і це веде до

економічних збитків, та екологічна небезпека, при якій з’яв(

ляються ознаки несприятливих змін, що ставлять під загрозу

здоров’я людини, стан природних об’єктів та господарську ді(

яльність.

Кризи, катаклізми та інші порушення, про що свідчать па(

леографічні дані, не були рідкістю впродовж історії цивіліза(

ції. Одна з перших екологічних криз розігралася наприкінці

плейстоцену, коли в результаті інтенсивного полювання були

виснажені запаси основної дичини – мамонтів, шерстистого

носорога, гігантського оленя, степового зубра. Вона спонука(

ла людину перейти від полювання як основного способу от(

пільстві став розвиток техніки та потужність промислового

виробництва, а не якість життя та збалансованість взаємин

людства з середовищем.

Провідниками технократичного варіанту цивілізації є, на(

самперед, економічно розвинуті країни. Стосовно цього ета(

лоном розвитку в бік економічного добробуту за будь(яку ці(

ну може служити ФРН. Для неї характерні:

а) майже повна урбанізація – в містах проживає 90% насе(

лення;

б) високий потенціал розвитку промисловості, яка домінує

в економіці;

в) розвинута інфраструктура – в країні найбільша в світі

щільність автошляхів та залізниць, а власний автомобільний

транспорт має щільність 100 одиниць на 1 кв. км території;

г) розвинута енергетика – в країні працює 19 АЕС. Але од(

ночасно ФРН, як і інші економічно розвинуті країни, не вия(

вилася еталоном екологічного добробуту, і проблеми стану

довкілля тут не менш гострі, ніж в інших регіонах світу.

Способів впливу людства на навколишнє середовище чима(

ло. Це безпосередній вплив людини як біологічної істоти на

середовище (використання кисню для дихання, використання

біомаси рослин та тварин у їжу та ін.), а також численні прямі

та опосередковані зміни, що виникають як віддалені та є не

завжди явними наслідками виробничої діяльності людини.

Деградація природного середовища здійснюється під впли(

вом негативної дії двох типів:

1) порівняно незначних за силою, але тривалих за часом;

2) разових катастрофічних, що мають місце за аварій та не(

безпечних не тільки своєю потужністю, а й несподіваністю та

різкістю дій.

Протягом другої половини ХХ століття зібралося достатньо

прикладів негативної дії на біосферу і тих, і інших антропоген(

них впливів. Але для широких верств населення вагомими

сигналами неблагополуччя природного середовища та госпо(

дарської діяльності є екологічні катастрофи, за яких стан дов(

кілля стрибкоподібно змінюється в несприятливий бік.

Моделями найбільш великих екологічних катастроф вия(

вилися Чорнобильська аварія, Аральська екологічна криза,

війна в Ірані. На жаль, число та частота великих екологічних

лідків прийнятого стилю життя. Чималий внесок у розвиток

кризових явищ додає існуюче протиріччя особистих та сус(

пільних інтересів, переважання регіонального мислення над

глобальним.

Техногенний тип розвитку цивілізації в умовах росту насе(

лення вимагає залучення до виробничих процесів усе більшої

кількості природних ресурсів. Так, тільки з 1958 р. до 1986 р. у

світі було використано 117 млрд. тонн викопного палива, яке є

невідновним ресурсом. Для видобування викопного палива та

руд здійснюються великомасштабні втручання в геосферу

планети. В одному тільки колишньому Радянському Союзі в

рік видобувалося більше 1 млрд. тонн гірської породи, корисна

частина якої складала менш ніж 20%. Відбуваються ці процеси

і в інших країнах світу. У результаті порушуються геологічні

структури масивів гірських порід, виникають кар’єрно(від(

вальні комплекси, хвостово( та шламосховища, рови. Зміню(

ється ландшафт величезних територій.

У світі зареєстровано більше ніж 9 млн. видів штучно отри(

маних хімічних речовин. Близько 300 тисяч видів їх надхо(

дить у продаж. Величезні масштаби отримав штучний синтез

органічних речовин: у 1950 році світова промисловість вироб(

ляла їх 7 млн. тонн, а у 1985 році вже 250 млн. тонн. Асорти(

мент штучних органічних речовин перевищує 2 млн. назв. Ба(

гато з них токсичні для живих організмів, але гранично

допустимі концентрації (ГДК) розроблені тільки для 4,5 тис. з

них. ГДК для речовин, що токсичні для рослин та тварин не

розроблюються взагалі. Для більшості забруднюючих речо(

вин відсутні методи реєстрації їхньої наявності в природному

середовищі.

Широкомасштабне споживання ресурсів та матеріалів веде

до зростання кількості відходів. У середньому в промисловос(

ті тільки 1–1,5% споживаних ресурсів включається в кінце(

вий корисний продукт. Решта – це відходи, що забруднюють

природне середовище. Загальний їхній об’єм в світі оцінюєть(

ся в 600 млн. тонн на рік. Високовідходним є сільське госпо(

дарство та промисловість. Ці відходи в такій кількості пот(

рапляли у навколишнє середовище, що воно не може

самоочиститися. У атмосферу щорічно викидається приблиз(

но 15 млрд. тонн окису вуглецю як наслідок горіння палива та

римання їжі до землеробства та скотарства. Інша криза спос(

терігалася в деяких районах північно(західної Індії та Перед(

ньої Азії, де швидка деградація ґрунтів та запустелювання, що

розвилися в міру інтенсивного ведення господарства та неп(

равильної системи зрошування, зробили ці найродючіші ра(

йони мало придатними для життя людини. Але в минулі сто(

ліття вихід з таких криз був порівняно простим – центр

економічного розвитку зміщувався в інший район або людина

змінювала спосіб господарювання.

Наприкінці ХХ століття людство стало відчувати прибли(

ження ще однієї екологічної кризи, яка має якісно іншу при(

роду порівняно з усіма попередніми кризами. Це перша криза,

що охопила всю планету та цілком зумовлена не природними

процесами, а технолого(виробничими причинами. Темпи змі(

ни параметрів біосфери, причиною яких є ця екологічна кри(

за, виявилися в сотні і тисячі разів більшими, ніж темпи її

природної еволюції. Почалася загальна глобальна деградація

природного середовища.

Чималу роль відіграє у розвитку екологічної кризи склад(

ний соціальний фон із розколом людського суспільства на

конкуруючі блоки соціалізм – капіталізм, Захід – Схід, краї(

ни, що розвиваються – економічно розвинуті країни, сільське

населення – міське населення. Соціально(економічні умови в

цих блоках неоднакові. Економічна та соціальна нерівність

породжує прагнення досягти більш високого рівня за будь(

яку ціну. Національний сепаратизм веде до ігнорування гло(

бальних екологічних проблем. Сільські жителі не можуть

сприймати гостроту екологічних проблем великих міст.

Як елементи тиску цивілізації на природне середовище

виступають високовідходні та високовитратні технології, що

застосовуються в промисловості та сільському господарстві,

автомобільний транспорт та урбанізація. Чималу роль у роз(

витку екологічної кризи грає гонка озброєння. Майже некон(

трольовані громадськістю військово(промислові комплекси

розвинутих країн світу є найбільшими споживачами ресурсів

та енергії.

Деградація природного середовища є результатом не прос(

то та не тільки техногенного тиску на нього, а наслідком зубо(

жіння моральності суспільства, сліпоти щодо майбутніх нас(

• забруднення природного середовища відходами промисло(

вого та сільськогосподарського виробництва;

• потепління клімату та викликане цим підняття рівня Сві(

тового океану;

• кислотні опади;

• запустелювання великих територій;

• швидкі темпи зниження біологічного різноманіття, вируб(

ка лісів та втрата цілих екосистем.

Зрозуміти природу екологічної кризи в цілому й у окремих її

проявах та зробити висновки з допущених прорахунків розвит(

ку, скоригувати розвиток економіки, політики та культури –

ось основні завдання, які мають вирішувати люди планети

Земля. В іншому випадку екологічна криза переросте у незво(

ротну екологічну катастрофу з повним руйнуванням біосфери.

2.3. Форми та механізми

деградації біосфери. Роль промислового

та сільськогосподарського виробництв

Сучасне виробництво – це, насамперед, гігантський спожи(

вач. Та матеріальне виробництво неминуче супроводжується

утворенням речовин, які є побічним результатом тієї чи іншої

технології. Виникають відходи і в процесі споживання вироб(

леної продукції.

Споживацька концепція привела до того, що відходи та побіч(

ні продукти, незалежно від їхньої шкідливості, протягом бага(

тьох десятиліть просто викидалися у навколишнє середовище.

Тільки починаючи з другої половини ХХ сторіччя стали застосо(

вувати різні засоби для зв’язування та знешкодження промисло(

вих, сільськогосподарських та побутових відходів. У країнах Єв(

ропейського Союзу відходи поділяють на три категорії:

1. “Зелені” – безпечні.

2. “Жовті” – шкідливі, а на їхнє складування потрібен спе(

ціальний дозвіл.

3. “Червоні” – дуже небезпечні, що знаходяться під суво(

рим контролем.

Але далеко не всі сучасні промислові та сільськогосподар(

ські технології передбачають знешкодження відходів, а якщо

й передбачають, то ефективність цього процесу низька.

різних видів господарської діяльності. В Україні щорічно ви(

кидається в атмосферу 20 млн. тонн шкідливих речовин: Кри(

вий Ріг – 1,56 млн. тонн, Дніпропетровськ – 443 тис. тонн, За(

поріжжя – 407 тис. тонн, Маріуполь – 824 тис. тонн, Київ –

327 тис. тонн, Донецьк – 329 тис. тонн. У середньому на кож(

ного громадянина України припадає понад 380 кг шкідливих

речовин. Крім того, 14 працюючих атомних реакторів АЕС за

умов ідеальної безаварійної роботи викидають в атмосферу

понад 140 тисяч кюрі реактивних речовин на рік.

У цілому екологічна криза кінця ХХ століття виявилася

наслідком спільної дії багатьох факторів. Тому простого шля(

ху виходу з неї немає, хоча варіантів вирішення кризової си(

туації розглядається чимало. Один із них зорієнтований го(

ловним чином на контроль демографічних процесів у формі

обмеження народжуваності. Другий націлений на докорінне

перетворення менталітету людини, формування біосферної

етики, екологічну конверсію усіх форм промисловості та сіль(

ськогосподарське виробництво.

Є і третя альтернатива – створення на заміну деградуючої

біосфери нової оболонки життя – техносфери. Але цей шлях

ілюзорний. За підрахунками В. Горшкова (1989), в техносфері

на стабілізацію навколишнього середовища засобами техніки

буде витрачатися 99% енергетичних та трудових ресурсів

людства. На підтримку та розвиток самої цивілізації залиша(

ється всього 1%. При такому співвідношенні витрат людство

не зможе існувати.

Деякі вчені для вирішення екологічних проблем висувають

і четверту, ще більш гіпотетичну альтернативу – освоєння

Космосу. Розглядається можливість створення штучних біос(

фер на Марсі та Венері. Також був висунутий проект розвит(

ку промислових виробництв на стаціонарних супутниках

Землі і на Місяці з перенесенням туди насамперед екологічно

брудних виробництв. Але всі ці проекти, зорієнтовані на поза(

земні території як екологічний резерв земної цивілізації, не

обґрунтовані фактичними розрахунками достатності ресурсів

та енергетичних можливостей Землі.

Ніякої відстрочки у прийнятті рішень природа не дає. Вже

в наш час перед людством постали екологічні проблеми, що

вимагають вжиття невідкладних заходів. До них належать:

цепції ГДК варто мати на увазі, що шкода від забруднюючих

речовин зростає завдяки ефекту синергізму, який полягає в

тому, що шкода від комплексу забруднювачів перевищує

просту суму ефектів від кожного з них окремо.

Антропогенне забруднення призвело до залучення у плане(

тарні біогеохімічні цикли великої кількості сторонніх для них

речовин. Це головним чином метали. У біогеохімічні цикли

щорічно надходить заліза 4х10

тонн, алюмінію – 10

тонн,

свинцю – 3х10

тонн, кадмію – 2х10

тонн. До них додаються

різноманітні органічні та неорганічні ксенобіотики.

Промислове та сільськогосподарське виробництво зумови(

ли появу особливого, техногенного типу міграції речовини на

планеті. Техногенна міграція полягає у переміщенні на великі

віддалі сировини, продуктів виробництва та відходів. Техно(

генна міграція призводить до особливо різких порушень біо(

геохімічного циклу вуглецю, оскільки в кругообіг включаєть(

ся все більша його кількість, що раніше знаходилася в депо у

вигляді вугілля, нафти та природного газу. Сильно порушу(

ються біогеохімічні цикли азоту (за рахунок щорічного його

надлишкового надходження до біосфери у кількості приблиз(

но 9 млн. тонн) та фосфору (за рахунок підвищеного його сто(

ку у водойми).

Різновидностей порушень, що привносить людина в біос(

феру і що ведуть до її деградації, досить багато. До їх числа на(

лежить навіть туризм, який деякі люди схильні вважати як

форму “контакту людини з природою”. Внаслідок демогра(

фічного вибуху та урбанізації туризм став масовим. Місць,

недоступних для сучасного туризму, в світі залишилося дуже

мало. Тварини, особливо в період розмноження, ще витриму(

ють поодиноких людей, які рідко з’являються, але їх дуже

турбують туристичні групи, які часто намагаються встанови(

ти тривалий контакт з тваринами, “спостерігаючи” за їхньою

поведінкою. У таких умовах більшість видів тварин припиня(

ють свій репродуктивний цикл, не залишаючи потомства.

Беззаперечних збитків природним екосистемам завдає

спорт. Так, наприклад, в останні десятиліття в Японії став по(

пулярним гольф. Виявилося, що територія, яка зайнята май(

данчиками для гольфу, до 1990 року досягла 37483 км

, що

для цієї невеличкої країни чимало. Але це не лише втрати те(

Усі сторонні речовини, що надходять до навколишнього се(

редовища внаслідок людської діяльності, за пропозицією

Р. Парсона називають антропогенним забрудненням, а в ре(

зультаті природних процесів – природним забрудненням.

Антропогенне забруднення може бути у вигляді газоподібних

викидів, рідких стоків та твердих відходів. Але поняття антро(

погенного забруднення звичайно розглядається більш широ(

ко. До нього належать усі види та форми порушень структури

та функціонування природних об’єктів, що виникають як ре(

зультат діяльності людини. Розрізняють такі види антропо(

генного забруднення навколишнього середовища:

• хімічне, що зводиться до надходження в навколишнє сере(

довище різноманітних ксенобіотиків;

• фізичне, до якого відносять знищення територій, шумові

перешкоди та електромагнітне випромінювання;

• термічне, яке спостерігається при викидах у водойми нагрі(

тої води з промислових підприємств, і, насамперед, з ТЕЦ;

• радіоактивне, що пов’язане з надходженням в природне се(

редовище штучних ізотопів;

• засмічення, яке виявляється в забрудненні навколишнього

середовища різного роду твердими відходами;

• біологічне, при якому в природних та антропогенних еко(

системах з’являються невластиві їм організми. Особливим

випадком такого виду забруднення є мікробіологічне –

пов’язане з розвитком у навколишньому середовищі пара(

зитичної мікрофлори.

У цілому, під забрудненням навколишнього середовища

розуміють будь(яке привнесення до нього невластивих йому

живих або неживих компонентів або структурних змін, які

викликають порушення біогеохімічних циклів та потоку

енергії в біосфері і в кінцевому результаті чинять несприятли(

ву дію на живі організми та людину.

У зв’язку з тим, що забруднювачі не тільки приносять вза(

галі збитки природі, але й шкодять здоров’ю людини, для

оцінки рівня забруднення навколишнього середовища вико(

ристовують величину – гранично допустиму концентрацію

(ГДК). ГДК – це максимальний рівень забруднення, яке лю(

дина витримує без шкоди своєму здоров’ю. ГДК визначається

для кожного забруднювача окремо. При використанні кон(

печними забруднювачами атмосфери є кислоутворюючі

окисли – окисли азоту, сірки, а також вуглекислий газ, чадний

газ, аміак, фтор, хлор та промисловий пил. Їхнє надходження

у повітря помітно змінило склад сучасної атмосфери порівня(

но з доіндустріальним періодом (табл. 2).

Таблиця 2

Концентрація деяких газоподібних речовин в атмосфері

в доіндустріальну та сучасну епоху

Сірчистий газ SО

утворюється як побічний продукт при

металургійному виробництві та спалюванні кам’яного вугіл(

ля або нафти, що вміщують домішки сірки.

В утворенні окислів азоту велику роль відіграють теплові

електростанції. На їхню долю припадає більше 50% викидів

цих окислів.

До сумарних викидів вуглекислого газу чималий внесок

робить автотранспорт – його внесок оцінюється в 47%. Навіть

така невелика країна, як Японія, створює викиди вуглекисло(

го газу завдяки автомобілям в 144077х10

тонн/рік. На друго(

му місці за розмірами викидів антропогенного вуглекислого

газу знаходиться паливне енергоустаткування. У цілому роз(

винуті країни давали 54% антропогенного вуглекислого газу,

а країни, що розвиваються – 46%. У сукупності антропогенні

викиди вуглекислого газу привели до того, що за останні 100

років його кількість в атмосфері зросла на 20%, а за іншими

оцінками навіть на 30%. Так або інакше, на початку нашого

століття вміст вуглекислого газу в атмосфері складав 0,03% за

об’ємом, а зараз він становить 0,035%.

Викидається в атмосферу й метан: за останні 100 років його

кількість в атмосфері збільшилась у 100 разів.

риторії: майданчики для гольфу швидко зазнають ерозії, в

них вноситься велика кількість добрив. Масовий любитель(

ський та професійний лижний спорт приносить великі збитки

Альпам, Карпатам, Кавказькому хребту та іншим гірським

системам світу. В Альпах встановлено 13 тисяч підйомників

для лижників, прокладено 45 тисяч лижних трас. На рік цей

гірський масив відвідує більш ніж 100 млн. туристів. Німеч(

чина навіть була змушена розгорнути пропаганду за організа(

цію “ніжного” туризму, тобто такого, що оберігає природу.

Під впливом антропогенного пресу швидкими темпами по(

чали змінюватися екосистеми. З них почали випадати цілі

блоки організмів, спростилися структури, функціонування

стало менш ефективним. Як результат прямого знищення жи(

вих організмів людиною в процесі полювання, рибальства та

заготівлі лікарських рослин іде збіднення живої речовини бі(

осфери планети. Спостерігається і опосередковане знищення,

коли рослини та тварини вимирають внаслідок знищення

місць їх розмноження і життя. До цього додаються антропо(

генні катастрофи: пожежі, аварійні викиди великої кількості

шкідливих речовин, аварії на транспорті та лініях електропе(

редач та ін., які впливають на все живе.

Об’єми вилучення біопродукції з біосфери досягли 70%, а

жива матерія функціонує на оптимальному рівні тоді, коли з

біосфери вилучається не більше 1%. Екосистеми і біосфера в

цілому все більше втрачають здатність до саморегуляції та са(

мопідтримки. У кінцевому результаті це надає кругообігу ре(

човин на земній кулі якісно нового та непередбачуваного ха(

рактеру. Сама стабільність функціонування біосфери

опинилася під загрозою. Забрудненням та деградацією охоп(

лені усі геосфери землі. Повітря, вода та ґрунт стали втрачати

свої основні природні властивості.

2.3.1. Забруднення атмосфери

Атмосферне забруднення спричиняють тверді часточки

(попіл, пил) та різноманітні газоподібні речовини. До забруд(

нення атмосфери найбільш причетна промисловість. Забруд(

нення атмосфери метаном, аміаком, пилом створює сільсько(

господарське виробництво. Загальні об’єми промислових

викидів у повітряний простір колосальні. Найбільш небез(

Залежно від регіону та умов господарювання на перший

план у деградації ґрунтового покриву може висуватися будь(

який із цих факторів. Для ґрунтів небезпечним є накопичення

в них металів. За своїм походженням важкі метали в ґрунті

підрозділяються на три групи:

а) літогенні, що є у складі гірських порід;

б) педогенні, що пов’язані з ґрунтом;

в) антропогенні, які вносяться в ґрунт у результаті діяль(

ності людини. Найбільшу небезпеку становить остання група.

Найбільш токсичними для ґрунту (1 клас небезпечності) є

свинець, ртуть, уран, торій, кадмій, берилій, хром, нікель та

кобальт. Токсичні також германій, олово, вольфрам, молібден,

літій, вісмут, марганець, мідь, миш’як, селен, алюміній. Біль(

шість цих речовин концентрується в трофічних ланцюгах.

Хоча самі по собі важкі метали не є ксенобіотиками, але в під(

вищених концентраціях вони призводять до біологічної

шкоди усім живим організмам. Наприклад, при підвищеній

концентрації більш ніж 10 мкг/л алюмінію, основними джере(

лами якого є посуд, чай та аспірин, розвивається хвороба

Альцгеймера. Чотиривалентний хром, що утворюється як від(

ходи гальванічних виробництв, дуже шкідливо впливає на

нирки та легені. Кадмій пошкоджує печінку, веде до розвитку

гіпертонії, а в підвищеній концентрації має канцерогенну дію.

Антропогенна трансформація ґрунтів набула такого поши(

рення, що доцільно виділяти особливу категорію ґрунтів –

техноземи.

Дуже забруднюють ґрунти пестициди та надлишкова кіль(

кість мінеральних добрив. Аварії на АЕС та випробування

ядерної зброї супроводжуються забрудненням ґрунту радіо(

нуклідами. Видобування, переробка та використання нафтоп(

родуктів веде до забруднення ґрунту залишковою кількістю

сирої нафти, бензинів, мастильних матеріалів.

В останні десятиріччя серед різних видів хімічного забруд(

нення на перше місце вийшло надходження до навколишньо(

го середовища діоксинів. Під назвою “діоксин” виступає

більше 15 поліхлорованих похідних дибензодіоксину та фу(

ранів, що утворюються при відбілюванні целюлози і спалю(

ванні побутових відходів та характеризуються високою ток(

сичністю. Діоксин отруйний для всіх аеробних організмів.

У повітрі стала зростати кількість тропосферного озону

(О

). Його утворення пов’язане з роботою транспортних засо(

бів, а також зі спалюванням нафтопродуктів та природного

газу. На відміну від стратосферного озону, що формує озоно(

вий екран планети, тропосферний озон відіграє негативну

роль. Це сильний фотоокислювач. Однак в Європі його кон(

центрація в атмосфері збільшується щорічно на 1%. Макси(

мум озону спостерігається в денні години. Вже при концен(

трації 360(400 мкг/м

тропосферний озон сильно подразнює

слизові оболонки, а на території ФРН в останні роки реєстру(

валася його концентрація до 600 мкг/м

та більше.

У цілому, за рахунок промислових та сільськогосподар(

ських викидів газовий склад атмосфери до кінця ХХ століття

почав якісно змінюватися. У ній у все більшій кількості поча(

ли накопичуватися небажані речовини. Під загрозою опинив(

ся і кисень атмосфери –його кількість падає. За підрахунками

до 2000 року тільки на спалювання палива буде витрачатися

57 млрд. тонн кисню, що складає 13% того об’єму, який проду(

кують зелені рослини.

2.3.2. Забруднення та деградація ґрунту

За час розвитку людської цивілізації площі ґрунтів, при(

датних для землеробства, безперервно скорочуються. Це від(

бувається внаслідок відведення земель під міське та сільське

будівництво, транспортні комунікації, ложа водосховищ та на

інші потреби. Забруднення ґрунтів полягає в тому, що до них

надходять нові, не характерні для них речовини, або поселя(

ються та розмножуються в них нові мікроорганізми.

У другій половині ХХ століття внаслідок забруднення ста(

ла характерною масова деградація ґрунтів із втратою їхньої

основної властивості – родючості. Факторів деградації ґрун(

тів дуже багато. Головні з них такі:

• неправильне землекористування, що призводить до втрати

родючого шару ґрунту при ерозії;

• знищення екосистеми, в межах якої формувався даний тип

ґрунту;

• забруднення промисловими, сільськогосподарськими та

побутовими відходами;

• зміни кліматичних факторів і, насамперед, гідрологічних умов.